Біосферні заповідники, їх роль та призначення

План

1. Мета та основні  завдання державних заповідників………………………….…2

2. Біосферні заповідники, їх  роль та призначення……………………………..….4

2.01. Поліський державний  заповідник……………………………………4

2.02.Державний заповідник  “Медобори” з філіалом “Кременецькі  гори”..5

2.03.Біосферний заповідник  “Асканія-Нова”……………………………….6

2.04.Карпатський біосферний  заповідник………………………………...…7

2.05.Карадазький державний  заповідник……………………………………8

2.06.Баргузинский державний  природний біосферний заповідник……..…9

2.07.Уссурійський державний природний заповідник…………………....10

2.08.Великий Арктичний  державний природний заповідник………...…..12

2.09.Державний природний  заповідник «Стовпи» ………………………..13

2.10.Алтайський державний  природний заповідник ……………………...14

2.11.Національний парк  «Біловезька пуща» …………………………….14

2.12.Іссик-кульський заповідник……………………………………...……16

2.13.Наурзумскій державний  природний заповідник ……………...……..18

Література………………………………………………………………..…..20

1. Мета та основні  завдання державних заповідників

При вивченні цієї теми основну увагу необхідно привернути питанням мети створення заповідників та основних завдань, які вирішуються за їх допомогою, екологічної ролі по підтриманню рівноваги в природних екосистемах.

Державні заповідники  створювалися з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів, для вивчення в них ходу природних процесів і явищ, і розробки наукових основ охорони природи. Територія заповідника вилучається з господарського користування. Заповідники наділяються працівниками спеціальної служби охорони, науковим, науково-технічним і адміністративно-господарським персоналом.

Перед державними заповідниками  поставлено ряд завдань:

- забезпечення охорони  природних комплексів і заповідного  режиму;

- проведення науково-дослідних робіт, які відповідають науковому профілю заповідника;

- пропаганда основ  заповідної справи, проблем охорони  і раціонального використання  природи, сприяння підготовці  кадрів.

В 1970 році офіційно прийнята програма “Людина і біосфера”  на ХVІ сесії генеральної конференції ЮНЕСКО. Одним з 14 проектів цієї програми був проект №8 “Біосферні заповідники”. Станом на 1983 рік в світі нараховувалось 226 біосферних заповідників в 62 країнах, які представляли найбільш характерні геосистеми 193 біогеографічних провінцій. Ці заповідники передбачені для постійних і всесторонніх спостережень за станом і ходом природних процесів на незмінених або слабозмінених типових ділянках біосфери. Вони використовуються для дослідження еволюції екосистем. Це в певній мірі саморегулюючі природні системи, тому повинні бути масштабними і екологічно обособленими від сусідніх екосистем і антропогенного впливу. В Україні статус “біосферний заповідник” надано Чорноморському, Асканії-Новій, Карпатському, Дунайському.

Станом на 1.01.2000р. в Україні нараховувалось 4 біосферних та 16 державних природних заповідників. В зоні мішаних лісів – 2 (Поліський, Рівненський); в лісостеповій зоні – 3 (Розточчя, Медобори, Канівський); в степовій зоні – 9 (Асканія-Нова, Дунайський, Чорноморський, Дніпровсько-Орільський, Казантипський, Луганський, Опукський, Український степовий, Єланецький степ); в Карпатах – 2 (Карпатський, Горгани); в Кримських горах – 4 (Карадазький, Кримський, Мис Мартьян, Ялтинський).

2. Біосферні  заповідники, їх роль та призначення.

2.01. Поліський державний заповідник.

Житомирська область, Овруцький  та Олевський райони. Площа 20104 га.

Площа заповідної зони складає 19530 га.

Рельєф поліського заповіднику  рівнинний, утворений водно-льодовиковими  й алювіальними відкладами; неглибокі западини та зниження типу прохідних долин зайняті переважно болотами. Увздовж Уборті місцями спостерігаються виходи кристалічних порід.

У рослинному покриві  переважають середньовікові та молоді соснові ліси (14 тис. га); близько 3 тис. га – під березовими лісами; трапляються невеликі ділянки вільхових та дубово-соснових лісів. Соснові ліси лишайникові займають верхні частини пасом і схилів. Вони мають розріджений трав’яно-чагарниковий покрив і добре виявлений лишайниковий ярус. Соснові ліси молінієво-чорницево-зеленомохові займають нижні частини схилів і формуються в вологіших умовах. У міжпасмових зниженнях і по краях болотних масивів формуються березово-соснові ліси сфагнові з розрідженим деревостаном. Рослинний покрив боліт характеризується переважанням сфагнових угруповань – мезотрофних і оліготрофних. Евтронні болота трапляються дуже фрагментарно. Серед мезотрофних боліт найбільшу площу займають безлісі осоково-сфагнові з переважанням осоки пухнатополодної. Серед оліготрофних боліт заповідника переважають рідколісся сосново-пухівково-свагнові з пухівкою піхвовою. Луки займають близько 1% площі Поліського заповідника і розташовані невеликими ділянками вздовж боліт та в заплавах річок. Трапляються й ділянки водної рослинності та рослинності пісків. У заповіднику є рідкісні угруповання занесені до Зеленої книги України. Всього у флорі заповідника налічується 602 види судинних рослин та 139 видів мохоподібних. Серед судинних рослин 39 рідкісних видів, з них 10 занесені до Червоної книги України (гудайєра повзуча, росичка проміжна, журавлина дрібноплодна, любка дволиста, плаун колючий та інші.)

Багатий і різноманітний  тваринний світ заповідника: лось, козуля європейська, свиня дика, вовк, лисиця, рись, куниця лісова, тхір, горностай, ласка, єнотовидний собака, заєць-русак, заєць-біляк. Уздовж річок водяться бобри та видри. Значна кількість птахів – лісових, болотних і водоплавних. З рідкісних трапляються лелека чорний, змієїд, орлан-білохвіст, балобан, а також журавель сірий і пугач занесені до Червоної книги України. У водоймах багато риб. Наукову цінність мають рідкісні метелики, занесені до Червоної книги України.

2.02.Державний заповідник “Медобори” з філіалом “Кременецькі гори”.

Тернопільська область, Гусятинський, Підволочиський і Кременецький райони. Площа 10455 га.

Охороняється ділянка  Товтр з мальовничими ущелинами  і скелями. Являє собою витягнуте  з півночі на південний схід горбисте пасло завширшки до 15 км; абсолютна  висота 350-430 метрів.

У багатому флористичному  складі Медобор налічується понад 1000 видів вищих судинних рослин у тому числи близько 150 рідкісних, ендемічних і реліктових.

В заповіднику переважають  грабово-дубові, ясенево-дубово-грабові, грабово-букові, дубово-букові, букові, дубові та грабові ліси. Подекуди зустрічаються ковилові степові, лучні та лучно-степові ділянки. З чагарників поширені різні види дерену, шипшини, глоду, з рідкісних – зіновать Блоцького та зіновать Пачоського. У трав’янисто-чагарниковому покриві зростають горицвіт весняний, кадило сарматське, герань темна, цибуля подільська, ясенець білий, юринея вапнякова, а також шиверекія подільська, лілія лісова, скополія кайніолійська, цибуля ведмежа, черевички зозулині, любка зеленоцвіта і любка дволиста занесені до Червоної книги України.. Багатий тваринний світ: козуля, лось, олень, лисиця, заєць, куниця, борсук та інші.. На території заповіднику бере початок декілька річок є озера.

2.03.Біосферний заповідник “Асканія-Нова”.

Херсонська область, Чаплинський  район. Площа 33307,6 га.

Згідно функціонального зонування його заповідна зона становить 11054 га, буферна зона - 6909 га, зона антропогенних ландшафтів - 15344,6 га.

Заповідник забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки  типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків. Для його рослинного покриву характерні різні види ковили (українська, Лессінга, волосиста та інші), костриця борозниста, келерія струнка (кипець), а також тюльпан Шренка, півники, грудниця волохата, з бобових – люцерна румунська, вика тонколиста та інші У степу зростають понад 450 видів квіткових рослин. Характерні представники тваринного світу: їжак, заєць-русак, ховрах, полівка; з хижаків – дисиця, ласка, тхір, є також козуля, асканійський благородний олень. Багато птахів (жайворонки, просянка, кам’янки, перепел, сіра куріпка, дрібні соколи, луні, сови); з перелітних – дрофа, журавель степовий (занесений до Червоної книги України). Територія Великого Чапельського поду використовується для акліматизаційного зоопарку, де протягом більш як 100 років проводяться наукові роботи по гібридизації та одомашненню диких тварин. Тут на вільному і напіввільному утриманні живуть 50 видів звірів (переважно копитних) з усіх континентів земної кулі – коні Пржевальського, зебри, бізони, зубри, зебу, козулі, лані, олені, антилопи, муфлони та ін.; з птахів – страуси, фламінго, лебеді, фазани. У складі зоопарку на базі штучних ставків та пташника створений великий орнітопарк, в якому утримується понад 60 видів кильогрудих птахів. Досвід зоопарку Асканія-Нова свідчить про можливість цілеспрямовано виводити в штучних умовах нові районовані форми і породи тварин, у тому числі тих, що мають господарське значення. Загалом в Асканії-Нові гібридизовано близько 90 видів ссавців і птахів. Частина зоопарку-експозиційна. Численні відвідувачі (близько 200 тисяч за рік) можуть ознайомитися з представниками тваринного світу різних зоогеографічних зон земної кулі, побачити їх життя у природі.

Наукова робота в заповіднику  спрямована на розробку обґрунтованого режиму збереження природного комплексу степу, вивчення структури й динаміки еталонних екосистем, їх змін під дією антропогенних факторів, а також проблем інтродукції, акліматизації й гібридизації рослинного і тваринного світу, розробку рекомендацій по культурному освоєнню унікального генофонду.

2.04.Карпатський біосферний заповідник.

Закарпатська область. Площа 57880 га.

Площа заповідної зони - 31995 га.

Найбільший – Угольсько-Широколужнянський  масив розташований в центральній  частині Українських Карпат, на південних  макросхилах Полонинського хребта. Цей масив має особливу цінність як найбільший в Європі осередок букових пралісів. В окремих місцях збереглися ділянки реліктів: тиса ягідного, ялівцю козачого, липи широколистої; з хвойних порід – осередки ялиці білої та ялини європейської.

Чорногорський масив  займає південний схил Чорногірського хребта в межах 950-2061 м над рівнем моря. Тут найбільше виражені лісовий, субальпійський і альпійський рослинні пояси. Основні лісоутворюючі породи – ялинка європейська, ялиця біла віком до 200-300 років. У домішку трапляються ясен в’яз голий, явір, клен гостролистий. Букові ліси зростають на незначних площах. У субальпійському поясі поширене криволісся з сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського. Субальпійські та альпійські луки мають багатий флористичний склад, у якому значна кількість ендемічних реліктових і рідкісних видів рослин.

Третій заповідний масив  – Хустський, або Долина нарцисів; розташований у рівнинні частині  Закарпаття біля м. Хуста. Тут охороняється унікальні природні зарості нарциса вузьколистого – центральноєвропейського виду з порівняно обмеженим ареалом (занесений до Червоної книги України). Зростає багато рідкісних видів рослин: орхідні, білоцвіт весняний, півники сибірські тощо.

У Карпатському заповіднику  – понад 800 видів вищих рослин, з них 44 рідкісні. Для букових лісів характерні маренка пахуча, листовик сколопендровий, лунарія оживаюча. У високогірній смузі трапляються тирлич жовтий, фіалка відхилена, рододендрон східнокарпатський, сон білий, медунка Філярського. По всій території заповідника зростають арніка гірська, крокус Гейфеля, баранець звичайний.

Багатий тваринний світ, характеринй для Карпат: олень  європейський, козуля, ведмідь бурий, рись, свиня дика, куниця лісова, білка, канюк, глухар, рябчик, тетерук; з рідкісних трапляються снігова полівка європейська, бурозубка альпійська, завирушка альпійська (занесені до Червоної книги України), а також кіт лісовий і тритон карпатський.

2.05.Карадазький державний заповідник

Феодосійський район  республіки Крим.

Площа 2874,2 га. 809 га – акваторія Чорного моря.

Заповідник є мінералогічним природним музеєм (тут виявлено понад 30 мінералів, зокрема виробне каміння: гірський кришталь, аметист, сердолік, агат, яшма, опал), а також загальним  еталоном природних комплексів, сформованих під впливом континентального і середньоземноморського клімату. У флорі Карадазького заповіднику, що налічує 1090 видів вищих судинних рослин, відомо близько 50 ендеміків, з них 3 вузьколокальні (глід Пояркової, емур Юнге і роговик Стевена); 37 рідкісних видів занесених до Червоної книги України.

Рослинність заповіднику  представлена широколистяними лісами з дуба пухнастого, граба, ясена, різнотравно-ковилово-злаковими  степами, шиблярковими і фриганоїдними  угрупованнями, ялівцевими та фісташко-дубовими рідколіссями. Багатий тваринний світ заповідника. Фауна його налічує 28 видів ссавців, 184 – птахів (58 видів, що гніздяться), 6 – плазунів, 3-земноводних, понад 1900 видів безхребетних (з них 1500 видів метеликів). Тут водяться лисиця, свиня дика, козуля, куниця кам’яна, білка, заєць-русак, їжак, білозубка мала, нетопир малий, ящірка кримська, ящірка скельна. З птахів характерні дрімлюга, припутень, зяблик, синиця велика, шпак, дрізд чорний. З рідкісних тварин трапляються полоз леопардовий, сапсан, баклан чубатий, богомол-емпуза смугаста, аскалаф строкатий, жужелиця-молюскоїд, підковоніс великий, широковух звичайний.

Морська біота акваторії  заповідника представлена типовою  чорноморською флорою (454 види) і  фауною (близько 900 видів). Зарості червоних, зелених і бурих водоростей є нерестилищем для багатьох видів риб: чорноморської ставриди, чорноморської барабулі, морського карася, морського окуня тощо. Всього тут водяться близько 80 видів риб та 200 видів бентосних тварин.

2.06.Баргузинский державний природний біосферний заповідник

Баргузинский державний  природний біосферний заповідник є одним з найстаріших заповідників Росії, заснованим постановою Іркутського генерал-губернатора від 17 травня 1916 року. На початку 1917 року створення заповідника було оформлено постановою уряду. Головною причиною створення заповідника стало катастрофічне падіння хутрового і, зокрема, соболиного промислу. Для порятунку соболя від повного знищення та організації заповідників були організовані експедиції на Байкал, Камчатку і Саяни. За результатами обстеження в числі інших (Саянский та інші) був спроектований Баргузинский заповідник.

Площа Баргузінського заповідника - 374,4 тисячі гектарів. Розташований на північно-східному узбережжі озера  Байкал на центральній частині західних схилів Баргузинського хребта. Найвища точка - 2,472 метра. Більше половини території складають Лису гору - кам'янисті вершини (1500-2400 метрів над рівнем моря), решту території займають тайгові ліси (ялина, ялиця, сосна сибірська кедрова), що ростуть на висоті від 600 до 1250 метрів, і гірські тундри. І лише невелика територія припадає на байкальськ узбережжі. Багаторічна охорона заповідника сприятливо позначилася на чисельності тварин. Тут водяться соболь, марал, кабарга, бурий ведмідь, глухар, білки, в прибережних водах - Байкальська нерпа

. В даний час Баргузинский  заповідник є комплексним, тобто  на його території охороняються  і вивчаються всі природні  об'єкти: тварини, рослини, співтовариства  організмів, природні комплекси.  Екосистеми заповідника ніколи не піддавалися впливу антропогенних факторів, за винятком полювання місцевого населення до 1917 року. На суміжних територіях також не було господарської діяльності, крім мисливського промислу.

Основні завдання заповідника: збереження природних комплексів в умовах, що виключають антропогенний вплив; ведення довготривалих моніторингових досліджень стану природних комплексів; вивчення впливу обмежених антропогенних впливів при веденні традиційної господарської діяльності та рекреації з метою оптимізації відносин «людина-природа» на берегах Байкалу; екологічна просвіта населення ; сприяння у підготовці фахівців в області охорони природи. Заповідник отримав міжнародне визнання: у 1986 році рішенням ЮНЕСКО йому було присвоєно статус біосферного, він включений до міжнародної мережі біосферних резерватів.

2.07.Уссурійський державний природний заповідник

Уссурійський державний природний  заповідник розташований в Уссурійському і Шкотовском районах Приморського краю, в басейнах річок Комарівки і Артемівки. База заповідника знаходиться у селищі каменушка Уссурійського району, в 125 кілометрах на північний захід від Владивостока і в 40 кілометрах від міста Уссурійська.

Заповідник носить ім'я  академіка Володимира Леонтійовича Комарова - найбільшого вітчизняного ботаніка, дослідника флори Східної Азії. Він першим дав опис цієї території, відвідавши її в 1913 році. Питання про те, що лісовий масив верховий річки Супутінкі (сьогодні Комарівки) заслуговує спеціальної охорони, був поставлений Володимиром Комаровим ще в дореволюційні роки. Однак можливість його рішення з'явилася лише в 1932 році з організацією Далекосхідного філії Академії наук СРСР, в рамках якого і був створений Уссурійський (тоді Супутінскій) заповідник, безпосередньо підпорядковувався гірничо-тайговій станції АН СРСР. Спочатку площа заповідника складала 16679 гектарів, в даний час вона розширена до 40432 гектара.

Головне багатство заповідника - порівняно великий масив незайманих ліанових хвойно-широколистяних лісів, майже не збереглися на території Далекого Сходу і суміжних країн. Тому початковою метою створення заповідника було збереження вцілілих від рубки і вогню лісів. Флора заповідника складена практично повністю лісовими видами. Головним чином, це кедрово-широколистяні ліси. Вони відрізняються високою видовою різноманітністю і за цим показником не мають аналогів ні в Росії, ні в кордонах колишнього СРСР. Всього в заповіднику відмічено 824 види судинних рослин, 252 - мохоподібних, 118 - лишайників, 1364 - грибів і 210 видів водоростей. До рідкісних видів, занесеним до «Червоної книги Росії», відносяться ялівець твердий, женьшень справжній, калопанакс семілопастние, Прінсеп китайська, сосна густоцветкового і тис гострий.

Фауна заповідника типова для хвойно-широколистяних і широколистяних лісів. Хребетні тварини представлені 62 видами ссавців (у тому числі червонокнижні - гігантська бурозубка, амурський тигр, далекосхідний лісовий кіт, плямистий олень, гімалайський ведмідь та ін); більше 160 видами птахів (серед них червонокнижні - качка мандаринка, чорний лелека, іглоногая совка, яструбиний мишоїд, чубатий осоед та ін), 7 видами рептилій, 6 видами амфібій (у тому числі занесений до «Червоної книги» уссурійський безлегеневих пазуристий тритон), 12 видами риб і круглоротих.

Напрямок наукових досліджень заповідника - комплексне вивчення типових  для південного Сіхоте-Аліна лісових  комплексів та розробка заходів щодо їх охорони. Проводиться великий  обсяг наукових досліджень, що мають  безпосереднє господарське значення (зокрема, з вивчення медоносних, лікарських, і плодових рослин).Крім того, в Уссурійському заповіднику діє реабілітаційний центр з виховання ведмежат-сиріт.

2.08.Великий Арктичний державний природний заповідник

Найбільший заповідник Росії та всієї Євразії - був створений 11 травня 1993 року.Заповідник розташований на півострові Таймир і островах Північного Льодовитого океану на території Таймирського автономного округу. Це найбільший заповідник Росії і третій за площею в світі.Основна мета створення заповідника - охорона гніздових середовищ існування птахів, мігруючих північно-атлантичним шляхом.

Великий Арктичний заповідник має загальну площу 4169222 гектара, в тому числі 980 934 гектара - морська акваторія.У заповіднику взяті під охорону місця гніздування і линьки чорних казарок, зустрічаються рідкісні види чайок: рожева, вілохвостая, біла. Рожева чайка - рідкісний, маловивчений вид, ендемік Росії, внесений до Червоної книги РФ. На Таймирі відома лише одна гніздова колонія цих птахів.

Заповідник приймає  туристів на комерційній основі і  має кілька організованих туристських  маршрутів в охоронній зоні.

2.09.Державний природний заповідник «Стовпи»

Державний природний  заповідник «Стовпи» був створений 30 червня 1925 постановою Єнісейського губернського виконавчого комітету. Заповідник знаходиться на правому березі Єнісею біля південно-західної околиці Красноярська. Метою створення заповідника є охорона природних комплексів мальовничого скельного масиву урочища Стовпи. Всього на території заповідника близько ста Столбов, деякі з них піднімаються над поверхнею землі до ста метрів. Мільйони років дощі та вітри, мороз і сонце висікали з дикого каменю химерні фігури. Люди дали їм назви: «Дід», «Великий Беркут», «Левові ворота», «Гриф», «Пір'я» та інші.

Флора заповідника включає  близько 740 судинних рослин і 260 видів  мохів. Переважає пихтовая тайга, типова для середньогір'я Східних Саян.На території заповідника виявлено 290 видів хребетних тварин. Фауна  має яскраво виражений тайговий вигляд (лісові полівки, соболь, кабарга, рябчик і т. д.) з включенням лісостепових видів (сибірська косуля, степовий тхір, довгохвостий ховрах і ін.)

Види, занесені до Червоної книги Росії: рослини - каліпсо цибулинна, черевички справжній і великоквітковий, пальчатокорінник травневий, гнездоцветка клобучкавая, зозулинець шлемоносний, ковила периста; птиці - скопа, беркут, балобан, сапсан та інСьогодні у заповіднику ведеться велика наукова робота. Вченими розробляються методи відновлення кедра в лісах Сибіру, ​​способи обліку соболя та оцінки мисливських угідь, ставляться досліди з приручення і збереженню численних тварин і птахів.Частина заповідника з найбільш мальовничими скелями на річці Лалетіна виділена в особливий туристський район, де допускається вільне відвідування. Однак масові скупчення відвідувачів викликають деградацію природних комплексів в безпосередній близькості від скель.

2.10.Алтайський державний природний заповідник

 Унікальна екосистема з багатим рослинним і тваринним світом , багато видів яких занесені до Червоної книги.Заснований в 1932 році. Розташовується в південно-східній частині Гірського Алтаю у верхів'ї і правобережжі річки Чулишман і Телецкого озера на території Улаганского і Турочакского районів Республіки Алтай. Площа заповідника становить 863 861 гектар.

Заповідник створено для охорони природи тайги  і високогірної тундри. Абсолютні  висоти заповідника, що займають Чулишманское нагір'я, - 25003000 метра. В Алтайському заповіднику 1190 озер площею більше 0,01 квадратного кілометра кожне. Найголовніший водойму заповідника - Телецкоє озеро - найбільше і красиве озеро Алтаю - розташоване на висоті 434 метри над рівнем моря.Ландшафти заповідника представлені чотирма вертикальними поясами степовим, лісовим, субальпійським і альпійським. Всього у флорі заповідника 1270 видів рослин, 73 види ссавців, близько 300 видів птахів, 10 видів земноводних і плазунів. З тварин характерні марал, лось, бурий ведмідь, кабарга, соболь, росомаха, рись, козуля, білка, бурундук, сніжний барс. З птахів - глухар, рябчик, кедровка, пугач, біла і тундрова куріпка, улар, кришталі, горихвістка та ін.

Основний напрямок наукових досліджень, що проводяться в заповіднику, вивчення флори і фауни гірської тайги, високогірної тундри, альпійського висотного пояса.У 1998 році територія заповідника була внесена до Списку Всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО (об'єкт «Алтай - Золоті гори»).

2.11.Національний парк «Біловезька пуща»

Найбільш великий залишок реліктового первісного рівнинного лісу, який в доісторичні часи виростав на території Європи.

Державний національний парк "Біловезька пуща", розташований на території Білорусії, являє собою  єдиний природний комплекс з Біловезькою  національним парком Республіки Польща. Площа національного парку складає c білоруської сторони 87 363 гектара; з польської - 10 501 гектар.«Біловезька пуща» - один з найстаріших заповідників в світі. Як охороною природна територія Біловезька пуща відома з кінця XIV - початку XV ст., Коли Великий князь Ягайло оголосив її заповідною. З 1413 перебувала у польському володінні, а в 1795 року увійшла до складу Росії. З 1919 року Пуща перейшла до Польщі, де в 1921 році було утворено лісництво «Резерват» (4693 гектари) і охоплено абсолютно заповідною охороною 1061 гектар. У 1939 році Біловезька пуща увійшла до складу БССР і на її території був організований Білоруський державний заповідник «Біловезька пуща».

З 1957 року Пуща мала статус Державного заповідно-мисливського господарства, в 1991 році реорганізована в Державний  національний парк. Біловезька пуща - єдиний в Європі зберігся в природному стані великий масив багатолітніх лісів західноєвропейського типу з елементами західної, північної і південної флори. Такі ліси в доісторичні часи виростали на території всього європейського континенту. 58% площі лісів національного парку займають насадження, вік яких перевищує 100 років; 70% складають ліси природного походження. При середньому віці 90 років в пущі можна зустріти сосняки і діброви 160 - 180-річного віку, а також окремі дерева сосни у віці від 200 до 530 років і 330 - 550 річні дуби-велетні.

Тваринний світ національного  парку «Біловезька пуща» багатий  і різноманітний. На його території  мешкає 59 видів ссавців (у тому числі 6 охоронюваних), 253 види птахів, 11 видів  земноводних, 7 видів плазунів, 24 види риб і більше 11 000 видів безхребетних тварин. У їх числі 11 видів ссавців, 52 - птахів, 2 - рептилій, 1 - амфібій, 8 - риб, 38 видів комах, занесених до Червоної книги Республіки Білорусь. Головним багатством пущі є стадо зубрів, що налічує близько 320 особин. З великих копитних тварин крім зубра на території пущі живе благородний олень, кабан, лось; з хижих ссавців - вовк, лисиця, видра, лісова куниця. У лісах і на болотах пущі гніздяться види птахів, що знаходяться під загрозою глобального зникнення: орлан-білохвіст, великий підорлик, очеретянка прудка. Особливим багатством відрізняється лісової орнітокомплекс, у складі якого чорний лелека, білоспинний і трипалий дятел, малий підорлик, кедровка, тетерев, глухар.На території Біловезької пущі збереглись такі пам'ятки древньої культури, як стоянки кам'яного століття (епоха мезоліту), курганні могильники, місця культового шанування (воронко видні западини, криниці, камені-слідовики, священні дерева і височини).У 1992 році рішенням ЮНЕСКО Біловезька пуща включена в Список всесвітньої культурної і природної спадщини, в 1993 році їй присвоєно статус біосферного заповідника, а в 1998 році - статус ключової орнітологічної території міжнародного значення. У1997 національний парк «Біловезька пуща» був нагороджений Дипломом Ради Європи за успіхи у справі охорони природи.

2.12.Іссик-кульський заповідник

Іссик-кульський заповідник – перша особливо охороною природна територія в Киргизстані, сьогодні вважається найбільшим біосферним заповідником Киргизстану.

Розташований в Іссик-Кульської області, у східній частині Тянь-Шаню, на берегах високогірного (1607 м над рівнем моря) озера Іссик-Куль. Заповідник засновано в 1948 році, в сучасних межах існує з 1976 року. Заповідник був створений з метою захисту унікальних видів тварин і птахів, що зимують біля берегів озера Іссик-Куль.

Площа заповідної зони становить 19 000 га. Заповідник складається з  дев'яти ділянок, розташованих на північному і південному берегах східній  частині озера Іссик-Куль, включає  частину акваторії озера. Рельєф різноманітний, виділяються дві основні форми: прибережна рівнина і передгірної адирний ландшафт. Більшу частину заповідника займають кам'яниста пустеля, полиново-типчаково степ і зарості карагани, підводні луки харових водоростей.

Клімат помірно континентальний, значно змінюється за напрямом із заходу на схід і з півночі на південь, характерні сильні вітри.У заповіднику зареєстровано 250 видів рослин, 12 видів - рідкісні. На західних ділянках прибережної рівнини знаходяться кам'янисті пустелі з полинно-солянковою рослинністю. На східних ділянках рослинність дещо багатші і має вигляд сухих полиново-типчаково степів, місцями - лугових степів. На узбережжі озера і вздовж річок розташовані вузькі смуги луків і зарості деревно-чагарникової рослинності (тополя, коригуючі, обліпиха, тала, барбарис, тамарикс, шипшина).

Тваринний світ налічує 23 види ссавців, 140 видів птахів. Поширені кабан, заєць-толай, тхір степовий, ласка, борсук; з птахів - фазан, нирок червононосий, лиска. До рідкісних видів відносяться орлан-білохвіст, лебідь-шипун, чапля біла. У горах зустрічаються марал, козел гірський, сніжний барс.На Іссик-Кулі щорічно зимує 60-70 тисяч водоплавних птахів, що належать до 98 видів перелітних птахів. Це одна з найбільших зимівель водоплавних птахів.

Іссик-Кульський заповідник є одним з 338 заповідників світу, визнаних програмою ЮНЕСКО «Людина  і Біосфера». У травні 2005 року в ЗМІ з'явилася інформація про те, що співробітники Державного Іссикульского заповідника 26 травня оголосили голодування. Причиною такого кроку послужило погіршується стан заповідника, яке пов'язане з браконьєрством з боку високопоставлених чиновників, неувагою до проблем охорони природи з боку відповідальних органів, неефективна система управління. Співробітники заповідника висунули вимоги, пов'язані із збереженням біорізноманіття озера Іссик-Куль. У свою чергу Державна лісова служба, в чиєму оперативному управлінні знаходиться особоохраняемие природні території Киргизстану, заявила про свою готовність до діалогу та якнайшвидшому вирішенню питань, які стосуються ведення Державної лісової служби. На що відбулася 30 травня 2005 зустрічі був обговорений ряд питань спільного вирішення конфлікту.