Гетьманство П.Тетері

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет імені  Т.Г. Шевченка

Інститут історії,етнології  та правознавства імені О.М. Лазаревського

 

 

 

                                                                     Кафедра історії та археології України

 

 

 

 

Гетьманство П.Тетері

Курсова робота студента 25 групи

Мойсієнка Артема Анатолійовича

 

 

 

 

                                                                                                    Науковий керівник

                                                                                    кандидат істор. наук, доцент

                                                                                                          Петреченко І.Є.

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів-2012

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Шлях до гетьманської булави……………………………………… 6

Розділ 2. Гетьманство  П.Тетері

                2.1. Внутрішня політика……………………………………………..17

                2.2. Боротьба за воз’єднання  українських земель…………………23

Розділ 3. Останні роки життя…………………………………………………..33

Висновки………………………………………………………………………...37

Список використаних джерел та літератури………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Правобережному гетьманові П.Тетері в радянській історіографії приділялось вельми мало уваги. Більшість істориків радянського періоду вважали П.Тетерю – гетьманом пропольським, той що ревно служив Яну Казимиру і який своїми політичними діями поруйнував, і так хитку політичну, економічну і соціальну ситуацію на території Гетьманщини, яку в українській періодизації називають добою Руїни. На даному ж етапі розвитку історичних досліджень українські історики схильні до інших висновків, що до постаті П.Тетері, і що до його впливу на розвиток подій в тогочасній Україні. По-перше вважається, що П.Тетеря, був аж ніяк не пропольським гетьманом, який звів всі заслуги попередніх гетьманів нанівець, співпрацюючи з Річчю Посполитою, навпаки ця співпраця була конче необхідна, за для того щоб об’єднати розбурхану Україну, яка розділилася на Лівобережне та Правобережне Гетьманства. По-друге не можна покладати усю провину на П.Тетерю, за все що коїлося в той час на українських землях. Тому на даному етапі постать П.Тетері потребує неабиякої уваги істориків, а робота здійснена у вивчені його діяльності та гетьманування потребує нагального аналізу та систематизації, с подальшим всебічним і об’єктивним висвітленням  особи гетьмана. Це зумовлює актуальність цього дослідження.

Історіографія та характеристика джерельної бази. Слід зазначити, що діяльність П. Тетері на посаді гетьмана й сьогодні неоднозначно оцінюється як вітчизняними, так і зарубіжними істориками різних поколінь. Відправна точка для багаторічної дискусії представників багатьох історичних шкіл і напрямів лежить у таких, начебто контраверсійних, проблемних площинах: з одного боку П.Тетеря був « вірним васалом польського короля, пропольським гетьманом і т.і. », з іншого – « визначним державним діячем України, хитромудрим політиком» тощо. Першої точки зору дотримувалися такі історики, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, В. Липин-ський, І. Крип’якевич, В. Гарасимчук, З. Вуйцик, В. Горобець, Т. Яковлева, другу позицію відстоювали Е. Юрков, Я. Дашкевич, В. Смолій, В. Степанков, В. Газін. На нашу думку, обидві точки зору мають право на існування.

При написанні курсової роботи нами, використані наративні  джерела, а саме  козацькі літописи Г. Греб’янки та С. Величка, персоналії, монографії, статті й інша література.

Та попри все це, життя й нелегка доля П. Тетері й досі очікує на пильну і палку  увагу з боку дослідників, які  б зрештою дали лад у вирі всього того фактажу та пліток, що до його особи.

Об’єкт і  предмет дослідження. Об’єктом вивчення у даній роботі виступає гетьман Правобережної України Павло Тетеря ( Моржковський ). Предметом дослідження є життєвий шлях, військово-політична, соціально-економічна діяльність гетьмана.

Хронологія. Хронологічно дослідження охоплює, роки життя П. Тетері 1620-1671рр., особливо зосереджуючись на роках гетьманування П. Тетері 1663-1665рр..

Мета роботи. Основна мета роботи дослідити діяльність П.Тетері на посаді гетьмана Правобережної України.

Для досягнення поставленої  мети слід вирішити такі дослідницькі завдання:

• визначити основні етапи життєвого шляху П. Тетері;
• визначити чинники, що сприяли приходу П. Тетері до        влади;
• схарактеризувати внутрішню та зовнішню політику П. Те-тері, його боротьбу за об’єднання українських земель;
• оцінити значення П.Тетері в історії української козацької держави.

 

Структура роботи. Структурно робота включає: вступ, три розділи, висновки, список джерел та літератури.

Перший розділ присвячений  життєвому шляху П. Тетері, від народжен-ня до обрання його гетьманом.

Другий розділ присвячений  безпосередньо гетьмануванню П. Тетері з 1663 р. по 1665 р.. У цьому розділі описуються основні напрямки та особли-вості, як внутрішньої, так і зовнішньої політики гетьмана і зхарактери-зовуються його спроби, як дипломатично, так і “ вогнем та мечем ” домог-тися об’єднання України під своєю владою.

Третій розділ присвячений  останнім рокам життя П. Тетері, після закінчення гетьманства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Шлях до гетьманської булави

« Серед гетьманів обох берегів Дніпра після Б.Хмельницького немає другого володаря булави, кому історіографія віддала б так мало уваги й до якого ставилася б з такою упередженістю, ба навіть погордою та злобою, як до Павла Тетері » [15, C. 253].

З такої влучної фрази  Я.Дашкевича, я хотів би розпочати  розповідь про шлях Павла Тетері до гетьманської булави, який не був напрочуд легким, та зрештою, мабуть, це і не дивно. Змістовного нарису про П.Тетерю не складено й досі. Прожиття П.Тетері до 1948 р. відомо мало. Рік і місце народження також точно не встановлені. Більшість істориків сходяться на думці Я. Дашкевича, « він народився десь у 1620-1622 рр. у сім’ї шляхтича в Овручинyі чи Переяславщині » [16, C. 94]. Не виключено, що його хрещеним батьком був Б.Хмельницький. Мав двох братів – рідного Юрія і зведеного Шурла, двох сестер, які повиходили заміж за українських шляхтичів.

За народження отримав  шляхетське прізвище та козацьке прізвисько, яке по життєво закріпилося за ним – Павло Іванович Моржковський – Тетеря. Як вважають історики, рід  Моржковських або принагідний до гербу «Сьлєповрон», або ж до родового гербу, який використовував сам П. Тетеря у своїй печатці – герб «Радван».

Що ж до прізвиська Тетеря, то на мою думку, найкраще його трактує Яворницький Д.І. у своїй праці «Тетеря» – кашоподібна страва з вареного пшона з доданням кислого житнього тіста, поширена страва серед запорозьких козаків [14, C. 183], звідси слідує, що скоріш за все, це прізвись-ко суто козацьке.

П. Тетеря отримав гарну освіту у мінській уніатській школі, що не було дивно для тогочасних українських шляхтичів, адже навіть Б. Хмельницький вчився у польських єзуїтів. Вільно володів польською та латинською мовами, був вправним в ораторському мистецтві, що безсумнівно зіграє значну роль у його майбутньому злеті за Б. Хмельницького та при польському дворі.

Двічі одружувався: першою дружиною була сестра І. Виговського, яка померла у 1657 р., а другою (з 1663 р.) – донька Б. Хмельницького Олена.

Наприкінці 30-х рр. перебував  серед придворних польського магната  Миколи Прожмовського, котрий 1658 р. став канцлером Польського королівства. Очевидно, саме за посередництва останнього П. Тетеря набли-зився до Яна ІІ Казимира.

У другій половині 40-х  рр. П. Тетеря  обійняв посаду підписка у Луцькій гродській канцелярії (суді), де писарем працював майбутній видатний польський дипломат С.К. Баневський. 1647 р. став регентом канце-лярії гродського суду у Володимирі.

Брак джерел не дає  можливості сказати щось певне про  політичні погляди П. Тетері в  цей період. Проте чітко відомо, що коли 1648 р. в Україні спалахнула Національна революція, то він, на відміну від більшості українських шляхтичів, котрі стали на бік Польщі, приєднався до визвольного руху, і цей вибір П. Тетері, як найкраще характеризують слова Я. Дашкевича « щоб не писали, мовили, думали про Тетерю на підставі його дальшого життєвого шляху, але вибрав він повсталий український народ » [15, C. 257].

П. Тетеря був справжнім  здобутком для повстанців – добрий, освітче-ний, гарний оратор, енергійний та впевнений  у собі. Усі ці риси дозволили П. Тетері досягти найвищих посад у козацькій державі.

Спочатку він служив рядовим козаком, та здібності давали про себе знати, і в період з 1648-1657 рр. П. Тетеря стає козацьким старшиною, скоріш за все Переяславського полку. 1649 р. – П. Тетеря згадується, як писар Переяславського полку, у тому ж таки 1649 р. очолив посольство до Трансільванського князя Д’єрда ІІ Ракоці. П. Тетеря постійно був причетний до дипломатичних зносин у валасько-молдавсько-трансільванському регіоні, це свідчить про дійсно потужні дипломатичні здібності П. Тетері, які були помічені ніким-іншим, як самим Б. Хмельницьким, який з цього часу тісно співпрацює з П. Тетерею.

Слід згадати й про  те що, починаючи з перших дипломатичних  посольств, П. Тетеря проявив свою схильність до подвійної гри у міжнародних  стосунках, яка проявиться у майбутньому, в його, вже гетьманській політиці.

У 1651 р. П. Тетеря приймав  участь у поході укр. – кримських  військ до Кам’янця-Подільського та в його облозі.

У 1653-1658 рр. П. Тетеря обіймає  уряд переяславського полковника, він  стає другим після І. Виговського, найближчим соратником Б. Хмельниць-кого.

Протягом 50-х рр. ХVІІ ст.. полковник П. Тетеря брав участь у всіх міждержавних переговорах, що відбувалися в Чигирині, виїжджав з диплома-тичними місіями до Польщі, Росії, Молдавії, Трансільванії.

Можна стверджувати, що з літа 1653 р. роль П. Тетері у політичному житті  країни зростає надзвичайно швидко. Належним чином оцінивши здібності П. Тетері, володар Української держави все частіше довіряв полковникові виконання складних завдань. І навряд чи випадково 31 грудня 1653 р. саме він зустрів царського посла Василя Бутурліна, який прибув у Переяслав для переговорів. В історію ця подія увійшла під назвою Переяс-лавська рада. Саме П. Тетеря проводив Переяславську раду 18 січня 1654 р.

Того ж самого 1654 р. П. Тетеря з делегацію відправився у Москву за наказом гетьмана, за для підписання остаточної версії договору, які в історії отримали назву « Березневих статей 1654 р. ». За попередньою домовленістю, на прийомі у царя Олексія Михайловича П. Тетеря приймав присягу на вірність цареві, просить щоб до тексту договору були внесені нові грамоти, а саме « вільностям їх, і правам і маєтностям бути по старому, для того щоб усякому полковникові було що показати, приїхавши до свого полку » [16, C. 95]. Правда і про себе П. Тетеря не забув, випросивши таємно у царя грамоту на володіння Смілою, яку використає лише після смерті Б. Хмельницького, побоюючись підозр збоку старшин та козацтва.

В серпні 1654 р. Б. Хмельницький поклав на П. Тетерю складну місію – вести переговори з ногайськими мурзами, щоб схилити Ногайську Орду до співробітництва з Україною.

Переяславський полковник перебував  біля гетьмана і в надзвичайно  складній обстановці кінця 1654 – поч.1655 рр., коли українська армія вела запеклі бої з польськими та кримськими військами. Зокрема, разом зі своїм полком на початку лютого бився з ворогом у знаменитій Охматівській битві.

Влітку 1655 р. в складі української  армії разом з росіянами П. Тетеря здійснив похід до Кам’янця – Подільського, а звідти у вересні до Львова.

Під час облоги Львова брав участь у переговорах Б. Хмельницького  з польською стороною, що до викупу міста, переговори завершилися вдало  для української сторони і  місто було викуплено у поляків. Під час повернення на терени козацької України взяв участь у запеклих боях з татарами 14 листо-пада 1655 р. під Заложцями та 20 листопада під Озерною.

У наступні роки становище П. Тетері серед козацької еліти зміцнюється, відбувається його подальше зближення  з І. Виговським.

На початку 1657 р. П. Тетеря втягується в потаємну від гетьмана дипломатичну гру генерального писаря, спрямовану на пошук порозуміння з Річчю Посполитою. Польська сторона обіцяла П. Тетері вельми велику вдячність, якщо він схилятиме Б. Хмельницького і І. Виговського до підпи-сання угоди з Польщею. Можна з вельми значною долею впевненості сказати, що стосунки, які налагодив К. Беневський з П. Тетерею, заклали ту першу цеглину у переговорах 1658 р. та укладені Гадяцької угоди.

20 липня 1657 р. П. Тетеря відбув  до Москви на чолі посольства, щоб добитися затвердження Ю. Хмельницького спадкоємцем булави та з ряду інших міжнародних питань.

Коли помирав Великий гетьман (6 серпня 1657 р.) П. Тетеря все ще знаходився при дворі царя, але зі смертю Богдана він аж ніяк не прагнув  його зрадити. Навпаки – підтримав останню волю гетьмана і виступив за наслідування булави саме Юрієм Хмельницьким, та водночас не забував і про себе згадуючи, що нібито Б. Хмельницький називав декілька кандидатур на гетьманство, а саме « про генерального писаря І. Виговського, генераль-ного суддю А. Ждановича, полтавського полковника М. Пушкаря і про переяславського – П. Тетерю » [15, C. 260].

Допоки П. Тетеря був у Москві з посольством, в Україні справи розви-валися дуже швидко, 24 серпня 1657 р. – гетьманом стає І. Виговський. Повернувшись з Москви, П. Тетеря активно включається у вир політичних подій. Він підтримує нового гетьмана І. Виговського, що яскраво проявилося на Корсунській раді, а саме П. Тетеря підтримує І. Виговського у зміні вектору зовнішньої політики з Москви на Річ Посполиту. З часом його стосунки з гетьманом погіршуються через те, що після смерті його дружини (сестри І. Виговського) маєтності П. Тетері не дісталися.

У березні 1658 р. почалися «місія Тетері» - черговий його дипломатичний тріумф. Він добивається припинення походу польських військ в Україну; веде тісні переговори з польським урядом через Беневського, працює над трактатом, який у майбутньому ляже в основу Гадяцького договору 1658 р..

5 липня 1658 р. – датовані «пункти  Тетері» - себто перед останній етап перед редакцією договору. Також, безумовно, значний вплив на формування пунктів договору мали І. Виговський та Ю. Немирич. Договір своїм змістом стверджував абсолютно нову політику у тогочасній Європі, Україна та Річ Посполита перетворювалися в монархічну республіку, Україна, а саме козаки залишали за собою всі права та вольності, маєтності під зверхністю короля.

Сам гетьман І. Виговський через  посередництво П. Тетері, задоволений  більшістю пунктів договорів, передавав  прохання королю, і просив прискорити укладання угоди з союзниками, укладання домовленості з ханом про спільні дії проти Московії і підготувати військо (польське)до вступу на терени України.

28 жовтня 1658 р. П. Тетеря отримав  аудієнцію у короля Яна ІІ  Казимира, розмовляючи з польськими  дипломатами П. Тетеря запевняв, що гетьман залишатиметься вірним Янові ІІ Казимиру «Ю. Хмельницький зміцнює своє угрупування, Запорожжя налаштоване вороже, а вірних полководців мало» [15, C. 261].

У ході переговорів були узгоджені найголовніші статті майбутнього договору. Звертає на себе увагу мимохідь висловлене полковником міркування що він у разі відступу І. Виговського від короля разом з вірними козаками залишить гетьмана [16, C. 97], тобто він давав зрозуміти, що за необхідності Річ Посполита може покластися на нього, а це означало, що П. Тетеря почав виконувати плани захоплення гетьманської булави. З цього часу він наполегливо прагне створити собі репутацію людини безмежно відданої інтересам короля та Польщі. З кінця 1658 р. перестає бути переяславським полковником, виступає в ролі експерта в українських справах при королівському дворі, веде спосіб життя магната і придворного. Отримує пенсію з королівської каси і титули: королівського секретаря, мельницького підчашого (на Підлящщі), польського стольника.

Дехто з істориків  вороже настроєних до П. Тетері, цим періодом датує зраду П. Тетері й оголошує його «платним інформатором» варшавського двору [15, C. 261-262], але ця думка вельми хибна, адже більшість істориків не бере до уваги, що саме у цей час П. Тетеря відсторонився від політики і стає приватною особою. За заслуги перед Польщею у березні 1659 р. сейм підтвердив шляхетство П. Тетері та його права на маєтки та землі, як у Польщі так і в Україні.

Проживаючи у Речі Посполитій, П. Тетеря зберігав якісь  невизначені впливи. В Україну П. Тетеря повертається лише під час загострення політичної ситуації в козацькому таборі, та й попри це П. Тетеря повернувся до України не з своєї волі, а на прохання Яна ІІ Казимира, за для врегулю-вання ситуації на Україні. За деякими даними вважається, що П. Тетеря перебував біля Ю. Хмельницького вже під час Чуднівської кампанії 1660 р., разом з С.К. Баневським.

Після завершення Чуднівської кампанії він прибув разом з Ю. Хмель-ницьким до Корсуня, де на Корсунській раді того ж року, Ю. Хмельницький прагнув зректися булави, але під впливом С.К. Беневського та палких промов П. Тетері його вмовили залишитися гетьманом, а П. Тетеря отримав посаду генерального писаря в його уряді.

Під час Корсунської  ради 1660 р. завдяки своїм ораторським здібностям та авторитету, здобутому в попередні роки, новообраний генеральний писар зумів переконати присутніх у доцільності відмови від царської протекції й обрання курсу на підпорядкування Українського гетьманату королеві. Красномовно засвідчує вплив П. Тетері на козацтво, ця фраза «Не дай нам, Боже, думати про царя»,- так говорили козаки після ради [12, C. 43]. «Водночас П. Тетеря промовляв, що козацтво вже й так неоднора-зово змінювало протекцію, і якщо це трапиться ще раз, то він не лише печаті не буде знати, а й усієї України» [12, C. 43]. Звідси слідує, що попри всі нама-гання об’єднати Україну під однією булавою, ні Ю. Хмельницький, ні П. Тетеря не змогли приблизитися навіть на один крок до цілі, а навпаки, ще більше розбурхали Україну, як через свою невдалу політику, так і у зв’язку з внутрішніми протиріччями, та й зрештою, «Після битви під Чудновим Україна розпалася на дві частини: Правобережжя опинилося на стороні Польщі, а Лівобережжя – під владою Москви »[4, C. 423].

Тому зовсім не дивно, що за сприяння П. Тетері та аж надто скрутного становища Ю. Хмельницького був підписаний Слободищенський договір 1660 р., за яким Правобережжя під гетьманом Ю. Хмельницьким знову опи-нилося під владою Польщі. У цьому ж 1660 р., П. Тетеря одружився з донькою Б. Хмельницького Оленою, тим самим забезпечивши собі майбутні права на гетьманську булаву.

Як дослідив В. Газін, у цей період генеральному писарю П. Тетері не лише збоку польського уряду, а й від імені козацтва, делегованого на Генеральну раду, фактично доручався контроль над усіма діями гетьмана. Козаки наказували йому « керувати молодістю Хмельницького » [12, C. 43-45].

Але вже в листопаді 1660 р. гетьманський «регент» повернувся до Варшави. Не виключно, що це сталося  через суперечки з Ю. Хмельницьким, а наприкінці лютого 1661 р. П. Тетеря відзвітувався перед Яном ІІ Казими-ром, що до подій на Україні.

У 1658-1661 рр. П. Тетеря зміцнив  – принаймні у Варшаві –  думку про себе, як про знавця відносин в Україні. Одруження на донці Великого гетьмана, без сумніву, збільшило його престиж в Україні і за її межами, та й частина маєтностей, які належали Олені, навряд чи були зайвими для П. Те-тері. У Польщі П. Тетеря здобув собі славу вірного слуги короля, але як стверджував Я. Дашкевич « але чи ставши магнатом цілком замазав козацькі бунтарські гріхи і чи остаточно відмовився від козацького способу мислення – сумнівно » [15, C. 263].

У 1661 р. Ян ІІ казимир за порадою Є. Любомирського запланував провести великий спільний з’їзд-нараду, де були б присутні найвищі посадові особи Речі Посполитої та Українського гетьманату. На ньому планували обговорити деталі майбутнього договору – поляки, аж надто боялися чергової зради гетьманського уряду, і усіма способами намагалися схилити Ю. Хмельницького на свою сторону, але Юрій залишався неприступним і поляки пішли іншим шляхом, таємно підкупаючи старшин та послів, які у разі необхідності стали б на бік Речі Посполитої. Навіть самому Ю. Хмель-ницькому були передані маєтки у Суботові, Медведівці, Новоселівці та привілеї на м. Гадяч, що свідчить про серйозні наміри польського уряду сильно переломити ситуацію в Україні, « як гетьману йому також дозволили збирати мито з іноземних купців, що проїжджали територією козацької України » [5, C. 61].

Все це робилося задля  того, щоб перетягнути гетьманат на свій бік у війні з Росією, а також не дати можливості Ю. Хмельницькому укласти союз з Кримським ханом та у майбутньому використати козацтво у своїх цілях.

Яка ж роль П. Тетері у  відносинах Речі Посполитої з Українським  гетьманатом. Певно, що безпосередньо через нього Ян ІІ Казимир здійснював вплив на Ю. Хмельницького та більшість його дій на Правобережній Україні.

Так, на прохання козацтва і з власних  міркувань Ян ІІ Казимир направляє  П. Тетерю до України. Приблизно 8 лютого 1662 р. П. Тетеря вже у статусі королівського секретаря прибуває до Українського гетьманату. Метою його приїзду було з’ясування причин нейтралітету Ю. Хмель-ницького, щодо заворушень та захоплення маєтків у шляхти на території гетьманату, а також за особистим наказом Яна Казимира П. тетеря повинен був шпигувати за Юрієм, звітувати про його внутрішню та зовнішню політику, дії гетьмана та не допускати зносин гетьмана з Кримом й Росією. Прибувши до Чигирина, до ставки уряду гетьмана, П. Тетеря одразу ж роз-почав насаджувати вигідну для королівського двору політику. Вдруге П. Те-теря відвідав Ю. Хмельницького у травні , а в липні одержав дозвіл на збирання мита (індикти й ефекти) з товарів, що ввозилися і вивозилися з України.

У своїх листах до короля П. Тетеря неодноразово висловлював думку про неспроможність володарювання Ю. Хмельницького, і навіть в одному з листів за твердженням Чухліба Т., він писав « Якщо, цей жереб впаде на мою голову і якщо воля його Королівської Милості і Речі Посполитої будуть потребувати моїх послуг, то я прийму його зі всією доброзичливістю » [12, C. 44]. Тому, не виключно, і це підтверджує вище згадана фраза П. Тетері , що починаючи з 1662 р. він розгорнув активну діяльність, спрямовану на здобуття булави.

На думку Я. Дашкевича можливо, саме П. Тетеря підштовхнув Ю. Хмельницького на невдалий похід на Лівобережну Україну [15, C. 264], це й зрештою поставило крапку у гетьмануванні Юрія, що дозволило П. Тетері 13 вересня відзвітувати польському уряду про фактичну втрату гетьманом влади над Військом Запорозьким і, « що єдиним способом утримання козацької України під владою короля є якнайшвидша присилка сюди коронних військ » [12, C. 44]. Тобто, П. Тетеря переконав, що втрата булави Ю. Хмельницьким, це лише справа часу і, нажаль, його прогнози справдились.

Після п’яти невдалих походів Ю. Хмельницького на Лівобережну  Україну  у 1660-1662 рр. та остаточної поразки влітку 1662 р., Ю. Хмельниць-кий на початку жовтня відсилає посольство до короля, вказує на П. Тетерю як свого наступника і складає булаву під Корсунем – у Вільшанці, перед Василіанським монастирем.

Ось і настав зоряний час Павла  Тетері, на його шляху до гетьманської булави залишилося лише декілька супротивників (старшин та полковників), серед них: Г. Гуляницький, М. Ханенко та П. Дорошенко, але шанси П. Тете-рі були переважаючими, ба більше, саме козацтво схиляло П . Тетерю до прийняття булави про що він яскраво засвідчував у своєму листі до Яна II Казимира « Багато полковників умовляли мене шукати булави » [16, C. 99].

П. Тетерю було обрано гетьманом Війська Запорозького на Генеральній раді яка відбулася за свідченням істориків 1-2 січня, або 6 січня на думку Я. Дашкевича 1663 р.

У березні до Чигирина з Варшави  був відправлений І. Мазепа, який мав  вручити П. Тетері монарші insignia – привілеї на гетьманство, булаву, хоруг-ву, бубни, печатку, а також домовитися про час та місце прийняття від нього присяги королю Яну ІІ Казимиру. Однак П. Тетеря, зважаючи на низький статус І. Мазепи (королівські покойовий), відмовився отримати з його рук клейноди.

Польський хроніст Веспазіан  Каховський описав цю подію « Пізніше  полковники голосними вигуками поздоровляли Тетерю, гордого від отри-маної влади. Його винесли з кімнати на кріслі і, піднявши вгору, показали товариству. Народ, стверджуючи вибір на гетьмана, кидав шапками – якби не забрали його (назад), то закидали. Знову же на ганку він давав оглядати себе скільки завгодно, а згаданому вище народові розкидав дрібні гроші та, щоб усім приподобатися, поставив багато горілки як почастунок козакам » [15, C. 265].

Так отримав гетьманську  булаву П.Тетеря. Його шлях до булави був  вельми тернистим та все ж, П. Тетеря домігся права на володіння булавою  з ряду певних причин, і вони були, аж ніяк, як стверджують деякі історики не протизаконні і антигетьманські. Людину, яка від звичайного писаря у містечку стала одним з найбагатших полковників при Б. Хмельницькому, та одним з найкращих дипломатів того часу, який проводив проукраїнську політику, навіть в умовах сильного тиску збоку Польщі, Росії та Кримського Ханства – навряд чи можна назвати людиною, що не заслужила гетьманської булави,тому і не дивно, що так само, думав козацький уряд та козацтво.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Гетьманство П. Тетері

          2.1. Внутрішня політика П. Тетері

Перш ніж перейти  безпосередньо до висвітлення політичних дій П. Те-тері за часу його гетьманування, необхідно зазначити, які настрої були, що до новообраного гетьмана, як з боку інших правителів і держав, так і збоку правобережного козацтва, згадати про погляди істориків, що до особи і взагалі приходу до влади П. Тетері і насамкінець згадати про те, у якому ста-ні Українське гетьманство перейшло з булавою до рук П. Тетері.

Не вагаючись слід зазначити, що гетьманство П.Тетері стало несподіванкою  мабуть для  всіх, окрім нього самого. Навіть його патрон, польський король Ян ІІ Казимир, був вельми здивований, що без його дозволу та веління, П. Тетерю було обрано гетьманом Правобережної України, не кажучи вже про правителів Московії, Молдавії, Кримського ханства.

П. Тетеря ж не даремно  вельми прискіпливо готувався до свого  гетьманства, підкуповуючи старшин, полковників та схиляючи на свій бік все більше й більше козацтва, користувався своїм статусом, вельми швидко домігся того, що його визнали і признали, « як незмінного й найдостойнішого гетьмана» більшість козацтва, лише деякі козацькі ватажки намагалися скон-центрувати довкола себе опозицію проти П. Тетері. Серед останніх найбіль-шим противником гетьмана був І. Виговський, причини невдоволення у новому гетьманові – крилися або в особистих чварах, або у незадоволенні політикою нового гетьмана.

Що до доцільності  обрання П. Тетері гетьманом Правобережної  України, то тут історичні думки  розходяться. Одні вважають, що обрання  гетьманом П. Тетері було вельми закономірним і не несло у собі усього того негативу, який закидають у бік гетьмана. Інші дослідники схильні вважати, що обрання гетьманом П. Тетері стало останнім цвяхом у домовині української державності. Наприклад, О.М. Апанович зазначав « За час свого гетьманування П. Тетеря показав себе прислужником польських магнатів, ненаситним, хитрим, лукавим, немилосердним користолюбцем, який діяв із безмежним егоїзмом і жорстокістю » [2, C. 94].

Стан у якому Правобережна Україна потрапила до рук П. Тетері навряд чи можна назвати тим, про  який «мріяв кожен гетьман». Розірвана на Лівобе-режну та Правобережну Україну гетьманство знаходилося у край важкому стані, окрім того, що кожна з частин України знаходилася під зверхністю, чи то Речі Посполитої, чи Москви, уряди яких відверто ворогували і тільки й мріяли про те, як розв’язати війну, та ще й бажано не на своїй територій, а «десь там… на тій Україні», водночас не було єдності і між урядами Лівого та Правого берегу Дніпра. Все це супроводжувалося загальним економічним, культурним і соціальним занепадом, який виливається у постійні міжусобні сутички і боротьбу за владу у Гетьманщині – котра в історії отримала назву Руїна. Тому зовсім не дивно, що гетьманування П. Тетері було, аж надто коротким і неспокійним.