Гроші та інфляція в ринковій економіці

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти організації грошового обігу в Україні

1.1 Регламентація основних  принципів організації грошового обігу

1.2 Види та функції  грошей

1.3 Грошові агрегати

РОЗДІЛ 2. Інфляція її види та суть

2.1 Причини виникнення інфляційних процесів, та її наслідки

РОЗДІЛ 3. Рівновага на грошовому ринку

РОЗДІЛ 4. Пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов`язаної з організацією грошового обігу в Україні

ВИСНОВОК 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Завдання формування оптимальної схеми і конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є сьогодні надзвичайно актуальним. Старі випробувані монетарні інструменти - касовий і кредитний плани вже не придатні для ринкових умов.

Сучасна національна грошова система  України має перехідний характер. Вона перебуває у стадії становлення і переходу до розвинених грошових структур ринкового типу. В перспективі система управління сукупним грошовим оборотом в Україні має відповідати міжнародним стандартам і вимогам.

Класична монетарна  теорія виходить із того, що в умовах розвиненої ринкової економіки діє автоматичний механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей. Ідеться про функцію захисних стабілізаторів, які автоматично спрямовують розвиток грошової системи в напрямку встановлення рівноваги. Звісно, мова йдеться про розвиток лише відповідної тенденції. У дійсності абсолютна рівновага попиту та пропозиції ніколи не досягається. Та річ не в цьому. Важливо зрозуміти, що у випадках, коли існує недостатність грошей або їх надлишок, грошова система включає власні важелі саморегулювання, які діють у напрямку відповідного врівноваження монетарного ринку.

У структурі врівноваження  попиту і пропозиції грошей винятково важлива роль належить такому саморегуляторові монетарного ринку, як швидкість обігу грошей

Удосконалення грошового  обігу - скорочення періодів між видачею  платні, широке використання кредитних  карток, електронного зв`язку, який прискорює здійснення платежів - все це приводить до збільшення швидкості обігу грошей. Це відчутно здешевлює систему обігу грошей, робить її мобільнішою та ефективнішою. У випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці має зрости. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням V. Важливо звернути увагу і на те, що таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

За останні роки в  економіці і банківській системі  нашої країни відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що характеризуються зокрема:

• формування дворівневої банківської системи;
• створення власної грошової системи;
• проведення грошової реформи із запровадженням у готівковий обіг національної грошової одиниці - гривні;
• конституційним визначенням основної функції Національного банку України - забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
• подолання гіперінфляційних процесів в економіці країни і досягненням фінансової стабілізації на основі виваженого застосування механізмів монетарної політики.

Існуюча економічна система  не стимулює залучення готівки у  банківську систему та зберігання заощаджень населення на вкладах.

Необхідність раціоналізації платіжної системи вимагає, з одного боку, відмови від адміністративного регулювання готівкового обігу і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого їх скорочення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.

Метою написання роботи стало визначення проблемних питань рівноваги грошового ринку, роль грошового обігу в платіжній  системі країни.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти організації грошового обігу в Україні

1.1 Регламентація  основних принципів організації грошового обігу

Грошовий обіг здійснюється в двох формах: готівкової і безготівкової [26; с.53]. Готівково-грошовий оборот включає  рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними  особами, між юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошовий рух  здійснюється за допомогою різних видів  грошей: банкнот, металевих монет, інших  кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює Національний банк. Він випускає готівку в обіг і вилучає її, якщо вона прийшла в непридатність, а також замінює гроші на нові зразки купюр і монет.

Готівка використовується:

- для кругообігу товарів  і послуг;

- для розрахунків не пов`язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій; по виплаті страхових відшкодувань за договорами страхування; при оплаті цінних паперів і виплат по них прибутку; по платежах населення за комунальні послуги і інше.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базою. Основними  документами, що регламентують порядок  використання готівки у вітчизняній  економіці, є: "Порядок ведення  касових операцій у народному господарстві України" (затверджено постановою Правління Національного банку України N 21 від 2 лютого 2005 р.), Інструкція N 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України" (затверджено постановою Правління Національного банку України N 149 від 20 червня 2005 р.). Вони визначають єдині підходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечення схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням касової дисципліни, встановлюють відповідальність суб`єктів господарювання за її порушення тощо.

Указані документи регламентують також основні принципи організації обороту готівки суб`єктами господарювання:

- обов`язковість для  всіх підприємств і організацій  зберігання власних грошових  коштів у банківських установах;

- вільне одержання  всіма клієнтами готівки з  власних банківських рахунків без подання обгрунтовувальних документів;

- здійснення розрахунків  як у безготівковому порядку,  так і в готівковій формі;

- обмеження розмірів  готівки, що перебуває в касах  підприємств через установлення  їм лімітів залишку готівки  в касі;

- можливість використання  касового виторгу (поточних надходжень).

Організація обороту  готівкових коштів передбачає також  забезпечення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.

Зберігання коштів підприємств  і організацій у банківських  установах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обороті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб`єктів господарювання в готівці для здійснення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.

Готівково-грошовий обіг - це сукупність платежів, що здійснюються готівкою [24; с. 41]. В ринковій економіці  сфера готівково-грошового обігу  є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним є розширення сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.

У нинішніх кризових умовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового  обігу, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.

Господарські суб`єкти мають здійснювати переважну  більшість платежів із банківських  рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов`язані здавати гроші в установи банків.

Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільгосппродукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів і ягід, лікарських рослин, макулатури, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно з чинними нормативними актами.

Суспільний розподіл праці і розвиток товарного виробництва  є об'єктивною основою грошового  обігу. Створення загальнонаціональних і світових ринків при капіталізмі  дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обороту. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, в тому числі кругообіг капіталу, обіг товарів і надання послуг, рух позикового і фіктивного капіталу і прибутків різних соціальних груп.

Початку руху грошей передує  їх концентрація у суб'єктів. Вони накопичуються в гаманцях населення, в касах юридичних осіб, на рахунках в кредитних установах, в скарбниці держави. Щоб зародився рух грошей, необхідне виникнення потреби в грошах у однієї з двох сторін. Попит на гроші виникає при здійсненні операцій, гроші потрібні для обігу, платежів за товари і послуги. Їх об'єм визначається номінальним валовим внутрішнім продуктом. Чим більше загальна грошова вартість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для здійснення операцій. Попит на гроші пред'являють і для накопичення, яке виступає в різних формах: внески в кредитних установах, цінних паперах, офіційних державних запасах. [24; с.5]

За останні роки в  економіці і банківській системі  нашої країни відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що характеризуються зокрема:

- формування дворівневої  банківської системи;

- створення власної  грошової системи;

- проведення грошової реформи із запроводженням у готівковий обіг національної грошової одиниці - гривні;

- конституційним визначенням основної функції Національного банку України - забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- подолання гіперінфляційних  процесів в економіці країни  і досягненням фінансової стабілізації на основі виваженого застосування механізмів монетарної політики. [32; с.3]

Функціонування в нових  умовах національної грошової системи, створення якої було започатковано  з уведенням українського карбованця, вимагає вдосконалення організації грошового обігу (як складової частини загальної платіжної системи країни) з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки.

Готівка традиційно посідає  важливе місце у платіжній  системі країни і відіграє значну роль у здійсненні населенням готівкових платежів для обслуговування своїх потреб.

Переважна частина населення  використовує готівку як основний засіб  платежу. При цьому слід враховувати, що рівень грошових доходів населення  невисокий, характер виплат є нерегулярним, а середня вартість закупок у торгівлі - незначною. За цих умов практично повністю зупинилося зростання безготівкових перерахувань заробітної плати та доходів за здану сільгосппродукцію на рахунки громадям за вкладами.

Економіку України, як і  інших постсоціалістичних країн, характеризує висока питома вага готівки у загальній грошовій масі (близько 50 відсотків; порівняно з початком 2002 року вона зросла майже у 3,5 раза).

Створення ринкового  середовища в країні та відповідно різке збільшення чисельності суб`єктів господарювання, особливо у сфері торгівлі та платних послуг, а також економічна криза, загострення інфляційних процесів у 2002-2005 роках і знецінення заощаджень населення, що викликало певну недовіру до банківської системи і безготівкових платежів, зумовили збільшення готівкових розрахунків суб`єктів господарювання між собою та з населенням, а відтак - зростання потреби в готівці. [23; с.24]

Питома вага безготівкових  перерахувань на вклади у загальній  сумі грошових доходів населення  знизилася порівняно із 1980 - ми роками у 2 - 2,5 раза. Обсяг розрахунків чеками за товари і послуги у загальному офіційному обсязі товарообороту становить лише 0,2 відсотка.

Існуюча економічна система  не стимулює залучення готівки у  банківську систему та зберігання заощаджень населення на вкладах.

Необхідність раціоналізації платіжної системи вимагає, з  одного боку, відмови від адміністративного  регулювання готівкового обігу  і повної лібералізації операцій з готівкою, а з другого - суттєвого  їх скоротчення на користь безготівкових форм розрахунків, таких, як платіжні картки, чеки тощо.

1.2 Види та функції  грошей

У сучасній теорії гроші  визначаються з функціональної точки  зору.

Символічні, або декретні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід’ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавче закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима. Використання символічних грошей підпорядковане певним вимогам: необхідне суспільне визнання таких грошей; державна правова гарантія обігу символічних грошей; здатність держави підтримувати відносну стабільність купівельної спроможності символічних грошей. Купівельна спроможність грошей — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Кредитні, або депозитні гроші — засоби обміну, які являють собою боргові зобов'язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Кредитні гроші є приватними грошима — їхню основу складають трансакційні депозити комерційних банків. Депозити — це грошові кошти, вкладені в комерційні банки у готівковій чи безготівковій формі для зберігання на визначених умовах. Будь-який депозит є борговим зобов'язанням банку, яке він має сплатити за вимогою вкладника. Трансакційні (чекові) депозити є засобами обміну, оскільки кошти з цих депозитів вкладники мають право без попередження банку переказати іншим особам у вигляді платежів за придбані товари і послуги. Такі платежі здійснюються за допомогою чеків або аналогічних розрахункових інструментів.

В економіці гроші  виконують певні функції, а саме:

• засобу обігу — як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарів та послуг;

• рахункової одиниці — засобу кількісного виміру та порівняння відносних вартостей товарів на ринку;

• засобу збереження вартості — засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому;

• засобу платежу — засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі.

1.3 Грошові  агрегати

Сукупність загальноприйнятих  засобів платежу, що випущені банківською  системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається трансакційними витратами — тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, одні фінансові активи можна обміняти на інші. Чим більшими є трансакційні витрати обміну активу на гроші, тим нижчим буде рівень ліквідності даного активу. У відповідності з рівнем їхньої ліквідності, фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошові агрегати — це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Склад і кількість застосовуваних агрегатів визначається насамперед особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

АГРЕГАТ М1 містить: готівкові гроші в обігу; трансакційні (чекові) депозити, у тому числі — вклади до запитання та нау-рахунки; дорожні чеки. Готівкові гроші в обігу охоплюють суму монет і банкнот, яку небанківські економічні агенти тримають поза банками. Готівкові гроші і чекові вклади, які є власністю держави (уряду), центрального банку або депозитних інститутів, в агрегат М1 не входять. Агрегат М1 акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу — це гроші, які безпосередньо використовуються для обслуговування угод в економіці. М1 відповідає базовому визначенню грошей і являє собою пропозицію грошей у вузькому визначенні.

Інші високоліквідні фінансові активи утворюють квазігроші. Вони не функціонують безпосередньо  як засоби платежу і є предметом певних обмежень з боку банків на їх обмін за вимогою вкладників і на строк платежу. Але квазігроші можуть швидко і без ризику значних фінансових втрат перетворюватися в готівкові гроші або трансакційні депозити. Вони є складовою частиною грошових агрегатів М2 і МЗ.

АГРЕГАТ М2 — це гроші М1 "плюс" заощаджувальні депозити; невеликі строкові депозити; одноденні угоди про зворотний викуп; одноденні позички в євродоларах; акціонерні рахунки домогосподарств у взаємних фондах грошового ринку; депозитні рахунки грошового ринку. Агрегат М2 охоплює активи, які є ліквідними засобами накопичення купівельної спроможності, і являє собою пропозицію грошей в широкому визначенні. Гроші М2 є найближчими субститутами грошей у вузькому визначенні. При перетворенні грошей М2 в гроші М1 виникають збитки, пов'язані з втратою доходу (процента) на ці фінансові активи.

АГРЕГАТ МЗ — це гроші М2, а також депозитні сертифікати, строкові угоди про зворотний викуп, строкові позички у євродоларах, акціонерні рахунки інституціональних інвесторів у взаємних фондах грошового ринку.

АГРЕГАТ L містить гроші МЗ "плюс" банківські акцепти; комерційні папери; казначейські векселі; заощаджувальні облігації Казначейства.

Аґреґати МЗ та L складають фінансові активи, які можуть використовуватись як інвестиції, і тому вони найдалі перебувають від коштів трансакційного характеру — грошей М1. Особливістю цих фінансових активів є те, що збитки, які виникають при їхньому перетворенні у гроші М1, можуть приймати дві форми: по-перше, втрата доходу на ці фінансові активи; по-друге, зміна (зменшення) ринкової ціни цих активів. Структура і розміщення грошової маси залежить від таких факторів, як розвиненість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів (інструментів) фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо. Тому в перехідних економіках структура грошової маси значно відрізняється від її структури в розвинутих країнах.

Згідно класифікації, що використовується в Україні, грошові  агрегати визначаються таким чином:

АГРЕГАТ М1:

1) гроші поза банками  (С);

2) кошти на розрахункових  і поточних рахунках (D).

 АГРЕГАТ  М2 = М1 +....

1) строкові депозити;

2) кошти на рахунках  капітальних вкладень підприємств  та організацій;

3) кошти Держстраху;

4) валютні заощадження. 

АГРЕГАТ МЗ=М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові аґреґати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

РОЗДІЛ 2. Інфляція її види та суть

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана навіть із виникненням грошей, із функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від  латинського inflatio - розбухання ) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.

Найбілш лаконічне визначення інфляції — зростання загального рівня цін, білш загально — переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

Однак трактовку інфляції як переповнення грошового обігу знеціненими паперовими грошами  не можна вважати повною. Інфляція хоча воно проявляється тільки у рості товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства.

Одночасно, інфляція —  одна із найбільш гострих проблем  сучасного розвиткуекономіки практично  у всіх країнах світу особливо в нашій державі.

Суть інфляції заключається в тому, що національна  валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.

Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту  поряд із грошима.

Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією.

Прикладом тому є енергетична  криза 70-тих років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в  десятки разів, а на інші види товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7-9 %.

Незалежно від стану  грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання  продуктивності праці, циклічних або  сезонних коливань, структурних здвигів  в системі відтворення, монополізації  ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон’юктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладиі. З переліченого видно, що не всякий ріст цін — інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.

Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають  у фазі кризи, потім знову зростають  у наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці за умои інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі  випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку — інфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна  вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

Таким чином до найважливіших  інфляційних причин зросту цін можна відносити наступні:

1. Диспропорціональність — незбалансованість державних витрат і доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкарського верстата”, що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція. У  нашій державі це мало місце у період “ходіння” купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці — гривні.
2. Інфляційно небезпечні інвестиції — переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможнього попиту, і як наслідок — збільшення грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.На данний час для України це не актуально. Окрім питань пов’язаних із чорноморським флотом і повернення України до ядерної держави.
3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частки.Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки огополіс зацікавленний у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.
4. Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв’язки тої або іншої країни. Можливості у боротьби у державі доволі-таки обмежені.Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідни, одночасно “тормозить” експорт.
5. Інфляційні очікування — виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб’єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре подорожчення.Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаютьв ціну своїх товарів прогнозуємий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993-1995 роках.

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах. Так, під час війн держава часто випускала велику кількість незабезпечиних паперових грошей для покриття воєнних витрат. За останні 20-30 років інфляція стала хронічною хворобою економіки багатьох країн світу.

Інфляція може протікати помірно  — бути повзучою, в умовах якої ціни зростають не більше, ніж на 10% в  рік. Багато сучасних економістів, в  тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса, вважають таку інфляцію необхідною для ефективного  економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту.