Етичні засади соціально-педагогічної роботи

 

 

                            Міністерство освіти і науки України

           

 

 

 

 

                                        Курсова робота на тему:

 

                  “ Етичні засади соціально-педагогічної роботи. ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Київ – 2014

                                        ЗМІСТ 

 

Вступ…………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ I. Теоретико-методичний аналіз етичних засад соціально педагогічної роботи.

1.1. Зміст та особливості соціально-педагогічної роботи………………….6

1.2. Етичні засади соціально-педагогічної роботи………………………..11

 

РОЗДІЛ II.  Етичний кодекс як основа соціального-педагогічної роботи.

2.1. Значення етичних норм у взаємодії суб’єктів соціально-педагогічної роботи………………………………………………………………………….18

2.2. Етика соціального педагога по відношенню до своїх клієнтів………..21

Загальні висновки ………………………………………………………..……27

Список використаної літератури…………………………………………….29

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     Вступ

        Інтегрування України у світові економічні процеси зумовлює необхідність формування нового покоління спеціалістів, здатних дотримуватися вимог професійного етикету, що є загальноприйнятими у цивілізованому світі. Етикет – дуже вагома й важлива частина загальнолюдської культури і моралі що створювалася протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їх уявлень про добро, справедливість, людяність – у галузі моральної культури, про красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність – у галузі матеріальної культури.

         Як зазначено в законі Україні  «Про освіту», «Національній доктрині  розвитку освіти України у 21 столітті», значення професійної етики в  регулювання різних видів трудової  діяльності пов’язано з прагненням постійно вдосконалювати норми поведінки відповідно до суспільних відносин, що постійно змінюються. Тому важливою складовою підготовки сучасного фахівця, особливо в соціальній сфері стає знання нормативної та професійної етики, адже розвинені вміння міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів, тактовність, етикет є складовими професійної компетентності та умовою формування інтелектуального та культурного потенціалу держави.

        Проблема  формування професійної етики  сучасного фахівця розглядалася  науковцями у різних аспектах, а саме : філософському (В. Андрущенко, І. Зязюн, В. Кремень, В. Огнев’юк та ін.); психологічному ( Л.Виготський, І.Кон, Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Моляко та ін.); аксіологічному (Г.Васянович, В.Писаренко, І. Писаренко, І. Синиця, В. Чернокозов та ін.).

        Шляхи  та способи формування професійної  етики представлені у дослідженнях  сучасних вітчизняних науковців (І.Бех, Л. Кондрашова, В. Семиченко, Л. Хоружа), які наголошують на необхідності  здійснення особистісно-орієнтованого  підходу, врахування ролі емоційних переживань, діалогічного спілкування.

        Виникнення  професійної етики пов’язано з поділом суспільної праці та виникненням різноманітних професій. Її метою є з’ясування рівня володіння етичними нормами, засадами, правилами працівником, які стають його особистісним утворенням, та ступінь їх використання у професійній діяльності. Професійна етика, що виникла як прояв повсякденної моральної свідомості, в подальшому розвивалася на основі узагальненої практики поведінки представників кожної професійної групи.

      У даний  час зростає значення професійної  етики в соціально-педагогічній діяльності, що пов’язано з прагненням постійно вдосконалювати професійні норми відповідно до суспільних відносин, які постійно змінюються. Таким чином, важливим завданням етики є підняття рівня морально-професійної підготовки сучасного фахівця, озброєння його знаннями, користуючись якими можуть бути більш ефективно вирішені протиріччя в його практичній діяльності, що є складовою його професійної компетентності.

    Водночас, актуальність проблеми, та посилений інтерес учених зумовили вибір даної теми дослідження.

 Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні етичних засад соціально-педагогічної роботи.

Об’єкт дослідження: етичні засади соціально-педагогічної роботи.

Предмет дослідження: етика суб'єкт-об'єктної взаємодії у соціально-педагогічній роботі.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Розкрити зміст соціально-педагогічної роботи та її особливості.
2. Охарактеризувати етичні засади соціально-педагогічної роботи.
3. Виявити механізми використання вихідних етичних положень у діяльності соціального педагога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. Теоретико-методичний аналіз етичних засад соціально педагогічної роботи.

1. Зміст та особливості соціально-педагогічної роботи.

        Соціально-педагогічна діяльність є різновидом професійної діяльності – спеціально організованої та регламентованої діяльності фахівців, яка спрямована на досягнення суспільно важливого результату. Тому її зміст і структура як виду професійної діяльності, з одного боку, повинна відповідати філософським та психологічним трактуванням діяльності, а з другого, виражати соціальний аспект цієї діяльності, що визначається соціальним замовленням, соціальними проблемами, соціокультурними особливостями середовища, та знаходить своє відображення у соціальній політиці держави.

        Відомий український теоретик у галузі соціальної педагогіки А.Й. Капська зазначає, що “ соціально-педагогічна діяльність полягає у наданні допомоги людині, сім’ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом матеріально-фінансової морально-правової, психолого-педагогічної підтримки. Вона є засобом реалізації соціальної політики ”. Виходячи з цього визначення, А.Й. Капська визначає мету соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у сприянні людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі – вивільнення та розвиток ресурсів людини, її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін. [14 с. 52]

       Як професійну допомогу у вирішенні особистих проблем людини трактують соціально-педагогічну діяльність й інші вчені. Так І.Д. Звєрєва зазначає що коли застосовують поняття “ соціально-педагогічна діяльність ”, то мають на увазі педагогічну діяльність за умови дефіцитів, які впливають на спосіб життя дитини, дорослого, їхню поведінку. Та виокремлює що, “ головне у соціально-педагогічній діяльності – це створення для особистості приймаючого та підтримуючого середовища, «оздоровлення» її соціальних стосунків, «запуск» механізмів самоорганізації, саморозвитку, самозабезпечення на будь якому рівні – від індивідуально-особистісного до групового” [6. с 186].

           Інший науковець Т.Ф. Алєксєєнко також вважає головним у соціально-педагогічній діяльності допомогу особистості. На її думку, так діяльність можна визначити як “ допомогу в позитивній соціалізації особистості, зокрема в інтеграції дитини у суспільство, допомогу в її розвитку, виховані, освіті, професійному самовизначенні. Її мета полягає у сприянні в адаптації та позитивній соціалізації особистості шляхом допомоги їй у засвоєнні соціальних норм і цінностей, створенні умов для психологічного комфорту і безпеки як дорослого так і дитини, задоволенні потреб і забезпеченні прав особистості, попередженні негативних явищ у сім’ї, школі, іншому найближчому соціальному оточенні ”. [1 с. 15]

          Заслуговує особливої уваги підхід вчених, які вважають, що соціально-педагогічна діяльність полягає у вирішенні завдань соціального виховання. Так, В.О. Сластьонін підкреслює, що “ призначення соціально-педагогічної діяльності полягає у підвищенні ефективності процесу соціалізації, виховання, розвитку дітей, підлітків, молоді ”.

       В.М. Шакурова вважає, що “ соціально-педагогічна діяльність спрямована на вирішення завдань соціального виховання (турбота суспільства про молодше покоління, умови які створюються суспільством, державними та приватними структурами для фізичного, психічного, соціального розвитку людини) та соціально-педагогічного захисту ” [16 c. 42].

       Соціально-педагогічна діяльність згідно з трактуванням відомого російського теоретика соціальної педагогіки В.Г. Бочарова є явищем унікальним за своєю природою : її основу складають загальнолюдські, а значить і соціальні цінності (бо саме в зближенні особистісної та соціальної значимості цих цінностей полягає сутність стратегії соціальної політики).

        Базуючись на теоретичних підходах Т.Ф. Алєксєєнко, Т.Д. Звєрєвої, А.Й. Капської, соціально-педагогічною можна вважати діяльність, спрямовану на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

      Мета соціально педагогічної діяльності полягає у створенні сприятливих соціокультурних умов соціалізації особистості та визначається соціальною політикою держави і конкретизується низкою завдань.

           Серед пріоритетних завдань соціально-педагогічної діяльності можна виокремити :

• зміцнення та активізацію адаптаційного потенціалу особистості;
• збереження та покращення фізичного, психічного та соціального здоров’я особистості.
• створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей та самореалізації особистості.
• надання соціальної, психологічної, педагогічної підтримки та допомоги особистості.
• попередження та локалізацію негативних впливів на особистість факторів соціального середовища [2 с. 47-50]

 

    Зміст і технології, що використовуються в соціально-педагогічній діяльності, значною мірою залежать від особливостей суб’єкта й об’єкта, а також напрямів цієї діяльності. Серед таких напрямів, перш за все можна виокремити соціальну профілактику, соціальну реабілітацію, соціально-культурну анімацію, соціальне обслуговування.

Далі розглянемо окремо, кожну з спеціальних технологій соціальної роботи :

- соціальна діагностика виявлення  і вивчення причинно-наслідкових  зв'язків розвитку соціальної  проблеми;

- соціальна адаптація - підтримка людей у процесі їх соціалізації чи пристосуванні до нових соціальних умов;

- соціальна профілактика - попередження  виникнення основних причин відхилень  негативного характеру;

- соціальний контроль - нормативне  регулювання;

- соціальний патронаж - захист прав і свобод особистості, її майна;

- соціальна реабілітація - відновлення  здатності людини до життєдіяльності  у соціумі;

- соціальна терапія - корекція соціальних  відносин чи соціальних дій;

- соціальне консультування - допомога  шляхом застосування інформаційної дії; соціальне страхування; соціальне опікунство та ін. [15 c. 14]

Поряд з поняттям “соціально-педагогічна діяльність” науковцями широко використовується поняття “соціально-педагогічна робота”. Безперечно, вони близькі за змістом, але не тотожні, оскільки поняття “робота” і “діяльність” не можуть тлумачитись однозначно.

     Отже поняття “соціально-педагогічна робота” можна визначити як різновид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється в певній соціальній інституції та яка спрямована на точно визначений об’єкт впливу.

Звичайно не можна розглядати явище соціально-педагогічної діяльності не виявивши його функцій. Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступні функції.

Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.

Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.

Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.

Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта. [17 c. 23]

  Спираючись на визначення принципів виховання класичної педагогіки та принципів соціальної роботи, вітчизняними науковцями сформульовані принципи соціально-педагогічної діяльності у вигляді системи, до складу якої належать чотири групи принципів: соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні та специфічні.

   І група — соціально-політичні принципи. Вони містять основні вимоги, що обумовлюють залежність змісту соціально-педагогічної діяльності від соціальної політики держави щодо дітей та молоді: принцип законності та прав людини, принцип державного підходу до завдань, що реалізуються в соціальнопедагогічній діяльності.

ІІ група — психолого-педагогічні принципи. Ці принципи підкреслюють пріоритети особистості в соціально-педагогічній діяльності: принцип спрямування самореалізації дітей та молоді у всіх сферах їх життєдіяльності, принцип диференційованого та індивідуального підходів, принцип цілеспрямованості,принцип системності.

ІІІ група — організаційні принципи: принцип компетентності кадрів, принцип інтеграції, принцип контролю та перевірки виконання .

IV група — специфічні принципи, які визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об'єктам соціально-педагогічної діяльності: принцип гуманізму, принцип незалежності, принцип клієнтоцентризму, принцип опори на потенційні можливості людини, принцип конфіденційності, принцип толерантності, принцип максималізацій соціальних ресурсів. [3 с. 56.]

1.2. Етичні засади соціально-педагогічної роботи.

Для того щоб здійснити трактування поняття «етичні засади» ми вдалися до теоретичного аналізу семантичних понять «засади» та «етика».

 

    У словнику української мови є декілька визначень поняття «засада» -

• Основа чогось; те головне, на чому ґрунтується, базується що-небудь.
• Вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки.
• Спосіб, метод здійснення чого-небудь [5 с. 84].

 

   Тепер здійснимо характеристику поняття «етика».

• З латинської  мови термін «етика» ethica, від грец. ήυος перекладається як звичай.
• Термін "етика" походить від давньогрецького слова "ethos" ("етос"), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. 
• Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, ЇЇ прояви у різноманітних сферах діяльності. [7 c. 66]

 

     Отже, узагальнивши опис обох понять доходимо висновку, що етичні засади – це основа моральної поведінки, звичаїв.

    Сучасна соціально-педагогічна етика диктується специфічними особливостями нашого часу: ринкова економіка впливає на світогляд людей, ламаються стереотипи у вихователів. Невміння або небажання соціального педагога враховувати вимоги часу, змінити умови виховного процесу ставлять його у положення дискомфорту.

   Специфіка професійної діяльності соціального педагога обумовлює високе значення для представників цієї професії визначених духовно-моральних якостей.

   Професії соціального працівника та соціального педагога схожі та переслідують одні й ті самі цілі. Результат діяльності цих фахівців - підвищення життєвого рівня усіх людей незалежно від національності та віросповідання. Кожна людина право на належне повноцінне існування. Важливо зазначити, що такі професії, як соціальний працівник та соціальний педагог є необхідними для нашого суспільства у сучасний складний період розбудови української держави, коли виникає багато проблем і люди потребують підтримки та допомоги, іноді навіть і захисту. Задоволення саме і потреб і забезпечується роботою соціального педагога та соціального працівника у співдружності іншими професіоналами: психологами, педагогами, юристами, лікарями. Саме така співдружність може бути найбільш ефективною та корисною та забезпечить психологічне та фізичне здоров'я нації. [4 c. 59]

        При вирішенні питання про необхідність етичних норм у соціально-педагогічній діяльності, слід орієнтуватися на сучасні законодавчі документи, які регламентують діяльність майбутнього педагога. Основні документи - Конституція України, Загальна Декларація прав людини, Конвенція про права дитини, Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепція національного виховання, Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти; Закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту" та ін. В цих документах зазначається, що соціальний педагог, орієнтуючись на мету та принципи освіти, закріплених у законодавчій базі України повинен сприяти успішній взаємодії закладів різного підпорядкування та сім'ї у вихованні особистості, її адаптації до соціальних умов.

            Наказ «Про основні орієнтири виховання учнів 1—11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» МОН молодьспорт України від 31.10.2011 р. № 1243 розкриває вимоги до педагога у здійсненні завдань сучасного виховання: володіння високими моральними якостями, усвідомлення гуманістичних цінностей педагогічної професії, емпатія, готовність до морального вибору, тактовність, вольова регуляція, дотримання норм учительської етики, уміння рішуче діяти у конфліктних ситуаціях.  
Особистість, яка обрала своєю професією учителювання, підпорядковує власну поведінку правилам і нормам, які склалися і регламентують цю сферу. Кожне нормативне положення, особливо у системі «людина — людина», вирізняється специфічними метою, засобами праці, формами та методами то що. [8 c. 46]

 Зважаючи на той факт, що Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про права людини, в якій утверджується віра в основні права людини на гідність і цінність людської особистості, соціальні педагоги і працівники дотримуються вимог Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників (1994 р.). Професійно-етичний кодекс соціальних працівників України дозволяє здійснювати соціальну і соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами і спільнотами на їхнє благо. Кодекс базується на міжнародних етичних принципах соціальної роботи і пропонує моральні норми і моральні правила поведінки соціального працівника, який при цьому має відповідні професійно-особистісні якості, що у своїй сукупності представляють етичний стандарт соціального працівника. [9 c. 83]

В етичних нормах соціальної роботи повинні відображатися основні вимоги та критерії поведінки і дій соціального працівника, які диктуються специфічними умовами і змістом його діяльності а саме :

Моральна норма - усталена вимога до поведінки й діяльності соціальних працівників стосовно суб'єктів та об'єктів соціальної роботи. Моральні норми є основою етичного кодексу соціального працівника. Морально-етичні норми і правила соціальної роботи повинні:

- регламентувати професійну  діяльність кожного конкретного  соціального працівника;

- регламентувати діяльність  і взаємодію різних соціальних  служб і органів соціального  захисту населення;

- регламентувати взаємовідносини  з іншими інститутами.

Основою етичної свідомості та особистості соціального працівника виступає моральність, яка розглядає поведінку та діяльність з точки зору їх моральної цінності. У формуванні етичної свідомості соціального працівника значну роль відіграє професійна моральна свідомість.

Моральна свідомість соціального працівника включає три компоненти: моральні знання, моральні переконання, моральна потреба. [13 c. 32]

Моральні знання існують у формі відображення об'єктивного світу в свідомості людини через поняття, судження, теорії тощо. Знання виступають керівництвом до дії за умови перетворення їх на переконання, що передбачає поєднання інформативної сторони із спрямованістю, стимулом до дії. Моральні знання отримуються у процесі навчання через ознайомлення із суттю моральності, її змістом, функціонуванням у суспільстві, системою її вимог та санкцій за відхилення від встановлених норм. Моральні знання дозволяють соціальному працівнику порівнювати власні моральні нормативи з професійними, соціально значущими та відповідно коректувати свою моральну позицію.

Моральні переконання - основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у і чомусь, заснована на певній ідеї та світогляді. Є вищою ступінню розвитку особистості спеціаліста, його свідомості, оскільки в їх основі лежить глибока і багатостороння оцінка особистістю відомих їй моральних норм, перевірка їх соціальною практикою, життєвим і професійним досвідом.

Моральні переконання:

- вимагають від спеціаліста вміння подивитися на свою працю з точки зору інтересів справи, з'ясувати співвідношення між корисним, що він робить для суспільства і клієнтів, та тим, що зобов'язаний зробити;

- визначають теоретичну  і практичну підготовленість  спеціаліста до професійної діяльності;

- виступають основою для  його свідомого ставлення до  своєї поведінки та дій у  практиці соціальної роботи;

- беруть участь у формуванні  вольових якостей особистості  та стійких форм морального  реагування на навколишню дійсність.

 

Моральні знання, які стали уже моральними переконаннями соціального працівника, формують моральну потребу. Потреба - стан людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь і є рушійною силою їхньої активності.

Моральна потреба - найвища ступінь моральної свідомості соціального працівника, яка характеризується наявністю моральної потреби у дотриманні вимог професійної етики. Коли дотримання вимог професійної етики стає внутрішньою потребою людини, вона відповідно до етичних принципів організує всі свої вольові та емоційні якості, спрямовує зусилля на вирішення етично складних проблем саме з точки зору моральності. У цьому випадку дотримання вимог професійної етики стає стійкою якістю особистості, значним фактором, що мобілізує її для організації своєї поведінки і діяльності, справою обов'язку та совісті, честі й гідності. [13 c. 52]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II.  Етичний кодекс як основа соціального-педагогічної роботи.

2.1. Значення етичних норм у взаємодії суб’єктів соціально-педагогічної роботи.

Для більш широкого розуміння теми даного підрозділу розкриємо визначення поняття соціальний педагог та суб’єкти соціально-педагогічної діяльності.

Дамо короткий філософсько-соціологічне тлумачення понять «об'єкт» і «суб'єкт».

• Об'єкт можна трактувати як щось що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичної та пізнавальної діяльності. Він не просто тотожний об'єктивної реальності, а є тією її частиною, яка взаємодіє з суб'єктом.
• Суб'єкт - це носій предметно-практичної діяльності і пізнання (індивід, соціальна група), джерело активності, спрямований на об'єкт.

 

        І.Д. Звєрєва дає визначення соціального педагога як “спеціаліста, що має фахову підготовку певного кваліфікаційного рівня (бакалавр, магістр) і здійснює соціально-педагогічну діяльність у соціумі ; виступає посередником між особистістю і державно-громадськими соціальними службами, захисником інтересів і законних прав людини, помічником у сприянні соціальних ініціатив і пошуку виходу з проблемної ситуації; є експертом у постановці «соціального діагнозу» і визначенні методів педагогічного впливу у вирішенні проблемної ситуації людини ”. Як професію «соціальний педагог» в Україні було введено до кваліфікаційного переліку спеціальностей у 2002 році [6 c. 179].

        О. В. Безпалько трактує визначення соціальний педагог як “ спеціаліста, який організовує соціально-педагогічну діяльність з дітьми, молоддю та дорослими в різних соціокультурних середовищах (сім’я, навчальний заклад, трудовий колектив, дитячі та молодіжні об’єднання, клуби тощо) з метою створення для них сприятливих умов соціалізації ” [2 c. 53]

       Отже проаналізувавши поняття соціальний педагог, можна перейти до аналізу визначення суб’єкти соціально-педагогічної діяльності та їх характеристики.

       Суб’єкти соціальної роботи – це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям населення.

         До державних організацій належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, міністерства різного профілю, а саме : Міністерство праці та соціальної політики, яке здійснює соціальну роботу через мережу центрів зайнятості, у територіальних центрах роботи з населенням, у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів, притулках, кризових центрах, Міністерство охорони здоров’я, яке реалізує соціальну роботу в лікарнях та поліклініках, санаторно-курортних установах, санітарно-профілактичних установах, анонімних медичних кабінетах, тощо. Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, яке здійснює соціальну роботу через розгалужену систему соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді, у дружніх клініках для молоді, реабілітаційних центрах; службах у справах дітей, притулках для дітей тощо; Міністерство освіти і науки – у загальноосвітніх закладах, професійно-технічних закладах, вищих навчальних закладах,школах-інтернатах для дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, спеціалізованих школах-інтернатах для дітей з різними видами захворювань; Міністерство внутрішніх справ –у виправно-трудових установах, виховних колоніях, приймальниках- розподільниках, відділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх.