Грошова система та її елемети

Вступ

 

Всі ми поступово звикаємо до стабільної національної грошової одиниці малопомітних коливань її валютного курсу та незначних  змін цінової динаміки. Наскільки  міцна ця стабільність? Це питання, поза сумнівом, турбує не лише кожного  пересічного громадянина та суб’єктів  господарювання, а й фахівців, безпосередньо  причетних до грошово-кредитної  політики, зокрема членів Ради Національного  банку, які разом з правлінням НБУ опікуються вищезазначеною проблемою. Враховуючи світові тенденції зменшення ролі готівкових грошей, українським органам влади доцільно здійснювати заходи, направлені на створення національної масової системи електронних платежів для населення.

Об'єктом дослідження  даної роботи є грошова система. Предметом є функціонування грошової системи в Україні.

Метою даної роботи є дослідження функціонування грошової системи в Україні..

Для досягнення мети роботи необхідно виконати такі завдання, як:

• аналіз теоретичних основ функціонування грошової системи;
• дослідження функціонування елементів грошової системи в Україні;
• аналіз проблем та перспектив функціонування грошової системи, та її елементів зокрема, в Україні.

Методами досягнення поставлених завдань є аналітичні, порівняльні, спостережні, статистичні, дослідницькі.

Актуальність  дослідження грошової системи також  підтверджується

необхідністю оцінки монетарного  інструментарію Національного банку України, що використовується для регулювання грошової системи.

В результаті наведених нижче даних має бути зрозумілий сучасний стан функціонування грошової системи та її елементів в Україні.

 

 

 

 

Розділ1. Теоретичні основи функціонування грошової системи  України

1. . Суть грошової системи та її призначення

 

Грошова система  — це форма організації грошового  обороту в країні, установлена  загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

З огляду на те, що організація  грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального  функціонування кредитних грошей є  одним з основних завдань банківської  системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської  системи і може  розглядатися  як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних  відносин грошова система — явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

• системи безготівкових розрахунків;
• валютної системи;
• системи готівкового обігу.

Кожна із названих підсистем має свій особливий  об’єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Оскільки  грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище  грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава  формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім  впливам, коли вони загрожують інтересам  національної економіки. Наявність  такої суверенної грошової системи  є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Кожна держава  використовує гроші як один з важливих елементів впливу на економіку. За допомогою  грошей держава здійснює контроль за господарюванням країни, за мірою  праці і споживання. Держава планує та законодавчо регулює грошовий обіг. Здійснення повноважень органів  управління загальної і спеціальної  компетенції у сфері регулювання  грошового обігу припускає виділення  та закріплення грошової системи, її елементів, які в динаміці і виражають  зміст грошового обігу. Грошова  система може розглядатися у двох аспектах.

По-перше, як конкретно-історичний тип організації  грошових відносин, що відображають стан еволюції організаційно-правової форми  грошового обігу. Тип грошової системи  виражає характер зв'язку між загальним  еквівалентом та грошима, які знаходяться  в обігу, що формувалися спочатку стихійно, а пізніше регулювалися на законодавчому рівні. Такий тип  грошової системи характеризує певний етап еволюції грошових відносин і, як зазначають деякі вчені, визначається металом, прийнятим у країні як база грошового обігу.

По-друге, грошова  система виступає як форма грошового  устрою на території окремої держави, що характеризується переважно через  систему внутрішньодержавних грошових відносин. Грошова система, будучи державно-правовою формою організації грошового обігу, припускає адекватне законодавче регулювання. Зміст грошової системи необхідно розглядати як внутрішню організаційно-правову форму грошового обігу.

У грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальна характеристика елементів  грошової системи

 

Грошова система містить  низку елементів, їх визначає законодавство  кожної країни.

Загальними  для грошових систем усіх без винятку  країн є такі елементи:

1. найменування грошової одиниці;
2. масштаб цін;
3. види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
4. регламентація безготівкових грошових розрахунків;
5. регламентація готівкового грошового обороту;
6. регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
7. державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

1. Грошова одиниця встановлюється  законодавством кожної країни  з урахуванням історичних особливостей  її розвитку та національних  традицій. Найменування грошової  одиниці, як правило, пов'язується  з історією країни. Коли молоді  держави створюють нові грошові  системи, назви для своїх грошових  одиниць (національних валют)  вони шукають у своїй історії  чи в історії корінної нації  відповідної країни. Так, зокрема,  учинила й Україна. Нову національну  валюту рішенням Верховної Ради  України названо гривня. Таку  назву мала грошова одиниця  Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в X-XI ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

2. Масштаб цін – це  технічна функція грошей, спосіб  вираження вартості (ціни) товарів  у грошових одиницях. Масштаб  цін установлюється і змінюється  у законодавчому порядку. При  металевому грошовому обігу масштаб  цін являє собою вагову кількість  металу, прийняту в даній країні  за грошову одиницю. Нині масштаб  цін складається стихійно та  використовується для порівняння  вартостей товарів через їх ціни.

Для держави невигідно  мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді  проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією.

3. Види грошових знаків, що застосовуються в національній  грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними  актами і мають статус законного  платіжного засобу на її території.  До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети  та розмінна монета (білонна), яка  використовується для зручності  обслуговування роздрібного товарообороту. 

Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу  вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного  угруповання). Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

4. Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту. Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

5. У готівковому грошовому обороті  теж є багато питань, які не  вирішуються в межах розглянутих  вище елементів грошової системи  (найменування грошової одиниці,  види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи  на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від  підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і  контролю операцій з готівкою. Хоч  ці заходи певною мірою обмежують  право власності особи на її грошові  кошти, законодавство змушене йти  на такі обмеження.

6. Регламентація режиму валютного  курсу та операцій з валютними  цінностями - надзвичайно важливий  і ефективний елемент грошової  системи. В усіх країнах він  активно використовується для  захисту і забезпечення сталості  національної валюти.

Складовою національної грошової системи країни є національна  валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна  система - це форма організації економічних  зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні  ресурси країни. Національна валютна  система охоплює такі елементи:

- національна валюта - грошова  одиниця держави. Вона існує  як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій  (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні  та центральні банки. У післявоєнний  період головними формами світових  грошей стали резервні валюти  та міжнародні грошові одиниці - СПЗ та ЕКЮ.

- валютний паритет як  основа валютного курсу;

- режим курсу національної  валюти.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в  грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва  та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів: курс, фіксований щодо однієї валюти; курс, фіксований щодо кошика валют; курс з обмеженою гнучкістю; курс із керованою гнучкістю; незалежно  плаваючий курс. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати  режим з керованою гнучкістю.

7. Організація обороту  грошей звичайно покладається  чинним законодавством на банки.  Це одна з важливих функцій  банків, яку вони виконують у  процесі розрахунково-касового обслуговування  клієнтів. Проте важлива роль  грошового обороту, переплетіння  в ньому інтересів окремих  економічних суб'єктів та суспільства  в цілому вимагають державного  нагляду і контролю за виконанням  банками вказаної функції. Кожна  держава покладає це завдання  на спеціальні органи регулювання  грошового обороту та контролю  за дотриманням законодавства  з монетарних питань. В Україні  таким органом є Національний  банк України, що передбачено  Конституцією та Законом "Про  Національний банк України". Інші  органи державного управління  економікою – Кабінет Міністрів,  Міністерство економіки, Міністерство  фінансів, реалізуючи свої заходи  економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий  оборот. Проте свої регулятивні  дії в монетарній сфері вони  повинні координувати з НБУ.

 Грошова система забезпечує  правову та організаційну базу  для розроблення та реалізації  грошово-кредитної (монетарної) політики  в країні. З цього погляду монетарну  політику можна розглядати як  продукт функціонування грошової  системи. Тому успішна реалізація  цілей монетарної політики є  одночасно свідченням ефективного  функціонування грошової системи.  І навпаки, не можна вважати  ефективною грошову систему, якщо  в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Створення та етапи розвитку грошової системи України

 

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні  кроки щодо створення власної  грошової системи були зроблені після  виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою – рублями.

Паралельне  використання в 1992 р. двох валют – старої і нової –  зумовлювалося рядом обставин:

• Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;
• на межі 1991—1992 рр. Україна слідом за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії; Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові  знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і  уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків — купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд  зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів  обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні  переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався  навіть вище від рубля. Наявність  в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення  і використання на російському ринку  для закупівлі потрібних Україні  сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко  затягувати паралельний обіг рубля  і купоно-карбованця.

Проте паралельний  обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися  значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового  обороту на початку запровадження  купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв’язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування – на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів — російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти — рубля.

Щоб послабити  негативні наслідки паралельного обігу  двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

-   створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

-   розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

-  відпрацювання механізму централізованого регулювання банківських резервів;

-     запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

-     розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

-   створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

-  розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

-  розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

-  розвиток інфраструктури валютного ринку і формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

-   порядок регулювання валютного курсу;

-   створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993—1996 рр. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським  карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій —  функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів  до накопичення грошей як джерела  інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці — гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця – гривня та її сота частина – копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні

1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз функціонування грошової системи України

2.1 Аналіз організації готівкового обігу в Україні, як елемента грошової системи.

 

Протягом  останніх років у всьому світі спостерігається стала тенденція до зростання обсягів готівки в грошовому обігу національних валют. Найвищими темпами обсяги готівки зростали в 2004-2008 рр. Так, за зазначений період вони збільшилися в Англії в 1,3 раза, в Китаї та в країнах Єврозони – в 1,7 раза, в Росії – в 5,3 раза, в Україні – в 4,7 раза [1].

Подібна тенденція обумовлена домінуючим становищем готівки у структурі платіжних інструментів, що використовуються населенням безпосередньо при здійсненні розрахунків за придбані у роздрібній торгівлі товари та надані послуги. В економічно розвинутих країнах, незважаючи на розвинену систему електронних платежів, частка готівки залишається дуже високою. Наприклад, у США вона становить біля 75 %, у країнах Європи – 76-86 %, в Японії – близько 90 %. Незалежні експерти прогнозують, що в 2012 р. готівка обслуговуватиме 2/3 роздрібних платежів у світі [2].

Пояснюється таке становище низкою переваг здійснення розрахунків готівкою перед проведенням подібних операцій шляхом безготівкових платежів, сума яких дорівнює або нижча за їх собівартість.

До  переваг готівкових розрахунків  з упевненістю можна віднести:

1) універсальність готівки як засобу платежу;

2) легкість використання;

3) обов’язковість до приймання при здійсненні платежів на всій території держави в будь-який час;

4) дотримання  анонімності при здійсненні розрахунків  тощо [3].