Державна митна справа України

                         ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

Молоді та спорту України

29 березня 2012 року №384

Львівський інститут економіки  і туризму

Кафедра товарознавства та експертизи товарів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Організація митної справи»

на тему:

ДЕРЖАВНА МИТНА  СПРАВА УКРАЇНИ

студента ІІ курсу,групи  ТЕМ-2011

напряму підготовки 6.030510 «Товарознавство  і

торговельне підприємництво»

спеціальності «Товарознавство  та експертиза в

митній справі»

Журавський Д.О.

Науковий керівник: Ковалик  Я.І.

Національна шкала________

Кількість балів:_____ Оцінка ECTS_____

                                                 Члени комісії _________    _________________

                                                                            (підпис)      (прізвище  та ініціали)         

                                                                         _________    _________________

                                                                            (підпис)      (прізвище  та ініціали)

                                                                       _________     _________________

                                                                           (підпис)       (прізвище  та ініціали)

М.Львів – 2013 рік

Зміст

Вступ…………………………………………………………..3

Розділ 1. Історія розвитку митної справи в Україні.

1. Передумови виникнення митної справи. Розвиток митної справи в     Київській Русі. ………………………………………………………..4
2. Митні порядки у Козацько – Гетьманську добу. Митна політика  Української  Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. ……………………………………………………………8
3. Правове регулювання митної справи в СРСР. ……………………...11

Розділ 2. Правові засади організації та здійснення державної  митної справи в Україні. ……………………………17

2.1 Державна митна справа і поняття, функції, принципи митного регулювання. …………………………………………………………17

2.2 Правові засади державної митної справи. ………………………….23

2.3 Митний контроль і  поняття, форми, особливі процедури  митного контролю. ……………………………………………………………..27

Розділ 3. Митне оформлення товарів. ………………...……30

3.1 Поняття митне оформлення  товарів і час здійснення митного  оформлення. ………………………………………………………………30

3.2 Декларування і поняття,  процедура декларування, місце та  строки декларування. ……………………………………………………………..32

3.3 Митна служба України  і поняття, структура та організація  її діяльності. …………………………………………………………...……34

Висновки ……………………………………………..………37

Список використаних джерел ………………………………40

Вступ

Як переконує історичний досвід багатьох розвинутих країн, наявність  національної системи митної служби є невід’ємною ознакою суверенітету держави, одним з найвагоміших факторів її політичної та, насамперед, економічної  незалежності, обов’язковим чинником існування цілісного самодостатнього  державно-територіального утворення. У розв’язанні низки конкретних завдань система митної служби є суттєвим фактором підтримки рівноваги і створення в країні найсприятливіших умов для розвитку власної економіки, вагомим чинником структурних ринкових перетворень, важелем впливу на стан соціального благополуччя суспільства. Для України, як і для будь-якої суверенної держави, питання формування та безпосередньої реалізації митної політики, функціонування системи митної служби, ефективного та дієвого митно-правового регулювання на власній території завжди було і буде досить актуальним та вагомим. Митне законодавство визначає принципи організації митної справи в Україні з метою, з одного боку, створення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв’язків, а з іншого, – захисту та забезпечення конституційних прав і свобод громадян, держави, суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності й додержання ними правил, установлених у цій галузі.

Розділ 1

Історія розвитку митної справи в Україні

1. Передумови виникнення митної справи. Розвиток митної справи в  Київській Русі.

Багато сучасних суспільних явищ мають витоки у сивій  давнині. Знайомство, а тим більше вивчення національної спадщини допомагає  оцінити рівень розвитку цих явищ на основі історичного підходу, зробити  висновок щодо суттєвості наявних теоретичних, правових, організаційних, у тому числі  і законодавчих проблем митної справи і митної політики суверенної України. 
Навіть спрощений історичний огляд дає можливість визначити етапи еволюційного процесу основних митно-правових інститутів та в цілому понятійного апарату, зрозуміти об'єктивність висновку, що митна справа є однією із важливих ознак державності. 
Процес розвитку людства, і зокрема слов'янської державності, поява писемності на досить пізньому етапі розвитку, а також об'єктивні процеси формування держави, у тому числі нескінченні війни та інші об'єктивні причини, не сприяли збереженню для наших сучасників документальних відомостей про час виникнення митних зборів, митних податків і в цілому про митну справу на території України. До нас дійшла несистематизована інформація, окремі правові джерела. 
Відомо, що митний інститут як державний правовий елемент існував ще у V—VII ст. до н.е. в містах Ольвія, Херсонес, інших містах Причорномор'я та державі скіфів. У договорі київського князя Олега з імператором Візантії у 911 р. обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київських слов'ян як норма звичаєвого права існувало правило збирати мито, мит, тобто податок за прове-зення товарів не тільки іноземних, але й з одного міста до іншого. 
Таким чином, Київська Русь уже тоді проводила власну митну політику, мала встановлені розміри митних податків (прообраз тарифів) на товари, що привозилися з різних країн, а її торгові люди (купці) сплачували митні податки в інших країнах товаром чи золотом. 
Тому на час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов'янам і іншим народам, що підтримували торговельні відносини з Київською державою. 
На той час слово «мит» визначало податок, особливий збір з товару та худоби, що ввозились у державу. Право на встановлення цього збору, визначення його розміру або звільнення від мита належало вищій державній особі — князю. Про це зазначалося в міжнародних договорах. Але враховуючи, що мито було тільки одним із численних зборів, які існували в державі та в різних містах, можна стверджувати, що вже і на той час митний збір мав значення різновиду державного податку. 
Заслуговують на увагу висновки видатних вчених-істориків, які підкреслювали значення митних зборів для збагачення Русі та окремих міст, що в мирні часи вели активну торгівлю. 
Для феодального періоду Київської Русі XII—XIII ст. характерним був занепад центральної влади та зростання могутності феодалів. Помісні князі відмовлялися підкорятися київському князю, в тому числі і в питанні створення своєї власної податкової і митної системи. В кожній землі встановлювалися свої митні збори, відомі як проїжджі, або торговельні. До проїжджих податків належав перш за все мит — основний податок за провезення товару. Розмір збору встановлювався на віз, залежно від розміру воза та кількості товару. 
Уже на той час була відома практика ухилення від сплати мита шляхом переміщення товару поза митницею. З такими порушеннями боролися економічними заходами. Зокрема, якщо купець об'їжджав митну заставу, щоб не платити мита, то з нього стягували подвійний штраф з кожного воза — промит, а крім того сам купець як особа повинен був платити штраф — заповідь. 
Мито брали за кожну особу, яка супроводжувала товар. У деяких містах справляли податок з цих людей після розпродажу товару, коли вони покидали місто. 
На ті часи митні податки були різними: брали не тільки з воза, але й з урахуванням ціни товару — замит. Відомий був і такий вид митного збору, як явка — збір з купця за пред'явлення товару на митній заставі. За найм амбара (складу) для товару на гостинному дворі збиралося амбарне. 
Свій відбиток на митну справу залишила і монголо-татарська навала. Право на збирання податків ханська адміністрація надавала одноразово із спеціальним знаком — тамгой, клеймом. Це тюркське слово надовго ввійшло в нашу термінологію. Термін «тамжіння» — накладання тамги як свідоцтво факту зібраного податку надовго витіснило поняття «збирання мита». Замість «митника» з'явився «таможник», «таможеник». Митні пільги, які надавалися монголо-татарськими ханами окремим особам, общинам, монастирям тощо, визначалися в спеціальних грамотах — «таможених грамотах». Отже, інститут митних пільг існував і раніше. 
Вигідна орді роздрібленість руських земель мала наслідком надмірну чисельність митних зборів за переміщення товарів між містами. Інформації щодо митної діяльності Київської землі чи купців, пов'язаної з міжнародною торгівлею (торгівлею з іншими країнами), немає за відсутністю історичних документів. Це ще раз підкреслює, що митна справа — справа держави. А на той час, на період монголо-татарської навали, Київська Русь як держава фактично перестала існувати. 
Суспільно-політичні події, що відбувалися на українських землях і були пов'язані з різними окупаційними режимами, вносили свої зміни в митну справу, термінологію, але головне — що за будь-якої влади митна справа існувала. Кожний тимчасовий володар української землі проводив свою митну політику, бо це завжди було перспективним методом поповнення державної скарбниці. 
Різні системи митних зборів існували на українських землях, які перебували під Литвою, Польщею, Австро-Угорщиною. Відомо, що на той час митниками стягувалося прикордонне мито, яке називалося «цло». Можливо, термін походив від німецького слова «Zoll» — митниця. Місця, де стягувалося цло, називалися цольними коморами. Доцільно зауважити, що в історії України період XV—XVI ст. з багатьох питань залишається білою плямою і чекає на своїх дослідників.  

1.2 Митні порядки  у Козацько – Гетьманську добу. Митна політика  Української   Народної Республіки та Західноукраїнської  Народної

Систему митної справи мала козацько-гетьманська Україна. Керівництво збиранням прикордонного  мита: евеки (вивізне) та інфуки (ввізне) мито — за часи Богдана Хмельницького  покладалося на Державний скарб, як тоді називалася фінансово-банківська служба України. У гетьманському  універсалі 1654 р. визначалися розміри  митних платежів за товари, що ввозились  в Україну. За свідченням письмових  документів (1654 р.), на той час митні  збори на кордонах щороку приносили  у державну скарбницю близько 100 000 червоних золотих. Заслуговує на увагу  не тільки розмір мита, що збиралось, але  й сам факт, що Україна у ті часи проводила митну політику, з  якою змушені були рахуватися інші держави. 
Відомо, що імператриця Катерина II з метою подальшого поневолення України, позбавлення її самостійності пропонувала останньому українському гетьману Кирилу Розумовському отримувати з імперської казни 100 000 рублів золотом щорічно, якщо Україна відмовиться проводити самостійну митну політику. Але гетьман залишився патріотом України і зберіг цю ознаку суверенної держави. 
Митні порядки були встановлені і на Запорізькій Січі, яка вела активну торгівлю з Туреччиною, Кримом, Литвою, Польщею і Росією та контролювала вигідну частину відомого водного торговельного шляху «з варяг у греки». 
Використовуючи природні умови, запоріжці могли одноразово, як про те свідчать історичні архівні документи 1746 p., запускати в затоку, що звалася «оступом» і де перебувала козацька флотилія, до 8 суден з Греції і Туреччини. За встановленим порядком судна, не доходячи до Січі версту, витримували 20-денну обсервацію (карантин), після чого входили в бухту безмитно. Це можна розглядати як започаткування нинішнього санітарно-митного контролю. 
Окремий митний порядок встановлювався договором турецького султана з «військом запорізьким і народом руським» у 1649 р.: запоріжці отримували пільги щодо вільного плавання Чорним морем, заходу в порти, будівництва приміщень у них, на 100 років звільнялися від мита та інших податків. 
Період з кінця XVII ст. до початку XX ст., коли Україна перебувала у складі Російської імперії, характеризується великою економічною та політичною нестабільністю та непослідовністю. Об'єктивні причини тому — завершення формування Російської імперії в Європі та визначення свого місця в європейській політиці і на Ближньому Сході. Були й суб'єктивні фактори, що суттєво впливали на ставлення до України, її економічну самостійність. 
Після зруйнування Катериною II Запорізької Січі у 1775 р. та заслання гетьмана Калнишевського до Соловків, перерозподілу Речі Посполитої поміж Росією, Прусією та Австрією у 1795 р. і підкорення Кримського ханства у 1783 р. почався новий період економічного й політичного життя України, який повністю визначався у Петербурзі. 
Активна міжнародна політика Росії змусила її проводити суттєві адміністративні та правові реформи, в тому числі націлені на розвиток торгівлі, спрощення податкової та митної системи, її більшої централізації. 
У збірнику законів — «Уложенії» 1649 р. можна вирізнити політику забезпечення інтересів уже не тільки феодалів-бояр, але й нового суспільного прошарку — дворян та інших служилих осіб. Зокрема вказувалося, що з дітей боярських, дворян, іноземців і зі всяких служилих осіб, у тому числі й з государевих гінців, ніде «мита перевозу і мостовщини не брати». 
Наступним кроком митного реформування був Торговельний статут 1653 p., яким замість численних натуральних митних зборів було введено чітко визначену систему сплати мита грошима. 
Здійснюючи протекціоністську політику щодо власного виробника, Новоторговельний статут 1667 р. посилив тиск на порядок увезення іноземних товарів шляхом підвищення розміру мита в 4 рази. Мито брали тільки монетами, золотом та іноземними срібними монетами — «єфімками» (еквівалент 50 коп.). 
З метою розвитку національної оптової торгівлі іноземним купцям було дозволено торгувати тільки у визначених прикордонних містах: Архангельську, Новгороді, Пскові. Під загрозою конфіскації товарів іноземним купцям заборонялося вести роздрібну торгівлю та здійснювати взаємний облік товарів поза митницями. 
Уже на той час діяльність митних службовців виводилася з-під контролю та впливу місцевої адміністрації.

1.3 Правове регулювання  митної справи в СРСР.

У радянський період митне регулювання  носило інший характер. Митна політика радянських республік будувалася за принципом промислового протекціонізму, і це був об'єктивний процес. Введення цієї системи диктувалося розрухою в країні, викликаною Першою світовою і громадянською війною, а також  економічною блокадою західних держав. Але надмірний протекціонізм  стримував розвиток національного  ринку, негативно позначався як на відновленні  та розвитку металургійної й металообробної промисловості, так і на штучній  підтримці елементів натурального господарства в сільській місцевості.

Безумовно, загальний стан економічної  та політичної ситуації в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток митної справи — крім виконання фіскальної функції  однією з головних стала правоохоронна. У 1921 р. було видано декрети про право  митних установ на конфіскацію контрабандних  товарів, а 8 грудня 1921 р. створено Центральну комісію з боротьби з контрабандою. Контрабанда стала однією з найгостріших економічних проблем у країні. У величезній кількості ввозився іноземний товар, який породжував спекуляцію. В обмін на контрабандні товари вивозилося золото, коштовності, хутро, предмети старовини  і мистецтва. Організовувалися групи  контрабандистів, які підривали  економічні підвалини держави.

28 грудня 1920 р. між Українською  РСР і радянською Росією було  підписано Союзний робітничо-селянський  договір, ст. З якого передбачала  об'єднання існуючих в обох  республіках народних комісаріатів  зовнішньої торгівлі. Уже в жовтні 1921 року на кордоні У РСР  функціонувало 44 митні установи  трьох видів: митниці, митні  нагляди, митні пости. Серед  митниць за обсягом товаропотоку  виділялись Олевська, Ямпільська, Волочиська, Гусятинська, Могилів-Подільська, Одеська,  Тернопільська, Маріупольська, Бердянська, Таганрозька. "Митні нагляди"  існували в Очакові, Овідіополі, Генічеську. Крім митниць на кордоні були створені також дві внутрішні митниці — в Києві та Харкові.

Таким чином, до підписання у 1922 році Договору про створення СРСР відносини  між союзними республіками характеризувались  як міждержавні. Тобто існуючі тісні  взаємозв'язки у сфері митно-тарифних відносин за нинішньою класифікацією  інтеграційних об'єднань можна систематизувати  як митний союз. 20 квітня 1922 року РНК  УРСР було прийнято постанову про  введення в дію на території УРСР Митного тарифу з Європейської торгівлі, а з часом — про митну  охорону.

Зі створенням Радянського Союзу  зовнішні відносини, як і митна справа, стали прерогативою союзних митних органів. Коли в червні 1923 р. в Москві на Четвертих зборах ЦК РКП(б) представники України порушили питання про  необхідність децентралізації всієї  сфери зовнішніх відносин, Сталін, доповідаючи з даного питання, заявив: "Українці пропонують Інсправ і  Зовнішторг перенести з розряду (митних) об'єднань до розряду директивних, тобто залишити комісаріати в  республіках з Інсправ і Зовнішторгом Союзу, підпорядкувавши їх директивам останніх. Ця пропозиція неприпустима, якщо враховувати, що ми дійсно створюємо  союзну державу, яка виступає перед  зовнішнім світом як одне ціле" .

В 1944 р. союзні республіки отримали право  на зовнішні відносини (яке фактично було реалізоване частково), але  митна справа була підпорядкована виключно органам управління Союзу РСР.

До 1922 року митні органи керувалися дореволюційним тарифом 1906 року. В умовах відновлення народного господарства, відсутності платіжного балансу  і спроб іноземних держав задушити Радянську республіку економічними санкціями єдиним засобом захисту  став митний тариф 1922 року.

Ключовою тезою митного тарифу 1922 року стала орієнтація на промисловий  протекціонізм. Захист національної промисловості  від іноземної конкуренції і  створення сприятливих умов для  національного виробництва досягаються проведенням ряду заходів. Насамперед це: встановлення високих ввізних мит (на основі різниці між національними цінами на певні товари та цінами зовнішнього ринку); допущення безмитного ввезення промислової сировини, напівфабрикатів і машинного устаткування, яке не вироблялося в країні; введення високих, навіть заборонних експортних мит на сировину, що вироблялася в країні в недостатній кількості; на сировину, вироблену в надлишку, встановлення помірних і низьких мит; безмитне вивезення готових виробів (цукор, текстильні вироби).

З метою посилення фіскальної функції  встановлювалися високі ввізні мита на предмети розкоші та більш помірні  на товари широкого вжитку, а також  високі вивізні мита на ті предмети експорту, де країна на світовому ринку  була монополістом.

Митний тариф 1922 року проіснував до початку 1924 року. Приводом до прийняття  нового тарифу послужив цілий ряд  причин, у тому числі і фінансового  характеру. На відміну від інших  держав, Радянський Союз не домагався  перетворення митного тарифу в основне  джерело надходження коштів до бюджету. За винятком окремих періодів (наприклад  грудень 1922— січень 1923 рок), коли частка мита в доходах була високою (30—35 %), загальний рівень мита був низький, усього 3,8—4,6 %. Невисоким він залишався  й у наступні роки. Це пояснюється  тим, що митна система фактично не працювала, а основними митними  надходженнями були збори за митне  оформлення та інші платежі за митні  процедури.

Потім митна політика в Радянському  Союзі перестала виконувати регулятивні  функції і впливати на розвиток торгівлі з окремими країнами. Митний тариф  на імпортовані товари став покриватися  з держбюджету і не мав істотного  впливу як на внутрішнє ціноутворення, так і на економічну ефективність зовнішньоторговельних операцій.

Прийняття нового митного тарифу 8 січня 1924 року дещо змінило ситуацію. Було значно підвищено митні тарифи на предмети розкоші та деякі інші товари. У той же час послідовно реалізовувався принцип пільгового і безмитного ввезення обладнання для промисловості, сільськогосподарських машин та інвентарю, а також безмитного ввезення насіння, добрив та засобів боротьби зі шкідниками.

Значну кореляцію тарифної політики внесло затвердження нового митного  тарифу 11 лютого 1927 року. Ним передбачалося  ввезення безмитних товарів, товарів  з заступницькою, фіскальною і надфіскальною  метою. 21 травня 1930 року Раднарком СРСР затвердив митний тариф з привізної  торгівлі. У 1932 році щодо даного тарифу була введена двоколонна система, були встановлені мінімальні та максимальні  ставки мит.

У 1937 році до митного тарифу було внесено  зміни— різке зниження мінімальних  ставок. Для всіх видів сировини, промислового устаткування, машин, верстатів  було встановлено мито в розмірі 1 % від їх вартості. Отже, у 30-ті роки діяльність митних органів зводилась  лише до контролю та пропуску товарів, вантажів, пасажирів. Митні органи фактично почали виконувати правоохоронну функцію, а не фіскальну чи регулятивну.

Вдосконалення системи тарифного  регулювання припадає на другу половину 40-х і 50-х років. Митний тариф у  післявоєнний період поділявся на: загальний митний тариф з привізної  торгівлі; привізний тариф для  країн Сходу; тариф для товарів  афганського походження; диференційований митний тариф для товарів, що завозились через Мурманський порт; конвенційні  ставки мита на деякі товари, спеціально обговорені в торгових угодах з іноземними державами.

У кінці 50-х та на початку 60-х було видано ряд правил та інструкцій, які  регулювали питання пропуску через  кордон вантажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 липня 1961 року № 671 був затверджений новий митний тариф СРСР, який вводився в дію з 1 жовтня 1961 року. 5 травня 1964 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. було підписано в Берліні угоду  про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними  країнами.

У новому митному тарифі СРСР враховувалися  зміни, що відбулись у практиці світової торгівлі, а також нові взаємовідносини  між країнами — учасниками РЕВ. Мінімальні ставки мита застосовувалися до товарів (якщо не було передбачено їх безмитне ввезення), що ввозились із країн  з якими діяв режим найбільшого  сприяння, а максимальні — до товарів, що ввозилися з інших  країн. Постановою передбачалося, що радянські  організації, які здійснюють імпорт товарів, сплачують до союзного бюджету  суми мита, нараховані на товари, у порядку, установленому Міністерством фінансів СРСР і Міністерством зовнішньої торгівлі СРСР (МЗТ СРСР). Відповідно до положення даного митного тарифу при оподаткуванні товарів за максимальними ставками суми мита не могли бути віднесені на радянських замовників або оплачуватися за рахунок  зменшення яких-небудь сум, предметів  внеску зазначеними радянськими  організаціями в союзний бюджет. Міністерству зовнішньої торгівлі СРСР надавалося право за узгодженням  із Мінфіном СРСР і МВС СРСР виходячи зі ставок, передбачених митним тарифом, і з обліком рівня роздрібних цін на відповідні товари СРСР встановлювати  ставки мита на предмети, що надходять  у міжнародних поштових відправленнях, а також на предмети, які надходять  у багажі та ручній поклажі прибуваючих  у СРСР, коли ці товари підлягають оподаткуванню  митом.

Таким чином, поняття "мито" фактично підмінялось поняттям "митні прибутки", оскільки імпортер перераховував у  бюджет не мито, а різницю вартості товару на внутрішньому і зовнішньому  ринках. Це вимагало постійного перегляду  багатьох положень з урахуванням  змін, що відбуваються як в економіці  країни, так і у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Трансформація економічної системи  з 1985 року відкрила новий етап розвитку радянської митної політики. Істотні  зміни в системі митно-тарифного  регулювання відбулися в 1989 року, коли слідом за скасуванням державної  монополії на зовнішню торгівлю та розширенням кількості учасників експортно-імпортних операцій було введено обов'язкове декларування товарів та іншого майна, що переміщується через кордон. Тобто основними функціями митно-тарифної політики стали фіскальна та регулятивна.

Отже, можна зробити висновок, що процес створення митно-тарифної системи  України почався не з 90-х років XX століття, а на протязі великого історичного періоду формування державності. На певних історичних етапах, коли територія країни була підпорядкована іншим державам, даний процес розвивався у рамках державних політик країн-васал  і в. З моменту проголошення незалежності Україна самостійно будує власну митну систему та проводить власну митну політику.

Розділ 2. Правові  засади організації та здійснення державної  митної справи в Україні.

2.1 Державна митна  справа і поняття, функції,  принципи митного регулювання.

Відомо, що кожна  галузь права має свій предмет  і метод регулювання. Митне право  — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений  та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі. 
Деякі вчені вважають, що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій. 
Разом з тим доцільно підкреслити, що при визначенні питання щодо права на існування окремої науки завжди треба визначити фундаментальні категорії і поняття, що її характеризують. Серед інших категорій такими є предмет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання. 
Питання щодо предмета регулювання митного права є складним і не досить чітко визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого 
визначення предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки «митний режим», «митна політика». 
Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права: 
• конституційного; 
• адміністративного; 
• адміністративно-процесуального; 
• цивільного; 
• кримінального, кримінально-процесуального; 
• трудового тощо. 
До груп суспільних відносин, на які можна класифікувати предмет регулювання митного права, можна віднести: 
• суспільні відносини в галузі митної політики держави; 
• суспільні відносини і принципи, пов'язані з переміщенням через митний кордон товарів, транспортних засобів; 
• суспільні відносини, що характеризують статус митних режимів; 
• суспільні відносини в галузі митно-тарифного регулювання; 
• суспільні відносини в галузі стягнення митних платежів; 
• суспільні відносини, пов'язані з митним оформленням; 
• суспільні відносини в галузі митного контролю; 
• суспільні відносини в галузі митної статистики; 
• суспільні відносини, що виникають у зв'язку з контрабандою та скоєнням інших злочинів у галузі митної справи; 
• суспільні відносини в зв'язку з порушенням митних правил і відповідальністю (адміністративною) за це; 
• суспільні відносини в зв'язку з провадженням у справах про порушення митних правил, порушення кримінальних справ на контрабанду, проведення дізнання. 
До цього треба додати відносини, що виникають в Україні в зв'язку з участю держави у міжнародних митних організаціях, співробітництві з митними службами інших держав тощо. 
Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права.

Поняття, зміст і  структура митної справи мають не тільки концептуально-теоретичне, але  й прикладне, практичне значення. Відповідно до Закону України «Про митну справу в Україні» та Митного  кодексу України із змінами та доповненнями 1992—1997 pp. (ст. 1) митною справою  є порядок переміщення через  митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит  та митних зборів, процедури митного  контролю та інші засоби проведення в  життя митної політики. 
Разом з тим є можливості для більш чіткого і повного визначення поняття «митна справа». 
Уже підкреслювалося, що характерними рисами, особливостями такого феномену, як митна справа, є його комплексний характер, неоднорідність складових елементів. Це обґрунтовується природою і призначенням митної справи, в функції якої входить вирішення різнопланових завдань, задоволення різних інтересів і потреб держави, суспільства і людей, які іноді майже протилежні. 
За визначенням ст. 1 МК, митна політика є складовою митної справи. Але необхідно додати ще багато елементів, які містяться у цьому складному феномені. 
Якби назвати всі елементи, то структура митної справи виглядала б неоднорідною і складною: 
• митна політика; 
• порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; 
• митні режими; 
• митно-тарифне регулювання; 
• митні платежі; 
• митне оформлення; 
• митний контроль; 
• митна статистика; 
• визначення поняття контрабанди та проведення дізнання; 
• порушення митних правил і відповідальність за них; 
• провадження у справах про порушення митних правил; 
• розгляд (судовий) справ про порушення митних правил. 
В окремий блок треба виділити також і здійснення міжнародних відносин у питаннях митної справи. 
Усі ці блоки різні, але їх об'єднує націленість на захист внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів України, їх реалізація у вигляді вирішення завдань, що покладені на митні органи, і становить митну справу. 
Але наука ще чекає на того, хто дасть більш чітке формулювання поняття «митна справа» та термінам.

Виходячи із завдань, які стоять перед митною справою і митною політикою, основними цілями митної справи є: 
• створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів по здійсненню митної справи, її вдосконаленню; 
• забезпечення оптимальної, науково обгрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрямку розвитку демократичних засад митної системи і справи; 
• створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій при здійсненні митної справи; 
• забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку і національного товаровиробника). 
При визначенні принципів митної справи треба виходити із положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов'язані з принципами регулювання зовнішньої торговельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою треба розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального, політичного і оборонного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх та внутрішніх економічних факторів, загроз. Митна справа як важливий державний інструмент зовнішньої економіки і забезпечення економічної безпеки держави визначається завданнями та цілями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав. 
Тому на визначення принципів митної справи впливають основні принципи зовнішньоторговельної політики держави: 
— зовнішньоторговельна діяльність — складова зовнішньої політики України; 
— поєднання системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності та контролю за її здійсненням; 
— єдність митної території України; 
— рівність учасників зовнішньоторговельної діяльності та їх недискримінація; 
— захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності; 
— недопустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і спричинення їм шкоди. 
Завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціоністської митної політики або політики вільної торгівлі. 
Протекціоністська митна політика націлена на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземного конкурента. Протекціонізм передбачає встановлення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб'єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану економіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України у 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися із найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому Митний тариф України 1998 р. склав до 600 сторінок порівняно із 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських виробників треба захищати від значної кількості іноземних виробників. 
Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі мінімальні. 44 
При розгляді цілей, завдань та принципів митної справи треба виходити із головного положення — митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави і корегувати її відповідно до своїх інтересів.

2.2 Правові засади державної митної справи.

Відповідно до Закону України  «Про митну справу в Україні» держава  є монополістом у галузі митної справи. Вона визначає систему правового  регулювання митної справи, розробляє  митну політику, організовує та безпосередньо  здійснює митну справу.

Тому вивчаючи питання  про управління митною справою, необхідно  виходити, перш за все, із значення її законодавчого  забезпечення. В цьому напрямку вже  розглядалась роль Верховної Ради України, яка приймає основні нормативні акти: Митний кодекс України, закони «Про Єдиний Митний тариф», «Про митну справу Україні», розглядає відповідність  міжнародних актів з митних питань Конституції України та приймає  рішення про їх імплементування  в митне законодавство України. Верховна Рада України приймає також  окремі закони що регулюють митні  пільги та порядок їх впровадження митні тарифи на окремі товари, митні  режими тощо.

Суттєвий вплив на управління митною справою має Президент  України, який з листопада 1996 р. курирує  Держмитслужбу України. Укази Президента України мають вирішальне значення при визначенні структури. штатного розпису, чисельності, а також призначенні  на посади вищого керівництва митної інфраструктури.

Кабінет Міністрів України як вищий державний орган у системі органів виконавчої влади організовує втілення митної політики в конкретних організаційних заходах. Як визначено в ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів забезпечує здійснення митної справі ви. Ця управлінська діяльність відбувається в межах повноважень Кабінету Міністрів та, зокрема, передбачає: встановлення розмірів митних зборів і плати за

митні процедури; координацію  діяльності міністрів, державних комітетів  Держмитслужби з питань митної справи; проведення переговорів та укладання  міжнародних договорів України  з митних питань.

Важливе місце в системі  державних органів, що мають відношення до управління митною справою, посідає  Державна митна служба України. Відповідно до ст. 8 Митного кодексу та Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України 8 лютого 1997 р. «Державна митна служба України є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, центральним органом виконавчої влади, який забезпечує безпосереднє проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток».

Виходячи із розуміння  виконавчої влади як діяльності з  практичної реалізації норм і положень Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, можна сказати, що митні органи як органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність у галузі митної справи і митної політики держави.

Розпорядча діяльність має  свої особливості, найважливішою серед  яких є її нормативний характер. Вона проявляється в тому, що митні  органи наділені правом приймати відповідні нормативно-правові акти з питань регулювання суспільних відносин у  галузі митної справи, які є обов'язковими для інших державних органів, юридичних і фізичних осіб.

Виконавча діяльність, або  організаційно-виконавча діяльність здійснюється різними засобами, націленими на забезпечення реалізації митної політики, втілення положень законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів України.

Особливою ознакою митних органів є їх порівняння з правоохоронними  органами. Відомо, що у певному розумінні  всі державні органи є правоохоронними, бо їх призначення полягає в забезпеченні порядку, який держава встановлює в  тій чи іншій галузі суспільних відносин. Але в широкому значенні терміну  можна побачити специфіку, яка притаманна далеко не всім органам виконавчої влади.

А саме, правоохоронні органи — це такі державні органи і суспільні  організації, котрі своєю діяльністю на основі закону та у відповідних  законних формах на демократичних принципах і засадах покликані забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, організацій, держави, не допускати та припиняти правопорушення і вживати державний примус до осіб, які порушили законність і правопорядок.

Правоохоронний характер діяльності митних органів багато в  чому обумовлений самою структурою митної справи, а також тим, що всі  основні завдання, цілі, повноваження в галузі митної справи митні органи здійснюють тільки з урахуванням  інтересів держави, зміцнюючи її економічний суверенітет та економічну безпеку.

У ст. 9 МК України зазначається: «Систему органів управління митною справою становлять Держмитслужба  України, регіональні митниці, митниці  та інші митні установи».

У жовтні 2000 р. Держмитслужба  мала таку структуру:

• Голова Держмитслужби та його заступники;

• Управління власної безпеки  та контролю;

• Управління організації  митного контролю;

• Управління нетарифного  регулювання;

• Управління по організації  боротьби з контрабандою та порушеннями  митних правил;

• Фінансово-економічне управління;

• Управління бухгалтерського  обліку та звітності;

• Митно-тарифне управління;

• Управління номенклатури та верифікації;

• Управління статистики;

• Управління кадрами;

• Правове управління;

• Управління міждержавних зв'язків;

• Управління захисту прав інтелектуальної власності;

• Управління справами;

• Управління аналізу, прогнозування  та зв'язків із громадськістю;