Бюджетна система та бюджетний устрій

ЗМІСТ

ВСТУП 

1. Сутність бюджетного устрою та структура бюджетної системи України  
1. Сутність та функції бюджетної системи
2. Бюджет як об’єктивно-економічно категорія, його роль в соціально-економічних процесах
3. Сутність бюджетного устрою  в Україні .
4. Структура бюджетної системи України
2. Принципи побудови бюджетної системи України
3. Проблеми формування бюджетної політики та функціонування бюджетного механізму  в Україні

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Бюджет як явище в  історії людського суспільства з’явився порівняно недавно – в епоху капіталізму. Його поява пов’язана з відділенням державних фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад управління державним і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Бюджет та бюджетна система  загалом відноситься до тієї сфери  суспільного життя, що безпосередньо  стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

 В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.  

В Україні поняття, зміст і функції  державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні.

Згідно ст.1 Закону України  «Про бюджетну систему України», бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. 

Державний бюджет України  є основним фінансовим планом. Державний бюджет – встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій. Кожен бюджет складається з дохідної і видаткової частин. 

Актуальність теми полягає  в тому, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній зазнала суттєвих економічних змін з прийняттям у липні 2010 р. нового бюджетного кодексу. Стало очевидно, що бюджетна система зазнала нових форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків про що дано аналіз  у роботі. Попередньо бюджетна система України орієнтувалася на  пострадянських і постсоціалістичних  принципах побудови, що не відповідало умовам сьогодення.

Метою моєї роботи є розгляд та спроба аналізу проблем бюджетної системи  в частині формулювання бюджетної політики та функціонування бюджетного механізму. Об’єктом дослідження є бюджетна система. Предмет дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та на місцевому рівні.

1. Сутність бюджетного устрою та структура бюджетної системи України .

1. Сутність та функції бюджетної системи.

В офіційних документах, зокрема в Бюджетному кодексі  України дається таке визначення: "Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду".

Сутність бюджету реалізується через його функції. Основних, чітко структурованих функцій є дві — розподільна і контрольна. В економічній літературі називаються також і додаткові функції — економічної безпеки держави, забезпечення існування держави тощо.

Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ефективністю. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює такого багато профільного перерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл.

Сфера дії розподільної функції  досить значна. Це пояснюється тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної функції  полягає в тому, що суспільство  в особі специфічних державних  або недержавних структур контролює  і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання  контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих  форм — доходів і видатків, кожна  з яких має специфічне суспільне  призначення.

За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

2. Бюджет як економічна категорія та його роль у соціально економічних процесах.

Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особами у зв’язку з розподілом та перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, укріплення обороноздатності країни.

Будучи частиною бюджетних відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам в цілому, але в той же час  має свої особливості, які відрізняють  його від інших сфер та ланок фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:

а) бюджет є особливою економічною  формою перерозподільчих відносин, що пов’язаних з відокремленням у розпорядження  держави частини національного  доходу та її використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань;

б) за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності;

в) пропорції бюджетного перерозподілу  вартості визначаються потребами розширеного  відтворення в цілому і завданнями країни, сферами суспільної діяльності;

г) галузь бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних  фінансів, що обумовлено провідною роллю бюджету у порівнянні з іншими ланками.

Важливою є роль бюджету у  розподілі сукупного суспільного  продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості-національного  доходу, розподіленого у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

В умовах ринкових відносин розподіл національного доходу відбувався за рахунок створення, розподілу та використання грошових доходів та накопичень. До числа таких доходів відносяться, перш за все, державні доходи, доходи підприємств та об’єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення. Значна частина національного доходу поступає в бюджет шляхом прямого перерозподілу – оподаткування державних, приватних та комерційних підприємств. Розподіл частини національного доходу через державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни.

Перерозподіл національного доходу між галузями, об’єднаннями, фірмами через державний бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї галузі суспільного виробництва в іншу у відповідності з планами економічного та соціального розвитку країни, з програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури суспільного виробництва і т.д.

Такий перерозподіл в значній мірі викликаний різним рівнем технічного оснащення, нерівномірністю розміщення та виявлення нових природних  багатств, діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка із сторони держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу як між галузями так і в середині галузей здійснюється за рахунок державних інвестицій та пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим направленням перерозподілу національного доходу є виділення частини коштів на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це перш за все стосується підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як освіта, здоров’я, наука та культура.

Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини  з приводу руху централізованих  грошових ресурсів, призначених для  задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання. Такими факторами є:

- економічні;

- соціальні; 

- політичні.

Економічні фактори  в значній мірі пов’язані з  макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний дохід, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т.д.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення  в умовах ринку повинна стати  тенденція збільшення фонду нагромадження  при розподіленні національного  доходу України. Це дозволить здійснити більш цілеспрямовану інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державного бюджету України.

Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни в цілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоров’я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т.д.

Політичні фактори безпосередньо  пов’язані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою.

Як висновок можна зазначити, що найважливіше призначення бюджету - це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

При переході економіки України  до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але  при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво  і сферу соціальних відносин. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки і культури на всій території України. В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково - технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов’язаних із розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту і національного доходу України.

3. Сутність бюджетного устрою  в Україні 

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок  між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій грунтується  на таких засадах:

Відокремлення видів  бюджетів, що створюються державі.

Встановлення принципів  побудови бюджетної системи.

Розмежування доходів  і видатків між ланками бюджетної системи.

Визначення характеру  і форм взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі  три варіанти відокремлення видів  бюджетів:

- створення єдиного бюджету для всієї країни;

- створення окремих регіональних бюджетів;

- створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджеті.

Бюджетний устрій України  визначається  з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Статтею 3 Закону України «Про бюджетну систему України», який втратив чинність з прийняттям Бюджетного кодексу 2001 р. деється слідуюче визначення поняттю бюджетний  устрій  -  це  організація  і  принципи   побудови бюджетної  системи,  її  структури,  взаємозв'язок  між   окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного  устрою  і  адміністративно-територіального поділу України.

Важливим напрямом бюджетного устрою є розмежування доходів  і видатків між бюджетами. Це розмежування ґрунтується на певних засадах, які

обумовлені багатьма факторами, насамперед фінансовою моделлю суспільства, основами побудови податкової системи  і системи доходів бюджету, врівноваженістю  територіального розвитку, форм власності. Кожна країна, вибираючи ту чи іншу модель бюджетного устрою, встановлює і певну систему розподілу доходів і видатків між бюджетами, яка виходить з розподілу видатків.

Розподіл видатків між  бюджетами ґрунтується на більш  сталих засадах, бо визначається самим  призначенням того чи іншого бюджету. Його основу становить розподіл функцій та повноважень між рівнями державної влади й управління. Видатки загальнодержавного характеру фінансуються із центрального бюджету, видатки регіонального значення — з відповідних місцевих бюджетів. Тобто все залежить від того, як оцінюється значення тих чи інших видатків.

У процесі розподілу видатків можуть застосовуватися два підходи. Перший передбачає розподіл за територіальною ознакою — місцезнаходження об'єкта фінансування. Другий виходить із відомчого  підпорядкування — фінансування ведеться з бюджету того рівня, до котрого належить орган управління, якому підпорядкований об'єкт фінансування.

Розподіл доходів між  бюджетами є похідним від розмежування видатків між ними і має забезпечити  надійність та стабільність дохідної бази бюджетів усіх рівнів. При цьому можливості мобілізації доходів на кожному рівні мають безпосередньо залежати від зусиль відповідних органів влади та

управління. Вони повинні  також мати дійові важелі впливу на забезпечення надходження закріплених за ними податків, на платників цих податків. Інакше ці органи не зможуть вести ефективну фінансову політику у сфері доходів і повністю залежатимуть від некерованих ними процесів.

Розмежування доходів  між бюджетами може здійснюватися  двома основними методами. Перший — закріплення за кожним бюджетом певних доходів. Він властивий насамперед бюджетному устрою, що виходить з принципу автономності. Закріплення може відбуватися шляхом повного передання того чи іншого доходу у конкретний бюджет або через визначення стабільних нормативів розподілу окремих доходів між двома чи кількома бюджетами.

Нормативи установлюються як у твердо фіксованих розмірах у відсотках  від загальної суми надходжень, так  і шляхом розподілу ставок податків. При цьому, як правило, фіксується розмір ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету, і максимальна ставка. Ставка надходжень до місцевих бюджетів установлюється місцевими органами влади в межах максимальної ставки і ставки, за якою здійснюються платежі до центрального бюджету. Такий механізм дає можливість місцевим органам самостійно регулювати свою дохідну базу і впливати на платників.

Другий метод розмежування доходів між бюджетами, який припустимий  лише за умови застосування принципу єдності бюджетної системи, полягає в установленні системи бюджетного регулювання, тобто здійсненні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на дві групи: закріплені і регулюючі. Закріплення окремих доходів загалом відбувається так само, як і при попередньо розглянутому методі. Від регулюючих доходів щорічно встановлюються для кожного бюджету індивідуальні нормативи з метою збалансування цих бюджетів або вирівнювання їх дохідної бази. Бюджетне регулювання є способом централізованого керівництва складанням, затвердженням і виконанням бюджету.

Важливою складовою бюджетного устрою є організація між-бюджетних  взаємовідносин. За напрямом ці взаємовідносини  бувають вертикальні й горизонтальні. Вертикальні взаємовідносини виникають  між бюджетами різних рівнів. При цьому існує правило, згідно з яким взаємовідносини виникають тільки між безпосередньо пов'язаними бюджетами, тобто такими, що розташовані поруч у вертикальній структурі. Взаємовідносини через один чи кілька рівнів не допускаються. Горизонтальні взаємовідносини складаються між бюджетами одного рівня.Залежно від характеру організації взаємовідносин вони бувають регламентовані й договірні. Регламентовані виникають і здійснюються тільки відповідно до чинних законодавчих та інструктивних документів і характеризуються чіткими правилами їх здійснення. Договірні ґрунтуються на відповідних домовленостях двох органів влади чи управління. При цьому окремі елементи таких взаємовідносин теж можуть регламентуватись, але виникають вони лише на підставі угоди.

4. Структура бюджетної системи України 

Бюджетна система складається  з державного бюджету України, республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (Таблиця 1.).

Таблиця 1. Бюджетна система  України

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет об’єднує області обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. В свою чергу селищні та сільські бюджети  створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.(Таблиця 2.).

Таблиця 2. Зведений бюджет України

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в  бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі соціального захисту, на будівництво, утримання центральних органів державної влади і управління.

Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини  фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування програм та заходів, здійснюваних органами місцевого самоврядування.

Останніми роками спостерігається  тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але в  умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі  фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому.

Світовий досвід свідчить, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет в цьому  плані є найдосконалішим засобом  для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50 % валового внутрішнього продукту. Уся проблема в тому, як знайти виважені форми і методи цього перерозподілу, що в умовах України є одним з найважливіших завдань. В державі досі не навчилися ефективно використовувати бюджетний механізм в управління економікою.

Важливою умовою успішного  функціонування бюджетної системи  має стати поглиблення реформи  бюджетних відносин між центральними та регіональними рівнями влади  на основі розмежування відповідальності за вирішення економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків та доходів. Реалізація цього положення вимагає визначення розміру адміністративно-територіальних утворень. Це має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території, перерозподільних міжрегіональних процесів.

З метою забезпечення загальнодержавної і міжнародної  порівнянності бюджетних даних, створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, здійснення належного контролю за ходом виконання бюджетів, за своєчасним і повним надходженням платежів по видах доходів та платників, а також за цільовим використанням коштів суворо в межах затверджених асигнувань була розроблена система бюджетної класифікації.

Надмірна централізація  у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей  органів місцевого самоврядування, мають однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обґрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обґрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю субєктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.

Нові економічні відносини  потребують змін і в бюджетній  системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

зберегти бюджетну систему  і бюджетний устрій до виходу з  економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі  з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріорітетних напрямків виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереження централізованої  бюджетної системи надати право  місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять  від комунальної власності підприємств  через податки, регулюючи бюджети  за рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність  місцевим бюджетам, консолідувавши у  бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання  стосовно збереження бюджетної системи  та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжуються зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукання додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоровя, освіти, культури та фінансування інших заходів передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого  бюджету, до складу якого входять  усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане із значним навантаженням  на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність Державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формування бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. Звичайно, одним із важелів досягнення цього має бути ефективна податкова система.

Система оподаткування  має забезпечити оптимізацію  структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Реформування податкової системи має базуватися на принципі збереження доходної частини бюджету і забезпечення обовязковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного виробництва.

У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати  соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України.

Особливої актуальності набувають сьогодні питання, пов’язані  з розширенням бази і прав місцевих органів влади щодо формування доходів своїх бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. З цією метою необхідно переглянути чинне законодавство про місцеві податки та збори, розширити коло обєктів оподаткування, встановити перелік місцевих податків, обовязкових до сплати на всій території України.

У зв’язку з цим  хотілося зупинитись на тих проблемах, без розвʼязання яких неможливо  говорити про стабілізацію у бюджетній  сфері, про економічний розвиток взагалі.