Джерела санації

Зміст

     Вступ…………………………………………………….………….……….…3

1. Економічна сутність санації підприємства………………….………………6
2. Внутрішні джерела фінансової санації…………………………………….11
3. Санація балансу підприємства………………….……….………….………18
4. Вітчизняний та зарубіжний досвід фінансового оздоровлення підприємств…………………………………………………………………..21

Висновки……………………………………………………………………..26

Список  використаної літератури………………………...…………………27 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Вихід України з тривалої економічної  кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

    За  цих умов необхідна сучасна, адекватна  ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і практичні знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути.

    Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні  результати лише за умов санації фінансів базової ланки економіки —  підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення  попиту на неї стали головними  причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

    В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. проте вітчизняні підприємства на змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб’єктів господарювання за браком належної кваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутства.

    Ще  однією негативною тенденцією, якає наслідком  незадовільного фінансового стану  більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської та дебіторської заборгованості. За статистичними даними більше половини кредиторської та дебіторської заборгованості є простроченою. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб’єктів господарювання. Неплатоспроможність у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходять у зв’язку з банкрутствами підприємств.

    Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення  податкових надходжень до бюджету, зростання  безробіття, що зрештою може стати  одним з чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед  підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність.

    В даний час кожен суб’єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

      Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять  до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього  питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої  роботи в ринкових умовах.

    Актуальність  даної теми полягає в тому що питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

      Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять  до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього  питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої  роботи в ринкових умовах.

      Об’єктом  даної роботи є фінансова санація підприємства та її джерела.

    Предметом даної роботи є вивчення основних джерел фінансової санації.

     Метою курсової роботи є розгляд та вивчення економічної сутності санації підприємства та вивчення джерел фінансової санації.

     Завданням даної роботи є:

• визначення економічної сутності фінансової санації підприємств;
• дати поняття та розглянути фінансові джерела санації підприємств;
• розглянути санацію балансу підприємства ;

• розкрити питання щодо вітчизняного та зарубіжного досвіду фінансового оздоровлення підприємств.

    В роботі аналізувалися існуючи методики санаційних заходів; розглядалася економічна сутність та умови проведення санаційних заходів; вивчался вітчизняний та зарубіжний досвід санації підприємств.

1. Економічна сутність санації підприємства

     Одним із засобів подолання платіжної  кризи та запобігання банкрутству  підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання.

     Економічний словник тлумачить це поняття  як систему заходів, здійснюваних для  запобігання банкрутства промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості у довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

    Деякі з вітчизняних авторів із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніх юридичних та фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. І з цим не можна погодитися, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

    Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

    Згідно  із законом «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

    Новий закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 р., розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

    Власне тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації ─ це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

    Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На мою думку, найближче до цього підійшли наступні економісти ─ Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг. Вони вважають, що санація ─ це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація ─ це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

    Подане  визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним  і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Для  повного розкриття змісту санації  слід конкретизувати види заходів, які  проводяться в межах фінансового  оздоровлення суб’єктів господарювання.

    Особливе  місце у процесі санації посідають  заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації  та використання внутрішніх і зовнішніх  фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти залучені на умовах позики або на умовах власності, на поворотній або безповоротній основі.

    Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

    Санаційні заходи організаційно-правового характеру  спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового  колективу тощо. У цьому контексті  розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.
2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

                                                                                    Рис. 1. Економічний зміст поняття «санація»

    Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням  ритмічності виробництва, скороченням  технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

    Оскільки  санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням зайвого  персоналу, велике значення мають санаційні  заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників  може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану  політику звільнення у взаємозв’язку  із реалізацією соціального плану  проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення  та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

    На  практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація». Реструктуризація суб’єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

    Можна стверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно починати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Внутрішні джерела фінансової санації

    Внутрішні джерела фінансової санації ─  це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає  можливість не тільки подолати внутрішні  причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від  залучення зовнішніх фінансових джерел.

    Внутрішні джерела фінансової санації є пріоритетними. Це обумовлено тим, що в кризових умовах розвитку економіки більшості підприємств доводиться розраховувати виключно на власні сили, вишукувати внутрішні резерви покращення показників фінансової діяльності. Підприємства зараз мають обмежені можливості на отримання кредиту на впровадження санаційних заходів. Внутрішні джерела можуть бути мобілізовані в короткі терміни і не потребують значних додаткових капітальних вкладень. Крім того, орієнтація підприємства на мобілізацію внутрішніх джерел фінансування оздоровчих заходів відображається в плані санації підприємства та сприяє зростанню довіри до боржника з боку кредиторів.

     Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення його платоспроможності  та ліквідності. Цього можна досягти  збільшенням обсягів вхідних  грошових потоків або в результаті скорочення вихідних грошових потоків.

     Класифікація  вхідних та вихідних грошових потоків  є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації. У літературі з питань фінансової санації розрізняють  два види реакції підприємств  на фінансову кризу:

■ захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції;

■ наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку та реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

     Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін, а також застосуванням  масової реклами.

     Класифікація  вхідних та вихідних грошових потоків  є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації (рис. 2).

                            Рисунок 2. Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації підприємств

     Першим  симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення  рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм  успіху санації суб’єкта господарювання. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

     Усі заходи щодо збільшення виручки мають  базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з  урахуванням динаміки цін та відповідних  їм обсягів реалізації.

     Ця  група санаційних заходів пов’язана зі зміною структури та складу активів балансу. У рамках реструктуризації активів відокремлюють такі види санаційних заходів:

      ─ мобілізація прихованих резервів здійснюється через реалізацією окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, по наднормові запаси сировини та матеріалів тощо);

     ─ використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об’єкта нерухомості.

     Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог  внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов’язані  з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні  причини кризи, а й значною  мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх  фінансових джерел.

     Проте на підприємствах, які перебувають  у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.

     З метою санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові ресурси та підвищити  фінансову стійкість підприємства. Ще один важливий мотив ─ збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність підприємства.

     Статутний фонд збільшують трьома методами:

     - збільшення кількості акцій існуючої  номінальної вартості;

     - збільшення номінальної вартості  акцій;

• обмін облігацій на акції.

     Реальне надходження фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише в разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права  суб’єкта господарювання. Ця операція пов’язана з додатковою емісією  таких прав.

     При збільшенні номінальної вартості акцій  акції попередніх випусків обмінюються  на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими  володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної  вартості акцій є підставою для  анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати  випуск акцій нової номінальної  вартості.

     У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

     - додаткових внесків власників  корпоративних прав підприємства;

     - індексації основних фондів.

     Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного  рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився це зробити, емітент зобов’язаний запропонувати  акціонерові викупити його акції.

    У комплексі фінансово-економічних  та організаційно-правових заходів  з фінансового оздоровлення підприємства-боржника важливе значення має реструктуризація (реорганізація). Розповсюдженим прийомом подолання фінансової кризи у господарстві України виступає санаційна реструктуризація підприємства.

    Реструктуризація  підприємства означає здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

    Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно стійким підприємством, приєднання до фінансово стійкого підприємства, поділ на самостійні підприємства, перетворення на підприємство іншої  форми власності) здійснюється за рішенням власника його майна або уповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.

    Реструктуризація  передбачає передусім аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства, який має  містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і  пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, прибутковості та рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності  та платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.

    Якщо  санація здійснюється без залучення  додаткових фінансових ресурсів на підприємстві, то вона можу бути в таких формах: зменшення номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсія боргу у власність; пролонгація строків сплати заборгованості; добровільне зменшення заборгованості; самофінансування.

    У рамках реструктуризації активів виділяють  такі види санаційних заходів:

    1. Мобілізація прихованих резервів. Вона здійснюється шляхом реалізації  окремих об’єктів основних та  оборотних засобів, які безпосередньо  не пов’язані з процесом виробництва  й реалізації продукції; у результаті  індексації балансової вартості  майнових об’єктів, який не можна  реалізувати без порушення нормального  виробничого циклу. 

    2. Використання зворотного лізингу  (господарська операція, яка передбачає  продаж основних фондів з одночасним  зворотним отриманням таких основних  фондів в оперативний або фінансовий  лізинг).

    3. Лізинг основних фондів. Цей метод  дає змогу модернізувати обладнання  за відсутності необхідних інвестиційних  ресурсів.

    4. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються  в виробничому процесі.

    5. Оптимізація структури розміщення  оборотного капіталу.

    6. Продаж окремих, низькорентабельних  структурних підрозділів.

    Рефінансування  дебіторської заборгованості (переведення  її в інші, ліквідні форми оборотних  активів: кошти, короткострокові фінансові  вкладення тощо).

    До  основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: факторинг; урахування, або дисконт векселів; форфейтинг.

    Крім  того, у рамках заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться  комплекс процедур із примусового стягнення  заборгованості, в тому числі шляхом звернення з позовом до арбітражного суду.

    Наступні  дві групи санаційних заходів  пов’язані в основному зі змінами  у звіті про фінансові результати та їх використання. Це — зменшення (заморожування витрат), яке здійснюється в напрямках заморожування інвестиційних вкладень та зниження валових витрат, й збільшення виручки від реалізації продукції.

    Наголосимо, для кожного конкретного випадку  фінансової неспроможності підприємства слід добирати прийнятні форми санації  з урахуванням причин кризи, санаційної спроможності, наявності санаторів та внутрішніх резервів тощо.