Бюджетна система

Зміст

Вступ

Бюджетна система є провідною  ланкою державних фінансів. Держава  використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Метою курсової роботи являється дослідження  видаткової частини державного бюджету  України, зокрема факторів, що на неї впливають.

Предметом курсової роботи є дослідження  взаємовідносин, які складаються  під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб’єктом дослідження і аналізу  є проведення бюджетної політики держави, а об’єктом відносини при  формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

1. Суть, значення державного бюджету України

1.1. Роль державного бюджету України

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і  Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

Кошти державного бюджету України  витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний  бюджет України.

У державному бюджеті України Передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного бюджету України Для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2 % загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України.

Збалансованість бюджетів, які входять  до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами — дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

У цілому частка загальнодержавного бюджету в державному бюджеті України досить значна. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

1.2. Складові елементи  державного бюджету України

Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.

Під бюджетним устроєм розуміють  організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

Сукупність усіх бюджетів, що входять  до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад  державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять  районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах  єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності означає існування  єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності вимагає  формування бюджету   на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення  в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи  України є Державний бюджет, з  якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодержавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з метою економічного вирівнювання регіонів.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Метод експертних оцінок. Показники  та вагові коефіцієнти що використовуються у процесі оцінки привабливості ринку, для кожної галузі та сфери бізнесу оригінальні.

Завершується стратегічний аналіз оцінкою стратегічної позиції підприємства. Для цього використовуються два параметри: привабливість ринку та стратегічний потенціал підприємства. Оцінка стратегічної позиції підприємства здійснюється на кожному привабливому сегменті ринку з метою виявлення відповідності можливостей підприємства його конкурентному середовищу. Добуток оцінок потенціалу підприємства та привабливості ринку дає основний результат аналітичної стадії — значення стратегічної позиції. З урахуванням стратегічної позиції приймається рішення про використання ресурсів підприємства на тому чи іншому сегменті ринку: політика інвестування, реінвестування, селективного зростання, низької активності.

Безумовно, використовуваний аналітичний  інструментарій відіграє важливу роль для одержання достовірних, повних і точних результатів стратегічного аналізу. Пропонуємо використовувати набір аналітичних інструментів, рекомендований у табл. 1.1.:

Таблиця 1.1.

Результати і рекомендовані  інструменти стратегічного аналізу

Ефективність стратегічного аналізу  обумовлена дотриманням низки принципів. Це комплексність і системність стратегічного аналізу; наступність результатів ретроспективного аналізу та SWOT-аналізу; використання достовірної й об'єктивної інформації в аналітичній роботі; обґрунтованість вибору

набору аналітичного інструментарію.

На підставі розгляду стратегічного  аналізу в теоретичному і методологічному аспектах можна дійти висновку, що даний вид аналітичної роботи є окремим елементом системи стратегічного управління, який використовується] як основа прогнозування позиції підприємства на привабливих ринках.

2. Аналіз видаткової частини державного бюджету України

2.1. Законодавчі нормативні акти щодо видаткової частини державного бюджету України

ВИДАТКИ ТА КРЕДИТУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 11. Затвердити бюджетні призначення  головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2011 рік у  розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, централізовані заходи і програми в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, розподіл видатків в розрізі місцевих та апеляційних судів, згідно з додатками N 3, N 4, N 5 та N 8 до цього Закону.

Стаття 12. Видатки, передбачені цим Законом на виконання завдань (проектів) Національної програми інформатизації, в тому числі проектів інформатизації органів виконавчої влади за кодами програмної класифікації видатків державного бюджету: 0301160, 1202070, 2201190 (в частині інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів), 2401030, 2408030, 2408600, 2501140, 2801020, 3001070, 3111080, 3501020, 3501660, 3507600, 5001060, 5501020, 5031030, 6122060, 6151020, 6511020, погоджуються відповідними розпорядниками бюджетних коштів зазначених проектів з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Установити, що джерелами  формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2011 рік у частині кредитування є:  
1) повернення кредитів, наданих з Державного бюджету України індивідуальним сільським  ;  
2) повернення кредитів, наданих з Державного бюджету України молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, і  пеня;  
3) повернення бюджетних позичок, наданих на  закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994 - 1997  років;  
4) повернення коштів у частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої суб'єктам господарювання на умовах фінансового лізингу;  
5) кошти, що надійдуть у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання;  
6) повернення кредитів, наданих з Державного бюджету України фермерським господарствам;  
7) повернення коштів, наданих Міністерству аграрної політики України на формування державного інтервенційного фонду Аграрним фондом, а також для закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників;  
8) повернення безвідсоткових бюджетних позик, наданих у 2004 році підприємствам державної форми власності паливно-енергетичного комплексу та у 2005 році підприємствам та організаціям вугільної промисловості на погашення заборгованості із заробітної плати  працівникам;  
9) повернення кредиту, наданого на реконструкцію гідроелектростанцій;  
10) повернення кредитів, наданих у 2007 році з Державного бюджету України на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки, у першу чергу з впровадження передових енергозберігаючих технологій і технологій з виробництва альтернативних джерел  палива;  
11) повернення коштів, наданих з Державного бюджету України для кредитування окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання таких кредитів на будівництво (придбання) житла, та науково-педагогічних і педагогічних працівників, і пеня.

Стаття 14. Установити, що у 2011 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України  згідно з окремими пунктами статей 4, 10 та 13 цього Закону, спрямовуються  відповідно  на:  
1) розвиток мережі й утримання автомобільних доріг загального користування (за рахунок джерел, визначених пунктами 1, 2, 3 та 27 статті 4 цього Закону); 
2) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг у населених пунктах, що належать до комунальної власності (за рахунок джерел, визначених пунктами 1, 2, 3 та 27 статті 4 цього  Закону);  
3) будівництво, реконструкцію, капітальний та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування (міжміське сполучення) та доріг, задіяних до підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (за рахунок джерел, визначених пунктами 1, 2, 3 та 27 статті 4 цього  );  
4) погашення зобов'язань за кредитами, отриманими під гарантію Кабінету Міністрів України на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування (за рахунок джерел, визначених пунктами 1, 2, 3 та 27 статті 4 цього  );  
5) виплати, пов'язані з виконанням консульських функцій дипломатичними представництвами України та функціонуванням консульських установ України за кордоном (за рахунок джерел, визначених пунктом 4 статті 4 цього Закону);  
6) погашення державного боргу України перед Російською Федерацією відповідно до укладеної міжурядової угоди (за рахунок джерел, визначених пунктом 5 статті 4 цього  Закону); 
7) здійснення витрат, пов'язаних з організацією і проведенням виконавчих дій, виплату винагороди державним виконавцям (за рахунок джерел, визначених пунктом 6 статті 4 цього  Закону);  
8) забезпечення міжнародних зобов'язань України у космічній галузі (за рахунок джерел, визначених пунктом 7 статті 4 цього Закону);  
9) потреби Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів і Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до кошторисів, затверджених у встановленому порядку (за рахунок джерел, визначених пунктом 8 статті 4 цього  Закону);  
10) дотацію Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами (за рахунок джерел, визначених пунктом 9 статті 4 цього Закону);  
11) забезпечення діяльності цивільної авіації в Україні та участь України у міжнародних авіаційних організаціях і утримання Державної авіаційної адміністрації (за рахунок джерел, визначених пунктом 10 статті 4 цього Закону);  
12) морську і річкову транспортну діяльність та участь України у міжнародних організаціях морського і річкового транспорту, утримання Державної адміністрації морського і річкового транспорту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства Міністерства транспорту та зв'язку України (за рахунок джерел, визначених пунктом 11 статті 4 цього Закону, крім тих, що надходять від риболовних  портів);  
13) міжнародну діяльність у галузі рибного господарства (за рахунок джерел, визначених пунктом 11 статті 4 цього Закону, в частині тих, що надходять від риболовних  портів);  
14) заходи, пов'язані з охороною інтелектуальної власності (за рахунок джерел, визначених пунктом 12 статті 4 цього  Закону);  
15) здійснення контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів (за рахунок джерел, визначених пунктом 13 статті 4 цього Закону);  
16) заходи, пов'язані з організацією надання послуг, реалізації продукції і виконання робіт бюджетними установами, та інші заходи з утримання цих установ згідно із законодавством (за рахунок джерел, визначених пунктом 14 статті 4 цього  Закону);  
17) накопичення (приріст) матеріальних цінностей державного матеріального резерву (за рахунок джерел, визначених пунктами 21 і 36 статті 4 цього Закону, та 80 відсотків джерел, визначених пунктом 15 статті 4 цього Закону);  
18) відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву (за рахунок джерел, визначених пунктами 16 і 24 статті 4 цього Закону, та 20 відсотків джерел, визначених пунктом 15 статті 4 цього Закону);  
19) участь українського персоналу органів внутрішніх справ України у миротворчих операціях та інші потреби органів внутрішніх справ відповідно до кошторису Міністерства внутрішніх справ України (за рахунок джерел, визначених пунктом 17 статті 4 цього  Закону);  
20) програми і заходи щодо соціального захисту інвалідів, у тому числі на функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (за рахунок джерел, визначених пунктом 18 статті 4 цього Закону);  
21) заходи, пов'язані з виготовленням та видачею посвідчення закордонного українця (за рахунок джерел, визначених пунктом 19 статті 4 цього Закону);  
22) придбання Міністерством палива та енергетики України цінних паперів відповідно до статті 9 Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (за рахунок джерел, визначених пунктом 20 статті 4, пунктом 3 статті 10 та пунктом 10 статті 13 цього Закону);  
23) фінансову підтримку Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (за рахунок джерел, визначених пунктом 22 статті 4 цього Закону);  
24) субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (за рахунок джерел, визначених пунктом 23 статті 4 цього  Закону);  
25) інформування учасників судового процесу про хід і результати розгляду справи, а також виготовлення та видачу копій судових рішень (за рахунок джерел, визначених пунктом 25 статті 4 цього  Закону);  
26) державну підтримку заходів з енергозбереження через механізм здешевлення кредитів (за рахунок джерел, визначених пунктом 26 статті 4 цього  Закону);  
27) придбання Фондом соціального захисту інвалідів автомобілів для інвалідів та інші заходи щодо соціального захисту інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (за рахунок джерел, визначених пунктом 28 статті 4 цього  Закону);  
28) державну підтримку заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, в тому числі на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату (за рахунок джерел, визначених пунктом 29 статті 4 цього Закону);  
29) виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відходами неядерного циклу та ліквідацію радіаційних аварій (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього  Закону);  
30) будівництво пускового комплексу "Вектор" та експлуатацію його об'єктів (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього Закону);  
31) підтримку екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього  Закону);  
32) підтримку у безпечному стані енергоблоків та об'єкта "Укриття" Чорнобильської АЕС (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього Закону); 
33) заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації атомних блоків та поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами на Чорнобильській АЕС (за рахунок джерел, визначених пунктом 30 статті 4 цього  Закону); 
34) підтримку впровадження Енергетичної стратегії України на період до 2030 року (за рахунок джерел, визначених пунктом 31 статті 4 та пунктом 2 статті 10 цього  Закону);  
35) реалізацію програм допомоги Європейського Союзу, що включає заходи щодо: ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження; захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, сертифікації, підтвердження відповідності та управління якістю; підтримки реалізації державної екологічної політики; підтримки реалізації державної політики у сфері транспорту; управління державними кордонами (за рахунок джерел, визначених пунктом 31 статті 4 цього Закону). Порядки використання зазначених коштів визначаються Кабінетом Міністрів України для кожної з програм допомоги Європейського Союзу на підставі укладених міжнародних договорів;  
36) видатки головних розпорядників коштів державного бюджету, пов'язані з наданням адміністративних послуг (за рахунок джерел, визначених пунктом 32 статті 4 цього  Закону);  
37) субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження (за рахунок джерел, визначених пунктом 33 статті 4 цього  Закону);  
38) комплексну реалізацію державної екологічної політики, здійснення природоохоронних заходів (за рахунок джерел, визначених пунктами 34 та 35 статті 4 цього  Закону);  
39) здійснення природоохоронних заходів, направлених на упередження та ліквідацію наслідків, завданих негативними природними явищами (за рахунок джерел, визначених пунктами 34 та 35 статті 4 цього  Закону);  
40) державну підтримку галузі тваринництва (за рахунок джерел, визначених пунктом 37 статті 4 цього  Закону); 
41) реалізацію заходів Програми утилізації твердого ракетного палива (за рахунок джерел, визначених пунктом 38 статті 4 цього  Закону); 
42) закладення і нагляд за молодими садами, виноградниками та ягідниками (за рахунок джерел, визначених пунктом 39 статті 4 цього  Закону); 
43) державну підтримку розвитку хмелярства (за рахунок джерел, визначених пунктом 39 статті 4 цього  Закону);  
44) рекредитування або надання трансфертів для впровадження проектів розвитку (за рахунок джерел, визначених пунктом 1 статті 10 цього Закону); 
45) державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників (за рахунок джерел, визначених пунктом 1 статті 13 цього Закону);  
46) збільшення статутного капіталу Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" з подальшим використанням на реалізацію Державної програми забезпечення молоді житлом (за рахунок джерел, визначених пунктом 2 статті 13 цього Закону); 
47) заходи, пов'язані з формуванням державного резервного насіннєвого фонду (за рахунок джерел, визначених пунктом 3 статті 13 цього Закону);  
48) збільшення статутного фонду Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" для закупівлі технічних засобів для агропромислового комплексу з подальшою передачею їх на умовах фінансового лізингу (за рахунок джерел, визначених пунктом 4 статті 13 цього  Закону);  
49) придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу (за рахунок джерел, визначених пунктом 5 статті 13 цього Закону);  
50) надання кредитів фермерським господарствам (за рахунок джерел, визначених пунктом 6 статті 13 цього  Закону);  
51) витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду (за рахунок джерел, визначених пунктом 7 статті 13 цього  Закону);  
52) формування державного інтервенційного фонду Аграрним фондом, а також закупівлі матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників (за рахунок джерел, визначених пунктом 7 статті 13 цього Закону);  
53) реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості (за рахунок джерел, визначених пунктом 8 статті 13 цього  Закону);  
54) здійснення природоохоронних заходів з недопущення потрапляння мастила з гідротурбін в річку Дніпро (за рахунок джерел, визначених пунктом 9 статті 13 цього  Закону);  
55) надання кредитів на будівництво (придбання) житла для науково-педагогічних та педагогічних працівників (за рахунок джерел, визначених пунктом 11 статті 13 цього Закону).

2.2. Видатки на соціальний захист населення

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери  є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тільки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових відносин.

Галузі соціальної сфери активно  впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від  удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі  руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше ніж ЗО % валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Зростають вимоги до методів організації  та планування доходів і витрат галузей  соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування  планування витрат, що направляються  з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють  фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет  Міністрів України, як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ  має здійснюватися за такою моделлю:

спочатку розраховують індивідуальні норми за статтями витрат бюджетної установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі Їх — зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені — міністерства чи відомства, зведені — держави чи області.

Розробку фінансових норм витрат на утримання соціально-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств з залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5— 10 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів згідно з рішенням Уряду. Потрібна система матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та поліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на соціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з установленими нормами асигнування згідно з кошторисом витрат за умови виконання показників діяльності.

Одним з найважливіших завдань  поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається  зростання асигнувань підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Викладене дає підстави для таких  висновків:

зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні  цих установ, об'єктивно обумовлена змінами в їхній діяльності;

практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштів не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження;

діючий порядок планування не створює  умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії. 

Дефіцит бюджету Пенсійного фонду (ПФ) за підсумками 2011 року може скласти 21 млрд. грн. Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні під час круглого столу заявив віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики Сергій ТІГІПКО.

"Цього року розраховуємо (дефіцит бюджету ПФ - УНІАН) 17,8 млрд. грн., думаю, буде 21 млрд. грн., це близько 2% ВВП", - зазначив він. Уряд прогнозує, що у 2013 році рівень дефіциту бюджету фонду складе близько 2 млрд. грн. - 0,3% ВВП, повідомив С. ТІГІПКО. За його словами, з 2013 року, коли буде практично досягнуто бездефіцитний рівень бюджету ПФ, можна буде вводити другий рівень пенсійної системи - накопичувальний. Очікують, що у разі його введення, у 2013 році в економіку надійдуть додатково 3,6 млрд. грн., а в 2020 році - мінімум 36 млрд. грн. Проте, як зазначив віце-прем'єр-міністр, на сьогодні існують ризики введення накопичувальної системи пенсійного страхування, а саме - розрив з відрахуваннями у солідарну систему, оскільки частина коштів спрямовуватиметься до накопичувальних фондів

2.3. Видатки на фінансування науки і культури

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки досконалих технічних засобів, а й постійного розвитку головної виробничої сили суспільства — людини. Без високої загальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні  та фінансові ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на народну освіту, науку і культуру є державний бюджет.

Система народної освіти в нашій країні є єдиним комплексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, середня спеціальна і вища освіта. Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для  повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Першою ланкою системи освіти є  дошкільне виховання. В Україні  є різні як за формою власності, так  і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, природничого і гуманітарного напрямів.

У денних школах навчається 6972,2 тис. учнів, у тому числі в другу і третю  зміни — понад 1 млн, або 15,7 %, зокрема в містах — 21,6, селах — 3,2 %. Крім загальноосвітніх шкіл в Україні працюють навчально-виховні інтернати. Вони створені для дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації. В інтернатах виховується 137 тис. дітей. В Україні створено 66 дитячих будинків сімейного типу.

Майже у половині населених пунктів  зовсім немає шкіл, у тому числі  у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Проблема здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.

Важливим завданням Уряду є  здійснення заходів, спрямованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний перелік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід планувати державне завдання з навчання тимчасово незайнятого населення, що має важливе значення в умовах високого рівня прихованого безробіття. З метою фінансового самозабезпечення у професійно-технічних училищах потрібно створювати навчально-виробничі об'єднання, малі підприємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.

Україна має розвинену мережу вищих  навчальних закладів.

Вищі навчальні заклади України  мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою  за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в галузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку відряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, програмах і фондах.

Істотних змін зазнала мережа вищих  і середніх професійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтехучилищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний перелік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.

Особлива увага приділяється вдосконаленню  змісту освіти з урахуванням нових соціально-політичних реалій суспільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, професійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.

Важливим елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшення якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціального прогресу країни.