Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Героїчний епос як жанр європейського Середньовіччя

Міністерство освіти та науки України

(за поемою «Беовульф»)

Курсова робота

з історії зарубіжної літератури

Спеціальність 6.010100 «Мова та література (англійська)»

Чернігів – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ ..........5

1.1 Витоки героїчного епосу ………...………….…………………….5

1.2 «Поема про Беовульфа» як зразок героїчного епосу Середньовіччя …………………………………………………………..7

РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ «ПОЕМИ ПРО БЕОВУЛЬФА»…..14

2.1 Сюжетно-композиційна своєрідність поеми………..…….……14

2.2 Казково-міфологічні мотиви ……..……………………………..17

2.3 Синтез язичницького і християнського мотивів у поемі ……...21

2.4 Образ Беовульфу ……………..……..……………………….......24

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….29

ДОДАТКИ ………………………………………………………………………31

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ……………………………………………………...33

ВСТУП

Героїчний епос – це розповіді про подвиги легендарних предків, про подорожі й незвичайні пригоди, у яких виявляються розум і кмітливість героїв, їх мужність і героїзм. Герої героїчного епосу – для сучасних поколінь приклад служіння батьківщині, народові. Твори народного епосу благотворно впливають на розвиток культури і літератури народів світу. Епос бере початок із фольклору й об'єднує героїчні народні пісні, сказання, поеми. Кожен народ має свій героїчний епос. Греки – «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, німці – «Поему про Беовульфа» та «Пісню про Нібелунгів», українці теж мають подібні твори – історичні думи та пісні, а також пам'ятку давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».

Актуальність даного дослідження визначається інтересом сучасників до міфології, історії та героїки, а також їхньою реінтерпретацією з точки зору сучасного світогляду.

Метою дослідження є визначення художніх, зокрема, композиційних та сюжетних особливостей «Поеми про Беовульфа», синтез язичницьких та християнських мотивів у поемі; ідентифікація казково-міфологічних мотивів, а також висвітлення особливостей змалювання головного героя поеми.

Для реалізації виконання поставленої мети передбачається виконання

наступних завдань:

окреслити особливості Середньовічного героїчного епосу;
ідентифікувати його жанрову специфіку;
систематизувати сюжетно-композиційні особливості «Поеми про Беовульфа»;
виявити синтетичні риси язичницького і християнського мотивів у поемі;
охарактеризувати образ головного героя «Поеми про Беовульфа»;

Об`єктом дослідження є «Поема про Беовульфа» як зразок Середньовічного героїчного епосу;

Предметом виступають художні особливості поеми «Беовульф» як зразка героїчного епосу Середньовіччя;

Практична значущість роботи полягає в тому що, матеріали дослідження можуть бути використані на практичних заняттях, колоквіумах студентами ВУЗів та на уроках із зарубіжної літератури учнями та вчителями загальноосвітньої школи.

Теоретична значущість визначається спробою узагальнення та систематизації матеріалу стосовно жанрових особливостей героїчного епосу, зокрема «Поеми про Беовульфа».

Робота складається: зі вступу, двох розділів: 1) Загальна характери-

стика героїчного епосу; 2) Художні особливості «Поеми про Беовульфа», висновків, додатків, списку використаної літератури (на 17 позицій), загальний обсяг роботи складає 34 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ.

Витоки героїчного епосу.

В епоху Середньовіччя світова література вступила в новий період свого розвитку. В історії культури різних народів важливе місце посідають старовинні літературні пам'ятки, де йдеться про події сивої давнини. Створювані невідомими поетами, ці шедеври народного мистецтва існували в усній формі, передавались від покоління до покоління, а згодом їх записували, по-своєму витлумачуючи й доповнюючи, теж здебільшого невідомі автори.

До таких пам'яток належать героїчні епічні поеми, які виникали ще за первіснообщинного ладу і жили в античному, ранньофеодальному й пізньофеодальному суспільствах. Серед видатних творів Середньовіччя – вірменська поема «Давид Сасунський», французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сіда», німецька «Пісня про Нібелунгів», а також англо-саксонська «Поема про Беовульфа».

Під кінець VI ст. англосакси ще не мали писемної літератури. Тому велике значення в ранні віки англосаксонської історії мала усна словесність. Існує багато свідоцтв про існування у англосаксів багатої пісенної традиції. Серед

різних племен були розповсюджені пісні, які пов`язані з язичницьким релігійним культом, магічними формулами і заклинаннями. Збереглося більше десятка текстів подібних до заговорів. Наприклад, такі заговори про

гарний врожай, благополуччя бджолиних вуликів, повернення зниклої худоби, успіх у подорожуванні і, найчастіше про огородження від хвороб.

Пам`ятки англосаксів,що дійшли до нас, не багаточисельні: при цьому

найбільш цікаві її зразки відносяться до пізнього періоду, перш за все – це

надписи на мечах, кубках та предметах домашнього вжитку, які були знайдені в різних місцевостях Англії; на цих предметах вирізьблені рунічні знаки, яким нерідко додавалось магічне значення, заклинання.

Одним з найбільш відомих рунічних пам`яток є надпис на кам`яному хресті, що стоїть поблизу села Рутвелл, на південному-заході сучасної Шотландії; саме на цьому місці вирізьблено невеликий вірш релігійного змісту. Цей пам`ятник датується VII ст., а його місцезнаходження та мова вазує на північ Англії. А це значить, що англосакси користувались рунічним письмом і тоді, коли писемність на латинській та народній мовах вже знаходилась в квітучому стані.

Відомо про існування пісень, які виконувались підчас весільних та погребальних обрядів, у процесі праці та воєнних походів протягом всього

англосаксонського періоду. У піснях та розповідях англосаксів довгий час зберігалися відгомони переказів та сюжетів, у зміст яких, входили німецькі поезії більш раннього періоду. Їхня обробка завершилася вже під дією нових історичних умов життя англосаксів в Британії, частково під помітним впливом християнізації варварських племен, зіткненням латинської культури, дії монастирських шкіл і т.д. Оповіді, легенди та пісні передавались із роду в рід.

Мистецтво складати пісні та доповнювати їх в супроводі музичних інструментів мало велику шану в англосаксів. Разом із співаками-музикантами народного типу («глеоманами») на ранньому етапі англосак-

сонської культури зустрічаються також професіональний дружинний співак

(«скоп»), який відділився від дружинників. Він був охоронцем історичного

спадку роду, племені, княжної дружини, близько стояв до королівської або взагалі знатної сім`ї та отримував щедрі дари. Такий співак зображувався в багатьох творах англосаксонської поезії.

Так, найзначніше зі збережених творів середньовічної поезії—«Поема про Беовульфа», яка дійшла до нас в списках X ст., а виникнення цієї пам`ятки відноситься до VIII ст. Поема виникла на основі стародавніх німецьких переказів, які відносяться до язичницьких часів. Ці перекази з`явилися в середовищі германських племен задовго до їх перезаселення на територію Британії. Перше англійське видання поеми здійснене в 1833 р. [ 2, c. 11-13 ].

1.2 «Поема про Беовульфа» як зразок героїчного епосу Середньовіччя.

Термін «епос» означає «слово про походження». Героїчний епос поділявся на архаїчний і класичний. У добу раннього Середньовіччя заявив про себе архаїчний епос, який був представлений героїчною епопеєю і піснею патріотичного змісту з історичною основою, яка виконувалася народними співцями.

Хоча епос у кожній країні мав свої національні особливості, йому були притаманні і спільні риси:

міфологізація минулого, коли опис історичних подій поєднувався з міфами й казками;
зображення боротьби людини з силами природи, що втілені в образах драконів, чудовиськ і велетнів;
наділення головних героїв казково-міфологічними персонажами з надзвичайною силою та фантастичними здібностями (літати, ставати невидимим, зменшуватися тощо);
єдність фантастичного, незвичайного з реальною дійсністю, історією.

Героїчний архаїчний епос мав загальнонародні і загально епічні риси: протиставлення героя і ворога, різні види описів, елементи міфологізації, своєрідні повтори, розгорнутий діалог, кінцівки, систему художніх засобів, гіперболізацію, постійні епітети, урочистий стиль, широту охоплення подій у часі, просторі, повноті зображення, розвинуту зовнішню сюжетність та драматизм, оскільки описувалися битви, поєдинки. Герой архаїчного епосу – богатир, втілення найкращих рис народного характеру. Він вирізнявся надзвичайною силою, хоробрістю, причому завжди перемагав, боровся за незалежність рідної землі і свого народу [ 6, с. 55-61].

«Поема про Беовульфа» – одна із основних пам`яток англосаксонського героїчного епосу, що дійшла в рукописі X ст. мова рукопису – західносак -

сонський діалект, можливо, що спочатку твір був написаний на одному із діалектів англів. Припускається, що поема була складена між 675 і 850рр.,

проте, деякі лінгвістичні дані вказують на кінець VI – VII ст. Археологічні паралелі та можливість впливу перших зразків християнського епосу вказують на VIII ст. У той період англосакси вже переживали процес зародження феодальних зв`язків, що починався. Поемі, проте, властива епічна архаїзація. Крім того, вона малює дійсність із специфічної точки зору:

світ «Беовульфа – це світ королів і дружинників, світ бенкетів, битв і поєдинків.

Поема виникла на основі стародавніх німецьких переказів, що відносяться

до язичницьких часів. Ці перекази з`явилися в середовищі німецьких племен задовго до перенаселення англосаксів на територію Британії. Дія поеми відбувається на берегах Балтійського моря.

«Беовульфу» присвячена величезна кількість наукових досліджень, однак загальноприйнятої концепції нема. До цього часу ведуться дискусії про процес становлення поеми, місце її виникнення, авторство. Існує твердження,

що «Поема про Беовульфа» мала певного автора, який досить гарно знав язичницькі оповіді та латинські вірші. Тому, згодом, зацікавленість була зосереджена на особі поета: був він безграмотним співаком чи навпаки освіченою людиною, імпровізував він свої вірші, або ж тільки записав готовий текст.

Дослідники «Беовульфа», тобто багато поколінь лінгвістів, літературо-

знавців, істориків, археологів, тлумачили складні місця в поемі, описували її

ритм, з`ясовували витоки давньоанглійського епосу, його зв`язки з міфом,

легендою та історією. Крім того розшукували паралелі з Біблією, скандинав-

ською та ірландською традиціями, виявляли вплив Гомера та латинських авторів, а також встановлювали точний вік поеми та її відношення до інших

пам`яток староанглійської літератури.

М. П. Алексєєв стверджує, що всім дослідникам «Беовульфа» особливо

примітною здавалася одна обставина: Беовульф – не англосаксонський герой, а дія поеми не приурочена до Англії; у першій частині поеми, ймовірно дія відбувається в Зеландії, а у другій – в Ютландії. Ні англи, ні сакси не приймають ніякої участі в подіях, що зображуються в поемі. Цю особливість поеми тлумачили по-різному: одні відносили складання епічної оповіді про Беовульфа до часу переселення англосаксів до Британії, коли, живучи на континенті, вони були сусідами з данцями. Існувала думка, що поема виникла пізніше, наприклад, в період датських вторгнень, що принесли з собою нові для англосаксів північні оповіді та особливий інтерес до генеалогії датських королів. [ 1, с. 351 ].

Припускається, що «Беовульф» є скандинавською поемою, перекладеною англосаксонською мовою. Це, очевидно, зумовлено тим, що у поемі історичний матеріал пов`язвний з історією скандинавських племен – данів , шведів, геатів. Але ця концепція прийнята не була. Редакція, яку донесли до нас століття, за сюжетом і поетичною формою – пам`ятка англосакської словесності.

Вважають, що джерела «Беовульфа» сягають загально германських язич-низьких часів. Стародавні пісні та сказання (які могли бути першоосновою «Беовульфа») засвоєні англосаксами ще до переселення на британські острови. Цей епічний фонд пройшов поетапну обробку і в умовах англосак-сонського воєнно-аристократичного середовища значно відійшов від першооснови.

Не встановилась єдина думка і щодо авторства «Поеми про Беовульфа».Ускладнюється це тим, що рукопис поеми відноситься до епохи переходу усної творчості до письмової літератури, коли народні сказателі і професійні поети користувались одними і тими ж прийомами оповіді.

На сучасному етапі дослідження вважають, що автор «Беовульфа» був,очевидно, кліриком, який добре знав латинську поезію, язичницькі сказання, а також був знайомий з творами античних авторів, особливо з «Енеїдою» Вергілія. Літературна довершеність поеми свідчить про його професійну майстерність.

Сьогодні спостерігається розквіт беовульфоведення. Дослідники шукають формульну основу і тематичний каркас поеми, тобто ті готові частини, які завжди використовує оповідач епосу. М. Перрі, фахівець, по старогрецькому епосі, вивчав творчість оповідачів на Балканах і прийшов до висновку, що текст героїчних поем не вивчається співаком на пам`ять, а імпровізується по певних правилах: співах без перерви комбінує словесні формули і ввесь час використовує традиційні теми, тобто звичні для цього жанру ідеї (приїзд та від`їзд героя, прибуття посла та ін.) [ 14, c. 74-75].

Поема «Беовульф» перекладалася на англійську, німецьку, французьку, італійську, шведську, норвезьку, голандську, латинську та данську мови. Перекладали англосаксонську поему «Беовульф» дослівно та зі спробою відтворити оригінальний ритм та атмосферу, розмір балад з п`ятистопним ямбом, вільним віршем, а також з величезною кількістю архаїзмів і звичною мовою.

«Поема про Беовульфа» належить до дохристиянської героїчної фольклорно-епічної традиції, на що вказує й вказує її стиль, сюжет та образи.

У поемі марно шукати звичні художні прийоми, тут мало порівнянь,

епітети досить умовні, а метафор немає взагалі. Слід звернути увагу й на те, що в поемі «Беовульф» досить багато повсякденних поетичних слів і вражаюча кількість синонімів, особливо понять, пов`язаних з мореплаванням та війною.

Написана поема «Беовульф» древньо-німецьким алітераційним віршем, який вживався не тільки в англо-саксонській поезії, а й в древньо-скандинав-

ській поезії у період VIII і XIII ст. Алітераційний вірш був властивий як усному древньо-німецькому героїчному епосу, так і пам`яткам писемності. Головним організаційним принципом цієї метричної системи було розділення кожного віршованого рядка на два полувірша, в яких було два головних ритмічних наголосів; при цьому приголосні звуки, що стоять перед

одним або двома основними наголосами першого полувірша, повинні повторюватись (алітерувати) перед початковим наголосом другого полувірша.

Особливістю поеми «Беовульф» є докладність описів її численні відступи:

детальне змалювання боїв, розповіді героя про свої подвиги тощо. Саме з цієї

поеми ми можемо дізнатися про етику та етикет германців, про їх релігію,

проведення часу та побут, а сам текст служить невичерпним джерелом найрізноманітніших відомостей.

Не доведено, що Беовульф є особою не історичною, але в поемі можна знайти, правда у вигляді коротких епізодів або навіть випадкових натяків, відгомони історичних подій, розбратів та битв північно-німецьких народів між собою та зі своїми південно-німецькими сусідами. Історико-географічна номенклатура вказує на те, що оброблені в поемі оповіді, швидше за все, могли скластися в першій половині VIст. в області, що простягалася на північ від континентальної батьківщини племені англів. У зовнішності Беовульфа позначилися народні уявлення про героя, що приборкує сили природи.

Єдиний існуючий рукопис поеми «Беовульф» датується приблизно 1000 р. [ дод 1, с. 31]. Час створення «Беовульфа» приблизно VII-VIII ст. н.е. У той період англосакси вже переживали процес зародження феодальних зв`язків. Поемі, проте, властива епічна архаїзація. Вона малює дійсність із специфічної точки зору: світ «Беовульфа» – це світ королів і дружинників, бенкетів, битв і поєдинків.

У літературознавстві не існує загальноприйнятої концепції, яка б досить чітко пояснювала поему «Беовульф»: яким саме чином вона виникла, чи була вона складена з різних елементів тощо. Проте, відомо, що середньовічною культурою вона сприймалася як щось ціле.

У дусі теорій, що панували в науці в середині XIX століття, тлумачі поеми «Беовульф» стверджували, що поема виникла в результаті об`єднання різних пісень; було прийнято розділити її на чотири частини: поєдинок з Гренделем, поєдинок з його матір`ю, повернення Беовульфа на Батьківщину, поєдинок з драконом. Висловлювалась точка зору, що спочатку чисто язичницька поема була частково перероблена в християнському дусі, у наслідок чого в ній і виникло переплітання двох світоглядів.

Висловлювалось припущення, що спочатку обидві частини поеми «Беовульф» не були пов`язані між собою. Проте, характер героя, як він представлений у обох частинах поеми, також як мова і метрика, свідчать про

те, що якби навіть обидві частини і могли виникнути в різні часи, то в будь-якому разі хронологічно вони не далеко стоять одна від одної.

Згодом, більшість дослідників почали вважати, що перехід від усних пісень до «книжкового епосу» не зводився до простої їх фіксації. Ці вчені розглядали поему «Беовульф» як єдиний твір, «редактор» якого об`єднав і переробив матеріал, що був у його розпорядженні, виклавши традиційні сюжети більш просторніше. Варто зазначити, що про процес становлення поеми «Беовульф» нічого не відомо.

Існує твердження, що текст поеми був записаний завдяки щасливому збігу обставин. Англію християнізували з двох сторін: з півночі (ірландці) та з півдня (місія папи Григорія). Південна місія йшла від католиків і не потерпіла б витрати пергаменту на язичницькі вірші навіть християнської справи. Але ірландське християнство само було сумішшю нової віри з язичництвом, і німецькі звичаї були їм близькі. Тому не дивно, що мало не вся поезія створювалася на півночі і лише переписувалася у саксів. У пізніші століття поему врятував казковий сюжет: вона уціліла серед інших текстів про чудовиськ.

Язичницькі жерці забороняли записувати поетичні твори; їх запис почав

здійснюватися ученими – ченцями після введення християнства. Разом з можливими слідами усної поетичної техніки в поемі «Беовульф» ми, проте, ще в більшому ступені зустрічаємо сліди різночасової літературної обробки тексту.

У 1731 р. рукопис постраждав від пожежі в Британському музеї, а головне – від його наслідків: із-за того, що вчасно не були прийняті заходи по порятунку пергаменту, обвуглені краї паперів продовжували обсипатися. Рукопис був пошкоджений, але на той час вже була зроблена транскрипція тексту, яка і нині використовується для відновлення втрачених частин. Вперше видав її данець Торкелін в 1815 р., а в перше англійське видання відноситься до 1833 р.

З того часу поема «Беовульф» видавалась близько двадцяти разів цілком, не рахуючи перевидань. Поему перекладали дослівно та зі спробою відтворити атмосферу оригіналу, п`ятистопним ямбом, розміром балад, нібелунговою строфою, вільним віршем з алітерацією, з величезною кількістю архаїзмів та зі звичною мовою.

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕМИ «БЕОВУЛЬФ».

2.1 Сюжетно-композиційна своєрідність поеми.

«Поема про Беовульфа» – єдиний великий твір героїчного епосу англосаксів, що зберігся цілком. Величні образи поеми, своєрідний, урочистий стиль викладу, точність і виразність поетичної мови залучали і залучають до нього філологів, поетів, читачів. Багаточисельні описи побуту, обрядів, озброєння, віддзеркалення етичних поглядів тієї епохи роблять поему невичерпним джерелом відомостей для істориків політичного і соціального життя англосаксів і скандинавів.

Архаїчні сюжети поеми, що перекликаються з сюжетами чарівних казок, представляють інтерес для фольклористів. Різноманітність підходів до поеми була пов`язана як з переважним інтересом вчених різних спеціальностей до тих або інших її аспектам, так і із загальними тенденціями в світовій науці.

Поема велика за обсягом (3183 вірші), складається зі вступу і двох частин, які поєднані між собою лише образом головного героя Беовульфа. Кожна з частин розповідала в основному про його подвиги. У поемі були і вставні епізоди. Наприклад, вступом до твору послужила розповідь про легендарного родоначальника датських королів Скільда Скевінга, який ще малим приплив до берегів Данії на човні, повному скарбів, а коли підріс, став королем, довго та щасливо керував країною. Ось як сказано про це в самій поемі:

Первый – Скильд Скевинг,

войсководитель,

не раз открывавший

вражьи дружины

от скамей бражных [ 4, с. 29 ].

Зміст і поетика «Беовульфа» приголомшують своєю складністю, багатогранністю, різночасністю. Це відкриває відкриває шляхи для суперечливих характеристик та інтерпретацій. Адже в поемі органічно переплетені архаїчні сюжети боротьби героя з чудовиськами ( велетнями і драконами ) – і етика ранньофеодального суспільства; короткий переказ біблійних сказань – і легенда про золотий скарб, на якому лежить прокляття, що таємною причиною загибелі Беовульфа, – все це вказує на складну багатовікову історію, яку прошла поема до її запису в X ст.

Фабула поеми проста: Беовульф, племінник короля геатів –скандинавського племені, що населяло, вочевидь, південне побережжя сучасної Швеції і що називався в Скандинавії гаутами, – дізнаєтьсяться про нещастя, що осягнуло данів. На їх прославлений палац Хеорот – Оленячу палату вже багато років нападає ночами людиноподібне чудовисько Грендель і пожирає кращих з воїнів. Беовульф з невеликою дружиною вирушає до данів. залишається на ніч в Хеорота і в жорстокому поєдинку з Гренделем вириває у нього праву руку. Але на наступну ніч до Хеорота пригодить мати Гренделя. Помстившись за сина, вона вбиває і відносить з собою одного з данських витязів. На ранок Беовульф у супроводі короля данів Хродгара розшукує по кривавих слідах лігво Гренделя, що знаходиться на дні гірського озера, населеного чудовиськами. За допомогою чарівного меча Беовульф перемагає велетня і відрубує голову Гренделю. Благополучне повернення героя наголошується бенкетом, після чого геати пускаються в зворотню дорогу.

Через деякий час в невдалому поході на франків гине Хигелак, король геатів; убитий в розбраті зі шведами його син, таким чином королем геатів стає Беовульф. 50 років його правління – час благоденствування і процвітання геатів, «золоте століття» племені. Але з`являється вогнедишний дракон. Скарб, що охороняється ним, був потривожений, тому чудовисько прагне помсти, нападає геатські селища і фортеці. За допомогою свого дружинника Віглафа Беовульф перемагає дракона і завойовує скарб, але виявляється, що склад був проклятий його останнім власником, і кожен, хто володіє їм, повинен загинути. Поранений драконом, Беовульф помирає, і геати, оплакуючи свого короля, спалюють його тіло і насипають високий курган на мисі, видатному в морі, аби здалека був видний курган Беовульфа. Завершує поему поминальний плач, що нагадує плач Ярославни в «Слові о полку Ігоревім» – давньоруському героїчному епосі.

Змій, як чудовисько, увійшов до міфології багатьох народів світу. Зазвичай образ змія зв`язується з вогненною стихією, звідки пізніше розвивається образ вогнедишного дракона. Жахливий змій втілює ворожі людині сили, протистоїть богам і людям, зображувався в скандинавській міфології. Образ дракона не менше широко представлений і в героїчному епосі. У російських билинах, Добриня Никітич бере перемогу над Змієм Гориничем, звільняючи полонянок з Києва, в старогрецьких геройно-міфологічних оповідях Геракл б`ється з Лернейською гідрою.

Передбачалося, що сюжет другої частини «Беовульфа» також пов`язаний із чарівною казкою: про це свідчить композиція, що повторює основні елементи казкового сюжету. Важливим моментом схожості є його з`єднання змотивом золотого скарбу, що характерний саме для казки, а не для міфу і широко представлено в німецькому героїчному епосі. У ряді оповідей герой, перемагаючи дракона, опановує скарб, причому незрідка саме прагнення добути золото стає в сюжетах драконоборчества основним мотивуванням подвигу героя. Підводячи перед смертю підсумок свого життя, Беовульф в числі своїх головних діянь називає саме завоювання скарбів дракона – для свого племені. [ 4, c. 161 ].

Золотий скарб грає в оповіданні важливу роль. це обумовлю інтерес і до опису скарбу ( воно займає близько 20 рядків), і до його історії, в якій особливо виділяється тема прокльону, що додає золоту згубну силу [ 6, с. 5].

Отже, дія протікає у властивому цьому світі часу, але не завжди співпадаючи з реальним. У нім присутні реальні предмети побуту: житла, начиння, зброя, одяг і т.д., але все це речі певних категорій: миру поеми властиві деякі наочно-речові атрибути. Він населений людьми, але далеко не кожен може знайти в нім місце: це мир героїв, чудовиськ, людей, наділених особливими якостями. Головна, універсальна особливість цього світу – це його героїчність.

Героїчний епос як жанр європейського Середньовіччя 📙 Курсовая → 🆔 60385