Еволюція та генезіс фінансів

РЕФЕРАТ

55 сторінок,  5 рис.,  6 таблиць, 

26 джерел,  5 додатків 

Державний бюджет, місцевий бюджет, бюджетне регулювання, бюджетне фінансування, бюджетна класифікація, самоврядування, бюджетний дефіцит, резерв, соцзабезпечення, податок, місцевий податок, субсидія, дотація, держмито 

      Об'єктом  курсової роботи є дослідження сутності та механізму формування і виконання  місцевих бюджетів

      Робота  має метою дослідження сучасних аспектів, розвитку теоретичних концепцій місцевого бюджету, пов'язаних з методами його формування і використання.

      У роботі розглянуті теоретичні підходи  і роль бюджету в управлінні економікою, принципи формування бюджетів всіх рівнів, його значення в організації місцевого  самоврядування. Вивчені теоретичні основи формування бюджетної класифікації, місце,  роль і суть категорії місцевий бюджет в сучасній Україні,  законодавча база і фінансові основи, взаємодія державних органів влади і органів місцевого самоврядування.

      У аналітичній частині на підставі форм фінансово-статистичної звітності проведений аналіз та оцінка фінансового стану підприємства, виявлені недоліки та запропоновані шляхи їх подолання.

      При виконанні роботи були використані  пакети прикладних програм Microsoft Office Excel,  Microsoft Office Word.

ЗМІСТ 

ВСТУП

    З метою пізнання суспільних явищ і  правильного розуміння їх сутності потрібно звернутися до генезису —  моменту зародження і подальшого процесу розвитку, який зумовив певний стан, вид, вияв того чи іншого явища.

    Історичному розвиткові фінансів присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних учених. При цьому як у сучасній літературі, так і у роботах учених стародавніх часів, питання розвитку фінансів розглядаються переважно в описовому аспекті. У такому разі генезис фінансів нас цікавить за тих умов, коли можна сформулювати закономірності розвитку певної категорії, встановити відому спільність в їх змісті та суттєві відмінності між закономірностями розвитку в різних суспільно-економічних формаціях.

1.ГЕНЕЗІС  І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

1.1 Фінанси як економічна категорія

    Фінанси — важлива, складна та багатогранна економічна категорія.[1] Термін financia виник у XII—ХІП ст. у торгових містах Італії, що в перекладі з лат. означав "фініш, кінець грошового платежу", при цьому термін уже означав будь-який грошовий платіж, тобто грошові відносини між суб'єктами.[2]

    Надалі  поняття набуло поширення в інших  країнах і використовувалося  у зв'язку з системою грошових відносин між державою і населенням з приводу  формування централізованого фонду грошових коштів. Як об'єктивна економічна категорія фінанси — абстракція, що виявляється у грошових відносинах, тобто матеріальною основою існування фінансів є грошові кошти. Фінанси виражають економічні відносини, оскільки пов'язані з рухом грошової форми вартості. Це означає, що фінанси базуються на економічних відносинах, відносинах власності як первинних.[1]

    Ще  до виникнення поняття "фінанси" людство вже мало гроші, товарно-грошові  відносини, розвиток яких відповідав особливостям державного устрою, але виникає цей термін у Середньовіччі, це можна пояснити формуванням на той час – певних історичних передумов.

    Перша передумова. У Середньовіччі в  Центральній Європі у результаті перших буржуазних революцій ще зберігалися  монархічні режими, але влада монархів була значно обмеженою і, головне — голову держави (монарха) позбавили права керувати казною. Виник загальнодержавний фонд грошових коштів — бюджет, яким монарх не міг особисто розпоряджатися.

    Друга передумова. Формування та використання бюджету мало системний характер, тобто виникли законодавчо закріплені системи державних доходів та витрат із визначеними складом і структурою (особливістю бюджету було те, що основні групи витратної частини бюджету майже не змінювалися протягом багатьох століть).

    Третя передумова. Податки у грошовій формі набули переважного характеру, тоді як доходи держави формувалися здебільшого за рахунок натуральних податей і трудових повинностей. Отже, тільки на цьому етапі розвитку державності та грошових відносин можливим був розподіл створеного продукту у вартісному вираженні[2]

    Слід  зазначити важливі методологічні  аспекти дослідження будь-яких суспільних явищ, у тому числі фінансів, а  саме:

— потреба історичного підходу  під час вивчення явищ;

— відображення при цьому часового зв'язку, відомої "спадкоємності" у змісті того чи іншого явища;

— "етапність" розвитку явища, що впливає  на зміст останнього.[2]

    З погляду на історичний процес виникнення та формування категорії можна стверджувати, що фінанси є продуктом цивілізації. Генезис категорії фінансів зумовлений певними факторами, а саме:

1) суспільним розподілом праці  та створенням й розвитком  різних соціально-економічних формацій;

2) розвитком грошового господарства, чітким формуванням та використанням  основних функцій грошей;

3) появою самостійних, незалежних суб'єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність і створюють для виробництва необхідні грошові фонди;

4) розвитком товарно-грошових відносин, обумовленим зростанням виробництва  і збільшенням ВВП та НД;

5) виникненням та зміцненням держави, яка забезпечує систему законодавчих та правових норм (регулярне надходження коштів до бюджету не може бути забезпечено без надання податкам, зборам та іншим платежам державно-примусового характеру, що досягається шляхом нормативно-правової діяльності держави та створенням відповідного фіскального апарату);

6) формуванням загальнодержавного  фонду грошових коштів — бюджету.

    Історичному аналізу будь-якого явища має  передувати виділення певних Його характеристик. Тому варто звернути увагу на характерні ознаки категорії "фінанси", що дають змогу зробити предметнішим її генезис.[2]

    Досить  часто в повсякденному житті  фінанси ототожнюють з грошима, але це дві різні економічні категорії  з різним суспільним призначенням. Гроші — категорія, що виникла на початковому етапі розвитку людства як товар і відіграє роль загального еквівалента, визначає витрати праці виробників. Фінанси виникли з появою держави, для існування якої були потрібні певні ресурси — спочатку у вигляді натуральних податей і трудових повинностей, а потім — у грошовій формі. Тому фінанси — це завжди грошові відносини, а грошовий характер фінансових відносин є першою ознакою фінансів як специфічної вартісної категорії.

    Розвиток  держави та товарно-грошових відносин зумовив історичне формування таких характерних ознак фінансів:

1)це завжди грошові відносини;

2)грошові відносини, поява яких спричинена наявністю держави як органу управління;

3)це відносини перерозподілу вже розподіленого сукупного продукту.

    Якщо  грошовим відносинам двох або більше суб'єктів властиві ці ознаки, то це фінанси. Будь-які інші грошові відносини до категорії фінансів не належать.

    Із  виникненням держави й розвитком  товарно-грошових відносин у суспільстві  з'являється об'єктивна потреба  формування системи перерозподільних грошових відносин, якими є фінанси.

    Отже, фінанси — грошові відносини, одним із суб'єктів яких є держава, причому гроші відіграють роль матеріальної основи існування і функціонування фінансів. Фінанси можуть бути тільки за наявності держави. Це друга ознака такої специфічної вартісної категорії.

    Фінансові відносини супроводжуються рухом  грошових коштів у процесі розподілу  й обміну. На стадії розподілу відбувається односторонній рух грошової форми  вартості, а під час обміну —  двосторонній рух вартостей, коли вартість у грошовій формі обмінюється на товарну.

    Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові ресурси, які формуються у суб'єктів господарювання, держави, домогосподарств за рахунок грошових доходів і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, соціальні та інші суспільні потреби.

    Суспільне відтворення передбачає наявність  таких стадій, як виробництво, розподіл, обмін і споживання. Фінанси виражають  не всі економічні відносини, а лише ті, що виникають на стадії розподілу. Кожний суб'єкт ділить дохід на дві частини: споживання і нагромадження. У розподільному процесі бере участь держава, яка централізує частину коштів через податки, обов'язкові платежі, позики, а потім їх перерозподіляє між територіями, галузями, сферами діяльності, підприємствами, фізичними особами. Підприємства, отримавши дохід від своєї діяльності, сплачують податки в бюджети, обов'язкові внески — у позабюджетні фонди. З особистих доходів громадяни оплачують різні послуги, сплачують податки, погашають позички банків. У суспільстві перерозподільні відносини відбуваються неперервно.

    На  першій стадії розподілу суспільного  продукту виділяється вартість використаних засобів виробництва у вигляді  амортизаційних відрахувань, придбання  нових матеріалів, палива, електроенергії. Відшкодування цих витрат є необхідною умовою виробництва і фінанси тут мають лише опосередкований вплив. На другій стадії розподілу національний дохід поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання, співвідношення між якими залежить від суспільного устрою, економічного розвитку, стратегії уряду тощо. Вкладення коштів у розширене відтворення може відбуватися за рахунок коштів бюджетів, кредитів банку, приватних доходів, іноземних інвестицій. Частково кошти нагромаджуються у резервних і страхових фондах з метою фінансування непередбачених витрат.

    Фонд  споживання складається із суспільних фондів споживання і фонду особистого споживання, співвідношення між якими  залежить від соціальної політики країни. Фінанси обслуговують процес формування і використання суспільних фондів споживання, які в основному проходять через бюджетні видатки на утримання установ соціального забезпечення, здійснення соціального захисту населення, надання безплатних послуг соціальної сфери. Особисте споживання включає отримання таких доходів: заробітна плата, соціальні допомоги, дивіденди, відсотки за депозитними вкладами тощо. У ринковій економіці переважає обсяг фонду особистого споживання, тому що це дає стимули до активної трудової діяльності, посилює відповідальність особи за свій матеріальний добробут. Однак держава повинна здійснювати регулюючий вплив на ринок праці з метою створення нових робочих місць, використовуючи для цього кошти бюджетів та відповідних соціальних позабюджетних фондів. Частина доходів громадян може бути інвестована в акції, облігації, що сприятиме розвитку підприємницької діяльності та слугуватиме джерелом додаткових надходжень у вигляді дивідендів і відсотків.

    Основні пропорції між складовими національного  доходу у процесі його розподілу й перерозподілу встановлюються законодавчою і виконавчою владою з урахуванням дії економічних законів, суспільного устрою, стану економіки, соціальної ситуації, національних особливостей тощо. Так, надмірне зростання обсягу фонду споживання спричинює зростання інфляції, дефляції грошей, падіння реального рівня життя населення, внаслідок чого держава має збільшувати обсяги соціальних виплат, заробітної плати працівникам бюджетних установ, що ускладнює збалансування бюджетів. Зростання видатків зумовлює збільшення і податкових надходжень. Якщо держава буде стягувати у вигляді податків більше ЗО % національного доходу, то не залишить суб'єктам господарювання коштів, необхідних для модернізації та розширення виробництва.

    У розподілі валового внутрішнього продукту використовуються не лише фінанси, а й інші економічні категорії — ціна, заробітна плата, кредит. Всі ці важелі застосовуються по-різному, кожний з них має свої особливості, однак ефективність суспільного розвитку залежить від їхнього узгодженого функціонування. Так, ціна є грошовим вираженням вартості будь-якого товару, виступає вихідним інструментом розподілу вартості валового внутрішнього продукту і створює умови для його подальшого перерозподілу. В умовах вільного ціноутворення держава закладає в ціни податки та обов'язкові платежі в бюджети, внески в соціальні позабюджетні фонди, через норми амортизації регулює суму відрахувань. Введення нових податків або зміна порядку сплати чинних може привести до зменшення чи збільшення ціни. З метою регулювання виробництва або споживання окремих товарів, послуг уряд застосовує фінансові важелі: дотації, субсидії, субвенції за рахунок бюджетних коштів. За реалізації товару на його ціну впливає співвідношення попиту і пропозиції, що відображається на фінансових результатах суб'єкта господарювання, доходах бюджету і фінансовій безпеці держави.

    Отже, фінанси як економічна категорія  виражають розподільні відносини, що виникають з приводу розподілу  і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу у грошовому вираженні.

    Дія фінансів як розподільної категорії  ширша, тому що вони охоплюють не тільки первинний розподіл вартості валового внутрішнього продукту, а й перерозподіл через бюджети, позабюджетні фонди, фінансовий ринок, централізовані фонди і резерви міністерств.

    Заробітна плата є важливою складовою фонду  споживання. Вона підлягає державному регулюванню шляхом встановлення розміру  мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, посадових окладів, надбавок і доплат працівникам державних організацій та установ. Податки з доходів фізичних осіб вилучають частину заробітної плати в бюджети на суспільні потреби та здійснюють перерозподіл доходів окремих громадян. Формування фонду заробітної плати залежить від певних виробничих та фінансових показників. Фактичні витрати на оплату праці є об'єктом оподаткування та нарахування обов'язкових внесків у соціальні позабюджетні фонди. Отже, заробітна плата пов'язана з розподілом частини вартості валового внутрішнього продукту і тісно взаємодіє з фінансами.

    Кредит  здійснює перерозподіл вільних грошових коштів. За нестачі власних фінансових ресурсів суб'єкт (підприємство, організація, держава) залучає кредитні ресурси, а за надлишку — тимчасово розміщує в кредитній установі. Кредиту  притаманні такі ознаки: платність, строковість, повернення, двосторонній рух вартості. Діяльність кредитних установ проводиться на засадах комерційного розрахунку. Кредит сприяє переміщенню коштів між суб'єктами розподілу, тісно взаємодіючи з фінансами.

    Отже, фінанси виявляють свої особливості й переваги у розподільних процесах разом із ціною, заробітною платою та кредитом і тільки їх комплексне використання може забезпечити ефективне господарювання суб'єкта.[1]

2.2 Історичний характер фінансів

    Виникнення  фінансів пов'язане з існуванням держави і товарно-грошових відносин. Держава для виконання покладених на неї функцій потребувала певних грошових коштів, які могла отримати в результаті розподілу суспільного продукту.[1]

    Розглядаючи генезис фінансів, виділяють основні  етапи їх розвитку, тобто еволюцію. З'ясуємо детальніше еволюцію форм фінансів та їх характерні ознаки у взаємозв'язку із суспільно-історичними формаціями.

    Перший  етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку.[2]

    В умовах панування натуральних відносин навіть у найрозвинутіших державах гроші не виконували всіх функцій. Відповідно й фінанси, як система грошових відносин, не мали загального характеру.

    Спираючись  на історичні довідки про господарчий  устрій первісного суспільства, можна  припустити, що за відсутності постійного державного апарату не було і системи  формування доходів та витрат такої  держави. У міру формування державного апарату і поширення його функцій, особливо у міру формування постійних військ, здійснення фортифікаційного і дорожнього будівництв, збільшується й роль фінансів.

    Основними джерелами доходів рабовласницьких  держав були контрибуції, військова здобич, натуральні податки й особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але загалом для рабовласницької формації грошовий податок мав лише випадковий характер — грошові податки не могли панувати у період феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

    Тільки  на етапі розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного розподілу праці, виникають  товарно-грошові відносини з надзвичайно  вузькою сферою застосування.

    Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної — і кількість фінансових відносин обмежувалася. Більшість цих відносин пов'язувалася із формуванням і використанням бюджету.

    З розподілом праці й виникненням  товарного обміну з'явилася майнова  нерівність, виникли антагоністичні класи. Була потрібна сила, здатна захистити  власність, припинити відкриту ворожнечу  між класами. Нею стала держава, що змінила родову общину. З метою забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату необхідні гроші, які можна взяти зі сфери матеріального виробництва. Отже, з виникненням держави в суспільстві з'являється об'єктивна потреба у формуванні системи перерозподільних відносин (розподіл уже розподіленого), котра з розвитком товарно-грошових відносин набуває грошової, а потім і фінансової форми.

    Враховуючи  той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня  розвитку та значення товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому та феодальному суспільствах:

   — з усієї сукупності відносин, виражених  фінансами, розвиток головним чином  одержали податки, збори, позики;

   — фінанси стали органічно пов'язаними  з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце щодо цих  категорій;

   — фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою  інтересам панівного класу;

   — фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності держави;

   — податки, збори, позики, а також грошові  витрати держави мали вкрай неврегульований  характер — вони, як правило, не контролювалися представницькими органами влади;

   — витрати мали, переважно, непродуктивний характер.

    Розвиток грошових відносин разом із натуральними податями і трудовими повинностями відіграв істотну роль у розпаді рабовласницького та феодального способів виробництва.

    Оскільки  третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, — виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів.

    У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових  закономірностей, порівняно з феодалізмом:

    — це вже система грошових відносин, яку контролюють представницькі органи влади;

    — відбувається розподіл доходів і  витрат держави й особистих доходів  та витрат монархів;

    — відносини, пов'язані з формуванням  доходів держави та їх використанням, стають вартісними відносинами;

    — в умовах усунення держави від  підприємницької діяльності всі  її витрати мають практично непродуктивний характер;

    — вирішальними методами формування доходів  держави вважаються податки й  позики;

— збільшується значення державного кредиту.

    Для XX ст. характерні розвиток продуктивних сил, створення монополістичних  об'єднань, розширення функцій капіталістичних  держав (період розвинутого капіталізму). Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою зумовлені витратами на мілітаризацію; істотно збільшується частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі(освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення), помітно розвиваються витрати держави на економіку; з'явилися нові державні витрати, зокрема, на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються і багато іншого.

    Після Другої світової війни значний розвиток одержали місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

    Важливою  сферою фінансових відносин виступають фінанси корпорацій, еволюційний  розвиток яких призвів до того, що питання  фінансового менеджменту набувають  важливого значення.

    Якщо  в докапіталістичних формаціях  кредит мав характер операцій розділу держави з лихварями, то в капіталістичних — банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний термін на умовах поворотності та платності, фінансові — безкоштовно і без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і збільшенню обсягів кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, у свою чергу, дає змогу формувати фінансові ресурси в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема, через фінансовий ринок.

    На  сьогодні повсюди, незалежно від  політичного й економічного устроїв держави, фінанси перебувають на новій стадії розвитку (четвертому етапі). Це зумовлено розширенням структури фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси є одними з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам у розвиненій формі властиві такі закономірності:

    — вони є одним із найважливіших  знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;

    — більша частка національного доходу перерозподіляється через державний  бюджет;

    — збільшується частина державного бюджету, спрямована на соціальний розвиток держави;

    — збільшується стимулювальна функція  податків у сфері розвитку матеріального  виробництва;

    — зростає роль державного кредиту  з метою підтримки підприємницької  діяльності, розвитку стратегічно важливих галузей економіки;

    — відбуваються значні зміни в бюджетному устрої, спостерігається тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;

    — з'являються принципово нові форми  у фінансових відносинах (міждержавний бюджет та ін.) набувають розвитку всі  ланки фінансової системи.

    Історичний  огляд еволюції фінансів України свідчить, що її фінансова система перебуває на четвертому етапі розвитку фінансових відносин розвинутих країн.

    Історичний  характер фінансів виявляється не тільки у створенні нових форм фінансових відносин із розвитком суспільства, а й в еволюції кожної форми зокрема.[2]

    В окремих країнах розвиток фінансів має свої особливості залежно  від економічної політики, ролі та функцій держави, пропорцій розподілу валового внутрішнього продукту, економічного та соціального стану, національних традицій тощо.[1]

    Фінансова система України має власну, особисту історію. Перші ознаки фінансових відносин виникли в Україні за часів  Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (IX— XIII ст.). Основними потребами стародавніх слов'янських політичних союзів було утримання князя, військові заходи, державне управління та суд, як найголовніша складова останнього. Певна частина коштів казни витрачалася на підтримку дипломатичних зв'язків. Задоволення цих потреб здійснювалося здебільшого шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Сам князь жив переважно на доходи від власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибальство, скотарство, торгівля та землеробство, для якого розробили систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати коней, косити луки, обробляти поля тощо).

    Головним  джерелом доходів князівської скарбниці  вважалися примусові побори. Данина — первісно військова контрибуція, яку сплачували підкорені племена; потім вона набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов'язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, за якими князь вирушав особисто {полюддя), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них додавалися добровільні дарунки населення — дари, поклони, почесть. Потім такі збори набули, повністю або частково" грошової форми.