Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Грецька міфологія в поемах Гомера

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

Кафедра всесвітньої історії

КУРСОВА РОБОТА

за спеціальністю 6. 020302

ГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ В ПОЕМАХ ГОМЕРА

Студент – виконавець: Юдіна Ірина

Анатоліївна____________________

1 курс 133-і група, факультет

політичних наук

науковий керівник: Пронь Тетяна

Михайлівна, к. і. н., доцент________

Допущено до захисту

Зав. Кафедри_______________

«___» __________________2009 р.

Миколаїв – 2009

ЗМІСТ

Вступ ................................................................................................. 3- 6

Розділ 1. Гомер - видатний поет «темних віків»……………...........7- 13

Розділ 2. Міф – ядро гомерівського епосу ……………………...14- 22

Розділ 3. «Іліада» та «Одіссея», як головні джерела для вивчення

грецької міфології ……………………………………….23- 31

Висновки.............................................................................................32- 33

Список використаних джерел та літератури…………………………….34

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Міфологія грала величезну роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку. Міфи затверджували прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримували і санкціонували певні норми поведінки. І в цьому сенсі вони були важливими стабілізаторами суспільного життя. Цим не вичерпується роль міфології. Головне значення міфів полягає в тому, що вони встановлювали гармонію між світом і людиною, природою і суспільством, суспільством і індивідом і, таким чином, забезпечували внутрішню згоду людського життя. Міфологія Стародавньої Греції є яскравим явищем світової цивілізації. Її виникнення починається ще з періоду патріархату стародавніх грецьких племен. Грецька релігія почалася з міфології, яка увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології – загальна грецька міфологія періоду патріархату. У цей час головним богом греків був Зевс, який жив і правив на Олімпі. Яскравим прикладом на якому ми можемо простежити грецьку міфологію є поеми «Іліада» та «Одіссея». На думку вчених саме з цих поем починається розвиток грецької культури.

Творцем цих поем вважається Гомер, хоча в сучасній науці до цих пір не вирішено питання чи жив він насправді або ж це є легендарна особа. "Іліада" і "Одіссея" - твори перш за все художні, це старогрецький епос. Проте, при аналізі тексту поем ми можемо знайти немало сюжетів, що розкривають суть міфологічного світогляду стародавніх греків [10, с. 56].

Поеми Гомера зіграли визначну роль в розвитку античної культури, в художній формі виразили міфологічний світогляд ахейців.

Обидві поеми написано дактиличним гекзаметром, красивим і гнучким розміром. Біда в тому, що, оскільки даний ритм полягає в чергуванні одного довгого і двох коротких складів, його неможливо відтворити засобами сучасних мов з динамічним наголосом.

Серед інших особливостей гомерівського стилю в обох поемах слід зазначити розгорнені порівняння (живі зарисовки повсякденного побуту), вражаючі метафори і архаїзми [10, с. 67].

«Іліада» та «Одіссея» найвизначніші пам’ятки античних часів, в них ми можемо простежити побут та звичаї, які були на той час в стародавній Греції, в яких богів вірили, кому поклонялися, роль міфології в житті греків, ці поеми показують нам не тільки всі ці засади, але і вчать жити, розуміти ціну життя. «Іліада» - це розповідь про десятилітню війну троянців з ахейцями, яка розпочалася з викрадення Парисом, троянським царевичем, дружини спартанського царя Менелая, Єлени. Проте, коріння цієї війни сягає значно глибше, за легендою розгнівана богиня Єрида, яку не запросили через її підступність на весілля до Пелея та богині Фетіди, де були присутні всі боги Олімпу. Богиня вирішила помститися: посіяти розбрат між ними. Вона взяла золоте яблуко з садів Гасперид, і написавши на ньому «найпрекраснішій» кинула його на стіл, де відбувалось святкування. В той же час між трьома богинями: Герою, Афіною та Афродітою виникла суперечка. Кожна з них вважала себе найпрекраснішою. Вони звернулись до Зевса – головного бога Олімпу, щоб він розсудив їх, не схотівши ображати жодну з богинь, Зевс порадив їм звернутися до Паріса, знавця жіночої краси. Вибравши Афродіту, яка пообіцяла йому натомість кохання Єлени, Паріс не тільки розгнівав Афіну та Геру, які через це перейшли на сторону ахейців і допомагали їм, але й таким чином став винуватцем цієї війни.

Менелай, дізнавшись про викрадення був дуже обурений, він разом зі своїм братом царем Агамемноном та іншими великими героями ( Ахілл, Аякс, Патрокл, Діомед, Одіссей та інші. ) вирішив розпочати війну проти Трої.

Дев’ять років йшла ця війна, адже сили двох сторін були рівними, ще б стільки продовжувалась якби не мудрий Одіссей, за допомогою хитрості якою ахейці здобули перемогу над троянцями.

«Одіссея» - це своєрідне продовження «Іліади». В цій поемі розповідається про одного з героїв троянської війни Одіссея, який повертаючись з війни десять років блукав по світу, не маючи змоги потрапити на батьківщину. Причиною цього звісно також були боги. Яких тільки страждань не зазнав Одіссей поки шукав шлях додому.

Читаючи ці поеми ти ніби поринаєш в ті часи, уявляєш всю ту місцевість, тодішні події, мудрих богів та героїв, переживаєш хвилини радості та смутку разом з ними.

Мета курсової роботи полягає у тому, щоб проаналізувати поеми «Іліада» та «Одіссея», щодо грецької міфології, яка простежується в них, визначити їх особливості та вплив на культуру.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

розглянути біографію давньогрецького поета Гомера, ті часи в які він жив, та умови при яких створював свої поеми;
охарактеризувати стиль в якому вони були написані;
розглянути грецьку міфологію, простежити її в поемах;
з’ясувати роль міфології у тогочасній культурі Греції.

Об’єктом дослідження є грецька міфологія, яка відіграла важливу роль в релігійному світогляді античного світу.

Предметом дослідження є поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея» безцінні пам’ятки стародавньої Греції, з яких починається грецька культура.

Стан наукової розробки теми та її джерельна база. Наукових робіт, які торкаються теми дослідження є не досить багато, хоча загальнотеоретичні дослідження представлені в широкому обсязі. Загалом, дослідженням грецької міфології безпосередньо за поемами Гомера займались і займаються вчені з усього світу, що дозволяє мати широке коло для ознайомлення з теоретичними дослідженнями.

Вітчизняних вчених, які займались такими дослідженнями дуже мало, зокрема такі вчені, як К. С. Забарило [7], О. В. Лосєв та О. І. Білецький [10], В. І. Пащенко та Н. І. Пащенко [12], які в своїх працях розглядали творчість Гомера, визначали територіальні рамки створення поем, розглядали різні версії щодо авторства Гомера та наводили аргументи, які підтверджували те, що саме він створив «Іліаду» та «Одіссею».

Подібними проблемами займались і радянські вчені, такі як: К. А. Куманецкий [8], И. А. Лосева [9], С. П. Маркиш [11], Н. П. Полонская [13], Н. Л. Сахарный [14], И. М. Троянский [15]. Погляди та спеціалізація цих дослідників мали схоже спрямування з напрямами діяльності українських вчених, хоча мають і деякі відмінності. Радянські вчені більше схилялись до думки, що Гомер є автором лише «Іліади», а «Одіссея» є доробком якогось іншого невідомого поета.

Щодо російських вчених, то найбільшу увагу досліджувавним питанням приділяли С. П. Апта [1], Н. В. Флоренсов [16], И. В. Шталь [17]. Основна частина їх висновків ґрунтується на тому, що саме міф є основою гомерівського епосу, що міфологія відігравала важливу роль в житті еллінів і, що саме з Гомерівських поем починається грецька культура.

Структура роботи відповідає поставленим цілям та завданням. Загальний обсяг її становить 34 сторінки, з них основного тексту – 33 сторінки. Кваліфікаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури ( 17 найменувань).

РОЗДІЛ 1

ГОМЕР – ВИДАТНИЙ ПОЕТ «ТЕМНИХ ВІКІВ»

Гомер - найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, мабуть, найвідоміший поет світу. Для численних поколінь знайомство з античною культурою і світовою літературою незмінно починається з гомерівських поем "Іліада" та "Одіссея". Герої цих поем - Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба - давно стали хрестоматійними, міцно увійшли в ужиток західної та слов'янської культур. Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, характерними рисами якого є масштабність зображуваних подій, у яких беруть участь відомі історичні, легендарні або міфологічні герої.

Головне – завжди було поряд зі всіма поколіннями античного світу – текст «Іліади» і «Одіссеї», який переписували, запам’ятовували, нескінченно цитували, детально вивчали. Гомер і поема про Троянську війну, яка була в XII столітті до н. е., тобто за чотириста років до їх створення, сприймались в нерозривній єдності, не дивлячись на скептично налаштованих критиків, без яких не існувала жодна епоха. «Іліада» та «Одіссея» були книгою книг для античної людини, вищим авторитетом. Гомера називали божественним. Та і як він не міг бути ним, якщо він написав дві неперевершені поеми ( в «Іліаді» - 15 693 вірша, а «Одіссеї» - 12 110), не знаючи писемності, в традиціях усної народної творчості, але блискуче користуючись витонченою поетичною технікою так, наче кожну із поем він старанно продумав і продиктував [8, с. 28].

Сюжети обох поем базуються на матеріалі одного з найвідоміших давньогрецьких циклів міфів - Троянського. В основі цього циклу лежать події загальногрецького масштабу, які поєднують родове прокляття, що тяжіє над нащадками відомого героя Тантала, з легендарно-історичною боротьбою грецького народу з багатою малоазійською державою Троєю (Іліоном).

Для греків творець"Іліади" і "Одіссеї" був предметом гордощів, уособленням мудрості й художньої досконалості, майже богом. Слово "поет" у них асоціювалось зі словом "Гомер", а поеми "Іліада" і "Одіссея" вважались священними. Відомо, що в першій половині VI століття до н.е. афінський законотворець Солон звелів виконувати поеми Гомера на державних святах Панафіней, а в другій половині цього ж століття за розпорядженням тирана Пісістрата спеціальна комісія із чотирьох чоловік зробила перший запис гомерівських поем. Відтоді освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж закінчувалась. Видатний грецький філософ Платон так оцінив значення Гомера для Греції: "... Цьому поету Греція зобов'язана своїм духовним розвитком" [7, с. 41-42].

Про особистість Гомера ми сьогодні знаємо стільки ж мало, як і дві з половиною тисячі років тому. До нашого часу дійшли дев’ять біографій Гомера, які приписувались Геродоту і Плутарху, але всі вони занадто фантастичні щоб бути правдивими. Сім стародавніх міст сперечалися за право бути батьківщиною Гомера: Смірна, Хіос, Колофон, Пілос, Аргос, Ітака, Афіни, але жодне з них за правом не могло нею називатись. На думку дослідників він був родом з Смірни (Мала Азія), або з острова Хіос [14, с. 12].

Важко зібрати біографічні дані про сліпого поета, родовід Гомера міфологічний – по одній з легенд син річки Мелета і німфи Крефеїди, а по іншій його батьком в разніх джерелах називають бога Аполлона, бога Мелета, Телемаха. Матір’ю – богиню Фетіду, музу Калліопу, німфу Евметіду.

В біографіях вказано, що після того як Гомер осліп, музи надихнули його на створення поем. Він блукав по Греції, брав участь в поетичних змаганнях. За легендою, змагався в поезії з Гесіодом. За думкою більшості вчених, поеми «Іліада» та «Одіссея» були створені Гомером в Іонії (Мала Азія) в VIII столітті до н. е. Сюжети цих поем були побудовані на міфах про Троянську війну [14, с. 13 -14].

В давні часи Гомеру приписували авторство не тільки «Іліади» та «Одіссеї», але й деяких інших поем. Сучасні вчені схиляються до думки, що ці поеми, які дійшли до нас у вигляді окремих фрагментів належать іншому автору.

За сказанням Гомер був похований на маленькому острівці Іос і став предметом священного поклоніння у Смірні. Проте саме цей загадковий образ був особливо близький давньому уявленню про натхненного богами сліпого поета-мандрівника наділеного особливим даром, біографія якого зовсім не потребувала побутових деталей і точно встановлених фактів [9, с. 21].

Врешті невідомо, яким було справжнє ім'я Гомера, оскільки в Греції «гомерами» називали сліпих співців (погруддя Гомера відтворює сліпого старого), а ще це слово можна перекласти як «співець». Раніше вважалося, що Гомер міг жити між XII і IX ст. до н. е. Завдяки археологічним розкопкам і дослідженням цей період істотно уточнений - найімовірніше, поет жив у кінці IX- VIII ст. до н. е.

В античності Гомера сприймали як історичну особу, проте й тут якісь докази відсутні.

Віра в існування й авторство Гомера не гаснула впродовж усієї пізнішої античності. У нові часи особливе зацікавлення його поемами виявляли учені й поети доби Відродження, наступних століть. Часом його наслідували, намагаючись використати форму і художні прийоми епічних поем у нових історичних умовах.

Ще з античних часів традиційно вважається, що Гомер є одноосібним творцем "Іліади" і "Одіссеї", хоча існує "теорія малих пісень", "теорія зерна", згідно з якою Гомер був творцем тільки однієї невеличкої поеми, розвинутої іншими авторами в два твори, тощо. Дослідження художніх особливостей поем, здійснені у минулому столітті, схиляють вчених до думки про те, що і "Іліада", і "Одіссея" створені одним і тим самим автором, тобто людиною, яка відома під ім'ям легендарного Гомера, проте всі ці спроби закінчувалися невдачею [ 3, с. 24].

На думку відомого французького поета і теоретика Нікола Буало, в творіннях Гомера прихований неоціненний скарб, і вони на всі віки залишаються джерелом насолоди і видатних уроків мудрості, добра, справедливості й краси, і ми цілком з цим погоджуємося, так як, ці поеми ще з античних часів слугують великим прикладом мужності, мудрості, героїзму, шляхетних вчинків. Людина, яка не прочитала цих поем, не пережила ті напружені моменти, які супроводжують героїв протягом всього життя, не пройшла сторінками довгої десятилітньої війни та тяжкої і протяжної мандрівки Одіссея додому - дуже багато втратила. Ці величні твори є початком грецької історії, значним досягненням «темних віків» [ 5, с. 11].

Перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера була зроблена в XVII ст. Засновник гомерівської критики французький абат д'Обіньяк доводив, що «Іліада» являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякого плану.

А в 1795 р. вийшла друком сенсаційна книга німецького знавця класичної давнини Фрідріха-Августа Вольфа «Передмова до Гомера», у якій він заперечував авторство Гомера і обґрунтовував тезу, що його поеми - зібрання окремих пісень, складених у різні часи поколіннями аедів, тобто поетів-співців [11, с. 28].

XIX ст. було позначене низкою жвавих дискусій з цього приводу, виходом у світ багатьох наукових праць, у яких висувалися все нові й нові гіпотези щодо походження поем Гомера. Усіх авторів цих критично-дослідницьких робіт поділяють на два табори - «аналітиків» («вольфіанців») і «унітаріїв». Перші, часом не заперечуючи існування самого Гомера, загалом зводили свої міркування до таких найголовніших гіпотез: «Іліада» та «Одіссея» складені з присвячених Троянській війні або мандрам Одіссея окремих пісень, які оброблялися і до яких аеди поступово додавали нові епізоди, факти, героїв; основу поем становлять «праІліада» і «праОдіссея» - первісний кістяк поем з уже закладеним у них змістом, який, з допомогою тих самих аедів, поступово обростає живою поетичною плоттю; у поемах багато суперечностей і непослідовностей, що виникли від пізнішої обробки їх аедами, тому «ядром» «Іліади» є маленька поема «Гнів Ахілла», розширена численними вставками і доповненнями до розмірів великого твору (гіпотеза «первісного ядра»).

«Унітарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями. Адже слід урахувати, що між їхнім виникненням і офіційним записом у середині VI ст. до н. е. (так звана «Пісістратова реформа», за якою в поемах заборонялося щось змінювати - додавати чи викидати) минув тривалий час. Декотрі «унітарії» навіть підтримують якусь гіпотезу «аналітиків», але доповнюють її обов'язковим доказом -твердженням, що на останньому етапі в складанні поем брав участь геніальний поет, який обробив їх художньо і довів до вищої форми досконалості. Цей поет мав могутній талант і завдяки своїй поетичній силі здобув загальне визнання. Він запропонував, як писав один з дослідників, свідоме й цілком зріле мистецтво, обдумане в деталях, цілеспрямоване і зовсім далеке від дитячої наївності.

В подальшому розвиткові гомерознавства всі ці теорії мають своїх послідовників. Думки в дусі плюралізму висловлювали в своїх дослідженнях Шварц (1918), Петерсен (1920), фон дер Мюль (1952), Р. Меркельбах та інші. До числа послідовників хорізонтів, що визнавали автором «Іліади» одного поета, а автором «Одіссеї» другого, належить Т. Сінко; в цьому ж дусі написана робота А. Гейбека [9, с. 39].

Цікаво, що всі докази та гіпотези представників обох таборів дістають у поемах як підтвердження своєї правоти, так і заперечення. Дискусія навколо Гомера та його безсмертних творів триває і сьогодні. І хоч вирішити це питання за браком конкретних даних просто неможливо, сучасна класична наука все ж більше схиляється до думок «унітаріїв». І ще такий факт. На початку 50-х років двоє англійських учених-класицистів використали для експерименту «кібернетичний мозок» і, розділивши поеми на кількасот тисяч уривків, заклали їх у машину із завданням провести порівняльну роботу. Через деякий час вона видала дві відповіді: «Іліада» - твір одного поета; автор «Іліади» був водночас і творцем «Одіссеї».

Спір про особистість Гомера, його біографію, часи життя, авторство, тобто проблеми, що становлять суть «гомерівського питання», сприяв надзвичайно глибокому вивченню спадщини поета. Учені різних країн доклали величезних зусиль, щоб якнайдосконаліше проаналізувати поеми, провели колосальні підрахунки епітетів, героїв, географічних назв, використання різних матеріалів греками, зокрема металів і особливо заліза. Це допомогло уточнити час життя поета і довести, що «Одіссея» була складена на 30-40 років пізніше «Іліади» [7, с. 38].

Дехто з античних учених вважав, що Гомер створив «Іліаду» в молодості, а «Одіссею» у старості. Цю думку підказував різний характер зображуваних подій: війна - в «Іліаді» і мирне життя - в «Одіссеї». Войовничий запал притаманний молодості, а мир і спокій властивий старості.

Сумніви в історичності автора Гомерового епосу викликали сумніви в історичності Троянської війни, в існуванні самої Трої.

Водночас довга дискусія учених навколо імені Гомера негативно вплинула на громадську думку - епічному поетові перестали вірити. Поширилося переконання, що Гомер насправді ніколи не існував, так само як і Троя, і Троянська війна. Красою і поетичністю гомерівських поем захоплювалися, але здебільшого їх сприймали як фантастичну й прекрасну казку сивої давнини, у якій усе від початку до кінця було чудовою вигадкою.

У минулому столітті така думка була панівною, поки не стали відомі наслідки розкопок Генріха Шлімана (1822-1890). Не маючи спеціальної підготовки з археології, комерсант з професії, Генріх Шліман вирішив довести археологічними розкопками, що Троянська війна - не вигадка поетів. Комерсант став археологом. Шліман вів розкопки в Малій Азії, на тому місці, де могла бути Троя, у Мікенах, в Орхомені, в Тірінфі й на островах Ітака і Кріт. Археологічними даними він підтвердив існування Трої і факт Троянської війни. Його роботу продовжували Еванс і Дерп-фельд [10, с. 40].

О. Ф. Лосєв у монографії, присвяченій творчості Гомера, давши огляд праць різних учених у так званому гомерівському питанні, цілком слушно вважав, що найголовніше для нас - художня єдність епосу. Суперечності, які знаходять дослідники у змісті поем, не порушують їх стилю й можуть бути пояснені умовами особистої й колективної творчості в ту епоху, коли поеми створювались, а також редакторським об'єднанням пісень різного походження. Дослідник приходить до такого загального висновку: «З повним правом можна сказати, що грецький народ, взятий у своїй єдності й цільності, і є той єдиний і останній творчий індивід, який створив гомерівські поеми [9, с. 43].

Неможна не погодитися з думкою О. Ф. Лосєва і ми вважаємо, що, хто б не був автором поем, сліди впливу народної творчості на обидві поеми настільки явні, що не треба цього й доводити. На думку автора курсової роботи, Гомер і є тим сами єдиним співцем який зібрав, доніс до нас, і поєднав дві найвеличніші народні поеми «Іліаду» і «Одіссею», адже ці поеми настільки самобутні і неперевершені, настільки детально продумані і блискавично виражені в віршах, що за правом можуть належати тільки одній людині.

Отже, не дивлячись на численні дискусії, щодо достовірності авторства Гомера, для класичної Греції розділеної на багаточисленні міста-держави, які писали і розмовли на багатьох діалектах, Гомер залишався символом культурної та духовної єдності, свідченням про загальні витоки, загальне минуле, і що саме головне зальнолюдських ідеалів.

РОЗДІЛ 2

МІФ – ЯДРО ГОМЕРІВСЬКОГО ЕПОСУ

Ще з давніх часів міфи стали одним із жанрів усної народної творчості, що народилися саме в Стародавній Греції. За сучасним визначенням, міф — це форма суспільної свідомості, що виникла в умовах порівняно низького рівня соціального розвитку і відображала у вигляді образної оповіді фантастичні уявлення про природу, суспільство і особистість. Слово "міф" давньогрецького походження і означало на його батьківщині "слово, промову, розмову, пораду, намір, прислів'я, чутку, відомість, оповідання, переказ, байку, зміст оповідання" [4, с. 29].

Майже в кожного народу від прадавніх часів зберігаються перекази, де дійсне, історичне переплітається з недійсним, вигаданим, де діють не лише люди, а й казкові істоти, витвори народної фантазії: безсмертні боги, напівбоги, небувалі тварини; де відбуваються неймовірні явища — чудеса. За давніх часів люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що було колись. Але минали віки, і їх починали тлумачити не в прямому, а в переносному розумінні. Тож у сучасному світі поняття "міф" означає те, чого не було насправді [4, с. 17].

У Давній Греції міфи складалися задовго до того, як там поширилося письмо — грецька абетка. Один і той самий міф — про якогось бога чи героя — міг існувати в численних варіантах: місцевих, часових і авторських, що свідчило про їхню причетність до усної творчості. Та саме вони — із своєю динамікою подій, поетичністю і образністю, психологічним наповненням — стали основою літератури, скульптури, живопису, театрального мистецтва. Грецька міфологія, тобто природа і суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім способом народною фантазією, стала передумовою грецького мистецтва.

Міфи Давньої Греції об'єднуються в тематичні групи, що їх сучасна наука іноді ще називає циклами [5, с. 30].

Насамперед слід згадати про міфи, в яких розповідалося про виникнення і створення світу — тема, що споконвіку хвилювала людство і не втратила своєї приваби і донині. Давні греки по-різному пояснювали виникнення світу, і в міфах існує незчисленна кількість варіантів розв'язання цієї загадки.

В багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів — фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки "олюднювали", тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Багато уваги приділяли міфи діянням богів — часом сприятливим, а часом згубним для смертних людей. Боги в міфах щедро винагороджували тих, хто їх шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Отож боги в міфах були подібні до людей з їхніми і чеснотами, і вадами.

Дуже суперечливі в грецькій міфології оповідання про створення людей. Ця група міфів, як і та, в якій розповідалося про виникнення світу, прагнула знайти відповіді на питання, що і нині, в XXI столітті нової ери, стоять на порядку денному. Але сміливість і поетичність міфологічних розв'язань цього питання привертає до себе увагу і донині чарує читачів та вчених-дослідників [7, с. 42].

Чи не найбагатшим і найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів — оповідання про напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти та інші.

Знатні роди Давньої Греції хотіли бачити своїми родоначальниками нащадків богів або хоча б уславлених героїв. Тому в міфах, скажімо, про героїв Троянського циклу Агамемнона і Менелая їх називають Атрідами, тобто з роду Атрея, чиї предки походили від самого Зевса.

Грецька міфологія в поемах Гомера 📙 Курсовая → 🆔 66718