Діагностика пам’яті дітей старшого дошкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ  I Пам’ять старших дошкільників і умови її розвитку……………..7

1. Історія вивчення пам’яті…………………………………………………7

1.2 Процеси  пам'яті…………………………………………………………......8

1.3 Види  пам'яті…………………………………………………………………11

1.4. Мимовільна пам'ять дошкільників і умови її розвитку………………….14

1.5. Довільна  пам'ять і етапи її розвитку  у дошкільному віці………………16

1.6. Формування  елементів логічної і інших  видів пам'яті у дошкільному  дитинстві………………………………………………………………………..18

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ I……….…………………………………………22

РОЗДІЛ II Діагностика пам’яті дітей старшого дошкільного віку………….23

2.1. Управління  розвитком пам'яті дітей дошкільного  віку…………………23

2.2. Методика  діагностики пам’яті дітей старшого  дошкільного віку……..25

2.3. Засоби  розвитку пам’яті дітей та результати їх використання………..29

ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ II…………………………………………………35

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..36

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….40

СПИСОК  ВИКОРИСТАНІХ ДЖЕРЕЛ………………………………………48 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

        Пам'ять – найдовговічніша з наших здібностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинства вісімдесятирічною, а то і більшій давності. Випадково упущене слово, може воскресити для нас, здавалося, давно забуті риси обличчя, ім'я, морський або гірський пейзаж.

Пам'ять  визначає нашу індивідуальність і заставляє діяти тим або іншим способом більшою мірою, чим будь-яка інша окремо взята особливість нашої особи. Все наше життя є не що інше, як дорога з пережитого минулого в невідоме майбутнє. Саме пам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє.

Іншими  словами, пам'ять  додає спрямованість  ходу часу. Для кожного  з нас пам'ять  унікальна. Пам'ять  дозволяє нам усвідомлювати  і власну індивідуальність, і особу інших  людей. Позбувшись пам'яті, людина втрачає власне "я", перестає існувати.

    Враження, які людина отримує про навколишній  світ, зберігаються, закріплюються, а  при необхідності та можливості –  відтворюються. Ці процеси називаються  пам’яттю. «Без пам’яті, – писав  С.Л. Рубінштейн, – ми були б істотами миті. Наше минуле було б мертвим для майбутнього. Сьогодення, по мірі його протікання, незворотньо зникало б у минулому» [4, с. 218].

    Пам’ять лежить в основі здібностей людини, є умовою научіння, набуття знань, формування умінь та навичок. Без  пам’яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам’яті, її удосконаленню людина виділилася з тваринного царства і досягла тих висот, на яких вона зараз знаходиться. Так і подальший прогрес людства без постійного покращення цієї функції є неможливим.

    Пам'ять  – одна з найнеобхідніших умов для розвитку інтелектуальних здібностей людини. Якщо донедавна вчені головну  увагу приділяли шкільному віку, де, як вважалось, дитина набуває необхідні  кожному знання та навички, розвиває свої сили та здібності, то нині це положення докорінно змінилося. Значну роль в цьому зіграв «інформаційний вибух» – знамення нашого часу. Сьогоднішні діти розумніші за своїх попередників – це визнаний усіма факт. Це пов’язано в першу чергу із засобами масової інформації, які заполонили світ каналами зв’язку, з ранку до вечора несуть потік різноманітних знань в дитячі голови. Сьогодні все більше стає дітей з яскравим загальним інтелектуальним розвитком, їх здібності пізнавати складний сучасний світ проявляються дуже рано – в ранньому дошкільному віці [13, с. 259].

       У потоці сучасного життя на  кожну людину обрушується лавина  інформації, і нам доводиться  щось запам'ятовувати, а щось "відкидати". Але інформації стає все більше  і більше, що служить причиною виникнення гострих проблем (наприклад, перевантаження учнів). Якщо доросла людина випробовує скрути в запам'ятовуванні великого об'єму інформації, то дошкільникові, в якого пам'ять знаходиться на черговій стадії розвитку, запам'ятати об'ємну за змістом інформацію ще складніше.

    Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку особистості. Діти задають  безліч питань, нова інформація їм украй  необхідна.

    У цей період пам'ять за швидкістю  розвитку випереджає інші здібності, але  це панування мимовільної пам'яті – дитина запам'ятовує краще всього все яскраве, незвичайне, цікаве. У 5-6 літньому віці в пам'яті дошкільника відбувається найважливіша зміна – його пам'ять набуває елементів довільності. Дитина починає усвідомлювати і використовувати деякі прийоми запам'ятовування. Можна з упевненістю сказати, що розвиток довільної пам'яті починається з того моменту, коли дитина самостійно виділила завдання на запам'ятовування. Бажання дитини запам'ятати треба всіляко заохочувати, це умова успішного розвитку не лише пам'яті, але і інших пізнавальних здібностей: сприйняття, уваги, мислення і уяви.

      Актуальність даної  теми обумовлена тим, що у дітей з розвитком пам'яті збільшується продуктивність запам'ятовування при опорі на слова. Висока продуктивність запам'ятовування спостерігається в тих випадках, коли воно включається в діяльність, що вимагає інтелектуальної активності. Тому краще запам'ятовується те, що пов'язане з самостійними пошуками рішення, подоланням скрути – наприклад, в проблемному навчанні. Менш успішно діти запам'ятовують матеріал, даний їм в готовому вигляді.

    Дитині  треба допомагати запам'ятовувати, її треба учити контролювати правильність запам'ятовування. Мабуть, це є однією з головних умов адаптації дитини до школи, до навчальної діяльності, до постійних розумових навантажень.

    Об’єктом  дослідження виступає пам’ять як психічний процес. Предметом дослідження є особливості розвитку пам’яті у дітей старшого дошкільного віку.

    Мета  дослідження — дослідити, проаналізувати і виявити особливості розвитку пам’яті у дітей дошкільного віку на основі результатів експериментів, проведених в ДНЗ № 106.

    Досягнення  поставленої мети передбачає вирішення  наступних завдань:

• розкрити зміст та особливості пам’яті як психічного процесу;
• охарактеризувати закономірності розвитку пам’яті дітей дошкільного віку;
• визначити методичні основи діагностики пам’яті дітей дошкільного віку;
• дослідити і проаналізувати способи формування пам’яті дошкільнят.

     Як  гіпотезу, можна висунути наступну тезу: розвиток пам’яті дітей старшого дошкільного віку надзвичайно важливий в житті кожної дитини, адже від рівня розвитку уваги залежить успішність подальшого навчання дитини в школі.

     В роботі використовувалися методи теоретичного нагляду, аналізу, констатуючого експерименту заснованого на проведенні діагностичних досліджень.

     Відомий дослідник, психолог, академік Р.С. Немов  зосереджується на розвитку всіх видів  уваги у дошкільному віці. Р.С.Немов розробив більш ніж 120 стандартизованих і перевірених психодіагностичних методик, щодо дослідження дітей різного віку. [27, c.245]

     Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується  актуальність обраної теми, визначається мета, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню  поставленої проблеми і складається з теоретичної та практичної частин. У висновках сформульовано основні результати дослідження. 
 
 

РОЗДІЛ 1. ПАМ'ЯТЬ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ І УМОВИ ЇЇ РОЗВИТКУ

     1.1 Історія вивчення  пам'яті

     Пам'ять  – процеси організації і збереження минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості. Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, лежачою в основі розвитку і навчання.

     Почало  експериментальному вивченню пам'яті поклали в кінці минулого століття роботи німецького психолога Р. Еббінгауза, який в дослідах на собі намітив кількісні закони заучування, утримання і відтворення послідовностей, що складалися з безглуздих складів. Цей підхід був продовжений потім в бихевіористичних дослідженнях "вербального навчання". Майже одночасно почалося вивчення пам'яті на складний осмислений матеріал. На початку 20 століття французький філософ А. Бергсон протиставив "пам'яті звичці", яка формується в результаті механічного повторення, "пам'ять духу", що фіксує осмислені одиничні події біографії суб'єкта. У психоаналізі зроблена спроба пояснення явищ того, що забуває "витісненням" неприємних, травмуючих вражень з сфери свідомості [3,с. 29].

     Англійський психолог Ф. Бартлетт показав складний процес пригадування розповідей і залежність його від культурних норм, що існували в даному середовищі.

     Разом із запам'ятовуванням довільним  вивчалися також процеси мимовільного запам'ятовування. Так, П.І. Зінченко і  А.А. Смирнов досліджували залежність успішності процесів запам'ятовування від їх місця в структурі діяльності [37, с. 250]. Різні види пам'яті – моторна, емоційна, образна, словесно-логічна – інколи описуються як етапи такого розвитку.

     Аналіз  порушень пам'яті і сприйняття в клініці локальних уражень мозку (А.Р. Лурія, Х.Л. Тойбер, Р. Сперрі) дозволив встановити факт переважного зв'язку процесів в лівій півкулі головного мозку із словесно-логічними способами запам'ятовування, а в правій півкулі – з наочно-образними.

     В основі пам'яті лежить властивість  нервової тканини змінюватися під  впливом дії подразників, зберігати  в собі сліди нервового збудження. Під слідами в даному випадку  розуміють певні електрохімічні і біохімічні зміни в нейронах. Ці сліди можуть за певних умов пожвавлюватися, тобто в них виникає процес збудження за відсутності подразника, що викликав вказані зміни[25, с.97-105].

     Механізми пам'яті можна розглядати на різному  рівні, з різних точок зору. Якщо виходити з психологічного поняття  асоціації, то фізіологічний механізм їх освіти – тимчасові нервові зв'язки. Рух нервових процесів в корі залишає слід, зміни в нейронах наводять до того, що полегшується поширення нервових процесів саме в цьому напрямі. Таким чином, освіта і збереження тимчасових зв'язків, їх згасання і пожвавлення є фізіологічною основою асоціацій. Про це і говорив І.П. Павлов: Тимчасовий нервовий зв'язок є фізіологічним явищем на тваринному світі і в нас самих. А в той же час воно ж і психічне – те, що психологи називають асоціацією, чи буде це утворення з'єднань зі всіляких дій, вражень або з букв, слів і думок. В даний час немає єдиної теорії механізмів пам'яті.

     1.2 Процеси пам'яті

     При виділенні процесів пам'яті розглядають  різні функції, що виконуються пам'яттю в житті і діяльності. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, а також збереження і забуває матеріалу. У вказаних процесах особливо яскраво виявляється зв'язок актів особливих самостійних дій.

     Хоча  при зіставленні процесів пам'яті  впадає в очі протилежна їх функціональна спрямованість, ці процеси необхідно розглядати в єдності. Вся пам'ять є багатоскладовим, але єдиним і безперервним процесом. Неможливо уявити собі такий стан свідомості, аби воно обходилося без пам'яті.

     Протікання  процесів пам'яті детермінується діяльністю особи, її спрямованістю на досягнення майбутніх цілей. Розглянемо детальніше процеси пам'яті[19, с. 216].

     Запам'ятовування. Діяльність пам'яті починається  із запам'ятовування, тобто із закріплення  тих образів і вражень, які  виникають в свідомості під впливом предметів і явищ дійсності в процесі відчуття і сприйняття.

     Таким чином, запам'ятовування можна визначити  як процес пам'яті, в результаті якого  відбувається закріплення нового шляхом пов'язання його з придбаним раніше.

     Успішність  запам'ятовування визначається можливістю включення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Залежно від місця процесів запам'ятовування в структурі діяльності розрізняють довільне і мимовільне запам'ятовування. В разі мимовільного запам'ятовування людина не ставить перед собою завдання запам'ятати той або інший матеріал. Пов'язані з пам'яттю процеси виконують операції, обслуговуючі інші дії. В результаті запам'ятовування носить відносно безпосередній характер і здійснюється без спеціальних вольових зусиль, попереднього відбору матеріалу і свідомого вживання яких-небудь мнемонічних прийомів. В той же час залежність запам'ятовування від цілей і мотивів діяльності зберігається і в цьому випадку. Як показали дослідження психологів П.І. Зінченко, А.А. Смирнова, мимовільне запам'ятовування виявляється значно успішнішим, коли матеріал, що запам'ятовується, входить у вміст мети виконуваної дії. Важливу роль грає і специфіка вирішуваного завдання. Орієнтування на смислові, семантичні зв'язки веде до глибшої обробки матеріалу і тривалішого мимовільного запам'ятовування[11, с. 399].

     Довільне  запам'ятовування є спеціальною  дією, конкретне завдання якої запам'ятати  точно, на максимально тривалий термін, з метою подальшого відтворення  або просто пізнавання – визначає вибір способів і засобів запам'ятовування, а тим самим впливає і на його результати.

     Збереження  – це утримування завченого в  пам'яті, тобто збереження слідів і  зв'язків в мозку. Розрізняють  активне і пасивне збереження. У першому випадку утримуваний  матеріал піддається внутрішнім перетворенням, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв'язків, що різко збільшує вірогідність його подальшого відтворення, в другому випадку подібних активних перетворень виявити не удається.

     Забування – зникнення, випадання з пам'яті, тобто процес згасання, ліквідації, "стирання" слідів, загальмовування зв'язків. Забування вперше досліджувалося Г. Еббінгаузом (1885), що експериментально встановив тимчасову залежність збереження в пам'яті безглуздого вербального матеріалу. Подальші дослідження показали, що темп забування залежить: від об'єму матеріалу, усвідомленості, схожості матеріалу, інтерферує від міри значущості матеріалу і включеності його в діяльність суб'єкта і так далі. Неможливість пригадати який-небудь матеріал не означає, що він абсолютно забутий: забувається конкретна форма матеріалу, але його значимий для суб'єкта вміст піддається якісним змінам і включається в досвід суб'єкта.

     Згідно  інтерференційним теоріям, забування  є наслідком стирання сліду пам'яті під впливом проактивної і ретроактивної інтерференції. По Р. Аткінсону, довготривала пам'ять вічна, а забування відбувається таким чином: ключем для пригадування є вибір пробної інформації, завдяки якому активізуються відповідні пошукові набори в сховищі довготривалої пам'яті; неадекватний же вибір пробної інформації і подальші невдале відтворення і наводить до ефекту забування. Але і це теорія уразлива, оскільки не пояснює всіх феноменів забування[1, с. 384].

     Ці  два процеси (збереження і забування), протилежні по характеру, по суті справи представляють різні характеристики одного процесу: про збереження матеріалів пам'яті ми говоримо тоді, коли немає забування, а забування – це погане збереження матеріалу в пам'яті. Тому збереження – це не що інше, як боротьба із забуванням.

     Забування – вельми доцільний, природний і  необхідний процес і далеко не завжди повинен оцінюватися негативно. Не володій ми здатністю забувати, наша пам'ять була б заповнена  масою дрібних і непотрібних  відомостей, фактів, деталей. Мозок наш був би переобтяжений інформацією. А забування дає можливість мозку звільнятися від надлишкової інформації.

     Пізнавання  і відтворення. Результати запам'ятовування і збереження виявляються в пізнаванні і відтворенні.

     Відтворення – процес появи в свідомості вистав пам'яті, раніше сприйнятих думок, здійснення завчених рухів, в основі чого лежить пожвавлення слідів, виникнення в них збудження. Пізнавання – поява відчуття знайомості при повторному сприйнятті.

     Відтворення на відміну від пізнавання характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються без опори на вторинне сприйняття тих або інших об'єктів. Фізіологічно це означає наявність різних слідів – стійких, міцних (відтворення) або слабких, нестійких і неміцних (пізнавання).

     Пригадування  – найбільш активне відтворення, пов'язане з напругою і вимагає  певних вольових зусиль. Процес пригадування протікає успішно, коли забутий факт відтворюється не ізольовано, а у  зв'язку з іншими фактами, подіями, обставинами  і діями, що збереглися в пам'яті[30, с. 432].

     1.3 Види пам'яті

     Форми прояву пам'яті надзвичайно багатообразні. Пояснюється це тим, що пам'ять обслуговує всі види багатообразної діяльності людини.

     У основу видової класифікації пам'яті  покладено три основні критерії:

     1) об'єкт запам'ятовування, тобто те, що запам'ятовується, Це предмети і явища, думки, рухи, відчуття. Відповідно цьому розрізняють такі види пам'яті, як образна, словесно-логічна, рухова і емоційна;

     2) міра вольової регуляції пам'яті.  З цієї точки зору розрізняють довільну і мимовільну пам'ять;

     3) тривалість збереження в пам'яті.  В даному випадку мають на  увазі короткочасну, довготривалу  і оперативну пам'ять.

     Таким чином, ми бачимо, що всі види пам'яті  розрізняють залежно від того, що запам'ятовується і наскільки довго пам'ятається.

     Образна пам'ять – це пам'ять на вистави, на картини природи і життя, а  також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зрячою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою. Якщо зорова і слухова  пам'ять зазвичай добре розвинені  і грають провідну роль в життєвому орієнтуванні всіх нормальних людей, то дотикову, нюхову і смакову пам'ять у відомому сенсі можна назвати професійними видами: як і відповідні відчуття, ці види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку із специфічними умовами діяльності

     Вмістом словесно-логічної пам'яті є наші думки. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається  не просто логічною, а словесно-логічною.

     У словесно-логічній пам'яті головна  роль належить другій сигнальній системі. Цей вигляд пам'яті є специфічно людським виглядом, на відміну від рухової, емоційної і образної, які в своїх простих формах властиві і твариною. Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять ставати ведучій по відношенню до ним, і від її розвитку залежить розвиток всіх інших видів пам'яті. Вона грає провідну роль в засвоєнні знань в процесі навчання.

     Рухова  пам'ять це запам'ятовування, збереження і відтворення різних рухів і  їх систем. Величезне значення цього  вигляду пам'яті полягає в тому, що вона служить основою для формування різних практичних і трудових навиків, рівно як і навиків ходьби, листи і так далі Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожного разу вчитися спочатку здійснювати ті або інші дії.

     Залежно від цілей діяльності пам'ять  ділять на мимовільну і довільну. Запам'ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати або пригадати, називається мимовільною пам'яттю. У тих випадках, коли ми ставимо таку мету, говорять про довільну пам'ять. У останньому випадку процеси запам'ятовування і відтворення виступають як спеціальні, мнемічні дії.

     Мимовільна  і довільна пам'ять в той же час є двома послідовним рівнем розвитку пам'яті. Кожен по своєму досвіду  знає, яке величезне місце в  нашому житті займає не довільна пам'ять, на основі якої без спеціальних мнемічних намірів і зусиль формується основна і за об'ємом, і по життєвому значенню частина нашого досвіду. Проте в діяльності людини незрідка виникає необхідність керувати своєю пам'яттю. У цих умовах важливу роль грає довільна пам'ять, що дає можливість навмисно завчити або пригадати те, що необхідне.

     Пам'ять  довготривала – підсистема пам'яті, що забезпечує тривале (години, роки, інколи десятиліття) утримання знань, а  також збереження умінь і навиків  і що характеризується величезним об'єктом інформації, що зберігається. Основним механізмом інформації. Основним механізмом введення даних в пам'ять довготривалу і їх фіксації зазвичай вважається повторення, яке здійснюється на рівні короткочасної пам'яті. Проте чисте механічне повторення не наводить до стійкого довготривалого запам'ятовування. Крім того, повторення служить необхідною умовою фіксації даних в довготривалій пам'яті лише в разі вербальної інформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу, встановлення зв'язків між ним і тим, що вже відоме суб'єктові.

     Центральну  роль при короткочасному утриманні  даних грають процеси внутрішньої  назви і активного повторення матеріалу, що протікають зазвичай у  формі прихованого промовляння. Виділяють два види повторення. У першому випадку воно носить відносно механічний характер і не наводить до яких-небудь помітних перетворень матеріалу. На відміну від довготривалої пам'яті, в короткочасній пам'яті може зберігатися лише дуже обмежена кількість інформації - не більше 7±2 одиниць матеріалу. Сучасні дослідження показують, що обмеження короткочасної пам'яті не служать перешкодою при запам'ятовуванні великих об'ємів осмисленого перцептивного матеріалу. Крім того, виділяють в окремий вигляд пам'яті – оперативну пам'ять[5, с. 432].

     Оперативною пам'яттю називають запам'ятовування якихось відомостей, даних на якийсь час, необхідне для виконання  операції, окремого акту діяльності. Наприклад, в процесі здобуття результату утримувати в пам'яті дії необхідно до проміжної операції, які надалі можуть бути забуті.

1.4. Мимовільна пам'ять дошкільників і умови її розвитку

    Розширення  кругозору, оволодіння знаннями, навичками і вміннями, ускладнення діяльності, стосунків з дорослими зумовлюють зміни, якісні перетворення у пам'яті дитини. На основі запам'ятовування дитина розповідає вивчений вірш, використовує у грі засвоєні правила, відтворює показані їй рухи. Іноді дошкільнику не вдається відтворити предмет, згадати вірш, але він легко впізнає їх при наступному сприйманні. У такому разі відсутнє відтворення матеріалу, однак наявне впізнавання, якому також передує запам'ятовування.

    Запам'ятовування буває мимовільним (нецілеспрямованим) і довільним (цілеспрямованим). Залежно  від особливостей цих процесів пам'ять поділяють на мимовільну і довільну.

    Мимовільна  пам'ять — запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.  [15, с. 198]

    Пам'ять  дошкільника здебільшого мимовільна, тобто найчастіше він не ставить  перед собою свідомої мети щось, запам'ятати. Запам'ятовування і пригадування відбуваються у діяльності і залежать від її характеру. Як стверджують психологи, джерелом пам'яті дитини є інтерес. Вона легко і надовго запам'ятовує те, що її цікавить, приваблює своєю яскравістю, незвичністю, динамізмом, з чим вона активно діяла (гралася, конструювала, перекладала тощо). Істотну роль при цьому відіграє слово: називання предметів сприяє кращому їх запам'ятовуванню. Залежить розвиток пам'яті і від характеру мовної діяльності, яка вимагає запам'ятовування словесного матеріалу, а також ігрової діяльності.

    Мимовільна  пам'ять є необхідним елементом  і закономірним продуктом пізнавальної і практичної діяльності людини, оскільки забезпечує збереження, актуалізацію одержуваної людиною інформації, регуляцію її поведінки. Вона має вибірковий характер, пов'язана з мотивами і цілями діяльності. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить від ролі у структурі діяльності об'єктів, які дитина сприймає. Отже, необхідною умовою мимовільного запам'ятовування є дійове ставлення до матеріалу. Це підтвердив експеримент з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, яким було запропоновано класифікувати зображені на 15-ти картинках предмети. На них також були написані числа. У цьому досліді діти добре запам'ятовували предмети, а числа їх пам'ять не фіксувала. У другому досліді необхідно було розкласти ті самі картинки у порядку зображених на них чисел. Цього разу діти запам'ятовували числа, а не предмети. Предмети і числа вони добре запам'ятовували лише під час виконання якихось дій з ними. Експеримент довів, що мимовільне запам'ятовування під час змістовної для дитини діяльності завжди продуктивніше, ніж довільне. Наприклад, під час класифікації картинок за змістом зображених на них предметів діти запам'ятовували їх краще, ніж у досліді, у якому їм потрібно було запам'ятати картинки, розклавши для цього їх на групи.

    Продуктивність  мимовільного запам'ятовування підвищується, якщо запропоноване дитині завдання передбачає активне орієнтування у матеріалі, виконання мислительних операцій (придумування слів, установлення конкретних зв'язків тощо)[8, с. 167 ].