Грошовий ринок і принципи його функціонування

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

І Сутність та специфіка функціонування грошового ринку…………………...5

ІІ Суть і структура грошового ринку…………………………………………..12

ІІІ Рівновага на грошовому ринку. Рівноважна процентна ставка ………….16

IV Діяльність банків на грошовому ринку.……………………………………19

V Грошова реформа та становлення грошового ринку України……………..22

Висновок…………………………………………………………………………24

Список використаних джерел………………………………………………...30

Вступ

Що являє собою грошовий ринок, які його специфічні особливості та економічні функції? Чим ринок грошей відрізняється від фінансового ринку? Ці питання неодноразово трактуються в економічній літературі. З деяких із них упродовж багатьох років між різними вченими-економістами ведеться гостра дискусія.

В економічній літературі немає  чіткого, однозначного тлумачення поняття  “грошовий ринок”, воно багатьма економістами часто ототожнюється із терміном “фінансовий ринок” [2, 7].

В Україні цей ринок тільки розпочали  серйозно досліджувати. Одними з найперших грошовий ринок ґрунтовно взялися аналізувати А.С. Гальчинський, М.І. Савчук.

А.С. Гальчинський вважає, що грошовий ринок це самостійний механізм урівноваження  попиту і пропозиції грошей [3, 24]. Він називає цей ринок монетарним і дає йому визначення: “Монетарний ринок (ринок грошей) є мережею спеціальних (банківсько-фінансових) інститутів, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар, їх взаємне врівноваження”. У поданому визначенні відображено функціональне призначення цього ринку ─ врівноваження попиту і пропозиції на гроші. Жоден інший ринок, у тому числі й фінансовий, такої функції виконувати безпосередньо не може. Воднораз два моменти у цьому твердженні дискусійні. По-перше, якщо монетарний ринок асоціюється лише з ринком грошей, у ньому не залишається місця для ринку капіталу (хоч сам А.С. Гальчинський визначає, що ринок капіталу теж грошовий, а тому є складовою монетарного ринку). По-друге, торгівля грошима може здійснюватися і поза межами банківсько-фінансових інститутів.

На мою думку, купівля-продаж грошей на цьому ринку скоріше за все  явище абстрактне, уявне і навіть віртуальне, ніж реальне. Реально  продаються і купуються цінні  папери, банківські депозити і т. д., що й формує попит і пропозицію грошей. Тому доцільніше робити наголос на розумінні грошового ринку як такого, де формуються попит та пропозиція, а не лише купівля-продаж грошей.

          Курсова  робота на тему “Грошова економічна система: грошовий ринок та принципи його функціонування” присвячена проблемам функціонування грошового ринку України, а також його структури зокрема.

Об‘єктом дослідження курсової роботи є грошовий ринок.

Предметом курсової роботи є функціонування грошового  ринку в Україні.

Метою даної роботи є дослідження її предмету.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання, як:

• аналіз теоретичних основ функціонування грошового ринку;
• дослідження функціонування структури грошового ринку в Україні;
• аналіз структури попиту та пропозиції в Україні;
• дослідження рівноваги на грошовому ринку.

Методами досягнення поставлених у курсовій роботі завдань є: аналітичні, порівняльні, спостережні, статистичні, дослідницькі.

В результаті наведених у курсовій роботі досліджень має бути зрозумілий сучасний стан функціонування грошового  ринку в Україні.

І Сутність та специфіка функціонування грошового ринку

Грошовий ринок ─ частина, структурний елемент національного ринку країни, на якому здійснюється купівля (продаж) грошей через купівлю-продаж боргових зобов’язань, інших цінних паперів. Акт купівлі-продажу грошей, по суті, є операцією кредитною, оскільки суб’єкт, який купує боргове зобов’язання, здобуває у такий спосіб боргову вимогу до того, хто видав зобов’язання, і можливість отримувати від нього відсотки. Таким чином покупці боргових зобов’язань фактично дають гроші в позику під відсоток.

Для кращого усвідомлення сутності грошового ринку важливо  з’ясувати такі його структурні елементи, як об’єкт, суб’єкти та інструменти.

Об’єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об’єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційного продажу на товарних ринках. Продаж грошей відбувається переважно у формі кредитування. Продавець виступає у ролі кредитора, покупець ─ у ролі позичальника. Операція продажу грошей не є еквівалентним обміном однакових цінностей, не веде до витрат продавцем права власності на відповідну суму грошей і тому повинна передбачати механізм забезпечення цього права й повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які називають фінансовими інструментами [14, 76-77].

Інструментами грошового ринку є певні носії зобов’язань покупців грошей перед їх продавцями та одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців. Інструменти можуть мати різноманітні форми ─ це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо. Для продавців грошей всі вони є об’єктами грошових вкладень або фінансовими активами, які здебільшого продаються і купуються на ринку. Ставши власниками фінансових активів, ці суб’єкти дещо змінюють і свій статус на ринку ─ вони здійснюють продаж фінансових активів, а не купівлю грошей. Для них об’єктом ринку стають ці активи, а гроші лише посідають своє традиційне (для товарних ринків) місце ─ посередників в обміні. З цієї позиції грошовий ринок набуває вигляду ринку фінансових активів або фінансового ринку.

Інструменти грошового  ринку самі можуть набувати здатності  до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку у самостійні ринки ─ цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов’язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб’єктів.

Суб’єкти грошового ринку ─ це будь-які економічні структури ─ фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники. Кожний з них може виступати або в ролі продавця грошей (кредитора), в ролі покупця (позичальника), або в тій чи іншій одночасно, як, наприклад, банки та інші фінансові посередники.

Умовний характер має  і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє  її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживчою вартістю ─ здатність приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих виробничих потреб. Чим більша буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів. З викладеного вище стає зрозумілою внутрішня єдність грошового і фінансового ринків. Вони мають спільні просторові вежі. На ці ринки діють одні й ті ж суб’єкти, багато спільного є між їхніми об’єктами та інструментами. Схоже у них і функціональне призначення ─ забезпечити капіталізацію вільних (тимчасово чи постійно) грошових засобів у юридичних та фізичних осіб.

Внутрішня єдність грошового  і фінансового ринків дає підстави для застосування єдиних критеріїв класифікації кожного з них. Тому у літературі часто одні і ті ж сегменти виокремлюються як у грошовому, так і у фінансових ринках. Це стосується перш за все таких сегментів, як ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів, ринок банківських позичок.

Внутрішня єдність грошового  і фінансового ринків не виключає певних відмінностей між ними, хоч вони стосуються лише деяких їхніх ознак. Якщо на грошовому ринку об’єктом виступають гроші, а інструментом їх реалізації ─ фінансові активи, то на фінансовому ринку ─ навпаки: об’єктом виступають фінансові активи, а інструментом їх реалізації ─ гроші як і на традиційних товарних ринках. На фінансовому ринку дещо складніше, ніж на грошовому, проявляється ціна. На величину й динаміку останньої впливають не лише банківський процент як базова ціна грошового ринку, а й попит і пропозиція на самому ринку фінансових активів. Тому з позиції фінансового ринку курсова ціна фінансових активів може істотно відхилятися від банківського процента.

Надзвичайно складна  сутність та певна умовність грошового  ринку істотно ускладнюють розуміння  його функціонування. Для полегшення цього завдання побудуємо схему  руху потоків грошових коштів на монетарному ринку. (додаток 1)

Грошовий ринок складається  із багатьох потоків, якими грошові  потоки переміщуються між трьома групами економічних суб’єктів:

• Власниками заощаджень ─ тими, що заощаджують гроші;
• Позичальниками ─ тими, що позичають гроші;
• Фінансовими посередниками.

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від власників заощаджень (кредиторів) до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів,─ від позичальників до кредиторів.

Грошовий ринок можна умовно поділити на два сектори:

1. сектор прямого фінансування;
2. сектор непрямого фінансування.

          У секторі прямого фінансування грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників.

        Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

          1) капітальне фінансування ─ здійснюється передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму. Прикладом такого фінансування є емісія та продаж акцій акціонерними підприємствами.

2) фінансування шляхом отримання позик ─ здійснюється передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом. Прикладом такого фінансування є продаж  фірмами облігацій.

          У секторі непрямого фінансування грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

      Фінансові посередники ─ це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників [4, 16].

         Сектор непрямого фінансування є об’єктивно необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами та позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі.                  

Грошовому ринку, як і будь-якому іншому ринку, також властиві пропозиція, попит, ціна. Пропозиція грошей визначається грошовою емісією (основне джерело), яку за рішенням законодавчого органу здійснює центральний банк країни. Тому кількість грошової маси вирішальною мірою залежить від політичної волі, а також від кредитної спроможності комерційних банків, спрямованості операцій центрального банку на “відкритому ринку цінних паперів”. Якщо центральний банк купує в населення і підприємств облігації, розраховуючись грошима, він збільшує грошову масу, а продаючи облігації,─ зменшує її. На пропозицію грошей впливає й динаміка руху валюти за кордон та з-за кордону. Коли приплив валюти перевищує її відплив з країни, кількість грошей зростає, і навпаки. Попит на гроші зумовлюється двома головними факторами. Перший ─ потреба в грошах для ведення господарської діяльності, розрахунків населення за товари і послуги ─ так званий попит на гроші для угод. Отже, на цей різновид попиту впливають зміна обсягів виробництва й цін, швидкість обороту грошей. Другий фактор ─ бажання населення, підприємств тримати набуті активи у формі цінних паперів (облігацій, акцій, сертифікатів тощо) або у формі грошей. Ці бажання породжують попит на гроші власників активів, величина якого залежить від переважаючої форми тримання активів. Зберігання активів у формі цінних паперів, довготермінових вкладів забезпечує їх власнику доходи у формі відсотка. Але він втрачає “свободу маневру” (можливість у будь-який час купити потрібний товар, одержати необхідну послугу, уникнути непередбачених ускладнень тощо) через зниження рівня ліквідності активів. Зберігання активів у формі грошей забезпечує вищий рівень ліквідності, але власник активів позбавлений можливості отримувати відсоток або цей відсоток суттєво зменшується. Таким чином, він зазнає прямих матеріальних втрат від тримання активів у високоліквідній формі. Із зростанням цих втрат прагнення людей заощаджувати гроші зменшуватиметься. І навпаки, якщо через зниження відсотка втрати від володіння грошима стануть незначними, люди все більше прагнутимуть до заощадження у грошовій формі, і попит на гроші підвищиться. Отже:

          1) попит на гроші перебуває в оберненій залежності від рівня відсотка;

          2) купівля цінних паперів ─ це можливість отримати відсоток;

          3) купівля грошей ─ це купівля високої ліквідності, і платою за цю купівлю є втрата відсотка [2, 312].

Показуючи, чого варте  придбання високої ліквідності, відсоток, таким чином, є ціною грошей на грошовому ринку, яку не слід ототожнювати з ціною грошей як еквівалента обміну і засобу платежу. Перша ─ це ціна втрат при зберіганні заощаджень у грошах, або ціна кредиту. Друга ─ справжня ціна грошей, що визначається їх купівельною спроможністю. Незважаючи на зазначений “недолік”, ціна грошей на грошовому ринку у своїй частині (частково таку функцію виконує центральний банк) забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, що надзвичайно важливо, оскільки як надлишок через інфляційні процеси, так і нестача грошей через брак необхідної кількості платіжних засобів можуть перешкоджати розвитку виробництва й обміну, призводити до кризових явищ. Практика України це підтверджує. Так, у 1993 році, особливо в останньому його кварталі, коли прогресуюча інфляція досягла 90% на місяць, виробництво почало зупинятися. Воно втратило здатність до відтворення значною мірою через нестачу коштів, які “з’їдала” інфляція. В 1994 році уряд почав здійснювати жорстку монетарну політику, інфляція в першому півріччі знизилася до 6 ─ 7%. Але така політика посилила дефіцит платіжних засобів. Криза неплатежів в Україні була б не такою глибокою, якби функціонував повноцінний грошовий ринок. Така криза спостерігається в Україні і зараз. Врівноважуючий механізм ринку грошей діє за схемою:

1. Відчутний залишок або нестача грошей спонукають громадян, підприємства відповідно скуповувати або продавати фінансові активи, що спричиняє скорочення або зростання пропозиції цих активів на ринку. Скорочення пропозиції підвищує ціни на активи, її зростання ─

     знижує  їх;

2. Із зміною ринкових цін фінансових активів змінюються й відсоткові ставки. Між відсотками і ціною завжди існує обернена залежність;
3. Зміна відсоткових ставок впливає на схильність людей, фірм зберігати гроші;
4. Зміна схильності заощаджувати гроші змінює співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Ринок врівноважується новою ставкою відсотка, так званою ставкою рівноваги.

ІІ Суть і структура грошового ринку

Відомо, що ринок за своїм  призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить  продавців і покупців. Гроші, як уже  зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються”  у тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інше значення ─ гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.

Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі.

Окремі сегменти грошового ринку можна виділити за кількома ознаками (додаток 2):

• За видами інструментів, що застосовують для переміщення грошей від продавців до покупців;
• За інвестиційними ознаками грошових потоків;
• За економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку [1, 2].

За видами інструментів грошовий ринок складається з  трьох взаємозв’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

• Ринок позичкових капіталів;
• Валютний ринок;
• Ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів  ─ система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позичковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Валютний ринок ─  система фінансово-економічних відносин, пов’язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

Валютний ринок ─  поняття, що охоплює значну кількість  окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.

Ринок цінних паперів  ─ частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Через ринок цінних паперів  акумулюються грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів.

Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний ─ де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Інституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі.

Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення. Саме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва.

За другою ознакою  можна виділити такі сектори грошового ринку:

• ринок банківських кредитів;
• ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Окремим сектором грошового  ринку можна також додатково  визначити фондовий ринок.

Залежно від призначення  засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на:

• ринок грошей;
• ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

 Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори:

• Міжбанківський ринок;
• Відкритий ринок.

Міжбанківський  ринок ─ частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

 Кредитування на міжбанківському ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

Відкритий ринок ─ це ринок, на якому відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним банком. (додаток 3)

Центральний банк може продавати частину  свого портфеля цінних паперів безпосередньо  комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них ─ населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їхні вільні резерви та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку [2, 57-59].

Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити  висновок, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від  того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв’язок, що підтверджує його внутрішню єдність.

ІІІ Рівновага на грошовому ринку. Рівноважна процентна ставка

Тема грошового попиту доповнює тему грошової пропозиції і  логічно завершується грошовою рівновагою. В результаті досліджується механізм, що діє на грошовому ринку. Це дає можливість зрозуміти суть монетарної політики і її значення для економічного регулювання з метою стабілізації економіки.

Співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку  визначає процентну ставку. Процентна ставка є ціною грошей на грошовому ринку. Тенденція до нерівноважного стану на грошовому ринку зникає в результаті зміни цін на фінансові активи. Ціни на фінансові активи і процентні ставки змінюються у зворотному напрямку. За рівноважної ставки процента ціни на фіксовані активи є незмінними, а попит на гроші і їх пропозиція однакові.

Порядок дії врівноважуючого  механізму на ринку грошей такий:

1) відчутний залишок або нестача грошей спонукають громадян, підприємства відповідно скуповувати або продавати фінансові активи, що спричиняє скорочення або зростання пропозиції цих активів на ринку. Скорочення пропозиції підвищує ціни на активи, її зростання ─ знижує їх;

2) зі зміною ринкових цін фінансових активів змінюються процентні ставки. Між процентними ставками і ціною завжди існує зворотна залежність;

3) зміна процентних ставок впливає на схильність людей, фірм до зберігання грошей;

4) зміна схильності  до заощадження грошей змінює  співвідношення попиту і пропозиції  на грошовому ринку. Ринок урівноважується новою ставкою процента, так званою ставкою рівноваги [12, 48].

Грошовий ринок об’єднує і грошовий попит, і грошову пропозицію, дає можливість визначити рівноважну процентну ставку. Це можна показати графічно (додаток 4).

На графіку пропозиція грошей зображається вертикальною лінією Sm. Ця лінія є вертикальною тому, що припускається, що кредитно-фінансові установи забезпечують економіку певним обсягом грошей. Перетин ліній попиту на гроші Dm і пропозиції грошей Sm визначає рівноважну ціну, яку платять за використання грошей, тобто визначає рівноважну процентну ставку.

Проаналізуємо стан грошового  ринку, коли рівновага на ньому порушилася. Робимо припущення, що пропозиція грошей зменшилася. Люди намагатимуться пристосуватися до цієї нестачі грошей, продаючи частину своїх фінансових активів, наприклад, облігації.

Проте надходження грошей від продажу облігацій до однієї людини є втратою грошей для іншої особи внаслідок купівлі цієї облігації. Колективні намагання отримати більше грошей шляхом продажу облігацій спричиняють зростання пропозиції на них, щодо їх попиту на ринку облігацій, що знижує ціни облігацій та підвищує процентні ставки.

За вищих процентних ставок зменшується кількість грошей, якою люди бажають володіти як активом. Отже, величина пропозиції грошей і  величина попиту на гроші знову перебувають  у рівновазі, але за вищої процентної ставки.

Коли на грошовому  ринку зростає пропозиція грошей за початкової процентної ставки, то це призведе до надлишку грошей. Люди намагатимуться позбутися грошей і купуватимуть облігації.

Проте витрачання грошей однією особою означає їх надходження до іншої. Колективне намагання купити більше облігацій призведе до збільшення попиту на облігації і до зростання їхньої ціни, процентні ставки знижуються, і на ринку грошей відновлюється рівновага.

Монетарна політика намагається  змінити пропозицію грошей, щоб вплинути на рівноважну реальну процентну ставку. Вища процентна ставка зменшить інвестиційні та споживчі видатки, і це зменшить сукупний попит. Нижча процентна ставка збільшить інвестиційні та споживчі видатки, і це збільшить сукупний попит. Обидві ситуації зрештою впливають на рівні реального обсягу виробництва, зайнятості та цін [8, 73-75].

Отже, рівноважна процентна  ставка визначається попитом на гроші  та їх пропозицією. За рівноважної процентної ставки населення бажає володіти кількістю грошей, яка дорівнює пропозиції грошей, що визначена керівною кредитно-грошовою установою (Національний банк країни).