Державне регулювання економіки. 2

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. Вплив держави на ринкову рівновагу ..………………………...5

1.1. Запровадження урядом  непрямих податків ..……………..…5

1.2. Вплив урядових трансфертів бізнесу

       на часткову  рівновагу……………………………………….....7

1.3. Встановлення урядом фіксованих цін

        із метою збалансування ринку …………………………….....8

РОЗДІЛ 2. Вплив держави  на зовнішні ефекти ……….………………......14

2.1. Сутність та форми вияву зовнішніх ефектів ….………........14

2.2. Методи корекції зовнішніх ефектів…………………….…...16

2.3. Адміністративне регулювання зовнішніх ефектів…………17

2.4. Податкове регулювання зовнішніх ефектів…………….…..21

2.5. Аналоги ринкових  механізмів 

      (на прикладі  ліцензій на забруднення)………………………24

РОЗДІЛ 3. Стимулювання державою інноваційної функції

ринку сільськогосподарської  продукції 

на стадії виробництва……………………………………….…..27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….……37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….......39

 

 

ВСТУП

Сучасна ринкова економіка  постійно відчуває на собі вплив держави. Важливі економічні функції держави — забезпечення правової основи функціонування економіки, підтримання конкуренції, перерозподіл доходів і матеріальних благ, регулювання розподілу ресурсів, стабілізація економіки— значною мірою здійснюються через податкову систему, призначення дотацій виробникам і субсидій споживачам.

Мікроекономіка  розглядає поняття «держава» як самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб’єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб’єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей. [13, с.120]

Економічні  функції держави надзвичайно  різноманітні. Вони настільки широкомасштабні, що навіть важко скласти вичерпний їхній перелік. Деякі із цих функцій спрямовані на підтримку і полегшення функціонування ринкової економіки. До них, зокрема, відносяться такі важливі види діяльності уряду, як забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов для конкуренції.

Виняткове значення для України має створення  правової бази для забезпечення переходу від адміністративно-командної системи  управління до ринкової економіки. Важливу роль мають відіграти закони про власність, про приватизацію державних підприємств, про банки, про податки, про підприємницьку діяльність тощо.

Особливе  місце у ринковій економіці належить конкуренції. Це той основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктату покупця або суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо пропозиції і попиту визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, яка ринкова система реєструє і доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі ринкової системи, чекає прибуток і  зміцнення позицій. Результатом  для тих, хто порушує закони ринку, є збитки і зрештою банкрутство. Для України надзвичайно важливим завданням є втілення в життя принципів ринку, які полягають в тому, що покупці — це господар, ринок — їхній агент, а підприємства — їхній слуга. При цьому слід зазначити, що ринкові відносини створюють негативні ефекти, які потребують державного втручання в ринкову економіку.

Прийняті  закони та інші законодавчі акти про  захист прав споживачів визначають загальні правові, економічні і соціальні основи захисту прав громадян — споживачів продукції. Уряд вводить правила поведінки, якими мають керуватися виробники у своїх стосунках із споживачами. Отже, все вищенаведене свідчить про актуальність теми «Державне регулювання економіки на макрорівні».

Серед економістів-вчених, які досліджували цю тему, можна виділити як зарубіжних, таких як Р. Коуз, А. Пігу, а серед вітчизняних можна відзначити Борейко В.І., Смирченко К.С., Стрекова С.О. тощо.

Головна мета курсової роботи — механізми впливу держави на ринкову економіку як саморегулюючий механізм і визначити міру цього впливу. Йдеться про одну із найскладніших проблем, яку кожна країна вирішує по-своєму. Більше того, економічні системи світу різняться одна від одної залежно від співвідношення між місцем уряду і ринку в управлінні економікою. Особливо актуальною є ця проблема для України, яка ступила на шлях переходу від адміністративно-командної системи управління до сучасної цивілізованої ринкової економіки.

 

РОЗДІЛ 1

Вплив держави на ринкову  рівновагу

 

1.1. Запровадження урядом  непрямих податків

Сучасним економічним  системам властива доволі інтенсивна взаємодія ринку і держави, процесів самоорганізації й саморозвитку, процесів ініціювання перетворень та свідомого регулюючого впливу на економічні процеси.

Головною причиною втручання держави в регулювання ринкових процесів є порушення протягом певного часу ринкової рівноваги, або ж встановлення такої рівноваги, яка не може задовольняти суспільство, оскільки за такої рівноваги має місце безробіття, недовикористання виробничих потужностей, неконкурентоспроможність і т. ін.

Головними інструментами впливу держави  на ринкові процеси є:

•    оподаткування виробництва  чи реалізації;

•    субсидіювання виробництва  чи реалізації;

•    урядове управління економікою;

•    фіксація та регулювання цін.[8, с.135]

Незалежно від того, хто  сплачує непрямий податок, податковий тягар розподіляється між двома суб'єктами: покупцем (зменшується надлишок споживача) і продавцем (зменшується виручка виробника від реалізації).

Розглянемо окремо ситуації, коли податок сплачує продавець (рис. 1.1, а) і коли податок сплачує покупець (рис. 1.1, б).

На рис. 1.1, а зображено вплив податків, що сплачує продавець, на рівновагу та економічну ситуацію, а на рис. 1.1, б — вплив податків, які сплачує покупець, на рівновагу та економічну ситуацію.

На відміну від попередньої  ситуації, непрямі податки, які сплачує  споживач, впливають не на зміщення кривої пропозиції (вона залишається незмінною), а на попит споживача, зрушуючи криву попиту донизу (в бік зменшення).

Рис. 1.1. Вплив держави на рівновагу запровадження непрямих податків:

 

а) Р_Е — ціна товару X до запровадження податку; Е — точка рівноваги попиту і пропозиції товару X до запровадження податку; D — крива попиту; S₀ — крива пропозиції до запровадження податку, який сплачує виробник; S₁ — крива пропозиції після запровадження податку, котрий сплачує виробник; М — нова точка рівноваги після запровадження податку; — рівноважний обсяг після запровадження податку; Р_м — ціна, яку сплачує покупець після запровадження податку. Це ціна, за яку продавець готовий продати товар. Вона вища ціни Р_Е на величину податку Т; Р_N — ціна, яку отримує продавець після запровадження податку; S_*Р_м МNР_N — надходження податку до бюджету; S_*Р_М МЕР_Е — втрати споживача внаслідок запровадження податку; S_*Р_N NЕР_Е — втрати виробника внаслідок запровадження податку; SΔМЕN — чисті втрати суспільства внаслідок запровадження податку;

б) Р_Е   - рівноважна ціна товару X до запровадження податку; Е — точка рівноваги до запровадження податку, якій відповідає рівноважна ціна Р_Е та рівноважний обсяг Q*; D₀ — крива попиту до запровадження податку; D₁ — крива попиту після запровадження податку; S — крива пропозиції; N — нова точка рівноваги після запровадження податку; Q —  рівноважний обсяг після запровадження податку; Р_м — ціна, яку сплачує покупець за придбання товару після запровадження оподаткування; Р_N — ціна, яку отримує продавець після запровадження оподаткування; S_*Р_м МNР_Е — надходження податку до бюджету; S_*Р_м МЕР_Е — втрати споживача внаслідок запровадження податку; S_*Р_N NЕР_Е — втрати виробника внаслідок запровадження податку; SΔМЕN — чисті витрати суспільства внаслідок запровадження податку. [8, с.136-137]

 

Як показує аналіз обох рисунків (1.1, а і б), запровадження податків призводить до розподілу втрат між продавцями (виробниками) і покупцями (споживачами), незалежно від того, хто є безпосереднім платником цього податку. Отже, для того, щоб не втрачати від значного зменшення обсягів виробництва, спричиненого зростанням ціни на величину податку і, як наслідок, зменшенням платоспроможного попиту споживача, виробник продає товар за ціною, яка вища первинної рівноважної (Р_Е), а покупець купує за ціну, вищу від рівноважної, розподіляючи приріст ціни, пов'язаний із запровадженням податку, між продавцем і покупцем.

Пропорція, в якій розподіляється податковий тягар між покупцем і  продавцем, залежить від кута нахилу кривих попиту і пропозиції.

Чисті втрати суспільства  пов'язані зі зменшенням обсягів  виробництва у зв'язку з запровадженням податків, переливанням ресурсів у ті галузі, де вони використовуються менш ефективно тощо.

 

1.2. Вплив урядових трансфертів бізнесу на часткову рівновагу

 

Метою надання з боку уряду допомоги бізнесові є:

•    стимулювання виробництва нових товарів;

•    підтримка  нових галузей;

•    зменшення  рівня безробіття тощо.

Розглянемо графічну модель впливу держави на рівновагу  через урядові субсидії (рис. 1.2).

Нехай первинна (до втручання  уряду) рівновага зображена точкою Е. їй відповідають рівноважний обсяг виробництва Q* і рівноважна ціна Р_Е.

Субсидії зрушать криву  пропозиції праворуч вниз (у бік  зростання). У результаті такого урядового  втручання ціна, яку сплачуватиме покупець (Р_N), зменшиться, а ціна, котру буде отримувати продавець, зросте до Р_м. Обсяг продаж зросте від Q* до Q .

Рис. 1.2. Вплив урядових субсидій на рівновагу [8, с.132]

 

S_*Р_N МЕР_е — приріст надлишку споживача;

S_*Р_EENР_М — приріст надлишку виробника;

S_*РмNM Р_N — загальна сума субсидій;

SΔNЕМ — чисті втрати суспільства.

Чисті втрати суспільства — це та сума субсидій, на яку вони (субсидії) перевищують сумарну вигоду споживача та виробника.

Суспільство має чисті  витрати від субсидіювання виробництва товарів тому, що ресурси з галузей із вищим ефектом перерозподіляються на користь менш ефективних галузей.

 

1.3. Встановлення урядом фіксованих цін

 із метою  збалансування ринку

Рівноважна ціна, як описувалося вище, — це ціна, де попит і пропозиція урівноважені, отже, на ринку не має ні надлишку, ні дефіциту товару. Але іноді навіть рівноважна ціна може не задовольняти суспільство. Тоді уряд вдається до встановлення цін вищих або нижчих від рівноважного рівня. Це "ціни підлоги" і "ціни стелі".

"Ціна підлоги" — нижня межа ціни, нижче якої не має опускатися ціна купівлі-продажу.

"Ціна стелі" — вища межа ціни, вище якої не має підніматися ціна купівлі-продажу.

"Ціна підлоги"  завищена, а "ціна стелі" занижена.

"Ціни стелі" спричинюють дефіцит, а "ціни підлоги" — перевиробництво (надлишок) або низьку конкурентоспроможність.

Встановлюючи верхню граничнодопустиму межу ціни, держава (уряд) прагне надати можливість купувати товари за цінами, нижчими від рівноважних (рис. 1.3).

На рис. 1.3. первинна рівновага  позначена точкою Е₀. Їй відповідає рівноважна ціна Р₀* та рівноважний обсяг Q₀*.

Якщо держава встановлює верхню межу ціни на рівні Р', це призведе до виникнення дефіциту розміром Q - Q .

Рис. 1.3. Наслідки встановлення верхньої межі ціни [8, с.138]

 

Внаслідок перевищення в умовах дефіциту ціною попиту Р верхньої встановленої урядом величини Р' виникає тіньовий ринок, де укладаються нелегальні угоди.

 Функціонування тіньового ринку потребує додаткових витрат на його організації. До цього додаються затрати, пов'язані з ризиком бути притягненим до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Ці чинники зміщують криву пропозиції S₀, як тільки вона досягає обсягу Q , догори ліворуч до S₁. У результаті формується нова рівноважна точка тіньового ринку Е₁, якій відповідає рівноважна ціна Р₁* та рівноважний обсяг виробництва Q .

Як видно з рис. 1.3., Р₁* > Р₀* > Р', і Q₁* < Q₀*.

Наслідок дій уряду  очевидний: ті, кому не вистачило товару за директивною ціною, змушені купувати товар на тіньовому ринку за ціною, що перевищує рівноважну ціну вільного ринку. І навіть за цих умов обсяг купівлі-продажу буде меншим, ніж це мало б місце за умов вільного ринку.

Окрім цього, встановлення урядом верхньої межі ціни (Р')має ще один негативний наслідок. В умовах дефіциту виробники не дбають про якість продукції, але можуть збільшувати обсяги виробництва. Тоді крива пропозиції зміщується праворуч донизу (рис. 1.3.).

Рис. 1.4. Вплив верхньої межі ціни на якість продукції [7, с.137]

Первинна (ринкова) рівновага  на рис. 1.3. показана точкою Е₀. їй відповідає рівноважна ціна Р₀* та рівноважний обсяг Q₀*.

Зрушення S₀ до S₁ в умовах дефіциту формує нову ринкову рівновагу (точка Е₁), якій відповідає рівноважна ціна Р₁* та рівноважний обсяг Q₁*. Як тільки покупці усвідомлять, що якість товару погіршилася, вони зменшать попит. Крива D₀ зміститься до D₁ (рис. 1.4). Ринкова ціна збігається з директивною, але якість товарів залишається гіршою.

 

Рис. 1.5. Вплив встановленої урядом нижньої межі ціни на рівновагу [8, с.142]

 

Вплив встановленої нижньої межі ціни, яка перевищує рівень рівноважної ринкової, зображено на рис. 1.5. Ринкова рівновага на рис. 1.5. зображена точкою Е. їй відповідає рівноважна ціна Р* та рівноважний обсяг Q*. Якщо уряд встановлює мінімальну ціну Р', яка зазвичай перевищує рівноважну Р*, то попит на ці товари зменшиться до Q^D', а пропозиція зросте до Q^S'. Утвориться надлишок товару (SΔМЕ₀К).

Якщо уряд не впливатиме на ситуацію, що склалася внаслідок його ж втручання, формуватиметься тіньовий ринок, де ціни будуть нижчі ринкових (Р^D).

Щоб уникнути утворення  тіньового ринку, уряд змушений буде або закупити весь надлишок, витративши на його придбання суму в Р'(QS' - QD') гривень, або виплачувати дотацію на кожну одиницю продукції, продану понад мінімальний обсяг Q^D'. Тоді його витрати становитимуть  (Р' - Р^D) (QS' - Q^D'). Є й ще одна можливість впливу уряду — обмеження виробництва товару обсягом Q^D'. За цих умов втрати суспільства вимірюватимуться площею ΔМЕ₀К.

Підсумовуючи, зазначимо: будь-яка форма урядового впливу, проаналізована нами, знижує економічну ефективність використання ресурсних можливостей суспільства. Однак у діях уряду важливий не лише економічний, а й соціальний ефект, який поки що не розглядатимемо.

На рівноважний стан економіки може впливати не тільки уряд, а й спекулянти та посередники.

Спекулянти — економічні суб'єкти, які купують товари не для власного (виробничого та невиробничого) споживання, а для перепродажу за вищою ціною.

Спекуляція — різновид торговельної діяльності, метою якої є отримання прибутку від зміни ринкових цін.

Спекулянти справляють стабілізуючий вплив на ринкову  рівновагу (рис. 1.6). На рис. 1.6, а зображено урожайний рік. Попит на зерно представлено кривою D. Суцільна вертикальна лінія показує обсяг реалізованого зерна, а пунктирна — обсяг зібраного урожаю.

Рис. 1.6. Вплив спекуляції на стійкість ринкової рівноваги [12, с.399]

 

Спекулянти купували зерно за ціною Р'₁, а продавали за рівноважною ціною Р*. Частина урожаю цього року виявилася нереалізованою.

Наступний рік (рис. 1.6, б) був неурожайним. Обсяг зерна (Q₂) менший, ніж змогли б купити споживачі (Q*). Завдяки спекулянтам споживання зернових у неурожайний рік стало можливим у тому ж обсязі, що й у попередній. Окрім того, рівноважна ціна другого року залишилася такою самою, як і в першому, незважаючи на те, що урожай був меншим, ніж у попередньому році на величину Q*- Q_2.

Отже, спекулянти сприяють рівномірному розподілу в часі ресурсів та зменшенню коливання ринкових цін. Вони також беруть на себе ризик виробників.

Якщо спекулянти помиляються  у своїх очікуваннях щодо динаміки цін та кон'юнктури, то суспільство  несе від цього втрати, але переважна  частка втрат припадає на самих спекулянтів.

Різновидом спекуляції є арбітраж або посередництво.

Посередники купують товари на одних ринках і перепродують їх на інших. Посередник діє у просторі (на території), а спекулянт — у часі. При посередництві ціни на різних ринках відомі. А при спекуляції — ні, тому спекулянт ґрунтує свою поведінку на очікуваних цінах.

На відміну від спекулянтів, посередники діють в умовах визначеності, а спекулянти — в умовах невизначеності.

Те, що роблять спекулянти, може робити й уряд. Є аргументи "за спекулянтів" і "за уряд".

Аргументи на користь  спекулянтів полягають у тому, що:

по-перше, спекулянти ризикують  своїм капіталом, а чиновники — бюджетними коштами;

по-друге, на уряд чинять вплив групи тиску (партії, спілки і т. ін).

Аргументи на користь  уряду полягають у тому, що:

по-перше, іноді для  підтримання рівноваги потрібні досить значні грошові кошти для  закупівель. їх легше знайти уряду;

по-друге, держава може мати повнішу інформацію про стан ринків;

по-третє, іноді дії  спекулянтів навмисно чи ненавмисно породжують паніку, яка дестабілізує економіку.

Уряду легше не допустити  паніки, або припинити її в зародковому стані.

 

РОЗДІЛ 2

Вплив держави  на зовнішні ефекти

 

2.1. Сутність та форми вияву зовнішніх ефектів

Під зовнішніми ефектами розуміють певні блага, що не регулюються ринковим механізмом і які є результатом діяльності інших суб'єктів господарювання. Тобто на відміну від звичайних економічних благ їх виробництво та споживання зумовлене особливостями господарської діяльності інших суб'єктів, а не власними діями їх одержувала [1, с.420].

Залежно від характеру  впливу на інші суб'єкти господарювання розрізняють позитивні зовнішні ефекти, що створюють корисний ефект, який нічого не коштує їх споживачам, та негативні зовнішні ефекти, які негативно впливають на господарську діяльність їхніх одержувачів.

Для позитивних зовнішніх  ефектів характерно те, що вони зумовлюють зростання добробуту чи збільшення обсягу виробництва окремих суб'єктів господарювання без збільшення витрат останніх.

Наприклад, уявімо собі ситуацію, яка доволі часто трапляється. У двох сусідніх помешканнях, що розміщені в одному багатоповерховому будинку, проживають дві родини, одна з яких полюбляє слухати гучну музику (хард-рок), тоді як інша — навпаки. Родина, у якій не люблять слухати сучасну молодіжну музику, змушена "споживати" це благо незважаючи на те, що їй це не до вподоби. У цьому випадку гучна музика виступає для неї антиблагом, оскільки створює негативний зовнішній ефект, знижуючи рівень добробуту родини. Родина — одержувач зовнішнього ефекту за умови, що сусіди формально дотримуються законодавчих обмежень щодо гучної музики та за припущення ринкової поведінки (за якої кожен максимізує свою власну корисність, а не дбає про корисність, яку отримують інші індивіди), нічого не може вдіяти у такій ситуації — сусіди дбають лише про максимізацію задоволення своїх власних потреб, не звертаючи уваги на шкоду, яка при цьому завдається сусідам.

Класичним прикладом  позитивного зовнішнього ефекту є сусідство саду та пасіки. З  одного боку, наявність пасіки підвищує врожай для власника саду, оскільки бджоли запилюють квітки садових рослин, а, з іншого боку, близькість місцезнаходження саду дає змогу бджолам працювати більш продуктивно, збільшуючи виробництво меду та інших продуктів бджільництва. У цьому випадку від взаємного сусідства виграють обидва суб'єкти господарювання, незважаючи на те, що вони не вступають між собою у безпосередні економічні зв'язки.

Залежно від сфери, де виявляються зовнішні ефекти, розрізняють два види зовнішніх ефектів.

Зовнішні ефекти у  виробництві виникають тоді, коли одна фірма впливає на іншу фірму своєю господарською діяльністю незалежно від витрат ресурсів та ефективності останньої, збільшуючи чи зменшуючи її обсяг виробництва. Наведена вище ілюстрація взаємодії між власником саду та пасіки є прикладом такого зовнішнього ефекту, який до того ж є перехресним, оскільки обидва суб'єкти господарювання створюють позитивний зовнішній ефект один для одного.

Зовнішні ефекти у  споживанні виникають тоді, коли один споживач своїм споживанням (чи виробник своєю виробничою діяльністю) впливає на рівень корисності іншого споживача. Наведений вище приклад з родиною, яка любить гучну музику, є ілюстрацією проблеми негативного зовнішнього ефекту в споживанні. Проте прикладом більш загального характеру може бути несприятливий вплив виробництва на навколишнє середовище, забруднення повітря, води, землі шкідливими речовинами, від якого страждають усі споживачі.

У цілому, будь-який вид  приватної господарської діяльності пов'язаний з тими чи іншими зовнішніми ефектами. Очевидно, що з погляду суспільства є бажаним збільшення обсягу позитивних зовнішніх ефектів та скорочення обсягу негативних зовнішніх ефектів, оскільки саме така політика веде до зростання суспільного добробуту.

Наявність зовнішнього  ефекту зумовлює порушення оптимальності  розміщення ресурсів, оскільки виробляється більше чи менше блага залежно  від його природи. Для відновлення  оптимальності необхідна наявність  певних механізмів та дій суб'єктів  господарювання, які здійснюють корекцію зовнішніх ефектів та відновлюють суспільний оптимум. Вони будуть розглянуті у наступному параграфі.

 

2.2. Методи корекції зовнішніх ефектів

Перед суспільством завжди є вибір, пов'язаний з тим, наскільки саме треба скорочувати виробництво негативних зовнішніх ефектів та наскільки збільшувати виробництво позитивних зовнішніх ефектів. Справа ускладнюється тим, що, наприклад, неможливо домогтися повної ліквідації негативних зовнішніх ефектів, оскільки це потребує припинення приватної господарської діяльності. Найбільш радикальним засобом уникнення шкідливих викидів металургійного виробництва в навколишнє середовище було б закриття металургійних заводів, тобто відмова від виробництва металів. Тоді постає риторичне питання: чи доцільно це робити? Якщо так вчинити, то як виробляти автомобілі, машини, чимало інших благ, які необхідні нам у повсякденному житті? А де працевлаштувати усіх тих людей, які втратять внаслідок закриття металургійних заводів роботу?

Досвід людства останніх десятиліть свідчить про те, що діяльність виробників негативних зовнішніх ефектів треба не забороняти, а накладати на неї певні обмеження, які змушували б їх скорочувати такі ефекти, проте не припиняти виробництво.

Те саме стосується і  позитивних зовнішніх ефектів. Наскільки можна збільшувати кількість пасік, щоб краще запилювати сади? Адже разом зі збільшенням позитивного зростатимуть і негативні ефекти збільшення обсягу виробництва галузі бджільництва — наприклад, зростатиме кількість людей та тварин, вжалених бджолами, може збільшитися захворюваність корисних комах тощо.

Таким чином, незалежно  від того, про який зовнішній ефект (позитивний чи негативний) йдеться, необхідно  домагатися відповідно не максимального чи мінімального їх обсягу, а оптимального із суспільного погляду обсягу його виробництва. З цією метою можуть застосовуватися різноманітні методи, як адміністративні й законодавчі, так і економічні.

Оптимальним обсягом  зовнішнього ефекту є такий, за якого дійсна суспільна вигода від виробництва (споживання) певного блага дорівнює його дійсним суспільним витратам. [1, с.423] Тобто проблема оптимізації зовнішніх ефектів полягає в тому, щоб змусити приватних суб'єктів господарювання брати до уваги не свої приватні вигоди (витрати), а сукупні витрати (вигоди) всього суспільства.

 

2.3. Адміністративне регулювання зовнішніх ефектів

Під адміністративним регулюванням зовнішніх ефектів розуміють встановлення з боку суспільства заборон, різних обмежень на випуск продукції з негативними зовнішніми ефектами та покладення зобов'язань на суб'єктів господарювання збільшувати виробництво позитивних зовнішніх ефектів. До них насамперед належить встановлення законодавством стандартів та норм, яких зобов'язані дотримуватися суб'єкти господарювання, та різного роду штрафних санкцій на порушення цих норм. Зазвичай адміністративне регулювання здійснюють публічні органи влади — держава чи місцеві органи влади, які мають право здійснення примусу щодо приватних суб'єктів господарювання.

Один з поширених  підходів до контролю за рівнем забруднення довкілля полягає у встановленні стандартів щодо забруднення, яке спричиняють виробничі об'єкти чи їхня продукція.

Для підприємств, що викидають  у довкілля шкідливі речовини, встановлюють певні стандарти, яким має відповідати виробництво, що змушує підприємства проводити технічне переоснащення та вдосконалення технологічного процесу. Уповноважені державою органи здійснюють контроль за дотриманням стандартів і норм.

Це стосується і сфери  споживання, оскільки процес споживання деяких благ також супроводжується негативними зовнішніми ефектами. Найяскравішим прикладом у цій галузі є викиди вихлопних газів автомобілями. Практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою встановлені граничні обмеження на викиди шкідливих газів з моторів автомобілів, а порушники стандартів вмісту СО у вихлопних газах караються значними грошовими штрафами. Щоб досягти відповідності встановленим стандартам, покупці автомобілів змушені купувати додаткове устаткування для своїх машин, регулярно контролювати склад вихлопних газів, регулювати мотори на станціях технічного обслуговування та використовувати більш якісне (а отже, дорожче) паливо. Все це збільшує витрати на експлуатацію автомобіля, а отже, має стимулювати їх власників до зменшення викидів в атмосферу. Проте цей підхід характеризується й певними проблемами.

Такий підхід потребує, щоб  вихлопні гази усіх автомобілів відповідали однаковим стандартам. Проте автомобілі можуть слугувати чимало років, тоді як стандарти можуть змінюватися набагато частіше. Отже, старі автомобілі підлягають дискримінації, оскільки видатки на їх утримання стають більшими, ніж видатки на експлуатацію відносно нових машин. Крім того, проблема забруднення повітря набагато гостріша у містах, таким чином від дотримання стандартів більше виграють мешканці урбанізованих територій. Проте цим вимогам мають відповідати і автомобілі у сільській місцевості, для мешканців якої вплив автомобільних газів на чистоту повітря не настільки важливий.