Гетьманська столиця Батурин
МІНЕСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ
ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЙ НА
МИСТЕЦЬКУ ТЕМАТИКУ
«Гетьманська столиця Батурин»
КУРСОВА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ
«ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСКУРСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»
«Київ 2012»
ЗМІСТ
1.Загальні відомості…………………………
2.Історія міста Батурин…………………………………………...3-6
3.Демографія ………………………………………………………....6
4.Чернігівська
область. Загальні данні.
5.Пам’ятки...…………………………...…………
6. Батурин. Проживання, харчування, проїзд……………...........26
7.Тури в Батурин……………………………………
8.Висновок …………………………………………………………...29
9.Додатки………………………………………………………
10.Джерела……………………………………………………
11.Література……………………………………………
1
Є такі сторінки історії України, якими завжди будуть пишатися наші нащадки, і не затьмарять їхньої слави жодні політичні вітри.
1.Загальні відомості.
Чернігівська обл., місто(з 2008р) на річці Сейм.
Бахмацький район
Поштовий індекс 16512
Телефонний код 04635
Площа території 7 кв.м.
Найближча залізнична станція - Бахмач -19км
51°20'19" N 32°52'38"E / 51.338611° N 32.877222° E
Рік заснування 1625
Місто Батурин за своїм значенням займає одне з провідних місць в українській історії і, безумовно, є гідним символом державності України за доби пізнього середньовіччя.
Заснований на початку XVII століття, Батурин відіграв значну роль в історії України. У 1669—1708 та 1750—1764 роках Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.
Батурин є еталонною пам’яткою археології козацької доби, культурний шар якої за ступенем насиченості та інформативності не має собі рівних в Україні.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» (Офіційний вісник України, 2001 р., № 31, т.. 1402) Батурин включено до Списку історичних населених місць України.
Назва походить швидше за все або від руського діалектного батура — башта, вежа або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версію Батир — богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.
На території міста знаходяться об'єкти Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
2
2.Історія міста Батурин
Уперше Батурин згадується 1625 року. Колись ця місцина називалася Чорне городище, бо за річкою Чорною. Сучасну ж назву Батурин виводять від старовинного батура, що означає фортеця. З 1669 року Батурин стає гетьманською столицею Лівобережної України (1669-1708 та 1750 – 1764 роки) – велична і водночас кривава сторінка української історії. Це була резиденція гетьманів Івана Самойловича, Дем'яна Многогрішного, Івана Мазепи, Кирила Розумовського.
Лише декілька місяців зумів прогетьманувати Дем'ян Многогрішний. Він не вмів ні читати, ні писати, а тому за найменшої нагоди недоброзичливці кололи йому очі «мужицьким» походженням. Але Д.Многогрішний умів любити Україну. Ще за часів Хмельницького він досить швидко завоював шану не тільки рядового козацтва, а й самого Богдана. Але вже у 1792 році Многогрішного викрали із власного будинку у Батурині й після допитів у Посольському приказі в Москві загнали з сім'єю до Сибіру, звинувативши у прагненні об'єднати Лівобережну й Правобережну Україну, щоб відтворити єдину (а може, й незалежну) державу.
25 липня 1687 року на березі річки Коломак, відбулася козацька Рада, де гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу. Батурин залишається столицею Української держави.
З урочистостей Коломацької ради Мазепа повертається до Батурина, поселяється в гетьманському палаці і розпочинає масштабне будівництво в столиці, яку за 21 рік свого гетьманування перетворив на столицю європейського зразка.
Надаючи великої уваги розвитку освіти на Україні в своїй резиденції гетьман відкриває спеціальний навчальний заклад — канцелярський курінь. Цей навчальний заклад був заснований при Генеральній військовій канцелярії і готував службовців для державних, адміністративно- судових та фінансових органів Гетьманщини.
Навколо себе формує культурну і політичну еліту. Основна заслуга в укріпленні гетьманської столиці належить знаменитому архітектору, військовому інженеру і знавцеві фортифікаційної справи Адаму Зернікау.
У 1708 році гетьманська столиця стала центром боротьби за відновлення повної державної незалежності. На придушення козацької державної волелюбності Петро І направив військо на чолі з Олексієм Меньшиковим. Меньшиков розпочав облогу Батурина. Вона могла б тривати дуже довго, бо у місті була 23-тисячна військова залога і великі запаси пороху й харчів для артилерії. Зрадив Батурин Іван Ніс, що показав московським військам підземний хід у фортецю. 2 листопада росіяни увійшли до Батурина. Усе населення, навіть немовлят, вирізали. Місто спалили. Жертвами московського терору стали понад 20 тисяч осіб. Причому, лише п'ять тисяч з них було військо, решта – мирні городяни: старики, жінки, діти.
3
За споминами очевидців, земля не могла увібрати у себе кров – навкруги стояли червоні калюжі…
Церкви й будинки городян москалі пограбували і спалили; славетну книгозбірню Мазепи, його багатющі колекції старожитностей та зброї – вивезли до столиці Петра.
Після Батурина хвиля терору прокотилася по всій Україні. Розпочалися слідства й жорстокі кари на всіх, хто був причетний чи запідозрений у причетності до справи Мазепи. «Жах ширився по містах і селах, населення яких поспішало засвідчити перед московським урядом свою лояльність. Прихильників Мазепи чекали кари, заслання, конфіскація майна, яка поширювалася і на їхніх родичів. А тих, хто робив доноси, нагороджувано чинами, маєтками, конфіскованими у жертв. Глибока деморалізація охопила Україну, де кожний тремтів за своє життя…», - описує Наталя Полонська-Василенко в «Історії України».
У 1760 році Батурин подарували
Кирилові Розумовському, який 1750 року
був обраний гетьманом
Цариця Катерина II далі нищила Україну. У 1764 році останній гетьман України К.Розумовський змушений був відректися від влади. Помер гетьман 1803 року, його поховали у Свято-Воскресенській церкві у склепі, яка сьогодні належить УПЦ Московського патріархату. Активісти радянської влади 1927 року пограбували поховання і повністю його зруйнували.
За часів царизму та радянської влади про Батуринську трагедію було заборонено навіть згадувати. Батурин нині – селище міського типу, і досі виглядає руїною. Свято-Воскресенська церква, зведена 1803 р. Як усипальниця Кирила Розумовського, нині належить Московському патріархату.
Височіють мури палацу Розумовського. Колись ця, за відгуками спеціалістів, перлина архітектури гордо підносилася над річкою Сеймом. Кімнати прикрашали ліпні оздоблення, паркет. З обох боків палацу були зведені два двоповерхові флігелі, неподалік – церква Воскресіння.
За будинком – розкішний парк. Палац побудований 1799 – 1803 рр. На замовлення графа К.Розумовського за проєктом Ч.Камерона, того самого, що збудував Камеронову галерею в Царському селі під Санкт-Петербургом.
4
Напівзруйнований палац Розумовського нині реставрують, відтворено його та один з флігелів.
Реставрується і будинок Кочубея, який зведено наприкінці XVII – на поч. XVIII століття. Саме сюди прийшов Іван Мазепа до генерального судді Кочубея просити руки його дочки, своєї коханої Мотрононьки. І отримав категоричну відмову. В будівлі розміщено краєзнавчий музей, фонди якого зараз перевезені і недоступні для відвідувачів. Навряд чи готова нинішня держава гарантувати їхню цілісність на час ремонту будівлі. До речі, згідно з постановою Кабміну на відновлення Батурина має бути виділено 38 мільйонів гривень. Проте досі селище не побачило цих грошей. На 2008-й рік припадає 300-та річниця Батуринської трагедії, про яку сьогодні офіційна українська влада воліє не згадувати.
У Свято-Миколаївському Крупицькому монастирі, на який щедро жертвували Мазепа та Самойлович, большевики на місці монастирського некрополя зробили скотомогильник, у трапезній – школу.
Нині він належить УПЦ Московського патріархату. Ігуменя монастиря Доротея домагається переведення комплексу монастиря із балансу заповідника «Гетьманська столиця» на баланс церковної общини. Ні археологічно, ні архівно монастир не досліджений. Результати такого дослідження будуть сенсаційними. Землю, в якій покояться останки української еліти, найближчих родичів Івана Мазепи, неможливо передавати в руки Московській церкві, від якої вони не мають належної шани.
Археологи і студенти Чернігівського держуніверситету почали працювати в Батурині з 1995 року. Проте 1997-го розкопки довелося припинити через брак коштів. Влітку 2001 року завдяки фінансовій допомозі українських організацій Канади та США роботи відновлено. Археологи відтворили план старого Батурина і розкопали залишки гетьманського палацу в центрі міста, укріплень батуринської фортеці та будинків козацької старшини кінця XVII-XVIII ст. Були також досліджені рештки заміського палацу Івана Мазепи в околиці Гончарівка. Ці обидва муровані палаци були спалені вояками Петра І у 1708 році, проте вдалося встановити час їх спорудження, загальні плани, архітектуру та оздоблення. У 1995-1997 роках чернігівські археологи виявили у Батурині приблизно 10 поховань, багато з розкопаних кістяків мали сліди насильницької смерті. Збереженість археологічних шарів у Батурині є унікальною для України і багатьох країн Центрально-Східної Європи. Цього літа розкопки було завершено. Проте цими днями археологи знову виявили 70 поховань з останками жертв 1708 року – 40 дорослих і 30 дітей віком від 2 до 15 років із простреленими й розбитими черепами, відрубаними головами та кінцівками. Керівник археологічних робіт Володимир Коваленко вважає соромом те, що гроші на цей проєкт збирають канадські пенсіонери, а Україна не виділяє нічого.
5
10 квітня 2004 року в Батурині
відбулися заходи щодо
Після цього єпископ Чернігівський та Ніжинський УПЦ КП Михаїл освятив 11-метровий хрест – Пам’ятник козакам та мешканцям міста, знищеним 10-тисячною армією Меншикова та князя Дмітрія Голіцина. Створений скульптором Анатолієм Гайдамакою, хрест виготовлено за кошт Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» і встановлено на тому місці, де за часів Мазепи був гетьманський палац, а в період трагедії Меншиков катував людей. Це поки що наша єдина і найвеличніша дань пам'яті. «На цьому місці 1708 року стояли наші прадіди. І тут вони віддали життя за Україну. Ми повинні пам'ятати цей подвиг і пам'ятати уроки історії. Адже тоді, 1708 року, знайшовся зрадник, який відкрив ворота міста, після чого й почалася батуринська трагедія.
Ми так і не знаємо, скільки ж тоді загинуло людей: сім, десять чи п'ятнадцять тисяч. А чи довго ми будемо вибирати кісточки серед картоплі?
До нашого часу збереглися:
- будинок генерального судді Василя Кочубея
- палац гетьмана Кирила Розумовського (1803, архітектор Чарлз Камерон), реставрований у 1811—1813 рр. за проектом А. Б. Бєлозуда, інші пам’ятки.
3.Демографія
1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів):
У 2010 році в Батурині мешкало 3066 людей.
6
4. Чернігівська область. Загальні данні. Клімат.
Загальна інформація
Територія – 31,9 тис. кв. км
Населення – 1151,9 тис. осіб
Обласний центр – Чернігів
В сучасних кордонах Чернігівська область утворена 15 жовтня 1932 року. За площею це одна з найбільших областей України, вона посідає друге місце серед усіх областей та автономної республіки Крим. Територія займає 31,9 тис.км2 (5,3% території України).
Розташована Чернігівська область у північній частині України на кордоні трьох держав. Межує на півночі – з Брянською областю Росії (199 км держкордону), на північному заході – з Гомельською областю Білорусі (227 км держкордону), на заході і південному заході – з Київською, на півдні – з Полтавською та на сході – із Сумською областями України.
Область поділяється на 22
райони, в ній налічується 15 міст,
у т. ч. 3 міста обласного
В Чернігівській області щільність населення 36,1 осіб/км2. Цей показник не досягає й половини відносного середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність.
У межах області знаходиться
місто чорнобильських атомників
Славутич – особливий анклав, адміністративно
підпорядкований Київській
На території області проживають представники більше 90 національностей і народностей. Переважну більшість становлять українці – 93,5%. Значну частку населення представляють росіяни – 5%. Також проживають білоруси (0,6%) та євреї (0,1%). Частка жителів інших національностей незначна – 0,5%.
Більша частина території Чернігівської області належить Придніпровській низовині, південно-східна частина відноситься до краю Полтавської рівнини.
Рельєф, в основному, – низинна рівнина (поліська частина) та хвилясто-яружна в межах лісостепової частини області. Наддеснянська вододільна рівнина в окремих пунктах досягає висоти 220 м.
Великий вплив на формування
рельєфу мали води часів дніпровського
зледеніння, й тому тут переважають
його водногенетичні форми. Льодовикові
та водно-льодовикові форми
7
Трапляються зрідка карстові форми рельєфу, що приурочені до виходів крейдових порід .
За ландшафтними особливостями Чернігівщина поділяється на 4 фізико-географічні провінції:
Чернігівське Полісся охоплює близько 13 тис.км2 у північно-західній частині області і являє собою слабохвилясту піщану рівнину морено-льодовикового походження. Численні пониження (давні річкові та прохідні долини ) досить заболочені.
Новгород-Сіверське
Полісся площею 5,5 тис.км2 займає
північно-східну частину
На півдні області 7,3 тис.км2 займають ландшафти понижених слабкохвилястих рівнин (Дніпровські тераси) з численними лощинами, балками і западинами (степові блюдця).
Південний схід
області являє собою незначно
підняту, глибоко розчленовану
річковими долинами, ярами та
балками лесову рівнину (
На території області чимало річок. В цілому на території області налічується 1570 річок різної довжини. Загальна довжина річкової мережі річок – 7017 км. Усі вони належать до басейну Дніпра. Територією області протікають великі річки: Дніпро (91км в межах області), Десна; Сож (30 км), Судость (17 км). Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195км), Трубіж (15 км), Супой (25 км). Удай (195 км). Ширина долин змінюється залежно від характеру річки, найчастіше 1-3 км, а на більших річках досягає 6-18 км. Нахил рік незначний, тому їхня течія повільна.
Основними водними артеріями Чернігівщини є Дніпро та Десна з найбільшими притоками Сеймом, Сновом і Остром. Всі вони належать до рівнинних річок.
За своїм режимом річки області належать до типу рівнинних, переважно снігового живлення. Живляться річки також ґрунтовими водами, зокрема влітку і взимку. Характерною особливістю водного режиму, особливо поліської частини області, є відносно інтенсивне підняття рівня води на початку весни, здебільшого один максимум за весняний період, поступовий спад рівнів і порівняно низьке стояння вод протягом літнього сезону, з незначними короткочасними підняттями після дощів.
Артерію ріки Десни наповнюють близько чотирьох тисяч малих приток. Природні ресурси Десни мають важливе значення для розвитку продуктивного потенціалу Дніпра. Найбільші притоки Десни: Сейм – найбільша притока, Шостка, Снов, Стрижень, Білоус, Остер.
В області налічується 26 великих та десятки малих озер. Найчастіше їх ділять за територіями, на яких вони розташовані:
8
Озера від Велими
до Новгород-Сіверського:
Від Вишеньок до заплави Сейму: Коропська стариця, Остров, Валуй, Лужок, Хавинь.
Від заплави Сейму до Чернігова: Солицьке, Бузимка, Лош, Трубин, Тесняк.
Від Чернігова до Дніпра: Печі, Стара Жавинка, Криве, Колюче, Кручм, Іванівські озера, Попиха, Баграч, Дайниче.
Для стабільного водозабезпечення, яке має сезонне коливання, побудовані штучні водоймища. В області нараховується 683 ставки загальною площею 7781,35 га і можливим об’ємом наповнення 102,51 млн.м3. Наявні 15 водосховищ, площею дзеркала 1935 га. Використовуються вони в основному для риборозведення, водогосподарських потреб, а також як протиерозійні та протипожежні водойми.
У зв’язку з геологічною будовою, рельєфом, кліматичними умовами і значною лісистістю територія області визначається значною заболоченістю. В області налічується понад 400 боліт. Загальна площа становить 95,7 тис.га, або 3% території області. Особливо поширені болота у поліській частині області, в заплавах Дніпра, Десни та їхніх приток. Тут торфові болота займають 4,5% всієї площі. Найбільшими з них є Замглай (8334 га), Остерське (10558 га), Сновське (1745 га), Смолянки (4 300 га) та інші.
Чернігівська область знаходиться в межах поліської та лісостепової зон Придніпровської низовини. На півночі області переважають змішані ліси (68% території області) і лише на півдні зустрічаються ділянки лісостепу.
Рослинність Чернігівщини у природному стані збереглася лише приблизно на 1/3 території, переважно у поліській частині області, у вигляді лісів, трав’яного покриву луків і болотної рослинності.
Лісами зайнято 21% загальної території області. Основні лісові масиви знаходяться на півночі області, на правобережжі Десни. У лісах переважають молоді та середньовікові дерева. Серед порід поширені сосна, дуб, ялина, береза, осика, вільха, липа, клен.
Суцільний ареал поширення соснових лісів на Чернігівщині знаходиться на лівобережжі Снову (північніше м.Щорс) та в долині Ревни у межах, насамперед, Щорського, Корюківського та Семенівського районів. Найбільш поширені на Чернігівщині дубово-соснові ліси (субори). Найбільші масиви суборів знаходяться в межиріччі Дніпра й Десни (Ріпкинський, Чернігівській, Козелецький райони ) та Десни й Убеді (Коропський, Корюківськнй, Сосницький та Новгород-Сіверський райони). Субори складаються з двох ярусів – верхній (25-27 метрів) утворює сосна, нижній (16-18 метрів) – дуб. Зустрічаються також берези, вільха, осика. В підліску переважають ліщина, крушина, шипшина та інші.
9
Через високу розораність області, особливо її лісостепової частини, дубові ліси збереглися лише на окремих ділянках в заплавах Десни (Борзнянський, Куликівський, північ Ніжинського районів), Удаю та Лисогору (Прилуцький, Ічнянський, Варвинський і Срібнянський райони), а також в ярах та балках, якими порізана крайня південно-східна частина області. В підліску цих лісів зустрічаються ліщина, клен татарський, в травостої – нерідко конвалія.
Рідкісним явищем для Чернігівщини є ялинники природного походження. Дві ділянки таких ялинників віком 120-150 років збереглися в Орликівському лісництві Семенівського району. Утворюючи перший ярус, дерева досягають тут висоти 30 метрів, а діаметр стовбурів 40-50 сантиметрів. Невеликі ділянки старих ялинників зустрічаються також поблизу села Олешня Ріпкинського району, та у Щорському районі.
Іноді на Чернігівщині трапляється сосняк з чорною бузиною у підліску. Виникнення цих лісів пов’язано зі збагаченням ґрунту азотом. Один з таких масивів утворився поблизу села Тужар Козелецького району. Через велику кількість гнізд сірих чапель і пташиного посліду, земля значно збагатилася азотом. Це й стало причиною появи тут у підліску бузини чорної.
Найменш залісеною є південна частина Чернігівщини, зокрема Бобровицький, частина Прилуцького, Носівського та Ніжинського районів. Це пояснюється тим, що насичені солями ґрунтові води знаходяться тут дуже високо й спричинюють засолення ґрунтів, а це є перешкодою для розвитку лісової рослинності.
Значна частина території області, особливо в заплавах річок, зайнята луками. Для рослинного покриву лучних угідь Чернігівщини характерним є переважання осоки та злаків. Серед злакових найбільш часто зустрічаються тонконіг лучний, костриця, тимофіївка, щучник та інші, осоки – рання, заяча, лисяча. Злаки й осоки створюють зелений фон, який доповнюється великим лучним різнотрав’ям.
Болотні масиви, які займають
в області досить значні площі, вкриті
вологолюбними рослинами. За характером
рослинності в області
Чорновільхові масиви боліт зустрічаються в заплаві Сейму (північ Бахмацького та Борзнянського районів), на півночі Новгород-Сіверського, півдні Ріпкинського та в центральній частині Ніжинського районів. Разом з вільхою тут зростають вологолюбні трави. На відміну від берези та сосни, які на болотах мають бідні форми, вільха навпаки, тільки на болотах сягає своїх максимальних розмірів (22-24 метри).
10
З реліктових рослин зберігся міжльодовиковий реліктовий вид папороті – страусове перо звичайне, водяний горіх плавучий, плавун щитолистний.
Тваринний світ області виділяється багатством і різноманітністю, для нього характерні представники як лісової, так і степової фауни, є акліматизовані види тварин. В області мешкають понад 70 видів ссавців, 289 видів птахів, 7 видів плазунів, 11 видів земноводних, біля 40 видів риб. Чернігівщина перш за все асоціюється з лісом, типовими мешканцями якого є різноманітні ссавці. Серед них помітне місце займають копитні тварини: козуля, лось, благородний та плямистий олень, кабан, зубр. Найчисленнішими з них є козуля, кабан, лось. На стадії відновлення ареалу знаходиться благородний олень, а стадію акліматизації проходять зубр і плямистий олень.
Найчисленніші представники ссавців Чернігівщини – гризуни. Найбільший і найцінніший з них – бобер. Чисельність бобра коливається в межах 1-1,2 тисячі особин, Поширені білка, типовий для області вид, ондатра (відносно новий для Чернігівщини вид, який добре прижився і нараховує близько 4,5 тисяч голів). Зустрічаються заєць-русак, заяць-біляк, типовим хижаком є лисиця, єнотоподібний собака, вовк. Своєю різноманітністю виділяються хижаки родини кунячих: борсук, норка, куниця, ласка, видра, тхір. Представниками комахоїдних ссавців є широковідомі їжак і кріт, менше відома буро зубка, і зовсім рідкісною є кутора, або водяна землерийка – єдиний на нашому континенті отруйний ссавець (занесена до «Червоної книги»). Багато рукокрилих ссавців – кажанів, серед яких переважає вухань, велика та мала вечірниця.
Гордістю Чернігівщини можна вважати її пташине царство. В області мешкає 289 видів птахів. З них 45 є осілими, а решта або прилітають на гніздування (достовірно гніздяться 188 видів), або зустрічаються під час весняного або осіннього перельотів, є й такі, що прилітають на зимівлю. Приблизно 1/5 птахів Чернігівщини рідкісні й занесені до «Червоної книги».
Герпетофауна представлена ящірками, зміями, черепахами, тритонами, жабами та іншими видами.
11
Клімат
Клімат області помірно-
Щодо поліської частини області, слід відмітити, зокрема, що клімат тут більш континентальний, якщо порівнювати з іншими районами Полісся України. Період вегетації (кількість днів з температурою понад 15°) становить 105-110 днів. Переважають західні вітри, що приносять 550-600 мм опадів за рік. Найменше опадів буває зимою (січень – лютий), найбільше їх припадає на червень-серпень.
Ґрунтовий покрив області
різноманітний. За типами поширення
можна поділити її на три зональних
частини: поліську, перехідну до лісостепової,
що простягається на південь від
означеної межі, і лісостепову. В
поліській зоні переважають бідні
безструктурні малородючі ґрунти. В
основному тут поширені дерново-
У перехідній зоні (Ічнянський район) ґрунти в основному чорноземні опідзолені легкосуглинкові й темно-сірі опідзолені. Майже в кожному районі є декілька інших різновидностей. Так, в Ічнянському районі переважають дерново-слабо- і середньопідзолисті ґрунти, але трапляються чорноземи потужні, малогумусні, вилуговані. Досить строкатий ґрунтовий покрив у Ніжинському районі: в східній частині його поряд із супіщаними дерново-середньопідзолистими різновидностями поширені дерново-глейові потужні лучні, в центральній частині трапляються торф’янисті, чорноземно-лучні, солончакуваті й карбонатні ґрунти. Легкосуглинкові опідзолені чорноземи зустрічаються у комплексі зі світло-сірими лісовими й чорноземно-лучними солонцюватими ґрунтами. Чимале місце займають також торф’янисті ґрунти.
- Гетьманські столиці
- Гетьманські столиці
- Гетьманування Кирила Розумовського 1750- 1764 рр
- Гештальпсихология
- Гештальт-терапия
- Гештальт-тренинг как метод повышения использования эффективных копинг-стратегий
- Гибкая производственная система
- Герой нашего времени
- "Герой нашего времени" как философский роман
- Геронтология в структуре социальной работы
- Герундий және оның сөйлемдегі қызметі
- Гетероциклді қосылыстар. Бес мүшелі гетероциклдер
- Гетман в системе управления Великого княжества Литовского
- Гетьманство П.Тетері
