Державна допомога малозабезпеченим в Україні

План

Вступ

1. Огляд літератури за темою
2. Передумови соціального захисту населення.
3. Соціальна реабілітація.
4. Соціальна добродійність.
5. Стан та проблеми соціального захисту населення в Україні.
6. Пенсійна реформа.
7. Соціальне страхування.
8. Державна допомога малозабезпеченим в Україні

Висновки

Список використаних джерел.

Вступ

Найбільш масштабною задачею  соціально орієнтованої економіки держави в ринковому господарстві, що формується в Україні є діяльність по соціальному захисту всіх прошарків суспільства і по виробленню стратегії ефективної соціальної політики. Формою її реалізації виступає фактичний образ дій держави, втілена в соціальну політику, що охоплює всі сфери економічних відносин у країні. Існують деякі проблеми, зв'язані з регулюванням  зайнятості і забезпечення соціального захисту населення. У даній роботі розглянуті такі немаловажні проблеми , як  необхідність і ступінь соціального захисту населення в країнах з перехідною економікою, стан та проблеми соціального захисту населення в Україні, пенсійна реформа та соціальне страхування, обумовлені відсутністю чіткої діючої нормативно-законодавчої бази, недостатністю фінансування й інших труднощів, що позначаться на сформованій політико-соціальній атмосфері, яка формується в ринкових відносинах, що зароджуються, і криміногенній ситуації суспільства, що збільшилася кризою державної влади. Перед початком написання цієї роботи слід продемонструвати структуру соціального захисту в Україні, яка має такий вигляд:

• пенсії (ПФ, ФСС);
• допомога по безробіттю (ФЗ);
• система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

• Універсальні системи

• програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);
• державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);
• допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);
• державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);
• державна система освіти(МБ, ДБ).
• Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

• Система соціальних допомог

• цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);
• соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

• Соціальний захист через недержавні організації

• Соціальна допомога з фондів підприємств

 2. Передумови соціального захисту населення.

Чим тяжче ситуація в тій чи іншій країні тим більше і голосніше звучать у ній заклики до соціального захисту населення. Про такий захист постійно просять й жадають від уряду. Складність положення  за таких умов полягає в тім, що, якщо в країні спостерігається економічний спад, знижується виробництво, зменшується створюваний національний продукт, та можливості уряду виділяти додаткові кошти для соціального захисту населення вкрай обмежені. Навантаження на державний бюджет зростають, уряд змушений прибігати до збільшення податків, у зв'язку з чим знижуються доходи працюючих. А це породжує нові соціальні напруги.

Щоб виправить таке положення недостатнє бажання людей одержати соціальний захист від негод життя, що погіршується, також як недостатньо намірів і обіцянок уряду поліпшити життя. Проблема може бути цілком вирішена тільки тоді, коли економіка піде нагору і стане створювати мінімум благ, що необхідний людям. У цьому в остаточному підсумку і складається порятунок. Але що ж робити до того, у період, коли економіка, знаходяться на спаді і нездатні задовольнити потреби всього населення в благах і послугах? Як допомогти людям попавшим у важкий тяжкий стан і кому саме треба допомагати?

Випливає насамперед розуміння, що якщо знизити виробництво благ і послуг у країні, й одночасно допомогу з-за кордону, якщо закупівлі по імпорті не здатні компенсувати таке зниження, а запаси і резерви доведені до мінімуму, то запобігти зниження рівня життя практично неможливо. Настільки ж нереальна в цих умовах задача повного соціального захисту всього населення від зменшення споживання благ і послуг у цілому й у розрахунку на одну людину. Гірше того, якщо ми спробуємо надати блага в потрібній, бажаній кількості одним, то свідомо постраждають інші, кому ці блага не дістануться.

Тому й уряд, і народ повинні усвідомити, що поголовний соціальний захист населення від зниження рівня життя в умовах економічного спаду неможливий. Вірніше, говорити про соціальну підтримку окремих шарів і груп населення найбільше в ній нужденних.

У широкому розумінні слова соціально уразливими вважаються люди, що володіють доходом нижче прожиткового мінімуму. Строго говорячи, при віднесенні тих чи інших груп людей до категорії соціально уразливих варто було б враховувати не тільки їхній поточні грошові доходи, але і грошові заощадження, накопичене багатство, так називаний майновий ценз. Однак, оскільки одержати достовірні зведення про майнове положення людей важко, приходиться використовувати як критерій, що характеризує матеріальне становище людини, його офіційні грошові доходи.

У сформованій практиці соціально уразливими вважаються родини з низьким грошовим доходом на члена родини ( найчастіше це багатодітні родини), родини, що втратили годувальника, матері дітей, що виховують, поодинці, інваліди, пенсіонери, студенти живучі на стипендію, безробітні, обличчя, що постраждали від стихійних лих, політичних і соціальних конфліктів, незаконного переслідування. У ряді випадків до соціально уразливих шарів відносять дітей. Усі ці люди потребують соціальної підтримки з боку суспільства, влади уряду.

Соціальна підтримка може виявлятися в найрізноманітніших формах: у виді грошової допомоги, надання матеріальних благ, безкоштовного харчування, притулку, даху, надання медичної, юридичної, психологічної допомоги, заступництва, опікунства, усиновлення.1

Питання про те, кому, у яких видах і формах, у якому обсязі надавати соціальну підтримку, відноситься до числа найважчих у соціальній економіці.. Тому що всім бажаючим одержати допомогу і нужденним у ній, просто допомогти неможливо. Ряд економістів і соціологів радять такий рецепт: «Допомагати тільки тим хто не може допомогти собі сам». Звичайно, не легко виявити, хто здатний і хто не здатний допомогти собі сам, але рецепт заслуговує на увагу. У період переходу до ринкової економіки найбільше гостро виявляється проблема соціального захисту населення від росту цін (інфляції) і безробіття. Для того, щоб ріст цін на товари і послуги не призводив до катастрофічного зниження споживання і життєвого рівня, частково застосовується індексація доходів. Це означає, що заробітна плата, пенсії, стипендії, інші види доходів збільшуються в міру росту роздрібних цін.

На жаль, при спаді виробництва ні уряд, ні підприємства не мають можливості підвищити доходи, рівно в стільки разів у скількох підвищуються ціни. Тому що кількість товарів зменшується, те виплата надмірної кількості грошей приведе до повені ринку грошовою масою і, як наслідок до інфляції.

3. Соціальна реабілітація.

Слово «реабілітація» означає відновлення, повернення загубленого. Прийнято говорити про відновлення здоров'я, прав поверненні доброго імені. Соціальна реабілітація означає, насамперед, відновлення порушеної соціальної справедливості.

Особливо гостро в наш час коштує проблема соціальної реабілітації безневинно потерпілих. Будь-якого постраждалої людини шкода, але особливо сумно, коли людина постраждала не по власній провині, а безвинно, по злому намірі чи по випадковому збігу обставин. Тому суспільство, держава, повинні піклуватися про безневинно потерпілих, що стали жертвами. Треба робити все можливе, щоб повернути їм загублене, принаймні, то, що ще можна повернути.2

Це насамперед жертви протизаконних репресій з боку державних органів і окремих людей, сваволі, насильства, порушення прав людини. Особливо відомий у цьому відношенні сталінський період радянської історії, коли мільйони людей були без усяких відносин позбавлені волі, майна, прав, стали переселенцями, утратили роботу, несли на собі клеймо безпідставних обвинувачень.

Це, з іншого боку, жертви війни, що втратили здоров'я, що стали інвалідами, що позбавилися даху.3 Найбільш важка втрата в цьому відношенні принесла людям колишнього Радянського Союзу, Велика Вітчизняна війна з німецьким фашизмом, у результаті якої жорстко постраждали десятки мільйонів людей. На жаль, продовжуються локальні регіональні воєнні дії різного масштабу, результатом яких є величезні втрати життів, здоров'я людей, майна і цінностей. І знову безвинні люди потім мають потребу в реабілітації.

Це також люди, що постраждали від катастроф, стихійних лих, аварій. Тільки часткова компенсація втрат, обумовлених аварією на Чорнобильській атомній електростанції, поглинула багато сотень мільярдів карбованців. У результаті землетрусів, зсувів, затоплень, інших стихійних лих страждають десятки тисяч людей, що бідують потім  у соціальній реабілітації.

До числа безневинно потерпілих відносяться інваліди через хворобу, жертви, епідемій потерпілі через шкідливість виробництва, що бідують у реабілітації.

У результаті міждержавних, міжнаціональних конфліктів збільшується число безневинне потерпілих, з'являються мільйони змушених переселенців, що бідують у соціальній реабілітації.

Суспільство покликане надавати всіляку допомогу, прагнучи зробити все можливе для повної соціальної реабілітації потерпілих. 4   

4. Соціальна добродійність.

Є такі чудові категорії, поняття, властивості людей як «доброта», «жаль», «співчуття», «чуйність», «допомога у чужому лиху». Прийнято вважати, що людина відрізняється від тварин наявністю розуму. Але, крім того, не менш важливого для людини як вищої істоти наявність почуття любові до ближнього. Недарма одна з найважливіших заповідей християнства говорить: «Люби ближнього свого яко самого себе». Найблагородніші і шановні у світі люди затверджували, що щастя людини укладене в тім, щоб зробити щасливими якнайбільше інших людей, що давати приємніше чим брати. Якщо і проголошувалися іноді соціалістичні заклинання типу «людина людині - друг, товариш і брат», то нічого, крім формального гасла в них не містилося.

У підсумку в суспільстві виникло стійке переконання, що турбота про інших людей обов’язок держави, а кожний повинний піклується тільки про себе, свою родину, близьких і рідних. Це не означає, що доброта, взаємодопомога були узагалі вилучені з побуту. Жалісливі люди завжди були і залишаються у будь-якому суспільстві, милосердя виявлялося в багатьох життєвих ситуаціях. Але спостерігалося воно від випадку до випадку й не було державно шанованим образом і стилем поводження. Така була і багато в чому залишається соціальна моральність.5

Варто добре засвоїти положення, що ніяка держава не в силах саме, за допомогою законів, виділення засобів, надання державних форм соціальної допомоги впоратися з проблемами соціальної економіки. Завжди за рисою, кордоном офіційної узаконеної, обов'язкової державної допомоги будуть знаходиться тисячі людей, якому здатний ефективно допомогти тільки ближній, що безпосередньо бачить чуже лихо, що виявляє жаль до тих хто бідує, нужденним, здатний глибше всего зрозуміти, що ж їм потрібно.

Тому соціальна добродійність, що виявляється в тім, що одні люди безкорисливо, по внутрішньому щиросердечному позиві допомагають іншим, чим можуть: грошима, речами, радами, турботою, лікуванням - яскрава ознака шляхетності, совісті людини.6

Звідси зовсім не випливає, що треба обов'язково допомагати вся й усім, подавати, образно говорячи, кожному, хто протягає руку. Це навіть при бажанні просто неможливо. Який же критерій розумних дій у цьому відношенні? Звертатися в подібних ситуаціях потрібно не тільки до розуму, але і до серця. Заклик душі, совість, внутрішнє переконання підкажуть вам, коли не можна пройти мимо коли, варто виявити співчуття, коли допомогти, звісно, якщо ваша душа не зачерствіла.

Корисними можуть виявитися і ради людей, прагнення йти за прикладом інших, але треба твердо засвоїти думку, відповідно до якої добро лише в мінімальному ступені діється по велінню, вказівці ззовні, вона повинно виникати з власної волі, бажання внутрішнього покликання.

5. Стан та проблеми соціального захисту населення в Україні

Глибока соціально-економічна криза в Україні спричинила до катастрофічного погіршення демографічної ситуації. Такий висновок ґрунтується на результатах статистичного аналізу динаміки відтворення населення, на дослідженнях характеру та особливостей демореальності з боку її чинників, механізму взаємодії її складових.

При аналізі користуємось показниками народжуваності-смертності, кількості шлюбів-розлучень, міського-сільського населення, вікового складу.

З чотирьох можливих одиниць виміру - подушне обчислення, індекс, відсотки, коефіцієнт на 1000 чол. нас. - користуватимемось двома останніми.

Особливості сучасної демографічної ситуації в Україні полягають перш за все в таких змінах показників народжуваності і смертності населення, що призводять до зменшення його чисельності - депопуляції. Так з 1985 року кількісний показник народжуваності падає на 40%. Водночас в 1990 було досягнуто зменшення смертності дітей до 1року відносно вказаного року. Але за наступні 6 років цей показник знову зріс. 14,5 померлих немовлят на 1000 новонароджених - це вдвічі більше ніж у розвинутих країнах. Це спричиняється фізичною виснаженістю матерів; відсутність можливостей у заощадженні необхідних коштів на набір ліків, перев’язочний матеріал, пелюшки, які необхідно брати в пологовий будинок, призводить до збільшення кількості пологів поза межами медичних закладів, що проходять в антисанітарних умовах. Екологічна та епідемологічна ситуації в Одеській та Донецькій областях спричиняють до найвищої в Україні смертності немовлят.

В сільській місцевості народжується відносно міста четверта частина дітей, оскільки саме в містах зосереджена більша частина населення, яка спроможна на відтворення.

Демографічну кризу не слід пов’язувати з відомими подіями 1985 і 1991 років та розпочатими тоді відповідними процесами. Депопуляція населення почалася ще в 1979 році із сіл України і охопила тепер більше 90% відсотків сільських адміністративних районів. Лише 4 області ( Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська та Чернігівська) мають природній приріст населення. В значній мірі цьому сприяє збережений традиційний уклад життя.

Кількість померлих почала перевищувати кількість народжених в цілому по Україні з 1990 року. Підвищення смертності спостерігається у всіх вікових групах. Зростає тягар хвороб в результаті кризових явищ в економіці та соціальній сфері, шкідливих умов праці, зловживання алкоголем, наркотиками, курінням приводить до зменшення середньої довготи життя, зростання захворюваності, до зниження соціальної активності населення, зокрема його працездатності, трудового потенціалу. Збільшення кількості важко розв’язуваних проблем призводить до послаблення “волі до життя”, що призводить до поширення відмови від самого життя, зафіксованого статистикою самогубств. Ситуація вимагає активної роботи соціальних інституцій.

Найгірша ситуація зі смертністю в Чернігівській, Сумській, Луганській областях. Коефіцієнт довготи життя там в середньому на 7 одиниць менше ніж у Києві. Подібний перепад у світі ніколи не зустрічався в одній країні, хіба що в двох різних.

Тобто існує стійка тенденція до зменшення природного приросту населення. Депопуляція набула стійкого характеру і в близькій перспективі не можна розраховувати на зниження її темпів. Є підстави очікувати посилення цього процесу.

Оскільки знизився потенціал відтворення населення, то звідси йде тенденція постаріння, особливо в сільській місцевості. Процес постаріння населення має наступні наслідки: працездатні особи мають високе “навантаження”. Також така тенденція спричиняє до збільшення потреб в послугах сфери охорони здоров’я. Все це разом призводить до збільшення потреби у фінансах, а при їх недостачі в населення - у соціальному захисті.

Небажані зміни відбуваються у шлюбно-родинному побуті, де спостерігається слабе бажання увіковічнити себе в потомстві. Водночас спостерігається зменшення кількості укладених шлюбів. Саме економічна ситуація в Україні спонукає молодь не поспішати створювати нові сім’ї.

Внаслідок демократизації суспільства поширюється  ”нова мораль”, шлюб можна не реєструвати.

Ще одним важливим фактором, який впливає на демографічну ситуацію, є тенденція збільшення кількості розлучень - 63,3% шлюбів розпадається. Така ситуація є джерелом зізноманітних соціальних проблем.

Формування деструктивних процесів у сучасній демореальності України дає підстави твердити, що ми стали сучасникам унікального феномену новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час у нас набирають сили явища, які раніше звичайно мали місце тільки у відносно короткочасні періоди війн. Знижується не лише кількість, а й якість суспільства. Вихід країни не приведе автоматично до збільшення народонаселення, оскільки широко розповсюджене планування кількості дітей в сім’ї, а також міняються ціннісні орієнтації щодо сім’ї. Отже, названі в роботі напрямки соціального захисту довгий час ще будуть актуальними.

Життя вимагає звернути увагу на демографічну політику, яка виконуватиме функцію регулювання психологічної схильності людей до тієї чи іншої демографічної поведінки, яка водночас потребуватиме соц. захисту і допоможе розв’язати ряд питань соціальної політики.

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, поремонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов‘язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов‘язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф.Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л.Ерхард – батько німецького “економічного дива” і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а барала активну участь у їх розв‘язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7—х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.

Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв‘язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв‘язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов‘язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об’єднаннями профспілок та об’єднаннями працедавців.

6. Пенсійна реформа в Україні.

Після того, як економіка України почала реформуватися у напрямі переходу до різноманітності форм власності й відмови від адміністративно-командної системи управління, дедалі наочніше стає невідповідність між усезростаючим рівнем змін в економіці та відносною стабільністю державної системи пенсійного забезпечення. Така штучно утримувана стабільність, а також певні спроби дещо модифікувати цю систему, щоб пристосувати до потреб окремих прошарків суспільства, призвели до накопичення низки проблем і посилення кризових явищ у цій сфері.

Серед основних із них можна виділити такі:

1. Погіршення демографічної ситуації. Наявна в Україні довгочасна демографічна тенденція загалом відповідає тим напрямам змін у демографічній ситуації, які характерні для всіх розвинутих країн. У них із більшого чи меншою інтенсивністю відбувається процес старіння населення і, отже. зростає потреба у коштах для пенсійних фондів. В Україні ця проблема особливо гостра. Так, частка осіб у віці, визнаному старшим за працездатний (згідно із чинним українським законодавством це жінки старші за 55, а чоловіки — за 60 років), протягом 1996—2000 років зросла з 22,7% до 23,4%. Така тенденція призводить до зростання пенсійного навантаження на тих. хто працює.

2. Окрім того, демографічне старіння населення посилюється те й тим, то нині різко зростає кількість осіб, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Зокрема, кількість дострокових пенсій за віком збільшилася удвічі. Нині 28% пенсіонерів призначено дострокові (на 5—10 років раніше) пенсії, тобто майже кожному третьому (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Показники чисельності й структури пенсіонерів в Україні [18, 19]