Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Деградацыя грунту

Зміст.

Вступ……………………………………………………………….. 3

1. Деградація ґрунтів .......................................................................... 4-6

1.1. Деградація ґрунтів – поняття ………………………………….. 4

1.2. Деградовані ґрунти на території України …………………………. 5-6

2. Види деградації……………………………………………………. 7-19

2.1. Хімічна деградація…………………………………………………….....7-9

2.2. Фізична деградація ………………………………………………………9

2.3. Механічна деградація………………………………………………….....9-13

2.4. Біологічна деградація…………………………………………………….13-14

2.5. Гідромеліоративна деградація………………………………………….14-18

2.6. Фізико-хімічна деградація…………………………………………….....18

3. Чинники деградації земель ( ґрунтів ) ……………………….…19

3.1. Природній чинник деградації ґрунтів……………………………….…19

3.2. Антропогенний чинник деградації ґрунтів…………………...............19

4. Критерії деградації………………………………………………... 20 -21

5. Глобальне значення деградації для Івано-Франківської області……………………………………………………………….22-23

6. Заходи по відновленню родючості деградованих земель та їх охорона. …………………………………………………………….. 24-28

Висновок……………………………………………………………….. 29-30

Список використаної літератури………………………………….... 31

Глосарій………………………………………………………………....32-33

Вступ.

Проблема раціонального використання ґрунтового покриву в сучасних

умовах постає особливо гостро. Концепція сталого розвитку передбачає ощадливе використання як не відтворювальних, так і відтворювальних ресурсів. Під терміном "деградація" (degradatio від лат. - зниження) частіше розуміють

негативні процеси зміни властивостей і природних режимів ґрунтів, які в

сукупності можуть привести до зміни екосистемних функцій ґрунтового покриву. Деградація ґрунтів породжує загальну деградацію життя і руйнування біосфери. Вона може бути обумовлена різноманітними факторами, як природними, так і антропогенними. У багатьох випадках природні і антропогенні фактори перетинаються, діють комплексно і можуть каталізувати деградаційні процеси.

До найбільш характерних і поширених деградацій ґрунтів в Україні належать

дегуміфікація, зменшення вмісту поживних речовин, переущільнення, втрата

структури, кіркоутворення, ерозія, підкислення, заболочування, забруднення

радіонуклідами та важкими металами. Із названих процесів більшість прямо, а

частина опосередковано, зумовлені сільськогосподарським використанням

земель. Катастрофічне зниження обсягів виконання агрохімічних робіт

призводить до хімічної деградації ґрунтів, зниження їх родючості й урожайності

сільськогосподарських культур, погіршення екологічних умов і якості рослинницької продукції .

Агрохімічна наука поки що не встановила основних закономірностей у характері зміни ґрунтів за умов гостродефіцитного балансу елементів живлення в землеробстві. Деградаційні процеси, навіть породжені спільними чинниками, можуть відбуватися з різною інтенсивністю. Особливо це характерно для процесів агрохімічної деградації, які об`єднують і уособлюють хімічні, фізико-хімічні, біологічні та інші складові суттєвих змін властивостей і параметрів ґрунтів, що відбуваються за відносно короткий період моніторингу.

1. Деградація ґрунтів.

За даними міжнародного наукового проекту «Глобальна оцінка деградації ґрунтів» ( 1990 рік), процеси різних видів деградації ґрунту охоплюють біля 2 млрд. га, з них 55,6% за рахунок водної ерозії, 27,9% - вітрової, 12,2% - хімічних факторів деградації і 4,2% - фізичного ущільнення і підтоплення.

За історичний період людство втратило близько 2 млрд. га родючих ґрунтів, перетворили їх на пустелі та непридатні для землеробства простори, так звані «бедленди». Це більше, ніж уся площа сучасного світового землеробства, яка складає приблизно 1,5 млрд. га. Тривожна ситуація склалась в інтенсивності прояву деградаційних процесів у нашій країні. В Україні зі збільшенням антропогенних навантажень в 1960-1980-х роках порушилися збалансовані природно - екоголочні зв’язки, прогресують де градаційні процеси ( ерозія, зсуви, кислотність, заболоченість, засолення, забруднення ґрунтів). Це викликало гостру потребу для вивчення і дослідження проблеми деградації земель в Івано-Франківській області.

1.1.Деградація ґрунтів - погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів, накопичення в ґрунтах речовин, які негативно впливають на їх родючість та інші корисні властивості. Поняття деградації передбачає зниження чи втрату біологічної та економічної продуктивності і складної структури орних земель, що зволожуються дощем, зрошуваних земель чи пасовищ, лісів і лісистих ділянок у посушливих, напівзасушливих і сухих районах у результаті землекористування чи дії одного чи кількох процесів, у тому числі пов’язаних з діяльністю людини і структурами розселення. Отже, під деградацією ґрунтів розуміють поступове погіршення їхніх властивостей, викликане зміною умов ґрунтоутворення внаслідок природних чинників або нераціональної антропогенної діяльності, що супроводжується зменшенням поживних речовин, руйнуванням структури та зниженням родючості ґрунтового покриву. У більш широкому розумінні поняття деградації розглядають як погіршення основних якісних показників родючості без помітних ознак руйнування або зникнення генетичних ознак ґрунтів, так і фізичне руйнування ґрунтових горизонтів, навіть до втрати ґрунтом не лише своїх функцій як середовища існування, а й повного фізичного зникнення як біокосного природно-історичного тіла.

1.2. Деградовані ґрунти на території України.

Рис. 1 – площинні ерозійні процеси. Рис.2 – процес заболочення.

Рис. 3 - засолені ґрунти. Рис. 4 – осипи.

Рис. 5 - ерозія ґрунту. Рис. 6 – зсувні процеси.

2. Види деградації.

Як бачимо, причин деградації багато, вони неоднакові у різних природних і соціально-економічних умовах. Але кінцевий результат завжди однаковий: втрата гумусу або зниження родючості.

З усіх видів деградації, якщо оцінювати їх у світових масштабах, найбільш поширеною і шкідливою є ерозія ґрунтів. За свідченням М. С. Кузнєцова та Г. П. Глазунова ( 1996) в документах конференції ООН з оточуючого середовища і розвитку ступінь деградації ґрунтового вкриття Землі оцінюють так:

1% - крайній ступінь деградації;

15% - сильний ступінь деградації;

46% - помірний ступінь деградації;

38% - легкий ступінь деградації.

Виокремлюють наступні види деградації:

1)хімічна;

2)фізична;

3)механічна;

4)біологічна;

5)гідромеліоративна;

6)фізико-хімічна.

2.1.Хімічна деградація виявляється у зміні характерного для певного типу ґрунту якісного і кількісного складу хімічних речовин і зумовлена порушенням норм внесення мінеральних добрив, меліорантів, пестицидів, а також техногенними викидами. Хімічними забруднювачами є важкі метали, які надходять у ґрунти мінеральними добривами, хімічними меліорантами та за рахунок повітряного переносу, і пестициди продукти їх метаболізму. До хімічної деградації можна віднести і дегуміфікацію, тобто зменшення вмісту гумусу у ґрунті через незбалансоване внесення органіки і винесення її з урожаєм.

дегуміфікація - процес руйнування ґрунтового гумусу в результаті дії аеробних мікроорганізмів-мінералізатор. Дегуміфікація посилюється при глибокій відвальної обробітку ґрунту і внесення високих доз мінеральних азотних добрив.
забруднення пестицидами.

Пестициди відносяться до заходів, які спрямовані на очищення ґрунту, догляд за посівами. Відносно пестицидів, оцінку забруднення ґрунтів і рослинної продукції проводять щляхом порівняння їх фактичного вмісту із гранично допустимими концентраціями. Ефективність дії пестицидів значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов регіону, тому рекомендовані дози є орієнтовними. Такі забруднення шкодять не тільки рослинам, які ми споживаємо, несучи в них отрутохімікати, але й самому ґрунту, який через вміст хімічних елементів поступово деградує.

забруднення отрутохімікатами - Площа земель, забруднених залишками отрутохімікатів, сягає 13 млн га.

Викиди промислових підприємств забруднюють ґрунт свинцем, сіркою, залізом, цинком, марганцем, хромом, ртуттю, міддю, натрієм, калієм, магнієм та багатьма іншими інгредієнтами і також стають причиною отруєння людей через рослинні і тваринні продукти харчування та воду. Небезпека радіаційного забруднення ґрунтів полягає в тому, що вплив цих забруднень на організм людини проявлятиметься протягом багатьох поколінь.

забруднення цезієм - За програмою еколого-агрохімічноі паспортизації сільськогосподарських угідь області проводилось радіологічне та токсикологічне обстеження ґрунтів. В 2001 році роботи проводились в Україні. Всього було обстежено116,4 тис. га ґрунтів, виконано 1700 визначень забруднення ґрунтів цезієм-137 і – 400 зразків - стронцієм-90. Минулого року було завершено другий тур радіологічного обстеження області. За період другого туру було всього обстежено 646,3 тис. га угідь на цезій-137, з них 217,9 тис. га на стронцій-90.

Щільність забруднення земель цезієм-137 понад 1 Кі/км2 складає 73,9 тис. га (11,4 %), з них понад 5 Кі/км2 – 1,3 тис. га (0,2 %).

Щільність забруднення сільськогосподарських угідь стронцієм-90 понад 0,02 Кі/км2 мають 130,4 тис. га (59,9 %).

За результатами першого туру радіологічного обстеження всього було обстежено 713,3 тис. га , з них щільність забруднення цезієм-137 понад 1 Кі/км2 мали 157,1 тис. га (22%). Щільність забруднення стронцієм-90 знаходилася на тому ж рівні.

забрудненням стронцієм, плутонієм - нині радіоекологічна ситуація на радіоактивне забруднених територіях визначається переважно плутонієм-13 7, стронцієм-90. Забруднення ґрунту стронцієм та плутонієм значно погіршує не тільки продукцію харчування але й самий ґрунт в цілому. Виходячи з даних радіоактивне забруднення ґрунту стронцієм і плутонієм впливає на ріст та розвиток самої рослини оскільки сполуки стронцію токсичні.

При ядерних вибухах, або через втрати радіоактивних відходів в навколишнє середовище поступає короткоживучий радіоактивний ізотоп 90Sr. Він утворює добре розчинний у воді гідрокарбонат Sr(HCO3)2, активно мігрує в ґрунт, накопичується в рослинах. Плутоній є однією із найтоксичніших відомих речовин. Але поглинання пів грама плутонію може призвести до смерті протягом кількох тижнів внаслідок гострого опромінення шляхів травлення.

забруднення важкими металами – Важливою особливістю важких металів, що присутні у ґрунтах, є інерційність змін - за умови відсутності нового забруднення зменшення концентрацій відбувається дуже повільно. Це означає, що забруднені ділянки залишатимуться такими протягом десятків років. Як правило, значна забрудненість ґрунтів спостерігається в межах промислових зон, а також звалищ побутового сміття. Концентрація ртуті (метал першого класу небезпеки) перевищують фонові у 100 разів. Вміст цього металу у ґрунті сягає 10 мг/кг і навіть більше. Перевищення у 100 разів над фоновими стосуються також міді та олова. Вміст свинцю є більшим за фоновий у 20 разів, а цинку в 10 разів. Коефіцієнт перевищення вмісту важких металів над їх фоновими концентраціями показано на карті (число біля символу хімічного елемента). Характерні перевищення вмісту важких металів тут становлять: мідь — 40 фонових значень, олово — 20, срібло — 10, свинець і цинк — 5. Основними забруднювачами ґрунтів у місті є свинець, ртуть, мідь, цинк.

2.2.Фізична деградація характеризується порушенням структури ґрунтів, переущільнені кореневмісного шару внаслідок недосконалого обробітку земель. Проявом цього виду деградації є кольматація, кіркоутворення, порушення структури. Результатом погіршення водно-фізичних властивостей ґрунтів є зниження фільтраційної здатності, шпаруватості та аерації, утворення "ущільненої подушки".

переущільнення - рух важких машин і обробіток полів в перезволоженому стані за декілька років переущільнюють ґрунти і суттєво зменшують його біопродуктивність. Особливо переущільнюється ґрунти по перефирії поля, де техніка активніше маневрує та зупиняється на тривалий час. Щільність орного горизонту зростає до 1,5-1,8 г/см куб. При оранці та інших видах обробітку ґрунтів на цих ділянках погано розпушується на структурні агрегати і формує брили, які ускладнюють всі технологічні операції та екологічні умови росту й розвитку рослин.

Зрошення переущільнених сільськогосподарською технікою ґрунтів майже неефективне, оскільки погіршується водопроникність, відбувається застій води на поверхні, а деколи цементація і коркування поверхні. Інтенсивне пересихання переущільнених горизонтів веде до утворення системи широких магістральних тріщин, які розмежовують поверхню на безструктурні полігони. Розвиток рослин у подібних умовах сильно пригнічений. Переущільнення пасовищних відбувається внаслідок неправильного випасу худоби. На староорних ґрунтах часто спостерігається проблема внутріґрунтового переущільнення, за рахунок обробітку на одні й ті ж глибини. Найчастіше шар ґрунту з підвищеною щільністю формується на глибині 20-40 см. У цих умовах водне і мінеральне живлення рослин проблематичне. Переущільнена ґрунтова маса досить часто утворює водо упор, що сповільнює вертикальні міграційні потоки води та сприяє розвитку оглеєння. В цих умовах активізується анаеробна мікрофлора та посилюється інтенсивність відновних процесів, як наслідок – зростає концентрація таких токсичних для рослин газів як аміак, сірководень і метан. Для боротьби з внутріґрунтовим переущільненням варто використовувати плуги з ґрунтопоглиблювачами.

Відновлення родючості переущільнених ґрунтів – справа складна і тривала. В таких випадках ефективним є застосування органічних добрив, обережне зволоження, відмова від основного обробітку з оборотом гумусоакумулятивного горизонту і його заміна на безполицевий та поверхневий, а деколи і внесення піску (піскування). Проте основним завданням є полегшення ваги сільськогосподарських машин, зменшення кількості проходів техніки по полю, травосіяння та використання органічних добрив.

порушення структури ґрунту - втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається в наслідок постійного зменшення вмісту органіки, механічного руйнування структури ґрунтів знаряддями їх обробітку, що зменшує основну властивість ґрунту - родючість. Однією з причин цього явища є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями з допомогою потужних і важких колісних тракторів. Досить часто поле протягом року обробляють по 10-12 разів і більше. Висока частота обробітку пояснюється і тим, що сільське господарство не отримує комплексу знарядь для одночасного проведення кількох видів обробітку землі і догляду за посівами. Частий обробіток землі розпилює поверхню ґрунту.
твердість ґрунту - властивість ґрунту у природному заляганні чинити опір стискуванню і розклинюванню. Вона обумовлена тими ж характеристиками, що й зв'язність: мінералогічним і гранулометричним складом, структурністю, вологістю, вмістом гумусу і виражається у кг/см2. Висока твердість — це ознака незадовільних фізико-хімічних та агрофізичних властивостей ґрунтів. У цих умовах потрібні великі затрати енергії на обробіток, погіршується проростання насіння, корені погано проникають у ґрунт. На ґрунтах з великою твердістю деякі рослини дуже погано розвиваються.
кольматація - спеціальне природне або штучне відкладення на поверхні і в порах ґрунту, принесених водою наносів, те ж що кольматажу, кольматуванні. Активізація екзогенних геологічних процесів (інтенсифікація суфозійних-карстових процесів, кольматації і декольматація руслових відкладень).
зниження шпаруватості - шпаруватість ґрунту має не лише агрономічно цінне значення, але водночас є своєрідною “біосферою ” ґрунту. Саме у шпарах розміщується газоподібна і рідка фаза, а також “жива ” фаза ґрунту. Від загальної кількості шпар, їхніх розмірів і форми залежить, як кількісне співвідношення фаз, так і умови переміщення ґрунтових розчинів, повітря, тепла, живих організмів та коренів рослин. Величина загальної шпаруватості досліджуваних ґрунтів функціонально залежна від щільності будови ґрунту. Так, із збільшенням щільності будови у даних ґрунтах закономірно зменшується загальна шпаруватість.

Шпаруватість загальна і капілярна. Загальна шпаруватість зменшилась під впливом зрошення, що пов’язано із збільшенням ущільненості зрошуваних чорноземів. Капілярна шпаруватість, яка кількісно відповідає величині найменшої вологоємкості, вираженої в об’ємних % також зменшилась. Некапілярна шпаруватість в чорноземах зрошуваних обезсолених зменшилась на 0,13 - 2,01 об.%, а в чорноземах вторинно-слабосолончакових – збільшилась на 0,37-0,48 об.% у засолених горизонтах та зменшилась на 0,60-1,53 об.% у незасолених. Зростання некапілярної шпаруватості у вторинно-засолених горизонтах, очевидно, обумовлено розширенням між агрегатних тріщин.

зниження фільтрації – безперервний рух води в насиченому ґрунті під впливом градієнта.

Межею між всмоктуванням і фільтрацією вважають установлення постійної швидкості фільтрації. Ґрунти структурні, пухкі, характеризуються великим коефіцієнтом всмоктування й фільтрації.

зниження вологості ґрунту.

Вологістю ґрунту - називають кількість води, яка міститься на даний час в визначеному горизонті ґрунту. Вологість ґрунту під впливом метеорологічних умов, поливів, взаємодії з атмосферою, твердою частиною ґрунту, рослинами і ґрунтовими організмами постійно змінюється з часом.

Вода відіграє в житті всього живого важливу роль. Вона складає єдину систему зі своїми структурними компонентами і являє собою сполучену ланку між ґрунтом, рослиною і атмосферою.

Ґрунтова волога забезпечує не тільки умови росту і розвитку надземної частини, а і впливає як зовнішній фактор на процеси росту коренів, посилюючи чи послаблюючи механічний опір ґрунту. Водопроникність грає як позитивну, так і негативну роль. При низькій водопроникності можуть спостерігатися такі негативні явища, як вимокання культур, застій води на поверхні ґрунту, заболочення, стік води по поверхні схилу і розвиток ерозії. При дуже високій водопроникності не створюється достатній запас води в кореневмісному шарі ґрунту, а при зрошенні спостерігаються великі втрати води, що призводить до екологічних проблем. Для підвищення водопроникності використовується глибоке розпушування, щілювання, піскування, збагачення органічною речовиною, штучне структуроутворення.

2.3.Механічна деградація ґрунтів в основному діагностується за порушенням цілісності ґрунтового покриву. Вона спричиняється водно- та вітроерозійними процесами, під впливом яких зменшується потужність гумусового шару аж до повного руйнування ґрунту, ґрунтотвірних та підстилаючих порід (дефльовані, змиті та розмиті ґрунти, виходи порід). До цього виду деградації ґрунтів можна віднести і техногенні утворення: промислові відвали, рекультивовані землі, а також постійне винесення поживних елементів ґрунту з урожаєм сільськогосподарських культур.

техногенні утворення - антропогенний вплив на ґрунт проявляється в його техногенному руйнуванні через відкрите добування корисних копалин, будівельної сировини, торфу, прокладання трубопроводів, проведення геологорозвідувальних робіт тощо. Техногенне порушення будови ґрунтів також називають технічною ерозією, а відновлення зруйнованих земель - рекультивацією.

Законодавство завжди передбачало необхідність включення проекту рекультивації у будь-який проект, пов'язаний із техногенним порушенням ґрунтового покриву, а вартості рекультивації - у собівартість одержуваної рудної чи нерудної продукції.

Відкрите добування корисних копалин призводить до істотного погіршення екологічної ситуації як на видобувних підприємствах, так і на навколишніх територіях. Порушення гідрологічного режиму на одних територіях призводить до втрат підґрунтових вод на інших, а також до підтоплення та заболочення ґрунтів і підґрунтя. Під час обвіювання вітром териконів і відвалів розкривних порід повітря забруднюється пилом та газами. Водяні потоки зносять пухкі породи в гідрографічну мережу. При цьому забруднюються балкові й річкові долини, замулюються стави, ріки, озера, гине риба. Техногенне руйнування ґрунтового покриву зменшує площі орних земель.

промислові відвали - поліпшення росту рослин у несприятливих умовах середовища промислових відвалів можуть сприяти симбіотичним відношенням між деревними рослинами (сосною, модриною, березою) і мікоризо-утворюючими грибами або між бобовими трав'янистими (конюшиною, люцерною, буркуном й іншими) та бульбочковими бактеріями. Однією з вирішальних умов успішної біологічної рекультивації є введення культурних рослин у невластиві для них умови середовища промислових відвалів, необхідність підбору вихідного матеріалу, вивчення окремих характеристик видів і їх змін у новому екологічному середовищі. Наслідки промислових відвалів потрібно відновлювати за допомогою лісових насаджень, бобових культур, які є головним носієм накопичення кисню.
ерозія водна - ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників. Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель, внаслідок чого шпари ґрунту забиваються мулистими фракціями, зменшується водопроникність і посилюється поверхневий стік і змив ґрунту; площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струмками талих і дощових вод по всій поверхні площі; лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається углиб концентрованими потоками води; іригаційну, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання.
ерозія вітрова (дефляція) - виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу. Зокрема, на ґрунтах супіщаного гранулометричного складу вітрова ерозія починає проявлятися при швидкості вітру 3-4 м/с, на легкосуглинкових - 4-6, на важко суглинкових - 5-7 і на глинистих -7-8 м/с. Пісок (0,05-0,10 мм) переміщується при швидкості вітру З -3,5 м/с на висоті 15 см. Частки ґрунту розмірами 0,25 мм переносяться вітром у повітрі. Якщо збільшується сила вітру - зростає інтенсивність вітрової ерозії.

Розрізняють зони дефляції, звідки видувається ґрунт, і зони акумуляції, де він нагромаджується. У зоні акумуляції на суглинкових ґрунтах утворюються наносні ґрунти, а під час розвіювання пісків - похований під них ґрунт. Розрізняють два типи вітрової ерозії: повсякденну і пилові бурі. Повсякденну дефляцію спричинюють вітри навіть малих швидкостей (5 м/с), відбувається вона повільно і непомітно, переважно на піщаних, супіщаних і карбонатних ґрунтах. За цього виду дефляції можуть спостерігатись оголення насіння, загорнутого у ґрунт, а також пошкодження молодих сходів рослин. Найсильніше повсякденна дефляція проявляється на вітроударних схилах, які не захищені лісосмугами. Пилові, або чорні, бурі найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Такі бурі виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-15 м/с) і можуть поширюватись на великі території, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може перенестися на великі відстані.

зменшення потужності генетичних горизонтів - В процесі досліджень встановлено, що в окультурених ґрунтах мають місце механічні деградації, які проявляються в двох видах: ерозійної і фізичної. Ерозійна деградація проявляється у зменшенні потужності генетичного профілю ґрунтів і вмісту гумусу відносно еталону відповідно до нормативних параметрів ерозійної деградації за зменшенням потужності генетичних горизонтів, сірі й темно-сірі опідзолені слабо-змиті ґрунти знаходяться в задовільному стані.

2.4. Біологічна деградація діагностується за показниками фіто-санітарного стану ґрунту: забруднення вірусами, патогенною мікрофлорою, гельмінтами. Внаслідок цих процесів, пов'язаних з біологічною деградацією, відбувається погіршення фіто-санітарного стану ґрунту, зменшення його біологічної активності. Можливе також накопичення токсичних для рослин і тварин речовин. Найчастіше причинами, які викликають біологічну деградацію, є недотримання чергування культур в сівозмінах, застосування у високих дозах хімічних засобів захисту рослин, порушення водного, теплового і повітряного режиму ґрунту внаслідок його неправильного обробітку. Ще одним негативним проявом цього виду деградації є уповільнення процесів гумусоутворення і прискорення мінералізації ґрунту, що значно зменшує його родючість.

зменшення біологічної активності ґрунтів - оцінка біологічного стану ґрунту за мікробіологічними та біохімічними показниками методом відносних величин Дж. Ацци показала, що найвища сумарна біологічна активність ґрунту (100%) була на фоні поєднання гною з мінеральними добривами. Післядія сидерату і сидерату з мінеральними добривами по сумарному балу знаходилась на рівні 86-87%. Дія мінеральних добрив наближалась за оцінкою до сидератів, але досягнуто це було виключно за рахунок підвищених значень коефіцієнта мінералізації, кількості грибів та активності ферменту пероксидази, що негативно впливає на вміст органічної речовини ґрунту. Результати кореляційного аналізу широкого набору показників біологічної активності ґрунту показали існування тісного лінійного зв’язку між чисельністю різних груп мікроорганізмів і біологічними процесами ґрунту, який описувався рівняннями регресії. Крім того, за допомогою кореляційно-регресійного аналізу встановлено зв’язок між показниками біологічної активності та агрохімічними властивостями ґрунту. Тобто, підтверджується існування залежностей між біологічними процесами ґрунту та вмістом основних біогенних елементів, а мікробіологічні та біохімічні процеси досить точно відображають стан родючості ґрунту і можуть виступати його індикаторами.
забруднення вірусами. Учені виділили й визначили ґрунтові віруси з різних місць ботанічного саду. У середньому в кожній пробі виявлено по чотири—п’ять штамів вірусів, але їхній набір розрізнений. Найзараженішими виявилися ґрунти розарію та колекції цибуль, де дослідники знаходили по дев’ять варіантів вірусів, загалом по два види в землі, на якій ростуть жоржини й півонії, і жодного під флоксами. Присутність вірусу в ґрунті не завжди означає, що ним уражені й рослини. Часто рослини вражаються ґрунтовими вірусами латентно. Так, у ґрунті колекції горобин виявили вірус некрозу тютюну, а в рослинах його немає. А сливи уражені вірусами борозенчастості деревини, хлоротичною листовою плямистістю й деякими іншими, не виявленими в землі під ними.

Вірусна інфекція поєднується з браком мінеральних елементів. У заражених ґрунтах зазвичай мало калію, фосфору чи азоту, цих самих елементів не вистачає в хворих рослинах. У дендрарії й розарії, де багато вірусних інфекцій, ґрунт сильно забруднений важкими металами: свинцем, нікелем, залізом, марганцем, цинком і міддю. І самі інфіковані вірусами рослини накопичують значно більше важких металів, ніж їхні здорові сусіди. А важкі метали послаблюють стійкість організму до патогенів. Таким чином, між вірусами й рослинами існує прямий і зворотний зв’язок. Патоген, заражаючи рослину, знову повертається в ґрунт через корені або з рослинними залишками. А фізико-хімічна характеристика ґрунту, його забруднення, присутність грибів—переносників вірусів і склад рослин впливають на поширення вірусної інфекції.

забруднення патогенною мікрофлорою - ґрунт є середовищем існування більшості видів бактерій (як аеробних так і анаеробних). Мікрофлора ґрунту є останньою ланкою колообігу речовин у природі, вона здатна мінералізувати будь-які органічні рештки (крім винайдених людиною органічних речовин - ксенобіотиків). Крім того мікроорганізми ґрунту грають велику роль у ґрунтоутворенні (сприяють гуміфікації органічних решток, фіксують атмосферний азот, руйнують мінерали гірських порід, перетворюючи їх на ґрунт ). Крім бактерій в ґрунті перебуває велика кількість видів мікроскопічних грибів (сапрофітні види тут є нормальною мікрофлорою, паразитичні перебувають у вигляді спор). Методи дослідження мікрофлори ґрунту дуже різноманітні та залежать від мети дослідження.
забруднення гельмінтами - за останнє десятиріччя наукові дані свідчать про те, що ґрунт відіграє активну роль у виникненні та поширенні багатьох інфекційних захворювань. Основними джерелами потрапляння збудників цих захворювань у ґрунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються. Домашні тварини та птахи великою мірою заражені збудником правця (26–64%) і екскременти широко інфікують ґрунт. Санітарно–гельмінтологічним показником стану ґрунту є число яєць гельмінтів в 1 кг ґрунту, а санітарно–ентомологічним — наявність личинок і ляльок мух в 0,25 м2 його поверхні.

2.5. Гідромеліоративна деградація земель меліоративного фонду (осушених і зрошуваних), діагностують за ознаками підтоплення, заболочення, підкислення, слітизації, засолення, осолонцювання, спрацювання торфового шару, озалізнення, гідрофобізації, органогенних та переосушення легких мінеральних ґрунтів.

підтоплення - лінійний розмив і площинний змив ґрунтів водами на схилах горбів та інших похилих поверхонь. Розливи річок є результатом надмірного зволоження території району, недостатності берегових насипних валів, повільного підняття дна річок через його невпинне замулення. Особливо значні розливи бувають на Дністрі і Верещиці.
заболочення - наростаюче зволоження ґрунту із зміною рослинного покриву.

Деградацыя грунту 📙 Курсовая → 🆔 67667