Державна політика в галузі туризму

 

Вступ

Розвиток демократичної  державності та становлення громадського суспільства обумовлює управління в будь-якій галузі на рівні державної  влади в поєднанні з запровадженням основних засад громадського суспільства, що проявляється у діяльності громадських  самодіяльних організацій, місцевого  самоврядування.

Це обумовлює значущість вивчення структури управління туризмом,як однієї з найважливіших галузей оздоровлення.

Система управління туризмом в Україні включає державні та громадські організації.  Державна влада розподіляється на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, державна політика в галузі туризму визначається через гілки законодавчої влади (Парламент) та виконавчої  (Уряд).Громадські організації в управлінні туризмом представлені спортивними федераціями (національною та обласними) та туристичними клубами.

Мета,завдання роботи. Метою роботи є розробка та обґрунтування структури управління в галузі туризму та висвітлення завдань і функцій органів управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Державна політика в галузі туризму

1.1. Основні напрямки державної політики в галузі  туризму.

Основними напрямами державної  політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних  центрів, створення умов для пріоритетного  розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Реалізація державної  політики  в галузі туризму здійснюється  шляхом:

визначення і реалізації основних напрямів державної  політики  в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму; визначення порядку   класифікації   та  оцінки туристичних  ресурсів України, їх використання та охорони спрямування бюджетних  коштів на розробку і реалізацію програм  розвитку туризму;визначення основ  безпеки туризму;нормативного регулюванн відносин у галузі туризму (туристичного,готельного,екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);

 ліцензування в галузі туризму,  стандартизації і сертифікації  
туристичних послуг,  визначення  кваліфікаційних  вимог  до  посад фахівців   туристичного   супроводу,   видачі  дозволів  на  право здійснення туристичного супроводу;  

встановлення системи  статистичного  обліку  і  звітності   в  
галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;  

організації і  здійснення  державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;  

 визначення пріоритетних  напрямів  і   координації   наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

участі в   розробці   та  реалізації  міжнародних  програм  з розвитку туризму.

Державне регулювання  в  галузі  туризму  здійснюється  іншими способами, визначеними законом.  

1.2. Основні цілі державного регулювання в галузі  туризму.

 

Основними цілями державного регулювання в галузі

 туризму є:  
забезпечення закріплених Конституцією  України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок,  свободу пересування,  відновлення і зміцнення здоров'я,  на  безпечне  для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;  

 безпека туризму,  захист  прав та законних інтересів  туристів,  
інших  суб'єктів  туристичної діяльності та їх об'єднань,  прав та законних інтересів власників або користувачів  земельних  ділянок, будівель та споруд;  

 збереження цілісності   туристичних   ресурсів   України,  їх  
раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування  державних  і  громадських  інтересів при плануванні та забудові територій;  

створення сприятливих умов для  розвитку  індустрії  туризму,  
підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.  

Основними пріоритетними  напрямами державної політики в  галузі туризму є:

удосконалення правових засад  регулювання  відносин  у  галузі туризму;

 
 забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;  

 розвиток в'їзного   та   внутрішнього   туризму,  сільського,  
екологічного (зеленого) туризму;  

 розширення міжнародного  співробітництва,  утвердження України на світовому туристичному ринку;  

 створення сприятливих   для   розвитку  туризму  умов  шляхом спрощення  та  гармонізації   податкового,   валютного,   митного, прикордонного та інших видів регулювання;  

 забезпечення доступності  туризму та екскурсійних відвідувань для   дітей,   молоді,   людей   похилого   віку,   інвалідів   та малозабезпечених  громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

 

Регулювання в галузі  туризму  здійснюється  Верховною  Радою України,   Кабінетом   Міністрів   України,   центральним  органом виконавчої влади в  галузі  туризму,  Верховною  Радою  Автономної Республіки  Крим  та  Радою  міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими  державними   адміністраціями,    органами    місцевого  
самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

1.3. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму.

1. Центральним органом державної  виконавчої влади в галузі  туризму є Державний комітет  України по туризму, повноваження  якого визначаються цим Законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет України по туризму на підставі цього Закону:

реалізує  державну політику в галузі туризму  і несе відповідальність за подальший  його розвиток;

бере  участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з  питань туризму.

В межах своїх повноважень розробляє  і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства  та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

визначає  перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій  незалежно від форм власності  у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні  та організацією туристичних поїздок  за кордон;

організує інформаційну, рекламну та видавничу  діяльність з питань туристичної  діяльності;

сприяє  розвитку конкуренції на ринку туристичних  послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

здійснює  ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом з Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

бере  участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в  інших країнах та міжнародних  організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

Рішення Державного комітету України по туризму, що регулюють питання туризму  та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств  і відомств, місцевих органів державної  виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.    

Об'єднання суб'єктів туристичної  діяльності

Суб'єкти туристичної діяльності з  метою поліпшення обслуговування туристів, впровадження позитивного досвіду  роботи можуть створювати свої об'єднання  або асоціації, що діють відповідно до чинного законодавства України, їх статутів, які затверджуються зборами  представників суб'єктів туристичної  діяльності, що входять до складу об'єднань або асоціацій.

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Нормативно-правова база,що регламентує туристичну діяльність,її характеристика

2.1. Теоретичні основи туризму як об'єкту регулювання державними органами в Україні.

Туризм в Україні є  важливою економічною гілкою. Щорік  Україну відвідують понад 17 мільйонів  туристів (18,9 млн. іноземних громадян у 2006), насамперед з Росії та Східної  Європи, а також Західної Європи та США. Структура в’їзного потоку за країною походження виглядає таким  чином: країни СНД - 11,9 млн. осіб (63% загального в’їзного потоку), країни ЄС - 6,3 млн. осіб (33%), решта країн - 0,6 млн. осіб (4%).

Закон України "Про туризм" у статті першій дає таке визначення: "Туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами  господарювання та юридичної відповідальності в ринковій економіці сформувалися і широко використовуються у підприємницькій  діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип  соціального партнерства, який випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою  частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане постійно опікуватись питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка всіх суб'єктів господарювання сприяє можливості узгодження своїх дій в суспільстві, надійному партнерству з іншими суверенними соціальними верствами і групами, державними і громадськими організаціями.

Економічна діяльність у галузі туризму полягає в забезпеченні ефективного використання наявної  та створення нової матеріально-технічної  бази туризму, збільшення валютних надходжень до бюджету держави, кооперування коштів суб'єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволення  його різноманітних потреб. Основними  завдання економічної діяльності такі: створення туристичного продукту та надання туристичних послуг, формування ринку туристичних послуг, удосконалення  інфраструктури туризму, розвиток внутрішнього та іноземного туризму.

2.2. Сучасний стан нормативно-правового регулювання в Україні.

Механізм реалізації туристичної  політики держави включає: складання  цільових програм з розвитку туризму  на рівні держави і ре¬гіонів; розробку конкретних заходів щодо досягнення постав¬леної стратегічної мети і державне регулювання розвитку туристичної  галузі. Отже, державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механі¬змів реалізації політики держави в галузі туризму. Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків, відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі тощо.

У зв’язку з викладеним вище державне регулювання туристичної галузі пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади  на розвиток туристичної галузі і  створення умов для ефективної співпраці  органів державної влади, місцевого  самоврядування та приватного сектора  щодо розвитку тури¬зму через різні механізми: адміні¬стративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо[15,с.33].

Аналіз наукових джерел показує, що регіональний та місцевий рівні державного регулювання є найважливішими, оскільки саме там розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. Умовою регіонального розвитку туризму, як свідчить зарубіжний досвід, є конкретний розподіл повноважень  та матеріальних ресурсів між центральними та регіональними органами влади  в галузі туризму, що базується на принципах децентралізації, деконцентрації та делегування значних повноважень  органам місцевого самоврядування .

В умовах майже повної комерціалізації  туристичної галузі держава має  розвивати соціальний туризм і створювати умови для залучення до споживання туристичного продукту широких верств населення, насамперед дітей, студентів, молоді, людей похилого віку, інвалідів  тощо. Визначено, що розвиток соціального  туризму сприяє ефективному впрова¬дженню  державної політики соціалізації молоді як сукупності форм, методів та напрямів державного впливу на неї та вдосконалення  процесу соціалізації молодого покоління  в інтересах збереження та розвитку людства на основі загальних цінностей. Все це зумовило необхідність введення в науковій обіг поняття “соціалізації  туризму” як державної політики, спрямованої  на ство¬рен¬ня умов для залучення  широких верств населення до активного  та стабільного спо¬живання туристичних  послуг.

Ефективне державне регулювання потребує наукового та методичного забезпечення. Проте вітчизняна наука про туризм, так само як і предмет дослі¬дження, ще відносно молода та перебуває у  процесі становлення. Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання  цієї галузі залишаються недостатньо  розробленими. Бракує робіт, присвячених як теоретичному осмисленню зазна¬чених питань, так і розробці науково обґрунтованих практичних реко¬мен¬дацій щодо державного регулювання туристичної галузі на національному, регіональному та місцевому рівнях. Вироблення стратегії розвитку туристичної галузі і створення умов для її ефективного впровадження є складним завдан¬ням. Для успішного його вирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатися досвідом інших країн.

Нормативно-правова база туристичної  діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством.

2.3. Характеристика нормативно-правової бази.

Відмінна риса туризму в правовій сфері полягає в тому, що його регулювання здійснюється нормами, як загального, так і спеціального законодавства. До першої групи можна  віднести - акти, пов'язані з невизначеному  колу юридичних і фізичних осіб, але багато в чому визначають роботу суб'єктів туристичної індустрії, до другої - акти, які безпосередньо  регулюють туристську діяльність.  
Джерела законодавства у галузі регулювання туристської діяльності можна групувати за різними критеріями: за юридичною силою (ієрархії), по колу актів, по предмету відання, по території та ін.

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІІ.Органи управління туризмом в Україні

3.1. Загальні положення.

Управління   туризму(далі  управління) є  структурним  підрозділом головного управління з питань туризму, євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації і підзвітне та підконтрольне голові облдержадміністрації, Міністерству культури і туризму України.

Управління  у  своїй  діяльності  керується   Конституцією України, законами України,   актами  Президента України та Кабінету Міністрів  України,  наказами центрального органу виконавчої влади з питань туризму, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, наказами начальника головного управління, Положенням про головне управління з питань туризму,  євроінтеграції, зовнішніх зв’язків та інвестицій облдержадміністрації та цим Положенням.

3.2. Завдання управління.

Основні завдання управління: 

- забезпечення реалізації на території Івано-Франківської області державної політики у галузі туризму і курортів 

- розроблення  та  виконання регіональних комплексних і цільових програм розвитку туризму і  курортів,  ринку  туристичних  послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів; 

- сприяння розвитку міжнародного  співробітництва у сфері туризму.  Створення сприятливих  організаційних умов для розвитку  внутрішнього та  міжнародного  туризму, туристичної та   курортно-рекреаційної індустрії,  провадження екскурсійної  діяльності  на відповідній   території,   розбудови матеріально-технічної бази туристичної галузі; 

- організація  відпочинку  та оздоровлення населення,  створення рекреаційних зон з відповідним оснащенням  і  сервісом  насамперед для короткотривалого відпочинку населення великих міст 

-забезпечення раціонального    використання    та   збереження туристичних  ресурсів,   природного    та    історико-культурного середовища на відповідній території;  

-пропагування серед    населення    ефективного   використання вільного часу, проведення змістовного  дозвілля,  ознайомлення  з історико-культурною спадщиною, природним середовищем;  

-координація діяльності  місцевих  органів  виконавчої влади з питань реалізації державної політики у галузі туризму  і  курортів на території області.

 

3.3. Права управління.

Управління має право:   

-одержувати в установленому порядку від  інших  структурних підрозділів  відповідної   місцевої   держадміністрації,  органів місцевого самоврядування, підприємств,  установ  і   організацій інформацію,  документи та інші матеріали,  необхідні для виконання покладених на нього завдань;

-залучати спеціалістів інших структурних підрозділів облдержадміністрації, підприємств,  установ,  організацій,об'єднань громадян  (за  погодженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;  

- скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; 

- у процесі виконання покладених на управління взаємодіє з іншими структурними підрозділами обласної державної адміністрації, органами місцевого самоврядування, територіальними органами міністерств та інших центральних  органів виконавчої влади, а також з підприємствами,  установами, організаціями та об'єднаннями громадян.

 

 

 

                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Висновок

Структура управління в галузі туризму включає державні організації законодавчої  (комітет  молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Верховної Ради) та виконавчої  (Міністерство освіти і науки, Міністерство сім’ї, молоді та спорту, Міністерство культури і  туризму, відповідні підрозділи обласних, районних державних адміністрацій) гілок влади,а також органи місцевого  самоврядування (комісії рад народних депутатів) і громадські організації  (федерації спортивного туризму).

Основними функціями  державних органів управління в  галузі туризму є визначення правових засад, фінансового забезпечення,  планування, міжгалузева координація, реалізація оздоровчих програм засобами туризму.

 

                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.  Калитюк В.А.  Рекреаційно-туристичний  комплекс в умовах

ринку. – Львів, 1999. – 162 с.

2.  Кифяк В.Ф.  Організація  туристичної діяльності в Україні.  – 

Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 300с.

3.  Мельник А.Ф.,  Оболенський  О.Ю.,  Васіна А.Ю.,  Гордієнко

Л.Ю. Державне управління / навчальний посібник. – К.: «Знан-

ня», 2004. – 342с.

4.  Нормативно – правові акти  України з питань туризму: Збірник

законодавчих та нормативних актів  (станом на 1 червня 2004

року) / Упоряд. М.І.Камлик. – К.: Атака, 2004. – 464с.

5.  Павлов В.І.,  Черчик Л.М.  Рекреаційний комплекс Волині:

теорія, практика, перспективи. – Луцьк, 1998. – 124 с.

6.  Панкова Є.В. Туристичне  краєзнавство: Навч. Посібник. – К.:

Альтер прес, 2003. – 352 с.

7.  Рутинский М.Й. Організація  спортивно-оздоровчого туризму: 

Навчально-методичні матеріали  –  Львів:  КВКПП  „Фенит”,

2002. – 159 с.

8. Туризм в Україні.  Статистичний бюлетень. –  К.:  Державний

комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, 2000.

9. Коментар до Конституцій України.  — К., 1996.

10. БахрахД. Н. Административное  право: Учебник для вузов. - М.,1997.

11. Брэбан Г. Французское административное  право. — М., 1988.

12. Драго Р. Административная  наука. — М., 1982.

13. Коваль Л. В. Адміністративне  право України: Курс лекцій. - К., 1998.

14. Муниципальное право. — М., 1997.

15. Овсянко Д. М. Административное  право. — М., 1997.

16. Тихомиров Ю. А. Публичное  право. —М., 1995.

17. Тихомиров Ю. А. Курс административного  права и процесса. - М., 1998.

18. Юсупов В. А. Теория административного  права. — М., 1985.

 

 

 

                                                                                          

 

 

 

 

 

 

 Додаток  А

Регулювання діяльності з забезпечення захисту і безпеки при здійснення туристичної діяльності в Україні  здійснюється на підставі Законів і  Кодексів України:

“Про туризм” в редакції Закону - № 1282-ІV від 18.11.2003 р.;

“Про захист прав споживачів” - № 1023-ХІІ від 12.05.1993 р. зі змінами;

“Про столицю України – місто-герой  Київ” - № 401-ХІV від 15.02.1999 р.;

“Про цивільну оборону” - № 2974-ХІІ  від 03.02.1999 р. зі змінами;

“Про пожежну безпеку” - № 3745-ХІІ  від 17.12.1993 р. зі змінами;

“Про забезпечення санітарного  та епідеміологічного благополуччя населення” - № 4004-ХІІ від 24.02.1994 р. зі змінами;

“Про охорону навколишнього  природного середовища” - № 1264-ХІІ  від 25.06.1991 р. зі змінами;

“Про охорону праці” – № 2694-ХІІ  від 14.10.1992 р. зі змінами;

“Про аварійно-рятувальні служби” - № 1281-ХІV від 14.12.1999 р. зі змінами;

„Про курорти” - № 2026 від 05.10.2000 р.;

“Про службу безпеки України” -№ 2171-ІІІ від 21.12.2000 р. зі змінами;

“Про боротьбу з тероризмом” - № 25 від 20.03.2003 р.;

“Про захист населення від інфекційних  хвороб”- № 1645-ІІІ від 06.04.2000 р.;

Кримінального кодексу України - № 2341від 05.04.2001 р. зі змінами;

Цивільного кодексу України - № 435-ІV від 16.01.2003 р. зі змінами;

Господарського кодексу України- № 436-ІV від 16.01.2003 р.;

Постанов Кабінету Міністрів України:

“Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Києва  на період до 2010 року” - № 1409 від 15.12.1997 р.;

“Про затвердження Програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки” - № 583 від 29.04.2002 р.;

“Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму” - № 390-р. від 27.06.2003 р.;

Інших нормативно-правових документів (загальнодержавних):

Ліцензійних умов провадження господарської  діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності – наказ  Держкомпідприємництва і Держкомспорту  і туризму № 7/62 від 17.01.2001 р.;

Порядку контролю за додержанням ліцензійних  умов провадження господарської  діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності – наказ  Держкомпідприємництва і Держтурадміністрації № 21/83 від 14.11.2002 р.;

Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу  фахівцями туристичного супроводу  – наказ Держтурадміністрації № 83 від 29.04.2004 р.;

Правила надання послуг пасажирського  автомобільного транспорту

Постанова КМУ № 176 від 18.02.1997 р.;

Правила проведення туристських подорожей  з учнівською і студентською молоддю  України – наказ Міносвіти  № 96 від 06.04.1999 р.;

Правила користування готелями і аналогічними засобами розміщення та надання готельних  послуг – наказ Держтурадміністрації № 19 від 16.03.2004 р.;

• ГОСТ 28681.3-95 “Требование по обеспечению  безопасности туристов и экскурсантов”  – введеного в Україні з 01.01.1997 р. Держстандартом України;

ГОСТ 28681.1-95 “Проектирование туристских услуг” - введеного в Україні  з 01.01.1997 р. Держстандартом України.