Доходи і видатки державного бюджету. 2

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Доходи і видатки

державного бюджету”
ПЛАН

ВСТУП

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

2. СКЛАД, СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

3. ВИДАТКИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ, АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ

4. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ: ПРИЧИНИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

5. СТРУКТУРА ВЛАСНИХ ДОХОДІВМІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

6. СТРУКТУРА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи: “Доходи і витрати державного бюджету” є актуальною для вивчення, оскільки економічне оновлення об'єктивно потребує зміцнення держав­них фінансів як основного важеля ефективного розвитку господарс­тва країни, що прагне до соціальне орієнтованих засад, тобто дер­жава має здійснити ефективний розподіл доходів та видатків між своїми рівнями — центральним та місцевим. Розподіл доходів між бюджетами різного рівня згідно з поставленими перед ними завдан­нями та обумовленими цими завданнями видатками об'єктивно ви­магає диференціації пріоритетів в направленні фінансових ресурсів. Оскільки в перехідний період функції держави зростають, то похід­ним є обов'язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм. а також осо­бисто кожною людиною.

Таким чином, головною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які включають бюджети всіх рівнів і окремі види централі­зованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвід­ношення бюджетів різних рівнів має грунтуватися на визначенні оп­тимального співвідношення процесів централізації та децентраліза­ції державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядуван­ня. Саме розмежування їх функцій повинно стати основою для виз­начення видатків, а отже і доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їх видатків по­винні бути закріплені законодавчо.

Ніхто й ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в еко­номіці, як фінансова система держави. Саме вона забезпечує успіх чи невдачу всієї реорганізації господарства, зумовлює піднесення чи падіння політичного іміджу незалежної держави. Аналіз свідчить, а практика підтверджує, що та структура фінансів, яка безсистемне склалася після проголошення незалежності України, не відповідає нагальним вимогам сучасного реформування економіки.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє державний бюджет. Він — невід'ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації дер­жавної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу державного бюджету, особливості його формування і функціонуван­ня, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспіль­ного виробництва.

Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам потрібно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і фінансову кризу. Прерогативним за цих умов є правильні відповіді на запитання як стабілізувати економіку, забез­печити ефективність господарювання, які методи нормалізують фі­нансовий стан країни, як збільшити дохідну частину державного бюджету, зменшити бюджетний дефіцит. Дані  економічні  категорії є об’єктом  розгляду  даної  курсової  роботи.

1.Соціально-економічна сутність та значення Державного бюджету України

Ринкова економіка за усього розмаїття її моделей харак­теризується соціально-орієнтованим господарством, яке до­повнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій  структурі ринкових відносин, так і у механізмі їхнього регулювання з боку держави відіграє державний бюджет. Він — невід'ємна частка ринкових відносин і водночас є важ­ливим інструментом реалізації державної політики. Тому важ­ливо усвідомити природу державного бюджету, особливості його формування та функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові від­носини, які виникають між державою, з одного боку, і під­приємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами — з іншого, з приводу утворення центра­лізованого фонду грошових коштів держави і його використан­ня на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задо­волення інших суспільних потреб  [6.-c.26].

Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках еконо­мічного та соціального розвитку.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів. Це надає можливість маневрувати коштами, зосереджувати їх у важ­ливих галузях економічного та соціального розвитку, здійс­нювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

У розвинених країнах державний бюджет не лише забезпе­чує акумулювання коштів, необхідних для фінансування дер­жави, використовується не лише для часткового перерозподі­лу доходів із метою підтримання сприятливого соціального становища у державі, а й для впливу на економічні, соціальні,  національні, регіональні процеси у суспільстві і провадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет відіграє важливу роль, але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво та сферу соціальних відносин. Тому бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінан­сових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури на всій території. Нині завдяки державному бюдже­тові України між галузями та регіонами, а також серед окремих верств насе­лення, перерозподіляється майже 50% від усього обсягу вало­вого внутрішнього продукту.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляють­ся через бюджетну систему. Але за умов перехідної економіки провідна роль бюджету як в перерозподілі фінансових ресур­сів зокрема, так і національного багатства в цілому, є об'єк­тивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз є інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягнути іншими ме­тодами, у тому числі й ринковими.

Згідно зі світовим досвідом, роль держави у розподільчих процесах з розвитком ринкових відносин має зростати, і бюд­жет у цьому разі є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинених країн світу завдяки бюджетові перерозподіляється від ЗО до 50% від усього обсягу валового внутрішнього продукту. Тому треба вирізнити виважені форми й методи цього перерозподілу, що для України є одним із найважливіших завдань.

За умов переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні скеровуватись насамперед на фі­нансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових і науково-технічних програм, соціальний розвиток і соціальний захист населення.

Враховуючи теоретичні засади бюджету, а також його практичне призначення, бюджет України, як і бюджети роз­винених країн, слід вважати економічною категорією, центра­лізованим фондом грошових коштів України, центральною

ланкою фінансової системи, основним фінансовим планом держави.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід від­значити, що він є складовою грошових відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продук­ту і національного доходу України.

Зміст бюджетних відносин характеризується такими на­прямками грошових відносин:

— між державою та підприємствами, організаціями та ус­тановами державної форми власності;

— держави з підприємствами й організаціями змішаної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);

— між державою та підприємствами, організаціями й уста­новами, що знаходяться у приватній власності;

— держави з громадськими організаціями;

— між державою та населенням;

— між Україною та  іншими державами і міждержавними організаціями.

Враховуючи наявність різних ланок фінансової системи, яким відведена специфічна роль у розподільчому процесі, бюджету повинно належати центральне місце. Це обумовлено тим, що через бюджет здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту у всій його повноті, тобто між галузями матеріального виробництва, виробничою та не­виробничою сферами, окремими ланками бюджетної системи та окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка б могла забезпечити у такому обсязі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі немає.

Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відзначити, що він посідає центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюд­жет, будучи центральною ланкою фінансової системи, пови­нен забезпечувати усі розподільчі та перерозподільчі процеси в Україні. Тобто бюджет як основний фінансовий план пови­нен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл за основними напрямками на від­повідні цілі згідно з соціально-економічною політикою дер­жави.

Економічна  сутність  Державного   бюджету  ,  як  економічної  категорії  ,  не  буде  повною  ,  якщо  не  розглянути  функції  ,  які  він  виконує.  Економічна  думка  останніх  років  схильна  до  того  ,що  державний  бюджет  виконує  дві  функції  - розподільчу  і  контрольну.

Розподільча  функція  бюджету  визначається  процесом  перерозподілу  фінансових  ресурсів  між  різними  підрозділами  суспільного  виробництва. Ні  одна  із  інших  ланок  фінансів  не  здійснює  такого  масштабного   перерозподілу  коштів,  як  бюджет. Сфера  дії розподільчої  функції  визначається  тим  ,  що  у  стосунках  з  бюджетом  беруть участь майже всі учасники виробництва. Отже, розподільча функція Державного бюджету України характеризується багатократністю розподілу, вона проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного і соціального розвитку.

Контрольна  функція  означає,  що бюджет  об’єктивно відображає  економічні  процеси, які  відбуваються  в  державі. Бюджет  може  дати  інформацію  про  те, як  надходять в розпорядження  держави  фінансові  ресурси  від  різних  суб’єктів  господарювання, що відповідає  розмір  централізованих  ресурсів  держави  його  потребам. Основу  контрольної  функції  фінансів  складає  рух  бюджетних  коштів, які  відображаються  у  відповідних  показниках  бюджетних  поступлень і  видаткових  призначень.

Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю зверху до низу.                    

Необхідність існування бюджету обумовлена наступними факторами:

      За допомогою бюджету держава виконує свої функції;

      Здійснює утримання невиробничої сфери;

      Перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями;

      Здійснює соціальний захист населення;

      Вирішує національні проблеми;

      Має вплив на розвиток НТП через фінансування наукових установ;

      Вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Таблиця 1.

Структура доходів Державного бюджету у 2004  році [2.–c.5].

2.Склад, структура і динаміка доходів 

державного бюджету

Доходи бюджету — це частина централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади та управління[ 6. – с.11].

Перехід України до ринкових умов господарювання вимагає використання економічних методів керівництва суспільним виробництвом, а ефективність форм мобілізації частки доходу підприємств до бюджету обумовила докорінну зміну системи доходних надходжень — вона стала будуватись на основі податкових надходжень. Взаємовідносини між юридичними та фізичними особами були переведені на правові засади, які регулюються законом. 3 організаційно-правового боку податок — це обов'язковий платіж, який надходить до бюджету у визначених законом обсягах і у встановлені терміни.

В Україні, згідно із законодавством, склалась відповідна система доходів державного і місцевих бюджетів, класифікація яких здійснюється за такими ознаками [ 6. – с.11 ]:

1. Щодо бюджетного устрою:

— доходи, які надходять до державного бюджету України;

— доходи, які надходять до місцевих бюджетів:

— змішані доходи, одна частка яких надходить до держав­ного бюджету України, а інша — до місцевих бюджетів;

— відрахування, за рахунок яких формуються позабюджетні
ні фонди.             

2. Щодо джерел сплати:             

— доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);

— доходи, джерелом яких є прибуток чи доход.

3. Щодо обсягу ставки податків та обов'язкових платежів:

— пропорційні податки (сплачуються за стабільною ставкою);

— прогресивні податки (сплачуються за прогресивними ставками).

4. Щодо методу стягнення податку:

— прямі податки (сплачуються безпосередньо з доходу чи прибутку);

— непрямі податки (включаються до ціни продукції, робіт, послуг).

5. Щодо об'єкта оподаткування:

— податок на додану вартість;

— податки на доходи чи прибутки підприємств, організацій усіх форм власності та громадян;

— податки на майно, землю, природні ресурси тощо.

6. Щодо суб'єкта оподаткування:

— податки, які сплачують підприємства та організації усіх форм власності (юридичні особи);

—     податки, які сплачують громадяни (фізичні особи).

Враховуючи порядок розмежування доходів між окремими ланками бюджетної системи, законодавством України визначено склад доходів, які зараховуються до відповідних бюджетів. Так, доходи державного бюджету України формуються за рахунок [ 6. – с.12 ]:

В залежності від методів акумулювання грошових ресурсів можна виділити наступні групи доходів:

      податки та інші обов’язкові платежі;

      емісія (включаючи емісію грошей, державних цінних паперів та кредитну емісію);

      державний кредит;

      надходження від приватизації державного майна;

      надходження від зовнішньоекономічної діяльносі;

      добровільні надходження.

Згідно бюджетної класифікації доходи бюджету складаються з п’яти основних груп, а саме :

      податкові надходження;

      неподаткові надходження;

      доходи від операцій з капіталом;

      офіційні трансферти;

      державні цільові фонди.

Доходи бюджету також поділяються на регулюючі та закріплені .

Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого бюджету в нищестоячі бюджети для їх збалансування.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та 3акону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших, визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі г підприємствам, установам та організаціям, a також процент дивіденди, нараховані на частку майна, що належить держав майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки y вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів. [3. – с.22]

Доходи Державного бюджету України на 2004 рік становлять 45,390,509,5 тис.гривень, у тому числі доходи загального фонду  Державного бюджету України- у сумі 36,880,511,5 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України – усумі 8,509,998 тис. гривень, згідно з додатком №1 до Закону “ Про Державний бюджет України на 2004 рік”.                [1.- с.4]

До доходів загального фонду Державного бюджету України на 2004 рік належать:

1) 98,5 відсотка податку на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності, 50 відсотків податку на прибуток підприємств, що сплачується платниками за місцезнаходженням у місті Києві, після проведення відрахувань відповідно до пункту 1 статті 8 цього 3акону);

2) збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;

3) платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

4) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

5) акцизний збір з вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що сплачується платниками за місцезнаходженням в Автономній Республіці Крим, та 50 відсотків акцизного збору з вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

6) акцизний збір з ввезених на територію України товарів (крім 50 від­сотків акцизного збору з ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів);

7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності, крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад та місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими  виробами;

8) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території Украї­ни, та 90 відсотків коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України;

9) ввізне мито (крім 50 відсотків ввізного мита з нафтопродуктів і транспортних засобів та шин до них);

10) рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні;

11) надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів, які обліковуються на рахунках Державного казначейства України;

12) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

13) адміністративні штрафи (крім адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад та створеними відповід­но до закону адміністративними комісіями);

14) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, майна, одержаного державою в порядку спадкоємства чи дарування, безхазяйного майна, валютних цінностей, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях із порушенням норм актів Всесвітнього поштового союзу, не вручених міжнародних та внутрішніх поштових відправлень, майна з обмеженим терміном зберігання, майна, вилученого для забезпечення сплати штрафів або з метою відшкодування належних державному бюджету платежів, із наступним відшкодуванням із державного бюджету витрат, пов'язаних із зберіганням, транспортуванням, експертною оцінкою, сертифікацією, розпорядженням зазначеним майном за рахунок надходження зазначених коштів;

15) кошти, що надійдуть від Національної акціонерної компанії «Нафтобаз України» в рахунок погашення заборгованості перед Міністерством оборони України за Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про передачу з України до Російської Федерації важких бомбардувальників ТУ-160, ТУ-95МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання;

16) 80 відсотків коштів, отриманих бюджетними установами та організаціями за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, та 50 відсотків коштів — за здане у ви­гляді брухту і відходів срібло;

17) 20 відсотків надходжень до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних ви­трат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;

18) 10 відсотків портового (адміністративного) збору;

19) відрахування від сум перевищення розрахункової величини фон­ду оплати праці на підприємствах-монополістах;

20) надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в обсягах, визначених у додатку № 1 до цього 3акону;

21) до розмежування земель державної та комунальної власності 10 відсотків надходжень від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності;

22) відрахування від плати за транзит природного газу через територію України;

23) відрахування від надходжень за транспортування нафти магістральними нафтопроводами;

24) відрахування від плати за тра­нспортування аміаку через територію України аміакопроводом;

25) надходження коштів з рахунків виборчих фондів;

26) інші доходи, що підлягають зарахуванню до Державного бюдже­ту України згідно із статтею 29 Бюджетного кодексу України.

3. Видатки державного бюджету.

Аналіз використання коштів

Видатки Державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду гро­шових коштів держави і його використання по цільовому призначен­ню.

Значна кількість конкретних видів бюджетних видатків обумов­лені цілим рядом факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територі­альним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів, і т.д. Поєднання цих факторів породжує систему видатків Державно­го бюджету України. Однак, соціально-економічний розвиток Укра­їни за останні роки кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи госпо­дарювання засвідчили, що бюджет був сильно перевантажений вида­тками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова час­тина бюджетних коштів, приблизно 65—70 %, спрямовувалась в га­лузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що має місце в розвинутих країнах, яка орієнтована безпосередньо на людину, не одержала необхідного фінансового забезпечення для своєї реалізації. З реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, по-перше, на посилення соціальної функції держави, по-друге, на зміну напря­мку і змісту економічної функції.

У зв'язку з переходом економіки України на ринкові засади гос­подарювання у бюджеті держави появились нові напрями спрямува­ння коштів централізованого фонду, яких не було в умовах команд­но-адміністративної системи. Так, ряд видатків перекладено на по­забюджетні, соціальні та економічні фонди у Державному бюджеті України та місцевих бюджетах, знайшли також відображення нові напрями витрачання бюджетних коштів, а саме: соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітичну і зовніш­ньоекономічну діяльність, національну оборону, обслуговування державного зовнішнього боргу, національну космічну програму та ін.

Видатки бюджету проявляються через конкретні види, які мо­жуть характеризуватись з якісної та кількісної сторін.

Якісна сторона видатків характеризує суспільне їх призначення, а кількісна — загальний обсяг. При цьому, ці дві сторони можуть вступати у протиріччя. Так, наприклад, потреби держави, що визна­чаються якісною характеристикою, дуже часто перевищують кількі­сну сторону, тобто суму видатків, яка необхідна для задоволення відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслід­ків, а саме недофінансування видатків, передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.

У зв'язку з важким економічним становищем, яке породжене кризовими явищами, фінансові можливості Української держави об­межені. Це не дає можливість привести потреби суспільства у відпо­відність з виділеними коштами. Видатки бюджету у повному і всесторонньому обсязі характеризуються за певними ознаками: яку во­ни відіграють роль і місце у процесах суспільного відтворення, яке їх соціальне призначення, галузевими і цільовими характеристиками.

Роль і місце видатків у процесах суспільного відтворення визна­чається найбільш узагальнюючим спрямуванням коштів. В цілому, видатки бюджету поділяються на дві частини: пов'язані з розвитком виробничої сфери і видатки, пов'язані з функціонуванням і розвит­ком невиробничої сфери. Обидва напрями мають важливе значення для суспільства і вони є об'єктивно необхідними.

Будучи організатором стосунків у виробничій сфері та власни­ком значної частини виробничих засобів, держава зобов'язана вкладати кошти у структурну перебудову економіки, оскільки такі затра­ти досить швидко скуповуються, сприяють збільшенню валового внутрішнього продукту і національного   доходу, що є матеріальною  основою бюджету.

Одночасно, значну частину коштів держава повинна вкладати у

розвиток соціально-культурної сфери, в управління та оборону, що є основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальний захист населення та соціальне забезпечення, уп­равління, оборона є тими підвалинами, що забезпечують існування та розвиток держави.