Експериментальне дослідження типів темпераменту у молодших школярів

План

Вступ 3

Розділ І. Теоретичне обгрунтування психологічної характеристики темпераменту 5

1.1 Загальне поняття про темперамент та його вчення 5

1.2 Фізіологічні та психологічні властивості темпераменту 15

1.3 Темперамент і особистість 23

1.4 Темперамент і характер 24

1.5 Темперамент та індивідуальний стиль діяльності 24

1.6 Психологічні особливості темпераменту у молодших школярів 26

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження типів темпераменту у молодших школярів 29

2.1 Методики дослідження типів темпераменту. Організація та процедура дослідження 29

2.2 Обробка, аналіз результатів та інтерпритація дослідження 30

2.3 Рекомендаії вчителю щодо роботи з дітьми з різними типами темпераменту 38

Висновки 42

Література 44

Вступ

Поведінка людини залежить не тільки від соціально зумовленої спрямованості її особливості, а й від специфіки її природної організації, зокрема такої індивідуально - психологічної собливості, як темперамент.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. [2; 4]

Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості людей проявляються в їх розумовій та практичній діяльності. Наприклад, двоє виконують одну й ту саму справу і виконують її однаково добре, але перший працює з ініціативою, з пристрастю, а другий - не поспішаючи, методично і діловито.

Говорячи про темперамент, майже завжди мають на увазі динамічну сторону особистості, відображеної в імпульсивності і темпах психічної діяльності. Саме в цьому змісті ми зазвичай говоримо, що у тієї чи іншої людини високий чи не високий темперамент, враховуючи його імпульсивність, прагнення, з якими проявляється у людини зацікавленість і т.п. Проте, динаміка психологічної діяльності залежить не тільки від темпераменту, а й від мотивів, які спонукають людину до діяльності, та від її психічного стану. Так, належно від типу темпераменту за наявності інтересу до певної діяльності людини працює енергійніше, швидше, а за відсутності - повільніше, в'яло. У будь-якої людини горе може викликати моральне і фізичне знесилення. [39]    

     Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, впливаючи на темп рухів і мови, перебігу емоцій та мислення. Однак від нього не залежать ні інтереси, ні соціальні установки, ні моральна вихованість особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти. [30]

Актуальністю проблеми темпераменту є розв'язати питання про походження темпераменту й можливості його зміни і розвитку. У розробці цього аспекту проблему темпераменту аналізують питання співвідношення його типологічних і вікових особливостей, зміну прояву темпераменту й фактори, від яких він залежить, шляхи пристосування темпераменту до вимог різних видів діяльності, темперамент і формування небажаних форм поведінки дітей різного віку.

Мета курсової роботи полягає у теоретичному аналізі та експериментальному дослідженні особливостей типів темпераменту у молодших школярів.

Об'єкт - молодші школярі.

Предмет - особливості типів темпераменту.

Досягнення поставленої мети зумовлює постановку таких завдань:

1. дати загальну психологічну характеристику поняття "темперамент"
2. розглянути типи темпераменту, дати їх психологічну і фізіологічну характеристику
3. обгрунтувати використані в курсовій роботі методики
4. проаналізувати результати дослідження

Дослідження проводилося на базі навчально - виховного комплексу з дітьми молодшого шкільного віку (обстежено 25 дітей у віці 9-10 років, з них 17 дівчаток і 8 хлопчиків)

 Розділ І. Теоретичне обгрунтування психологічної характеристики темпераменту

1. Загальне поняття про темперамент та його вчення

Серед рис, які визначають нашу індивідуальність, варто зупинитися на вроджених і тих, які проявляються в так званих властивостях темпераменту.

      Спостерігаючи за людьми, неважко помітити їх неповторну індивідуальну своєрідність у загальній рухливості, швидкості мовлення, виявлені почуттів. Одні з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші - дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні. Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом.

Щоб відрізнити індивідуальні особливості поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що :

1. на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності - грі, навчанні, праці, спорті;
2. властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;

різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.

Взагалі, існує десятки, сотні, а може і більше визначень темперамента, тому що  кожний класик пропонує своє визначення поняття „темпераменту”.

Темперамент - це природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збудженості і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища. [30]

Темпераментом називають сукупність властивостей, що характеризують динамічні особливості перебігу психічних процесів і поведінки людини. їхню силу, швидкість, виникнення, припинення та зміну. [38]

Темперамент - це динамічна характеристика психічної діяльності індивіда.[43]

Темперамент - це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи. [8]

Гуморальні теорії типів темпераменту

З найдавніших часів дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поводження, що збігаються з розходженнями в статурі і фізіологічних функціях, намагалися їх упорядковувати, якимось образом їх групувати. Так виникли всілякої типології темпераментів.

Вчення про темперамент і його типах мають довгу історію. Основу вчення про типи заклав Гіпократ (V-IVст. до н. е.). Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній філософії, що визначала чотири основні начала  ( землю, воду, вогонь і повітря) і пов'язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло і холод ), він за аналогією, виділив чотири типи темпераменту, співвідношенням в організмі чотирьох рідин (соків): крові, жовтої і чорної жовчі, а також слизу. Кожна рідина має свої властивості (кров - тепло, слиз - холод, жовта жовч - сухість, а чорна жовч - вологість), і тому наявність однієї із них виділяє стан організму, його схильності до тих чи інших захворювань. Поєднанням цих соків, красисом, пояснював усі особливості організму.

В популярній літературі говориться, що саме Гіпократ являється засновником вчення про чотири типи темпераменту, які дійшли до нашого часу: сангвістичний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. Але це зовсім не так. Назва цих типів з'явилась пізніше і ці імена пов'язані з іменами римських лікарів, які жили кілька століть поспіль. Вони використали уявлення Гіпократа про змішаність рідин. Також вони поміняли грецьке слово „красис” на латинське слово temperamentum, від якого івзяв свій початок термін „темперамент”.

     Флегматичний тип, вважав Гіппократ, зумовлений переважанням у красисі слизу (phlegma). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.

      Переважання жовтої жовчі (chole) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.

       Домінування крові (sanguis) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.

      Меланхолійний тип характеризується переважанням чорної жовчі (melas chole), і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

Давньогрецький філософ Арістотель, який жив трохи пізніше Гіпократа, бачив причину розбіжностей між людьми не в наявності того чи іншого соку, а в розбіжностях складу головного із цих соків - крові. Він помітив, що здатність до згортування крові у різних тварин не однакова. Більша швидкість згортання обумовлюється, на його думку, наявністю твердих або земляних частин, менша - наявністю водяних або рідких частин. Рідинна кров холодна і приводить до страху, а кров яка багата ситними речовинами відрізняється теплом і призводить до пригнічення.

Сліди арістотельської теорії зберігались дуже довго. Навіть німецький філософ І. Кант в своїй праці „Антропологія (1798) співвідносив тип з характеристиками крові.

Гален, який жив в ІІ ст. н.е., дав першу розгорнуту класифікацію темпераментів, базуючої на всіх тих гуморальних уявленнях Гіпократа про „красис”. Вона включала 13 типів темпераменту.

Потрібно відмітити, що поняття про темперамент в ті часи значно відрізняються від сучасного. Психологічні характеристики темпераменту у давніх лікарів майже були відсутніми. В основному ці характеристики торкались організму. Наприклад, Гален говорив про темперамент віддалених частин тіла: серця, печінки, мозку.

Розвиток в епоху Відродження анатомії і фізіології дало нове направлення об'ясненню типів темпераменту. Їх всі стали більше пов'язувати з особливостями будови тіла. Легка кров, рихлі тканини і вміру розширені судини полегшують, на думку цих вчених, течію життєвих процесів і продовжують сангвістичний тип. При значній щільності в тканинах кров затримується в судинах, пульс стає сильнішим і швидшим, загальне тепло тіла підвищується, що призводить до виникнення холеричного типу. При щільній крові і вузьких судинах в тканині виникає тільки рідина, водяна частина крові, при цьому виникає флегматичний темперамент, який характеризується малою кількістю тепла і блідим коліром шкіри. І щільна, тепла кров з вузькими порами тканини і широкими судинами веде до меланхолічного темпераменту.[20]

Ця теорія зберіглась, але дещо зміненою, до кінця XIX - на початкуХХ століття. Так, П.Ф. Лесгафт вважав, що у виникненні типів дуже важливу роль відіграє широта щілин і товщина стінок судин: у холериків маленька щілина і товсті стінки, що призводить до швидкого і сильного руху крові; у сангвініків - малі щілини і тонкі стінки, що веде до швидкого руху крові і т.д.[20; 29]

Видатний в свій час анатом І. Генгле (1876) запропонував оригінальну власну теорію темпераменту, базуючись на „тонусі” нервової і м'язевої систем. З його точки зору, ніколи не закінчуючий тонус нервової системи досягає у різних людей різної ступені. Чим сильніший тонус, тим легше збуджується певна людина, а також тим менша прибуткова роздратованість потрібна для того, щоб викликати в її відповідні відчуття чи дії. Слабкий ступінь тонусу характерний флегматикам, так як він обумовлює загальну в'ялість їх рухів, емоційну збудженість, слабкість міміки, повільність ходьби і т.д. Завдяки малій активності в них прослідковується ексудація живлячих рідин в тканині тіла і значне відкладення жиру. Холерики і сангвініки відрізняються легким збудженням, проте у перших збудження проходить так бистро, як і виникає, а у других воно зберігається довго, від чого залежить стійкість і глибина їх відчуттів і наполегливість їх вчинків. Меланхолічний  тип характеризується, з точки зору Гангле, несувмісністю між сильними, глибинними відчуттями і мало розвиненою схильністю до діяльності.[20; 33]

Деякі вчені в нашій країні також притримувались гуморально-ендокринної теорії виникнення типів темпераменту. П.П. Блонський (1927) вважав, що особливості поведінки людини залежать від того, на скільки врівноважено працюють симпатичні і парасимпатичні відділи вегетативної нервової системи. „Вагатоніки” повільні і спокійні, не схильні фантазувати, розмірковують реально і „тверезо”. „Симпатоніки”, навпаки, - імпульсивні, рішучі, часто відриваються від діяльності.[6]

Спроби зробити класифікацію типів поведінки людини, виходячи із фактів підвищеної чи пониженої діяльності окремих залоз внутрішньої секреції, робили Н.А. Бєлов (1924), Б.М. Завадовський (1928) та інші. Так, на думку Б.М. Завадовського, розбіжність в темпераментах обумовлює взаємодію шлункової і надниркової залоз: сангвініки відрізняються високою активністю двох залоз, флегматики - слабкістю і тієї і іншої, холерики - слабкістю щитовидної залози, але сильною активністю надниркової, меланхоліки  - сильною активністю щитовидної залози, але слабкою - надниркової.[3; 17]

     Гуморальний підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX - XX ст. Прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщенні нервових волокон ( В. Бехтерев ), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Шелдон та ін).[20]

Морфологічні теорії за Кречмером  і Шелдоном

В історії науки відомі типології людей в залежності від рис обличчя,  побудови черепа і від форми кисті рук і складків шкіри. Ці типології одержали назву КОНСТИТУЦІЙНИХ ТИПОЛОГІЙ. Так найбільше поширення одержала  типологія, запропонована Э. Кречмером, що у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу “Будівля тіла і характер”. Головна його ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом додавання мають визначені психічні особливості. Їм було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональних типи:

1. ЛЕПТОСОМАТИК - характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.
2. ПІКНІК - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий. характеризується малим або середнім ростом, що розпливається тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї.
3. АТЛЕТИК- людина з розвитий мускулатурою, міцним статурою, характерний високий або середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна.
4. ДІСПЛАСТИК- люди з безформну, неправильним будівлю. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).

З названими типами будівлі тіла Кречмер  співвідносить 3 виділених типи темпераменту, що він називає: шизотимик, іксотимик і циклотимик. Шизотимик має  астенічна статура, вона замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малоподатливий до зміни установок і поглядів, із працею пристосовується до оточення. на відміну від його іксотимик має атлетичну статуру. Це спокійний людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікничну статуру має циклотимик, його емоції коливаються між радістю і сумом, він легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах.[22; 30]

Подібно до того, як у Європі поширювалася конституційна типологія Е.Кречмера, в Америці набувала популярності концепція У.Шелдона, сформульована в 40-ві роки нашого століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент - це два параметри одного й того самого об'єкта, котрим є людина. Якості темпераменту У.Шелдон назвав залежно від функцій певних органів тіла:

1. ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодерми утворяться переважно внутрішні органи);
2. МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утвориться м'язова тканина);
3. ЕКТОМОРФНИЙ (з эктедерми розвивається шкіра і нервова тканина).

При цьому людям з ендоморфним типом властиво відносно слабка статура з надлишком жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному - тендітний організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою.

По У. Шелдону, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм у залежності від функцій визначених органів тіла: висцетрония (лат.  viscera- “внутрішності”), соматонія (греч. soma - “тіло”) і церебротония (лат.  cerebrum - “мозок”).

У психологічній науці більшість конституційних концепцій стало об'єктом гострої критики. Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.[32]

Формальні теорії видів темпераменту. Опис типів темперамента І.Кантом

Імануїл Кант (1966) дав формальний опис чотирьох типів темпераменту, які він поділив на дві групи. Сангвістичний і меланхолічний типи темперамента він роздивлявся як темпераменти відчуттів, а холеричний і флегматичний -  як темпераменти дії ( з точки зору сучасних підходів можна перші зв'язати з емоціональністю як характеристикою темперамента, а інші - з активністю).

Сангвінік являється І. Кантом як людина весела, яка є хорошим співбесідником, вміє і полюбляє спілкуватись, легко „заводить” своїх друзів. Вона повна надії і віри в успіх всіх своїх початків. Байдужа і зверхня. Якщо ця людина гнівається, то не відчуває глибинних негативних емоцій і швидко утішується. Дуже часто може давати обіцянки, проте їх не дотримується, оскільки не задумається раніше перед тим, чи взмозі вона їх виконати. Праця її швидко стомлює, а завдання, які вона виконує, скоріше всього для неї гра, аніж серйозна праця.

Меланхолік характеризується І. Кантом як людина „затемнена”. Вона недовірлива і сповнена сумнівів, здатна у всьому бачити привід для тривоги і небезпеки. Застерігається давати обіцянки, так як детально обдумує всі трудності, пов'язаних з їх виконанням. Порушити ж дане слово вона не може (їй це неприємно). Вона рідко веселиться і їй не подобається, коли веселяться інші.

Холерик - це запальна людина. Вона легко дратується і впадає у відчай, проте також легко і відходить, особливо якщо їй вступають. Дуже активна; почала щось робити, діє енергійно, проте цієї запальності їй достатньо не надовго: у неї немає терпіння і витримки. Подобається керувати іншими, брати участь в різних виступах, бажає, щоб всі її хвалили. Намагається виглядати зі сторони розумнішою, чим є насправді, і постійно хвилюється, оскільки думає, що всі це помічають. Холеричний темперамент більш, чим інші типи, викликає відразу зі сторони оточуючих, тому І. Кант вважає, що його представники є нещасливими людьми.

Флегматик - це холоднокровна, не схильна до афективних спалахів людина. Її недоліком є схильність до бездіяльності (лінь) навіть в ситуаціях, які потребують наполегливої активності. Проте, коли вона розпочала щось робити, то будь-яку справу виконує до кінця. Взагалі І. Кант вважав цей тип темпераменту самим успішним.[20; 24]

Енергетичні теорії темперамента. Підхід В. Вунда

Поступово серед вчених все більш сильніше впевняли в тому, що властивості темперамента найбільш виявляються в тих формах поведінки, які безпосередньо пов'язані з енергійними витратами організма - із засобами накопичення і витрати енергії і кількісними характеристиками цих процесів. Тому більшість досліджень темперамента звертали увагу перш за все на емоційні і моторні реакції індивіда, особливо підкреслюючи їх силу (інтенсивність) і протікання в часі.

Класичним прикладом такого підходу може слугувати типологія темпераментів В. Вунда. Він вважав темперамент як передрозподіл до афекту, що знайшло вираження в наступній тезі: темперамент для емоцій те ж, що й збудження для відчуття. Виходячи із таго огляду, В. Вунд виділив дві біополярні властивості темпераменту - силу і швидкість зміни (стабільність - нестабільність) емоції (відчуття), підкреслюючи тим самим значення енергійної характеристики індивіда.

Сильні емоційні реакції в складі з емоційною нестабільністю утворюють холеричний темперамент, невелика сила емоційних реакцій в складі з їх нестабільністю складають сангвістичний темперамент і т. д.

Таким чином, Вунд відійшов від чистого описового підходу до типів темпераменту, виділив дві характеристики, які можуть бути вимірені. Звідси опис типів темпераменту може закінчитись не тільки на розумових висновках, але і на об'єктивних даних. Він висунув важливу думку про те, що кожний темперамент має свої позитивні і негативні сторони.[20]

Підхід до вивчення темперамента В. С. Мерліном

Інший підхід до темпераменту був у російського психолога В. С. Мерліна, засновника пермської психологічної школи. Мерлін вважав, що темперамент треба вивчати як суто психічне явище з урахуванням зв'язків із властивостями нервової системи. Тоді його можна було б характеризувати за допомогою понять “сензитивність”, ”реактивність”, ”активність”, ”темп реакцій”, ”пластичність”, ”екстраверсія”, ”інтроверсія” й ”емоційність”.

        Сензитивність  (лат. Sensibilis - чутливий) визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини. Сензитивність визначає мінімальну силу подразника, що викликає у людини ледве помітне відчуття. Високосензитивні люди є дуже вразливими, сором'язливими, замкнутими, тривожними. Їм властива висока вимогливість до себе і занижений рівень домагань. Низькосензитивним особам властиві протилежні риси.

        Реактивність залежить від характеру емоційної реакції індивіда на зовнішні та внутрішні впливи. Високореактивні люди є імпульсивними. Вони починають діяти під впливом обставин, без належного їх усвідомлення й оцінки. Малореактивні - завжди помірковані, стримані, намагаються оцінити наслідки своїх дій.

        Активність характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подолання перешкод на шляху до мети. Активна людина завжди чимось зайнята, постійно рухається, стрімка у своїх діях і мовленні. Пасивній людині притаманні апатія і бездіяльність.

       Темп реакцій виявляється у швидкості перебігу різних психічних явищ: часі запам'ятовування, швидкості прийняття рішень тощо.

     Пластичність - показник гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов. Особи з великою пластичністю легко і швидко пристосовуються до нових людей і обставин, змінюють вид діяльності, менше конфліктують із колегами. Ригідність (лат.  Rigidus - твердий, заціпенілий) це здатність людини важко, повільно пристосуватись до змін зовнішнього середоища. Ригідні особливості схильності до стериотипних форм поведінки і важко сприймають інновації.

       Екстраверсія та інтроверсія розрізняються тим, що більше впливає на реакцію людини - зовнішні враження у певний момент (екстраверти) чи образи, уявлення, думки, пов'язані з минулим і майбутнім (інтроверти). Екстравертам властива імпульсивність у діях, ініціативність, комунікабельність, гнучкість поведінки. Інтроверти зосереджуються на власних внутрішніх переживаннях і не цікавляться тим, що відбувається навколо. Екстраверсія ґрунтується на сильному типі нервової системи, інтроверсія - на слабкому.

       Емоційність - властивість темпераменту, що вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій. У емоційно не стійких людей, що легко збуджуються, вони виникають швидко, є короткочасними і можуть легко змінюватися на протилежні. Для емоційно стійких людей характерними є повільне емоційне збудження і тривалість переживань.

        Зазначені властивості темпераменту проявляються в актах людської поведінки не ізольовано, а утворюють певну єдність. Це дає змогу чітко відмежувати темперамент від інших психічних особливостей особистості - її характеру, спрямованості чи інтелекту. [34; 35]

Нейрофізіологічні теорії  І.П. Павлова і його учнів про типи темпераменту

Спробу перевести вчення про типи темпераменту на новітню наукову основу здійснив І. П. Павлов, який розглядав типи темпераменту як типи вищої нервової системи. Він обгрунтував свою думку наявністю у тварин і людини певного вияву властивостей нервової системи.

Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовнорефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси у корі головного мозку характеризується певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи). Такими властивостями є сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила нервової системи виявляється в її здатності витримувати сильні тривалі або часто повторювані збудження, не переходячи в стан гальмування. Урівноваженість нервових процесів - це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки.

     Певне поєднання цих властивостей утворює тип нервової системи. Павлов виділив чотири їх види:

1. сильний, неврівноважений;
2. сильний, урівноважений, рухливий;
3. сильний, урівноважений, інертний;
4. слабкий.

    На його думку, ці типи вищої нервової діяльності відповідають чотирьом типам темпераментів: холеричному, сангвінічному, флегматичному і меланхолійному. Він вважав темперамент найзагальнішою характеристикою кожної людини, яка накладає відбиток на всю її діяльність.

Якщо схематично подати поєднання властивостей нервової системи, то можна побачити неповноту такої класифікації.

   Властивість НС

        слабкість    сила

неврівноваженість     врівноваженість

                         рухливість,            інертність

                         моторність

Сильний тип нервової системи є достатньо розчленованим, а слабкий - ні, врівноваженість виявилася розчленованою, а неврівноваженість залишалася без зміни. Очевидно, логіка дослідження повинна була б вимагати довершення такої схеми.