Бюджетна система України. 4

 

 

Зміст

     Вступ……………………………………………………………………….     4

1. Сутність та структура бюджетної системи країни…………………..    6
2. Принципи бюджетної системи України……………………………… 12
3. Система доходів і видатків бюджетів………………………………… 17

    Висновки………………………………………………………………… .…30

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Бюджет та бюджетна система  загалом відноситься до тієї сфери  суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.

Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському просторі вже усі держави, крім України та Білорусії, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.

Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.

За останній час тема становлення, розвитку та проблем бюджетної системи висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних вчених–економістів, таких як: В.Федосов, В.І.Кравченко, С.А.Буковинський, С.Хегрут.

Метою моєї роботи є розгляд, спроба аналізу найважливіших проблем бюджетної системи та напрямки вирішення цих проблем.

Об’єктом дослідження є бюджетна система.

Предмет дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та на місцевому рівні.

Під час написання даної  курсової роботи були використані різноманітні літературні джерела: нормативно-правові акти, посібники, спеціалізовані статті по досліджуваній проблемі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ.

Розподільчі відносини у  суспільстві охоплюють всі сторони відтворювального процесу. Основне місце у регулюванні цих відноси відводиться бюджету. Саме через бюджет держава може стимулювати або обмежувати розвиток державності окремих підприємств, організацій, установ, забезпечити збільшення чи зменшення матеріального або культурного рівня розвитку, впливати на внутрішнє життя державного організму. З метою реалізації цих заходів в умовах товарно-грошових відносин держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідні фонди грошових коштів. Формування цих фондів здійснюється в процесі розподілу і перерозподілу ВВП і НД.

Цей розподіл здійснюється при допомозі фінансових відносин, а бюджетні відносини (БВ) є складовою частиною фінансових відносин і вони

характеризуються  наступними особливостями:

1. Ці відносини є розподільчими;

2. Носієм бюджетних відносин є гроші, тобто ці відносини мають вартісне вираження;

3. Кінцевою метою бюджетних  відносин є формування і використання

централізованого  фонду грошових коштів держави (ЦФГКД).

Необхідність формування ЦФГКД в умовах товарно-грошових відносин зумовлено необхідністю виконання державою функцій, виражених у Конституції. З метою формування ЦФГКД у відповідності з об’єктивними економічними законами держава через законодавчі акти організує грошові відрахування, пов’язані з цим процесом. Механізм формування цього фонду в ринкових умовах повинен забезпечуватися з урахуванням:

- необхідності певного  обсягу грошових коштів для  виконання функцій державою;

- стимулювання юридичних  та фізичних осіб в процесі  виробництва та надання послуг.

Таким чином формування ЦФГКД  є об’єктивно необхідним процесом. Враховуючи принцип єдності усіх ланок бюджету. Бюджет можна      розглядати:

а) як економічну категорію;

б) як ЦФГКД;

в) як централізовану ланку фінансової системи;

г) як основний фінансовий план країни.

д) як основний юридично-економічний закон країни.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію слід зазначити, що державний бюджет виступає складовою частиною відносин, пов’язаних з розподілом та перерозподілом ВВП і НД з метою формування і використання ЦФГКД. Регулювання бюджетних відносин здійснюється державою у відповідності з економічними законами. В умовах ринкової економіки бюджетні відносини можуть реалізовуватись шляхом різних напрямків розподільчих процесів, а саме:

1. Між окремими сферами  матеріального виробництва;

2. Між виробничою та невиробничою сферами;

3. Між окремими адміністративно-територіальними  утвореннями;

4. Між окремими ланками  бюджетної системи;

5. Між окремими категоріями  населення;

6. Між Україною та іншими  державами;

7. Між Україною та міжнародними  організаціями [1, c.98].

У складі бюджетних відносин можна виділити наступні групи:

I. Грошові відносини, які виникають між підприємствами, організаціями державної форми власності та державою. Ці відносини характеризуються двома потоками:

- з спрямування  грошових коштів від підприємств в бюджет шляхом сплати податків та інших платежів;

- з асигнуваннями  з бюджету на управління та  розвиток виробництва иробництва (централізовані капіталовкладення, дотації плановозбитковим галузям і т.д.).

Ці відносини носять умовний характер, оскільки платник податків і

утримувач бюджетних  асигнувань є держава та суб’єкти господарювання

державної форми  власності.

ІІ. Грошові відносини  держави з підприємствами та організаціями колективної форми власності (та змішаної). Ці відносини відрізняються від попередніх, підприємства вступають у відносини з державою як правило в односторонньому порядку. Ці відносини заключаються у сплаті податків та інших обов’язкових платежів. З бюджету асигнування виділяються цим підприємствам в особливих випадках.

ІІІ. Грошові відносини, які  виникають між державою і суб’єктами приватної форми власності. Ці відносини характеризуються одностороннім процесом, тобто сплата податків і платежів в бюджет, асигнування відсутні.

IV. Грошові відносини держави  з партіями та іншими організаціями.

V. Грошові відносини, які виникають між державою та населенням носять двохсторонній рух грошових коштів.

VI. Між Україною та іншими  державами і міжнародними об’єднаннями  з приводу одержання та погашення державних кредитів.

Таким чином, сукупність перерахованих  грошових відносин характеризує зміст бюджету як економічної категорії. Бюджет як економічну категорію слід розуміти як частину економічних відносин, які виникають з приводу розподілу і перерозподілу ВВП і НД з метою утворення і використання ЦФГКД.

Розглядаючи місце бюджету в системі грошових фондів, слід відзначити, що бюджетні відносини матеріалізуються у ЦФГКД. Цей фонд характеризують наступними ознаками:

· ним розпоряджається  виключно держава;

· держава забезпечує нормативно-правове регулювання  процесу формування і використання фонду;

· держава забезпечує строго-цільове використання коштів фонду;

· держава забезпечує мобільність і масштаби формування фонду.

Державний бюджет є основою  ЦФГКД. Серед ланок фінансової системи  бюджет займає центральне місце, саме за допомогою бюджету здійснюється розподіл та перерозподіл ВВП і НД у всій його повноті. Тобто між галузями матеріального виробництва, між виробничою і невиробничою сферами, між окремими ланками фінансової та бюджетної системи, між окремими категоріями населення.

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію усіх грошових коштів, здійснює їх розподіл по основним ланкам [2, c.105].

Державний бюджет України  є одним з основних юридично – економічних законів. Він визначає основну спрямованість фінансової політики держави, її зміст та структуру: основи фінансової діяльності держави, порядок формування бюджету держави та використання асигнування бюджету. Всі економічні та юридичні закони в тій чи іншій мірі пов’язані з бюджетом.

Необхідність бюджету  обумовлена:

- наявністю  товарно-грошових відносин;

- наявністю держави;

- дією об’єктивних економічних законів розвитку суспільства.

Бюджетним кодексом визначено  структуру бюджетної системи  України, до складу якої віднесено державний бюджет та місцеві бюджети. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, до яких віднесено бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. У цьому переліку «втрачено» два види бюджетів, що формуються в Україні, — республіканський бюджет Автономної Республіки Крим (центральний бюджет даної автономії) та міські бюджети (централізовані бюджети міст з районним поділом).

Бюджетна система України  включає чотири рівні, що відповідають її адміністративно-територіальному поділу:

—  загальнодержавний;

—  обласний та Автономної Республіки Крим;

—  районний;

— низовий.

На загальнодержавному рівні  формується центральний бюджет нашої країни — Державний бюджет України. На обласному рівні формуються Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та обласні і міські (міст державного значення) бюджети. На районному рівні формуються районні бюджети (сільських районів) та міські (міст обласного значення з районним поділом) і бюджети міст обласного значення без районного поділу. Сюди ж можуть бути віднесені бюджети районів у містах. На низовому рівні формуються бюджети міст районного значення, селищ, сіл та бюджети сільських Рад (якщо одна сільська Рада об'єднує двоє чи більше сіл, то у них формується один бюджет). Усі бюджети, які утворюються в населених пунктах, належать до бюджетів місцевого самоврядування. [2, c.112].

Структура бюджетної системи  характеризується питомою вагою  окремих видів бюджетів у зведеному бюджеті. В Україні склалася структура бюджетної системи, в якій переважає централізація бюджетних коштів (табл. 1).

Таблиця 1

СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ЗА ДОХОДАМИ

(1992—2005 рр.), %

Види бюджетів	1992	1994	1996	1998	2000	2002	2005
Зведений бюджет	100	100	100	100	100	100	100
Державний бюджет	52,4	64,9	61,3	51,8	73,5	67,7	68,0
Республіканський  бюджет Автономної    Республіки Крим та обласні бюджети	14,4	10,7	20,5	17,0	12,1	14,0	11,0
Бюджети міст державного та обласного значення	21,2	17,6	14,4	17,2	6,9	10,7	13,2
Районні бюджети	8,6	5,0	5,0	10,9	5,9	5,6	4,6
Бюджети міст районного  значення	0,9	0,5	0,7	0,8	0,4	0,5	0,8
Бюджети селищ	0,9	0,5	0,4	0,7	0,3	0,5	0,7
Бюджети сіл	1,6	0,8	0,7	1,6	0,9	1,0	1,1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ.  ПРИНЦИПИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.

Засади бюджетного устрою і склад бюджетної системи  України визначаються в бюджетному законодавстві — спочатку в Законі «Про бюджетну систему України», а нині в «Бюджетному кодексі України». У першій редакції Закон був прийнятий у 1991 р. Він юридичне визначив побудову бюджетної системи нашої країни після проголошення державного суверенітету і незалежності.

До цього самостійної  бюджетної системи Україна не мала. Бюджети, які формувались у республіці, входили як складові ланки до єдиного бюджету СРСР. Відповідно до прийнятого Закону бюджетна система України будувалася на тих самих принципах, які раніше були закладені в основу бюджетної системи СРСР. По суті, Законом 1991 р. було зафіксовано лише виокремлення бюджетної системи України в самостійну структуру. Цей закон належить до числа тих, які відіграли основну роль у державотворенні, адже без бюджету і бюджетної системи держава існувати не може.

У перші роки незалежності процес розбудови держави і формування її бюджетної системи відбувався досить динамічно, у зв'язку з чим виникла необхідність удосконалення бюджетного законодавства. У 1995 р. Закон «Про бюджетну систему України» був прийнятий у новій редакції. У ньому давалось таке визначення бюджету: це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів. Однак це визначення характеризувало тільки одну сторону бюджету — як фінансового плану. Водночас воно дещо звужувало сутність бюджету, оскільки трактувало його як фінансову базу органів державної і представницької влади. Але ж бюджет є фінансовою базою й органів управління, причому аж ніяк не меншою мірою [3, c.15-16].  У Законі 1995 р. було визначено принципи бюджетного устрою: єдність, повнота, достовірність, гласність, наочність і самостійність усіх бюджетів. Що ж вкладалося в їх зміст?

Відповідно до Закону принцип  єдності означає існування єдиного рахунка доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації бюджетом одного рівня бюджету іншого рівня [4].

Принцип повноти передбачає відображення у бюджеті всіх доходів  і видатків.

Принцип достовірності —  це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності — це відображення показників бюджетів у  взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформованості результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорці економічного розвитку.

Закон 1995 р. підкреслював, що всі бюджети, які входять до складу бюджетної системи, є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. Водночас при складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Аналіз зазначених у Законі 1995 р. принципів дає можливість зробити кілька висновків. По-перше, була допущена неточність і неузгодженість окремих статей Закону. Стаття 4 називалась «Принципи бюджетног устрою».

Це неправильно, адже бюджетний  устрій сам визначає принцип побудови бюджетної системи [4, cт.4].

На це ж указувалось  у ст. 3: «Бюджетний устрій — це організація  і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи». По-друге, окремі принципи — повнота, достовірність, гласність, наочність — жодною мірою не стосуються ні бюджетного устрою, ні бюджетної системи. Це принципи організації бюджетного процесу. Також до бюджетного процесу належить принцип єдності, якщо брати до уваги його трактування в Законі. Однак єдність бюджетної системи — це об'єднання всіх бюджетів в єдине ціле — зведений (консолідований) бюджет, а не наявність одного рахунка для доходів і видатків. Але такий бюджет як окремий фінансовий план не формується Він, як було зазначено в ст. 2 Закону, використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку. Тобто принцип єдності фактично не реалізується у побудові бюджетної систем України. По-третє, в Законі чітко не визначалось, на яких принципах базувалась бюджетна система України. Єдність, як зазначено вище, не досягалась і не досягається. Принцип автономності не встановлювався. Натомість виділявся розпливчастий термін «самостійність», однак тут ж наголошувалося на необхідності урахування загальнодержавних інтересів [4].

Таким чином, Законом 1995р. принципи побудови бюджетної системи в Україні чітко не були визначені. Фактично єдності бюджетної системи не було. Закон установлював лише єдине керівництво бюджетною системою і бюджетним процесом. Самостійність же зовсім не означає автономності, хоча вони і мають певні спільні ознаки. За таких умов бюджет стає погано керованим, бо за нього не відповідають сповна ні вищі владні структури, ні місцеві органи.

Редакція 1995 р. Закону «Про бюджетну систему України» була значно досконаліша за редакцію 1991 р. Але вона так і не визначила чіткої організації побудови бюджетної системи.

У 2001 р. був прийнятий «Бюджетний кодекс України», який став певним кроком уперед у розбудові дієздатної бюджетної системи у нашій країні. На його основі здійснено більш обгрунтований і чіткий розподіл доходів і видатків між бюджетами, на прозору основу переведено міжбюджетні відносини, упорядочено бюджетний процес. Але у завершеному вигляді ядочено бюджетний процес. Але у завершеному вигляді засади побудови бюджетної системи так і не визначені. Це багато в чому пояснюється тим, що в ньому взагалі зникло поняття «бюджетного устрою», а замість принципів побудови бюджетної системи встановлені принципи бюджетної системи. До них віднесено принципи:

— єдності бюджетної  системи;

— збалансованості;

— самостійності;

— повноти;

— обґрунтованості;

— ефективності;

— субсидіарності;

— цільового  використання бюджетних коштів;

— справедливості й неупередженості;

— публічності  і прозорості;

— відповідальності учасників бюджетного процесу. Трактування принципів єдності, самостійності і повноти, по суті, залишилося незмінним. Принцип обґрунтованості — формування бюджету на реалістичних макропоказниках — фактично ідентичний попередньому принципу достовірності [5].

Установлений принцип  публічності та прозорості не тільки замінив принцип гласності, а й істотно звузив трактування відкритості бюджетного

процесу, звівши його до затвердження Верховною Радою  України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами відповідних бюджетів та прийняття рішень щодо звіту про їх виконання. Досить розпливчатий принцип наочності у Бюджетному кодексі вже не виділяється, а зміст нових принципів визначається у такий спосіб:

—  принцип  збалансованості — повноваження на здійснення витра бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету;

—  принцип  ефективності — у процесі складання  та виконання бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення заплановани цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

—  принцип  субсидіарності — розподіл видів  видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимальному наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

—  принцип  цільового використання бюджетних  коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

— принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупере-дженого розподілу

суспільного багатства  між громадянами і територіальними  громадами;

— принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — коже учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу [4]

Таким чином, як видно із змісту встановлених Бюджетним кодексом принципів бюджетної системи, вони є, як і в попередньому Законі, принципами бюджетного процесу і не визначають засади побудов бюджетної системи.

 

 

Розділ ІІІ. СИСТЕМА ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ БЮДЖЕТІВ.

Доходи бюджету - це фінансові  ресурси держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених  законами за державою. Або це частина  централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій.

Доходи відображають економічні відносини держави з  підприємствами установами, організаціями, фізичними особами., які виникають  у процесі стягнення бюджетних  платежів. Доходи України мають два рівні -  державний та місцевий.

Доходи утворюються  за рахунок надходжень на безповоротній  основі справляння яких передбачене  законодавством.

Головним джерелом доходів  бюджету є національний дохід. Основними  методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу  НД і утворення бюджетних доходів  є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Податки і  збори, та обов’язкові платежі є головними методами перерозподілу НД, їх частка в окремих країнах досягає 90%.

Склад і структура доходів бюджету.

     Склад і структура ДБУ встановлюється у главі 5 БКУ (ст..29) Складові доходів ДБ Складові  частини доходів ДБ у відповідності  зі ст.9

А) податкові надходження;

Б) неподаткові надходження;

В) доходи від операцій з капіталом;

Г) трансферти, гранти, дарунки

Державні гранти –  держзамовлення на виконання наукових досліджень і розробок.

Податкові надходження – це передбачені податковим законодавством загальнодержавні і місцеві податки, збори та обов’язкові платежі. У БК закріплено, що податкові надходження ДБ справляються відповідно до чинного законодавства.

На сьогодні до податкових надходжень відносять:

А) податок на прибуток підприємств;

Б) податок на додану вартість з ввезених на територію України  товарів робіт послуг;

В) податок на додану вартість з вироблених на території України  товарів робіт послуг;

Г) АЗ з вироблених в  Україні  товарів, робіт, послуг;

Д) АЗ з ввезених на територію України товарів, робіт послуг.

Е) збір за геологорозвідувальні роботи;

Є) збір за справляння використання лісових ресурсів державного значення;

Ж)збір за спеціальне використання водних ресурсів;

З) Митні збори та ін.

Неподаткові платежі – разові та випадкові платежі надходження, які не мають прямим призначенням формування доходів бюджету. Складаються з надходжень від власності та підприємницької діяльності установ і організацій державної форми власності, включаючи:

-                     надходження від приватизації держмайна;

-                     перевищення валових доходів над видатками НБУ;

-                     дивіденди, нараховані на частку майна, що перебуває у державній власності;

-                     надходження від грошово-речових лотерей;            

 До неподаткових  надходжень належать також адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу у тому числі:

-                     плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутр. справ;

-                     плата за оренду цілісних майнових комплексів та ін. Майна;

-                     державне мито в частині, що згідно з законодавством має зараховуватись до ДБ;

-                     митні збори;

-                     єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон.           

 Неподатковими вважаються надходження від штрафів та фінансових санкцій: