Діагностика соціальної креативності студентської молоді

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загальної психології та психодіагностики

 

КУРСОВА РОБОТА

з психодіагностики на тему:

 

Діагностика соціальної креативності студентської молоді

 

 

 

 

 

Студентки     3 курсу

групи П-34

напряму підготовки 603010201

спеціальності «Психологія»

Таргонської О.О.

 

 

Керівник доц. Хупавцева Н.О.

 

 

Національна шкала ___________

Кількість балів: __________

Оцінка:  ECTS _____

 

Члени комісії____

_______ _____________________

 (підпис)   ……………..(прізвище та ініціали)

 

____________ ______________________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

 

___________ ________________________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали)

 

 

м. Рівне - 2013рік

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ

1. Дослідження креативності у вітчизняній та зарубіжній психології............................................................................................6
2. Соціальна креативність: поняття, структура,критерії………………13
3. Формування соціальної креативності студентства………………….18

 

Розділ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ СЕРЕД СТУДЕНТІВ

2.1. Опис процесуально – методичних  аспектів дослідження соціальної  креативності…………………………………………………………..22

2.2. Аналіз результатів дослідження……………………………………….28

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Закономірне ускладнення і мінливість сучасного світу зумовлюють запит суспільства до особистості з креативними характеристиками. Потреба в творчому потенціалі не виникає як товариство, а є природною необхідністю, яку усвідомлює кожна людина, яка прагне до повноцінного буття. Тим самим було виправдано безперервний інтерес до психології творчості , в тому числі і креативності, особливо їх особистісним підставам і специфіці залежно від конкретної сфери особистісного буття.

У сучасної вітчизнянії  психології активно розвивається розуміння особистості як суб'єкта організації просторів свого буття і ідея про активності особистості процесі перетворення буттєвих просторів (Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн. А.В. Брушлинский, К.А. Абульханова- Славская, З.И. Рябикіна, В.В. Знаків та інші.). У зв'язку з розглядом особистості як активного, свідомого суб'єкта, котрий прагне повноцінного буття, творчість сприймається як оптимальний варіант реалізації особистістю свого внутрішнього змісту. Отже, у психологічній науці, і практиці подолана «недосяжністі» творчості і креативності, але досі точиться дискусія про змістовне наповнення даних феноменів.

Проблема креативності має давню  історію. Тривалий час ця важлива  психологічна характеристика викликала  суперечки, і цілі покоління психологів заперечували її значимість. Безліч робіт з цієї проблеми пов'язані з іменами зарубіжних психологів (Т. Амабайль, Ф. Барон, Дж. Гілфорд, Є. Торренс, З. Медник, Дж. Рензулли, А. Маслоу, До. Роджерс, Р. Стернберг, Р. Уоллес, До. Урбан, Еге. Боно та інших.). У вітчизняннії психології особливий внесок у дослідження цього напряму внесли фундаментальні праці таких дослідників, як Д.Б. Богоявленская, Я.А. Пономарьов, В.М. Дружинін, А.М. Матюшкин, В.М. Козленко, Н.Ф. Вишнякова, Л.Б. Ермолаева-Томина, Е.П. Варламова, С.Ю. Степанов, І.А. Бескова та інших.

Накопичено великий і змістовний матеріал, що дав певні результати як у теоретичному, і у практичному сенсі, проте єдиної і стрункої теорії креативності досі немає, як і немає усіма визнаних методик, діагностуючих дану властивість.

При визначенні місця креативності у структурі особистості відзначається  проблема неузгодженості наукових даних  в дослідженнях креативності і її взаємозв'язку з особистісними особливостями, зокрема, мотиваційним компонентом (В.Е. Мильман, Л.Б. Ермолаева-Томина, Е.П. Ільїн, Д.Б. Богоявленская, А.М. Матюшкин, І. Пуфаль-Струзик, Ю. Козелецкий, М.С. Семилеткина та інших.).

Виділення специфічних видів креативності подається як розв'язання проблеми суперечливості поглядів на взаємозв'язках  із нею різних психічних особливостей, які виникають при вивченні креативності загалом. Можливість специфікації креативності також із розвитком психології буття у реальних сферах людського життя (зокрема, професійної). У зв'язку з мінливістю і різноманіттям соціального світу конкретні професії, у яких соціоекономічний простір є особистісною реалізацією, пред'являють до особистості особливі вимоги. Щоб не вбудовуватися, а опановувати і пере структурувати цей простір, особистості необхідно виявляти творчий потенціал, і бути професіоналом. Чіткий професійний соціоекономічний простір передбачає соціальну творчість і забезпечує його соціальну креативність.

Відзначимо недостатню розробленість терміна «соціальна креативність», відсутність їх у психологічних словниках за наявності різних підходів до її розгляду, розробок, досліджень, присвячених даної тематиці (Г.В. Сорокоумова, А.А. Попель, Т.Н. Березина, О.Л. Солдатова, А.А. Голованова, Д.Л. Джонсон, О.Н. Воронін, И.Э. Стрєлкова, О.Л. Южанинова, Н.П. Мальтиникова та інших)[12].

 

 

Об’єкт дослідження  – креативність студентства.

Предмет дослідження – структурні компоненти соціальної креативності студентства.

Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз  та емпіричне дослідження соціальної креативності серед студентства.

Завдання дослідження:

• Здійснити теоретичний аналіз дослідження креативності у вітчизняній та зарубіжній психології;
• Проаналізувати поняття «соціальна креативність», компоненти,структуру та умови її формування серед студентства;
• Здійснити емпіричне дослідження соціальної креативності студентства та основних складових творчої особистості, а саме допитливості,уяви, складності та схильності до ризику;
• Проаналізувати та проінтерпретувати отримані результати.

База досліджень – РДГУ, психолого – природничий факультет.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження – вступ, теоретичний та емпіричний розділи, висновки, список використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  1. Теоретичний огляд та аналіз проблеми креативності

 

1.1.Психологічні особливості дослідження  креативності у вітчизняній на зарубіжній психології

Дослідження проблеми креативності має довготривалу історію у вітчизняній та зарубіжній психології, але до цього часу існує  багато “білих плям” у цій області  психологічних знань, що робить актуальним подальше проведення як теоретичних, так  і методологічних досліджень, вдосконалення  концептуального апарату і методів  вивчення даної проблеми.

Вивченню  креативності присвячено роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних учених; розглянуто суть і природу креативності, її структуру і зміст, чинники  розвитку (внутрішні й зовнішні); розроблено діагностику, складено й  застосовано на практиці програми, спрямовані на вивчення творчих здібностей, на їхнє формування й розвиток.

За період від перших спроб вивчення творчих здібностей до теперішнього часу дослідниками створено велика детальна картина феноменології креативності. З вивченням креативності пов'язані такі розумні особистості як 3ігмунд Фрейд, К. Роджерс, Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Р. Стернберг, Т. Амабайл, Я.А. Пономарьов, Д.Б. Богоявленська, AM Матюшкін, С. Л. Рубінштейн, А. Маслоу, Б. М. Теплов, В.Ф. Вишнякова, Р. Мей, Ф. Баррон, Д. Харрінгтон і інші (шкода, але всіх перелічити неможливо). Не дивлячись на ці пишні тріади поняття креативності в даний момент не можна назвати чітко визначеним і сталим як у зарубіжних, так і у вітчизняних дослідженнях, так що ще у кожного є свій шанс прояснити цю не менш загадкову сутність людини, ніж саме життя. 

Е. Фром, наприклад говорив, що креативність – це здатність дивуватися, відшуковувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. Всередині феномену креативності виділяють його потенційні і актуальні сутності(скадники), а також принципово їх розділяють. Це пов’язано з процесами освоєння носієм потенційної креативності того чи іншого (нового для нього) соціально значимого виду діяльності [1].

Зовнішні  фактори можуть мати істотний формуючий  вплив на такі компоненти креативності, як мотиваційний, когнітивний і поведінковий.  Мотивація креативної поведінки  складається в ранньому дитинстві; вона пов’язана з прийманням (не відторгненням) власних недоцільних  бажань. Мотивація доцільної поведінки, яка також формується в дитинстві, передбачає бажаними лише реально здійсненні обставини, події. Таким чином, мікросередовище  може перешкоджати або сприяти розвитку мотиваційного блоку креативності [2].

Когнітивний зміст креативності містить такі характеристики творчого мислення: продуктивність – багатство ідей, асоціацій, варіантів  вирішення проблем; гнучкість –  здатність швидко змінювати способи  дій, переходити від одного класу  об’єктів до іншого; оригінальність –  рідкісність, незвичайність, унікальність способу розв’язання певної проблеми .

Вироблення  поліваріантності сприйняття, гнучкості мислення обумовлюються складністю і різноманітністю мікросередовища. Крім цього, розвитку творчого мислення сприяє деяка екстравагантність ситуації.

Поведінковий аспект креативності припускає реалізацію креативних властивостей на поведінковому рівні: вироблення певних поведінкових автоматизмів, вироблених способів дій. Вони виробляються за рахунок  научіння: наслідування деяких дій, повторення і закріплення їх. Тому мікросередовище, яке сприяє формуванню креативності на поведінковому рівні, має мати зразки креативної поведінки і способи їх пред’явлення. Важливо, однак, щоб зразки креативної поведінки були тільки присутніми у мікросередовищі, але не нав’язувались.

Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності набула популярності після виходу в світ робіт Дж. Гільфорда. Підставою для цієї концепції стала його модель структури інтелекту. Дж. Гільфорд вказав на принципове розходження між двома типами розумових операцій: конвергенцією і дивергенцією . Конвергентне мислення актуалізується в тому випадку, коли людині, яка вирішує задачу, потрібно на основі множини умов знайти єдине вірне рішення. В принципі, конкретних рішень може бути і декілька, але ця множина завжди обмежена.

Дивергентне мислення визначається як такий тип  мислення, який припускає варіювання шляхів рішення проблеми, призводить до несподіваних висновків і результатів.

Дж. Гільфорд вважав операцію дивергенції, поряд з операціями перетворення й імплікації, основою креативності як загальної творчої здібності. Дослідники інтелекту давно приходили до висновку про слабкий зв’язок творчих здібностей із здібностями до навчання й інтелектом.

Одним із перших на розходження творчих здібностей й інтелекту звернув увагу  Терстоун. Він відзначив, що у творчій активності важливу роль відіграють такі чинники, як особливості темпераменту, здатність швидко засвоювати і породжувати ідеї (а не критично ставитися до них), що творчі рішення приходять у момент релаксації, розсіювання уваги, а не в момент, коли увага свідомо концентрується на вирішенні проблем[4].

Подальші  досягнення в області дослідження  і тестування креативності пов’язані  в основному з роботою психологів Південно-каліфорнійського університету, хоча весь спектр досліджень креативності їхньою діяльністю не обмежується.

Дж. Гільфорд окреслив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність  – спроможність продукувати віддалені  асоціації, незвичні відповіді; 

2) семантична  гнучкість – здатність виявити  основну властивість об’єкта  і запропонувати новий спосіб  його використання;

3) образно-адаптивна  гнучкість – спроможність змінити  форму стимулу таким чином,  щоб побачити в ньому нові  ознаки і можливості для використання;

4) семантична  спонтанна гнучкість – продукування  різноманітних ідей в нерегламентованої  ситуації. Загальний інтелект не  включається в структуру креативності [5].

Пізніше Дж. Гільфорд згадує шість параметрів креативності:

1) здатність  до виявлення і постановки  проблем; 

2) спроможність  до генерування великого числа  ідей;

3) гнучкість  – продукування різноманітних  ідеї;

4) оригінальність  – спроможність відповідати на  подразники нестандартно;

5) здатність  удосконалити об’єкт, додаючи деталі;

6) уміння  вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу [5].

Дж. Гільфорд і його співробітники розробили тести програми дослідження здібностей, що визначають переважно дивергентну продуктивність:

1. Тест  легкості слововживання: “Напишіть  слова, що містять зазначену  букву” (наприклад, “про”).

2. Тест  на використання предмета: “Перерахуйте  якнайбільше способів використання  кожного предмету” (наприклад,  консервної банки).

3. Упорядкування  зображень. “Намалюйте об’єкти,  використовуючи такі фігури: коло, прямокутник, трикутник, трапеція. Кожну фігуру можна використовувати  багаторазово, міняючи її розміри,  але не можна добавляти інші  фігури або зайві”. І так далі.

Усього  в “батареї” тестів Дж. Гільфорда 14 субтестів, з них 10 – на вербальну креативність і 4 – на невербальну креативність. Тести призначені для старшокласників і людей із більш високим рівнем утворення. Надійність тестів Гільфорда коливається від 0,6 до 0.9. Показники їх добре узгоджуються один з одним. Час виконання тестів обмежений.

Подальший розвиток ця програма одержала в дослідженнях П. Торренса. П. Торренс розробляв свої тести під час учбово-методичної роботи з розвитку творчих здібностей дітей. Він вважає, що творчий акт поділяється на сприйняття проблеми, пошук рішення, виникнення і формулювання гіпотез, перевірку гіпотез, їхню модифікацію і отримання результату [7]. Ідеальний, за П. Торрансом, тест має тестувати протікання всіх зазначених операцій, але в реальності П. Торранс обмежився адаптацією і переробкою методик Південнокаліфорнійського університету для своїх цілей.

П. Торранс стверджував, що не намагався створити факторно-чистий тест, тому показники окремих тестів відбивають один, два або декілька чинників Дж. Гільфорда (легкість, гнучкість, оригінальність, точність) [7]. Факторний аналіз тестів П. Торранса виявив чинники, що відповідають специфіці завдань, а не параметрам легкості, гнучкості, точності й оригінальності. Кореляції цих параметрів усередині одного тесту вищі, ніж кореляції аналогічних параметрів різних тестів [7].

Роздивимося характеристику основних параметрів креативності, запропонованих П. Торрансом. Легкість оцінюється як швидкість виконання тестових завдань, і, отже, тестові норми утворюються аналогічно нормам тестів швидкісного інтелекту. Гнучкість оцінюється як число переключень з одного класу об’єктів на інший у ході відповідей. Проблема полягає в розбиванні відповідей випробуваного на класи. Число і характеристика класів визначається експериментатором, що породжує довільність. Оригінальність оцінюється як мінімальна частота зустрічі даної відповіді в однорідній групі. Досвід застосування тестів П. Торранса показує, що вплив характеристик групи, у якій отримані норми, дуже великий, і перенесення норм із вибірки стандартизації на іншу (нехай аналогічну) вибірку дає великі помилки, а найчастіше і просто неможливий.

Успішність  виконання даних тестів визначається швидкісними якостями психіки.

М. Воллах і Н. Коган висловлюються проти жорстких лімітів часу, атмосфери змагальності і відхиляють такий критерій креативності, як точність [6]. У цьому вони ближче до вихідної думки Дж. Гільфорда про розходження дивергентного і конвергентного мислення, ніж сам її автор. На думку М. Воллаха та Н. Когана, для прояву творчості потрібна невимушена, вільна обстановка. Бажано, щоб дослідження і тестування творчих здібностей проводилося в звичайних життєвих ситуаціях, коли випробуваний може мати вільний доступ до додаткової інформації з предмету завдання .

М. Воллах та Н. Коган у своїй роботі змінили систему проведення тестів креативності. По-перше, вони надавали випробуваним стільки часу, скільки їм було необхідно для розв’язання задачі або для формулювання відповіді на запитання. Тестування проводилося під час гри. При цьому змагання між учасниками зводилося до мінімуму, а експериментатор приймав будь-яку відповідь випробуваного. Якщо дотримуватися цих умов, то кореляція креативності і тестового інтелекту буде наближена до нуля.

Підхід  М. Воллаха та Н. Когана дозволив по-іншому глянути на проблему креативності.

Дещо  інша концепція лежить в основі розробленого С. Медником тесту віддалених асоціацій.

Процес  дивергентного мислення уявно відбувається так: є проблема, і розумовий пошук  відбувається ніби в різних напрямках  семантичного простору, причому відштовхується від даної проблеми. Дивергентне  мислення – це ніби периферичне  мислення, мислення біля “проблеми”.

Конвергентне  мислення погоджує всі елементи семантичного простору, що ставляться до проблеми, воєдино, знаходить єдино вірну композицію цих елементів.

С. Медник вважає, що у творчому процесі присутні як конвергентна, так і дивергентна складові. На його думку, чим із більш віддалених областей узяті елементи проблеми, тим більш креативним є процес її рішення. Тим самим дивергенція замінюється актуалізацією віддалених зон значеннєвого простору. Але водночас синтез елементів може бути нетворчим і стереотипним, наприклад: з’єднання рис коня і людини актуалізує уява кентавра, а не уява людини з головою коня.

Творче  рішення відхиляється від стереотипного: суть творчості, за С.Медником, не особливо операції, а в спроможності переборювати стереотипи на кінцевому етапі розумового синтезу, у широті поля асоціацій .

У тестах Дж. Гільфорда і П. Торранса застосовуються ліміти часу і регламентація поводження випробуваних, але, з іншого боку, “зм’якшене” спілкування з дослідником (у тестах П. Торранса) – дослідження проводиться у формі гри, і, нарешті, передбачена необмежена множина відповідей випробуваного: будь-яка оригінальна відповідь приймається.

Нарешті, у варіанті Когана-Воллаха відсутнє обмеження часу, вводиться ігрова ситуація, виключається мотивація досягнень і соціального схвалення.

Крайнім варіантом – повної свободи –  є творча діяльність у вільній  ситуації. За визначенням Піаже, інтелект є спроможністю адаптуватися до важких умов [6] .

В іншому підході до концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої  здібності Пономарьова, креативність досліджується як процес, в якому  виділяються різні фази, рівні  і типи творчого мислення: 1 фаза - свідома  робота (підготовка інтуїтивного проблиску  нової ідеї); 2 фаза - несвідома робота (інкубація спрямовуючої ідеї); 3 фаза - перехід несвідомого у свідомість (переклад ідеї рішення в сферу  свідомості); 4 фаза - свідома робота (розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка). У якості «ментальної  одиниці» виміру творчесткості розумового акту, «кванта» творчості Пономарьов пропонує розглядати різницю рівнів, що домінують при постановці та вирішенні задачі (задача завжди вирішується на більш високому рівні структури психологічного механізму, ніж той, на якому купуються засоби до її вирішення)[3].

Отже, інтелект максимально активізується в  умовах тестування, що пред’являють жорсткі  вимоги до адаптаційних можливостей  індивіда. Вплив знань може бути як позитивним, так і негативним: людина повинна подавати, що саме вона збирається зробити. Вийти за межі поля можливостей і проявити креативність не можна, якщо не знаєш меж цього  поля. Водночас знання, що занадто вкорінилися, можуть обмежувати кругозір дослідника, позбавляти його можливості по-новому глянути на проблему.

Для творчості  необхідна незалежність мислення від  стереотипів і зовнішнього впливу. Творча людина самостійно ставить проблеми й автономно їх вирішує.

Проявити  креативність неможливо, якщо відсутнє творче середовище. Окремі компоненти, відповідальні за творчий процес, взаємодіють. І сукупний ефект від  їхньої взаємодії не можна звести до впливу якогось одного з них. Мотивація  може компенсувати відсутність творчого середовища, а інтелект, взаємодіючи  з мотивацією, значно підвищує рівень креативності.

Креативність  виявляється в ситуаціях, коли поводження випробуваних не регламентується.

Вільні  умови тільки створюють можливості прояву креативності. Отже, людина, що дала оригінальну, творчу відповідь, явно має креативність. Але якщо людина не дає творчої відповіді у  вільній ситуації, це ще не свідчення  про відсутність у неї креативності.

1.2. Соціальна креативність: поняття, критерії, структура

Соціальна креативність – інтегративна, багатоаспектна властивість особистості, що забезпечує творче, суб’єктивне перетворення соціоекномічного простору, виявляється у створенню особистістю нових засобів рішення завдань, нових продуктів соціальної реальності, інтегрує креативні творчо-особистісні особливості і особистісно-процесуальні характеристики, що проявляються відповідно до специфіки соціальної сфери буття особистості; об’єднує в собі елементи поведінкової, пізнавальної та спонукальної систем особистості,які використовуються особистістю у процесі створення нових форм буття[13];це здатність нестандартно, творчо підходити до вирішення складних соціальних проблем, здатність ставити і вирішувати творчі завдання у сфері соціальної реальності [14].

Соціальна креативність проявляється в нестандартному вирішенні особистістю соціальних завдань, дозволяє створювати щось нове у сфері міжособистісної взаємодії, і властива в більшості своїй  соціально адаптованим особам, які  не відчувають ситуаційне напруга в  соціальній взаємодії. [14]

Соціальна креативність особистості характеризується багатоскладовою взаємозалежністю зі спонукальними підставами різних рівнів. Спонукальною підставою є  виразність і різноманітність ціннісних  орієнтирів та значущість конкретних сфер соціальної активності, особливо в сильно виражених показниках даної  властивості.

Встановлено, що соціальна креативність пов’язана:

• Із загальним рівнем само актуалізації і такими її параметрами, як внутрішня підтримка, відданість цінностям, творче ставлення до сфери самореалізації, спонтанна поведінка та почуття, сенситивність до власного внутрішнього світу, потреба у пізнанні.
• З мотивацією досягнень.
• З типом спрямованості особистості.
• Із високою значимістю для особистості цінностей і сфер соціальної активності.

 Підставою креативності як будь-якого психічного явища виступають особистісні системи. Є.Ю. Чичук описала трикомпонентну наповнення соціальної креативності, а точніше його особистісні підстави.

1. Особистісні підстави когнітивного компонента соціальної креативності (пізнавальна система) - це:

• Розвинені соціальний інтелект та соціальна компетентність· Розвинене соціальне мислення: проблематизація, трансформація і імплікація соціальних ситуацій;
• інтуїція;
• дивергентні характеристики соціального мислення: швидкість, гнучкість, оригінальність і ін·
• Розвинену уяву, створення образів неіснуючих моделей соціального світу, його оригінальних комбінацій і форм.

2. Особистісні підстави афективного компонента соціальної креативності (спонукальна система) - це:

• «неадаптована» поведінку в соціальних ситуаціях і подіях;
• Вихід за межі соціальної ситуації, активне соціальне пізнання, пошук нового досвіду взаємодії з соціальною реальністю;
• Трансгресивні дії, що розширюють і перетворюють соціальний простір особистості, нерігідность в поведінці і незалежність від соціальних норм і стереотипів.
3. Особистісні підстави афективного компонента соціальної креативності (спонукальна система) - це:
• Соціальний інтерес (почуття цікавого, що спонукає до соціальної активності), творче ставлення до простору соціальних явищ, дивергентне відчування і гнучке емоційне ставлення до соціального світу [15].

А.Є. Ільїних  доповнює і трохи інакше представляє  психологічну структуру соціальної креативності. У неї входять:

1. Мотиваційний  параметр представлений творчої  позицією особистості, її прагненням  до самовдосконалення, особистісному  зростанню, самоактуалізації;

2. Когнітивний  параметр включає вербальну оригінальність  і її нестандартне застосування  у спілкуванні, особливості словникового  запасу, пошук нових мовних зворотів  у повсякденному комунікації;

3. Комунікативний  параметр проявляється в різних  видах сензитивності: вербальна, невербальна і поведінкова. Вони дозволяють адекватно інтерпретувати поведінку інших людей, а також використовувати різні поведінкові стилі у взаємодії з іншими людьми;

4. Емоційний  параметр полягає в продуктивному  взаємодії з людьми, прагнення  зрозуміти і відчути емоційний  стан партнера; емпатія як структурний компонент супроводжує міжособистісну взаємодію, що сприяє підтримці оптимального емоційного фону в умовах соціальної творчості;

5. Екзистенційний параметр забезпечується автентичністю особистості, наявність у неї життєвих цілей, свідомості життя і відчуття тимчасових перспектив.Таким чином, соціальна креативність - інтеграційне, багатоаспектне властивість, що включає в себе особливості та характеристики різних рівнів сложноорганізованних систем особистості. Різні елементи цих систем (здібності, якості, вміння, навички, мотиви і т. д.) своєрідно складаються в кожної окремої особистості, утворюючи соціальний вид креативності.