ВСТУП

       Актуальність  теми. Важливу роль у досягненні сталого економічного розвитку держави відводиться грошово-кредитній політиці, основною метою якої є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Ефективність грошово-кредитної політики визначається, передусім, збалансованістю попиту і пропозиції на гроші, виваженим контролем динаміки та структури агрегатів грошової маси.

       Обсяг та склад грошової маси, яка є  одним з основних об’єктів монетарного  регулювання, характеризує сучасний перебіг  соціально-економічних процесів у країні та впливає на мікро- і макроекономічні процеси в державі: різке її зростання може призвести до збільшення інфляції, скорочення обсягів виробництва, погіршення стану платіжного балансу, зниження рівня зайнятості та доходів населення.

       Однією  з передумов фінансової стабільності в країні є збалансованість попиту та пропозиції на гроші, тобто відповідність  обсягу грошової маси потребам економіки. Дослідження динаміки та структури грошової маси дає можливість, по-перше, проаналізувати попит та пропозицію на гроші, оцінити їх збалансованість і викрити можливі диспропорції; по-друге, виявити недоліки монетарної політики держави, яку вона застосовує для забезпечення зростання грошової маси; по-третє, обґрунтувати управлінські рішення щодо збалансованості попиту і пропозиції грошей з огляду на поведінку суб’єктів господарювання та населення.

       Тому  дослідження грошової маси є важливим і актуальним питанням, особливо під час фінансової кризи у нашій країні.

       Проблеми  державного регулювання грошової маси досліджували такі провідні українські вчені-економісти, як О. Василик, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Лагутін, В. Лисицький, І. Лютий, В. Міщенко, А. Мороз, П. Нікіфоров, А. Пересада, М. Пуховкіна, М. Савлук, В. Стельмах, А. Чухно, В. Ющенко та ін.

      Мета  дослідження. Полягає у вивченні економічної суті грошової маси, грошових агрегатів, оцінка їхнього стану на сучасному етапі, а також в узагальнені висновків по даній проблемі.

      Мета  роботи зумовлює виконання таких  завдань:

• дослідити поняття грошової маси та її структури;

• визначити сутність грошового агрегату та методики поділу грошової маси на агрегати;
• вивчити  сутність закону грошового обігу;

• проаналізувати динаміку змін обсягів грошової маси в Україні;

• дослідити методи регулювання грошовою масою країни;
• окреслити шляхи стабілізації грошової маси в Україні.

        Об’єктом дослідження є грошова маса та грошова база в Україні.

      Предметом дослідження є теоретичні та методичні аспекти питань динаміки і структури грошової маси, методів її регулювання, шляхів стабілізації

      Дана  робота складається з п’яти розділів, у яких розглядаються такі питання: поняття грошової маси та її структури, закон грошового обігу, динаміка змін обсягів грошової маси, методи регулювання та шляхи стабілізації грошової маси в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1

Поняття грошової маси КРАЇНИ та її структура

      Грошовий  оборот забезпечується певною масою  грошей, величина якої є важливою характеристикою  стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить – на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.

      Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності.

      У зарубіжній літературі до 30-х років XX ст. панувало уявлення про грошову  масу як сукупність залишків металевих  грошей і розмінних банкнот у  розпорядженні суб'єктів обороту. Усі інші грошові інструменти – нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо – виділялися у поняття «засобів обігу» і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.

      У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб'єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці.

      Саме  життя теж довело (на Заході –  раніше, в СРСР – пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі  готівкові знаки, а й депозитні  гроші – спочатку короткострокового  характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо). Це зумовлено головним чином неоднозначними, суто емпіричними підходами до визначення самої сутності грошей, яка може змінюватися залежно від цілей аналізу і використання певного елемента грошового обороту. Отже, і в саму грошову масу вони можуть включатися чи виключатися з неї відповідно до конкретної ситуації.

      Зарубіжна економічна наука та практика дали достатньо розгорнуте й обґрунтоване трактування і статистичне визначення грошової маси, які ефективно використовуються в регулятивній практиці. Перехід України до ринкової економіки робить надзвичайно актуальним вивчення і використання цього досвіду в нашій практиці.

      Виходячи  з викладеного вище розуміння  сутності грошей та грошового обороту, під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

      Отже, грошова маса – це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.

      Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг  у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання – динаміка руху обсягу та структури.

      У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

• за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;
• за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);
• за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;
• за територіальним розміщенням та ін.

      Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає  однозначного розуміння ступеня  ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

      Оскільки  грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.

      Насамперед  грошову масу можна поділити на дві  частини – активні гроші, які постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або "квазі-гроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов. Структура грошової маси відображає структуру і рівень розвитку економіки країни. У розвинутих країнах на готівку припадає лише 5-10 % грошової маси, а в Україні поза банками обертається близько 50 % готівки.

      Зі  сформульованого випливає дуже важливий принцип грошового обігу –  обмеження грошової маси реальними  потребами обігу. Звідси можна зробити  висновок, що у підтриманні рівноваги  в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Основну частину грошової маси становлять різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки.

      Грошова маса в наш час формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

      Грошовий  агрегат – це визначена законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів.

      Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:

      1) грошова маса включає не лише  готівкові гроші, а й депозитні;

      2) уся грошова маса поділяється  на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості;

      3) сукупна грошова маса включає  також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

      Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

      Агрегат М1 – це грошова маса у вузькому розумінні. Він включає найбільш ліквідні форми грошей – готівкові гроші та банківські внески до запитання (трансакційні депозити).

      Агрегат М2 включає грошові форми агрегату М1, а також строкові та ощадні внески в комерційних банках.

      Агрегат М3 включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів.

      Базилевич В.Д. відзначає, що залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у такі грошові агрегати M0, М1, M2 M3, L (рис. 1.1). 
 
 
 
 
 

      Рис. 1.1. Агрегатні показники грошової маси

      В окремих країнах, наприклад в  США, банківська статистика виділяє  ще й агрегат М4, який складається з М3, а також банківських акцептів, комерційних паперів, державних цінних паперів та деяких інших форм фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

      Отже, грошовий агрегат – це специфічний  показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії – п'ять, у Німеччині – три.

      У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, M1, M2, М3.

      Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

      Агрегат M1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

      Агрегат M2 – це гроші в агрегаті M1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

      Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті M2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

      Наведені  грошові агрегати відрізняються  між собою не тільки кількісно, а  й якісно. Так, агрегат M1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.

      Пильної уваги заслуговує також агрегат  М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату M1, але  оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.

      В інших грошових агрегатах (M2, М3) ураховані  також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат.

      Водночас  агрегат М0 – найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент – готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

      Показник  грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

      Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

      Величину  грошової бази можна визначити за формулою:

      Г_б = Г_вип + Г_рез

      де  Г_вип – сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

          Г_рез – сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

      Перший  елемент (Г_вип) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 – більший на суму готівки в касах банків.

      Другий  елемент (Г_рез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів M1, M2, М3. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів – це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, тобто за рахунок Г_рез, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

      В Україні маса грошей в обороті  після грошової реформи 1996 p. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки.

      Доцільно  привести методику поділу грошової маси на агрегати, яка застосовується у США.

      Федеральна  резервна система (ФРС), що є центральною владою у банківській справі і відповідає за монетарну політику в США, провела багато досліджень у сфері визначення грошей. Ця проблема стала особливо важливою, бо значні фінансові інновації створили нові типи активів, які можна віднести до грошей. З 1980 p. ФРС видозмінювала визначення грошей декілька разів і встановила показники пропозиції грошей, які відомі як грошові агрегати (табл. 1.1).

      Таблиця 1.1

Показники грошових агрегатів в США

      Найвужче  визначення грошей, яке повідомляє ФРС, є M1. Це визначення відповідає тому, що пропонується теоретичним підходом, і містить в собі готівку, вклади на поточних рахунках та дорожні чеки. Ці активи, безперечно, є грішми, бо вони безпосередньо можуть використовуватися як засіб обміну. До середини 70-х років тільки комерційним банкам дозволялося відкривати поточні рахунки і не дозволялося сплачувати по них будь-який процент. Завдяки фінансовим інноваціям державне регулювання змінилося таким чином, що іншим видам банків, таким, як ощадні і позичкові асоціації, взаємні ощадні банки і кредитні спілки, надано права відкривати поточні (чекові) рахунки. Крім того, банківські інституції можуть відкривати інші чекові депозити, такі, як нау-рахунки (обігові накази про вилучення), супер-нау-рахунки і ATS (рахунки автоматичного перерахування грошей), по яких дійсно виплачуються проценти. У таблиці 1.1 перелічені активи, що містяться у грошових агрегатах. І безстрокові вклади (поточні рахунки, по яких не виплачується процент), і інші чекові депозити містяться у показнику М1.

      Грошовий  агрегат М2 додає до М1 такі активи, що мають риси виписки чеків (депозитні  рахунки грошового ринку і  взаємні фонди грошового ринку) та інші активи (строкові депозити малого номіналу, ощадні депозити, одноденні угоди про взаємний викуп і одноденні позички в євродоларах), що мають виняткову ліквідність, бо можуть перетворитися у готівку дуже швидко за дуже незначних втрат вартості.

      Грошовий  агрегат М3 додає до М2 активи з  трохи меншою ліквідністю, такі, як строкові вклади великого номіналу, довгострокові  угоди про взаємний викуп, строкові євродолари і інституційні титули власності  взаємних фондів грошового ринку.

      Останнім  показником є L, який насправді є не показником грошей, а радше вимірником високоліквідних активів. Даний показник додає до М3 декілька видів цінних паперів, зокрема високоліквідні облігації, такі, як короткострокові цінні папери Державної скарбниці, комерційні векселі, ощадні облігації та банківські акцепти.

      Отримання однозначного правильного визначення грошей видається дуже важливим. І  ось чому має неабияке значення те, який саме грошовий агрегат політики і економісти вибирають як точний показник грошей.

      Вимірники пропозиції грошей забезпечують чорно-біле, тобто однозначне рішення щодо питання, чи актив є грішми і чи його слід повністю включати або не включати взагалі. Проте ця відмінність не завжди така чітка. Оскільки всі активи характеризуються певним ступенем «грошовості», тобто певним ступенем ліквідності, можна стверджувати, що певна частка кожного активу функціонує як гроші. Наприклад, ступінь грошовості у фондах грошового ринку, що дозволяє виписувати чеки з певним обмеженням щодо вашої суми, може тлумачитися як 60 %, тоді як вклад на ощадний рахунок розглядається як гроші на 40 %. Тоді можна визначити пропозицію грошей, враховуючи не лише компоненти М1, але також і 60 % фондів грошового ринку і 40 % ощадних депозитів: М1 + 0,60 (фонди грошового ринку) + 0,40 (ощадні депозити).

      Вимірник  пропозиції грошей, для розрахунку якого застосовується вище описаний підхід, називається зваженим грошовим агрегатом, бо кожний актив отримує  різну вагу (наприклад, 1 для М1, 0,60 для фондів грошового ринку і 0,40 для ощадних депозитів), коли їх підсумовують. Дослідження ФРС укупі з іншими дослідженнями, дозволили розробити показники грошей, що, здається, прогнозують інфляцію і ділові цикли трохи краще, ніж традиційні показники. Тільки час покаже, наскільки успішними в майбутньому будуть грошові агрегати, що створені за цим підходом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2

ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ  ТА ЙОГО ВПЛИВ 

НА  ГРОШОВУ МАСУ КРАЇНИ

     Грошовий  обіг підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в  тому, що протягом даного періоду для безінфляційного  обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф — фактична маса грошей в обігу, а Мн — об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

     Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового  обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю  форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю  формування їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону.

     Якщо  виходити з принципу монізму в  трактуванні сутності грошей, єдності  процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі  форми грошей, які обслуговують потреби  обігу, а вимоги закону грошового  обігу поширюються на всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.

     Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою: