Джерела коштів на заробітну плату

Зміст                                                                                                                       стор.

Вступ.                                                                                                                           3

Розділ I.   Джерела коштів на заробітну плату

1.1. в державних підприємствах                                                                              7

1.2. комерційної діяльності підприємств (Організації)                                      8

1.3. джерела грошових доходів населення:                                                         10

Розділ II. Економічна сутність оплати праці

2.1. сутність, поняття та функції  оплати праці                                                 13

2.2. фонди оплати праці на підприємстві, їх структура                                   15

2.3. види, форми та система індивідуального розподілу оплати праці         19

Розділ Ш. Ефективність використання оплати праці як джерела  впливу на фінансовий стан підприємства

3.1. чинники які впливають на оплату праці                                                    22

3.2. заробітна платня  в умовах ринкової економіки                                         25

Висновок                                                                                                                    28

Список використаних джерел                                                                               32

Вступ

Метою роботи є аналіз і узагальнення теоретичних, методологічних і практичних проблем знаходження з джерел коштів на заробітну плату. Поставлена мета вимагає рішення наступних задач:

- вивчення економічного єства заробітної плати;

- дослідження теоретичних  основ організації обліку і  матеріального стимулювання в  умовах переходу до ринкових відносин;

- проведення аналізу  організації обліку і оплати  праці на підприємстві;

- розробка економічно  обгрунтованих пропозицій по  вдосконаленню організації обліку  і оплати праці працівників  підприємства.

Теоретичні і методичні  аспекти вдосконалення оплати праці і матеріального стимулювання, аналіз тенденцій його подальшого розвитку представлені в багатьох публікаціях учених-економістів України і інших держав. Серед них особливу увагу звертають на себе А. Бугуцкого, М.Х. Вдовіченко, В.С. Дієсперова, В.Н. Поліщука, В.В. Сопко, Ц.Р. Струміліна, Г.З. Слізенгера, В.Н. Завгороднього, Н.І. Маліка, Н.Н. Павлівської, Р.Н. Яковлева і інших. В їх публікаціях широко розглядаються питання, пов'язані з організацією оплати праці, його продуктивності і ефективності. Проте, є ще багато недозволених питань теоретичного, методологічного і практичного характеру.

Основною на території  України є грошова форма оплати праці. Виплата заробітної плати  може проводитись грошовими знаками, які законно обертаються на території України.

Відповідно до cт.1 Закону України «Про оплату праці», який введено в дію 1 травня 1995 року ( зі змінами та доповненнями) заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професіонально-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Цей закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. В цьому законі даються визначення “заробітна плата”, “основна заробітна плата”, “додаткова заробітна плата”.

Дія установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних  бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об’єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Організація заробітної плати будується на принципах  поєднання правового регулювання, що здійснюється державними органами в централізованому порядку з галузевим, регіональним і локальним регулюванням безпосередньо на підприємствах.      

Суб'єктами організації  оплати праці є органи державної  влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок та їх представницькі органи; працівники.

Держава здійснює правове регулювання праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету. Це регулювання проводиться на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної угоди на державному, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету,затверджуються одночасно з бюджетом.

Заробітна плата –  як елемент собівартості продукції ( робіт чи послуг) – займає одне з головних місць в системі  бухгалтерського обліку

В сучасних умах розмір заробітної плати залежить, в основному, від  фінансових можливостей підприємства і принципу матеріального заохочення кожного робітника . і (згідно ст..94 Кодексу  законів про працю) максимальним розміром не обмежується.

Державою встановлені мінімальні гарантії на оплату праці. Згідно ст.95 Кодексу законів про працю і ст.3 Закону Про оплату праці мінімальна заробітна плата являється обов’язковою соціальною гарантією на всій території України для підприємств всіх форм власності і господарювання.

Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну  норму праці.

Мінімальні розміри  ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.

Фінансування здійснюється із різних джерел - бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.

Бюджетне фінансування - це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів.

Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.

Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної  форм власності. Останні поділяються  на такі, що фінансуються з бюджету повністю або частково.

В залежності від суб'єктів  можна виділити і дві форми проведення фінансування:

- при першій формі - з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків державних та комунальних підприємств, установ та організацій. Решта - більша частина - видатків покривається за рахунок їх власних або кредитних коштів. Отже, основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних та комунальних підприємств, які мають економічну та фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (тобто для них бюджет не є основним джерелом покриття видатків. Яскравим прикладом є госпрозрахункові підприємства), а також при фінансуванні державних програм.

- при другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкту фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).

Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.

Діяльність бюджетних  установ має свою особливість. Вони належать до невиробничої сфери і  не приймають безпосередньої участі у створенні матеріальних цінностей. Основне їх призначення полягає у задоволенні соціально-культурних потреб населення та здійсненні загальнодержавних функцій. Бюджетні установи можуть отримувати власні доходи й витрачати їх як додаткове джерело на покриття власних видатків. Але обсяги таких позабюджетних доходів є незначними у порівнянні з бюджетним фінансуванням.

Принцип цільового спрямування  фінансування державних витрат полягає  у тому, що кошти плануються, відпускаються  та використовуються на чітко визначені  нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.

При дефіциті бюджету  та інфляції коштів додержання перелічених  принципів фінансування є складною задачею, а відступ від них  веде до таких тяжких наслідків, як безсистемне й нерегулярне використання державних коштів, виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат (зарплат, пенсій, капіталовкладень тощо). Тому особливої важливості набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності держави та вжити заходів для їх усунення. Він також дає інформацію для перспективного та поточного планування державних видатків під час визначення цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів.

Сьогодні вже не допускається повне бюджетне фінансування для  підприємств з державною та комунальною  формою власності (окрім тих, яким надано статус казенних). Тому суттєво зростає роль кредитування, яке використовується для формування значної частки оборотних коштів державних та комунальних підприємств, а також фінансування капіталовкладень.

Контроль за дотриманням  законодавства про оплату праці  на підприємствах здійснюється Міністерством праці України та його органами, фінансовими органами та органами Державної податкової інспекції, профспілками та іншими організаціями, що представляють інтереси найманих працівників.

Розділ 1. Джерела коштів на заробітну плату

1.1 в державних підприємствах

Доходи грають дуже значну роль у кожної людини, оскільки є  безпосереднім джерелом задоволення  його необмежених потреб. Заробітна плата - їхнє основне джерело. Але часто її величина не достатня щодо дотримання навіть найбільш необхідних умов людей. Тому  виникає необхідність державі регулювати зарплатню, а населенню шукати інші джерела доходів. Нерідко доходи більшості населення бувають дуже низькими проти доходами незначній їх частині населення. У зв'язку з цим виникає соціальна напруженість у суспільстві, подоланню якої також доводиться піклуватися державі. Чим більший дохід, то вище попит продукції і житлово-комунальні послуги, вироблені різними галузями, тим більша якість продукції, виникає мотив задля досягнення кращих кінцевих результатів, її конкурентоспроможність, вище ефективність виробництва, отже, краще економічна ситуація у країні. Тому регулювання доходів, зарплати є частиною політики кожної держави. Отже, доходи населення і побудову джерел формування заслуговують пильної уваги, проте проблеми, із нею пов'язані, вимагають якнайшвидшого дозволу.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності, тоді як працівникам державних установ і організацій основна частина коштів на оплату праці виділяється з відповідних бюджетів - бюджетні асигнування і частина їх доходів від господарської діяльності.

Кращі підприємства країни розробляють і застосовують нетрадиційні способи спонукання людей до високопродуктивної праці. Сюди входять: додаткова оплачувана відпустка, оплата послуг в медичних закладах, дотація на оплату житла та комунальних послуг, оплата послуг на утримання дітей в дошкільних та учбових закладах, допомога при виході на пенсію (крім вихідної, передбаченої законодавством), надбавки до пенсії, підвищення кваліфікації за рахунок підприємства, надання безпроцентної ссуди, дотація на харчування і пільгові ціни в їдальні, дотації на транспортні витрати і ін. Крім того, приділяється увага усуненню антистимулів (від'ємних мотивів), що знижують стимулюючу силу позитивних стимулів (незадовільні санітарно-гігієнічні умови на виробництві, важка праця через низький рівень механізації виробничих процесів, слабкий розвиток соціальної сфери та ін. - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності таких організацій, та з інших джерел.

1.2. комерційної  діяльності підприємств (Організації).

Джерелом коштів, що використовуються на оплату праці працівників комерційних  підприємств, є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок їх господарської  діяльності.

Джерелами формування коштів Організації являється:

- безповоротна фінансова  допомога, добровільні пожертвування  або гранти від членів Організації,  громадян України, громадян інших  країн, інших українських та  зарубіжних об’єднань громадян  і благодійних організацій, підприємств, установ і організацій;

- дотації або субсидії з державного або місцевих бюджетів, державних цільових фондів;

- доходи, отримані у  вигляді коштів від проведення  статутної діяльності, у тому  числі доходи від продажу товарів  (послуг), які пропагують принципи  та ідеї Організації;

- кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених Організацією госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств;

- дотації, субсидії, гранти, надані в межах гуманітарної  допомоги, що надається Організації  відповідно до законодавства України та міжнародних договорів;

- будь-які пасивні  доходи.

Об'єднання громадян оплачують  працю найманих працівників з  тих коштів, які сформовані в згоді  зі статутами. Оплата роботи повинна бути організована таким чином, щоб забезпечити функції, на неї покладені.

Основним джерелом доходів  найманих працівників (на їх частку припадає понад 90% зайнятого працездатного  населення) є і надалі залишатиметься заробітна плата. Нині саме заробітній платі належить переважаюче значення в мотиваційному механізмі.

Одним із ключових напрямів ринкової реформи оплати праці є  зміна порядку формування і використання фонду оплати праці на підприємстві.

Нові підходи до цієї проблеми припускають розгляд фонду  оплати праці крізь призму комерційної  діяльності підприємств.

Фонд оплати праці  підприємства безпосередньо входить  до системи комерційних і підприємницьких  відносин, що значно підвищує його стимулюючу роль. Посилення стимулюючої функції  оплати праці неможливо забезпечити  без проведення кожним підприємством самостійної політики в галузі оплати праці. У зв'язку з цим відзначимо, що в теорії і практиці на сьогодні тривають інтенсивні пошуки таких форм організації оплати праці, які найбільшою мірою враховували б специфічні особливості виробничого процесу, його техніко-технологічний устрій, а також своєрідність зовнішнього ринкового середовища, в якому функціонує підприємство.

На підприємстві можуть використовуватися два варіанти формування оплати праці:

- по-перше, як фіксованої  величини, що встановлюється за визначеними нормами (нормативами), при цьому форма участі робітників у прибутку визначається окремо;

- по-друге, як частини  валового доходу підприємства  за винятком податків, частка  працівників у прибутку при  цьому не встановлюється; інша  ж частина валового доходу розподіляється між власниками - акціонерами. Ці варіанти прийнято розглядати в нашій економічній літературі як нормативний і залишковий методи формування фонду оплати праці.

Оплата праці від  валового доходу - реалізованого чистого  продукту - адекватна умовам ринкової економіки. Цей варіант формування фонду оплати праці вимагає достовірних цін, тобто прямо спирається на ринкові принципи вільного ціноутворення. Найбільш перспективним методом розподілу валового доходу на підприємстві після сплати податків є вільний безнормативний метод. Йдеться про самостійне використання товаровиробниками отриманого доходу, що є його повною власністю на цілі споживання і накопичення, виходячи з власної виробничої стратегії і перспективної оптимальної моделі розподілу ресурсів.

1.3. джерела  грошових доходів населення:

Істотно впливає формування доходів населення. За програмами держави  надають соціальну допомогу, з  допомогою самих джерел здійснюються:

- пенсійне забезпечення;

- виплати  тимчасово  непрацездатним  громадянам;

-  виплати  малозабезпеченим  сім'ям на дітей;

-  виплати допомоги  безробітним.

Попри розмаїття джерел надходження доходів (надходження  з фінансово-кредитної системи - виграші за кредитами і лотереям, страхові відшкодування, відсотки за вкладами в ощадкаси тощо; 

інші надходження від продажу приватних речей організаціям - скупні пункти, комісійні магазини і їдальні), все-таки головними складовими грошових доходів населення є оплата праці, прибутки від підприємницької роботи і власності.

Отже, грошові доходи населення формуються за допомогою зарплати, виплаченої найманців, соціальних трансфертів (пенсій, посібників, стипендій, страхових відшкодувань та інші виплат), доходів осіб, зайнятих підприємницької діяльності, доходів від власності як відсотків з вкладах, цінних паперів, дивідендів та інших доходів. Оплата праці залишається основними видами грошових доходів населення,

Номінальні доходи населення  містять у собі, крім чистих доходів  населення, та обов'язкові платежі. Обов'язкові платежі населення здійснює через фінансову систему як різноманітних податків і зборів. З метою захисту національних інтересів малозабезпечених громадян, і недопущення зниження рівня добробуту нижче гранично припустимого у цих умовах держава встановлює граничний мінімум у доходах, неоподатковуваних. У той самий час для високих доходів встановлюються прогресивно вищі ставки податків.

Податки розділені на три рівня:

1. державні (лише на рівні України) податки  та збори, встановлені справжнім Кодексом обов'язкові до сплати по всій території України.;

2. регіональні (лише  на рівні регіонального органу);

3. місцеві (лише на  рівні органу місцевого самоврядування).

До загальнодержавних податків і зборів ставляться:

-  податок на додану  вартість;

-  акцизи;

- податок на  доходи  фізичних осіб;

- єдиний соціальний  податок;

-  податок  з прибутку  організацій;

- податок на видобування  корисних копалин;

- водний податок;

- податок на збори  користування об'єктами тваринного  світу і поза користування  об'єктами водних біологічними  ресурсами;

 - податок на державне мито.

Справжнім Кодексом встановлюються спеціальні податкові режими, що визначають порядок встановлення таких податків, і навіть порядок набрання чинності застосування зазначених спеціальних  податкових режимів.

До регіональних податків ставляться:

- податок на майно  організацій;

- податок на ігорний  бізнес;

- транспортний податок.

Місцевими податками  зізнаються податки, встановлені справжнім  Кодексом і нормативними правовими  актами представницьких органів  муніципальних утворень про податки обов'язкові до сплати територій відповідних муніципальних утворень.

- податок на майно  фізичних осіб;

- земельний податок  (порядок зарахування надходжень  з податку в відповідний бюджет  визначається законодавством про  землю),

Прибуток та рівень споживання більшості дорослого населення (робітників і службовців), є ще і базою на формування доходів значній своїй частині непрацюючого населення (пенсіонерів, тимчасово непрацюючих через хворобу, безробітних) через механізми соціального страхування.

Отже, багатство держави визначається найвищим рівнем добробуту основної маси населення і ще приростає з допомогою заощаджень у секторі домашніх господарств. Тому основою антикризової програми повинно бути підтримку насамперед суб'єктів господарювання, що формують фінанси громадян, зокрема приватне підприємництво малий бізнес шляхом надання податкових та інших пільг, і навіть прямим інвестуванням.

Розділ П. Економічна сутність оплати праці

2.1. сутність, поняття та функції  оплати праці

Оплата праці –  це виражена в грошовій формі частина валового внутрішнього продукту, яка виплачується працівникові відповідно до затраченої ним праці.

Оплата праці як елемент  ринку праці є ціною робочої  сили, а також статтею витрат на виробництво, що входить до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Заробітна плата є  найбільш дійовим інструментом активізації  людського фактору. Ефективність використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників значною  мірою залежить від наукової обґрунтованості застосованих на підприємстві форм і методів оплати праці, відповідності заробітку працівників їх кваліфікації, змісту виконуваної роботи, в умовах, в яких вона здійснюється.

Як важлива соціально-економічна категорія, оплата праці в ринковій економіці має виконувати такі функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, соціальну.

Кожна з функцій оплати праці має своє призначення. Наприклад, реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворювання робочої сили відповідної кваліфікації і одночасно дозволяє застосовувати  обгрунтовані норми праці, які гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності. Вона  полягає в тому, що розмір зарплати тісно взаємопов'язаний з рівнем життя людини, а також соціальним  стандартом у вигляді прожиткового мінімуму, що характеризується мінімально допустимі умови по відновленню активного фізичного стану людини.

Функція стимулювання зводиться  до того, що можливий рівень оплати праці повинен спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує принцип, що загально вживається диференціації рівня заробітку відповідно до спеціальності і кваліфікації персоналу, важливістю і складністю трудових витрат.

Соціальна функція заробітної плати направлена на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона повинна поєднувати державне і договірне її регулювання, а також реалізувати принципи соціальної справедливості по відношенню до отримання власного доходу.

Повна і ефективна  реалізація цих головних функцій  оплати праці можлива тільки за умови  формування і послідовного здійснення науково обгрунтованої політики такої оплати, як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація, їх підрозділи) .

Для реалізації функцій заробітної плати необхідне дотримання наступних найважливіших принципів:

- підвищення реальної  заробітної платні у міру зростання  ефективності виробництва і праці;

- забезпечення випереджаючих  темпів зростання продуктивності  праці над темпами зростання  середньої заробітної платні;

- рівна оплата за  рівну працю;

- державне регулювання  оплати праці;

- простота, логічність  і доступність форм і систем  оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх єство.

Принципи організації заробітної плати - це об'єктивні, науково обгрунтовані положення, що відображають дії економічних законів і направлені на більш повну реалізацію функцій заробітної плати. Тому найбільш доцільно класифікувати принципи організації заробітної плати відповідно до функцій, на реалізацію яких вони направлені.

Заробітну плату з  практичної точки зору можна охарактеризувати як плату, яка надається за використання праці, або як ціну затраченої праці. Вона може набирати форм премій, гонорарів, місячних окладів тощо.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату:

- номінальна заробітна плата являє собою суму коштів, отриману працівником за певний розрахунковий період (день, рік, місяць).

- реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати на номінальну заробітну плату. Іншими словами, реальна заробітна плата – це купівельна спроможність номінальної заробітної плати. Звідси видно, що заробітна плата залежить від номінальної та рівня цін на товари і послуги. Цю залежність можна виразити так: I р.з.п = I н.з.п / I ц; де I р.з.п ; I н.з.п – відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати; I ц – індекс цін;

Якщо ціни на товари зростають  швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується. Така сама ситуація має місце сьогодні в Україні.

2.2. Фонди оплати праці на підприємствах, їх структура

За своєю структурою плата неоднорідна, кожний її елемент  виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв`язку і взаємозумовленості всіх її частин.

Згідно із Кодексом законів про  працю України основою організації  оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.

Тарифна система оплати праці - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Фонд оплати праці відповідно до Інструкції за статистикою заробітної плати, затвердженої Міністерством  статистики України за № 465/1001 від 11.12.95 року, складається з основної (постійної), додаткової (змінної), стимулюючих і компенсаційних виплат, вона являє собою суттєвий елемент собівартості:.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно встановлених норм (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) в відпускних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

До фонду основної заробітної плати  відносяться:

- заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) за відпускними розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників і посадовими окладами, незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві.