Еволюція поняття «податок»

ВСТУП

 РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ  ТА СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ  НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1.1.Еволюція поняття «податок»

 Податки на території

1.2.України періоду Київської Русі (ІХ – середина ХІІІ століття)

1.3.Податкова система на території  України під час іноземного панування (середина ХІV – початок ХХ століття)

1.4.Податкова система України  в 1917-1991 роках

 РОЗДІЛ 2. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ  ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1.Законодавче закріплення загальнодержавних  податків, зборів (обов’язкових платежів)

2.2.Правове регулювання місцевих  податків, зборів (обов’язкових платежів)

2.3.Порівняльно-правова характеристика  податкової системи України та  окремих зарубіжних країн

2.4.Організаційно-правові питання  удосконалення податкової системи  України

 ВИСНОВКИ

 ДОДАТКИ

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Вступ

 

 Актуальність теми дослідження. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави передбачає необхідність проведення політичних, соціально-економічних та правових реформ, реформування, вдосконалення та побудови „цивілізованої” податкової системи України [11, с. 15].

 

 Реформування податкової системи  потребує чіткого усвідомлення філософії оподаткування, ролі самого платника податку та правового врегулювання податкової системи України.

 

 Актуальності, за сучасних економічних  перетворень в Україні, суттєвих  змінах у суспільних відносинах, набувають питання пов’язанні  з наповненням бюджету держави,  у тому числі за рахунок  сплати податків, зборів, (обов’язкових  платежів), та, відповідно статті 67 Конституції  України, є обов’язковими для  всіх громадян [70].

 

 Історичний досвід, набутий  Україною за роки незалежності, переконливо свідчить, що ефективне правове регулювання податкової системи України є не тільки важливою передумовою суспільного розвитку, але й нагальною потребою економічного зростання. Необхідність і важливість правового регулювання податкової системи доведена провідними науковцями світу, та підтверджена історичним розвитком більшості держав.

 

 На жаль, історичний розвиток  України як суверенної та незалежної  держави свідчить про неефективний правовий вплив податкової системи як інструменту державного регулювання економіки.

 

 В даний час правове регулювання  податкової системи в Україні  здійснюється за відсутності єдиної загальнодержавної програми (концепції), що обумовлює її безсистемний та непослідовний характер. Наслідком цього є складність та суперечливість податкового законодавства, внесення численних змін до податкових законів, надмірне податкове навантаження на платників податків, зниження ділової активності суб’єктів господарювання, численні конфлікти між контролюючими органами у сфері оподаткування та платниками податків, значні масштаби переведення економіки в тіньовий сектор тощо.

 

 

 Незаперечним фактом є необхідність  правового врегулювання місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів, розширення повноважень органів місцевого самоврядування щодо формування місцевих бюджетів за рахунок податків, зборів та інших надходжень.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 

Історичні етапи розвитку та становлення  податкової системи на території  України

 

 

 

1.1. Еволюція поняття ,,податок”

 

 

 У різні періоди існування людського суспільства постійно робилися спроби пояснити термін ,,податок”.

 

 У давнину податки мали  назву ,,податі”, під якою розумілися всі прямі податки або ж деякі окремі.

 

 У теоретичне розуміння податку  вчені різних шкіл в усі часи вкладали різний зміст. Більшістю з них податки сприймаються як примусові стягнення у вигляді обов’язкових грошових платежів з фізичних та юридичних осіб, що вилучаються державою внаслідок її превалюючої влади для забезпечення колективних потреб суспільства. Але існували і полярні думки, згідно з якими оподаткування асоціюється з прямим захопленням державою приватного фонду чи майна, а податок трактується як легальне пограбування за санкцією влади.

 

,,Як дозволену форму грабежу”, трактував податок Фома Аквінський. Він стверджував, що податки  - ознака не рабства, а свободи  [27, с. 367].

 

 

 Поява податків пов’язана з виникненням держави. Суть податків, структура, призначення, роль, характер оподаткування визначається економічними і політичними передумовами суспільства. Податки становлять основну частину державного бюджету.

 

 З розвитком суспільства податкові форми постійно змінювалися, наближаючись до їх сучасного змісту. Незмінною залишилася глибинна сутність поняття ,,податок” – це процес усуспільнення частини індивідуальних доходів.

 

 Наприклад, основними доходами  Стародавньої Греції були доходи  від оренди, казенні промисли, монополії,  повинності, що накладалися на  іноземців, доходи від рибних  промислів, виручка від фіксованого  майна, мито, добровільні внески  та різні пожертвування.

 

 Це саме було характерним  і для Стародавнього Риму, але  тут вперше спробували створити  таку податкову систему, в основу  якої було покладено майнове  та поголовне оподаткування, на  підставі оцінки та перепису майна, але при цьому було відсутнє визначення податку.

 

 У східних слов’ян початком  оподаткування була добровільна  допомога і данина, що збиралися  з чужих племен. Князь приймав ,,дари” і ,,поклони” від населення. З часом відносини з добровільних перетворилися на обов’язкові, які періодично сплачувалися, а данина і дар – у подать, хоча спочатку даниною обкладалися лише підкорені племена.

 

 Виникнення постійних податків  було пов’язано, насамперед, з необхідністю утримання постійної армії.

 

 За висловом Й.М. Кулішера, ,,війна породила на світ податки, спочатку тимчасові, а потім, з появою війська, і постійні. Сучасна армія і сучасна податкова система – сіамські близнюки, нерозривно з’єднані, нерозлучні, неподільні” [81, с.66].

 

 

На жаль, доводиться констатувати той факт, що на сучасному етапі  не існує загальноприйнятого визначення поняття податку. Відсутність такого поняття відображається у значних  прогалинах, які мають вагоме місце  в дослідженнях, присвячених оподаткуванню.

 

 Перша спроба розкрити економічну  сутність податку була зроблена  Д. Рікардо. На його думку, ,,податки становлять ту частку продукту і праці країни, яка надходить у розпорядження уряду, які завжди сплачуються в кінцевому рахунку, з капіталу або з прибутку країни” [187, с. 38].

 

До визначення поняття ,,податки” можна підходити з різних позицій: правової, економічної, соціальної тощо.

 

 Податок – єдина законна  (встановлена законом) форма відчудження  власності фізичних і юридичних  осіб на підставі зобов’язань, індивідуальної безоплатності, безповоротності, забезпечена державним примусом, яка не має характеру покарання або контрибуцій, з метою забезпечення платоспроможності суб’єктів публічної влади [168, с. 159].

 

Визначення терміна ,,податок” сприяє правильному застосуванню норм законодавства, дозволяє визначити обсяг повноважень суб’єктів податкових відносин. Але головне – не можна без чіткого визначення цього терміна правильно сформулювати фінансову або інші види відповідальності платників податку [41, с. 16].

 

Податок” можна трактувати в широкому та вузькому значенні.

 

 У широкому розумінні під податком розуміють будь-які відрахування для фінансування державних видатків (податки, збори, платежі).

 

 У вузькому значенні податком  можна вважати певний різновид обов’язкових відрахувань, який наділений характерними тільки для нього ознаками, а саме:

 податок – це відчуження  частини власності суб’єктів у дохід держави;

 податок – це обов’язковий  внесок, сплата якого має примусовий  характер;

 сплата податку відбувається  в грошовій формі;

 податок сплачується на підставі безоплатності;

 податок вноситься у бюджет чи позабюджетний фонд;

 податок – абстрактний платіж, який немає цільового призначення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 

 ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ

 

 СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

 

 

2.1. Законодавче закріплення загальнодержавних  податків, зборів (обов’язкових платежів)

 

 

 

 

 

 Створення податкової системи  України почалося відразу після проголошення незалежності. Історично склалося так, що формування оподаткування в Україні відбувалося без необхідного наукового обґрунтування, що призвело до виникнення багатьох проблем, вирішення яких здійснюється методом проб і помилок, а результатом такого становлення і розвитку є значне зниження ефективності роботи податкової системи і пригнічення вітчизняного виробництва. Податки – це об’єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи потрібно виходити з реалій соціально-економічного стану країни. Адже податкова система повинна відображати конкретні умови конкретної країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови і безліч інших чинників. У зв’язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби можуть значно відрізнятися.

 

 Не можна не погодитися  з думкою про те, що платники  податків сьогодні не задоволені  податковою системою, що склалася, і особливо політикою податкового  „душіння” бізнесу. Існуюча податкова  система досить суперечлива і  заплутана, в багатьох випадках  не обґрунтована і не справедлива,  вона не дає підприємцям можливості законним шляхом розвиватися, розвивати свою справу, що найбільш дивне – вона постійно суперечить власним же державним законам [144, с. 38].

 

Податкову систему визначають як „сукупність існуючих у даний момент у конкретній державі суттєвих умов оподаткування”. Серед таких умов виділяють:

 порядок встановлення та  введення в дію податків;

 види податків (система податків);

 порядок розподілу податків  між бюджетами різних рівнів;

 права і обов’язки платників  податків;

 форми і методи податкового  контролю;

 відповідальність учасників  податкових відносин;

 способи захисту прав та  інтересів платників податків [124, с. 80].

 

 Крім того, податкову систему  визначають як сукупність встановлених  у країні податків [17, с. 68].

 

Розширене трактування системи  оподаткування дає С.В. Онишко. ... „Система оподаткування – це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених  податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб  і платників податків, яка дає  змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу” [122, с. 47].

 

 

Під оподаткуванням розуміють законодавчо врегульований процес встановлення та утримання податків у країні, визначення їх розмірів, ставок, відповідних об’єктів і кола юридичних і фізичних осіб, що підлягають оподаткуванню, а також порядок справляння (сплати) податків [193, с. 281].

 

 

 

Щодо податкової системи, на думку  деяких авторів, можливі два підходи – розширений і звужений. Розширений передбачає віднесення до податків усіх обов’язкових платежів, які забезпечують фінансування централізованих державних видатків, тобто з бюджету і з фондів цільового призначення. Звужений полягає в тому, що до податків відносять обов’язкові платежі постійного характеру, що входять у бюджет [127, с. 13].

 

 До складу податкової системи  західна фінансова наука, крім  платежів до бюджету, відносить  також податки (відрахування) на  соціальне страхування [156, с. 84].

 

 

 Структура податкової системи  має деякі свої особливості.  Це висока питома вага непрямих  податків, що не завжди відповідає  вимогам ринкової економіки. Одночасно  питома вага непрямих податків  у доходах бюджету має тенденцію до зростання [18, с. 47].

 

 У свій час ще А. Смітом та Д. Рікардо була висловлена думка про доцільність і необхідність комбінації прямих і непрямих податків при формуванні податкової системи. Проблема полягає у знаходженні меж оптимального співвідношення між цими двома, вкрай необхідними структуроформуючими елементами оподаткування, і вона повинна вирішуватися, виходячи, насамперед, з властивих цим податкам переваг і недоліків [101].

 

 Система податків в Україні включає в себе три підсистеми.

 

 Перша підсистема охоплює оподаткування юридичних осіб (підприємства, організації).

 

 Це прямі податки: податок  на прибуток підприємств; податок на майно підприємств; плата за землю; податок з власників транспортних засобів.

 

 Непрямі податки: акцизний  збір; податок на додану вартість; митні збори.

 

 Інші податки і збори: збір на геологорозвідувальні роботи; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито; місцеві податки і збори.

 

 Друга підсистема оподаткування охоплює фізичних осіб.

 

 Це прямі податки: прибутковий податок з громадян, податок на нерухоме майно громадян, податок з власників транспортних засобів, плата за землю, податок на промисел.

 

 До непрямих податків відносяться митні збори.

 

 Інші податки, збори: державне  мито, збір у Пенсійний фонд, місцеві податки і збори, збір за забруднення навколишнього середовища.

 

 Третя підсистема охоплює збори в державні цільові фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд [17, с. 65-67].

 

 Загальнодержавні податки і  збори поділяють на непрямі,  прямі і збори.

 

 До непрямих податків відносять: ПДВ, акцизний збір, мито.

 

 

 На підставі проведеного аналізу розвитку податкової системи ще в 1999 році було запропоновано такі податки і податкові платежі, які, на думку окремих авторів, відображали встановлені у світі канони побудови податкових систем. До них відносилися:

 

 Загальнодержавні податки та  обов'язкові платежі, які об’єднували  прямі податки, непрямі податки,  платежі за ресурси, плату за  державні послуги та комерційні  доходи.

 

 До прямих податків належали: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на майно, земельний податок.

 

 До непрямих податків належали: податок на додану вартість, акцизи, мито.

 

 У систему платежів за ресурсі входили: лісовий дохід, плата за користування водними ресурсами, плата за користування надрами.

 

 

 Податки – найбільш ефективний  інструмент регулювання економічних  процесів. Використання податкових  важелів в умовах розвитку України повинно бути спрямовано на забезпечення та підтримку збалансованого економічного росту, ефективне використання ресурсів, стимулювання інвестиційної та підприємницької діяльності [180, с. 106].

 

 

 В юридичній енциклопедії  під податком розуміють обов’язковий індивідуально безоплатний платіж, що сплачується у встановленому законом порядку [193, с. 602].

 

Під збором розуміють обов’язковий платіж юридичних і фізичних осіб за послуги, що надаються державою та органами місцевого самоврядування [104, с. 92].

 

 

 

 Таким чином, з урахування  викладеного, можна зробити такі  висновки:

аналіз податкового законодавства  свідчить, що види і кількість загальнодержавних податків з року в рік зростали. Так, у 1991 році їх нараховувалося 16, у 1997 р. – 19, у 2000 р. – 24, а 2005 р. – 30;

 назріла об’єктивна необхідність  прийняття Податкового кодексу  України, де б на законодавчому  рівні були чітко визначені види загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Правове регулювання місцевих  податків, зборів 

 

(обов’язкових платежів)

 

 

 

 

 Зупинимося на короткій характеристиці  місцевих податків, зборів (обов’язкових  платежів).

 

Податок з реклами. реклама –  це інформація про особу чи товар, яка розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і  призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких осіб чи товару [58].

 

 Податок з реклами сплачується  з усіх видів оголошень, повідомлень  з комерційною метою за допомогою  засобів масової інформації (телебачення,  преса, різноманітні рекламні щити, плакати, афіши тощо).

 

 Суб’єктами оподаткування виступають  як юридичні, так і фізичні  особи, від імені яких йде  рекламна інформація.

 

 Об’єктом оподаткування є  вартість робіт і послуг з  виготовлення і розміщення реклами. [39].

 

 Заслуговує на увагу пропозиція  про надходження коштів від податку на рекламу на центральному телебаченні чи радіо до відповідного району міста, де перебуває телестудія чи радіостудія.

 

 Деякими авторами піднімається питання про доцільність віднесення податку на рекламу до загальнодержавних податків [40, с. 61].

 

Комунальний податок.Він встановлений з метою вилучення додаткових коштів на розвиток соціально-культурної сфери міст. Його суб’єктами виступають юридичні особи – підприємства, організації, установи, їх філії, незалежно від форми власності чи відомчої приналежності.

 

 Об’єктами оподаткування є  фонд оплати праці, який обчислюється, виходячи з офіційно встановленого  неоподаткованого мінімуму доходів  громадян помноженого на кількість працівників за звітний період.

 

 

Збір за припаркування автотранспорту.Суб’єктами оподаткування цього збору виступають юридичні та фізичні особи за припаркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

 

 

 Від цього виду збору звільняють  інвалідів – власників автомобілів  з ручним управлінням. На 50 % зменшено  ставка збору для ветеранів  Великої Вітчизняної війни та громадяни, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

 

Ринковий збір. ринковий збір визначено так: „плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності” [165].

 

платниками ринкового збору  є юридичні особи усіх форм власності, їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи.

 

 

 Кошти, що надходять від  ринкового збору, в повному  обсязі адміністрацією ринку  перераховуються до місцевого бюджету.

 

 

 

 

 Місцеве самоврядування –  політико-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління  місцевими справами в низових  адміністративно-територіальних одиницях  шляхом самоорганізації жителів  певної території за згодою  і при сприянні держави [194, с. 731].

 

 Місцеве самоврядування зародилося  ще в часи Середньовіччя в  Європі і розвивалося як форма  громадського самоврядування.

 

 В Україні ідеї і практика  місцевого самоврядування мають  давні традиції, починаючи з вічових  зборів Київської Русі, інститутів  козацької демократії, запровадження  магдебурзького права, функціонування  земських установ під час перебування  України в складі Російської імперії.

 

 

 Місцеві податки і збори  – це податки і збори, що  встановлюються органами місцевого  самоврядування відповідно до  ст. 143 Конституції України [194, с. 734].

 

У статті 140 Конституції України  зазначено, що „місцеве самоврядування є правом територіальної громади  – жителів села чи добровільного  об’єднання у сільську громаду жителів  кількох сіл, селища та міста –  самостійно вирішувати питання місцевого  значення в межах Конституції  і законів України” [70, с. 66].

 

 Органи місцевого самоврядування  самостійно встановлюють і визначають  порядок сплати місцевих податків  і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників і надавати відстрочки зі сплати місцевих податків і зборів. Місцеві податки і збори перераховують до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами народних депутатів, яким вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством [147, с. 45].

 

Рішення про запровадження місцевих податків і зборів приймають виключно місцеві (сільські, селищні, міські) ради на сесіях відповідно до законодавства, яким встановлено перелік і граничні розміри цих платежів.

 

 Місцеві ради встановлюють  конкретні розміри місцевих податків  і зборів та порядок їх справляння [194, с. 734].

 

 

 Місцеві податки і збори  підлягають удосконаленню за рахунок їх реформування.

 

 До основних напрямів реформування  необхідно віднести:

 Розширення прав органів  місцевого самоврядування у податковій  сфері, які, зокрема, повинні  отримати право впроваджувати  на своїй території власні  податки та збори, не передбачені  державним законодавством про  оподаткування на місцевому рівні за умови подання фінансово-економічного обґрунтування і проекту відповідного рішення на затвердження у вищий представницький орган для того, щоб уникнути податкового свавілля органів самоврядування. На місцях завжди є об’єкти, що можуть поповнити місцевий бюджет, але їх оподаткування не врегульоване законодавством.

 Фіскальні повноваження повинні  отримати різні рівні місцевого самоврядування (територіальні громади, райони, області) для того, щоб, з одного боку, забезпечити бюджети власними доходами, а з іншого – щоб мати реальні фіскальні важелі впливу на соціально-економічний розвиток відповідних самоврядних одиниць. Йдеться про запровадження регіональних податків на рівні районів і областей.

Узагальнюючи викладене не можна  не погодитись з наступними висновками:

 У сучасних умовах місцеві  податки і збори відіграють  незначну роль у формуванні  місцевих бюджетів.

 Сучасні органи місцевого  самоврядування мають право вводити  лише ті податки і збори,  які визначені законодавством.

 У сучасних умовах практично  відсутнє оподаткування на рівні регіонального самоврядування (обласного, районного) за винятком збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

 У наш час основні об’єкти  оподатковуються державою, а на  місцевий рівень передані незначні податки і збори. Не маючи впливу на основні об’єкти оподаткування, органи місцевого самоврядування не мають достатньо фіскальних важелів впливу на місцеві соціально-економічні процеси: створення нових робочих місць, розвиток і розміщення окремих галузей і виробництва, стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, використання природних ресурсів, охорони довкілля [94, с. 223].

 

2.4. Організаційно-правові питання  удосконалення 

 

податкової системи України

 

 

 

 Податкова система України  на сучасному етапі характеризується  досить високим рівнем оподаткування.

 

Крім того, головними причинами, що обумовили високий рівень оподаткування в Україні стосовно суб’єктивних факторів, є:

 

- затримка з ринковими перетвореннями  в Україні, які в свою чергу  стали перепоною на шляху скорочення  видатків державного бюджету,  а також зменшення рівня оподаткування;

 

- помилки при проведенні податкової  політики, які призвели до значних  масштабів ухилень від оподаткування;

 

- збільшення дефіциту державного  бюджету, яке відбувалося за  непродуманої політики державних  розходів і супроводжувалося  пошуком шляхів збільшення державних  доходів, а єдиним способом  такого збільшення вважалося  підвищення загального рівня оподаткування [17, с. 113].

 

 Чинна податкова система  в Україні далека від своєї  завершеності і досконалості. Вона  зазнає заслуженої критики як  з боку науковців, так і з  боку підприємців і політичних діячів. Однак дедалі очевиднішим стає те, що ця критика ґрунтується на емоційних і поверхових оцінках економічної дійсності.

 На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася неадекватною умовам перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах [18, с. 41].

 

 

 Удосконалення системи оподаткування повинно відбуватися у процесі поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

 науково обґрунтована державна  політика доходів, законодавче  закріплення якої необхідно відобразити  у Податковому кодексі;

 система оподаткування повинна бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки.

 

 Недосконалість системи оподаткування  в Україні відзначається багатьма  вченими. Так, професор О.Д.  Василик зауважує: „Нинішня податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність відбуваються в ставках оподаткування, у визначенні бази і періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень”[20, с. 82].

 

 

до важливих напрямів удосконалення  державної податкової політики необхідно  віднести:

 розширення податкової бази  через „детінізацію” економіки,  тобто оподаткування прибутків  „тіньової” економіки;

 приведення у відповідність  з соціально-економічними реаліями країни механізм нарахування та сплати податку на додану вартість;

 встановлення пільг, які мають стимулюючий характер для виробництва із чітко визначеними часовими параметрами;

 узгодження темпів зміни  загального рівня оподаткування з темпами зростання валового внутрішнього продукту та можливостями розширеного відтворення виробництва;

 зниження нарахувань на фонд  заробітної плати, що призведе  до можливості своєчасної її  виплати, зростання надходжень  до бюджету через легалізацію доходів;

 припинення системи взаємозаліків, які стосуються недоїмки до бюджету, списання боргів тощо, що практично призводить до зниження поповнення його дохідної частини;