Доходи місцеіих бюджетів проблеми формування та виконання

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ 

1. Сутність та необхідність місцевих бюджетів

     Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід’ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси. Бюджету належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин.

     За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому [1, 3, 6].

     Організаційними формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів (державний бюджет, бюджет Автономної Республіки (АР) Крим і місцеві бюджети) [2].

     За допомогою організаційних форм держава «вибудовує» внутрішньобюджетні відносини стосовно форм державного і адміністративно-територіальнгого устрою. Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і макрорівні [10, 15].

     Стосовно визначення поняття «місцеві бюджети» в економічній літературі немає єдиної точки зору. Розгляд різних поглядів щодо визначення поняття «місцевих бюджетів» дозволяє охарактеризувати їх як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих Рад.

     При дослідженні проблеми місцевих бюджетів, їх необхідно рохглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередені сукупності місцевих бюджетів. Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети – це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, в їх основі покладено принципи забалансування тощо.

     Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом [2, 4, 8].

     Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [4, 11].

     Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевихрезультатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільнеспоживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживаннярозподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншимиланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому [9].

     Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме:

• формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;
• розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;
• контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

     Складна структура місцевих бюджетів України, а також необхідність встановлення раціонального взаємозв’язку між державним і місцевими бюджетами висуває завдання визначення принципів і умов оптимального розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи.

     При розподілі доходів між ланками і видами бюджетів повинні дотримуватися слідуючі вимоги:

• єдність бюджету і державного плану економічного і соціального розвитку України;
• забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов’язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. В цьому проявляється активний вплив бюджету на прискорення темпів розвитку економіки та покращення соціальної обстановки в регіоні;
• збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягу його закріплених доходних джерел;
• підвищення зацікавленості державних і місцевих органів в успішному виконанні планів надходжень загальнодержавних доходів і зборів (податкових і неподаткових) на території відповідної місцевої Ради  народних депутатів;
• забезпечення рівномірності надходження коштів і усунення можливих касових розривів внаслідок неспівпадання термінів здійснення  видатків і отримання доходів [15, 16, 18].

2. Методологічні аспекти формування доходів місцевих бюджетів

     Фінансово-економічні відносини органів місцевого самоврядування, що виникають у результаті акумулювання коштів до місцевих бюджетів та надання суспільних послуг громадянам, потребують ретельного дослідження з метою забезпечення сталого розвитку територіальних громад.

     Теоретико-методологічні засади у сфері місцевих фінансів висвітлені у наукових працях таких провідних фахівців, як В. Зайчикова, О. Кириленко, В. Кравченко та ін. Однак у системі формування доходів місцевих бюджетів є певні теоретично-методологічні неузгодженості, які потребують подальшого дослідження. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування в рамках національної економічної політики мають право на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень [12, 13, 17].

     Фінансові системи, які складають підґрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування, мають достатньо диверсифікований і підвищувальний характер, вони повинні забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до виконуваних ними завдань.

     Органи місцевого самоврядування в Україні виступають самостійними суб’єктами, які наділенні повноваженнями щодо самостійного визначення джерел наповнення та їх автономного залучення до місцевих бюджетів. Систему формування доходів місцевих бюджетів в Україні на даному етапі характеризує низький рівень фіскальної спроможності місцевих податків і зборів; низький рівень їх питомої ваги у валовому внутрішньому продукті й у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів; низький рівень податкових надходжень, пов’язаних із політикою органів місцевого самоврядування (плата за надання певних послуг органами місцевого самоврядування) тощо.

     Розподіл та цілеспрямоване використання фінансових ресурсів, які формуються в усіх підрозділах суспільного сектору, є важливим джерелом розширення виробництва, зростання матеріального та культурного рівня життя народу. Від обсягів і заходів, на які спрямовуються фінансові ресурси залежить технічний рівень виробництва, зростання його масштабів [21, 25, 26].

     Суспільний сектор складається з таких секторів: державного, соціального страхування та комунального. До повноважень органів суспільного сектору належить перерозподіл ресурсів і надання послуг. Їхня діяльність включає надання різного роду трансфертів – надання коштів окремим особам, підприємствам, об’єднанням і комунам, а також отримання коштів від них тощо.

     Система формування доходів місцевих бюджетів повинна розглядатися у системі міжбюджетного регулювання, оскільки формування дохідної частини місцевих бюджетів обумовлюється не тільки методами і засобами наповнення місцевих бюджетів, а й відносинами між органами різних рівнів влади (міжбюджетні відносини). На думку К.Лайкама, міжбюджетні відносини охоплюють: розподіл і законодавче закріплення між різними рівнями органів влади відповідальності за виконання економічних функцій; визначення обсягу видатків, які забезпечують виконання повноважень, закріплених за кожним рівнем бюджетної системи; встановлення і законодавче закріплення джерел доходів бюд-жетів усіх рівнів; усі форми підтримки регіонів.

     Міжбюджетні відносини, зазначає В. Зайчикова, мають розгля-датись як відносини між центральним урядом, з боку держави, та місцевими урядами, з боку місцевого самоврядування, з приводу пере-розподілу фінансових ресурсів у сфері публічних фінансів.В Україні найбільш дієвим напрямом розподілу повноважень, обов’язків і сфер відповідальності рівнів державної влади вважають розвиток місцевого самоврядування, в якому найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу (економічна демократія).

     Сучасний соціально-економічний розвиток регіонів України ха-рактеризується зрушеннями у структурних реформах бюджетної системи, спрямованими на підвищення ролі місцевого самоврядування. Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо життєвий рівень населення буде підтримуватись лише завдяки зусиллям представників державної виконавчої влади. На сьогодні в розвинених країнах використовуються різні дохідні інструменти, закріплені за місцевими бюджетами.[4, 15, 27].

     З метою регламентування і впорядкування міжбюджетних відносин, які функціонують у формі розподілу доходів, на практиці застосовуються процентні відрахування.Додержання загальних принципів оподаткування на рівні місцевих бюджетів є необхідною передумовою для створення зваженої системи розподілу податків між ланками бюджетної системи. Критерієм наповнення місцевих бюджетів податковими надходженнями є їх відповідність видатковим повноваженням місцевого самоврядування. В іншому випадку можуть виникнути загрози для інвестиційного фінансування, а також спроби введення додаткових місцевих зборів або підвищення ставок оподаткування [25, 26, 28].

     Слід відзначити, що введення додаткових місцевих зборів та підвищення ставок оподаткування загострюють проблему нерівних можливостей місцевого самоврядування для розвитку соціальної інфраструктури регіонів та розробки середньострокових прогнозів доходів місцевих бюджетів. Отже, невідповідність податкових надходжень місцевих бюджетів видатковим повноваженням органів місцевого самоврядування призводить до порушення принципу нейтральності оподаткування стосовно економічних суб’єктів різних регіонів.

     Основу економічного принципу оподаткування, спрямованого на забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів, становлять ідеї оптимізації величини фінансових ресурсів, які мобілізуються до бюджетів різних рівнів і тих, що залишаються у розпорядженні платників податків, не створюючи при цьому перешкод для економічного зростання та підвищення інвестиційної привабливість регіонів. Реалізація принципу справедливого оподаткування передбачає однаковий рівень оподаткування за аналогічних або рівних обставин.

     Застосування зазначеного принципу здійснюється відносно окремих громадян, а також економічних суб’єктів у межах певних регіонів (фіскальна справедливість). На думку Дж. Б’юкенена, фіскальна справедливість повинна базуватись на тому, що регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами і в податковому навантаженні можуть спричиняти неефективне переміщення виробничих факторів.

     В Україні фіскальна справедливість, в першу чергу, залежить від методів проведення фіскальної політики, яка може бути дискреційною чи недискреційною. Перша передбачає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. Друга – автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів. Потрібно зауважити, що ефективність системи формування доходів місцевих бюджетів значною мірою залежить від рівня еконо-мічного розвитку країни та її регіонів.

     Серед головних чинників, які безпосередньо визначають обсяги регіональних фінансових ресурсів виділяють галузеву структуру та дохідність регіональних комплексів; відмінності соціально-економічного розвитку регіонів; ефективність використання місцевих ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних тощо); рівень розвитку соціальної та виробничої інфраструктури тощо.Відповідно до бюджетного кодексу України місцеві бюджети це – бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

     Місцеві бюджети А. Буряченко характеризує як економічну категорію, що відображує грошові відносини, які виникають між місцевими органами самоврядування та об’єктами розподілу створеної вартості у процесі формування фондів коштів, що використовуються на соціально-економічний розвиток регіонів і поліпшення добробуту населення. У вітчизняній науковій літературі фінанси традиційно розділяють на публічні та приватні.

     До публічних фінансів належать: державні та муніципальні фінанси (фінанси місцевих органів влади). Первинним для публічних фінансів є видатки, оскільки фінансуються чітко регламентовані завдання і функції публічного утворення. До приватних фінансів належать: особисті фінанси, сімейні фінанси, фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси (фінанси підприємств), фінанси банків (банківська справа) та фінанси некомерційних організацій. В. Кравченко до публічних фінансів відносить державні фінанси, місцеві фінанси, фінанси неприбуткового сектору, а також фінанси між-державних об’єднань, участь у яких бере Україна.

     Роль публічних фінансів розглядається в двох аспектах. По-перше, як важливий інструмент державного управління, здійснення державної влади. По-друге, як найголовніший сегмент фінансової системи країни, що визначає вектор розвитку економіки та забезпечує її розширене відтворення. Місцеве самоврядування в Україні виступає формою автоном-ного здійснення публічної влади відповідно до чинного законодавства. Таким чином, проблематика суспільних фінансів займає визначальне місце для усвідомлення економічної сутності системи формування доходів місцевих бюджетів як складової публічних фінансів.

     Суб’єктами системи формування доходів місцевих бюджетів виступають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадяни, асоціації органів місцевого самоврядування, бюджетні установи, громадські некомерційні організації та приватний сектор [5, 23].

     Отже, система формування доходів місцевих бюджетів має такі складові: по-перше, нормативно-правове забезпечення, що полягає у визна-чених чинним законодавством організаційно-правових і майново-фінансових положеннях щодо розвитку місцевих фінансів; по-друге, форми і методи мобілізації доходів для наповнення місцевих бюджетів (самооподаткування, залучення коштів внаслідок їх перерозподілу між бюджетами різних рівнів; кредити, внутрішні місцеві позики тощо); по-третє, органи управління фінансовими ресурсами місцевого бюджету (територіальна громада; селищні, міські, районні ради; виконавчі органи рад; органи самоорганізації населення тощо); по-четверте, форми організації системи фінансування, тобто міс-цеві бюджети (бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого само-врядування); по-п’яте, функції, компетенції, сфери відповідальності, закріп-лені за різними рівнями державної влади і місцевого самоврядування; по-шосте, фінансові інструменти формування доходів; по-сьоме, види та різновиди послуг, які надаються громадянам, підприємницьким структурам і неприбутковим організаціям; по-восьме, методичні рекомендації щодо моніторингу фінансової діяльності місцевих органів [10, 19].  
 
 
 

     1.3 Організаційно – правові засади формування доходів місцевих бюджетів

     У сучасних умовах розвитку та функціонування місцевих бюджетів існує необхідність у розробці ефективної системи управління ними, яка забезпечить досягнення максимальних результатів їх діяльності. У вітчизняній економічній науці дослідженню проблем місцевих бюджетів присвячені праці багатьох сучасних учених-економістів. Вони зазначають, що бракує наукових і практичних напрацювань щодо окреслення шляхів оптимізації формування власних доходів місцевих бюджетів, які б відповідали сучасним вимогам і задовольняли потреби суспільства [9]. В умовах проведення адміністративно-територіальної реформи особливої актуальності набувають питання, пов’язані з аналізом, систематизацією нагромадженого досвіду вітчизняної економіки, узагальненням досягнень зарубіжних країн у сфері формування та раціонального використання місцевих податків і зборів [12].На думку вітчизняних спеціалістів, більшість праць висвітлює лише окремі аспекти місцевих фінансів, а питання функціонування їх у регіонах з обмеженими фінансовими ресурсами порушується фрагментарно [11]. Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах — суспільних і організаційних.

     За  допомогою організаційних форм держава «вибудовує» внутрішньобюджетні відносини стосовно форм державного і адміністративно-територіального устрою. Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів, створюваних у розпорядженні органів державної структури. Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин (шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання і т.п.), держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини — економічними процесами.

     Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівні.

     Місцеві бюджети можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів.

     Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети — це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, у їх основі покладено принципи збалансування тощо.

     Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети— це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

     Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією, Бюджетним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення. 

     Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме:

• формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;

• розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;

• контроль  за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

     На  сьогоднішній день формування місцевих бюджетів регулюється Бюджетним кодексом України , законом України «Про місцеве самоврядування» , законами України про оподаткування та законами України про Державний бюджет на відповідний рік . Місцевий бюджет містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету [].

     Фінансові системи, які складають підґрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування, мають достатньо диверсифікований і підвищувальний характер, вони повинні забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до виконуваних ними завдань [6].

     Система формування доходів місцевих бюджетів повинна розглядатися у системі міжбюджетного регулювання, оскільки формування дохідної частини місцевих бюджетів обумовлюється не тільки методами і засобами наповнення місцевих бюджетів, а й відносинами між органами різних рівнів влади (міжбюджетні відносини).

     Сучасний соціально-економічний розвиток регіонів України характеризується зрушеннями у структурних реформах бюджетної системи, спрямованими на підвищення ролі місцевого самоврядування.

     Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо життєвий рівень населення буде підтримуватись лише завдяки зусиллям представників державної виконавчої влади.

     На сьогодні в розвинених країнах використовуються різні дохідні інструменти, закріплені за місцевими бюджетами. З метою регламентування і впорядкування міжбюджетних відносин, які функціонують у формі розподілу доходів, на практиці застосовуються процентні відрахування. У дослідженнях С. Буковинського доведено, що специфіка застосування методу процентних відрахувань у ході бюджетного процесу залежить від засад функціонування бюджетної системи [].

     За  умови самостійності державного та місцевих бюджетів передбачається закріплення доходів за кожним із них у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами.

     Слід відзначити, що введення додаткових місцевих зборів та підвищення ставок оподаткування загострюють проблему нерівних можливостей місцевого самоврядування для розвитку соціальної інфраструктури регіонів та розробки середньострокових прогнозів доходів місцевих бюджетів. Отже, невідповідність податкових надходжень місцевих бюджетів видатковим повноваженням органів місцевого самоврядування призводить до порушення принципу нейтральності оподаткування стосовно економічних суб’єктів різних регіонів.

     Основу економічного принципу оподаткування, спрямованого на забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів, становлять ідеї оптимізації величини фінансових ресурсів, які мобілізуються до бюджетів різних рівнів і тих, що залишаються у розпорядженні платників податків, не створюючи при цьому перешкод для економічного зростання та підвищення інвестиційної привабливість регіонів.

     Реалізація принципу справедливого оподаткування передбачає однаковий рівень оподаткування за аналогічних або рівних обставин. Застосування зазначеного принципу здійснюється відносно окремих громадян, а також економічних суб’єктів у межах певних регіонів (фіскальна справедливість). На думку Дж. Б’юкенена, фіскальна справедливість повинна базуватись на тому, що регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами і в податковому навантаженні можуть спричиняти неефективне переміщення виробничих факторів [8, c. 48].

     В Україні фіскальна справедливість, в першу чергу, залежить від методів проведення фіскальної політики, яка може бути дискреційною чи недискреційною. Перша передбачає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. Друга – автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

     В. Зайчикова вважає, що забезпечення фіскальної автономії місцевого самоврядування або достатньої власної дохідної бази і права встановлення у визначених межах надбавки до загальнодержавних податків можливе шляхом запровадження місцевих майнових податків та за рахунок диверсифікації джерел фінансування органів місцевого самоврядування України [10, c. 34].

     Сучасна практика розвитку місцевого самоврядування в різних країнах свідчить, що природа місцевого самоврядування не може бути визначена однозначно, зокрема, паралель між повноваженнями органів влади різних рівнів провести досить важко. 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ 
 

     2.1. Аналіз виконання дохідної частини місцевих бюджетів

     За даними Державного казначейства України, у 2009 році до дохідної частини місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) загального та спеціального фондів разом надійшло 71, 0 млрд. грн., що на 3, 8 %, або на 2, 8 млрд. грн., менше, ніж відповідний показник минулого року. Рівень виконання річного плану доходів, затвердженого місцевими радами на 2009 рік, склав 90, 7 % (у 2008 році – 97, 8 %). Виконання дохідної частини місцевих бюджетів у 2007–2009 роках характеризують дані, наведені у таблиці 2.1 (Додаток 1.) [26, 30]

     Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті у 2009 році становила 24, 6 %, що на 0, 2 в. п. менше за відповідний показник 2008 року. Водночас частка доходів загального фонду місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету збільшилася порівняно з відповідним минулорічним показником на 1, 5 в. п. і склала 26, 6 %. За доходами спеціального фонду місцевих бюджетів відмічається зменшення на 5, 8 в. п. до17, 7%. Динаміка щомісячних надходжень доходів місцевих бюджетів за 2009 рік демонструє зменшення обсягів порівняно з відповідними показниками попереднього року, що спостерігається вперше за останні роки [26, 28].

     Найбільше доходів (без урахування міжбюджетних трансфертів) за підсумками 2009 року надійшло до бюджетів м. Києва (14, 0 млрд. грн. або 19, 9 % усіх доходів місцевих бюджетів), Донецької (7, 4 млрд. грн. або 10, 4 %), Дніпропетровської (6, 2 млрд. грн., або 8, 7 %) та Харківської (4, 0 млрд. грн. або 5, 6 %) областей.