Міністерство  освіти і науки України

Харківський державний університет будівництва  та архітектури

Кафедра Економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Економічна теорія»

на тему: «Грошовий обіг та його закони. Грошова  система країни»

      Виконав:  ст. гр. ТВГ–25 

                                                                                                 Вощанікін А.Г.

      Перевірив:

                                                                                                 Гайворонський О. А. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків 2008

Зміст 

Вступ…………………………………………………………...………………......3

1. Система грошового обігу та еволюція її типів……..………………………..4 2. Закони грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу...........13 3. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової 

     економіки……..…………………………………………………………...…..21

Висновок…..…………………………………………………………………..….33

Використана література….……………………………………………………...35 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ. 

     Сучасний  стан економічної ситуації в Україні  визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово – кредитну політику держави.

     Важлива роль у цьому процесі відводиться  грошовому обігу, його регулюванню  та використанню в коригуванні поведінки суб’єктів грошово – кредитного ринку.

     Гроші відносяться до тих особливих  історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній  думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб’єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв’язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв’язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

     Відображаючи  рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно – грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово – кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

     Впровадження  гривні – не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об’єктивна закономірність суспільного поступу.

     Об’єктивна  необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов’язаними з потребами  мати гроші як товар товарів і  мірило суспільної вартості усіх виробів  і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнародному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється на основі замкнених технологічних циклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

     А коли влада ставить перед собою  стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельної сили. Така орієнтація обов’язкова для будь – якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

     Вибір тем і структури викладу зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні дінамичного розвитку національної економіки України та її взаємодії з іншими суб’єктами світового ринку на основі спільного розв’язання економічних, соціальних та екологічних проблем.

     Метою роботи стане вивчення соціально  – економічних та організаційно – економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та практичними навичками використання закономірностей функціонування грошових систем.

     Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі  акти, вітчизняні літературні джерела, та періодичні видання.  

1. Система грошового  обігу та еволюція  її типів. 

     У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів  і продуктів, який опосередковується  відповідним обігом грошей. Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

     Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

     У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні  і грошові потоки.

     У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

     Базова  модель грошового обігу включає  в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;
2. банки;
3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.

 продукти

 продукти

      гроші

      гроші 
 

      ресурси ресурси 

     Потоки  товарів і послуг на цьому малюнку  спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти  часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила).

      Вихідним  і кінцевим пунктом моделі, через  який здійснюється кругообіг готівки  і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

      Потоки  економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і  споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

      Базова  модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

      Грошова система – це визначена державою форма організації грошового  обігу, що історично склалася й регулюється  законами цієї держави. Її основу становить  сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

      Кожна промислово розвинена країна має  власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об’єктивних  потреб забезпечення нормального товарно  – грошового обігу і національно – історичних та політичних особливостей розвитку  країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

      Водночас  кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наружні елементи:

1. грошову одиницю
2. види державних грошових знаків;
3. масштаб цін;
4. валютний курс;
5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;
6. регламентацію безготівкового грошового обігу;
7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;
8. державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне регулювання.

     Розгляньмо  докладніше ці спільні елементи грошових систем.

1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий

знак, що є засобом виміру та вираження  цін усіх товарів. Як правило, грошова  одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн  для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

     Наявність авторитетної національної грошової одиниці  та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і як валюта.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у

грошовій  системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної

вартості  у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної реформи 1976 – 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу.

     Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно  складається під впливом взаємодії  попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями

(валютами) різних країн, що визначається  їх, купівельною силою. Валютний  курс характеризується еквівалентною  сумою, ціною грошової одиниці  однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

     Залежно від типу грошової системи, рівня  розвитку ринкових відносин, економічного і соціально – політичного  стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.    

     Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

     У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція

держави і НБУ, яка реалізується через:

     1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

     2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

     3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

     Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності зобов’язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації

міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі функції:

• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;
• складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;
• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;
• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
• визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

     Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

• надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;
• відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків – кореспондентів;
• купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;
• зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
• розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;
• проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне

регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

     У відповідності з цими завданнями НБУ:

• здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним 
  документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою України;
• монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;
• виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;
• встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;
• створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
• визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;
• встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;
• здійснює нагляд за діяльністю банків;
• аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;
• організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських операцій;
• здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.

     Отже, сучасна грошова система характеризується:

• відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію золота;
• переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;
• збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у вигляді казначейських квитків;
• випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;
• розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;
• зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

     Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1. залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:
1. ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
2. неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;
2. залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:
1. грошові системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;
2. грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.
3. залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

1. якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

     Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і систему  нерозмінних кредитних грошей.

     Біметалева  система грошового обігу діє  тоді, коли роль загального еквіваленту  закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

     За  паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними монетами стихійно (автоматично) складається  вагове і цінове співвідношення, яке  держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам функцію законного платіжного засобу.

     Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б) використання у функції міри вартості одночасно  двох металів суперечило природі  даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають з обігу більш вартісні”.

     Оскільки  біметалізм породжував нестабільність грошової системи і труднощі при  визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

     Монометалізм  – грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним  еквівалентом і основою грошового  обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.