Етнічна ідентичність

Зміст

Вступ

Розділ 1 Проблема етнічної ідентичності 
1.1. Поняття етнічної ідентичності, її становлення та розвиток 
1.2. Характеристика типів етнічної ідентичності, особливості їх прояву

1.3 Соціально-психологічна характеристика конфліктів, їх види,стадії та способи вирішення

1.4. Теорії виникнення етнічних конфлiктів

 
Розділ  2 Методи дослідження  
2.1. Основні методи дослідження етнічної ідентичності у соціальній психології  

Розділ  3  Емпірична  частина 
3.1. Дослiдження  взаємозв'язку етнічної ідентичності та стратегій поведінки у конфліктах

Висновки 

Використана література

                                                             Вступ

Актуальність  дослідження:

Багато вчених вважали, що тенденції глобалізації, наростаючої  уніфікації духовної та матеріальної культури та розвитку особистісного  індивідуалізму поступово призведуть до втрати значення етнічних чинників у житті людей. Але починаючи  з 60-70 років XX століття, в світовому  масштабі розпочалися процеси сплеску  у багатьох мільйонів людей етнічної ідентичності та усвідомлення своєї  приналежності до певного етносу. Для психологів особливо актуальне  дослідження причин частого нерозуміння, що виникає при контактах представників  різних народів; особливостей психіки, які змушують членів одного народу ігнорувати, дивитися зверху - вниз або дискримінувати представників іншого народу; 
Незважаючи на будь-які інновації, людству, щоб самовідтворюватися і саморегулюватися, необхідно зберігати зв'язок між поколіннями. Все більше людей прагнуть подолати відірваність від своїх коренів, шукаючи підтримку і захист у стабільних цінностях предків. Міжнародні конфлікти, небезпека ядерної війни, екологічна загроза і т.п. супроводжуються почуттями страху, невпевненості, відчуттям безглуздості існування. 
Зростання етнічної ідентичності сучасної людини можна пояснити  пошуком орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією і нестабільному світі. Останнім часом етнічна толерантність та ідентичність набула  важливого значення, тому що перетворилася в одну з глобальних всесвітніх проблем, без грунтовного вивчення якої утруднюється розуміння причин міжрасових, міжнаціональних, міжрелігійних, міжетнічних конфліктів. Мільйони людей на своєму власному досвіді усвідомили, що є тільки єдиний шлях забезпечення надійності та безпеки суспільства - це  вміння домовлятися, не викликаючи конфліктів, шлях переговорів, що можливо при розвитку  толерантності. Проблема формування етнічної ідентичності  української молоді та визначення основних способів поведінки в конфліктних ситуаціях і визначила актуальність мого дослідження.

Проблему ідентичності висвітлювали М. Лацарус, Г. Штейнталь, М. Мід, Г. Г. Шпет, Л. С. Виготський, Е. Еріксон, Е. Фромм, Д. Тейлор, Г. Теджфел, Дж. Тернер, У. Джеймс, С. Московічі, Г. У. Солдатова, Н. М. Лебедєва, JL Г. Почебут,

Т. Г.Стефаненко і багато інших дослідників. Проблема етнічної ідентичності розглядається в різних аспектах наукового знання: філософському, історичному, лінгвістичному, політичному, етнологічному, антропологічному, етносоціологічному, кроскультурному та соціально-психологічному.

Об'єкт дослідження - етнічна ідентичність і стратегії  поведінки у конфліктах

 
Предмет дослідження -  взаємозв'язок  етнічної ідентичності та стратегій  поведінки у конфліктах.

 
Гіпотеза дослідження - етнічна ідентичність взаємопов'язана із стратегiями поведінки у конфліктних ситуаціях.

Мета   - проаналізувати  взаємозв'язок етнічної ідентичності та стратегії поведінки у конфлікті.

Задачі дослідження:

• Здійснити аналіз науково-психологічної літератури із проблеми осмислення ідентичності
• Визначити сутність, становлення і розвиток, типи етнічної ідентичності
• Визначити сутність, стадії та способи вирішення конфліктів
• Проаналізувати особливості взаємозв'язку етнічної ідентичності та стратегій поведінки у конфліктах

В роботі були використані  наступні методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми дослідження; емпіричні методи: група діагностичних методик.

Методики:

1) Методика стратегій поведінки у конфлікті Томаса

2) Методика діагностики типів етнічної ідентичності Г.У.Солдатової

Розділ 1  Проблема етнічної ідентичності 
1.1. Поняття етнічної ідентичності, її становлення та розвиток

За визначенням  Тешфела, соціальна ідентичність - «це та частина Я-концепції індивіда, яка виникає з усвідомлення свого членства в соціальній групі (або групах) разом з ціннісним і емоційним значенням,яке надається цьому членства» [Tajfel, 1981а, р. 255]. Соціальна ідентичність - є результат процесу порівняння своєї групи з іншими соціальними спільнотами. 
Етнічна ідентичність - складова частина соціальної ідентичності особистості, психологічна категорія, яка полягає  в усвідомленні своєї приналежності до певної етнічної спільноти. Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу самовизначення індивіда в соціальному просторі щодо багатьох етносів. Це не тільки усвідомлення, але й оцінювання, переживання своєї приналежності до етносу. 
В структурі етнічної ідентичності зазвичай виділяють два основних компоненти - когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи і усвідомлення себе її членом на основі етнодиференціюючих ознак) та афективний (оцінка якостей власної групи, ставлення до членства в ній, значимість цього членства). 
Ставлення до власної етнічної спільності виявляється в етнічних атитюдах. Позитивні атитюди викликають задоволення членством в етнічній спільності, бажання належати їй, гордість за досягнення свого народу. 
Наявність негативних атитюдів до групи приналежності включає заперечення власної етнічної ідентичності, почуття приниженості, перевагу інших груп як референтних. Втрата позитивного сприйняття своєї етнічної спільності була виявлена ​​Н. М. Лебедєвої після розпаду СРСР і в росіян, що проживають в країнах нового зарубіжжя: багато хто з них переживають негативні почуття, пов'язані з етнічною приналежністю - сором, образу, ущемлення, приниження (від 6,3 % опитаних у Казахстані до 71,4% в Естонії). Дослідниця підкреслює: зростання негативно забарвлених етнічних атитюдів супроводжує пробудженню у них етнічної ідентичності, що пов'язано з кардинальними змінами у суспільстві, в якому вони живуть [Лебедєва, 1997а]. 
Деякі автори виділяють ще й поведінковий компонент етнічної ідентичності, розуміючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але і прояву себе членом певної групи, «побудова системи відносин і дій в різних етноконтактних ситуаціях» [Дробижева та ін, 1996, с. 296]. 
Нерідко проблеми з етнічною ідентичністю виникають у людини вже в дитинстві, в процесі її формування. Найчастіше з ними стикаються представники етнічних меншин.

Становлення етнічної ідентичності 
    В процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, що співвідносить з етапами психічного розвитку дитини. 
Попередником дослідників, що вивчають формування етнічної ідентичності, є швейцарський психолог Ж. Піаже, який розробив концепцію розвитку у дитини із усвідомленням приналежності до держави і нації. Відповідно до концепції Піаже, розвиток дитячого мислення - це рух від загальної егоцентричності до більш об'єктивної позиції в пізнанні об'єктів матеріального світу, інших людей і самого себе. В процесі соціалізації егоцентризм втрачає своє значення, але так як у дитини зберігається прагнення бути в центрі уваги, вона відкриває для себе, що є об'єкти, з якими можна ідентифікуватися, не втрачаючи власної цінності і значущості. Такими об'єктами є соціальні групи, в тому числі й етнічні. Іншими словами, на думку Піаже, в процесі переміщення центру в інтерпретації дитиною світу (децентрації) егоцентризм поступово трансформується в соціоцентризм, а одним з аспектів цього процесу є становлення національної ідентичності. 
Розвиток національної ідентичності швейцарський учений розглядає як створення когнітивних моделей, пов'язаних з поняттям Батьківщина, а національні почуття, на його думку, є свого роду відповіддю на знання.

Піаже виділяє три етапи у формуванні національної ідентичності: 
1) у 6-7 років дитина набуває перші - фрагментарні і несистематичні - знання про свою національну приналежність. У цьому віці найбільш значимими для неї є сім'я і безпосереднє соціальне оточення, а не країна і етнічна група;

2) у 8-9 років дитина вже чітко  ідентифікує себе зі своєю  державою, висуває підстави ідентифікації  (національність батьків, місце  проживання, рідна мова), у неї  прокидаються національні почуття. 
3) в 10-11 років національна ідентичність формується в повному обсязі, дитина відзначає унікальність історії, специфіку побутової, в тому числі і етнічної, культури.

Перші зародки  дифузної ідентифікації з етнічною групою більшість авторів виявляє  у дітей 3-4 років, є навіть дані про  первинне сприйняття яскравих зовнішніх  відмінностей - кольору шкіри, волосся - дітьми до трьох років. Але практично  всі психологи згодні з тим, що повну етнічну ідентичність дитина досягає в підлітковому віці, коли рефлексія  має для людини визначальне  значення. 
На подальших етапах розвитку етнічної ідентичності формується як етнічна обізнаність, так і етнічна самоідентифікація. Етнічна обізнаність зростає з досвідом, отриманням нової інформації і розвитком когнітивних здібностей. У багатьох дослідженнях доведено, що спочатку вона грунтується на очевидних показниках - кольору шкіри, зовнішності, мові, елементах матеріальної культури (їжі, одязі), звичаях. І лише поступово дитина включає в комплекс етнічних ознак все нові елементи - спільність предків, спільність історичної долі, релігію, національний характер і ін.

У дослідженні  О. Л. Романової п'яти-шестирічні і  навіть більш старші діти не завжди правильно називали власну національність, національність батьків, не можуть встановити логічний зв'язок між такими фактами, як національність батьків, країна проживання, мова спілкування, власна національність. І тільки підлітки, у яких сформувалася система уявлень про етнічні  явища, проводили чітку самоідентифікацію з етнічною спільнотою на основі значного набору етнодиференційних ознак. 
Серед сучасних дослідників немає єдності в питанні про послідовність виникнення когнітивного і афективного компонентів ідентичності. Одні автори, разом  із Піаже, вважають, що етнічна перевага  формуються тільки на основі досить значних етнічних знань в підлітковому віці. Але в інших дослідженнях було виявлено, що дитячі переваги етнічних груп не завжди корелюють з інформованістю про них, упередження можуть передувати знанням. Етнічні атитюди з віком стають більш диференційованими і інтегрованими. Але чи стають вони більш позитивними або негативними? За деякими даними більш старші діти показують себе менш упередженими. За іншими, досвід ранньої соціалізації виявляється вирішальним для формування етнічних атитюдів: якщо вони сформувалися позитивними чи негативними, саме ця їхня спрямованість зберігається надалі. 
В результаті з віком уявлення дитини про характеристики власної етнічної групи стають все більш реалістичними й адекватними, що і знаходить відображення в зміні емоційного ставлення до неї. Результатом цього процесу є формування в підлітковому віці емоційно-оціночного усвідомлення приналежності до етнічної спільності. 
  Американська дослідниця Дж. Фінні склала  модель стадіального формування етнічної ідентичності [Рhinney, 1993]. У моделі Фінні становлення етнічної ідентичності підлітка відбувається в міру дослідження реальності та прийняття ним рішень щодо ролі етнічності в його житті. У своїх дослідженнях Фінні відштовхується від теорії ідентичності Е. Еріксона та канадського психолога Дж. Марсіа, який виділив чотири стадії процесу формування ідентичності.

 Перша  стадія, відповідає двом стадіям  его-ідентичності по Марсіа - дифузії і передрішення - і названа Фінні неперевіреною ідентичністю, характеризується байдужістю до ідентичності, відсутністю інтересу до проблем етнічних коренів і членства в етнічній групі. На ній знаходяться молодші підлітки, а також дорослі, що не мають проблем з етнічною ідентичністю. Представники меншин з неперевіреною ідентичністю часто демонструють прихильність культурі  більшості, однак така перевага не є універсальною. Першій стадії відповідають двум підвидам ідентичності: 1) дифузна, коли індивіди просто не цікавляться своєю етнічною приналежністю і не замислюються про неї, 2) попередня, коли індивіди переймають позитивні етнічні атитюди батьків та інших дорослих і тому надають перевагу по відношенню до групи більшості. 
Друга стадія - пошуки етнічної ідентичності (мораторій) - характеризується дослідженням своєї ідентичності, прагненням зрозуміти значення етнічності у власному житті. Власний досвід, значимі події в житті етнічної групи можуть стимулювати етнічне пробудження. Найчастіше подіями, що змусили підлітків по-новому поглянути на своє етнічне походження, були випадки дискримінації і образа за національною ознакою.

Інтенсивний процес занурення в культуру свого  народу на другій стадії здійснюється через такі види діяльності, як читання, бесіди, відвідування етнографічних музеїв та активну участь у подіях культурного життя. 
Фінні вважає, що в результаті розв'язання кризи етнічної ідентичності підлітки приходять до глибшого розуміння й адекватної оцінки своєї етнічності.

Для третьої  стадії - реалізованої етнічної ідентичності, відповідної однойменної стадії его-ідентичності по Марсіа, характерні ясне, чітке і стійке відчуття непорушності своїх етнічних особливостей, прихильність до етнічної культури і етнічної спільності. Це стадія реалізованого етнічного Я.

1.2. Характеристика типів етнічної ідентичності, особливості їх                                    прояву

 
    Досягнутий в підлітковому  віці етнічний статус найчастіше  залишається незмінним протягом  усього життя людини. І все-таки  етнічна ідентичність не статичне, а динамічне утворення, її становлення  часто не завершується в підлітковому  віці. 
Найбільш природним для людини є прагнення зберегти або відновити позитивну етнічну ідентичність, яка дає відчуття психологічної безпеки та стабільності. Для цього використовується когнітивна стратегія, названа А. Тешфела і Дж. Тернером стратегією соціальної творчості [Tajfel, Turner, 1986]. Вона може приймати різні форми, пов'язані з переглядом критеріїв або об'єктів порівняння. 
Стратегія соціальної творчості виявляється і у відновленні суб'єктивного благополуччя за допомогою вибору для порівняння ще менш успішних або ще більш слабких груп. Так, східні німці після возз'єднання Німеччини виявилися на більш низькому ступені соціального рівня, ніж західні, але своє невдоволення, упередження і навіть акти агресії вони направили не на могутню державу, а на ще більш уразливі групи в'єтнамців, турків та інших іноземних робітників, а також мігрантів з країн Східної Європи. При несприятливому міжгруповому порівнянні члени груп дискримінуються. Меншини можуть вибрати й іншу стратегію - обрати правильну самоідентифікацію разом з негативною оцінкою групи. У цьому випадку формується негативна етнічна ідентичність, яка може супроводжуватися відчуттям неповноцінності, ущемлення і навіть сорому за представників свого етносу. Цей тип ідентичності несприятливий для міжгрупових відносин, так як супроводжується загостренням сприйняття дискримінації і збільшенням суб'єктивної культурної дистанції з групою більшості: «Група, що знаходиться не в мирі з самою собою, не зможе нормально і щасливо співіснувати з іншими групами »[Левін; 2000, с. 384]. 
Несприятливий вона і для особистісного росту індивіда.

В емпіричних дослідженнях не раз підтверджувалося, що діти, чия національна приналежність  відрізняється від більшості  в класі, мають низьку самооцінку і виявляють меншу впевненість.

При негативній ідентичності, людина може по-різному  реагувати на негативні судження про свій етнос, а отже, на негативний образ самого себе, що склався в  очах представників домінантної  групи. Вона може відносити негативні  судження до інших членів своєї групи, але не до самого себе, встановивши  психологічну межу між групою і собою. В цьому випадку є можливість уникнути почуття неповноцінності і зберегти високу самооцінку. Іншими словами, вони демонструють «розототожнення» себе і свого народу. 
Іншим способом підтримки позитивного самоставлення є виділення всередині етносу підгрупи, якій і приписуються більш позитивні характеристики. Усвідомлення себе як члена негативно оцінюваної в суспільстві групи допускає і конструювання амбівалентної ідентичності, яка дозволяє частково зберегти позитивне самоставлення, але сприяє формуванню «комплексу роздвоєння особистості». 
    В разі несприятливого міжгрупового порівняння крім стратегії соціальної творчості індивід може вибрати і стратегію індивідуальної мобільності, яка полягає в спробі змінити групу. Мається на увазі саме усвідомлена зміна групи і формування зміненої ідентичності. Але в високостатусні групи перейти досить складно, так як в цьому випадку діє психологічне правило перебільшення людьми внутрішньогрупової подібності і міжгрупових відмінностей: при оцінці претендентів на вступ в «клуб для обраних» його члени швидше віддадуть перевагу, щоб «відповідний» людина опинилася поза клубу, ніж «невідповідний» вступив в нього.

Як вірно  помітив С. А. Арутюнов, людина, що живе у прикордонній зоні між Францією та Італією, може бути не зовсім впевнена, якої вона національності, але варто їй проїхати шістдесят кілометрів від кордону в бік Італії, і їй чітко дадуть зрозуміти, що вона - француз, а якщо вона відправиться в глиб Франції, її будуть сприймати як італійця [Арутюнов, 1989]. 
Відповідно до цієї точки зору, етнічність є успадкована якість, і ніхто не може вибирати етнічну групу, до якої хотів би належати. Однак у наш час рідко хто з дослідників дотримується настільки крайньої позиції і визначає етнічну приналежність індивіда по «крові».

В процесі  соціалізації і інкультурації суспільство відносить дитину до певного етносу. В результаті у більшості людей проблеми вибору не виникає, але багато хто, передусім члени груп меншин і вихідці з міжетнічних шлюбів, проходять через «постійний внутрішній референдум» на лояльність до тієї чи іншої спільності. У цих людей в процесі етнічної ідентифікації, крім критерію приписування (те, ким інші їх сприймають), велику роль відіграє і критерій внутрішнього вибору (те, ким вони самі себе усвідомлюють).

Щоб стати  членом етнічної спільності, недостатньо  усвідомлення своєї до неї приналежності, необхідно і визнання індивіда групою. Для безконфліктного існування  людини в об'єктивній реальності міжетнічних  відносин необхідні узгодженість критерію приписування і критерію вільного вибору, підтвердження суб'єктивної ідентичності оточенням. 
                                            Типи етнічної ідентичності  
Трансформації етнічної самосвідомості починаються з його ядра - етнічної ідентичності. По-перше, етнічна ідентичність може розмиватися, що виражається в невизначеності етнічної приналежності, неактуальності  етнічності. По-друге, можливий відхід від власної етнічної групи і пошуки стійких соціально-психологічних ніш не за етнічним критерієм. По-третє, етнічна ідентичність може гіперболізуватись  і в контексті міжетнічних відносин приймати дискримінаційні форми.

1) Позитивна етнічна  ідентичність  
Позитивна етнічна ідентичність характерна для більшості людей і представляє такий баланс толерантності по відношенню до власної та інших етнічних груп, що дозволяє розглядати її, з одного боку, як умову самостійного і стабільного існування етнічної групи, з іншого - як умову мирної міжкультурної взаємодії в поліетнічному світі. Тому позитивна етнічна ідентичність набуває статуса "норми". В її структурі співвідносяться позитивний образ власної етнічної групи з позитивним ціннісним ставленням до інших етнічних груп. 
Етнічну ідентичність за типом "норми" характеризує висока толерантність і готовність до міжетнічних контактів. Позитивне відношення до власного та іншим народам, що поєднується в "нормі", зовсім не передбачає емоційної однозначності цих відносин. На противагу космополітизму, ідеології "громадянина світу", людині із "нормальною" етнічною ідентичністю властиве природна перевага етнокультурних цінностей власного народу. Це як початковий ступінь етноцентризму, коли прагнення до позитивної етнічної ідентичності є необхідною умовою збереження цілісності та неповторності етнічної спільності в етнокультурному розмаїтті світу.           

Відхилення  від "норми" можуть відбуватися  по типу етнічної індиферентності, гіпоідентічності (етнонігілізм). Індивіди, у яких самосвідомість трансформувалося за типом гіпоідентічності, характеризуються тим, що їх етнонігілістичні тенденції відображають небажання підтримувати власні етнокультурні цінності, що виражається у відчутті етнічної неповноцінності, сорому за представників свого етносу, іноді негативізму по відношенню до них і в труднощах у спілкуванні. Етнонігілісти відчужуються від власної групи. Заперечення як один із загальних захисних механізмів при цьому типі ідентичності може активізувати загальну агресивність. 

2)Етноегоїзм 
В основі трансформації етнічної самосвідомості за типом гіперідентичності лежить гіпертрофоване прагнення до позитивної етнічної ідентичності. Гіперідентичність - своєрідний етнічний нарцисизм. Передбачає перехід від природньої переваги власної етнічної групи до абсолютної переконаності в перевазі над "чужими". При такому типі ідентичності більш вірогідним стає насильство як форма дії і агресивний стиль вирішення конфліктів. Гіперідентичність - це характеристика самосвідомості "наступального" типу, що відображає прагнення представників групи до етнічного домінування. У міжетнічній взаємодії вона проявляється в різних формах етнічної нетерпимості: від роздратування, що виникає як реакція на присутність членів інших етнічних груп, до відстоювання політики обмеження їх прав і можливостей. До відносно лояльного виду гіперідентичності відносять етноегоїзм. Він може виражатися і в безпечній формі на вербальному рівні як результат сприйняття через призму конструкту "мій народ". Але може виражатись, наприклад, напруженістю і роздратуванням  в спілкуванні з представниками інших етнічних груп чи визнання за своїм народом права вирішувати проблеми за рахунок інщих народів. 
  
3)Етноізоляціонізм 
Дана шкала оцінює більш глибоку трансформацію етнічної ідентичності. Це проявляється в переконаності в перевазі свого народу, у визнанні необхідності "очищення" національної культури, негативного ставлення до між національних шлюбів, ксенофобії (ненависті до всього чужого). 

4)Національний фанатизм 
Крайнім видом гіперідентичності є "національний фанатизм" - готовність йти на будь-які дії заради етнічних інтересів, аж до етнічних "чисток", відмові в праві користування ресурсами і соціальними привілеями іншим народам, визнання пріоритету етнічних прав народу над правами людини, виправдання будь-яких жертв в боротьбі за добробут свого народу.

В.Ю. Хотинець визначає  етнічну самосвідомість як результат широкої ідентифікації, яка включає в себе етнічну та інші форми актуальної ідентифікації (територіальную, культурну, мовну, релігійну, обрядову, расову,  психологічну та ін), відповідні існуючим об'єктам поліморфного соціокультурного середовища. В силу цього людина формує "образ Я - етнічного суб'єкта", представника певної етнічної спільності. Тим самим етнічна самоідентифікація є фактором формування уявлення про себе як про етнічного 
суб'єкта, одним з рівнів становлення етнічної самосвідомості. 
Етнічна самосвідомість є відносно стійка система усвідомлених уявлень і оцінок реально існуючих етнодиференційних ознак етносу. До ознак, які виконують етнічні функції, відносяться такі компоненти етнічної реальності як походження та історичне минуле членів етносу, етнічна територія, мова, релігія, культура, економіка. Етнічна самосвідомість є цілісним уявленням у свідомості людини елементів етнічної реальності. У результаті формування даної системи людина усвідомлює себе як представника певної етнічної спільноти. Самоідентифікації -  ототожнення індивідом із будь-якої етнічною спільнотою та наявність при цьому почуття приналежності до цієї спільноти.

Етнічна самосвідомість як цілісне утворення проходить в своєму становленні два рівні: перший – типологічний, на якому формується уявлення про етнічні особливості спільноти; другий – ідентифікаційний, на якому формується етнічна самоідентифікація.

 Перший рівень - типологічний - визначається тим, що її члени мають спільні одні або кілька соціально-психологічних ознак, але 
група, яку не виступає в якості  спільноти. Такі групи об'єднують лише загальні для її членів ознаки. Другий рівень - ідентифікаційний - виражається в тому, що члени групи усвідомлюють свою приналежність до неї і свідомо відокремлюють "свою" групу від "інший". На цьому рівні соціально-психологічна спільність відображається в уявленнях "ми" і "Вони".

  Хотинець виділила наступні  головні структурні компоненти: 
1) усвідомлення особливостей етнокультурного середовища; 
2) усвідомлення тотожності з етнокультурної реальністю; 
3) усвідомлення себе як суб'єкта етнічної спільності; 
4) соціально-нормативна оцінка етнічної реальності. 
Компонент (1) являє собою перший рівень становлення етнічного самосвідомості - типологічний, виражений уявленнями про етнічну реальність,  уявленнями про ті етнічні складові, які функціонуют в рамках соціокультурного середовища. Компонент (2) включає ідентифікаційний рівень, що виражає ототожнення індивіда з елементами власної етнічної спільності (етнічна самоідентифікація), а також з реально існуючими в безпосередньому оточенні різними об'єктами соціокультурного середовища. Що стосується соціально-нормативної оцінки етнічної реальності, то це - свого роду ставлення до її складових на основі переживань, що виникають в ході генезису етнічної самосвідомості на різних етапах її становлення.

 Усвідомлення людьми своєї етнічної приналежності значно варіює від того, чи живуть вони в поліетнічному або моноетнічної середовищі. Ситуація міжетнічного спілкування дає індивіду більше можливостей для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвитку міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Відсутність досвіду міжетнічного спілкування обумовлює, з одного боку, меншу схильність до подібних контактів, з іншого боку, менший інтерес до власної етнічності. Відмінності в усвідомленні етнічної ідентичності виявлені і у підлітків, що живуть в різних гетерогенних середовищах. Коли цей показник порівнювався у росіян в Білорусі і Казахстані, то з'ясувалося, що етнічна ідентичність найбільш сильно виражена у тих, хто живе в умовах, які сильно відрізняється за своїми етнічними ознаками від їх рідної культури (в Казахстані). А для індивідів, що живуть серед представників групи, близької в культурному відношенні, усвідомлення власної етнічності не стає життєво важливою проблемою. Отже, етнічна ідентичність більш чітко усвідомлюється, а знання про відмінності між групами формуються раніше, якщо дитина живе в поліетнічному середовищі. Але наскільки точні ці знання і наскільки позитивні соціальні установки багато в чому залежить від того, до якої групи людина належить - більшості або меншості.

Етнодиференційними характеристиками можуть виступати: мова, цінності та норми, історична пам'ять, релігія, уявлення про рідну землю, міф про спільних предків, національний характер, народне і професійне мистецтво. Ці ознаки майже завжди відображають деяку об'єктивну реальність, найчастіше елементи духовної культури. Але відображення може бути більш-менш адекватним, більш-менш спотвореним, навіть помилковим. Етнічна спільність - це перш за все спільність поглядів на будь-яких ознаках, а не самі по собі культурні відмітності. Зовсім не випадково, спроби визначити етнос через ряд ознак постійно зазнавали невдачі, тим більше що з уніфікацією культури кількість цих ознак неухильно скорочується. Іншими словами, у дітей цілеспрямовано формується позитивна етнічна ідентичність. Процес етнічної ідентифікації є не тільки усвідомлення індивідом членства в групі, але і прийняття групою індивіда, коли суспільство "вирішує", членом якої групи є його підростаючий член. 
     Для більшості індивідів характерна моноетнічна ідентичність.  Як і інші варіанти ідентичності вона проявляється в численних рівнях інтенсивності. При сприятливих соціально-історичних умовах позитивна етнічна ідентичність супроводжується почуттями гордості, гідності, оптимізму, впевненості, задоволення, патріотизму. Крім того, у численних дослідженнях доведено, що існує "тісний внутрішній зв'язок між позитивною груповою ідентичністю і аутгруповою (міжетнічною) толерантністю". У той же час гіперідентичності зі "своїм" етносом в поліетнічному суспільстві супроводжується стереотипами, упередженнями по відношенню до представників інших етнічних груп і ухилення від тісної взаємодії з ними. Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою або зміна етнічної ідентичності, можлива у випадках, коли в поліетнічному суспільстві "чужа" група розцінюється як більш висока за економічним, соціальним і т.д. статусом, ніж "своя". Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою веде до повної асиміляції, тобто прийняттю традицій, цінностей, норм, мови чужої групи аж до повного розчинення в ній. Сильна ідентифікація з обома групами веде до формування біетнічної ідентичності. Множинна ідентичність найбільш вигідна для людини, вона дозволяє їй використовувати досвід однієї групи для адаптації в іншій, оволодівати багатствами ще однієї культури без шкоди для цінностей власної. Таких людей називають посередниками або мостами між культурами.  Можлива і слабка, чітко не виражена етнічна ідентичність як зі своєю, так і з чужими  етнічними групами - маргінальна етнічна ідентичність. У цьому сумному випадку людина знаходиться між двома культурами, не оволодіваючи в належній мірі нормами і цінностями жодної з них. Подібні маргінали, плутаючись в ідентичності, часто відчувають внутрішньоособистісні конфлікти. І саме тому зовні вони можуть бути агресивно налаштованими націоналістами - на користь своєї або на користь чужої групи, в залежності від того, яка з них має більш високий статус у суспільстві. Можлива також слабка, чітко не виражена етнічна ідентичність або навіть її повна відсутність. В якості стратегії збереження особистісного благополуччя вона проявляється в запереченні значущості етнічного чинника як у своєму житті, так і в суспільстві в цілому.