Доходи, їх джерела і розподіл

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ 1. Класифікація доходів та їх джерела формування.................................5

1.1. Персональний розподіл  доходів. ....................................................................5

1.2. Функціональний  розподіл   доходів:  марксистська   та   маржиналістська концепції……………….…………………………………………........................10

Розділ 2. Сутність та механізм розподілу факторних доходів.........................18

2.1. Попит на ресурси  в теорії граничної продуктивності.................................18

2.2. Заробітна плата як явище ринку праці………………….............................23

Висновки................................................................................................................30

Додатки ……..………………………………………............................................32

Список використаних  джерел.............................................................................40

ВСТУП

Проведена  економічна  реформа  і  перехід   до   ринкових   механізмів функціонування  економіки  України,  органічне  включення   її   в   процеси  світового господарювання  вимагають  корінного  перегляду  всієї сукупності економічних важелів,  використовуваних  у  системі  керування.  Перехід  від переважно прямих адміністративних методів впливу до непрямих, заснованих  на ринкових  механізмах  і   взаємозв’язках,   має   потребу   в заглибленому теоретичному осмисленні широкого кола  мікро-  і макроекономічних  проблем, включаючи мотиваційний аспект господарської діяльності   економічних суб’єктів, об’єктивні закономірності формування і використання  доходів цих суб’єктів.

В умовах товарно-грошових відносин основним показником, що характеризує кінцевий  результат  виробничо-господарської  діяльності підприємства,   є прибуток. З доходами і  прибутком  підприємства  зв’язане рішення  важливих соціальних, економічних,  політичних,  етичних  проблем суспільства  як  на мікро-, так і на  макрорівні. 

В умовах ринкової економіки одержання прибутку є  безпосередньою метою виробництва. Прибуток створює визначені гарантії  для  подальшого існування підприємства, оскільки тільки  його  накопичення  у  виді  різних резервних фондів допомагає переборювати  наслідок  ризику,  зв’язаного  з реалізацією товарів на ринку.

Отже, сьогодні тема доходів населення, як фізичних так і юридичних осіб, є актуальною в кожній країні, оскільки саме вони визначають рівень бідності в державі, а також суттєво  впливають на рейтинги нації по світових показниках.

Метою цієї курсової роботи є поглиблення і закріплення  теоретичних знань з політичної економії по темі «Доходи населення, їхні джерела формування та форми  розподілу».

Виходячи з мети, курсовою роботою передбачається виконання  таких завдань:

• дати загальну характеристику поняттю «дохід» як економічної категорії;
• визначити види доходів населення за різними критеріями, спираючись на їхні джерела формування;
• здійснити аналіз функціонального та персонального розподілу доходів;
• дослідити механізм розподілу факторних доходів, ретельніше розглянувши процес формування попиту і пропозиції на ресурс «праця» та встановлення ринкової ціни праці, врахувавши вплив інституційних чинників (держави та профспілок) на ринок праці.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є  теоретичні та методологічні  аспекти доходів населення держави.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які  склалися під час формування і  розподілу різних форм доходів в  країні.

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ ДОХОДІВ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ

1.1. Персональний  розподіл доходів

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід — це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових грошах і т. ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1. За рівнем формування:

• доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін.;
• доходи макроекономічного рівня: національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

• доходи індивіда;
• доходи домогосподарства (сім'ї);
• доходи підприємства (фірми);
• доходи галузі;
• доходи територіальної громади;
• доходи держави;
• доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

• номінальний дохід — визначається в цінах поточного періоду;
• реальний дохід — визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності  підприємства (фірми) використовують  такі форми доходу:

• Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг:

TR=PQ                                                         (1.1)

де ТR — валовий дохід;

Р — ціна одиниці виробленого товару (послуги);

Q — кількість реалізованих товарів (послуг);

РQ — виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

• Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

                                                        (1.2)

де АR — середній дохід;

Р — ціна одиниці виробленого товару (послуги);

Q — кількість реалізованих товарів (послуг).

• Граничний дохід — приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

                                                      (1.3)

де MR — граничний дохід;

 — приріст валового доходу;

 — приріст обсягів  реалізованих товарів чи послуг;

PQ — виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

5. Залежно від включення  доходу в ціну товару:

• первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;
• вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6. За джерелом отримання:

• Доходи від ресурсу "праця" як такого, що не має відособленого  від свого власника існування:

• заробітна плата;
• доходи працівників колективних підприємств;
• доходи від індивідуальної діяльності;
• доходи від підсобного господарства;
• доходи від кооперативної діяльності;
• доходи підприємців.

• Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

• дивіденди від акцій;
• відсотки від паю;
• відсотки від банківських вкладів;
• доходи від облігацій;
• орендна плата тощо.

• Доходи, що безпосередньо  не пов'язані з оцінкою результатів  діяльності:

• часткова компенсація виплат на освіту;
• безоплатне надання послуг з охорони здоров'я;
• адресна допомога малозабезпеченим верствам населення;
• благодійні послуги;
• соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи):

• доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів;
• рентний дохід;
• процентний дохід, або прибуток на капітал;
• підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

В економічній  теорії є дві форми розподілу  доходів: функціональний і персональний.

Функціональний розподіл є первинним і тому значною  мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств –  персональний розподіл.

Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

• розмір грошових доходів членів сім'ї;
• наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;
• рівень цін на споживчі економічні блага;
• обсяг податків;
• наявність чи відсутність безробітних у сім'ї;
• ступінь соціальної захищеності;
• тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;
• наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;
• наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

• власність на ресурс "праця", який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;
• власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;
• державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров'я, пільги тощо);
• інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення  свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

• придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту , довгострокове страхування життя тощо);
• придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров'я, транспортних та інших послуг);
• сплата податків та обов'язкових неподаткових платежів;
• придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;
• інші витрати.

Рівень сімейних доходів  не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім'я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Чим бідніша країна, тим  більша частка сімей, що проживають у  межах фізіологічного мінімуму.

Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя  людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній  структурі витрат домогосподарства (сім'ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім'ї  є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст  Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, є важливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Згідно з Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Досягнення оптимальної  структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави.

1.2. Функціональний розподіл доходів:

марксистська та маржиналістська концепції

Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва (ресурсами), до них за монетаристською концепцією належать праця, капітал, земля і підприємницькі здібності, а за марксистською — речові фактори (земля і капітал) та особовий (робоча сила).

В економічній теорії є  два принципово різні підходи  до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський.

Марксистська концепція  функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

• капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;
• носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;
• новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;
• результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);
• національний дохід має дві складові (v+m),

де v — затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, a m – затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості;

• капіталісту додаткова вартість (т), нічого не коштує, а для найманого працівника — це неоплачена праця;
• пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (v) і додаткову вартість (т), показує ступінь експлуатації (т'), яка визначається так: m'= 100 %. Чим більша частка т в структурі (v+m),  тим вищий ступінь експлуатації найманої праці капіталом;
• додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) та землевласниками). У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р — прибуток промислового капіталіста;

Н — прибуток торговельного капіталіста;

i — позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

R — рента — форма доходу землевласника.

Розподіл додаткової вартості здійснюється за величиною капіталу. Останній забезпечує такий спосіб розподілу, за якого власники рівновеликого  капіталу в різних галузях отримають  рівновеликий дохід, який набирає форми  середнього прибутку.

За цією концепцією, визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила — сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Розуміння того факту, що робоча сила є не просто здатністю до праці, а здатністю до найманої праці, досить важливе, адже підприємець, здійснюючи організацію та управління економічною  діяльністю, теж працює. Однак він  не наймається сам до себе, але також  здатний до праці, хоч не найманої, а творчої, вільної.

Власник робочої сили продає на ринку ресурсів свою здатність  до найманої праці на певний проміжок часу, обумовлений договором. Ця здатність  реалізується тільки в процесі трудової (економічної) діяльності. Упродовж часу, на який власник землі чи капіталу наймає власника робочої сили, перший на свій розсуд використовує необхідні  для здійснення певних економічних  функцій здібності найманого  працівника.

Оскільки об'єктом продажу  найманого працівника є робоча cила, то власник її мусить отримати грошовий еквівалент вартості свого товару. Отже, заробітна плата, згідно з марксистською теорією, є формою вартості робочої сили. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих благ, необхідних для відтворення здатності до найманої праці. У цьому специфіка вартості товару робоча сила.

Для власника капіталу споживча вартість робочої сили виявляється  у здатності її в одиницю часу створювати більшу вартість, ніж вона сама варта, тобто в здатності  робочої сили створювати додаткову вартість.

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

• власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;
• є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

• земля створює ренту (R);
• капітал (інвестиційні ресурси) — процент (і);
• праця — заробітну плату ();
• здатність до підприємництва — підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток (Рп);

• величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

• такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає величину доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Підприємець сам визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю.

Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова  оцінка граничного продукту дорівнюватиме  величині заробітної плати.

Який же принцип (закон) розподілу  визначає дохід на землю й капітал? Маржиналізм визначає ресурс "земля" як природний фактор, необхідний для виробництва продуктів, а "капітал" (споруди, будівлі, устаткування) як такий, що вироблений та нагромаджений у минулому, а використовуються зараз для виробництва нових товарів та послуг.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути продані, а можуть здаватись у користування на певний час за плату. У першому випадку  має місце соціальне відчуження факторів, яке передбачає зміну їх власника, у другому — функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певних ресурсів й означає продаж не ресурсів, а права на користування послугами, які надаються завдяки використанню певних ресурсів.

Купівля землі і капіталу передбачає плату (ціну) за придбання  цих ресурсів у власність на невизначений час.

Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через таку ціну, яка набуває форми ренти і процента.

Рента (від лат. reddo) в перекладі означає "повертати, сплачувати" У сучасному розумінні цей термін означає дохід від землі, який регулярно отримують їх власники, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Ціна землі як форми доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання споживчих властивостей ресурсів.

Ціна ренти на землю  визначається граничним продуктом  землі. Це означає, що фірма буде збільшувати обсяг використання цього фактора доти, доки вартість граничного продукту від нього не зрівняється з ціною ренти.

Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів  чи послуг.

Якщо ж продаються на ринку  ресурсів не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежать:

а) від поточної вартості її граничного продукту;

б) від вартості її граничного продукту в майбутньому.

Це означає, що ціна землі  є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за ціною, яка не повинна бути меншою, ніж відсоток, який він отримає, альтернативно розмістивши виручений від продажу грошовий капітал (у цьому випадку на рахунку в банку).

Сучасна економічна теорія поняття ренти застосовує не тільки стосовно землі, а й щодо фізичного капіталу, найманої праці та підприємницьких здібностей, якщо пропозиція цих ресурсів нееластична. Наприклад, видатні співаки, шахісти, спортсмени, програмісти, як і видатні організатори виробництва, а також капітальні ресурси, які не можуть бути довільно збільшені впродовж певного часу, так і земля з особливими якостями приносять монопольний рентний дохід (ренту).

Разом з тим фізичний капітал як фактор виробництва, на відміну від землі, пропозиція якої визначається не самою економічною системою, а чинниками, що знаходяться поза її межами, створюється самою економічною системою з метою примноження та прискорення створюваних за допомогою фізичного капіталу нових товарів і послуг. Для того, щоб підкреслити відмінність між економічною рентою на природні ресурси, пропозиція яких нееластична, та величиною орендної плати (ренти) на капітал, пропозиція якого еластична, дохід на капітал називають річною процентною ставкою.

На відміну від теорії К. Маркса, де прибуток (дохід на капітал) набирає форми підприємницького доходу (доходу функціонального капіталіста) і позичкового відсотка (доходу позичкового капіталіста), сучасна економічна теорія розглядає відсоток як ціну капіталу, незалежно від того, хто його отримує: власник позичкового чи фізичного капіталу.

Пояснюється такий підхід тим, що за сучасних умов, коли акціонерна форма капіталу стала панівною, доходи від акціонерного капіталу виступають як процент грошового капіталу.

Класична та кейнсіанська теорії по-різному підходять до проблеми визначення процентної ставки. Загалом  у теорії для розуміння факторів, що визначають відсоткову ставку, використовують поняття "чиста процентна ставка".

Чиста процентна ставка — це ціна, яку необхідно заплатити за отримання грошової позики з метою реалізації проекту без будь-якого ризику.

Тепер розглянемо, яких же форм набуває дохід підприємця.

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом  ресурсу "здатність до підприємництва".

Винагорода, яку отримує  підприємець, набирає форми підприємницького доходу, або прибутку, нижньою межею якого є нормальний прибуток. Окрім того, підприємницький дохід може включати і економічний прибуток.

Дохід підприємця є платою за організаційну та управлінську діяльність, новаторство і ризик.

Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від можливих альтернативних варіантів використання здібностей підприємця, тобто це альтернативні, або неявні, затрати. Отже, нормальний прибуток є елементом затрат і набуває форми винагороди за використання підприємцем покладених на нього функцій.

Економічний прибуток — чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх затрат, зокрема і нормальний прибуток.

Економічний прибуток —  це власність підприємця, але він  використовує його не тільки для особистих  цілей, а й спрямовує на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних проблем тощо.

За маржиналістською концепцією розподілу доходів, первинний процес формування факторних доходів здійснюється на ринку ресурсів, а власниками ресурсів є домогосподарства, які, зокрема, пропонують капітал фірмам. Насправді власниками капіталу виступають підприємства, які його і використовують у процесі виробництва. Саме підприємства одержують дохід на капітал, який потім в певному обсязі різноманітними шляхами переходить до домогосподарств.