Cучасні методи діагностики банкрутства

Cучасні методи діагностики  банкрутства

ЗМІСТ

ВСТУП (мета, завдання, які методи планую використати, доцільність теми)

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІАГНОСТУВАННЯ БАНКРУТСТВА

1.1 Економічна сутність та причини банкрутства підприємства

1.2 Загальна характеристика сучасних методів діагностики банкрутства

1.3 Методичні аспекти побудови та використання моделей діагностики банкрутства

РОЗДІЛ 2 ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ЗАГРОЗИ

БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

2.1.Загальна економічна характеристика  підприємства

2.2 Аналіз ліквідності, платоспроможності  та фінансової стійкості

2.3 Аналіз ділової активності  та рентабельності підприємства

2.4 Діагностика ймовірності банкрутства  підприємства

РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ОЦІНКИ ТА

НАПРЯМИ ВИХОДУ З ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

3.1 Удосконалення методичних підходів  діагностування банкрутства

3.2 Резерви збільшення прибутку  і рентабельності

3.3 Розробка комплексу заходів  системи антикризового управління

РОЗДІЛ 4 Охорона праці

ВИСНОВКИ (витікають із вступу – яку мету я ставила і які завдання – досягла чи ні і актуальність удосконалень)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІАГНОСТУВАННЯ БАНКРУТСТВА

1.1 Економічна сутність та причини банкрутства підприємства

Діяльність підприємства має бути ефективною, а його фінансовий стан — стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необгрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в Україні призводить до погіршення фінансового стану багатьох підприємств: збільшення кількості збиткових підприємств, дебіторської та кредиторської заборгованості, затримки або невчасного виконання платіжних зобов'язань, тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття “банкрутство”. Якщо звернутися до етимологічного змісту цього терміну, то буквально  він у перекладі з італійської означає  banco - ослін, rotto - зламаний. Цей вираз нагадує звичай, що існував в Італії, ламати або хоч перекидати ослін, на якому за своїм столиком  сидів міняйла, котрий став неспроможним, та навіть й самий столик, якщо під словом “banco” розуміти також стіл чи прилавок. Звичайно, що і в цьому, як і в багатьох інших подібних випадках, термін “банкрутство” зберіг лише певну аналогію до буквального свого значення. В переносному смислі банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним  виконати майнові зобов`язання перед своїми кредиторами.

Банкрутство — встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Боржник — це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов'язання — це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Умови і порядок визнання боржників — суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процедури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про банкрутство"[10] зі змінами, внесеними Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб — підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб — казенних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, в особливих випадках.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Існують цілком конкретні симптоми наступу тотальної заборгованості і цілковиту неплатоспроможність підприємства (організації).

Основні симптоми банкрутства підприємства:

зменшення обсягів реалізації продукції;

зниження попиту продукції;

зниження прибутковості виробництва;

втрата клієнтів - і покупців;

неритмічність виробництва;

низький рівень використання виробничого потенціалу;

зниження рівня продуктивність праці;

скорочення кількості робочих місць.

Причини банкрутства можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми (таблиця 1.1).

До зовнішніх причин банкрутства належать зниження попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; підвищення цін на сировину, матеріали та енергоресурси; економічна криза та інфляція в Україні.

До внутрішніх причин банкрутства належать недостатня кваліфікація керівництва підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; помилки у виробничо-технічній політиці, а також у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння мобілізувати колектив на виконання поставлених завдань.

Таблиця 1.1.

Основні зовнішні та внутрішні причини банкрутства

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Водночас крім реального банкрутство може бути умисним або фіктивним. Умисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник в чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство — це заздалегідь фальшиве оголошення про фінансову неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочення або зниження платежів (боргів).

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Навмисне банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової нездатності, шляхом надання недостовірних даних.

Ознаки навмисного банкрутства:

- надання недостовірних даних  про фінансовий стан боржника;

- причинний зв'язок між такими даними і збитками, що несе кредитор;

- якщо сховане банкрутство є  наслідком дії форс-мажорних обставин. Максимальні стягнення за навмисне банкрутство застосовуються у

випадках, коли сформована ситуація є наслідком різного роду зловживань і некомпетентного ведення фінансово-господарської діяльності.

2. Фіктивне банкрутство - свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов 'язань або знижки сум кредитної заборгованості.

Виявлені факти фіктивного банкрутства переслідуються в карному порядку.

3. Навмисне банкрутство - навмисне  створення (або збільшення) керівником  або власником підприємства його  неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування.

Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються згідно закону.

4. Реальне банкрутство - повна нездатність  підприємства відновити в майбутньому  періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використання капіталу.

Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє підприємству здійснювати ефективну діяльність, і воно стає банкрутом.

5. Технічне банкрутство - неплатоспроможність підприємства, викликана істотним простроченням його дебіторської заборгованості. Дебішорська заборгованість перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевершує обсяг фінансових зобов 'язань.

Факт банкрутства підприємства не означає, що збитки нестимуть тільки його власники, але також кредитори, партнери, споживачі і так далі. Крім того, банкрутство є одним з чинників макроекономічної нестабільності, оскільки зменшуються податкові платежі до бюджету, збільшується - число безробітних, формується негативний мультиплікативний ефект, рис. 1.1.

Рис. 1.1. Видова класифікація банкрутства

Негативні наслідки банкрутства характеризуються такими негативними моментами:

фінансово неспроможне підприємство генерує серйозні фінансових ризиків для успішно працюють підприємств — його, завдаючи їм суттєвий економічних збитків у процесі діяльності. Це знижує загальний потенціал економічного розвитку;

фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування доходної частини державного бюджету та взагалі позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених державних програм економічного та розвитку;

неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси у товарній і Радою грошової формі, фінансово неспроможне підприємство впливає зниження загальної норми прибутку із капіталу, вживаний у сфері підприємництва;

вимушено скорочуючи обсяги свою господарську діяльності в із саудівським фінансовим труднощами, на такі підприємства генерують скорочення чисельності робітників місць і кількість зайнятих у виробництві, посилюючи цим соціальну напруженість у країні.

Отже, механізм банкрутств підприємств слід розглядати, як дійову форму перерозподілу громадського капіталу із єдиною метою ефективнішого її використання. [13]

Порядок оголошення підприємства банкрутом. Ведення справи про банкрутство включає наступні складові:

1. Процедура встановлення факту неплатоспроможності боржника і незаперечність вимог кредитора (якщо він є ініціатором відкриття справи).

2. Виявлення всіх кредиторів  і потенційних санаторів.

3. Санація (якщо можливо), або складання мирової угоди.

4. Визнання боржника банкрутом.

5. Процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

Звичайно, боротися з економічною кризою, яка має національний масштаб, окремі підприємства неспроможні. Але вони повинні проводити таку власну стратегію, що може значно пом'якшити наслідки загального спаду виробництва. У вітчизняній практиці господарювання зовнішні фактори виникнення банкрутства майже завжди пов'язані з внутрішніми проблемами підприємств. Тому вважаємо за доцільне провести перевірку фінансового стану підприємств на місцях для виявлення реального стану та можливостей існування підприємств в умовах тільки підприємницької діяльності зокрема, а й господарської взагалі. На підтвердження доцільності такої пропозиції можна послатися на сучасне  законодавство  Німеччини, за яким банкрутом може бути визнана будь-яка приватна юридична особа незалежно від того, чи є вона підприємницькою організацією. Якщо суб'єкт приватного права здійснює якусь-то господарську діяльність, наприклад  укладає договір оренди або купівлі-продажу обладнання і стає боржником, неспроможним сплатити свої борги, то і на нього має поширюватися  законодавство про банкрутство.

Тому в разі, коли у господарських суддів є обгрунтовані сумніви щодо напрямків діяльності юридичної особи, вони мають витребувати відповідні відомості у органів державної статистики.

Але ж, як вже зазначалося, не усякі підприємства є суб'єктами підприємницької  діяльності. До них не належать підприємства, що не ставлять своєю головною метою отримання прибутку і хоч би частково фінансуються власником. Це підприємства громадських організацій, творчих спілок тощо, а також державні підприємства, наприклад,  житлово-комунального господарства, військово-промислового комплексу та інше.

Не зрозуміло, чому по закону до цієї категорії не віднесені  приватні підприємці, юридичні особи, котрі здійснюють  господарську діяльність, і які так само можуть стати неплатоспроможними, але не можуть бути суб'єктами, тим часом, як  в законодавстві  багатьох країн передбачена така можливість.

Але за Законом “Про підприємництво” суб'єктами підприємницької діяльності  можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені у правоздатності і дієздатності. Тому у своїх правах і обов'язках як підприємців,вони мають бути рівними з юридичними особами.

Здійснений огляд відповідного законодавства країн СНД  та деяких розвинутих країн світу  дозволяє дійти висновку про те, що незалежно від юридичного статусу  та організаційно - правових форм діяльності  суб'єктами

антикризовому управлінні підприємством. Суть цієї фінансової  системи управління полягає  в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях його виникнення, що  дозволяє вчасно задіяти спеціальні фінансові механізми чи обґрунтувати  необхідність визначених реорганізаційних процедур. Якщо ці механізми і процедури  в силу несвоєчасного чи недостатньо ефективного їх здійснення  не привели до фінансового оздоровлення підприємства, воно стоїть перед необхідністю в добровільному чи примусовому порядку припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

Система антикризового фінансового управління підприємством  базується на визначених принципах. До числа основних з цих принципів відносяться:

• Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що фінансова рівновага, яка була досягнута в результаті ефективно фінансового менеджменту, дуже мінлива в динаміці. Можливі його зміни на будь - якому етапі економічного розвитку підприємства визначаються природною реакцією на зміни зовнішніх та внутрішніх умов його господарської діяльності. Ряд цих умов посилюють конкурентну позицію і ринкову вартість підприємства. Інші - навпаки, викликають кризові явища в його фінансовому розвитку. Об'єктивність прояву цих умов в динаміці визначає необхідність постійної готовності  фінансових менеджерів до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь - якому етапі його економічного розвитку.
• Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. Враховуючи, що загроза банкрутства підприємства реалізує самий високий рівень катастрофічного ризику, який притаманний фінансовій діяльності підприємства, і пов'язана з найбільш відчутними  втратами капіталу його власниками, вона

обгрунтувати вибір найбільш ефективних її форм  (включаючи форми, пов'язані з реорганізацією підприємства) з тим, щоб в найкоротші строки досягнути фінансового оздоровлення та не припустити оголошення банкрутства підприємства.

Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів по виходу підприємства з фінансової кризи. Враховуючи важливість реалізації розроблених  заходів для наступної життєдіяльності підприємства, такому контролю надається першочергова увага. Воно покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контролінгу, який організований на підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних змін, направлених на підвищення ефективності антикризових заходів.

1.2 Загальна характеристика сучасних методів діагностики банкрутства

Одними із перших методик аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможного підприємства були модель П.Й. Фіцпатрика та показник Ц.Л. Мервіна. Ці методики досліджував польський вчений Sławomir Jędrzejewski. Автор вважає, що модель П.Й. Фіцпатрика, яка була опублікована у 1932 р., має велике значення, адже вперше було застосовано “порівняння парами” платоспроможних та неплатоспроможних підприємств [18, с. 82].

Ц.Л. Мервін перший застосував у своїх дослідженнях середню арифметичну для груп окремих суб’єктів господарювання. Застосував також профільний аналіз з метою порівнянь, платоспроможних, а також неплатоспроможних підприємств, за допомогою фінансових індикаторів.

Застосування середніх арифметичних полягало в обчисленні середніх арифметичних фінансових індикаторів для підприємств, які були вилучені з реєстру, а також підприємств які і надалі продовжували функціонувати.

Профільний аналіз полягав у представленні в часі, за допомогою лінійної діаграми, середніх арифметичних даного фінансового індикатора підрахованих для окремих груп платоспроможних, а також неплатоспроможних підприємств [18, с. 83].

Пропонуємо, розглянути зарубіжні методи аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможного підприємства з метою встановлення їх переваг та недоліків, прогнозної точності для економіки України. На сьогодні, досить актуальним залишається дослідження зарубіжних методик аналізу ймовірності банкрутства підприємства серед науковців. Оскільки, не існує єдиної системи групування існуючих методик. Для вітчизняних досліджень зарубіжних методик аналізу ймовірності банкрутства підприємства характерним є розгляд лише одних і тих же методик (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Розгляд моделей аналізу ймовірності банкрутства підприємства за авторами у науковій періодиці України

В табл. 1.2 проаналізовано дослідження українськими вченими в науковій періодиці зарубіжних методик аналізу ймовірності банкрутства підприємства. Як зазначалося вище, для України є характерним розгляд одних і тих же методик у всіх дослідженнях. До таких методик можна зарахувати: модель Альтмана, модель Спрінгейта, модель Тафлера і Тішоу, модель Ліса, показники Бівера та модель R. Модель Альтмана досліджується у всіх наукових статтях. Це пов’язано з її популярністю в Україні та закордоном. Модель Альтмана є однією з найперших моделей аналізу ймовірності банкрутства підприємства, яка ґрунтувалася на основі дискримінантного аналізу. Інші моделі, що здобули популярність серед вітчизняних науковців, є послідовниками застосування алгоритму побудови моделі аналізу ймовірності банкрутства неплатоспроможного підприємства. До них належать: модель Спрінгейта, модель Тафлера і Тішоу, модель Ліса та модель R. Дослідження моделі R обумовлено тим, що дана методика більше пристосована до умов перехідної економіки, адже створена вченими Іркутського університету для підприємств Російської Федерації. Також в статтях зустрічається огляд експертних методик, до яких належать метод Аргенті (А-рахунок) та Метод Скоуна. Більшість моделей зустрічаються в одному, або декількох дослідженнях.

Безумовно, вище перераховані моделі є важливим надбанням західної науки у сфері антикризового управління, що становить неабиякий теоретичний інтерес для вітчизняних науковців [10].

Савицька Г.В. під час дослідження ранніх методик аналізу ймовірності банкрутства пропонує звернути увагу на методику кредитного скорингу, яка була вперше запропонована американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х рр. ХХ ст. Сутність цієї методики полягає у класифікації підприємств за ступенем ризику з урахуванням фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах на основі експертних оцінок [12, с. 636].

Аналітична “Модель Альтмана” представляє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства неплатоспроможного підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що допомагають виявити кризовий фінансовий стан підприємства [9].

На думку Терещенка О.О., модель прогнозування банкрутства Е. Альтмана є класичною в своїй сфері, тому що вона включена до більшості західних підручників, присвячених фінансовому прогнозуванню та оцінці кредитоспроможності підприємств [15, с. 425].

Хоменко І. в статті наводить, що Едвард Альтман є родоначальником прогнозу банкрутства. Він був першою людиною, яка успішно використала покроковий багатофакторний дискримінантний аналіз, щоб розробити модель ймовірності з високим ступенем точності [16].

Іванова М.І. та Потьомкін Д.М. вважають, що однією з факторних дискримінантних моделей є двофакторна модель. Вона є однією з найпростіших моделей прогнозування ймовірності банкрутства, що ґрунтується на двох ключових показниках (показник поточної ліквідності й частки залучених коштів). Дана модель розрахована на основі досвіду закордонних країн, тому варто мати на увазі, що в Україні інші темпи інфляції, цикли макро- і мікроекономіки, рівні фондо-, енерго- і трудомісткості виробництва, продуктивності праці, податкове навантаження. У зв’язку із цим неможливо механічно використовувати наведені значення коефіцієнтів в українських умовах, оскільки ця модель не забезпечує всебічну оцінку фінансового стану підприємства, а тому можливі занадто значні відхилення прогнозу від реальності [4, с. 188].

Методика Z-рахунок була запропонована в 1968 році. Її сутність полягає в тому, що визначаються дві вибірки підприємств (за обсягом продажу та за видом діяльності або за іншими ознаками). Перша вибірка включає підприємства, близькі до дефолту, друга – підприємства зі стійким фінансовим станом. У кожній з вибірок виділяється підприємство з кращими показниками. Потім за допомогою прийомів дискримінантного аналізу складається формула, що може слугувати інструментом для прогнозування неплатежів.

Значення коефіцієнтів при змінних X і вважаються заданими. Як правило, модель Альтмана записується з конкретними значеннями цих коефіцієнтів. Проте в літературі зустрічається декілька варіантів значень цих коефіцієнтів, основні з яких наведені в таблиці 2 [3] В табл. 2 представлено різні варіанти значень у розрізі років побудови моделей Альтмана.

Наявність різних варіантів коефіцієнтів не є помилкою, а лише відображає специфіку побудови та застосування моделі Альтмана. Справа в тому, що коефіцієнти в моделі Альтмана обчислюються на основі статистичного аналізу даних про фінансовий стан збанкрутілих неплатоспроможних підприємств за певний період часу.

На думку І.Е. Альтмана, модель Z може передбачити в 94 % випадків банкрутство фірми, у 95 % — віднести корпорацію до банкрутів або небанкрутів, передбачити банкрутство досить точно за два роки наперед.

Підйомний О.М., Вятрович О.З., Явна О.В. наводять приклад, що під часзастосування моделі Е.Альтмана можливі два типи помилок прогнозу:

– прогнозується збереження платоспроможності підприємства, а насправді відбувається банкрутство;

– прогнозується банкрутство, а підприємство зберігає платоспроможність [11].

Барановська О.М. вважає, що необхідно акцентувати увагу на тому, що, незважаючи на відносну простоту моделі Альтмана для оцінки кризового стану підприємства, використання її у викладеному вигляді не дозволяє одержати об'єктивний результат у сучасних умовах в Україні [2].

Іванюта С.М. вважає, що використання моделі Альтмана навіть для західних компаній є проблематичним, адже вона побудована на основі даних 50-х років минулого століття. Тому з огляду на суттєві зміни у рівні економічного розвитку вважає за доцільне їх періодичне тестування на нових вибірках даних з метою досягнення більшої точності отриманих результатів, які слугують основою для прийняття управлінських рішень [5, с. 139].

Прикладом ефективного застосування методу та технології, що була запропонована Е. Альтманом, за сучасних умов є діяльність британської консалтингової фірми “Syspas Ltol” з оцінки кредитного ризику та можливості фінансових ускладнень своїх клієнтів [9].

Для підсилення прогнозованої ролі моделі фірма “Syspas Ltol” трансформує Z-коефіцієнт в PAS-коефіцієнт (Perfomance Analysys Score – коефіцієнт аналізу діяльності), що дає змогу відстежувати діяльність підприємств у часі [9].

PAS-коефіцієнт – це відносний  рівень діяльності підприємства, виведений на основі його Z-коефіцієнта за певний рік, який виражений у відсотках від 1 до 100.

Наприклад, PAS-коефіцієнт – 50 вказує, що діяльність підприємства, яке обстежується в даному році, оцінюється задовільно, тоді як PAS-коефіцієнт – 10 свідчить, що лише 10% підприємств перебувають у гіршому становищі (незадовільна ситуація). Підрахувавши Z-коефіцієнт для підприємства, можна привести абсолютний показник фінансового становища до відносного показника фінансової діяльності. Якщо Z-коефіцієнт може свідчити, що підприємство перебуває в ризикованому становищі, то PAS-коефіцієнт відображає історичну тенденцію і поточну діяльність на перспективу.

Макаренко І.О. визначає, що сильною стороною такого підходу є його спроможність зіставляти ключові характеристики звіту прибутків і збитків та балансу в єдине представницьке співвідношення. Так, підприємство, що одержує більші прибутки, але є слабким з точки зору балансу, може бути прямо зіставлене з менш прибутковим підприємством, баланс якого врівноважений. За суттю, підхід ґрунтується на тому принципі, що ціле більш цінне, ніж сума його складових [6, с. 104].

На думку Іванової М.І. та Потьомкіна Д.М., сильною стороною PAS-коефіцієнта є його здатність поєднати ключові характеристики звіту про прибутки й збитки та балансу в єдине співвідношення. Розрахувавши PAS-коефіцієнт, можна швидко оцінити фінансовий ризик, пов'язаний з даним підприємством, і відповідно варіювати умови угоди. Додатковою особливістю цього підходу є використання “рейтингу ризику” для подальшого виявлення схованого ризику. Цей рейтинг статистично визначається, якщо компанія має негативний Z-коефіцієнт і обчислюється на основі тренда Z-коефіцієнта, величині негативного Z- коефіцієнта й числа років, у тривалості яких підприємство перебуває в ризикованому фінансовому стані. Використовуючи п'ятибальну шкалу, у якій 1 вказує на “ризик, але незначну ймовірність негайного нещастя”, а 5 означає “абсолютну неможливість збереження колишнього стану”, менеджер оперує готовими прийомами для оцінки загального балансу ризиків, пов'язаних із кредитами клієнта [4, с. 193].