Безробіття:причини,форми та методи подолання

                       МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

К У Р С О В  А    Р О  Б О Т А

з основ економічної  теорії, мікроекономіки

та  макроекономіки 

на тему №29: «Безробіття:причини,форми та методи подолання  » 
 
 

    Київ-2010

    Зміст 

    1.Економічна  суть безробіття та причини його виникнення……………5

    2.Основні форми безробіття……………………………………………...11

    3.Аналіз  світової практики подолання безробіття……………………...19

    4.Стан  безробіття в Україні………………………………………………25

    5.Проблеми  та шляхи подолання рівня безробіття  в Україні………….37

      Висновки………………………………………………………………….41

    Список  використаних джерел……………………………………………43 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Усяка наука має свій об'єкт пізнання. Це повною мірою відноситься і до економічної науки. Характерна особливість останньої полягає в тому, що вона є одною з древніших наук. Джерела економічної науки уходять у глиб століть, туди, де зароджувалася колиска мирової цивілізації - у країни Стародавнього Сходу V-ІII вв. до н.е. Пізніше економічна мисль одержали розвиток у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Аристотель увів термін "економія" (від гр. Оikonomia - керування домашнім господарством), від якого і утворилася більш пізніше - "економіка". У ранньому середньовіччі християнство оголосило просту працю святою справою, став затверджуватися найважливіший принцип: хто не працює, той не їсть.

    Як  наука економіка виникла в  ХVІ-ХVII вв. її першим теоретичним напрямком став меркантилізм, котрий субстанцію багатства суспільства й особистості бачив у грошах, а гроші зводив до золота. У XVII в. з'явилася нова назва економічної науки - політична економія, що проіснувала більше трьох століть. Новий напрям цій науці дали фізіократи, що стверджували, що джерелом багатства є не обмін, а землеробська праця. Основоположником класичної політичної економії став шотландський економіст Адам Сміт (1723-1790), що випустив у 1776 році свою знамениту книгу "Дослідження про природу і причини багатства народів". Його вчення заклало основи трудової теорії вартості і ринкової економіки в цілому. Подальший розвиток вчення Адама Сміта одержало в роботах німецького філософа й економіста Карла Маркса (1818-1883), що створив теорію наукового соціалізму у своєму багатотомному творі "Капітал".

    Сучасна економічна наука в наші дні одержала більш розповсюджену назву - економічна теорія, а в англо-американській  літературі - "економікс". Термін "економікс" уперше ввів англійський економіст Альфред Маршалл (1842 - 1924) у своїй книзі "Принципи економікс".

    У сучасній економічній науці, узятої в її концептуальному теоретичному

аспекті, спостерігається поєднання старої класичної школи і трьох нових напрямків:

- кейнсіанський напрямок, названий на честь його засновника англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946);

- неокласичний напрямок;

- інституційно-соціологічний напрямок.

    Сучасна економічна теорія вивчає поведінку господарюючих суб'єктів на всіх рівнях економічної системи в процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг з метою задоволення безмежних людських потреб при обмежених ресурсах родини, фірми і суспільства в цілому.

    Технічний прогрес, швидкі збільшення виробничих потужностей і життєвого рівня, одного з найвищих у світі, є стратегічними напрямками динамічного розвитку економіки. Однак цей довгостроковий економічний ріст не був рівномірним, а переривався періодами економічної нестабільності.

    Досягнення  високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чималу втрату безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, в якому людина може найліпшим образом виявити себе, через це люди переносять серйозний психологічний стрес.

    З вищесказаного можна зробити  висновок, що показник безробіття є  одним із ключових показників для  визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

    Мета  курсової роботи – розгляд поняття  та показників безробіття, причини  його виникнення, наслідки та вплив  на макроекономічну нестабільність. Розглядаються можливі методи боротьби з таким явищем як безробіття, проблеми безробіття на Україні та заходи держави з регулювання зайнятості.

    Предметом роботи є теоретичні, практичні та організаційні питання сутності та розвитку безробіття.

    На  мій погляд, курсова робота дає  можливість зрозуміти таке негативне явище безробіття та його вплив на економіку. Надає знання можливого запобігання безробіття та боротьби з безробіттям при його виникненні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Економічна  суть безробіття та причини його виникнення.

    Економісти  по-різному пояснюють причини безробіття в ринковій економіці. В цілому можна було б виділити наступні підходи до пояснення цього явища:

    а) надлишок народонаселення (мальтузіанство),

    б) ріст органічного будівництва капіталу (марксизм),

    в) високий рівень заробітної плати (неокласики),

    г) нестача сукупного попиту (кейнсіанці).                              

    Найбільш  поширенішою в західній економічній  науці є неокласична та кейнсіанська концепції безробіття.

    Класична  концепція

    Неокласична концепція безробіття в найбільш послідовному вигляді була представлена економістом А. Пігу в його книзі „Теорія безробіття”, яка вийшла в 1933 р.

    Основні положення А. Пігу зводяться до наступного:

    а) кількість робітників, які зайняті  на виробництві, знаходиться в зворотній  залежності до рівня заробітної плати (зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата);

    б) рівновага між рівнем заробітної плати і рівнем зайнятості, яка  існувала до першої світової війни 1914 – 1918 рр., пояснюється тим, що заробітна  плата установлювалася в результаті вільної конкуренції між робітниками на такому рівні, який забезпечував майже повну зайнятість;

    в) посилення після першої світової війни ролі профспілок і введення системи державного страхування  від безробіття зробили заробітну  плату негнучкою, дозволяючи утримувати її на дуже високому рівні, що і є причиної масового безробіття;

    г) для досягнення повної зайнятості необхідне  зниження заробітної плати.

    Розглянемо  більш докладно дану концепцію, використовуючи для ясності графічну ілюстрацію (див. Додаток А)

    Рівновага на ринку праці в неокласичній моделі визначається через функцію попиту на робочу силу і функцію її пропозиції, де в якості ціни праці виступає реальна заробітна плата PL . Крива функції попиту на працю DL має спадаючий характер, тому що фірми, які пред’являють попит на цей фактор виробництва, зможуть найняти на роботу більшу кількість робітників при більш низькій зарплаті. Якщо ж рівень заробітної плати буде збільшуватися, то кількість робочої сили, яку залучають, зменшиться. Таким чином, попит на робочу силу – функція реальної заробітної плати:

                                                   DL = f (PL).

    Пропозиція  праці на ринку робочої сили SL також залежить від реальної заробітної плати: чим вище PL, тим більше робітників запропонують на ринку свою працю, і, навпаки, чим нижче заробітна плата, тим менше їх кількість буде бажати влаштуватися на роботу. Тому пропозиція праці розглядається як функція,яка збільшується, від реальної зарплати, і крива пропозиції праці має позитивний наклон:            

                                                  SL = f (PL).

    З’єднавши графіки попиту і пропозиції, отримаємо  неокласичну модель ринку праці, яка показує, що всі бажаючі працювати  можуть знайти роботу при рівноважній  ставці заробітної плати, яка склалася PLE.

    Якщо  пропозиція праці виросте (зсув кривої SL в положення S'L), то це призведе до зниження заробітної плати до і рівновага на ринку праці настане в точці F.

    Таким чином, в неокласичній моделі ринкова  економіка  в принципі спроможна  використовувати всі трудові  ресурси, однак лише  при умові гнучкості заробітної плати. Повна зайнятість в даному випадку означає, що кожний бажаючий продати визначену кількість праці по ставці заробітної плати, яка склалася на даний момент, може здійснити своє бажання. Якщо ж заробітна плата PLK виявиться вище ринкового рівноважного рівня (по вимозі профспілок або при державному втручанні), то це призведе до того, що попит на працю буде значно менше пропозиції праці і визначена маса працівників виявиться без роботи. Кількість безробітних ілюструє відрізок. Отже, в неокласичній моделі безробіття реальне, але воно не витікає із законів ринку, а виникає як результат їх порушення, втручання в конкурентний механізм або держави, або профспілок, тобто неринкових сил. Ці сили не дають зменшитися заробітній платі до рівноважного рівня, в силу чого підприємці не зможуть всім бажаючим працювати запропонувати роботу по ставці оплати праці, яку вимагають.

    Тому, на думку неокласиків, в ринковій економіці може бути тільки добровільне  безробіття, тобто таке, яке визивається вимогами високої заробітної плати. Робітники самі вибирають безробіття, тому що не згодні працювати за більш низьку оплату своєї праці. Теж саме можна сказати і про ролі держави: якщо вона регулює рівень заробітної плати, то порушує конкурентний ринковий механізм.

    Звідки  і вимоги економістів неоліберального  напрямку – для усунення безробіття треба добиватися конкуренції на ринку праці, гнучкості заробітної плати.

    Разом з тим в неокласичній моделі безробіття може мати місце і при зберіганні гнучкості заробітної плати, оскільки деяка частина робочої сили буде залишатися без роботи за власним бажанням, претендуючи на більш високі заробітки. Цю ситуацію ілюструє. (див.Додаток Б)

    На  графіку рівновага на ринку праці  установлюється в точці E. Однак при ринковій ставці заробітної плати PLE, яка склалася, потреба фірм в робочій силі (ділянка кривої попиту DL нижче точки E) задовільняється не повністю і складає величину EF. В той же час ця потреба ніяким чином не може бути задовільнена, тому що незайняті робітники будуть згодні працювати тільки за більш високу ставку (ділянка кривої пропозиції праці SL вище точки E). Отже, максимальна кількість праці, яку може запропонувати ринок, складає величину L1 (відрізок AF), а платіжоспроможний попит фірм на працю, який визначається граничною продуктивністю праці, -  L0(відрізок AE ). Різницю між цими об’ємами представляє відрізок EF,  який показує кількість робітників, які не бажають працювати по пропонованій фірмами заробітній платі.                                                                                                                                                                                              

    Кейнсіанська  концепція

    Неокласична концепція добровільного безробіття, яка викладена в названій вище книзі А. Пігу, стала предметом серйозної критики Дж. Кейнсом в його роботі „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, яка була написана  гарячими слідами Великої депресії.

      В кейнсіанській концепції зайнятості послідовно і докладно доказується, що в ринковій економіці безробіття носить не добровільний характер (в неокласичному його розумінні), а вимушений. На думку Кейнса, неокласична теорія дійсна лише в межах галузевого, мікроекономічного рівня, і тому вона не в змозі відповісти на питання про те, чим визначається фактичний рівень зайнятості в економіці в цілому. Кейнс показав, що „...об’єм зайнятості  досконало визначеним чином поєднаний з об’ємом ефективного попиту”, а наявність „неповної зайнятості”, тобто безробіття, зумовлене обмеженність попиту на товари .

    Викладаючи  свої погляди, Дж. Кейнс спростовує теорію А. Пігу, показує, що безробіття імманентно присутнє в ринковій економіці, витікає із її законів. В кейнсіанській  концепції ринок праці може знаходитися  в стані рівноваги не тільки при  повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від розміру номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали неокласики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, який пред’являють на ринку підприємці, є функцією реальної зарплати, яка змінюється при змінені рівня цін: при збільшенні цін робітники зможуть купити менше товарів і послуг, і навпаки. В результаті Кейнс прийшов до висновку, що об’єм зайнятості в більшому ступіні залежить не від робітників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а розміром ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, яка знижується по мірі зростання доходу, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, яка розташована нижче рівня повної зайнятості. (див.Додаток В)

      Cукупний попит у суспільстві визначає обсяг виробництва, а значить і попит на робочу силу. За допомомогою зниження заробітної плати можна стимулювати значне підвищення зайнятості. Засобом від безробіття вважається підвищення державних витрат чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і, отже, до збільшення попиту на робочу силу.[1]

    Як  відомо, криві сукупного попиту і  сукупної пропозиції, зміщуючись під  впливом нецінових факторів, можуть перетнутися на одному з трьох  сегментів сукупної пропозиції – кейнсіанському (майже горизонтальному), проміжному (висхідному) і класичному (майже вертикальному). Коли початкову сукупну пропозицію відбиває крива AS, а початковий сукупний попит – крива AD₁, рівновага досягається за рівня цін P₁ і зайнятості E₁. Якщо криві AD і AS перетинаються на кейнсіанському (майже горизонтальному) відрізку кривої AS (рисунок а), коли не використовується велика кількість виробничих потужностей і робочої сили, то збільшення сукупного попиту від AD₁ до AD₂ спричинить незначне підвищення цін – від P₁ до P₂, але дасть вагомий приріст рівня зайнятості від E₁ до Е₂. Головною причиною цього є те, що задовольнити збільшений сукупний попит (наростити обсяги виробництва) в цій ситуації можливо без значного підвищення цін, оскільки введення у виробництво потужностей, які простоюють, вигідне навіть за наявних цін. (див.Додаток Г)

    Безробіття  зумовлене комплексом причин:                                                           

• структурними змінами в економіці;
• нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;
• постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми – НТР;
• пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;
• обмеженістю попиту на товари, послуги тощо.

    Як  бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні  форми чи види.[2]

    Отже, охарактеризувавши дане питання можна зробити висновок, що головними соціально-економічними причинами виникнення безробіття є:

    1.Структурні  зрушення в економіці, що виражаються  у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних  галузях, закритті технічно відсталих підприємств. Це призводить до скорочення зайвої робочої сили.

    2.Економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.

    3.Економічна  конкуренція, зокрема на ринку  праці.

    4.Політика  уряду в галузі оплати праці:  підвищення мінімального розміру  заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

    5.Сезонні  зміни в рівні виробництва  в окремих галузях економіки.

    6.Зміни  в демографічній структурі населення,  зокрема зростання чисельності  населення в працездатному віці  збільшує попит на працю і, отже, зростає імовірність безробіття. 
 
 
 
 

    2.Основні форми існування безробіття. 

    На  сьогодні за даними ООН, близько 800 млн.чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі  або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

    Приховане безробіття має місце, якщо кількість  працівників на виробничих дільницях перевищує об’єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, рівність в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття – вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

    Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму  його регулювання, надійного захисту  безробітніх. 

    Економісти  відрізняють головним чином три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.[3]

    Фрикційне безробіття

    Фрикційне безробіття породжується постійним  переміщенням населення із одного регіона (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака – низька тривалість. Так, в США в кінці 80-х років приблизно 50% безробітних були такими менш чим 5 тижнів, а 80% безробітніх – приблизно 14 тижнів. Це говорить про те, що американське безробіття по природі в значній мірі носить фрикційний характер, що свідчить про достатньо високу ефективність ринку робочої сили, нормальний процес перерозподілу ресурсів в економіці, а не про серйозну соціальну проблему. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм.

    Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне  безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести  „природжених дармоїдів”  (бомжі тощо), для яких життя без домівки – своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітніх нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.

    Структурне  безробіття

    Структурне  безробіття виникає в результаті незбігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого – з’явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

    Уникнути  структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний  прогрес  завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп’ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітніх.

    Зміни в структурі попиту сьогодні виявляються  все більш суттєвими. Американські експерти, складаючи прогноз розвитку ринку праці в США до кінця  століття, виявили неминучість серйозних  змін на ньому. Швидше за все буде збільшуватися  кількість робочих місць для людей, які володіють наступними професіями:

• бухгалтер і аудитор;
• спеціаліст по перевихованню правопорушників;
• інженер-механік;
• медична сестра;
• спеціаліст по зв’язкам компаній з громадськістю;
• програмувальник для персональних комп’ютерів і комп’ютеризованої техніки;
• терапевт, який спеціалізується на професійних захворюваннях;
• техник по обслуговування медичної апаратури.

    Структурне  безробіття відрізняється від фрикційного  ще й тим,  що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.

    Фрикційне і структурне безробіття також називається  природним безробіттям.Поняття було введено в економічну науку М.Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим – Е. Фелпсом.[4]

    Природне  безробіття характеризує найкращий  для економіки резерв робочої  сили, спроможної достатньо швидко  здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва.  Природне безробіття – це частка безробітніх, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.

    Поняття повної зайнятості не означає, що всі  люди  працездатного віку зайняті  в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом  факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.

    На  природний рівень впливають також  система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо. Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.

    Розрахунки показують, що рівень природного безробіття зростає при збільшенні фактичного безробіття. Збільшення безробіття в періоди спадів виробництва закінчується повертанням її не до початкового рівня, а до більш високого природного рівня.[5]

    Структурне  безробіття, при всій своїй хворобливості, також  може не хвилювати країну,  але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття – циклічне.

    Циклічне  безробіття

    Циклічне  безробіття виникає головним чином  в тих країнах, які переживають  загальний економічний спад. В  цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.

    Рівень  циклічного безробіття uц визначається як різниця між фактичним u і природним u* рівнями безробіття:

                                                 uц = u – u*      

    Циклічне  безробіття свідчить про неповне  використання виробничих ресурсів. В цьому випадку фактичний об’єм національного виробництва Yf нижче потенційного Y*. Якщо ж фактичний рівень ВВП дорівнює потенційному Yf = Y* , то природний рівень безробіття дорівнює фактичному u = u*. В цьому випадку циклічного безробіття немає.

    Отже, чим нижче фактичний ВНП порівняно  з потенційним, тим більше циклічне безробіття:    

                                             Yf < Y* → u >u*  

    Закон Оукена

    Різниця між потенційним  ВВП Y* і фактичним Yf  утворює кон’юктурний розрив (розрив ВВП), аналіз якого в 1960-ті роки провів американський економіст Оукен. На основі емпіричних даних він виявив стійкий зв’язок між величиною циклічного безробіття та кон’юктурним розривом: