Девіантна поведінка підлітків

ЗМІСТ:

ВСТУП

РОЗДІЛ I.ВІДХИЛЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ ПІДЛІТКІВ ЯК СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……………………………6

1. Сутність поняття девіантна поведінка…………………………....6
2. Характеристика видів девіантної поведінки……………………10

РОЗДІЛ II. СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРЕВЕНТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ІЗ ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ДЕВІАЦІЙ………17

2.1 Головні напрями виховної  роботи з підлітками………………….17

2.2 Превентивне виховання  як шлях профілактики девіацій у підлітковому середовищі………………………………………………………20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………24

ВСТУП

Проблема девіантності є однією з актуальних проблем нашого суспільства. Ріст масштабів злочинності , труднощі корекції девіантного поводження, наявність безлічі теоретичних концепцій обумовлюють особливий інтерес до вивчення цього явища.

Погіршення соціальної ситуації призводить до збільшення кількості  дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серед загальної  кількості населення України 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років . І серед них дітей із малозабезпечених сімей, дітей з проблемами фізичного  і психічного розвитку і дітей  з девіантною поведінкою – 3,4млн. Близько 25 % відхилень у поведінці неповнолітніх  обумовлені так званим пограничним (тобто такими, що лежать на меті між  нормою та патологією) нервово-психічними розладами,до яких можна віднести невротичні та невроз подібні реакції, аномалії характеру,зокрема акцентуації та ін..

Якщо серед учнів 6 класів частка дітей, які проживають у сім’ях, де відсутній належній догляд  та виховання становить 6 %, то у 8 та 10 класах – по 11%,а серед підлітків, які  після базової середньої школи ( 9 класів) продовжують навчатися  у професійних закладах,сягає 14 %. Більш ризикованим середовищем  для потрапляння дитини в умови  бездоглядності є великі міста, особливо їх окраїни. Більш високим є також  рівень залучення до різноманітних  бійок – кожний другий(55 %) підліток з таких сімей брав участь у бійках.

Зростає також кількість  підлітків, які вживають наркотики. Серед дітей, з проявами девіантної поведінки, через куріння різних наркотичних речовин, віком від 15 до 18 років захворюваність на органи дихання займає перше місце. Якщо в 2014 р. кількість курців серед підлітків складала 47,6 %, а в 2005 - 48,2% то в 2006 р. – 53,1 %.

Щодо статевого виховання, то є перебільшена увага батьків до природних проявів підліткової сексуальності, грубість та нетактовність. Особливо шкідливо це відносно дівчат, які є більш емоційними. Анкетування показує, що лише 10,7 % опитаних дівчат мають взаєморозуміння з батьками та можуть говорити з ними про, статеві проблеми. При цьому викликає тривогу той факт, що з 55,3 %дівчат, що мають сексуальний досвід, лише 3,2 % перебувають у довірливих стосунках з батьками і можуть отримати від них відповідну інформацію.

Неможливість отримати від  батьків відповідь на питання  статевих стосунків змушує підлітків  шукати альтернативні джерела інформації. Дослідження засвідчило,що такими джерелами  стають: ровесники (51,8 %); література (44,6 %) ; відео (17,9%) ; газети та журнали (16,1%) ; передачі (3,6%) .

Одним із суттєвих порушень у розвитку особистості неповнолітніх  є суїцид на поведінка . Вона розглядається як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту, що переживаються нею.

Співвідношення між трьома основними діагностичними категоріями  осіб, що складають суїциди –  психічнохворими, особистостями з  пограничними нервово-психічними розладами  та практично здоровими психічно,виглядає таким чином 1,5:5:1. Отже, суїцидальна поведінка є однією з норм загально-поведінкових реакцій людини в екстремальних ситуаціях в цьому діапазоні діагностичних варіацій – від психічної норми до вираженої патології.

Важливим напрямом визначення асоціальності підлітків є аналіз психологічних особливостей девіантного  підлітка. Ці особливості відносяться  як до власне психологічних якостей  суб’єкта (рівень агресії, характеристики емоційної і вольової сфери тощо ), так і до, системи соціально-педагогічних якостей  ( на спрямованість особистості, особливості комунікативного стилю, рівень конформності, приналежність до неформальних груп соціальної спрямованості ).

Хоча проблема девіантної поведінки широко досліджується  філософами, правознавцями, психологами  і педагогами, єдиного розуміння  того,що таке девіантна поведінка  немає.

Проблемою девіантної поведінки  займалися такі дослідники як : В.Бобрицька, Т.Василькова, Ю.Василькова, К.Герман, Є.Єниеєєва, З.Зайцева, А.Зюбін, А.Капська, І.Кін, В.Корольов, В.Кудрявцева, В.Моргун, М.Тутушкінв, Л.Фрідман, А.Шевченко.

Актуальність проблеми збільшення девіацій у поведінці підлітків в сучасному суспільстві стала причиною вибору мого дослідження на тему: Соціально-педагогічні умови попередження девіантної поведінки у дітей підліткового віку.

Об’єкт : Девіантна поведінка підлітків як сучасна соціально проблема.

Предмет: Соціально-педагогічні засади  попередження девіантної поведінки у підлітковому віці.

Мета: Визначити теоретичні аспекти соціально-педагогічного попередження девіацій у підлітковому середовищі.

Гіпотеза ґрунтується на припущенні: вчасне виявлення схильностей до девіантної поведінки повинно

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1)Розкрити наслідки девіантної  поведінки у сучасному підлітковому  середовищі;

2) охарактеризувати напрями виховної роботи як чинника попередження девіацій у дітей;

3)Обґрунтувати використання  превентивного виховання як соціально-педагогічного  чинника попередження девіацій серед підлітків.

Джерельна база:

1.Бэрон. Р., Ригардсон Д. Агрессия. – СПб:, «Питер»,1999 – 352 с.

2.Бютнер.К Жить с агресивним человеком. – М. : Педагогика, 1991 – 483с.

3.Вайзман Н. Реабилитационна педагогіка – М. «Наука» 1996 – 483 с.

4.Василькова Ю.,Василькова  Т., Соціальна педагогіка – М.  «Академія» , 1999 – 382 с.

5.Демичева А. «Девиантное поведение в совместном украинском обществе» - 1999 - № 2 – С. 94 – 98.

6.Державна національна  програма «Освіта» (Україна ХХI століття ).

7.Захаров А. Как предупредить отклонение в поведении ребенка. – М.:Педагогика, 1989 – 245 с.

8.За ред. проф. Капської А.Соціальна педагогіка: Підручник – Київ : Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

9.Кондратьев Н. Психолого - педагогическая работа со школьниками девиантами//Психологическая наука и образование. – 1999. - № 3 – 4. – 46 – 65.

10.Конституція України.  Прийнята ВР України 28 червня 1996 р.

РОЗДІЛ I.ВІДХИЛЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ ПІДЛІТКІВ ЯК СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1.Сутність поняття девіантна поведінка.

У соціально - педагогічній літературі часто зустрічається  поняття «важкий» підліток чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь – якої поведінки має на увазі  його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінки називають девіантною.

Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших  формах поведінкових видів. Серед таких  видів варто розрізняти вікові девіації, зв’язані з особистим розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вони суперечить соціально – культурним норман, але не входить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.

При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові види починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить загрозу для людей і порушення правових норм, говорять про девіантну поведінку.

Девіантна поведінка підрозділяється  на дві групи:

Поведінка,що відхиляється від норм психічного здоров’я, тобто  наявність у людини явної або  схованої психопатології. Цю групу, по – перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків,  шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По – друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що  теж страждають психічними відхиленнями, але в межах норми [3,83]

Поведінка,що відхиляється нормою людського гуртожитку і , що виявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії,проституції  та інше. Подібний вид девіантної поведінки  виражається у формі провин або  злочинів. Якщо ці провини не значні і не приносять великої школи суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правовиховні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше ), а соціальні і медичні служби здійснюють з ним комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.

Якщо девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується за нормами законодавства тому злочинність як, вид девіантної поведінки в основному визначається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками.

Якщо на відхилення в характері  накладається хворобливі переживання  з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності  і як наслідок необхідність у штучних  компенсаторах – алкоголь, наркотики, агресивній поведінці.

Відхилення в поведінці  підлітка – це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього. І як результат – реакцій протесту, непокора, брутальність, втеча з  дому через образу.

Та, чи інша дитина може виявитися  важкою зовсім не в силу якого –  не будь дефекту зокрема, а навпаки – через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку – помірність і акуратність, наскільки милі серця багатьох педагогів, не завжди говорять про що – не будь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя дуже часто були горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу досить прочитати біографії наших багатьох видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.

Замість терміна «важковиховуваних» прийнято в широкому значенні цього  слова, соціальні педагоги  Ю.Василькова і Т.Василькова вважають вираз «відхилення  від норми» і виділяють наступні його види:

1. Субнормність або дефективність;
2. супранормність або підвищена обдарованість натури;
3. денормність або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

За своїм походженням  відхилення віл норми може бути двояким :

Екзогенним,коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від преферії психіки до її ядра.

Ендогенними,коли воно є  результатом якої – небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.

Розглядаючи з цього погляду  різні типи відхилень від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, який кожний з них вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.

Уявімо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості  ні нагору,ні вниз від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови  вплинули на його розвиток; мі будемо мати тоді випадок езогенної деформації особистості дитини, де можуть бути; псування моральної сторони носить лише поверхневий тимчасовий характер ( пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те,що тимчасово трапляється із усякою нормальною дитиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності: цілком здорова і нормальна у нервово психічному відношенні дитини з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності – злодійство, бродяжництво, пристосування до вуличного життя йому допомогло загальне здоров’я  психіки – адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися його здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій.

В.Кудрявцева дає таке визначення девізній поведінці як : «Соціальні відхилення в сфері індивідуальної поведінки є вчинки конкретних людей, що забороняються нормами права, моральності, правила гуртожитку». У цьому визначенні девіантності припускається порушення будь – яких соціальних норм (карних, правових, моральних) не залежно від того, чи мають вони тенденцію переростати в злочинну поведінку чи ні. І. Кін істотно порушує границі девіантної поведінки включаючи пияцтво, вживання наркотиків, агресивність, здатність привести людину до протиправних дій.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в  ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю  і внаслідок різноманітних причин віл поведінки,яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:

1.Збалансованістю психічних  процесів ( на рівні властивостей  темпераменту, типу вищої нервової  діяльності).

2.Адаптивністю та само  актуалізацією ( на рівні характерологічних  особливостей ).

3.Духовністю ( на особливому рівні).

Так  як норма поведінки  базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхилення і порушення цих характеристик.

Для того,щоб оцінити типи девіантної поведінки ,необхідно з’ясувати  від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма – це явище групової свідомості ц вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з яких ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми: правові; моральні; естетичні.

Таким чином, можна стверджувати , що сутність девіантної поведінки  досліджували і соціальні педагоги, і психологи. Із узагальнення їхніх  тверджень випливає, що девіантна  поведінка – це система вчинків,що відхиляються та відрізняються від  загальноприйнятих норм суспільства в галузі права, культури, моралі.

1.2.Характеристика видів девіантної поведінки.

Адективна поведінка

Адекттивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної змини свого психологічного стану різних хімічних речовин чи постійної фіксації уваги на первинних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.

Досить часто зустрічається  такий вид девіантного поводження, як алкоголізм. Він характеризується тим, що виникає, а надалі психічна і  фізична залежність від алкоголю.

Розрізняється алкоголізм побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і  навіть тимчасово припинити його вживати в невідповідних для  випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому відрі значені  вище можливості втрачаються. У цих  випадках міняється стійкість до алкоголю.Надалі витривалість знижується і сп’яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю.

Психічна залежність, що виникає в зв’язку припиненням  прийому алкоголю по тим, чи іншим  причинам, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням  і страхами, а фізична - у слабості, розбитості, болях у м’язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні  рук і пальців і т. д.

Дані соціологічні дослідження  виявляють цікаву картину. З одного боку, переважна кількість опитаних підлітків вважає, що пияцтво –  велике зло, з іншого боку – таж  переважна кількість або п’є, або випиває як усі.

Фактично алкоголь увійшов  у наше життя, ставши елементом соціальних ритуалів. Однак ця соціокультурна ситуація  дорого обходиться суспільству, групі, середовищі і головним чином  – у родині. Велике значення має  вік, у якому людина починає вживати  алкоголь: у молодому віці легше  виникає звичка до випивки і виникає  залежність до алкоголю.

Розрізняють просте алкогольне сп’яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп’яніння умовно розділяють на три ступені: легке, середнє,важке.

Таким чином, девіантне поводження обумовлене вживанням алкоголю,морально не менш збиткове,ніж самогубство. Відомий  американський  психолог З.Берн пише,що «хронічний алкоголізм є самогубство  навіть у тому випадку, якщо питущий  вважає своє прагнення до смерті «підсвідомим».

В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень  у поводженні молодих людей таке трагічне захоплення і наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія. У зв’язку  з цим важливо вміти обґрунтувати підходи до цього явища, що особливо часто зустрічається в молодіжному  середовищі. Насамперед, важливо розібратися, які ж відмінні ознаки з’являються  в осіб,що вживають наркотики? Не менш актуальна здатність виділити прямі  свідчення виробництва і прийняти саморобної згубної отрути [11,98]

Отже, наркоманія – це хворобливий  психічний стан, зумовлений хронічною  інтоксикацією організму в наслідок зловживання наркотичними засобами. Виділяють три основні ознаки: наявність сильного потягу до препаратів,що містять наркотики; стан наркотичного сп’яніння; абстистентний синдром.

Потяг до наркотиків виникає  дуже швидко,в окремих випадках після  разового вживання. Підліток може відразу  і не усвідомити те, що в нього  потяг до наркотиків але,чим би він  не був зайнятий, думка про наркотичні засоби й одурманюючі речовини періодично і нав’язливо протягом усього дня  спливатимуть у його свідомості, і  якщо досвідченим наркоманам вдається ховати прояви наркотичного сп’яніння, то потяг наркотиків навіть вони сховати  не здатні. Тема розмови цих людей  неухильно повертається до наркотиків,при  цьому в них відзначається  задоволення. Нерідко виникає мрійлива посмішка. Вони цілком захоплені розповідями про наркотики. Ці розмови активізують потяг.

Результатами соціологічних досліджень показують,що головні мотиви споживання наркотичних засобів підлітками – спрага задоволення, бажання випробувати гострі відчуття,ейфорія,психологічне задоволення. Більшість опитаних наркоманів пристрастилися до зілля під впливом інших осіб, головним чином споживання наркотиків з числа друзів, знайомих при чому нерідко прилучення відбувається в компанії молоді.

Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків є абстистичний синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди важко переносять його, настільки інтенсивні болі (можуть викликати спроби самогубства ). Абстистентний синдром виявляється тоді,коли організм людини вже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність настільки велика,що без наркотика в окремих випадках наступає смерть. На відмінну від наркотичного сп’яніння абстиненція тим яскравіше виражена чим більший стаж прийому наркотиків,її прояви зв’язані з розладами психіки.

Отже,адитивна поведінка  – це пошук психічного задоволення  шляхом вживання різноманітних хімічних речовин.

Деліквентна поведінка.

Деліквентна поведінка – це різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованими та юридичними нормами. Соціологічні дослідження злочинності і її причини беруть початок у роботах К.Германа ( 1824 ). В міру вивчення проблеми злочинності серед підлітків усе більша кількість факторів, що впливає на її динаміку потрапляє в поле зору дослідників. До них можна віднести : соціальний стан, рід занять,освіта,тубогість як самостійний фактор, сімейні відносини, психологічний стан на момент скоєння злочину,взаємовідносини з оточуючими [21,412]

Дослідники відзначають, що розвиток в нашій країні по основних якісних показниках рівняється до загально світових тенденцій. Хоча поки зареєстрований рівень злочинності в нас нижче,ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв’язку потрібно врахувати що злочинність має поріг кількісного і я кісного насичення, за яким вона з кримінології, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему рівня.

Отже, деліквенти – це підлітки поведінка яких не відповідає загальноприйнятим нормам суспільства.

Суїцид

Одним з найбільш трагічних  видів девіантного поводження є  самогубство або суїцид. У соціально  – педагогічній літературі суїцид звичайно розглядається як феномен  соціально – психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що направляється на позбавлення себе життя. Як, правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан ,що виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. При чому, ця краса сягає такої інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду.

Суїцид – намір позбавлення  себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки  пасивного типу є способом відходу  від нерозв’язних проблем, від самого життя [21,645]

Фактором, що провокує суїцидальну поведінку у підлітків, виступає специфічна комбінація таких характеристик, як, стать, вік, освіта, соціальний і родинний фактор, психологічний стан на момент скоєння самогубства. Дюркгейм виділяє три основних типи самогубства, обумовленні рівзною силою впливу соціальних норм на індивіда : егоїстичне, альтруїстичне, анонімне. Егоїстичне самогубство має місце в випадку слабкого впливу соціальних норм індивіда, що залишається на одинці із самим собою і зміст, що втрачає в результаті, життя. Альтруїстичне самогубство, навпаки, викликається повним, починанням суспільства індивідом, що віддає заради нього своє життя. Анонімічне самогубство, обумовлене станом аномії суспільстві коли соціальні норми не просто слабо впливають на індивіда ( як при егоїстичному самогубстві ), а взагалі відсутні, тобто аномія.

Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні так і зовнішні форми свого прояву.

 Внутрішніми формами суїцидального поводження виступають :

● активні представники ( тобто міркування про відсутність цінностей життя );

● суїцидальні думки ( представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя );

● суїцидальні задумки (характеризується вже розробкою плану самогубства, про думання його деталей);

● сіїцидатьні наміри ( пропускають ухвалення рішення самогубство ).

До зовнішніх  форм суїцидального поводження відносяться:

● суїцидальні висловлювання;

● суїцид альні спроби;

● завершений суїцид.

Найбільш розповсюдженими  конфліктами, що обумовлюють суїциди  серед підлітків є:

1.Конфліктні,зв’язки зі  специфікою навчальної діяльності (індивідуальні адаптації труднощів.  Невдачі виконання конкретної  задачі, міжособистісні конфлікти  з товаришами і інше );

2.Особисті сімейні конфлікти (нерозділена любов, зрада коханої людини,важка хвороба або смерть близьких і інше);

3.Конфлікти, обумовлені  матеріально побутовими труднощам.

Отже, суїцидальна поведінка – це поведінка, яка підштовхує підлітків на самогубство в силу певних обставин.

Проституція

Саме термін «проституція» походить від латинського  «виставляти привселюдно». Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за гроші, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Проституція не тотожна ні корисливим подружнім відносинам, ні позашлюбним зв’язкам, якщо вони засновані на особистісних симпатіях.

Особливостями підліткової  проституції є: одержання плати  за секс – послуги не лише в грошовому  еквіваленті ( їжа, одяг, косметика тощо ), сексуальні контакти неповнолітніх  в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, неусвідомленість власних  вчинків.

Отже, проституція – це антисексуальна  поведінка підлітків, в основному дівчат, заради якоїсь вигоди для себе.

Отже, девіантна поведінка  – це відхилення від соціальних, моральних, духовних норм поведінки  встановлених суспільством і завжди пов’язана з певною невідповідністю  людських вчинків, дій, правил, стереотипів, очікувань, цінностей.

До основних видів девіантної поведінки у сучасному підлітковому середовищі відносять : афективну та делвіквентну поведінки, суїциди та проституцію, які порушують загально встановлені норми поведінки та інших верств населення у суспільстві.

РОЗДІЛ II. СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ПРЕВЕНТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ІЗ ПІДЛІТКАМИ СХИЛЬНИМИ ДО ДЕВІАЦІЙ

2.1 Головні напрями  виховної роботи з підлітками

Політичні і соціальні  процеси що відбуваються в Україні  і спрямовані на утвердження демографічних  засад розвитку держави зумовлюють необхідність відповідних змін у  всіх сферах галузі освіти , складовою якої є виховання.

Головною метою школи  є формування і розвиток високо інтелектуальної, свідомості особистості з громадською  позицією, готовою до конкурентного  вибору свого місця в житті.

Національною програмою  патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних  засад суспільства перед педагогами поставлено ряд завдань : утвердження  високих моральних цінностей  політичної культури та трудової моралі, збереження повноцінного фізичного  розвитку дітей і молоді, попередження  злочинності, запобігання інформації , що містить у собі елементи національної поведінки, насильства, жорстокості, порнографії, пропаганди наркотичних речовин.

Виховання органічно поєднане з процесом навчання дітей, опанування основних наук, багатством національної і світової культури.

Характер виховання повинен  передбачати глибоке розуміння  вихователям природи виховання, їх індивідуальних рис і можливостей , поваги до особистості дитини турботи  про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва навчально – виховному процесі[ 5,96].

Пріоритетним є всебічний  та гармонійний розвиток особистості, яка здатна до саморозвитку, самовиховання  і самореалізації, у своїй діяльності керується загальнолюдськими цінностями глибоко розуміє традиції свого  народу.