МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА" ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГ ІЙ 
 

кафедра фінансів і кредиту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Фінанси"

на тему: "Державне пенсійне забезпечення в  Україні" 
 
 
 
 

ВИКОНАВЕЦЬ:

студентка 3 курсу

гр. ФНз-31

спеціальність"Фінанси  і кредит"

О.А.Шефелюк

  «__» __________ 201_ р.

КЕРІВНИК:

__________            І.В.Піхур

  «__» __________ 201_ р.   
 
 

Хмельницький, 2011р

      ЗМІСТ  

ВСТУП ………………………………………………………………….....................3

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.........................................................................................................5

         1.1. Сутність, роль і призначення  пенсійного забезпечення та його місце в системі соціального захисту населення.......................................................5

1.2. Пенсійна  система України..................................................................10

1.3. Рівні  пенсійного забезпечення...........................................................15

РОЗДІЛ ІІ ПРАГМАТИКА І ПРОБЛЕМАТИКА ДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ.......................................................19

         2.1. Аналіз процесів формування і  використання фінансових ресурсів  Пенсійного фонду України.......................................................................................19

         2.2. Характеристика соціально-економічних  і демографічних аспектів становлення  державного пенсійного забезпечення................................................27

         2.3. Етапи розвитку державного пенсійного  забезпечення і поглиблене дослідження  їх фінансових аспектів........................................................................37

РОЗДІЛ ІІІ  ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ..................................................................................41

         3.1.Виявлення  й узагальнення основних напрямів  розвитку державного пенсійного  забезпечення...........................................................................................41

         3.2.Напрями  вдосконалення системи трирівневого  пенсійного забезпечення в Україні..............................................................................................44

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………......50

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................52

ДОДАТКИ..................................................................................................................55 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність  теми. Реформування української економіки, а саме перехід її від планової, централізованої, до ринкової і такої, що виступає в світі в якості повноцінної функціонуючої системи, передбачає створення в ній ряду ефективних механізмів соціального захисту громадян. В цьому контексті, найважливішим завданням, що стоїть перед державою є питання пенсійного забезпечення громадян.

      Система пенсійного забезпечення фактично відображає ставлення держави до тих громадян які відпрацювали на неї більшу частину  свого життя. Пенсійне забезпечення в Україні є основною складовою державної системи соціального захисту населення. А основною ланкою у здійсненні пенсійного забезпечення в Україні виступає Державне пенсійне забезпечення, яке і є об’єктом дослідження в даній курсовій роботі.

      Метою роботи є детальне вивчення системи пенсійного забезпечення в Україні і тієї ролі яку відіграє в ній Державне пенсійне забезпечення, його місце в структурі соціального захисту населення та економіці країни, сучасний стан та перспективи розвитку, шляхи вдосконалення. При чому ці питання набувають ще більшої актуальності не тільки тому, що стосуються кожного, а й у відповідь на розпочату пенсійну реформу. Для досягнення цієї мети в роботі використана значна кількість інформаційних джерел, наведений ілюстративний матеріал, статистичні дані, що характеризують процеси в пенсійному забезпеченні (чисельності пенсіонерів, розподіл доходів і видатків, демографічні показники та інше), вивчені нормативно-правові акти.

     Відповідно  до поставленої мети вирішуються  наступні завдання:

• Теоретичні засади державного пенсійного забезпечення.
• Прагматика і проблематика державного пенсійного забезпечення.
• Шляхи розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні.

      Об’єкт  дослідження – державне пенсійне забезпечення, доходи і видатки Пенсійного фонду України.

      Предметом дослідження є фінансові відносини, які виникають в процесі формування доходів, та використання коштів державного пенсійного забезпечення в Україні  і шляхи його подальшого розвитку.

      Методи  дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження є фундаментальні положення світової економічної думки, теорії соціального захисту населення, законодавчі акти та нормативні матеріали державних органів, наукові роботи, які висвітлюють соціально-економічні особливості функціонування пенсійних систем. У процесі дослідження та проведення порівняльного аналізу застосовувались методи аналізу формування і використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду України.

     Курсова робота складається з вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. 

РОЗДІЛ  І  ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ  ДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

     1.1 Сутність, роль і призначення  пенсійного забезпечення та його  місце в системі соціального  захисту населення

      Пенсійне  забезпечення – необхідний елемент  системи соціального захисту, важлива умова економічної та соціальної стабільності держави. Гідне забезпечення добробуту своїх громадян у тому числі тих, хто втратив працездатність за віком або за інвалідністю, а також з настанням інших страхових випадків – кінцева мета економічної діяльності держави. Пенсія – це соціальний контракт між різними поколіннями населення щодо забезпечення пенсіонерам достатнього рівня і якості життя. Тому створення сучасної моделі системи пенсійного забезпечення можливо з врахуванням контрактної природи економічних процесів. Такий підхід дозволив запропонувати визначення пенсійного забезпечення як багато суб’єктного соціального контракту, що укладається індивідом з фірмами, пенсійними фондами і державою з приводу виплати пенсій і протидії можливим витратам через механізм управління соціально-економічними ризиками.

  У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття “пенсія ” та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

• періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників;
• матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат;
• регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім’ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв’язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування;
• щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років
• щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку;
• виплата, що провадиться державою у зв’язку з настанням певної обставини у житті людини, – досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника;
• державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера;
• щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у зв’язку з тривалою професійною діяльністю.

     Серед українських політиків і фахівців немає єдиної думки щодо змісту та співвідношення понять "соціальне забезпечення" та "соціальне страхування". Про це, зокрема, свідчить дискусія щодо назви законопроекту "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, дехто вважає, що заміна назви Закону України "Про пенсійне забезпечення" на "пенсійне страхування" не змінює власне змісту документу. Тоді як інші стверджують, що це ґрунтовно змінює принципи матеріального забезпечення осіб похилого віку. Декому здається, що це лише теоретична дискусія. Але за теоретичним підґрунтям можуть стояти цілком конкретні принципи соціальної політики.

     Відповідно  до кодифікації МОП (Міжнародна Організація  Праці), сучасне розуміння терміну "соціальне забезпечення", як системи  права, включає такі поняття: соціальне страхування, соціальна допомога, державна допомога, що фінансується за рахунок податків; ощадні фонди тощо. Таким чином, термін "соціальне забезпечення" є більш широким поняттям відносно терміну "соціальне страхування". Останнє поняття є складовою частиною першого    [12, с. 45].

     Конституція України, прийнята парламентом 28 червня 1996 р., закріпила право громадян на соціальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них  обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

     Соціальне страхування зможе діяти досить ефективно лише у тому випадку, якщо воно буде всеосяжним як з точки зору охоплення нею населення, так і з точки зору покриття ризиків, а також носити універсальний характер    [1, с. 13].

     Існує відмінність між тією чи іншою  системою соціального страхування, водночас можна виділити такі основні елементи соціального страхування:

• фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, при можливому участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;
• обов'язкова участь працівників з деякими винятками;
• внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;
• надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу;
• особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;
• розмір внеску та виплати часто залежить від того, скільки застрахована особа заробляє або заробляла раніше;
• страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача при можливій участі держави за рахунок загальних податків.

     Отже, на державному рівні соціальне страхування  виступає як важлива складова соціальної політики.

     Потрібно  також відрізняти систему органів (служб) та установ соціального забезпечення, на які покладено обов'язки виконання  функцій щодо реалізації права громадян на соціальне забезпечення, включаючи  соціальне страхування.

     Вся система соціального забезпечення більшості європейських країн складається із трьох частин:

1. системи установ соціального страхування;
2. служб соціального забезпечення підприємств;
3. системи установ приватного страхування [7, с. 55].

     Таким чином, страхові послуги, крім державних установ соціального страхування, можуть надаватись службами соціального забезпечення підприємств, а також індивідуальні страхові побажання можуть бути реалізовані за рахунок приватної страхової ініціативи кожної окремої людини. Всі означені структури становлять три стовпи, на які спирається система соціального забезпечення. При чому, установам соціального страхування відведена основна функція гарантування певного стандарту, тобто визначеного законодавством необхідного рівня соціальної безпеки. Соціальні фонди підприємств та приватні системи страхування для більшої частини населення є лише додатковим заходом. Вони дають змогу людині з її індивідуальними побажаннями забезпечити більш високий рівень соціального захисту понад стандартний, передбачений законом.

     Україна, розпочала перебудову соціального  страхування з початку 2001 р. Здійснення державного соціального страхування  у нашій країні є функцією самоврядних  правових органів - фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вважається, що коли держава частину своїх повноважень передає соціальним партнерам, тим самим відбувається зміцнення самої держави. Державні органи беруть на себе лише загальний юридичний нагляд за системою соціального страхування, мають створювати правову основу, на якій базуватимуться відносини між страхувальником та застрахованими, а також регулювати створення установ соціального страхування через прийняття законів та підзаконних актів. Держава, крім того, бере участь на засадах соціального партнерства в управлінні фондами соціального страхування, здійснює нагляд і контроль за цією системою[8, с. 48].

     Взагалі, коли мова йде про принципи організації  соціальної безпеки, часто вживаються поняття "забезпечення" та "страхування". Справді, до основних організаційних принципів соціального забезпечення належать: страхування, забезпечення та опіка (допомога). В кожному окремому випадку основні організаційні принципи є комбінацією із соціальних послуг та фінансування, які здійснюються в умовах ринкової економіки.

     При дії принципу забезпечення, фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок загальних податків. Допомога надається незалежно від сплачених раніше внесків. Сама вона може надаватись так само, як і у випадку втрати заробітку або у випадку індивідуальної нужденності. Однак вид та розмір такої допомоги наперед визначені, тобто сторонні доходи або майновий стан одержувача допомоги не враховуються.

     Система соціального забезпечення, що побудована на принципі забезпечення, залежна  від стану державного бюджету  та від політичної мети уряду, що знаходиться на даний момент при владі. В той же час, у визначених, суворо обмежених сферах соціального захисту застосування принципу забезпечення є доцільним або навіть необхідним.

     Прикладом може служити надання гарантій відносно таких ризиків, коли важко або неможливо застосувати принцип страхування (наприклад, соціальні надбавки, доплати, чи взагалі забезпечення жертв війни чи політичних репресій).

     Особливістю принципу допомоги є те, що соціальна  допомога зорієнтована на індивідуальну нужденність одержувача, а фінансування здійснюється із бюджету. Розмір допомоги не залежить від раніше сплачених внесків.

     Всі системи соціального захисту, в  основу яких покладено принцип опіки, є залежними від фінансового  стану держави, оскільки вони фінансуються із бюджету.

     Всі три принципи організації соціальної безпеки в країнах з ринковою економікою займають у соціальній політиці своє місце. Їх не можна протиставляти  один одному. Лише завдяки поєднанню  цих принципів, взаємодії страхування, забезпечення та опіки система соціального забезпечення в цілому здатна ефективно виконувати свої завдання.

     Однак питома вага окремих принципів у  рамках всієї системи соціального  забезпечення різна. Принципу страхування, що найбільше відповідає умовам ринкової економіки, надається особливе значення в багатьох країнах, які орієнтовані на ринок[10, с. 8]. 

     1.2. Пенсійна система України  

     Одним із найважливіших завдань, які повинна  вирішувати держава, є матеріальне забезпечення громадян у старості, в разі постійної втрати працездатності, втрати годувальника. Таке забезпечення здійснюється шляхом  призначення виплати їм пенсій.

     В Україні нараховується близько 13,5 мільйонів пенсіонерів, до яких відносяться  різні категорії громадян, зокрема  ті, які досягли пенсійного віку,інвалідів, дітей-інвалідів, осіб, що втратили годувальника, громадян що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців тощо.

     З метою належної організації пенсійного забезпечення держава зобов'язана  вишукувати відповідні джерела. До таких джерел в Україні належать Пенсійний фонд України, інші соціальні, благодійні та страхові фонди, а також бюджетні кошти.

     Однак, незважаючи на таку кількість джерел, коштів у державі для достатнього  пенсійного забезпечення хронічно не вистачає, а потреба у додаткових джерелах має тенденцію до зростання.

     Оскільки  Пенсійний фонд поки що є основним джерелом, слід зупинитись на його функціях (рис.1.1).

     З наведеної схеми видно, що Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення (він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система).

     Найголовніші  результати його діяльності – формування і цільове використання бюджету  фонду.

     Слід  відмітити, що однією із його функцій є також залучення до нього добровільних внесків (у тому числі валютних цінностей) фізичних і юридичних осіб (що в Україні не набуло великого розвитку), а крім того, участь у розробці і реалізації у встановленому законом порядку міждержавних і міжнародних договорів і угод із питань пенсій та допомог, що дозволяє урахувати зарубіжний досвід та пристосувати його до умов української економіки[6,с.96]. 
 
 
 
 

      Для розуміння механізму системи  пенсійного забезпечення, потрібно детальніше зупинитися на деяких поняттях. Тут перш за все слід розглянути поняття трудового стажу. Трудовий стаж працівників у найзагальнішій формі визначається як тривалість трудової діяльності. Для повнішого визначення слід вказувати додатково на оплачений характер трудової діяльності, на трудову діяльність у визначеній формі.

      Розкриваючи зміст поняття “трудовий стаж ”, слід зазначити, що тривалість трудового  стажу вимірюється здебільшого  в місяцях, а в деяких випадках – у роках.В окремих випадках враховуються тільки повністю відпрацьовані місяці (повна кількість робочих днів), в інших – місяці, в яких працівник займався суспільне корисною діяльністю більш як половину робочих днів.

      До  стажу роботи зазвичай включається  час оплаченої суспільно корисної діяльності; час виконання роботи (чи іншої суспільно корисної діяльності) без оплати у трудовий стаж не включається (винятки встановлено в не багатьох випадках, приміром, термін навчання у вищих навчальних закладах тощо); при цьому правові форми оплати праці не мають значення; час оплаченої суспільно корисної діяльності, яка є в різних правових формах (наймана праця на підприємствах, праця членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), кооперативів і орендних колективів, селянських (фермерських) господарств, проходження військової служби тощо).

      У пенсійному забезпеченні громадян велике значення має класифікація трудового  стажу за окремими видами. Вирізняють стаж загальний, спеціальний і неперервний. Така класифікація трудового стажу  дозволяє диференційовано підходити до призначення різних видів пенсій. Втрачає своє попереднє значення неперервний трудовий стаж, але підвищується роль загального спеціального стажу роботи, а в майбутньому – страхового стажу.

      Так, загальний трудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв. Він складає основу права на трудову пенсію і є визначеною умовою у встановленні рівня пенсійного забезпечення кожного працівника.

      Спеціальний стаж – сумарна тривалість трудової чи іншої суспільно корисної діяльності, відокремлена із  загального стажу або за її змістом, або за умовами праці, в тому числі кліматичними. Спеціальний стаж, вирізнений за змістом праці, є підставою для призначення пенсії за вислугу років. Стаж, визначений за умовами праці, де була трудова діяльність, дає право на певні пільги в царині пенсійного забезпечення. Найширші пільги надаються тим, хто працював на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах.

      Неперервний стаж – це тривалість неперервної праці працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації. А втім, зараз неперервний стаж не має певного значення в пенсійному праві. Він застосовується для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності.

      Як  докази трудового стажу, необхідні  для призначення пенсії, приймаються  різні документи. Основним документом, який підтверджує трудову діяльність працівника (її тривалість, характер тощо), є трудова книжка.

      Таким чином, основні види пенсій, які нараховуються згідно існуючої системи пенсійного забезпечення в Україні та дії відповідних нормативно-правових актів, наступні[5, с. 75]:

• пенсії за віком;
• пенсійне забезпечення за віком учасників та інвалідів війни, а також сімей загиблих воїнів;
• пенсії багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства;
• пенсійне забезпечення громадян, які проходили військову службу чи службу в органах внутрішніх справ;
• пенсії за вислугу років державним службовцям, суддям, працівникам прокуратури і митних органів;
• пенсії з інвалідності;
• пенсії на випадок утрати годувальника;
• соціальні пенсії та допомоги.

     В той же час, за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати[18, с. 67]:

     1) довічна пенсія з установленим періодом;

     2) довічна обумовлена пенсія;

     3) довічна пенсія подружжя;

     4) одноразова виплата.

     Слід  зазначити, що пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям з дітьми (що особливо помітно при соціально орієнтованому бюджеті). 

      1.3. Рівні пенсійного забезпечення 

     Створюючи пенсійну систему, у світі найчастіше віддають перевагу трирівневій системі. Втім, у кожній країні ці три рівні можуть бути різні.

     Рівень 1 Солідарна система[4, с. 163].

     Перший  рівень забезпечує базовий дохід  людини після виходу на пенсію. В  солідарній системі пенсії можуть бути фіксованого розміру (і фінансованими  з державного бюджету) або мати розмір, що залежить від величини заробітку і трудового стажу (пенсію визначають за відповідною формулою, яка враховує два показники).

     Іноді солідарні системи називають  системами "виплатою пенсій з поточних надходжень, оскільки внески нинішніх працівників спрямовують на виплату пенсій сьогоднішнім пенсіонерам. Залежно від чисельності платників внесків і чисельності пенсіонерів, існують системи таких видів[4, с. 189]:

• частково фондована (після виплати поточних пенсій залишаються кошти для інвестування);
• не фондова (сума отриманих внесків приблизно дорівнює сумі, потрібній для виплати пенсій);
• система з дефіцитом (загальна сума пенсій перевищує суму надходжень від сплати внесків. Цю різницю покриває державний бюджет).Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною системою, де виплати фінансують тільки за рахунок поточних надходжень. Нині в цій системі виник дефіцит коштів,якого не покриває державний бюджет. Передбачено, що після реформування солідарна система стане частково фондованою.