Експериментальне дослідження структурних компонентів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………

Розділ  І. Теоретико - методологічні особливості учбової діяльності молодших школярів…………………………………………………………………….

1.1.Погляди  науковців на проблему учбової  діяльності і її структурних  компонентів…………………………………………………………………

1.2.Психологічний  розвиток дітей молодшого шкільного  віку……….

1.3.Структурні  компоненти учбової діяльності  дітей молодшого шкільного віку………………………………………………………………………….

Розділ  ІІ. Експериментальне дослідження структурних  компонентів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку……………………………

2.1.Опис  методів дослідження та характеристика вибірки……………

2.2.Аналіз результатів……………………………………………………

Висновки

Додатки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 

ВСТУП

       Актуальність теми дослідження. Проблеми теорії учбової діяльності посідають одне з центральних місць у педагогічній і віковій психології, бо в її основу закладено важливу ідею психічного розвитку дитини – єдності навчання і психічного розвитку (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк). Багаторічні експериментальні дослідження, проведені як у Росії (В.В. Давидов, В.В. Рубцов, Г.А. Цукерман, Д.Б. Ельконін), так і в Україні (О.К. Дусавицький, С.Д. Максименко, Ю.І. Машбиць, В.В. Репкін, Ю.М. Швалб) показали високу ефективність системи розвивального навчання як психолого-педагогічної технології формування мислення теоретичного типу та учбової діяльності у молодшому шкільному віці. Але, на думку В.П. Зінченка, В.В. Репкіної, В.І. Слободчикова, наявні теоретичні моделі структури учбової діяльності є занадто абстрактними, схематичними і неповними, оскільки існуючі теоретичні схеми можуть слугувати інструментом дослідження, і лише шляхом конкретних експериментів можна виявити правильність або помилковість положень, що лежать в основі моделі. На думку цілої низки авторів (В.В.Давидов, О.В. Воронцов, О.І. Подшивалова, Н.В. Репкіна, О. Чудінова), актуальними є спеціально організовані дослідження невеликих груп дітей протягом усього періоду навчання в молодшій школі, що дозволить уточнити як зміст теоретичної моделі структури учбової діяльності, так і динаміку її становлення.

Розгортання розвивального навчання як масової  практики побудови навчального процесу  на принципах теорії учбової діяльності обумовлює необхідність та одночасно  надає змогу проведення досліджень, спрямованих на визначення особливостей психічного розвитку молодших школярів в реальних умовах загальноосвітнього навчального закладу. Освітня практика, враховуючи стан загальнопсихологічної  теорії діяльності, висуває на перший план проблему дослідження динаміки становлення психологічної структури  учбової діяльності та уточнення  її теоретичної моделі.

         Об'єкт дослідження – учбова діяльність молодших школярів у системі розвивального навчання.

        Предмет дослідження – рівень розвитку структурних компонентів учбової діяльності молодших школярів

        Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити рівень структурних компонентів учбової діяльності.

       Завдання дослідження:

проаналізувати  існуючі структурні компоненти учбової діяльності;

провести  методику дослідження процесу становлення психологічної структури учбової діяльності в умовах реального процесу навчання;

провести  систематизацію отриманих у дослідженні  даних і уточнити психологічний  зміст структурного компоненту учбової діяльності;

        Методи дослідження.Для дослідження була використана мотиваційна методика Н. Лусканової. Для аналізу отриманих даних застосовувались методи кількісного і якісного аналізу, методи математичної обробки даних та їх статистичного аналізу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. Теоретико-методологічні особливості учбової діяльності молодших школярів

        1.1.Погляди науковців на проблему учбової діяльності і її структурних компонентів

         Учбова діяльність – це діяльність  спрямована, у процесі її формування  учні засвоюють узагальнені способи  дій і наукові поняття. Вона не тотожна “учінню” і “навчанню”. Останні характеризують процеси засвоєння певних знань і вмінь у різноманітних видах діяльності. Продуктом цієї діяльності є насамперед розвиток учня. Продуктом же учбової діяльності є зміни, яких зазнав учень у процесі її виконання (Д.Б.Ельконін). Як і будь-який конкретний вид діяльності, учбова діяльність має етапи виникнення, формування і розпаду. Свою провідну роль у психічному розвитку дитини вона виконує у молодшому шкільному віці. У процесі такої діяльності відбувається відтворення у властивостях індивіда людських здібностей, що склалися історично.

        Учбова діяльність є соціально  нормованою і здійснюється у  процесі спілкування. Завдання  формування учбової діяльності  передбачає становлення її мотиваційної  основи і засвоєння операційної  структури. Структура учбової  діяльності в міру її розвитку  перетворюється на форму суб’єктивної  активності дитини, тобто в учня  формується відповідне ставлення  до людей і навколишньої дійсності.

        Основними структурними компонентами учбової діяльності виступають потреби, мотиви, учбові задачі, дії й операції, а специфічною потребою і мотивом є теоретичне ставлення до дійсності. Суть його полягає в оцінці учнем предмета за допомогою суспільно вироблених критеріїв. Виділені в процесі навчання наукові критерії оцінки предметів являють собою загальні закономірності певної галузі знань і стають її одиницями.

        Наукові положення концепції учбової діяльності найповніше розроблені щодо початкової школи. Дослідження В.В.Давидова, В.В.Рєпкіна, А.К.Маркової та інших показали, що вже в учнів молодшого шкільного віку починає формуватися теоретичне ставлення до дійсності. Воно є основним психічним новоутворенням, від якого залежить формування конкретних дій, здібностей і мотивів, і виступає, таким чином, загальним механізмом вироблення інших конкретних способів здійснення будь-якої продуктивної діяльності.

         Учбова діяльність – це активність, за допомогою якої реалізується певне ставлення людини до навколишнього світу. Процес досягнення тих чи інших цілей діяльності завжди детермінований різноманітними потребами, що виникають у людини. Основною характеристикою діяльності є її предметність. Безпредметна діяльність неможлива взагалі.

        При цьому предмет діяльності виступає спочатку незалежно як підпорядковуючий собі діяльність людини, а далі – як образ предмета, продукт психічного відображення його властивостей. Учбова діяльність – це цілісне утворення, що має визначену структуру, у яку входять мотиви, задачі, дії. Специфіка учбової діяльності і її структури в особливостях її мотивів, задач, дій.

         Навчання може мати місце й у інших видах діяльності (грі, праці). У цьому випадку воно не спонукається усвідомленим наміром суб’єкта діяльності, у яку включений процес навчання. Навчання при цьому носить мимовільний характер і лише є побічним результатом, а не метою діяльності суб’єкта. Закономірності засвоєння знань в ігровій чи трудовій діяльності принципово інші, ніж в учбовій діяльності, тому що має місце істотна розбіжність між предметами цих видів діяльності.

         Навчання – це спільна діяльність учителя і учнів. Навчання як особливий процес спрямований на засвоєння учнем знань як на безпосередню мету, є учбовою діяльністю. Прямим продуктом учбової діяльності, у ході якої відбувається засвоєння наукових понять, є насамперед розвиток учня. Це діяльність з самовдосконалення, її результат – зміни, що відбуваються в ході виконання цієї діяльності, у самому суб’єкті (Д.Б.Ельконін).

          З приходом до школи і з початком навчання діти ще не володіють учбовою діяльністю. Вони повинні її засвоїти. Формування в молодших школярів учбової діяльності є фундаментальним завданням початкового періоду навчання. Але встановлено, що окремі елементарні прояви учбової діяльності спостерігаються ще в дошкільному віці, коли гра дитини – основний засіб її психічного розвитку.

          У процесі гри дитина завжди щось пізнає, але це пізнання підлегле насамперед ігровим мотивам дитини. Лише згодом, коли дитина може поставити собі безпосередню мету пізнати той чи інший предмет, починають зароджуватися елементи учбової діяльності: пізнавальні мотиви, учбові задачі і дії. Дитина переростає гру.

         У молодшому шкільному віці учбова діяльність є провідною серед інших видів діяльності: ігрової, трудової, спортивної, художньої. І не тому, що на неї витрачається більше часу, а тому, що саме в процесі учбової діяльності відбуваються найбільш важливі психічні зміни учня. Вона поєднує в собі основні тенденції розвитку, формує і перебудовує психічні процеси. У ній виникають та інтенсивно формуються психічні новоутворення, що дозволяють зрозуміти й охарактеризувати якісні зміни особистості. Завдяки учбовій діяльності в дітей формуються психологічні передумови теоретичного мислення: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія.

         Учбова діяльність є певною формою співробітництва дитини і дорослого. Вона реалізується тільки в спільній діяльності з дорослими, у спілкуванні з ними і під їхнім постійним керівництвом. Учбова діяльність тільки тоді знаходиться на вірному шляху становлення, коли в учня як суб’єкта цієї діяльності розвиваються адекватні мотиви. За своїм походженням вони навчально-пізнавальні. Ці мотиви зв’язані з потребою наукових знань, узагальнених способів дій. Саме вони забезпечують внутрішню цілісність учбової діяльності.

           Створена в дітей на перших етапах навчання пізнавальна мотивація не може бути постійною. Якщо її вчасно не підкріплювати, то рівень її буде знижуватися, або ж вона може зовсім зникнути. Тому в ході засвоєння знань необхідно створювати умови для її посилення. Важливим фактором збереження і підтримки пізнавальної мотивації є і зміст навчального матеріалу. Раціональна структура навчального матеріалу – джерело, що зберігає і підтримує навчальну мотивацію.

            У загальному вигляді проблема  мотивації навчання є проблемою  причин, які наперед визначають  різні форми виявлення активності  тих, хто навчається. Мотиваційному  аспекту навчання уже порівняно  давно приділяли велику увагу  в психологічній і педагогічній  літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева,  І.О.Синиця та інші).

         Питання мотивації навчальної діяльності є предметом педагогічних і психологічних досліджень, які ведуться здебільшого в двох основних напрямках.

        Перший — це праці, які безпосередньо  стосуються мотивів учіння учнів  різного шкільного віку; загальної  структури мотиваційної сфери  механізмів спонукальної дії  мотивів, динаміки їх розвитку  в різних вікових групах, а  також способів формування повноцінних  мотиваційних комплексів під  впливом різноманітних факторів.

        Другий напрям - це дослідження  з проблем розвитку активності  школярів у навчанні, позитивних  і негативних мотиваційних факторів  пізнавальної діяльності, зв'язаних  з явищами соціального і суто  особистого характеру. Проблема  мотивів учіння ще мало розроблена  в педагогічній психології.

         З вступом дитини до школи  докорінно змінюється її об'єктивне  становище в суспільстві та  конкретні взаємовідносини з  навколишнім середовищем. Головною  діяльністю стає навчання, яке  ставить до неї нові, складні  умови, пов'язані з виконанням  нових обов'язків. В аспекті  цих вимог перебудовується весь  перебіг життя дитини, який від  нині визначається вимогами школи,  вчителя, специфікою її навчальної  діяльності. Водночас відбуваються зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже, й значення основних мотивів діяльності. Якщо в дошкільному віці основними були ігрові мотиви, то в шкільному віці вони поступаються навчальним. Звичайно, ця зміна відбувається поступово, носить закономірний характер, хоча і є індивідуальні варіації.

        Потреба стати школярем спостерігається зараз майже у всіх дітей наприкінці дошкільного віку. У сім’ї, і особливо у дитячих садках у дітей формується певна настанова на шкільне навчання, на пізнавальну діяльність, прагнення набувати знання, їх приваблюють деякі зовнішні аспекти шкільного життя, учнівський реквізит, зовнішній бік навчання: прихід у школу, вихід із школи, перерва, шкільна форма, ранець і т.д. Проте учні 1 класу ще не усвідомлюють конкретно для чого їм потрібно вчитися. Зрозуміло їм одне,що всі діти їхнього віку і старші вчаться, тому й вони повинні ходити до школи.

        Прагнення бути учнем, вчитися у школі виявляється насамперед у намаганні змінити своє становище маленького. Сам факт вступу до школи підносить дитину на новий щабель в її житті. Все це відіграє значну роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності і є джерелом соціальних мотивів учіння.

        Поряд з деякими зовнішніми  аспектами шкільного життя (шкільна  форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дзвоники .) спонукальною силою  для дітей стає учитель, який  є носієм вимог, що повинні  виконувати учні. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків: “Так говорить наша вчителька. Так вона робить, це вона веліла нам”, - ось основні аргументи, якими регулюється тепер їхня поведінка і вдома.

         Інтерес до самого процесу  навчання. Далеко не в усіх  випадках молодші учні пов'язують  його з прагненням до нових  знань, умінь, їх приваблює  дійовий бік навчання: писати, читати, лічити, розповідати, малювати, їм  подобається виконувати завдання  вчителя, чути оцінюючі судження. Часто розгублюються, коли вчитель  надає їм проявити власну ініціативу.

         Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується ще один вид інтересу — інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання, як суспільне значуща діяльність, і саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні.

          Встановлено, що основними новоутвореннями  молодшого шкільного віку є  довільність пам'яті й уваги,  внутрішній план дій, рефлексія  своєї навчальної діяльності, усвідомлення  себе, як суб'єкта навчання, поява  нової життєвої позиції - школяра.  Становлення цих новоутворень  відбувається в процесі навчальної  діяльності: молодший школяр, як  суб'єкт в ній, сам розвивається  і формується, освоюючи нові способи  мислення.

          Внутрішня мотивація в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату, більшість із них не схильна докладати вольових зусиль для подолання труднощів у навчанні. Дослідження свідчать, що саме структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є чинником формування в учнів не тільки операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Тому треба так організувати роботу, щоб зацікавити всіх дітей, створивши умови виховання позитивних рис характеру, бажання та вміння вчитися.

          Л.С.Виготський стверджував, що навчання буде мало ефективним, якщо воно орієнтоване на вже розвинуті форми психічної діяльності дитини - на сприйняття, пам'ять та форми наочно-образного мислення, властиві попередньому періоду розвитку. Навчання, побудоване таким чином, закріплює вже пройдені етапи розвитку. Воно плететься у хвості розвитку і тому не просуває його вперед. Отже, необхідно так організувати дидактичний процес, щоб навчання йшло в зоні найближчого розвитку молодшого школяра. Такою зоною розвитку мислення є перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення (В.В.Давидов, Л.В.Занков, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконін та ін.).

          Практика підтверджує, що надмірно спрощений, примітивний навчальний матеріал нецікавий для учнів, що й приводить до витрати мотивації його засвоєння.

           Дослідження особливостей мотивації учіння молодших школярів дало змогу А.К.Марковій зробити висновок: їх мотивація має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивними характеристиками вони вважають:

1) загальне  позитивне ставлення дітей цього  віку до школи; 

2) широту  їхніх інтересів (їх цікавить  багато явищ життя);

3) допитливість, що є виявом розумової активності.

         Негативні сторони мотивації учіння молодших школярів, що перешкоджають навчанню: недостатня дієвість мотивів, бо самі собою вони довго не підтримують навчальну діяльність; нестійкість - мотиви швидко задовольняються, і без підтримки вчителя можуть згаснути і більше не відновитися; мала усвідомленість, що виявляється у невмінні школярів назвати, що і чому їм подобається в даному предметі; слабка узагальненість, тобто охоплюють один чи кілька навчальних предметів, які об'єднані за зовнішніми ознаками; орієнтування учнів найчастіше на результат навчання (знання, причому з їх фактичної, ілюстрованої сторони, і лише потім - закономірності), а не способи навчальної діяльності, внаслідок чого іноді до кінця початкової школи не складається інтерес до подолання труднощів у навчальній роботі. Всі ці особливості обумовлюють поверхневий, у ряді випадків недостатній інтерес до учіння, його іноді називають формальним і безтурботним ставленням до школи.

        Таким чином, учіння молодших школярів полімотивоване: дитиною, залежно від ситуації, керують різні мотиви, але серед них є один визначальний.

         Готовність до шкільного навчання - багатоякісне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І.Батович, О.В.Запорожець, Л.А.Венгер та інші, вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній такі структурні елементи:

- інтелектуальний,  що включає порівняно розвинуте  диференційоване сприймання, стійке  спрямування уваги на предмет  чи діяльність, наявність аналітичного  мислення, що проявляється у здатності  виділяти і розуміти важливі  ознаки і зв'язки між предметами, а також відтворювати зразок, логічне запам'ятовування, оволодіння  на слух розмовною мовою, розвиток  тонких рухів руки і окорухової  координації, розвиток здібностей  до навчання.

- мотиваційний, що відображає бажання чи небажання  дитини навчатися. Він дуже  важливий, бо від нього залежить  входження дитини в нову для  неї діяльність, що відрізняється  від ігрової своєю обов'язковістю,  розумовим напруженням, необхідністю  подолання труднощів тощо.

        Розрізняють внутрішні або пізнавальні  мотиви учіння, що характеризуються  потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом, і зовнішні, або соціальні, що виявляються  в бажанні займатися суспільне  корисною діяльністю, в ставленні  до вчителя, як до представника  суспільства, авторитет якого  є безсумнівним.

        Внутрішні і зовнішні мотиви  учіння складають внутрішню позицію  школяра, що є одним із основних  показників психологічної готовності  до навчання.

         Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться  до вступу до школи та перебування  в ній позитивно, навіть в  умовах необов'язкового відвідування  школи, прагне до занять специфічно  шкільного змісту;

- виявляє  особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти  та лічби, а не заняттям дошкільного  типу (малювання, співи, фізкультура  та ін.), має належне уявлення  про підготовку до школи; 

- відмовляється  від характерної для дошкільного  дитинства організації діяльності  та поведінки. 

       Важливим також є:

Емоційно-вольовий компонент, що включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів регуляції дій і поведінки  в цілому, розвиток емоційної стійкості.

Соціальний  компонент, що передбачає наявність  у дитини потреби у спілкуванні  з іншими дітьми, вміння підкорятися  інтересам дитячих груп, здатність  виконувати соціальну роль у ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати  стосунки з ровесниками і дорослими.

           Важливим структурним елементом учбової діяльності є учбові задачі, що забезпечують певні зміни в суб’єкті діяльності, знаходять своє вираження у відкритті і засвоєнні суб’єктом наукових знань і способів дії. Учбові задачі передбачають розумовий розвиток молодших школярів. Цим вони відрізняються від задач практичних, ціль яких змінити об’єкти діяльності.

         У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивне засвоєння навчальних дій. Учні опановують основи моделювання, уміння переходити від предмета до його моделі і навпаки, вчаться розрізняти об’єкт і знак, що його заміняє. Формується можливість переводити предметні дії у внутрішній план. Спостереження показують, що вчителі часто не надають належного значення вмінню учнів контролювати свою роботу. Дія контролю передбачає вміння під керівництвом учителя звіряти правильність своєї роботи з установленим зразком.

        Різноманітність підходів до формування у дітей молодшого шкільного віку пізнавальних умінь та навичок саме свідчить про складність і багатогранність визначеної проблеми.

        1.2. Психологічний розвиток дітей молодшого шкільного віку

        Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються саме в молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених спрямова на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резерві дозволить більш успішніше готувати дітей до подальшої учбової і трудової діяльності. найбільш характерна риса періоду від 6 до 10 років полягає у тому, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує у собі риси дошкільного дитинства і школяра.

        Початок шкільного життя – це початок особливої учбової діяльності, яка вимагає від дитини і значного розумового напруження, і великої фізичної виносливості. Як показують дослідження, складність учбової діяльності і незвичність переживань часто викликають нові, неочікувані властивості, наприклад, гальмівну реакцію у рухливих і збудливих дітей і, навпаки, роблять збудливими спокійних і врівноважених.

         Як тільки дитина переступила поріг класу, вона стала школярем. З цього часу гра поступово втрачає провідну роль у її житті, хоча і продовжує займати у ньому важливе місце. Змінюється зміст життя дитини. У дитячому садочку увесь день був заповнений цікавою і захоплюючою діяльністю (більше малювали, ліпили, гралися, прогулювались, вільно вибирали гру і товаришів). Зміст шкільного життя на перших порах є дуже одноманітним.

         Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя.

         Найчастіше зустрічають три види труднощів.

         Перший пов’язаний з особливостями нового шкільного режиму (потрібно вранці вставати,на уроках потрібно сидіти спокійно, потрібно виконувати домашні завдання, виконувати шкільні правила, слідкувати за чистотою зошитів і книжок).Без виробленої звички у дитини виявляється надмірна втома, зриви у навчальній роботі, пропуск режимних моментів. Тому вчителю і батькам потрібно зрозуміло і чітко виражати нові вимоги до життя дитини, потрібно контролювати їх виконання, використовувати заохочення і враховувати індивідуальні особливості дитини.

        Другий тип труднощів випливає  із характеру взаємовідносин  із вчителем, із товаришами з  класу, у сім’ї. Для дитини, яка відвідувала дитячий садок,  вихователька була найближчою  після мами людиною, її заступником  впродовж цілого дня. Звичайно, взаємовідносини з нею відрізнялися  більшою розкутістю, сердечністю,  у порівнянні з вчителем. Попри усю можливу привітність, доброту вчитель виступає як авторитетний наставник, який висуває певні правила поведінки і не дозволяє відхилятися від них. Досвідчений вчитель висуває однакові вимоги до усіх дітей, при цьому уважно спостерігає за індивідуальними особливостями виконання цих вимог різними дітьми. Тоді він зможе слабших заохочувати за працьовитість, сильних присадити за надмірну самовпевненість. Часто першокласник розгублюється у новому оточенні, не одразу може познайомитись з дітьми, почувається самотнім. Важлива мета виховної роботи в перші місяці перебування дитини в школі – привити відчуття того, що клас, школа – це не чужа їй група людей, а доброзичливий і чутливий колектив однолітків, молодших і старших товаришів. Із вступом в школу змінюється становище дитини. Змінюється становище дитини у сім’ї: з’являються нові обов’язки, нові права.У багатьох сім’ях ці права поважають. Трапляється, що діти, як тонкі психологи, вловлюють привілеї свого нового становища і це може сприяти розвитку шкільного егоїзму.