Джерела фінансування

            Вступ  

    Джерела фінансування - це функціонуючи і очікувані канали отримання фінансових коштів, а також список економічних суб'єктів, які можуть надати ці кошти. Фінансування підприємства має вирішувати завдання забезпечення розширеного відтворення. Саме тому своєчасне та в необхідному обсязі фінансування підприємства з різних джерел дозволяє йому вирішувати завдання ведення бізнесу та власного розвитку. Однак для залучення такого фінансування підприємство:

1) має  у своєму розпорядженні певні джерела коштів;

2) повинен  визначити оптимальне  джерело фінансування.

    Джерела фінансування підприємства діляться на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні джерела фінансування підприємства - це його власні кошти: прибуток і амортизаційні  відрахування.

Зовнішні  джерела фінансування - це різні позичкові і притягнуті засоби: надходження від емісії та розміщення акцій, кредити банків, продаж часток у статутному капіталі і так далі.

    Внутрішні і зовнішні джерела фінансування підприємств мають свої особливості. Так, використання для розвитку власних ресурсів дозволяє керівництву підприємства зберігати незалежність у виробничій діяльності,   швидко приймати рішення і не нести витрат на повернення коштів.

    Однак досить часто власні кошти підприємства не можуть покрити всієї потреби у фінансуванні, і тоді залучення зовнішніх джерел є єдиною можливістю розвивати компанію.

    Поділ зовнішніх джерел фінансування на позиковий і залучений капітал також робиться не випадково:

позиковий капітал - це, як правило, банківські кредити, повернення яких відбувається за рахунок всіх активів підприємства, при цьому банки не контролюють процес використання кредитних коштів;

залучений капітал - це, як правило, інвестиції, повернення яких повинен відбуватися тільки за рахунок реалізації конкретної бізнес-ідеї, під яку вони були залучені, і їх використання проходить під контролем інвестує структури.

    Для того, щоб визначити оптимальні джерела фінансування підприємства, необхідно провести певний аналіз діяльності підприємства. Грамотний і обдуманий вибір джерел фінансування підвищить віддачу від використання коштів і не викличе додаткової не обгрунтованої навантаження на підприємство, пов'язаної з необхідністю повернення коштів. 
 
 
 
 
 
 

      Розділ I. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства 

    Фінансові ресурси підприємства - це його власні і позикові грошові фонди, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства і призначені для виконання фінансових зобов'язань підприємства, здійснення витрат на розширення виробництва, економічне стимулювання робітників і збільшення розміру власності власників підприємства.

    Капітал підприємства - це фінансові ресурси підприємства, які використовуються для фінансування предметів та засобів праці, робочої сили, інших елементів виробництва і фінансових інструментів.

    Для раціонально функціонуючого підприємства капітал тотожний фінансових ресурсів.

    Структура і динаміка фінансових ресурсів підприємства вивчаються за даними пасиву балансу та звіту про власний капітал за допомогою горизонтального, вертикального і трендового аналізу.

    Як вже зазначалося, фінансові ресурси підприємства складаються з власного капіталу і зобов'язань, але сформовані за рахунок коштів власних, залучених і позикових джерел.

     Т.а. власний капітал формуються за рахунок власних коштів, що створюються в процесі виробничої діяльності (прибуток, переоцінка необоротних активів), і залучених коштів (внески власників, емісійний дохід, благодійна допомога тощо).

   Всі зобов'язання підприємства формуються за рахунок позикових коштів: Внутрішніх (внутрішня кредиторська заборгованість, відстрочені податкові платежі і т.д.), і зовнішніх (банківські та комерційні кредити, випуск облігацій власної позики, фінансовий лізинг). У залежності від терміновості погашення їх прийнято розділяти на довгострокові і короткострокові зобов'язання.

    За тривалістю використання капітал підприємства поділяється на постійний (перманентний) і змінний.

    Перманентний капітал формується за рахунок власного капіталу підприємства та його довгострокових позикових коштів.

    Одним з центральних питань фінансового менеджменту є управління ціною капіталу, що базується на оцінці потреби в ресурсах і аналізі ціни окремих фінансових ресурсів, які визначаються власними інтересами підприємства та законами попиту та пропозиції на ринках капіталів.

    При розгляді питання про ціну капіталу джерела його формування прийнято розділяти на внутрішні і зовнішні.

     Внутрішні - створюються в процесі діяльності підприємства, платою за користування якими може виступати втрачений середньоринковий дохід за нерозподіленого прибутку, з резервного і страхового капіталу і т.д.

    Зовнішні ресурси купуються на фінансових ринках і мають свої умови залучення, термін і ціну. Як ціни зовнішніх ресурсів можуть виступати: Відсоток, що сплачується за користування банківськими позиками; штраф і пеня за комерційними кредитами; відсоток за випущеними облігаціями; дисконт по векселях; дивіденд, який сплачується акціонерам.

    Загальна сума коштів, яку потрібно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу, називається ціною капіталу.

    Концепція ціни капіталу є однією з базових у теорії управління підприємством. Вона не зводиться тільки до обчислення відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, але також характеризує ту прибутковість інвестованого капіталу, яку необхідно забезпечити підприємству, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, наявні у розпорядженні підприємства і призначені для здійснення поточних витр і витрат по розширеному відтворенню, для виконання фінансових зобов'язань і економічного стимулювання працюючих. Фінансові ресурси направляються також на утримання та розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, накопичення.

    Джерелами фінансових ресурсів є всі грошові доходи і надходження, які має підприємство чи іншого господарюючий суб'єкт у певний період (або на дату) і які спрямовуються на здійснення грошових витрат і відрахувань, Необхідних для виробничого і соціального розвитку: інвестицій, авансування в поточні витрати (головним чином, собівартість), витрат і відрахувань на соціальні потреби в централізовані спеціальні фонди і в бюджети різних рівнів. Це класифікація основних видів витрат і відрахувань фінансових ресурсів за напрямами їх використання.

    Інший принцип класифікації фінансових ресурсів пов'язаний з утворенням

фондів  відшкодування, споживання і накопичення:

- Фонд  відшкодування: Матеріальні витрати (у тому числі плата за природні ресурси), амортизація; фонд споживання: відрахування до соціальних фонди, фонд заробітної плати (включаючи премії), фонди економічного і соціального розвитку (централізовані і нецентралізовані);

- Фонд накопичення: Централізовані фонди галузі, фонд розвитку виробництва, науки і техніки.

Нарешті, фінансові ресурси можуть підрозділятися на власні, позикові та залучені (на поворотній та безповоротній основі), асигнування з бюджету або централізованих позабюджетних фондів.

. Статутний  капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників.

    За рахунок його коштів створюються необхідні умови для здійснення підприємницької діяльності .Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності), амортизації, а також виручки від реалізації вибулого майна, стійких пасивів, пайових та інших внесків. До стійких пасивів належать статутний, резервний та інші капітали; довгострокові позики; постійно знаходиться в обороті підприємства кредиторська заборгованість (по зарплаті через різницю в термінах нарахування і виплати, за відрахуваннях у позабюджетні фонди, до бюджету, За розрахунками з покупцями і постачальниками та ін.)

    Значні фінансові ресурси, особливо у новостворюваних та реконструюються підприємствах, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, випущених даним підприємством; дивідендів і відсотків з цінних паперів інших емітентів; доходів від фінансових терапії; кредитів.

    Підприємства можуть одержувати фінансові ресурси від асоціацій і концернів, до яких вони входять; від вищестоящих організацій при збереженні галузевих структур; від органів державного управління вигляді бюджетних субсидій; від страхових організацій. У складі цієї групи фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, все більшу роль відіграють виплати страхових відшкодувань, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела, які призначені на строго обмежений перелік витрат.

    Розмір фінансових ресурсів, сформованих на рівні підприємства, визначає можливості:

- здійснення необхідних капітальних вкладень;

- збільшення обігових коштів; виконання всіх фінансових зобов'язань;

- забезпечення потреб соціального характеру.

    Фінансові ресурси використовуються як у фондовій формі, так і в не фондової. Частина фінансових ресурсів підприємство використовує на освіту

фондів  цільового призначення: фонд оплати праці, фонд розвитку виробництва,фонд матеріального заохочення і т.д. Використання фінансових ресурсів на виконання платіжних зобов'язань перед бюджетом і банками здійснюється в не фондовий фірмі.

    Велике значення має структура джерел формування фінансових ресурсів, і в першу чергу питома вага власних. Велика питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства додатковими витратами на сплату високих відсотків за кредитами комерційних банків, дивідендів по акціях і облігаціях і ускладнює ліквідність балансу підприємства. Тому фінансист фірми завжди повинен ретельно прораховувати доцільність або недоцільність використання залучених фінансових ресурсів у кожному конкретному випадку.

    Розмір і структура фінансових ресурсів багато в чому залежать від обсягу виробництва та його ефективності. Постійне зростання виробництва та підвищення його ефективності є основою збільшення фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів, що інвестуються у сферу виробництва, залежать зростання обсягу виробництва і ступінь його ефективності.

     Наявність фінансових ресурсів у необхідних розмірах та ефективне їх  використання багато в чому зумовлюють фінансове благополуччя підприємства,фінансову стійкість, платоспроможність і ліквідність балансу.

            

1. Організація діяльності підприємства

 

    Процес взаємодії виробничих факторів на підприємстві, спрямований на перетворення вихідної сировини (матеріалів) на готову продукцію, придатну до споживання або до подальшої обробки, утворює виробничий процес або виробництво.

   Основними елементами виробничого процесу є праця (діяльність людей), предмети і засоби праці. У багатьох виробництвах використовуються природні процеси (біологічні, хімічні).

    Найбільш великими частинами виробничого процесу є основне, допоміжне і побічна виробництва.

    До основних відносяться ті процеси, прямим результатом яких є виготовлення продукції, що становить товарну продукцію даного підприємства, а до допоміжних - ті, в ході яких створюються напівпродукти для основного виробництва, а також виконуються роботи, що забезпечують нормальний перебіг основних процесів. Побічне виробництво охоплює процеси переробки відходів основного виробництва або їх утилізації.

    За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (перериваним) і безперервні, викликані безперервністю технологічного процесу або потребами суспільства.

  За ступенем автоматизації виділяють процеси: ручні, механізовані (виконуються робітниками за допомогою машин), автоматизовані (виконуються машинами під наглядом робітника) і автоматичні (виконуються машинами без участі робітника за заздалегідь розробленою програмою).

   Процес основного, допоміжного та побічного виробництва складається з ряду виробничих стадій.

    Стадія - це технологічно закінчена частина виробництва, що характеризує зміну предмета праці, переходить з одного якісного стану в інший.

   Виробнича стадія ділиться, у свою чергу, на ряд виробничих операцій, що представляють собою первинну ланку, елементарну, найпростішу складову частину процесу праці. Виробнича операція виконується на окремому робочому місці, одним або групою робітників, над одним і тим же предметом праці, за допомогою одних і тих же засобів праці.

    За призначенням виробничі операції ділять на:

- Технологічні (основні), в результаті яких вносяться якісні зміни в предмети праці, його стан, зовнішній вигляд, форму і властивості;

- Транспортні,  змінюють положення предмета  праці в просторі та створюють  умови для поточного виробництва; 

- Обслуговуючі, Що забезпечують нормальні умови для роботи машин (їх очищення, змащування, прибирання робочого місця);

- Контрольні, сприяють правильному виконанню  технологічних операцій, дотримання  заданих режимів (контроль і  регулювання процесу).

    Для нормальної організації виробничого процесу необхідно дотримувати наступні принципи:

1) принцип  спеціалізації - це закріплення  за кожним цехом, виробничою ділянкою, робочим місцем, технологічно однорідної групи робіт або чітко визначеної номенклатури виробів;

2) принцип  безперервності процесу означає забезпечення руху предмета праці з одного робочого місця на інше без затримок і зупинок;

3) принцип  пропорційності передбачає узгодженість  в тривалості і производітельності  всіх взаємозалежних підрозділів  виробництва; 

4) принцип  паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів;

5) принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкратчайшіе маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу;

6) принцип  ритмічності полягає в регулярності та стійкості ходу всього процесу, що забезпечує виробництво однакової або рівномірно зростаючої кількості продукції за рівні проміжки часу;

7) принцип  гнучкості вимагає швидкої адаптації  виробничого процесу до зміни  організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення нової продукції та ін..

    Сталість видів продукції, що випускається, а також сталість структури виробничого процесу визначають типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

    Одиничне виробництво характеризується найбільш різко вираженим непостійністю структури робочого процесу, тому що при цьому типі виробництва кожне наступне виріб створює новий технологічний процес, що відрізняється від колишнього за складом операцій, за їх тривалості та послідовності, в якій вони виконуються. До даного типу виробництва можна віднести виготовлення нестандартного обладнання.

    Відмінними рисами одиничного типу виробництва є:

- Багатономенклатурного  продукції, що випускається;

- Переважання  технологічної спеціалізації робочих місць, дільниць, цехів;

 - Відсутність постійного закріплення за робочими місцями певних виробів;

-Використання універсального обладнання та розміщення його у однотипних груп;

 - Наявність висококваліфікованих робітників-універсалів;

- Великий  обсяг ручних операцій;

- Велика  тривалість виробничого циклу  та ін.

    Серійне виробництво характеризується сталістю структури робочого процесу в період випуску однієї партії (серії) однакових виробів. Структура процесу змінюється за складом операцій, їх тривалості та послідовності виконання у зв'язку з переходом на виготовлення серії нового виду продукції.

    У залежності від тривалості періоду випуску однієї серії і розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньо серійне  і велике серійне виробництва.

  

           

                   1.2 Класифікація джерел фінансування 

    У фінансах підприємства під внутрішніми і зовнішніми джерелами фінансування розуміють відповідно власні та залучені (позикові) кошти. Відомі різні класифікації джерел коштів. Одна з можливих і найбільш загальних угруповань представлена на рис 1. 
 

      

      
 
 

 

      

 

                                                    Рис. 1. Структура джерел коштів підприємства 

    Основним елементом наведеної схеми є власний капітал. Джерелами власних засобів є (рис 2.):

- Статутний  капітал (кошти від продажу  акцій і пайові внески учасників);

- Резерви,  накопичені підприємством;

-Інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески та ін.) 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

капiтал, що надаеться                                iншi взноси                  резерви, накопленi

     власником                                       юридичних  та                     підприємством

                                                                фізичних осiб

 

 

статутний                                                                          добавочний    накоплений      резерви

капiтал                          премія на акції АТ                             капiтал           капiтал       

 
 

                                                                                                      нерозподiлений           фонди

                                                                                                                прибуток        накоплення

                                              

      цільове

      фiнансування   пожертвування

Рис. 2. Структура власного капіталу підприємства. 

    До основних джерел залучених коштів відносяться:

- Позики  банків;

- Позикові  кошти;

- Кошти  від продажу облігацій та інших  цінних паперів;

- Кредиторська  заборгованість.

    Принципова відмінність між джерелами власних і позикових коштів криється в юридичній причини - у разі ліквідації підприємства його власники мають право на ту частину майна підприємства, яка залишиться після розрахунків з третіми особами.

    Основними джерелами фінансування є власні кошти. Наведемо коротку характеристику цих джерел.

    Короткострокове фінансування використовується, як правило, для поповнення оборотного капіталу. Обсяг і структура оборотного капіталу варіюють залежно від галузевої приналежності підприємства, можуть бути схильні до сезонних і циклічних коливань, вони також залежать від ефективності управління портфелем продукції та стратегії управління оборотним капіталом. Отже, при виборі джерел фінансування підприємства необхідно:

1) визначити  потреби в короткостроковому  і довгостроковому капіталі;

2) проаналізувати  можливі зміни в складі активів  капіталу з метою визначення  їх оптимальної структури за  обсягом і видами;

3) забезпечити  постійну платоспроможність і, отже, Фінансову стійкість;

4) використовувати  максимально прибутково власні  і позикові кошти;

5) знизити  витрати з фінансування господарської  діяльності.

Наявність фінансового та інвестиційного планів дозволяє визначити обсяг грошових ресурсів підприємства з урахуванням:

а) компетенції  його керівництва;

б) податкового  законодавства та його впливу на доходи фірми;

в) грошово-кредитної  політики держави;

г) співвідношення власних і позикових коштів у  пасиві балансу (структури капіталу);

д) витрат на фінансування поточної (операційної) та інвестиційної діяльності при різних варіантах їх окупності.

    Джерела фінансування діляться на внутрішні (власний капітал) і зовнішні - позиковий і залучений капітал з фондового ринку.

Внутрішнє фінансування - використання власних коштів, насамперед чистого прибутку, і амортизаційних відрахувань. У випадку активного самофінансування валового прибутку повинно бути достатньо для сплати податків в бюджетну систему, відсотків за кредит, відсотків і дивідендів по цінних паперах емітента, розширення основних фондів і нематеріальних активів, поповнення оборотних коштів, виконання соціальних програм.

    При неактивному (прихованому) фінансуванні виникають додаткові джерела внаслідок заниженої оцінки майна (нематеріальних активів), знижених відрахувань у резервні фонди, що не відображено в балансі підприємства.

    Джерела прихованого фінансування наступні:

1) чистий  оборотний капітал (різниця між  оборотними активами і поточними  пасивами);

2) оцінні  резерви;

3) доходи  майбутніх періодів;

4) залишки  фондів споживання;

5) прострочена  заборгованість постачальникам  і ін

    Самофінансування має ряд переваг:

- За  рахунок додатково утвореного  із прибутку власного капіталу  підвищується фінансова стійкість  підприємства;

- Формування та використання власних коштів відбуваються стабільно протягом усього року;

- Мінімізуються  витрати по зовнішньому фінансуванню (з обслуговування боргу кредиторам);

- Спрощується  процесприйняття управлінських  рішень щодо розвитку підприємства  за рахунок додаткових інвестицій, так як джерела покриття витрат відомі заздалегідь.