Девиация материнства

Зміст

Вступ.

Розділ 1.  Теоретична інтерпретація феномена материнства.

Розділ 2. Материнство в умовах СРСР та сучасного українського       суспільства.

Розділ 3. Девіантні або нетипові форми материнства.

Висновки.

Вступ.             

Вже досить тривалий час вивчення материнства є досить популярним, як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Інтерес науковців до дитинства та материнства виникає на досить пізніх етапах розвитку суспільства та, власне, науки. І на даний момент набуває все більш вираженого полідисциплінарного характеру, стаючи важливим предметом дослідження не тільки в галузях, які традиційно мають до нього безпосереднє відношення (медицина, фізіологія, біологія поведінки), але і в гуманітарних науках, таких як психологія, історія, культурологія, соціологія і т.д.

Нині в Україні у зв'язку з послідовним змінюванням соціальних інститутів, соціальних цінностей та норм відбувається трансформація  материнства. Необхідно зазначити що основні соціальні аспекти вагітності і пологів, тісно пов’язані з проблемою соціальної цінності материнства і його соціального статусу. Соціальний статус материнства в свою чергу визначається системою моральних цінностей, політичних дій і соціальною практикою. Досвід вагітності, пологів і материнства є дуже важливою частиною біографії майже кожної жінки. Отже, саме тому, материнство можна розглядати як своєрідний індикатор відношення до жінки в суспільстві збоку держави і суспільних інститутів.

Конституцією України проголошено, що сім'я, дитинство, батьківство в Україні охороняється державою. З 1 січня 2004 р. діє новий  сімейний кодекс України, метою якого є зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення права кожної дитини на сімейне виховання, можливість духовного та фізичного розвитку. За законом для встановлення материнства не має значення, чи перебуває мати у шлюбі [35, с.46].                                                                                                                 Актуалізує тему дослідження значно збільшений розмір державної допомоги при народження дитини, наслідки якого є дуже суперечливими та потребують ґрунтовного аналізу.

Слід також відзначити, що як свідчать статистичні дані, вже на протязі багатьох років, репродуктивне здоров'я населення багато в чому визначається репродуктивним здоров'ям молодої жінки у віці до 35 років [31, с. 55]. Його необхідно вивчати, так як здоров’я майбутніх поколінь залежить від того в якому становищі знаходиться здоров’я сьогоднішніх як реальних, так і потенційних матерів.  

Не менш важливою складовою становлення демократичного громадянського суспільства, правової української держави є гендерна рівність, руйнація стійких міфів та застарілих стереотипів про жінку як домогосподарку і жертовну матір. Цікаво виявити, які зміни відбулися на індивідуальному і суспільному рівні, які мотиви народження дитини в сучасній Україні, яке місце дітонародження в загальній картині жіночих життєвих спрямованостей, вивчити картину репродуктивної поведінки жінки.

Безліч сучасних досліджень в області материнства і суміжних проблем відрізняються обширністю, плюралізмом концепції і підходів. Отже, тема материнства привертає увагу багатьох дослідників. Так, серед західних вчених, роботи яких створили теоретичну базу аналізу материнства, можна відмітити: Блам А., Джонсон М., Мід М., Річ А., Форсей Л., Фергасон Є., Хаотменд Х., Хорні К., Чодоров Н. та інші [29;38;].

Серед російських соціологів, які тим чи іншим чином аналізували проблему материнства, можна відзначити таких вчених як: Авдєєв А.А. (проблеми аборту), Акокелова М.Г. (охорона материнства), Белозерова Ю. (соціальні аспекти вагітності),  Ісупова О.Г. (соціальні аспекти материнства), Пушкарьова Н. Л. (соціологія та етнологія материнства), Філіпова Г. Г. (психологія материнства)  [1; 2; 7; 47; ]

На сучасному етапі розвитку соціологічної думки, можна відмітити наступних українських вчених, які займаються розробкою проблематики материнства: Балакірєва О. М. (формування сексуальної культури молоді), Галичанська А. (симетричність сімейних ролей), Голубева І.Є. (молодь і відтворення населення), Лук’яненко І. та Бояну М. (психологічна готовність до материнства),  Павлова Л. (правові аспекти материнства), Семиченко В. А. та Заслуженюк В.С. (психологія та педагогіка сім’ї), Сіданіч І. Г. (культура взаємин батьків та дітей), Соломко І. (сурогатне материнство), Удалова О. (підготовка жіноцтва до сімейного життя), Якубова Ю.М. (проблеми неповнолітніх матерів) та інші [11; 28].

Аналіз наукової літератури показав, що в українській соціологічній науці останнім часом здійснюються спроби подолати суто медико-соціальний підхід проблеми репродуктивного здоров'я, визначити і вивчити його складові і механізми формування, вивчити репродуктивну поведінку. Що стосується досліджень репродуктивного здоров'я, то соціологічних робіт тут дуже мало. Слід назвати роботу київських дослідників О.О. Яременка, О.М. Балакиревої, О.В.Вакуленко, І.Л. Демченко і др. “Формування здорового способу життя молоді проблеми і перспективи” (українсько-канадський проект «Молодь за здоров`я»), в якій досліджується репродуктивне здоров'я молоді [48]. Робота харківських соціологів В.Л. Арбеніной, В.Л. Волянськой, О.Б. Зінчиной, Л.Г. Сокурянськой і ін. "Підліток у великому  місті: фактори і механізми соціалізації", у якій досліджується сексуальне здоров'я підлітків [35].

Необхідно визнати,  що  аналіз материнства в українській соціології знаходиться на периферії наукового інтересу, і спеціальних робіт, присвячених даній проблемі, поки ще не існує, а материнство розглядається в контексті загальних питань, пов’язаних із батьківством, сексуальним вихованням, вихованням дітей тощо.

Мета даної роботи – виявлення особливостей феномену материнства  у сучасному українському суспільстві.

Реалізація висунутої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- здійснити історіографічний аналіз основних теоретико-методологічних підходів до вивчення  материнства;

- дослідити особливості материнства в умовах СРСР та сучасного українського суспільства, а зокрема репродуктивне здоров’я українських жінок як об’єктивне підґрунтя  материнства;

-   з’ясувати фактори, що впливають на особливості сучасного материнства;

- проаналізувати тенденції, що характеризують девіантне (нетипове) сучасне материнство.

Об’єктом роботи є  материнство як соціальний феномен. Відповідно, предмет роботи – характерні  особливості сучасного материнства та його девіантні, нетипові форми.

Робота складається із вступу, трьох глав, списку використаної літератури.

Глава 1. Теоретична інтерпретація феномену материнства.                                          Материнство є однією з фундаментальних цінностей людини. Сучасна наука визначає материнство як період безпосередньої взаємодії матері з дитиною, що триває з моменту народження дитини і протягом всього їхнього життя.[1] У дослідженнях  материнства можна виділити кілька напрямків, серед яких:

   1. Культурно-історичні аспекти материнства, які виходять з того, що у сучасних дослідженнях інститут материнства розглядається як історично обумовлений, що змінює свій зміст від епохи до епохи [22, с.31]. Однак мається значна різноманітність у поглядах на ключові аспекти цієї проблеми.

              Роботи М. Мід показали, що материнська турбота і прихильність до дитини настільки глибоко закладені в реальних біологічних умовах зачаття і виношування, пологів і годуванні груддю, що тільки складні соціальні установки можуть цілком придушити їх. Жінки по самій своїй природі є матерями, хіба, що їх спеціально будуть вчити запереченню своїх дітородних якостей [29, с.98]. Там, де вагітність карається соціальним несхваленням і ображає подружні почуття, жінки можуть йти на все, щоб не народжувати дітей. Якщо жіноче почуття адекватності своєї статевої ролі грубо перекручено, якщо пологи сховані наркозом, що заважає жінці усвідомити, що вона народила дитину, а годування груддю замінено штучним, то в цих умовах виявляється значне порушення материнських почуттів. Кроскультурні дослідження свідчать, що там, де люди вище усього цінують соціальний ранг. Спостереження М.Мід показують, що там, де суспільство надзвичайно високо ставить принцип закононарожденості, мати незакононародженої дитини може кинути її чи навіть убити.                                                        Іншу соціоцентричну позицію займає Е. Бадинтер. Простеживши історію материнських установок протягом чотирьох сторіч (з XVII до XX століття), вона прийшла до висновку, що материнський інстинкт — це міф [38, с.49]. Вона не знайшла ніякої загальної і необхідної поведінки матері, а навпроти – надзвичайну мінливість її почуттів у залежності від її культури,  амбіцій чи фрустрацій. Материнська любов – це поняття, що не просто еволюціонує, але наповняється в різні періоди історії різним змістом. Дослідниця розглядає у взаємозв'язку три головні соціальні жіночі ролі: матері, дружини і жінки, яка вільно реалізується. Е. Бадинтер вважає, що в різні епохи та чи інша з цих ролей ставала чільною. Дослідниця указала на зв'язок між суспільними потребами і мірою материнської відповідальності за народження дитини, роблячи цілком соціологічний висновок про те, що жінка стає кращою чи гіршою матір'ю в залежності від того, цінується чи знецінюється в суспільстві материнство. Науковець проаналізувала динаміку материнських установок протягом декількох століть у Франції і прийшла до висновку, що до кінця XVIII ст. материнська любов була справою індивідуального розсуду, випадковим явищем. У ті часи репродуктивна функція жінки сприймалася лише як рядова, нітрохи не більш важлива, чим участь жінки в сімейному виробництві. З іншого боку, при відсутності чи малій ефективності контролю народжуваності репродукція залишалася невід'ємною стороною життя майже кожної жінки. Цінність дитини визначалася її становим положенням, порядком народження і статтю (цінувався насамперед закононароджений хлопчик і первісток), а аж ніяк не особистими якостями. Розхожим було спокійне відношення до загибелі дитини. З появою небажаних і позашлюбних дітей був розповсюджений так називаний «закамуфльований інфантицид» – практика нещасливих  випадків чи підкидання немовляти в чужі будинки. У цілому суспільство було байдуже до фактів зникнення, раптовій хвороби і загибелі дітей. К. Бонне, просліджуючи історію соціального сирітства, затверджує, що між проявом інфантицидів і відмовленням від дитини існує глибокий зв'язок [29, с.48–59]. У залежності від того, за яку форму відмовлення від материнства суспільство могло законодавчо менше покарати, та і виявляється в більшому ступені.                            Трансформації в суспільній свідомості піддавалися не тільки материнські установки, але й образ дитини. Л. Стоун виявив чотири альтернативних образи новонародженої дитини в європейській культурі:      1) традиційно-християнський, що припускає, ніби немовля несе на собі печатку первородного гріха і врятувати його може тільки нещадне придушення волі, підпорядкування батькам і духовним пастирям;                   2) соціально-педагогічний детермінізм, відповідно до якого дитина по природі своїй не схильна ні до добра, ні до зла, а являє собою tabula rasa, на якій суспільство і вихователь можуть написати що завгодно; 3) природний детермінізм, згідно якому характер і можливості дитини визначені до його народження; 4) утопічно-гуманістичний погляд, який затверджує, що дитина народжується гарною і доброю і псується тільки під впливом суспільства [14, с.117 - 118].                                                                                                                                                                        В другій половині XX ст. соціально-політична емансипація жінок і все більш широке залучення їх у суспільне виробництво робить їхні сімейні ролі, включаючи материнство, не настільки всеосяжними і, можливо, менш значимими для них. Самоповага жінки має, крім материнства, багато інших підстав — професійні досягнення, соціальну незалежність, самостійно досягнуте, а не придбане завдяки заміжжю суспільне становище. Деякі традиційно-материнські функції в інституті родини приймають на себе суспільні інститути і професіонали (лікарі, вихователі, спеціалізовані суспільні установи й ін.). Це не скасовує цінності материнської любові і потреби в ній, але істотно змінює характер материнської поведінки. Як пише історик Ф. Арьєс, в останні десятиліття змінився образ дитини в суспільній європейській свідомості: він став мислитися як надокучливе, непотрібне створіння, що намагаються «відсунути» навіть чисто фізично, зменшуючи кількість і якість тілесного контакту, роблячи виховання дитини подібним до технологічного процесу [18, с.74]. Спад народжуваності пов'язаний з острахом майбутнього, ростом мотивації особистісного розвитку, бажанням затвердити своє місце в житті, свою індивідуальність, мати стійкий соціальний стан раніш, ніж присвятити себе турботі про дітей .                                                        Дослідження різних культурних варіантів материнства в сучасному суспільстві також свідчать про вплив наявних моделей родини, дитинства і цінностей, прийнятих у даній культурі, на материнську поведінку і переживання жінки. Великий інтерес представляє приведене в цих роботах порівняння розподілу материнських функцій у різних культурах, материнської поведінки і відношення до дитини, що забезпечують формування необхідних у даній культурі особистісних якостей (наприклад, особливості когнітивної й емоційної сфери, прихильності, особливостей переживання успіху і невдачі в досягненні мети).                                                                       Таким чином, материнство – це одна із соціальних жіночих ролей, тому навіть якщо потреба бути матір'ю і закладена в жіночій природі, суспільні норми і цінності впливають на прояви материнського відношення. Поняття «норми материнського відношення» не є постійним, тому що зміст материнських установок міняється від епохи до епохи. Тій чи іншій соціальній установці відповідає визначений образ дитини. Прояви девіантного материнства існували завжди, але вони могли носити більш сховані чи відкриті форми і супроводжуватися більшим чи меншим почуттям провини в залежності від суспільного ставлення до цих актів.                            2. Біологічні аспекти материнства. У цей напрямок можна об'єднати дослідження, у яких матір і забезпечувані нею умови розглядаються як організація фізіологічного і стимульного середовища для розвитку дитини. Велике значення надається еволюційним аспектам формування фізіологічних, мотиваційних і поведінкових механізмів материнства. Деякі напрямки цих досліджень поєднують біологічний і психологічний підходи. Серед них найбільш цікавими є наступні:                                                                                                  а) Етологічні дослідження. Материнство вивчається з позицій оцінки кількості ресурсних витрат батьківської особи, виявлення еволюційних основ формування паттернів батьківської поведінки, взаємного забезпечення батьками та дітьми стимуляції для реалізації адаптивної поведінки. У цьому напрямку великий інтерес представляють дослідження, присвячені індивідуальним особливостям материнської поведінки у вищих приматів у неволі й у природі, впливу відносин у співтоваристві, зокрема, рангу матері на її материнську поведінку і розвиток дитини. Деякі з цих досліджень, наприклад, вивчення ізольовано вирощуваних дитинчат приматів, ефектів соціального полегшення і соціального навчання, реакції проходження, батьківських і дитячих стимулів, внесли істотний вклад у розвиток популярних у даний час психологічних концепцій [39, с.98].                                                        б) Фізіологічні і психофізіологічні аспекти материнства. Спектр цих досліджень надзвичайно великий, в основному вони спрямовані на вивчення нейрогуморальних механізмів статевого дозрівання і забезпечення вагітності і лактації. Для даного напрямку традиційним є зіставлення даних, отриманих на тваринах і людині. Вивчається зв'язок гормонального фону й емоційних станів, їхня роль у розвитку материнства, забезпеченні емоційних особливостей материнсько-дитячих відносин. Багато уваги приділяється порівняльним дослідженням гормонального фону і прояву материнської поведінки, динаміці емоційних станів під час вагітності, а також фізіологічному стану людини. Обговорюється адаптивна роль динаміки емоційних станів під час вагітності і післяпологовому періоді. Розвиток материнства і динаміка стану вагітності розглядаються з погляду формування фізіологічної «домінанти материнства», порушення в протіканні вагітності, успішність пологів і післяпологового періоду зв'язуються з ліво- правопівкульним домінуванням, психофізіологічними особливостями емоційної сфери жінки і її особистісних характеристик [38, с.51-52].                                           в) Порівняльно-психологічні дослідження. У даному випадку маються на увазі порівняльні дослідження материнства у тварин і людини і засновані на них уявлення про сутність і механізми «материнського інстинкту». Це одна з найбільш проблемних областей вивчення материнства, оскільки саме поняття інстинкту, а тим більше материнського інстинкту, недостатньо визначено і в психології, і біології. У психологічній літературі полеміка навколо проблеми «материнського інстинкту» (знову ж без аналізу самого поняття «інстинкт») розгорілася в другій половині XX ст. [47, с.37].  Одні дослідники затверджували переваги соціальних факторів у формуванні материнського відношення, інші дотримувались переконань, що материнська прихильність підкоряється багато в чому тим же уродженим механізмам, що ріднять людський вид із тваринами. Роль біологічних факторів у формуванні материнського відношення обговорюється в етологічних дослідженнях.                             3. Психологічні аспекти материнства. У психологічних дослідженнях також існує багато напрямків, які можна, за думкою Г. Филиппової, об'єднати в такий спосіб:                                                                                                                                            - Феноменологічний напрямок. Виділяються і докладно описуються функції матері, особливості її поведінки, переживань, установок, чекань і т.п. Популярним є виділення типів і стилів материнської поведінки і т.д. Саме в цих дослідженнях найбільше яскраво виявляється орієнтація на вікові особливості дитини і періоди материнства, у залежності від чого виділяються  особливості матері.

- Психолого-педагогічний напрямок. Самостійним напрямком можна вважати перинатальну психологію, що займається проблемами вагітності, пологів, післяпологового періоду в психолого-педагогічному і фізіологічному аспектах. У цих дослідженнях використовується сімейно-орієнтована психотерапія, що включає батька й інших членів родини в період чекання дитини, психологічну підготовку сімейних пар до народження і виховання дитини, розробляються методи психологічної корекції і психологічної підготовки вагітної і сімейної пар з погляду оптимізації умов для розвитку дитини (орієнтація на «свідоме батьківство»). Виділяються якості матері, особливості її переживань, емоційних і фізіологічних станів, що вважаються оптимальними і на який дослідники і практики орієнтуються в побудові своїх програм.

- Психотерапевтичний напрямок, у рамках якого вивчаються особливості матері (і ширше — батьків), що розглядаються як джерело порушення психічного розвитку дитини. Це, насамперед, практичні дослідження затримок і порушень психічного розвитку, дитяча психіатрія, порушення соціальної адаптації і психологічні проблеми дітей і підлітків. Багато уваги приділяється вивченню впливу на розвиток дитини, у тому числі дитячого віку, різних форм девіантного материнства [47с. 84-85].

У сучасній соціології особистості материнство вивчається в аспекті задоволеності жінки своєю материнською роллю, як стадією особистісної і статевої ідентифікації. В усіх цих випадках виділяються окремі сторони  материнства чи його функції. У дослідженнях материнства як стадії статево вікової і особистісної ідентифікації воно аналізується з погляду особистісного розвитку жінки, психологічних і фізіологічних особливостей різних періодів репродуктивного циклу (на відміну від інших періодів життя) і т.п.                                                                                                                                                                         Вважається, що особливості материнського відношення визначаються не тільки культурним і соціальним статусом жінки, але і її власною історією до і після народження. Різними авторами виділяються етапи розвитку материнства (як варіанту батьківства) від планування до реалізації в першому і другому поколінні, етапи вагітності, зв'язок вагітності з розвитком особистості, вагітність як стадія розвитку материнства. У плині онтогенезу деякі види досвіду (взаємини з власною матір'ю, контакти з дітьми і виникнення інтересу до них у дитинстві, інтерпретація материнства в зв'язку зі шлюбом впливають на зміст ставлення матері до дитини, своєї материнської ролі й інтерпретацію своїх переживань із приводу материнства. Індивідуальний онтогенез материнства проходить кілька етапів, у процесі яких здійснюється адаптація жінки до материнської ролі [28, с.299]. 

Представлений короткий огляд сучасного стану досліджень в області материнства дозволяє казати, що існує два основних напрямки вивчення даного явища. Перший продовжує традиції психоаналітичного і етологічного напрямку. Другий напрямок — соціально-культурологічний, у рамках якого вивчаються культурно-історичні механізми материнської поведінки, переживання матері ставляться в залежність від соціальних норм материнства.

Поняття „материнство” має певну історію. В сучасних філософських, соціологічних та психологічних концепціях материнство є однією з суттєвих тем. У 1960-1970 рр. в західній соціально-психологічній літературі з’явилася  тенденція розглядати материнство як такий аспект в особистому житті жінки, який може бути рівнозначним з іншими його сферами (дружба, закоханість і любов, переживання самотності тощо).                                                                                     Концептуально новими серед соціологів були визнання праці американських соціологів (М. Джонсон, Л.Форсей, Л. Блам та інші) [38, c.48]. Вищеназвані вчені загострювали увагу на динаміці еволюції відношень у невід’ємній парі матір - дитина з точки зору конструювання образу сильної матері і впливу цього образу на напрямок і особливості соціалізації дитини, на соціальну групу і на все суспільство в цілому.                                                                      У 1970-1980 рр. в західній соціологічній літературі з’явилися досить серйозні неомарксистські за духом інтерпретації соціально - економічних аспектів материнства. Феміністські, неомарксистські орієнтації підкреслювали значення материнської функції саме в цьому аспекті, що стала, на їх думку, причиною однією з основ соціальної нерівності (Х.Хартменд, Е.Фергасон). Материнство розглядалося як біологічно, соціально і психологічно визначена функція жінки, без якої неможливе відтворення індивідів [38, c.50].                                                                                                                Слід також відмітити, що у 60-х рр. ХХ ст. у західній соціології намітився перехід від біологічного детермінізму до соціального конструктивізму: оточуючий нас світ, скоріше і в більшій мірі сконструйований людьми ніж визначений природою. Пануючий у соціології 60-х рр. структурно - функціональний аналіз дозволив уявити суспільство як жорстоку конструкцію, в якій жінка вважалася відповідальною за експресивну функцію, а чоловік за інструментальну. В цей же час, соціальні конструктивістки із числа феміністок заявили, що статус жінки, як і різниця між чоловічим і жіночим, не має біологічного  походження; він лише засіб інтерпретації біологічного, закріплений законами даного суспільства [26, с. 163-164].                                                                                                                                                                         Наукова і політична феміністська дискусія останніх десятиліть поставлена перед проблемою, що загрожує підірвати аналітичну основу феміністського способу мислити, - розходження і нерівність. Жіночі, а слідом за ними і гендерні дослідження стали критикуватися за іконізацію й універсалізацію основних категорій аналізу «чоловік» - «жінка», за допомогою яких імпліцитно відтворюються відносини влади. Паралельно з критикою аналітичних категорій феміністських досліджень був виражений сумнів у існуванні солідарного жіночого суб'єкта і можливості жіночого руху на підставі логіки прямого протиставлення жінок чоловікам [38, c.50]. Наприклад, досвіди жінок різних культурних традицій, класів, віків, сексуальних орієнтацій стали  розглядатися як такі, що зводяться не до єдиного категоріального ядра, а як відмінні один від одного історичні і соціальні процеси конструювання різних зразків і типів жіночності [7, с. 27].                Відповідь феміністських досліджень на критику  полягав у ствердженні, що не зважаючи  на дискурсивну, соціальну й історичну множинність маскулінності та фемінності, все ж таки можна позиціонувати жіночий суб'єкт не як клас осіб, а як вид тілесного і соціального досвіду, який відрізняє жінок. Цей досвід заснований на біологічному розходженні (жіночі тіла здатні до дітонародження, а тіла чоловіків – ні), але організований за допомогою складних інституціональних опосередкувань  у виді  роботи  з догляду (турботи) і обслуговування. Дітонародження і материнство залишилися в сучасності, можливо, останніми інстанціями, що створюють специфічно жіноче тіло і цілком його репрезентують. Дітонародження дотепер є тим досвідом, при якому «жіноче тіло піддається тотальному кодуванню за допомогою сакралізації вагітності і висуванню на перший план зв'язаних з цим процесів етичних вимог». Воно є ядром категорії жінок, її ресурсом і стигмою. Саме на прикладі материнства як тілесного й одночасно соціального феномена може бути показано, як створюється категорія «жінка» і як жінки у своїх індивідуальних життєвих історіях співвідносять себе з цією категорією [13, с.114-116].                                                                                                  Американський соціолог і філософ А. Річ розглядала материнство як соціальний феномен, на відміну від біологічних детерміністів, що шукали тісні зв’язки між потенціальним материнством і сексуальністю. А. Річ, досліджуючи  феномен материнства,  вважала, що суспільний детермінізм є одним з головних факторів, який впливає на формування материнства. Характер материнства і зміст відносин між матір’ю та дитиною, на її думку, визначається у всі часи, не жіночою природою, а суспільними очікуваннями [13, с.119].  Сучасниця і  співвітчизниця А. Річ – відома феміністка               Н. Чодоров, написала багато праць по філософії та соціології материнства. В своїй праці “Відтворення материнства” вона довела, що зміст тих чи інших відносин між матір’ю і дитиною, як і саме оцінка матір’ю своїх дій, формується за рахунок зовнішнього світу більше, ніж за рахунок закладеного в ній біологічного і психологічного. Хоча власне материнство – явище біосоціальне,  в якому соціальна частина сильніше біологічної [38, c.99-101].              Прихильники гендерної концепції виключали тлумачення материнства як біологічного феномену, ставили знак питання поруч з визначенням  біосоціальний, закликали на конкретних фактах довести, що материнство феномен лише і безумовно соціальний.                                                                                    Сучасні уявлення про суть материнства не менш різноманітні, але існуючі визначення поняття «материнство» мають, скоріше, функціональний, а не соціокультурний зміст і розглядають материнство як функцію, властиву жінці. Так енциклопедичний соціологічний словник дає наступне визначення: “Материнство – біологічне і соціальне відношення матері до дитини” [10, c.367]. Материнство є складовою частиною соціального інституту батьківства і впливає на функцію сім’ї як малої соціальної групи. Основними функціями материнства є репродуктивна і виховна [42, c.367]. Тобто, у цьому визначенні материнство розглядається лише з погляду дитини. Значення материнства, як інституту виховання, змінюється залежно від соціально – економічних, історичних умов розвитку суспільства. До того ж, до теперішнього часу у науковій соціологічній літературі материнство розглядається переважно як функція жіночого організму, спрямована на продовження людського роду, включає біологічний (виконування, народження і годування дитини) і соціальний (виховання дитини) аспекти. Материнство визначається як найбільш важлива і необхідна для нормального функціонування суспільства робота. Філіпова Г. Г. розглядає  материнство  як варіант батьківської поведінки (як складову репродуктивної сфери), що властива жіночій статі [47, с.36].                                                                                                                  У соціальній психології визначається три блоки материнської сфери:    1. Потребно - емоційний – потреба матері в контакті з дитиною, в її захисті і турботі про неї, потреба в материнстві. 2. Операційний блок – операції з догляду і охорони, операційний склад спілкування з дитиною. 3. Ціннісно – смисловий блок включає відношення матері до дитини як самостійної цінності, що пов’язана з людиною материнських дитячих відносин в спілкуванні, а також цінність материнства  як стану “бути матір’ю” [47, с.121-122].                                                                                                                                                                                      З точки зору соціологічного підходу материнство розглядається з двох основних позицій: 1. Материнство як забезпечення умов для розвитку дитини. 2. Материнство як частина особистої сфери жінки.                                          У першому випадку материнство розглядається в декількох контекстах:              - культурно-історичний аспект материнства: інститут материнства розглядається як такий, що історично обумовлений і змінює свій зміст від епохи до епохи;                                                                                                                                                                        - біологічний аспект: матір і умови, які вона забезпечує розглядаються як організація фізіологічного і стимулюючого середовища для розвитку людини;                                                                                                                                                                                      - соціально-психологічні аспекти: функції матері, особливості її поведінки, переживання,  установки, опікування тощо, вивчаються періоди материнства в співвідношенні з віком дитини.                                                                                                  Що стосується материнства як частини  особистої сфери жінки, то материнство вивчається як стадія її особистісної ідентифікації. Материнство, як вже було визначене, має соціальну детермінованість.                                                         Підводячи підсумки першого розділу, зазначимо, що феномен материнства досліджувався багатьма науковими напрямками, кожний з яких зосереджував увагу на певному аспекті материнства. Ми розглянули напрямки вивчення материнства: культурно-історичний аспект; біологічний аспект (етологічні, фізіологічні, психофізіологічні напрямки досліджень); психологічний аспект (що включає феноменологічний, психолого-педагогічний, психотерапевтичний). В основному, дані підходи виходять з того, що материнство в першу чергу є біологічною функцією, яка властива жінці. Відзначимо, що серед великої кількості інтерпретацій поняття „материнство” не існує усталеної соціологічної дефініції. В соціології особистості материнство вивчається в аспекті задоволеності жінки своєю материнською роллю, як стадією особистісної і статевої ідентифікації. З точки зору конструктивістської парадигми, материнство уявляється соціальним конструктом, штучно сконструйованим суспільством, державою, громадською думкою, самими жінками. Феміністські автори розглядають материнство як засіб пригнічення жінок, оскільки необхідність народження дитини та догляду за нею ставить жінок у нерівні умови з чоловіками на ринку праці.

Розділ 2. Материнство в умовах СРСР та сучасного українського                        суспільства.                       

Материнство, як вже було визначено, має соціальну детермінованість. Розглянемо вплив соціального контексту на даний феномен на прикладі колишнього СРСР. Радянська держава завжди підкреслювала та підносила материнську роль, або материнську “функцію” жінки. Символічне заохочення народження дітей державою було дуже розвинуте, хоча матеріальне заохочення сильно відставало. У післяреволюційний період жінки були визнані активними творцями і повноправними членами суспільства. Проводилася агітація по залученню жінок у громадське життя, знаходженню ними незалежності від родичів і чоловіків, активній участі в житті суспільства. Однак центральною соціальною функцією всетаки було дітонародження і материнство. Материнство було проголошено соціальною відповідальністю жінки перед державою, тобто її публічним обов'язком [47, с.54-57]. Навіть найбільш послідовна феміністка А. Коллонтай затверджувала, що материнство – це аж ніяк не приватна справа конкретної жінки, а державний обов'язок. Держава офіційно взяла на себе право визначати і контролювати специфічно жіноче призначення. У програму по звільненню жінки від гніту традицій ввійшли і заходи для легалізації абортів (1920 р.) Державний контроль над материнством функціонував по-різному стосовно різних груп жінок. Разом з дозволом абортів були розроблені критерії, за якими деяким категоріям жінок представлялося пріоритетне право аборту. Першими в списку допущених до абортів були заміжні працюючі  і самотні матері, тобто ті, хто уже виконав свою материнську задачу, і ті, хто не мав матеріальної підтримки від батька дитини. Таким чином, легальний аборт найчастіше робили сімейні «матері» або соціально не заможні, «неварті материнства» жінки. Для обох груп медичний аборт залишився і надалі найбільш доступним і прийнятним способом репродуктивного контролю [26, с.16-20].                                                                                                    У 1936 р. відбулася офіційна заборона абортів, продовжувався їхній моральний осуд.  У наступне десятиліття відбувається законодавче зміцнення родини за допомогою ускладнення процедури розводу, закріплення, у тому числі матеріальної, відповідальності батьків за виховання дітей. Родина з чоловіком на чолі знову проголошується споконвічним місцем матері, у якому вона захищена від «непередбачених ударів долі», та зобов'язана бути дійсною господаркою й охоронницею вогнища. Ідеал патріархальної родини не був, однак, реалізований через Другу світову війну, що почалася, як і не було досягнуте викорінювання абортів. Вони залишалися масовим засобом регулювання народжуваності. Число кримінальних переривань вагітності непропорційно зросло в період їхньої заборони і послужило однієї з причин нового дозволу медично контрольованого аборту в 1955 р. [1,с.56].                                           У Радянському Союзі проголошувалося здійснення постійної цілеспрямованої політики охорони материнства й дитинства, яка включала заходи, що мали забезпечувати охорону праці та здоров’я вагітних жінок, державну допомогу у вихованні дітей, наділення жінки, дитини та родини, яка має дітей, особливими правами, пільгами та привілеями з урахуванням інтересів та потреб дитини, а також створення і розвиток різноманітних органів та установ, які надавали відповідні послуги та блага. Влада наголошувала, що однією з характерних рис соціалізму є забезпечення державою умов для гармонійного поєднання дедалі активнішої участі жінок у суспільному виробництві та громадсько-політичному житті країни з виконанням ними сімейних обов’язків та важливої соціальної функції материнства. При цьому комуністична партія, як зазначалося у її програмі, ставила за мету повністю ліквідувати залишки нерівного становища жінки в побуті [33].                                                                                                                                                                         У 1960-ті роки продовжувала розвиватися і вдосконалюватися створена у перші дні існування радянської держави система охорони материнства й дитинства. Так, 19 грудня 1969 р. було прийнято «Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про охорону здоров’я», деякі статті якого стосувалися безпосередньо цієї проблеми. Розділ 5 – «Охорона материнства і дитинства» – містив 6 статей, головна з яких – стаття 38 наголошувала на тому, що : «Материнство в СРСР охороняється та заохочується державою. Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується широкою мережею жіночих консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок та матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих установ, наданням жінці відпустки по вагітності та пологів з виплатою допомоги з соціального страхування; встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги з нагоди народження дитини та допомоги під час нагляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких та шкідливих виробництвах, переводом вагітних жінок на легшу роботу зі збереженням середньої заробітної платні; покращенням та оздоровленням умов побуту та праці; державною та громадською допомогою родині та іншими заходами у порядку, який встановлюється законодавством Союзу РСР та союзних республік» [41].                                                                                                                                                                         Але, все одно, в 60-70 рр. практика абортів продовжує залишатися загальноприйнятим способом регулювання народжуваності. Можливість використання контрацептивів не пропагується медичними установами, отже медицина, таким чином, продовжує зберігати функцію державного контролю над жіночим тілом, намагаючись репресивними  або пропагандистськими  способами примусити жінку до виконання її призначення. У цей час починаються деякі зміни в офіційному визначенні центрального соціального інституту, що контролює материнство. Як ми вже говорили політика зміцнення родини і сімейних цінностей, яка почалася ще в 30-ті роки, знаходить своє продовження в так званій «сімейній програмі» кінця 70-х років [2, с. 64].  У ній материнські функції закріплюються за  допомогою позитивних санкцій.                                                                                                                                             Отже, проаналізувавши сказане ми бачимо, що з початком хрущовської політики «підвищення ролі радянської родини» підсилюється її контролююча функція стосовно материнства. При цьому родина асоціюється переважно з жінкою і жіночим та протиставляється державному, публічному. У цей період починається, за словами західних феміністок, процес приватизації жінки. Материнство й аборт  поступово припиняють нести функцію публічної дії. Вони стають «приватними сімейними рішеннями», здійснюваними за допомогою практики легальних медичних абортів. Держава продовжує «засуджувати» аборт, однак, як не парадоксально він знаходить статус «нормальності» у жіночому досвіді. Материнство набуває для багатьох жінок дуже великої цінності, стає своєрідним сенсом всього життя. Воно сприймається як обов’язковий для кожної жінки досвід. Бездітність і відмова від обов’язкового народження хоча б однієї дитини, набуває ознак асоціальної позиції. Але народивши дитину, ставши матір’ю, жінка досить часто зазнавала великих фізичних і моральних навантажень; через це відчуваючи страх перед майбутнім, деякі жінки відмовляються від материнства вже у пологовому будинку. Не випадково, на наш погляд, для підтримки материнства держава, ще у роки радянської влади не тільки розвинула систему дешевих дитячих будинків, але і стимулювала активізацію сімейних ресурсів. Основним таким ресурсом був “інститут бабусь”, без  допомоги яких молоді матері опинились би в дуже скрутному положенні і в відношенні перспектив отримання освіти і на ринку праці.                            Останній поворот в репродуктивній політиці радянського суспільства відбувся у другій половині 80-х років. В першу чергу він був пов’язаний з визначенням Мінздравом концепції планування сімей. Показовим є те, що ці зміни були пов’язані зі змінами у самому суспільстві – перебудовою та демократією. Таким чином, тільки наприкінці 80-х років в Україні були визначенні ідеї особистого репродуктивного вибору та відповідальності формування репродуктивної поведінки. Визначення жінки у державній політиці шляхом „приватного (сімейного) материнства” ще більш затверджуються у пострадянському періоді.                                                                                     Починаючи з 90-х років держава втрачає контроль над репродуктивною поведінкою (що частково пов’язано з процесом комерціалізації медицини). Фахівці з демографії з’ясували, що після розпаду Радянського Союзу народжуваність у країнах Східної Європи знизилася майже удвічі. Як вважають учені, зниження умовного показника, що позначає теоретичну кількість дітей на одну здатну завагітніти жінку, було викликано переходом до ринкової економіки і викликаною цим політичною, економічною і соціальною нестабільністю.                                                                                                                                Далі, вважаємо доцільним, розглянути умови відтворення материнства в умовах сучасного українського суспільства, для цього нам необхідно визначити об’єктивну готовність молодих сімей України до народження дітей, а також репродуктивне здоров’я жінок .                                                                       Незважаючи на складну демографічну ситуацію та невтішні прогнози, в останні роки в Україні відбулося покращення показників народжуваності. У 2009 році зафіксовано показник зростання народжуваності за останні роки .

Таблиця 2.1.

Динаміка кількості народжених дітей в Україні [ 16]

Важливим фактором, що впливає на показники народжуваності та материнства являється репродуктивне здоров‘я. Можна сказати, що репродуктивне здоров’я складається з трьох основних компонентів, які, в свою чергу, мають наступні елементи, а саме:

- фізичний компонент: здоров’я, вік майбутніх матерів, статеве життя;                            - психологічний компонент: психологічне здоров’я, настрій, психологічна потреба в дітях;                                                                                                                                                       - соціальний компонент: норми репродуктивної поведінки; репродуктивні традиції і соціальні умови [40, c.37].                                                                                                                 Вважаємо, що репродуктивне здоров’я жінки є об’єктивним показником материнства, оскільки здоров'я майбутніх поколінь багато в чому залежить від того, в якому положенні знаходиться здоров'я сьогоднішніх як реальних, так і потенційних матерів. Здоров'я жінок є об'єктивним показником рівня здоров'я населення і індикатором оцінки вирішення екологічних, економічних і соціальних проблем. Стан здоров'я жінок визначається соціальними, політичними, економічними і екологічними умовами їх життя, а також біологічними чинниками.                                                         Поняття «репродуктивне здоров'я» набуло поширення в світі в
80-х рр. ХХ ст. і своїм змістом тісно пов'язано з правом жінок і чоловіків на
охорону здоров'я у сфері репродуктивної системи і здоровим способом життя. По прийнятому ВООЗ визначенню, репродуктивне здоров'я - це стан
повного фізичного, духовного і соціального благополуччя у всіх питаннях,
що стосуються репродуктивної системи, її функцій і процесів, включаючи
відтворення потомства і гармонію психо-сексуальных відносин в сім'ї, а не просто відсутність хвороб репродуктивної системи або порушення її функцій [17, с.135].                                                                                                                 Репродуктивне здоров'я містить різні компоненти і його
досягнення вимагає найрізноманітніших дій. Досягнення репродуктивного здоров'я для всіх вимагає здійснення підходу, який на перше місце ставить людей, а не проблеми і втручання. Це означає активнішу участь людей в охороні власного здоров'я; підвищення індивідуальної відповідальності; застосування знань, отриманих від багатьох дисциплін; розуміння потреб в області репродуктивного здоров'я в контексті терміну життя окремих людей і певного культурного, економічного і фізичного середовища. Таким чином, репродуктивне здоров’я означає можливість задовільного та безпечного сексуального життя. Це передбачає право чоловіків та жінок на інформацію та доступ до безпечних, ефективних, доступних за ціною та прийнятних методів планування сім’ї та інших обраних ними методів регулювання народжуваності, які не суперечать закону, а також право доступу до відповідних послуг з охорони здоров’я, які дозволяють жінці безпечно перенести вагітність, пологи і дають батькам найкращу можливість народити здорову дитину. І хоча репродуктивне здоров'я стосується обох статей, знов таки  при розгляданні  проблем, що стосуються репродуктивного здоров'я, акцент робиться на жінці.                                                                                                                                            Репродуктивне здоров'я включає безпечне і ефективне оберігання від небажаної вагітності; безпечне переривання вагітності; можливість доступу і вибір безпечних для здоров'я методів і засобів контрацепції; безпечна  вагітність і догляд до пологів, в період пологів і після пологів; лікування безпліддя; лікування захворювань репродуктивної сфери; лікування захворювань, що передаються статевим шляхом. Кожна з цих проблем багатогранна, складна, специфічна і вимагає докладного вивчення.

Аналіз літератури з проблеми репродуктивного здоров'я дозволив визначити ряд чинників, що роблять безпосередній вплив на його стан. До них можна віднести наступні:                                                                                                               

• екологічні (забруднення повітря, води, їжі, підвищена радіація), такі, що викликають значне зниження імунітету, погіршення генофонду людей;

•              соціально-економічні (рівень життя жінок, умови їх праці);

•              правовий і соціальний захист жінок-матерів;

•              стан сучасної медицини, якість медичного лікування;

• особові  (рівень сексуальної культури і репродуктивної поведінки);                • спосіб життя жінок, якість між особистих  відносин і т.п.;

•              моральний  тиск на жінку зі сторони громадської думки;

•              нові репродуктивні  технології;

•              сімейна спадщина і ін.;

        • інформаційні.

Якщо розглянути детальніше названі чинники то слід відмітити наступне:              що репродуктивне здоров'я населення є індикатором екологічного фону.  Наслідки Чорнобильської аварії торкнулися багатьох територій України і інших країн. Зміна екологічної  ситуації, забруднення навколишнього середовища ведуть до зростання екологічно залежних захворювань і смертності, впливають на перебіг вагітності і народжуваності, викликають серйозні генетичні наслідки. В даний час в індустріально розвинених регіонах України до 98% жінок зайнято в суспільному виробництві з них практично кожна десята працює  в несприятливих умовах. А за даними наукових досліджень, стан здоров'я жінок, частота ускладнень вагітності і пологів  знаходяться в прямій залежності від умов праці і тяжкості роботи яку виконують. У зв'язку з вищевикладеним жінки репродуктивного віку особливо потребують соціального захисту [43, c.49].              Криза, що охопила практично всі сфери життєдіяльності українського суспільства, привела до різкого падіння рівня життя населення країни, погіршення матеріального положення всіх верств  і соціальних груп, зокрема молодих жінок, які перебувають в шлюбно-сімейних відносинах, так і незаміжніх. Низький рівень доходів зумовив труднощі із забезпеченням житла і організації сімейного побуту.

Наукові дослідження показують, що умови праці впливають на репродуктивне здоров'я жінок. Дані, отримані при обстеженні жінок, що працюють в різних галузях економіки, дозволяють зробити висновки що в абсолютній більшості випадків клінічні, імунологічні, гормональні, патофізіологічні та інші прояви шкідливої дії різних чинників виробничого середовища мають односпрямований, однотипний характер і свідчать про зниження фертильності жінок, підвищення частоти патології вагітності, запальних захворювань статевих органів [24, с. 36]. Встановлений зв'язок професії  з рівнем і структурою гінекологічної  захворюваності                                                         Правові і юридичні чинники роблять вплив на репродуктивне здоров'я багатьма прямими і непрямими шляхами, наприклад, за допомогою законів і регулюючих положень, що стосуються мінімального віку вступу в шлюб, гарантії виплат матеріальної допомоги по догляду за  дитиною  і  т. ін. Мета соціальної політики, у тому числі і політики у сфері репродуктивного здоров'я і поведінки, - підвищення ефективності виконання соціальних зобов'язань держави перед громадянами в умовах обмежених бюджетних можливостей держави при реалізації соціальних гарантій. [9, c.92-93]

Положенням про порядок призначення і виплат державою допомоги сім'ям з дітьми передбачаються наступні види допомоги: матеріальна допомога з вагітності і пологів; одноразова допомога при народженні дитини; матеріальна допомога по догляду за дитиною; грошові виплати матерям (батькам), що виховують трьох і більше  дітей; матеріальна допомога з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою  дитиною; допомога на дітей  у віці до 16 років (що вчаться - до 18 років); допомога на дітей самотнім матерям; допомога на дітей військовослужбовців  термінової  служби; допомога на дітей, які знаходяться під опікою; тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або коли стягнення аліментів неможливе. В Україні з 1 січня 2011 р. зріс розмір допомоги при народженні дитини. Так, набув чинності закон "Про внесення змін до закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо виплати допомоги при народженні дитини" від 17.11.2009 р. № 1723-VI.    Після підвищення допомога складає: для першої дитини - близько 18 тис. грн, для другого - близько 37 тис. грн, для третього і кожної наступної - близько 73,5 тис грн.                                                                                                                Добре відомо, що подібні заходи по стимулюванню народжуваності, що впроваджуються різними державами, не здатні|здібні| змінити|зраджувати| індикатор дітності| в свідомості, і чисельність корінного населення як зменшувалася, так і продовжує зменшуватися. Нетривалий ефект збільшення народжуваності створює тільки|лише| видимість поліпшення|покращання| демографічної ситуації, оскільки обумовлений зрушенням|зсувом| в календарі народжень і, зокрема, скороченням інтервалів між народженням перших і других дітей.

Важливо розуміти принципову помилковість вирішення проблеми малодітності за допомогою матеріальної підтримки сім'ї і матері, на чому наполягають, наприклад, І. С. Лаврентьева, А. М. Ілішев  і багато інших, оскільки в парі сім'я - держава торгівля недоречна: сім'ї завжди буде мало, і держава не зможе до безкінечності задовольняти її зростаючі запити                [25, с.50-59]. Слід погодитися з С. В.Захаровим в тому, що "активність держави повинна бути направлена на те, щоб як можна менша частка населення в своїй життєдіяльності спиралася на штучні "підпори" у вигляді допомоги і пільг" [18, с.45]. Основними адресатами державної підтримки матерів стануть, на думку російського дослідника С.Т. Багдасаряна, перш за все, представниці національних меншин" і соціально-неспроможні сім'ї [6, с.18].

На думку ученого А. І. Антонова, "тільки одна мета веде до підвищення народжуваності - зростання потреби сім'ї в дітях до рівня 3 - 4 дітей". Але "досвіду такого роду не було в нашій країні і немає ніде в світі" [3, с.47]. Таким чином, питання про збільшення допомоги щодо народження дитини, є досить складним, а її наслідки потребують детального вивчення.              Незадовільний стан репродуктивного здоров'я населення пояснюється погано організованою системою інформації з усіх питань проблеми планування сім'ї, низьким рівнем сексуальної культури населення, не усвідомленим відношенням людей до своєї репродуктивної поведінки, відсутністю служби планування сім'ї. В Україні впродовж десятків років не налагоджено на належному рівні виробництво якісних контрацептивних засобів в достатній кількості, відсутнє виробництво гормональних контрацептивів, препаратів і інструментів для переривання вагітності; виділяється недостатньо коштів для закупівлі контрацептивів за кордоном. Залишається низьким і рівень кваліфікації акушерів-гінекологів, терапевтів, педіатрів і різних медичних працівників з питань  планування сім'ї.                             Не дивлячись на те, що проводяться органами і установами охорони здоров'я заходи по попередженню не планованої вагітності, аборт до цих пір залишається основним методом регулювання народжуваності. Проте залишається висока питома вага позалікарняних абортів.                                           У комплексі несприятливих впливів на організм жінки і її потомства особливе місце займають спосіб життя сучасної молодої жінки, в якому широкого поширення набули такі негативні пристрасті, як куріння, зловживання алкоголем, пристрасть до токсичних і наркотичних речовин, що робить прямий негативний вплив як на здоров'я майбутньої матері, так і на здоров'я її дитини. Чинник ризику впливу на репродуктивне здоров'я із сторони вживання наркотиків не такий значний в кількісному відношенні, але дуже значний і небезпечний в якісному. Крім того, необхідно відзначити, що відбувається зменшення числа щодо здорових в репродуктивному плані жінок,  які ще до періоду фізіологічної і соціальної зрілості проходять вельми тернистий шлях. Особливу проблему складають ранній вступ до сексуального життя покоління сучасної молоді і числа вагітностей і народження дітей, що все збільшується, до 20-річного віку. Підліткова вагітність породжує також і проблему абортів.                                                        Не можна не відмітити той факт, що репродуктивне здоров'я жінки, у свою чергу, достатньо тісно пов'язане з якістю міжособових відносин, із сприйняттям себе як особи і з оцінкою виконаних «своїх завдань» («годувальниці», «берегині домівки» і т.д.). Якщо суспільство орієнтує чоловіка і жінку на виконання строго певних «природних» ролей, які часто розходяться з потребами і можливостями особи людини, це може викликати певний надлом в психічному і фізичному здоров'ї. На здоров'я жінки впливають відношення в сім'ї, зокрема сімейне насильство як фізичне, так і психологічне [49, c.78].                                                                                                   Серед чинників, які обумовлюють нове розуміння материнства та створюють новий контекст для його розгортання, хотілось відмітити те, що на нинішньому етапі трансформаційних процесів в Україні відбувається переосмислення ролей жінки й чоловіка в суспільстві, а точніше - створення егалітарних принципів рівності. Егалітарна концепція виходить з того, що жінка й чоловік – рівні як особистості, і тому повинні мати в суспільстві однакові можливості для свого розвитку, самореалізації. У сучасних жінок прослідковується тенденція об'єднати в єдине ціле такі два бажання, як зробити успішну кар'єру та стати доброю матір'ю і дружиною. Чоловіки бажають з одного боку, щоб жінка була економічно незалежна, а з іншого – присвятила себе повністю сім'ї та вихованню дітей [12, c.159].