Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

Зміст

Вступ………………………………………………………………...................2

I .Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема.

1.1.Поняття й особливості девіантної поведінки……………………………7

1.2.Причини виникнення девіантної поведінки…………………………….12

II. Прояви девіантної поведінки

2.1.Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки……………16

2.2.Агресія як форма прояву девіантної поведінки…………………………19

2.3Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці……………………….25

III.Технологіїроботи з підлітками з девіантною поведінкою в Україні…….28

Висновок………………………………………………………………………...35

Список літератури………………………………………………………………40 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – відхилення) розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою Як зазначено, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та ін. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”,"педагогічно занедбаних”, непристосованих до школи, фрустрованих,"незручних”, "важких”, "безнаглядних”, "дискомфортних” тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітківможуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз). Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка. Порушення взаємин учня з класом, ізолювання його в колективі, неприйняття вчителем, труднощі у навчальному навантаженні, спілкуванні, самовизначенні, – все це спонукає дитину шукати іншої спільноти однолітків, чи старших за віком школярів, у якій би зникало емоційне напруження, знову з’явилась можливість самоствердитися й самореалізовуватися як особистість. Занепокоєння викликає той факт, що те (інше) середовище не завжди матиме адекватну соціальну спрямованість. Водночас, девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться сім’ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім’ї, визначатиме її індивідуальну поведінкуДослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [4; 5].

Погіршення соціальної ситуації в останні роки призвело до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч, діти з проблемами фізичного та психічного розвитку – близько 160 тисяч, діти з малозабезпечених сімей – 3,4 млн.

Серйозний дефіцит  позитивного впливу на молоде покоління  призводить до того, що у дітей і  підлітків домінуючими почуттями  стали тривога, агресія, соціальна  пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття “діти групи ризику”, що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Об’єктом курсової роботи є психологічні особливості особистості підлітків, які виявляють негативні відхилення у поведінці.

 Предмет – організаційно-психологічні умови подолання девіантної поведінки у підлітковому віці, соціальні механізми прояву й детермінуючі чинники девіантної поведінки підлітків. 
Мета полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці змісту, форм та методів подолання девіантної поведінки у дітей підліткового віку. 
Вивчення теоретико-прикладних основ психології та соціальної роботи дало нам можливість сформулювати гіпотезу: підлітки, схильні до девіантної поведінки мають специфічний психологічний профіль та відповідну агресивну установку, які сформувалися під сукупним впливом психофізіологічних, індивідуально-психологічних чинників та несприятливих умов соціалізації особистості і потребують поетапної організації самовиховання та психологічної корекції  
відхилень у поведінці.

Завдання:

-уточнити зміст поняття «девіантна поведінка»;

- обґрунтувати теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження детермінант підліткових девіацій за умов соціальної аномії суспільства;

- класифікувати поведінкові девіації підлітків за соціально-психологічними критеріями;

-висвітити технології  роботи з підлітками девіантної  поведінки;

- виявити характер типових форм деструктивних девіацій підлітків у сучасному українському суспільстві та фактори, що їх зумовлюють;

- з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків та визначити їх ієрархію за самооцінками підлітків;

-описати чинники, що детермінують процес поширення наркоманії в підлітково-молодіжному середовищі;

Проблемна ситуація полягає в тому, що більшість деструктивних форм девіантної поведінки підлітків носить латентний характер, а це, безумовно, ускладнює процес дослідження. У свою чергу, трансформація аддиктивної поведінки у деліквентну та кримінальну зумовлює потребу визначення їх спільних рис, особливостей і детермінант. Ситуація ускладнена тим, що девіації стали характерною, а подекуди й унормованою рисою підліткової та молодіжної субкультур.

Наукова проблема полягає в тому, що сформовані у світовій і вітчизняній соціології концептуальні підходи до визначення сутності підліткових девіацій (Г. Аванесова, С. Бадмаєва, Я. Гілінського, Е. Дюркгейма, О. Змановської, А. Кравченка, В. Кудрявцева, Н. Смелзера та ін.) потребують удосконалення відповідно до умов життєдіяльності кожної територіальної спільноти; недосконалою є класифікація форм девіацій, оскільки існують розбіжності в тлумаченні рис і властивостей підлітків як соціально-демографічної групи.

Розгляд основних детермінант та особливостей прояву підліткових девіацій важливий не лише з позиції потреби оцінки їх сучасного стану, а й з точки зору прогнозування їх тенденцій у майбутньому, оскільки сьогодні деструктивні форми прояву девіантної поведінки набувають масового характеру, про що свідчить статистика МВС України, МОЗ України й матеріали електронних і друкованих засобів масової інформації.

Ці обставини  істотно актуалізують необхідність комплексного наукового пізнання такого соціального явища, як девіації підлітків, причому в узагальненому й  систематизованому взаємозв`язку всіх різновидів девіантної поведінки.

Методи дослідження.Для уточнення сутності поняття «девіантна поведінка» використано метод концептуалізації, за допомогою якого виявлено загальне й особливе в досліджуваному явищі, виокремлено його атрибути. Задля обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження детермінант девіантної поведінки в підлітковому середовищі використано багатофакторний аналіз, що дозволяє врахувати не лише об’єктивні умови, а й суб’єктивні чинники, які детермінують появу девіацій.

У межах структурно-діяльнісного підходу систематизація знання про компонентний склад девіантної поведінки допомогла визначити соціально-психологічні критерії класифікації поведінкових девіацій. Структурно-функціональний аналіз дозволив з’ясувати психологічні, соціально-демографічні властивості й риси сучасного підлітка, їх роль у детермінації підліткових девіацій. Типологічний метод використано задля виокремлення сутнісних ознак деструктивних підліткових девіацій і чинників, що їх зумовлюють.

Використання  методу графічного моделювання дозволило у вигляді схеми продемонструвати соціальні механізми прояву девіантної поведінки підлітків в умовах промислового регіону. Основними емпіричними методами були: анкетне опитування підлітків і представників їх соціального оточення; напівформалізоване опитування працівників кримінальної міліції відділу по боротьбі з наркозлочинністю; вивчення документів та аналіз соціологічних даних, використання яких надало змогу з’ясувати множину проявів девіантної поведінки підлітків і їх ієрархію, детермінанти процесу поширення наркоманії та визначити стратегічні напрямки пошуку ефективних підходів превентивної роботи задля зменшення чисельності та діапазону проявів деструктивної девіантної поведінки підлітків.

А зараз перейдемо  до розгляду  основних теоретичних розділів данної курсової роботи. 

1.Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

1.1. Поняття й особливості девіантної поведінки.

У літературі часто  зустрічається поняття "важкий" юнак чи молода людина. Що значить важкий? Оцінка будь-якої поведінки має на увазі його порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінку називають девіантною.Відповідно до досліджень цієї проблеми, вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості, виявляється в тих чи інших формах поведінкових розладів. Серед таких розладів варто розрізняти вікові девіації, зв'язані з особистісним розвитком у підлітковий період, і девіантна поведінка, коли вона суперечить соціально-культурним нормам, але не виходить за рамки сімейних взаємодій чи шкільної дезадаптації, тобто не має асоціальної спрямованості.При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають приймати антигромадський характер і відображати активну деструктивну спрямованість, що становить погрозу для людей і порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку [14].Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології — пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.Якщо ж девіант вчиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах законодавства. От чому злочинність як вид девіантної поведінки в основному вивчається юриспруденцією, а аморальна поведінка вивчається соціологією, психологією, психіатрією й іншими науками [22].Якщо на відхилення в характері накладаються хворобливі переживання з негативним емоційним знаком, то формується комплекс неповноцінності і як наслідок виникає необхідність у штучних компенсаторах - алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.На поведінці студентів позначаються труднощі перехідного віку. Перехід у "доросле життя" супроводжується бурхливою перебудовою психіки: перебудовуються такі важливі психічні процеси, як мислення, відчуття, сприйняття; змінюється світ емоцій і відчувань, йде інтенсивне формування і закріплення наявних і нових рис характеру, повною мірою виявляються риси темпераменту, здібності, задатки і т.д.Перебудова "Я-концепції" - процес дуже складний і супроводжується так званими особистісними розладами. "Я-концепція" - це стійка і неповторна система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і із самим собою. У цей час формується образ особистого "Я" як установка стосовно самого себе, складається уявлення про особистісні якості, здібності, соціальну значимість, зовнішності. Споконвічне питання підлітка - "який я?" - супроводжується емоційними переживаннями з приводу своєї зовнішності або особистісних якостей, заниженою самооцінкою і самознищенням [13].Відхилення в поведінці студента - це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат - реакції протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу.Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки - через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку - помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу - досить прочитати біографії наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.[11]Замість терміна "важковиховуваних", прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають вираз "відхилення від норми" і виділяють наступні його види: униз від норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.

Ці три види називаються:

1. Субнормність, або дефективність;
2. Супранормність, або підвищена обдарованість натури;
3. Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:Екзогенним, коли воно відбувається під впливом  зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.Розглядаючи з цього погляду різні типи відхилення від норми, ми можемо відзначити наступні типи характерів, з яких кожний вимагає особливого до себе підходу, особливого типу виховання.Уявимо собі дитину цілком здорову в духовному відношенні, що не ухиляється у відношенні обдарованості ні нагору, ні в низ від норми, потенційно, так сказати, цілком нормальну дитину і припустимо, що зовнішні умови вплинули на його розвиток: ми будемо тоді мати випадок екзогенної деформації духовної особистості дитини, де можуть бути: псування моральної сторони психіки носить лише поверхневий тимчасовий характер (пропуски уроків, паління, дрібне хуліганство), тобто те, що тимчасово трапляється із усякою нормальною людиною. Це від педагогічної занедбаності, тобто від занедбаності у відношенні виховання і навчання. Це відноситься до денормності.- цілком здорова і нормальна у нервово-психічному відношенні дитина з екзогенною деформацією психіки, але настільки глибокою і упорною, що вона відобразилась не тільки на периферії психіки, але і на здоровому її ядрі, повідомивши їй дефективні звички і схильності - отут злодійство, бродяжництво, пристосуватися до вуличного життя йому допомогло загальне здоров'я психіки - адже він має досить розвинений інтелект, уміє ставити цілі і домагатися їхнього здійснення, він володіє собою, діяльний, енергійний і урівноважений у прояві своїх емоцій [23].Перейдемо до видів відхилень від норми ендогенного походження. Тут ми будемо мати справу з проявами хворобливої конституції психіки, на якій важко відбилася пережита епоха, з важкою спадковістю, з різними органічними дефектами нервової системи і психіки. Сюди відносять відхилення від норми, коли воно вимагає спеціального лікувального режиму.Сюди увійдуть усякого роду невротики, істерики, неврастеніки, діти з різного роду дефектами в емоційній та вольовій області, дати загальну характеристику якої дуже важко через дивну розмаїтість форм. Одним з найбільш характерних ознак у даному випадку буде загальна нестійкість психіки, погана її опірність шкідливим впливам, підвищена емоційна збудливість, слабість затримуючих центрів і сильна схильність до всякого роду душевним вивертам.Таким чином, під супранормними натурами ми будемо розуміти такі характери, у яких: а)здібність до творчої переробки сприйманих матеріалів, хоча б у вигляді досить високоїпрацездатності; б)підвищеної обдарованості, хоча б і однобічної;в)морально розвиненого морального почуття [5с.].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2.Причини виникнення і форми прояву девіантної поведінки

У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Відповідно до цієї крапки зору, культурні зразки поводження є що відхиляються, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій визначеної субкультури, конфліктної стосовно пануючого в даному суспільстві типу культури.

У сучасній вітчизняній  соціології безсумнівний інтерес представляє  позиція Я.І. Гілінського, що вважає джерелом девіації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна з позицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільних відносин. У той же час їхніх авторів поєднує прагнення знайти єдине джерело причинності для різних форм девіацій.

Крім специфічних  причин, характерних для кожної групи "ризику", є і загальні причини  девіантної поведінки:В основі девіантної поведінки лежить насамперед соціальна  нерівність . Це знаходить вираження  в низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення й у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у труднощах, що встають перед молодими людьми при спробі самореалізації й одержання суспільного визнання; в обмеженні соціальне прийнятних способів одержання високого заробітку для молоді. Важко позначаються на життєвому рівні "гримаси ринкової економіки": безробіття, інфляційний тиск, корупція й офіційна неправда "верхів" наростаюча соціальна напруженість "низів".Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, і відчуженні особистості. В умовах, коли економічне життя суспільства нагадує не ринок, а базар, де усе продається і купується, торгівля робочою силою, здібностями і навіть тілом стає рядовою подією[15с.].Морально-етична деградація і падіння нравів знаходять вираження в масовій алкоголізації і бродяжництві, вибуху насильства і правопорушення.Навколишнє середовище, що нейтрально чи прихильно відноситься до девіантної поведінки.Відомий психолог Р. Мерток, автор теорії "подвійної невдачі", вважає, що якщо молода людина не може задовольнити своїх потреб ні в легальній творчій діяльності, ні в активної протиправний, то він компенсує ці вади такою діяльністю, що веде його до саморуйнування як особистості. В умовах, коли частина молоді не має можливості для гідного професійного чи особистого самовираження, "відхід" в алкоголізм, наркоманію стає своєрідним компенсаторним засобом.Несприятливі умови життя і виховання в сім'ї, проблеми оволодіння знаннями і зв'язані з цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточенням і виникаючі на цій основі конфліктні ситуації, різні психофізичні відхилення в стані здоров'я, як правило, ведуть до кризи духу, утраті сенсу існування [35с.].Однієї з форм антисоціальної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення. У юриспруденції розрізняють правомірну і неправомірну поведінку громадян. Неправомірні дії (правопорушення) - це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні порядок [17с.].Усі правопорушення діляться на злочини і провини. Злочин - це протиправний, винний, карний суспільно небезпечний вплив, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.Провина - це теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, громадянського, трудового й інших галузей права. Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, у лихослів'ї, агресивній поведінці [10с.].Любий індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції (Бернс, 1989), тому активність суб'єкта, несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що виявляється в тривожності, депресії, агресії й інших видах розладів.Велике значення в розвитку девіацій мають обумовлені різними рисами оцінні пристрасті.

У числі різноманітних, взаємозв'язаних чинників, обуславлівающих прояв поведінки, що відхиляється, можна виділити такі, як:

· Індивідуальний чинник, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які утрудняють соціальну адаптацію індивіда;

· Психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;

· Соціально-психологічний  чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього  з своїм найближчим оточенням  в сім'ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;

· Особовий чинник, який, перш за все, виявляється в  активно-виборчому відношенні індивіда до середовища спілкування, що віддається перевазі, до норм і цінностей свого  оточення, до педагогічних дій сім'ї, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки;

· Соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Виявлення негативних впливів утруднене, перш за все, тому що вони не виступають ізольовано, а представляють взаємодію найрізноманітніших чинників, що діють з різним негативним внеском у розвиток поведінки, що відхиляється: людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох чинників: спадковості, середовища (соціальної, біогенної, абіогенної), виховання (вірніше за багато видів направленої дії на формування особи), власної практичної діяльності людини.

Можна відмітити, що у віці 12-13 років поведінка  безпосередньо пов'язана з ситуаційними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму.

Витоки учбових  неуспіхів і аномальної поведінки  лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в  стані фізичного і психічного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна вона як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці обумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а було наслідками неправильного виховання і в сім'ї і в школі. 
 
 
 
 

II. Прояви девіантної поведінки.

2.1. Алкоголізм та  наркоманія як  прояви девіантної  поведінки 

Досить часто  зустрічається такий вид девіантного  поводження, як алкоголізм. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у виді горшки, спирту, коньяку, скроні, вин, пива й ін.Розрізняють алкоголізм побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому відзначені вище можливості втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі витривалість знижується і сп'яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю.Психічна залежність, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю по тим або інших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням і страхами, а фізична — у слабості, розбитості, болях у м'язах, запамороченні, загальній пітливості, тремтінні рук і пальців і т.д.Причини алкоголізму містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного боку, це особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі, залежні, що вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості і невротики, з іншого боку - звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином - у родині. Велике значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність від алкоголю[20].Розрізняють просте алкогольне сп'яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп'яніння умовне розділяють на три ступені: легке, середнє і важке.Таким чином, девіантне поводження, обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський психолог 3. Берн пише, що хронічний алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті «підсвідомим» [6].В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у поводженні людей таке трагічне захоплення і наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія. У зв'язку з цим важливо вміти обґрунтовано підходити до цьому явищу, що особливо часто зустрічається в молодіжному середовищі. Насамперед, важливо розібратися, які ж відмітні ознаки з'являються в осіб, що вживають наркотики? Не менш актуальна також здатність виділити непрямі свідчення виробництва і прийняття саморобної згубної отрути. Отже, у єдиноборстві психолог, наркоман (початківець або безнадійно хворий) і та отрута, що губить у людину все людське і навіть життя незалежно від віку, статі, соціального стану, важливо бачити три основних ознаки:а) наявність сильного потяга до препаратів, що містять наркотики;б) стан наркотичного сп'яніння;в) абсцестний синдром.Потяг до наркотиків виникає дуже швидко, в окремих випадках навіть після разового вживання. Наркоман не завжди відразу усвідомлює те, що його волоче до наркотиків, але, чим би він не був зайнятий, думка про наркотичні засоби й одурманюючі речовини періодично і нав'язливо протягом усього дня спливає в його свідомості, і якщо досвідченим наркоманам удається ховати прояву наркотичного сп'яніння, то потяг до наркотику навіть вони сховати не здатні. Тема розмови цих людей неухильно повертається до наркотиків, при цьому в них відзначається емоційна зацікавленість, їх особа виражає задоволення, міміка і вираження очей жваві. Нерідко виникає мрійлива посмішка. Вони цілком захоплені розповідями про наркотики. Ці розмови активізують потяг [5].Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків, є абстистентний синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди з працею переносять його, настільки інтенсивні болі (можуть викликати спроби самогубства). Абстинстентний синдром виявляється тоді, коли організм людини вже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність настільки велика, що без наркотику в окремих випадках настає смерть. На відміну від наркотичного сп'яніння абстиненція тим яскравіше виражена, чим більше стаж прийому наркотиків, її прояви зв'язані з розладами психіки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2. Агресія як форма  прояву девіантної  поведінки .

Неможливо сьогодні уявити собі ні одну газету, ні одну радіо - чи телепрограму новин, де не було б жодного повідомлення про який-небудь акт агресії чи насильства.Чому люди діють агресивно і які заходи необхідно почати для того, щоб запобігти чи взяти під контроль подібну деструктивну поведінку?Ці питання займали кращі розуми людства протягом багатьох століть і розглядалися з різних позицій - з погляду філософії, поезії і релігії. Однак тільки в XX віці дана проблема стало предметом систематичного наукового дослідження, тому не дивно, що не на всі питання, що виникають у зв'язку з проблемою агресії, є відповіді [8].Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що він звичайно ображає інших, чи що він часто недружелюбний, чи що він, будучи досить сильним, намагається робити все по-своєму, чи може бути, що він твердо відстоює свої переконання, чи можливо без страху кидається у вир нерозв'язних проблем.В даний час більшістю приймається наступне визначення агресії:Агресія, у якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди чи збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібного із собою поводження.

Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:

• агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
• агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;
• жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження [30].

А.А. Реан виділяє 2 популярних підходи до феномена агресії.Перший - етико-гуманістичний підхід. Агресія, у рамках цього підходу, розцінюється як зло, заподіяння шкоди іншій людині, як погодження, що суперечить позитивній сутності людей. Цей підхід розглянутий у гуманістичній психології, екзистенціальної і гуманістичній філософії.Християнська концепція людини також повинна бути віднесена до цього підходу. Ідеї гуманістичного підходу до феномена агресії, які йдуть до традиції християнського навчання: полюби ближнього свого як самого себе, любіть ворогів ваших і т.д.Інший, альтернативний підхід до феномена агресії - еволюційно-генетичний. У рамках цього підходу внутрішньо - видова агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поводження, що сприяє виживанню й адаптації [9].З.Фрейд визнавав існування двох основних груп інстинктів: життя і смерті. Інстинкти смерті (Танатос) лежать в основі всіх проявів жорстокості, агресії самогубств і вбивств.Фрейд припускав, що агресія бере свій початок в уродженому і направленому на власного носія інстинкту смерті; по суті справи, агресія - це той же самий інстинкт, тільки спроектований зовні і націлений на зовнішні об'єкти.Фрейд вважав, що багато соціально-психологічних феномені можна зрозуміти в контексті зсування їхніх первинних інстинктів: сексуального й агресивного. Подібною уявою расові заборони і війни можуть бути пояснені зсувом агресивних спонукань. Не маючи можливості одержувати задоволення прямо і негайно, люди навчилися зміщати свою інстинктивну енергію на інших людей, інші предмети й іншу діяльність, замість тих, що призначалися для прямої розрядки напруги [18].Біологічні чинники:Агресія являє собою складний поведінковий комплекс, і тому неможливо говорити про існування в людському мозку чітко локалізованого "центру агресії"". Проте й у тварин, і в людини вченими виявлені ділянки нервової системи, відповідальні за прояв агресії.На агресивність також впливає чоловічий половий гормон -тестостерон. Хоча, очевидно, вплив гормонів яскравіше виявляється у тварин, ніж у людей, препарати, що понижують рівень тестостерону у чоловіків, схильних до насильства, та послаблюють їхні агресивні тенденції.Виходячи з розглянутих теорій (центральним поняттям яких є агресія як слідство інстинктивних, уроджених чинників), можна укласти, що агресивні явища неможливо усунути й агресія в тієї або іншій формі завжди буде нас супроводжувати.Відповідно до теорій даного напрямку, характер осмислення або інтерпретації індивідом чиїхось дій, наприклад, як загрозливих або провокаційних, впливає на його почуття і поведінку. У свою чергу, ступінь емоційного порушення або негативної афектації, пережитої індивідом, впливає на когнітивні процеси, зайняті у визначенні ступеня загрозливої йому небезпеки.І останній теоретичний напрямок, представлений у цій главі, розглядає агресію, насамперед, як явище соціальне, а саме, як форму поведінки, засвоєної в процесі соціального навчання.

Відповідно до теорій соціального навчання, глибоке  розуміння агресії може бути досягнуто  тільки при звертанні пильної  уваги [3]:

• на те, яким шляхом агресивна модель поведінки була засвоєна;
• на фактори, що провокують її появу;  
• на умови, що сприяють закріпленню даної моделі поведінки.

Агресивні реакції  засвоюються і підтримуються  шляхом особистої участі в ситуаціях  прояву агресії, а також у результаті пасивного спостереження проявів агресії. Агресія з'являється тільки у відповідних соціальних умовах, тобто, на відміну від інших теорій, теорії цього напрямку більш оптимістично дивляться на можливості запобігання агресії або узяття її під контроль.Агресивність має якісну і кількісну характеристику. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь виразності, від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати визначений ступінь агресивності. Відсутність ЇЇ приводить до пасивності, відомості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктної, нездатної на свідому кооперацію і т.д. У життєвій свідомості агресивність є синонімом "зловмисної активності". Однак, саме по собі деструктивна поведінка "зловмисністю" не володіє, такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими активність розвертається [4].

Виходячи з  цього, можна розділити агресивні  прояви на два основних типи:

• мотиваційна агресія, як самоцінність;
• інструментальна агресія, як засіб,
• припускаючи при цьому, що і та, і інша можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і сполучені з емоційними переживаннями гніву і ворожості.

  Типологія агресивної  поведінки сучасних підлітків.

Агресивні підлітки, при всій відмінності їх особових характеристик і особливостей поведінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситься  бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, копіювання, недорозвиненість етичних уявлень. Їм властива емоційна грубість, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, регулюючими поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрація своєї самостійності, дорослості.

Часто такі підлітки знаходяться по відношенню до офіційного керівництва школи в деякій опозиції, що виражається в їх підкресленій незалежності від вчителів. Вони претендують на неформальну, але авторитетнішу владу, спираючись на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі в цілях і засобах, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилково визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабством і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під виглядом морального принципу " виживають сильні, слабкі вимирають "

Розкриття причин і характеру агресивності дітей і підлітків вимагає проведення певної класифікації.

У різній літературі з даної тематики згадується про  ряд робіт зарубіжних дослідників, які запропонували розділення на дві групи:

1. Підлітки з  социалізірованнимі формами антигромадської поведінки, для яких не характерні психічні, емоційні розлади.

2. Підлітки, що  відрізняються несоциалізірованним  агресивною поведінкою, для яких  характерні різні психічні порушення.

У вітчизняній  психології існує декілька типів  класифікацій. Деякі дослідники поведінки, що відхиляється, вважають за необхідне як основа рахувати психофізіологічні відмінності дітей, інші - психосоціальний розвиток.

Так, В.К.Андрієнко, Ю.В.Гербєєв, І.А.Невській розрізняють  важких підлітків:

з педагогічною занедбаністю;

· з соціальною занедбаністю (етично зіпсованих);

· з крайньою соціальною занедбаністю.

С.А.Белічева виділяє  три групи:

глибоко педагогічно  запущені підлітки;

· підлітки з  афектними порушеннями;

· конфліктні діти (незлагідні). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці .

Одним з найбільше  трагічних видів девіантного  поводження є самогубство або  суїцид. У психологічній літературі суїцид звичайно розглядається як феномен  соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Під суїцидальним же поводженням людей розуміються різні форми їхньої активності, що направляються представленнями про позбавлення себе життя і службовці засобом дозволу особистісної кризи в умовах конфліктної ситуації. Як правило, змістом психологічної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в складній ситуації зіткнення особистості з перешкодою на шляху задоволення її найважливіших потреб. Причому, ця криза досягає такої інтенсивності, у рамках якої людина не може знайти правильного виходу зі сформованої ситуації на основі наявних у нього життєвого досвіду [11].Важливо підкреслити, що суїцидальне поводження має як внутрішні, так і зовнішні форми свого прояву.