Гроші: сутність, історія виникнення

Курсовий проект

на тему:

«Гроші: сутність, історія виникнення».

Київ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

Гроші – це “головна діюча особа” в ринковій економіці, бо вони не тільки забезпечують обіг товарів і систему взаєморозрахунків суб’єктів господарювання, але і самі є предметом купівлі-продажу, попиту і пропозиції. В історії грошей відбулися глибокі зміни. Золото перестало бути грошима, що висунуло на порядок денний цілий ряд гострих питань щодо сутності та природи сучасних грошей, методів і форм забезпечення їх сталості. І нарешті протягом десятиліть в економічній науці панував однобічний підхід до теорії грошей, що звужувало саму теорію.

Так Д. Рікардо – один з класиків політичної економіки – викладає пропозиції на користь економного та сталого грошового обігу. Адже і сьогодні є автори, які підносять золото-грошову систему, що існувала більше як 1,5 століття тому, бачать її позитивні риси, а Д. Рікардо ще на початку ХІХ ст. вважав, що сталий грошовий обіг можливий лише на базі грошового стандарту. Проте, це зовсім не означає обігу золотих монет. Навпаки з метою скорочення витрат в обігу вони можуть і повинні бути замінені паперовими знаками. При чому, коли паперові гроші випущені у суворій відповідності з вартістю грошей, то вони є гідними його представниками в обігу.

На сучасному етапі  розвитку економіки України важливого  значення набуває питання правильної фінансово-кредитної та грошової політики держави. Адже будь-який хибний крок може призвести до небажаних наслідків, в першу чергу в економіці держави, а також у соціальній сфері. Збільшення грошової маси в державі може призвести до підвищення цін на товари, що в свою чергу приведе до зменшення попиту у споживачів, до падіння добробуту населення країни.

В даній курсовій роботі особливу увагу приділяється розвитку і встановленню грошових відносин, визначаються функції грошей, дається  тлумачення грошовому обігу та його найважливішим законам.

Слід сказати, що тема ринку грошей була розглянута видатними економістами минулого та сучасними теоретиками. Серед них найвідомішими є праці Дж. Кейнса, А. Маршалла, М. Фрідмена, І. Фішера та інших. Так, американський економіст І. Фішер обгрунтував кількісну теорію грошей і виділив кілька факторів від яких залежить купівельна сила грошей. На даний час багато українських економістів проводять свої дослідження в галузі грошей та їх обігу, публікуючи свої роздуми на сторінках таких економічних журналів, як “Економіка України”, “Фінанси України” та інші.

РОЗДІЛ 1. ГРОШІ

        1.1. Визначення поняття "гроші"

У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного.

Гроші – це багатофункціональна  економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші є одним з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці.

Гроші – це категорія  товарного виробництва і товарного  обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Гроші – це специфічний  товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є  загальним еквівалентом.

1.2. Види грошей

1. Паперові  гроші. Вони є лише номінальними знаками вартості, що мають примусовий курс. Їх вартість визначається тією кількістю товарів і послуг, які можна на них придбати.

На сьогоднішній день товари ідеально прирівнюються не до золота, а до кредитно-паперових грошей, зв'язок яких із золотом практично розірваний, оскільки припинений їх вільний розмін на дорогоцінний метал. Вони тепер власне виконують роль золота, виступаючи всезагальним еквівалентом. У той же час використання знаків вартості як грошей додає їм деякі товарні риси: вони купуються і продаються, обмінюються на товар, але вони позбавлені головної властивості – власної вартості.

Особливості паперових  грошей:

• наділені державою примусовим курсом;
• набувають представницької вартості в обігу;
• позбавлені власної вартості;
• виконують роль купівельного платіжного засобу.

2.Кредитні  гроші. Кредитними називаються гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах.

Історично першим видом  кредитних грошей  був вексель. Це боргове зобов'язання, яке дає право власнику по закінченню строку вимагати від боржника виплати вказаної грошової суми. Вексель може передаватися від однієї особи  до іншої, тобто він має певні риси грошей, але не виконує роль загального еквівалента.

У кінці XIV століття виникла банкнота. Банкноти (банківські білети) – це грошові знаки, що випускаються в обіг центральними емісійними банками держави. Це є загальновизнаний ліквідний платіжний засіб.

З розвитком безготівкових  розрахунків з'являється нова форма  кредитних грошей – чек . Він являє собою письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) кредитній установі, що його обслуговує, сплатити певну суму грошей чекотримачеві.

У наш час широкого розповсюдження набули кредитні картки, які є формою електронних грошей. Це нова форма розрахунків, яка застосовується завдяки впровадженню комп'ютерної техніки і сучасних систем зв'язку.  На сьогодні це найбільш прогресивний і зручний платіжний засіб, який діє у рамках спеціального каналу зв'язку з банком (наприклад, між банком і торговельними підприємствами під час розрахунків). Тим самим вони значно прискорюють взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей.

Вперше система банківських  карток була створена у 1958 р. одним з  найбільших  банків США Bank of Amerika. У 1974 р. в результаті інтернаціоналізації  діяльності Американської компанії банківських карток була утворена система VISA International.

РОЗДІЛ 2. ПОХОДЖЕННЯ ГРОШЕЙ

2.1. Історія виникнення перших грошей

Поява монет — явище  аж ніяк не випадкове, а цілком закономірне, обумовлене усім ходом історичного  розвитку людства. Гроші, грошова форма  вартості є кінцевий результат розвитку усіх форм вартості. З розширенням обміну для виконання функції загального еквівалента з'явився особливий товар, по самій природі своєї найбільш придатний для цієї мети,— шляхетні метали. Вони дуже швидко витиснули зі оберту різні види неметалевих грошей. Первісне золото і срібло обмінювали просто по вазі у виді злитків. Перехід від вживання грошей у формі злитків найрізноманітнішої форми (бруски, лозини, кільця й ін.) до карбованої монети виник у результаті підйому виробництва на більш високу ступінь, коли обмін став життєво необхідний для передових в економічних відносинах країн і народів.

Переваги металевих  грошей перед будь–якими формами  примітивних засобів обміну полягали у тому, що металеві гроші практично  не піддавалися псуванню і їх можна було зберігати як скарб, який завгодно тривалий час; також володіючи великою вагою в малому обсязі, вони значно полегшували своє транспортування. Нарешті, вони легко поділялися на частини, перетворюючись в гроші меншої вартості, що дуже полегшувало здійснювання дрібних торговельних операцій. У багатьох країнах оберт різних видів металевих грошей, насамперед злитків, передувало появі власне монет. Засилання  на  золоті  і  срібні  гроші  ми  знаходимо  в давньоєгипетському  законодавстві  ( друге тисячоріччя до нашої ери),  у священних книгах  древньої  Індії,  у Біблії.  Срібні  гроші були  широко  поширені  на  рубежі  третього  і другого тисячоріч до  нової ери в Китаї і Месопотамії.  Не  слід  думати,  що  метали відразу витиснули  всі  попередні  форми  грошей.  Між  ними  і численними  видами  еквівалентів  йшла  тривала  боротьба. В міру збільшення суспільного багатства роль загального еквівалента закріплюється за дорогоцінними металами (сріблом, золотом), що у силу своєї рідкості, високої цінності при малому обсязі, однорідності, подільності й інших корисних якостях були, можна сказати, приречені виконувати роль грошового матеріалу в плині тривалого періоду людської історії.

У Греції до введення монети оберталися залізні лозини, що називалися оболами. Шість лозин складали драхму (пучок, жменя). Драхмою згодом стала називатися давньогрецька срібна монета. У древній Італії до появи монет, грішми служили мідні злитки, у великому числі (близько 300 кг) знайдені в цілющому священному джерелі Аква Аполинарис. У Північному Причорномор’ї біля давньогрецької колонії Ольвіі знайдені скарби бронзових наконечників стріл, що відрізнялися від бойових,— у них не було втулки, а лопатки були тупі. Їхнім єдиним призначенням було обслуговування дрібної роздрібної торгівлі. При збереженні форми наконечника стріли вони по суті своєї були вже монетами.

Спочатку знаки повноцінних  грошей теж надходили у виді металевих  монет (спочатку мідь, бронза, потім  роль грошей надовго закріпилася  за золотом).  Чому саме золото грає в історії розвитку грошей вирішальну роль. Золото – це річ, а гроші не є річ. Золото виконує чисто суспільну роль. З іншого боку, його важко зробити (добути, обробити), тобто воно задовольняє визначенню грошей.

У порівнянні з іншими металами (крім відкритих у ХХ століття) золото має більш високу вартість, не іржавіє згодом, має подільність (що дуже важливо!); а потім у багатьох (так майже у всіх народів світу) був культ Сонця, а золото на сонці має такий само блиск, як і світило. Нарівні з ними такі якості, як портативність, легкість у карбуванні, приємливість скрізь, де розвинута торгівля. Здається, що не останню роль у твердженні золота як синоніма багатства, грошей зіграли жінки. За даними археологів, практично всі кращі  прикраси для прекрасної половини людства виготовлені з золота, причому найстарші з них датуються V–IV тис. до н.е.

Не випадково найдавніші карбовані монети з'явилися саме там, де обмін був найбільш інтенсивним,—  у грецьких колоніях Малої Азії, що були торговельним стиком між малоазіатськими державами і Грецією. Питання про конкретний центр, де вперше приступили до карбування монет, є спірним. В даний час прийнято вважати, що перші монети з'явилися в Китаї в XII в. до н.е., а потім — на початку VII в. до н.е. у малоазійській державі Лідія в правління царя Гигеса.

Ці лідійські монети чеканилися з електра — природного сплаву золота і срібла. Форма їх ще не кругла, а бобовидна. Зображення на лицьовій стороні замінене жолобками, а з іншої сторони трьома прямокутними вдавленнями, що є слідами примітивного верхнього штемпеля. Слово "монета"  уперше  з'явився  як  титул  богині  Юнони  в  279 р.  до н.е.  у  Римі.  Першим,  хто  зобразив  свій  профіль  на  монеті,  був Олександр  Македонський.

Імовірно, трохи пізніше  з'являються монети на грецькому острові Егина, але Егинська вагова система дуже широко поширюється наприкінці VII в. до н.е. На відміну від лідійських егинські монети чеканилися зі срібла, а їхня форма близька до кулястого. У Північному Причорномор'ї перші монети почали чеканити в Ольвіі наприкінці VI в. до н.е.

Перші монети з золота став чеканити знаменитий лідійський цар Крез у VI в. до н.е. Практично одночасно  з карбованими з'являються монети, відлиті в спеціальних формах.

Найдавніші монети, відлиті  в Китаї з бронзи у формі маленьких мотик і лопат, а також дисків, приблизно датуються ще більш раннім часом —XII–VIII в. до н.е. Можливо, що настільки ж древніми є перші монети Індії й Ассирії.

Незабаром основними  монетними металами стали золото і срібло, а мідь і бронза обслуговували дрібні торговельні операції на місцевих ринках.

Співвідношення вартості золота і срібла ніколи не було постійним, але, як правило, встановлювалося в  законодавчому порядку. В античний час, наприклад, воно коливалося від 1:10 до 1:16, на початку XX ст. -1:38—1:39.    Варто особливо підкреслити, що перші монети, як правило, служили і ваговими одиницями. Тому назви древніх монет часто збігаються з найменуванням вагових одиниць. Однак вага монет дуже незабаром мінялася і від первісної ваги залишалася лише назва. Тому винятково важливо при аналізі грошових позначень, що зустрічаються в джерелах, враховувати різницю вагового змісту дорогоцінного металу в грошових одиницях у різні періоди їхньої історії.

На нашій території  карбування монет, срібних і золотих, сходить до часів князя Володимира Першого (Київська Русь, кінець Х – початок ХІ ст.). У “Російській Правді” металеві гроші продовжували називатися “кунами”, але з'являються вже і срібні “гривні”. У XII – XV ст. князі намагалися чеканити свої “ питомі ” монети. У Новгороді мали ходіння іноземні гроші – “ ефимки“ (від “іохимсталеров” – срібних німецьких монет). У Московському князівстві ініціатива карбування срібних монет належала Дмитрові Донському (ХІ ст.), що почав переплавляти в російські “гривні” татарську срібну “гріш”. Іван III (кінець XV ст.) установив, що право карбування монет повинне належати лише “старшому” із князів, власникові Московського престолу. При Івані Грозному відбулося перше упорядкування російської грошової системи. На початку його князювання в Московській державі вільно оберталися “московки” і “новгородки”, причому перші по своєму номіналі дорівнювали половині “новгородки”. На початку XVII століття на Русі установилася єдина грошова одиниця–копійка (на монеті був зображений вершник зі списом), що важив 0,68 грам срібла. Це приблизно відповідало ваги “новгородки”; продовжували чеканити і “московки” і “гріш” у виді півкопійки, а також “полушки” – чверть копійки. Крім того, у рахункову систему були введені карбованець, полтина, гривня, алтин, хоча карбування срібного карбованця стало правилом лише при Петрі I. Золоті гроші – “червонці” з'явилися в Росії з 1718 року. Випуск князями неповноцінних монет, псування срібних гривень шляхом їхнього обрізання, поява “злодійських” грошей вели до повсюдного зникнення повновагих монет, хвилюванням серед населення ( “мідний бунт” при царі Олександрі Михайловичі в середині XVII ст.). Намагаючись знайти вихід із труднощів, уряд початок чеканити мідні гроші, додавши їм примусовий курс. Як наслідок, став ріст ринкової ціни срібного карбованця в порівнянні з номіналом, зникнення срібла зі оберт і його зосередження в лихварів і змінював, загальне підвищення товарних цін.

Зрештою, мідні гроші  були вилучені із оберту. Наприкінці XVII ст. вага срібла в карбованцевих монетах був зменшений на 30 %. У Росії аж до XVII ст. власний видобуток шляхетних металів майже була відсутня тому, монетні двори, що стали в XVII ст. монополія держави, переплавляли іноземні гроші. згідно “монетарної регалії” Петра I була накладена тверда заборона на вивіз із країни злитків дорогоцінних металів і повноцінних монет, тим часом як вивіз зіпсованої монети дозволявся. Отже, золото і срібло стали основою грошового обігу. Біметалізм зберігався аж до кінця XIX століття. Однак, у Європі XVIII – XIX ст. золоті і срібні монети ходили в обороті, платежах, і інших операціях поряд з паперовими грішми.

Монети є найважливішим, а іноді єдиним джерелом по історії  економіки, товарно–грошових відносин і торговельних зв'язків.

Монети, знайдені при археологічних розкопках у культурному шарі поселень або в могилах,— прекрасний матеріал, що датує. Нерозривним образом нумізматика зв'язана з метрологією. Цей зв'язок історично визначений тим обставиною, що на ранніх етапах розвитку грошових одиниць вони збігалися або принаймні були чітко фіксованою частиною вагових одиниць.

Потім в обороті стали  використовуватися монети з неблагородних  металів, у міру того як вартість золота росла. Після цього стали з'являтися знаки повноцінних  грошей, виготовлених з папера.

Винахід паперових грошей приписують, звичайно, з більшою  часткою умовності, древнім китайським купцям. Уперше вони почали друкуватися в 812 р.н.е. і одержали поширення до 970 р.н.е. У XV–XVIII ст. гроші, виготовлені з папера, з'явилися в Європі і так сильно поширилися і прижилися, що стали основним замінником повноцінних грошей.

Спочатку у виді додаткових засобів обміну виступали розписки про прийняття товару на збереження , про сплату податків, видачі кредиту.

Їхній оберт розширював торговельні можливості, але разом з тим, нерідко ускладнював розмін цих паперових дублікатів на металеві монети. Історія появи  паперових  грошей,  цілком  ймовірно,  відноситься  до  I  cт. до  н.е.  і  зв'язана  зі  шкіряними  грішми.  У  цей  час  у  Китаї з'явилися гроші,  виготовлені зі  шкурок  білих оленів.  Вони  мали форму чотирикутних  пластинок і були  постачені особливими  знаками і печатками.  Ці  квитки  володіли  різною  купівельною спроможністю і під страхом страти  були  обов'язкові  до  прийому.

Однак  широке  поширення  паперових  грошей  починається  з  кінця XVII ст. У Європі появу паперових грошей зв'язують  з досвідом Франції 1716–1720 р. Емісія паперових грошей, проведена банком Джона Ло, закінчилася невдачею. У Росії емісія паперових грошей – асигнацій уперше почалася в 1769 р. Передбачалося, що як і в інших країнах, що ризикнули ввести паперові гроші, їх можна буде при бажанні обміняти на срібло або золото. Але усе виявилося інакше. Уже до кінця століття надлишок асигнацій змусив призупинити розмін, курс асигнаційного карбованця, природно, почав падати, а товарні ціни рости. Гроші поділялися на “погані” і “гарні”. За законом Томаса Грехема, погані гроші витісняють гарні. Закон говорить, з оберту зникають гроші, ринкова вартість яких стосовно поганих грошей і офіційно встановленому курсові підвищується.

Вони просто приховуються – у будинку,  банківських сейфах. У XX ст. виконавцями ролі “поганих” грошей виступали банкноти, що витісняли із оберту золото.

З часу першої світової війни, тенденція до припинення розміну банкнот на золото поширюється повсюдно. Перед центральними банками встала задача невсипущого контролю за грошовим обігом. Насправді, паперові гроші самі по собі корисної цінності не мають. Паперові гроші – символи, знаки вартості. Чому ж тоді відбувся повсюдний і в наслідку, що закріпився, відхід від золота? Найпростіше пояснення: паперові гроші зручні в оберті, їх легко носити із собою. Непогано згадати слова великого англійця Адама Сміта, що говорив, що паперові гроші повинні розглядатися як більш дешеве знаряддя оберту. Дійсно, в обороті монети стираються, частина шляхетного металу пропадає. До того ж, зростають потреби в золоті в промисловості, медицині, споживчої сфери. І головне – товарообіг у масштабах, обчислювальних трильйонами доларів, марок, карбованців, франків і інших грошових одиниць, золоту просто не під силу обслужити. Перехід до паперово–грошового оберту різко розширив рамки товарного обміну. Паперові  гроші  у  відмінності  від  металевих  є лише  знаками  вартості,  представниками  золота.  "Паперові  гроші лише  оскільки  знаки вартості,  оскільки  вони  є представниками відомих кількостей  золота,  а кількість золота,  як  і всякі інші кількості товарів,  є в той же  час кількість вартості".

Паперові гроші – банкноти і казначейські квитки – обов'язкові до прийому як платіжний засіб на території даної держави. Їхня вартість визначається лише кількістю товарів і послуг, який можна купити на ці гроші. Отже, XX ст. ознаменований переходом до оберту паперових грошей і перетворенням золота і срібла в товар, який можна купити за ринковою ціною.

2.2. Еволюція грошей у ХХ ст.

XX ст. відзначило себе  переходом до обігу паперових  грошей і перетворення золота і срібла у товар, який можна купити за ринковою ціною.

Після Першої світової війни  багато держав спробували знову ввести “золотий стандарт”, але безрезультативно, оскільки відповідних аргументів для цього уже не було.

Світову валютну систему  між двома світовими війнами  можна назвати “золотовалютним  стандартом”. Цей період відрізняється насамперед сильним втручанням держави в економіку. Усюди були встановлені митні бар'єри, і вільна взаємодія попиту і пропозиції  капіталу і ресурсів на світовому ринку стала обмеженою. З відходом від “золотого стандарту” девізні (валютні банки) і держава отримали можливість розширювати обіг паперових грошей. Деякі країни відійшли від золотого стандарту уже в 1929-1930р.р.  США відмінили зв'язок валюти з золотом в 1933 р., але в 1934 знову повернулись до золотого стандарту, хоча з більш низьким паритетом. Настала доба численних девальвацій і введення торгівельних обмежень. Світова торгівля різко скоротилась. У ряді країн зросло безробіття.

Після Другої світової війни  лідери  найбільших держав світу, намагаючись не допустити  помилок, які в свій час призвели до світової кризи 30-х років,  у липні 1944 р. у Бреттон-Вудсі створили систему твердих валютних курсів, яка отримала назву “бреттонвудської системи”. Суть її полягає у встановленні стабільних валютних курсів. Країни – члени Міжнародного валютного фонду, який був створений на тій ж самій валютній конференції, разом з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, зафіксували курси своїх валют в доларах або в золоті, а долар був прирівняний до золота за співвідношенням 35 дол. за 1 унцію золота.

Тим, що США довгі роки купували і подавали золото, тобто  створювали і знищували долари, вдалось стабілізувати його ціну на рівні 35 дол. за 1 унцію і практично покінчити з інфляцією. Довіра до долара і стабільності американської економічної валютної політики були  значними:  іноземні девізні банки могли в будь-який час обміняти наявні у них долари на золото.

У час існування “бреттонвудської системи” світова економіка і  торгівля  розвивалися досить стрімкими  темпами. Одночасно індекс інфляції залишався доволі стійким (близько 3%). У більшості країн були наявні лише деякі відхилення від нього. Хоча і ця система приховувала в собі деяку небезпеку. У зв'язку з тим, що продуктивність промисловості в США у 1969-1970р.р. виявилась нижчою за європейську і японську, конкуренто-спроможність американських товарів знизилась. Стала необхідною переоцінка курсу долара. Зберігати систему твердих валютних курсів виявилось неможливим. Різке вільне плавання курсів у зв'язку з нестабільністю долара призвело до відходу від нього і подальшого його падіння. У грудні 1971 року була ще одна спроба стабілізувати валютні курси. Долар був девальвований по відношенню до золота: з 35 дол./унція до 38 дол./унція. Долар залишився лідером серед валют. А в квітні 1972 р. країни – члени  “Спільного ринку” вирішили встановити між собою більш вузькі ліміти коливання своїх валют  і для цього створили так звану  “валютну змію”. В лютому 1973 р. долар був повторно девальвований, валютний ринок довелось закрити на декілька тижнів.

Щоб запобігти небажаним наслідкам в економіці третіх країн, держави, що входили в Європейську економічну спільноту, у 1979 р. підписали зобов'язання  про Європейську валютну систему, замінили “валютну змію” з метою перейти в рамках “Спільного ринку” до більш стабільних курсів. Була створена європейська валютна одиниця – ЕКЮ, навколо якої курси національних валют країн – членів ЄЕС могли коливатись в діапазоні  ± 2,25%.

Бреттон-Вудська система  на той час вже не існувала. У  січні 1976 р. у м. Кінгстоні на Ямайці була підписана угода, яка започаткувала створення Ямайської валютної системи. Нею було проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще у 1969 р. МВФ колективну міжнародну одиницю – спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights – СДР) на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунку і платежу. Йдеться по те, що система: золото - долар - національна валюта трансформувалась у нову систему: СДР – національна валюта. У цій структурі  СДР отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

Ще однією важливою ознакою  механізму Ямайської системи  є впровадження “плаваючих” валютних курсів національних грошових одиниць. Проте в режимі безпосередніх співвідношень (“плавання”) знаходяться валюти лише провідних країн світу, а більшість валют інших, в основному слаборозвинених, прив'язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют.

Наступним кроком на шляху  до інтеграції країн-членів Європейського  союзу стало введення єдиної європейської валюти. Загальний ринок з переходом до євро  перетвориться в консолідовану валютну зону, яка внесе глибокі зміни у функціонування фінансових механізмів країн учасниць ЄС. Фінансову політику Євросоюзу на найвищому політичному рівні, як і раніше, визначає Рада ЄС, яка при прийнятті рішення консультується з Європарламентом і Європейським Центробанком. Проте головним регулятором поточної грошово-кредитної і валютної політики стала Європейська система центробанків в голові з Європейським ЦБ.

У  “зону євро”  можуть увійти країни Європейського Союзу, які здатні виконати наступні економічні вимоги:

• членство в європейській валютній системі;
• курс валюти країни-претендента на протязі двох років не повинен виходити за рамки дозволених ЄС курсових коливань;
• максимально допустимий дефіцит бюджету – не більше 3% ВНП;
• максимально допустимий розмір державного боргу – не більше 60% ВНП;
• максимально допустимий темп інфляції – не більше ніж на 1,5 процентних пункти середнього темпу інфляції по ЄС;
• довгострокові процентні ставки кредиту – не вище ніж на 2 процентних пункти середнього темпу інфляції по ЄС;

Новим етапом еволюції грошей стала поява  “електронних грошей”. Це абсолютно нова система грошового  обігу, яка за допомогою новітніх комп'ютерних та систем зв'язку дозволяє легко переводити кошти з одного рахунку на інший. До електронних платіжних засобів відносяться кредитні та дебетні картки. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і зручний носій грошових функцій. Основна його зручність полягає  в тому,  що не доводиться носити великі суми готівки зі собою, а крім того у разі втрати картки ніхто не зможе нею скористатись, бо код доступу знає тільки її власник.

Кредитні картки є двох форм: індивідуальні (вони можуть бути стандартними і золотими) та корпоративні (бізнес-картки). “Золоті” картки обслуговують осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають численні пільги для користувачів.

  Дебетні поділяються на картки об'єднаних і регіональних систем.

За технологічними особливостями  розрізняють картки двох видів –  з магнітною смужкою та з вбудованою мікросхемою.

У світі є багато платіжних  систем з використанням кредитних  та дебетних карток. Найпоширенішою із них є  VISA, пластикові картки якої приймаються до оплати у 220 країнах світу, більш ніж у 13 мільйонах підприємств торгівлі і сервісу.

Крім систем VISA, у світі  широко поширені такі міжнародні платіжні системи  як  EUROCARD/MASTERCARD, DINERS CLUB, JGB, AMERICAN EXPRESS.

Банківська кредитна картка є матеріальним символом економічних  і юридичних відносин, які виникають  між суб'єктами, що укладають карткову угоду. Основні суб'єкти (учасники) системи карткових розрахунків:

• власник картки;
• банк-емітент;
• підприємство торгівлі або сфери послуг;
• банк-еквайр (банк, що обслуговує торговельне підприємство).

Банк видає кредитну картку  клієнтові тільки після  ретельної перевірки його фінансового  стану  і оцінки кредитоспроможності; відкриває власникові картки спеціальний рахунок, на якому враховуються всі операції з карткою; регулярно надсилає клієнту виписку із зазначенням сум платежі розміру заборгованості, сум і термінів погашення; стягує комісію і відсотки згідно із встановленим тарифом; зобов'язується сплачувати рахунки торговельного підприємства за покупки, зроблені з використанням карток, за вирахуванням комісійного збору (дисконту).

В Україні система  електронних платіжних розрахунків  прогресивно розвивається. У вересні 1995 р. було створене АТ “Укркарт”, під керівництвом якого здійснюється проект впровадження національних платіжних  карток. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від цього виграють як банки та власники карток, так і держава, в якій скорочуються видатки на емісію готівки.

Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші – банкноти і чеки повністю зникнуть,  їх замінять електронні міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть “невидимими”.

2.3. Становлення української грошової одиниці

Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження  в нашій молодій державі повноцінної  національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917—1920 років, гривня.

Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна  Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1/100 крони), які звались сотиками.