Гуманістична спрямованість особистості вчителя як суб’єкта професійної діяльності

Міністерство  освіти і науки, молоді і спорту України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Інститут педагогіки і  психології

                                                                                                    Кафедра психології

Гуманістична  спрямованість особистості вчителя  як суб’єкта професійної діяльності.

/Курсова робота/

             Виконала :

                                  студентка групи ФА-23

                                        факультету іноземних мов

                                                Острожинська Марія Василівна

                            Науковий керівник:

                                                         доцент, кандидат педагогічних наук

                                           Мешко Олександр Іванович

Тернопіль – 2012

Зміст

Вступ.

Розділ І. Теоретичні аспекти гуманістичної спрямованості  особистості вчителя.

1. Учитель, як суб’єкт професійної діяльності.
2. Гуманістична спрямованість, як сутнісна характеристика особистості вчителя.

Розділ ІІ. Гуманістична спрямованість у світлі професійної  діяльності.

2.1 Відображення  гуманістичної спрямованості у  процесі педагогічної взаємодії.

2.2 Проблема  формування гуманістичної спрямованості  особистості вчителя.

Висновки.

Список використаних джерел.

   Вступ

      Сучасний  етап розвитку суспільства характеризується  докорінними змінами в усіх  суспільно політичних, економічних  структурах і переоцінкою життєвих  цінностей. З'явилися ознаки критичного стану і в духовному житті: втрачається престижність знань, знижується моральна культура. Практичні навички, підпорядковані пресловутому "вмінню жити", стали значною мірою визначати поведінку людей. Об'єктивною реальністю є наростання негативних тенденцій у молодіжному середовищі, які проявляються в споживацтві, рості злочинності. Тому виховання високоморальної особистості в умовах, що утворилися, нагальна потреба суспільства.

        Але цей процес передбачає  певний рівень підготовки вчителя,  моральну зрілість, суспільну активність, гуманне ставлення до дітей тощо. Учитель є творцем духовної сутності учня, його інтелектуального потенціалу, світобачення; він відповідальний за долю дитини. Найважливіше його призначення - сприяти розвитку дитини, її особистості, утвердженню людського в людині. З огляду на це педагогічна професія ставить достатньо високі вимоги до особистості вчителя. Ці вимоги здійснюють переорієнтацію вчителя з інформаційної моделі викладання (складовою якої є репродуктивний підхід до викладання, оцінки учнівських знань) на освітню модель формування і розвитку особистості учня. Саме такого педагога сьогодні потребує школа, зорієнтованого на гуманістичне ставлення до учня.

      Мета: визначити психологічні особливості гуманістичної спрямованості особистості вчителя, виявити особливості реалізації гуманістичних поглядів в педагогічній діяльності та обґрунтувати основні методи і способи формування гуманістичної спрямованості педагога.

      Об’єкт дослідження: особистість педагога в процесі професійної діяльності.

      Предмет дослідження: психологічна характеристика гуманістичної спрямованості педагога в процесі професійної діяльності.

     Завданнями дослідження є: 

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми професійно-педагогічної спрямованості особистості вчителя.
2. Охарактеризувати місце гуманістичної спрямованості в особистості вчителя, як суб’єкта професійної діяльності.
3. Дослідити механізми і специфіку формування гуманістичної спрямованості.

    Розділ 1. Теоретичні аспекти гуманістичної спрямованості особистості вчителя.

1. Учитель як суб’кт професійної діяльності.

    В Законі  України "Про загальну середню  освіту" висвітлено основні сучасні  вимоги до педагога: " Педагогічним  працівником повинна бути особа  з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки у навчальних закладах середньої освіти". [11, C.31]

    Усі особистісні  якості педагога тісно взаємопов'язані  і однаково важливі. Проте, провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотивам, що визначають її поведінку і діяльність. Так говорить про соціально-моральну, професійно-педагогічну і пізнавальну спрямованість педагога сучасний вчений В. Затворний. [11, C.33-34]

    Соціально-моральна спрямованість. Будь-яка програма викладання, будь-яка методика виховання, якою б хорошою вона не була, не перейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили дійсності. У діяльності вчителя ідейна переконаність визначає його соціально-моральну спрямованість, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов'язку і громадянської відповідальності.

    Професійно-педагогічна  спрямованість. Навколо неї компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога: інтерес до професії, педагогічне покликання, педагогічні нахили.[5]

    Інтерес до професії вчителя, як пише С. У. Гончаренко відображається у позитивному емоційному ставленні до дітей, їхніх батьків, педагогічної діяльності загалом, конкретних її видів, у прагненні оволодіти педагогічними знаннями і вміннями.

    Педагогічне  покликання. На відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що випливає із усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основою педагогічного покликання є любов до дітей. Любов до дитини - це, за словами В. Сухомлинського, "плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору". Ідеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

    Педагогічні  нахили. Це стійкі бажання і прагнення присвятити себе педагогічній діяльності. Не може бути хорошим учителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи. Діти безпомилково визначають учителів, які не люблять їх і педагогічної діяльності загалом.

    Серед найважливіших якостей академік І. А. Зязюн виділяє - педагогічний обов'язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов'язку є самовідданість учителя.[13,C.5]

     Якості  особистості, що характеризують  професійно-педагогічну спрямованість, за словами вище згаданого вченого формують авторитет учителя - визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

    Пізнавальна спрямованість. У її основі - духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найважливіший чинник пізнавального інтересу - любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли "хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу". Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюватися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.

    Педагогічна  культура. Вона є вищим виявом професіоналізму вчителя і охоплює такі компоненти: наукову ерудицію; загальну культуру; педагогічне мислення; педагогічну етику; культуру мовлення; культуру спілкування; духовне багатство; культуру професійного здоров'я; наукову організацію праці; прагнення до самовдосконалення тощо. Педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, оскільки саме вона забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу і самовдосконалення кожного педагога. Чим вищою є професійна культура педагога, тим різноманітнішою та ефективнішою є його взаємодія з учнями. Вона дає змогу вчителю піднятися до вершин майстерності.

   Професійно-педагогічна компетентність. Вона передбачає глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі педагогіки та психологи, досконале володіння методикою здійснення навчально-виховного впливу.

    Педагогічні  здібності головним чином розглянені в педагогічній творчості К. Р. Роджерса. Він вважає їх сукупністю психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю та її ефективного здійснення. Від рівня володіння здібностями залежить ефективність діяльності вчителя. [5]

    Близький за  сутністю до педагогічних здібностей професійний потенціал учителя. Професійно-педагогічний потенціал. Це система природних і набутих якостей, що розкривають здатність педагога виконувати свої обов'язки і охоплюють базу професійних знань та вмінь у поєднанні зі здатністю активно творити, діяти, втілювати свої наміри і досягати запланованих результатів.

    Педагогічна техніка. Вона передбачає наявність певних умінь педагога, особливостей його поведінки: високу культуру мовлення; майстерне володіння мімікою, пантомімікою, жестами; акуратність і смак у виборі одягу, уважність до свого зовнішнього вигляду; здатність керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, самовладання); розуміння внутрішнього стану вихованців і спроможність адекватно впливати на них.[24, C.91-94]

    Взаємодіючи з учнями, учитель постійно звертається до їх внутрішнього духовного світу. Це надзвичайно відповідально, тому він має володіти професійно-педагогічною етикою - знаннями, які є основою формування гуманістичної спрямованості особистості і розвитку професійних умінь, які сприяють налагодженню гармонійних, конструктивних та ефективних стосунків із дітьми.

    Педагогічна творчість. Природа педагогічної діяльності вимагає постійної творчості, яка є невичерпним джерелом ініціативи педагога, його активності, інновацій. Без творчості неможливі натхненна педагогічна діяльність та активна взаємодія між учителем і учнем.

    Професійна творчість охоплює всі аспекти діяльності вчителя. Вона характеризується якісно новими підходами до організації навчально-виховного процесу і формування творчої особистості учнів.

    Творчий педагог  - це насамперед дослідник, якому  притаманні такі особистісні  якості: наукове педагогічне мислення, певна дослідницька сміливість, критичні аналіз і підхід до розв'язання педагогічних завдань, розвинена педагогічна інтуїція, потреба у професійному самовдосконаленні, розумному використанні передового педагогічного досвіду тощо.

    Основою творчості вчителя, як зауважує Л. Сєрова є професійно-педагогічне мислення, яке передбачає цілісне бачення педагогічної ситуації, її системний аналіз і творчу гнучку побудову варіантів виходу з неї, нестандартний, пошуковий та інноваційний підхід до організації і здійснення навчально-виховного процесу, постійне його вдосконалення. Поєднання загальних і спеціальних здібностей із високим рівнем розвитку творчого мислення вчителя забезпечує справжню, а не суто зовнішню ефективність його діяльності.

    Педагогічна майстерність в розумінні К. Г. Павлової - це синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистісних якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Вона є результатом багаторічного педагогічного досвіду і творчого саморозвитку. Ця якість дає змогу досягнути високих оптимальних результатів за малих затрат сил учителя та учнів. Дитина у спілкуванні з педагогом-май-стром не помічає, що її виховують і навчають, їй просто хочеться відвідувати уроки, зустрічатися, спілкуватися з ерудованою, інтелігентною, доброю і мудрою людиною-вчителем. Щоб оволодіти педагогічною майстерністю, слід постійно працювати над собою, пропускаючи передовий педагогічний досвід крізь себе, опановуючи нові технології навчання і виховання, формуючи свою чітку професійну позицію. [10, C.6-10]

    Важливим елементом  педагогічної майстерності є  гуманістична спрямованість діяльності, яка полягає в зорієнтованості  педагога на особистість іншої  людини, утвердженні словом і  ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

    Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти - кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і "гострі на язик", привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами - тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них. [7]

      Отже, педагог  є визначальною фігурою системи  освіти. Рівнем розвитку його  професіоналізму, духовно-моральної  культури і майстерності визначаються будь-які успіхи і в педагогічній діяльності, і в розвитку суспільства загалом.

    Однією з  найважливіших вимог є чіткість  соціальної і професійної позиції.  Саме в ній учитель постає  як суб'єкт педагогічної діяльності.

    Позиція (лат. position, від роnо - розміщую, ставлю) педагога - система сформованих настанов і ціннісних орієнтацій, ставлень і оцінок світу, педагогічної діяльності, педагогічних явищ, які визначають характер діяльності, поведінки, спілкування вчителя, його місце та роль у професійній діяльності і повсякденному житті. У позиції педагога виявляються його особистість, соціальна орієнтація, тип громадської поведінки і діяльності.[9]

    Професійні  вимоги до вчителя розподілені Ф. В. Моргуном у такі основні  комплекси:

а) громадянські якості: до них належать: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність, цілеспрямованість, відповідальність, патріотизм, гуманізм, оптимізм; віра в людей, у свої сили і можливості; працелюбність; потреба в постійній самоосвіті і готовність до неї тощо;

б) якості, зумовлені специфікою професії вчителя - професійно значущі  особистісні якості, що характеризують інтелектуальний, емоційно-вольовий аспекти  особистості, істотно впливають  на результат професійної діяльності і визначають індивідуальний стиль діяльності. Це насамперед любов до дітей; чесність, совісність, справедливість, об'єктивність; твердість характеру, витримка, терпіння і самовладання; вимогливість; чуйність; адекватність сприйняття дитини та уважність до неї, тактовність, толерантність; організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом, творчий склад мислення, педагогічна інтуїція, педагогічна спостережливість; висока культура мовлення, комунікативність, фізичне і психічне здоров'я; професійна працездатність; швидкість орієнтації у складних педагогічних ситуаціях тощо;

в) спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності) - особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних, тобто тих, яких набувають у процесі  засвоєння знань, умінь, способів мислення, методів діяльності; володіння предметом і методикою його викладання; психологічна підготовка; володіння технологіями навчання і виховання; педагогічний такт; педагогічна техніка, уміння спілкуватися тощо.[19, C.7-10]

    Зазначені якості педагога забезпечують повноцінне виконання ним своїх професійних функцій та обов'язків.

     В. А. Кан-Калик у своїх роботах вважає професійно недопустимими такі якості: грубість, безвідповідальність, безпринципність, некомпетентність у питаннях виховання і викладання, вузькість, обмеженість світогляду, низька морально-духовна культура, мстивість, неврівноваженість, байдужість до учнів і свого предмета тощо.

     І оскільки  морально-гуманістична група якостей  є визначальною, то найважливіше для педагога, щоб його позиція була гуманістичною, характеристиками якої є любов до дітей, бажання працювати і спілкуватися з ними, самовдосконалюватися, саморозвиватися, захищати їхні права та інтереси, турбота про їх фізичне і психічне здоров'я, емпатійне ставлення до кожного, без чого неможлива ефективна педагогічна діяльність. [15, C.12]

2.    Гуманістична спрямованість як сутнісна характеристика особистості вчителя.

      Гуманістична  спрямованість — найголовніша  характеристика майстерності, що  становить спрямованість особистості. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. [14,C.9]

       Гуманістична  спрямованість педагога - достатньо  усталена сукупність мотивів,  які спонукають педагога до  такої організації навчально-виховного  процесу, що спрямований передусім на стимулювання прогресивного психічного розвитку та саморозвитку вихованців, якнайповнішого розкриття їхніх здібностей і потенційних можливостей, встановлення гуманістичного типу спілкування з дітьми, а також забезпечення відчуття останніми психологічного комфорту й упевненості у власних силах. Гуманістична спрямованість педагога визначається характером його інтересів, схильностей, переконань та ціннісних орієнтацій, сформованих відповідно до змісту гуманістичного ідеалу.

       Гуманістична спрямованість особистості закладена в “Я-концепції” педагога, основним ланцюгом якої є самоцінність. Прийняття своєї “самості” – передумова до більш повного та адекватного прийняття інших людей. Тому “Я-концепція” педагога повинен включати позитивне відношення до самого себе, високу позитивну самооцінку, прийняття себе, очікування позитивного відношення з боку партнера. [25,C.29]

        Виокремимо  такі ціннісні орієнтації вчителя-гуманіста:  ставлення до педагогічної діяльності  як до покликання; мотиваційна  спрямованість учителя не тільки на предмет викладання, а й на учня; педагогічний гуманізм (повага до дітей, переконаність у їхніх здібностях і можливостях); прагнення і вміння відчувати іншого як себе, займати на його позицію, розуміти внутрішній світ дитини; діалогізм як бажання і вміння слухати та чути дитину; співпраця як настанова на взаємодію з учнем у процесі спільної діяльності.

     Гуманістична спрямованість  особистості вчителя означає  ставлення до дитини як до  найвищої цінності, визнання її  права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення людина може лише за наявності віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її гідність, виявляють гуманність.[22, C.52-53]

     Одним із найважливіших  аспектів гуманістичної спрямованості  педагога   є прагнення індивідуалізації  навчання дітей. Цей аспект  безпосередньо стосується таких сторін діяльності педагога, як вивчення конкретних труднощів кожної дитини, виявлення таких індивідуальних відмінностей її розумової праці, як гнучкість, активність, самостійність мислення, співвідношення образних і словесних його компонентів, темп, продуктивність, характер переборення труднощів. Мотивація педагога у даному разі спрямована не тільки на розкриття індивідуальних особливостей, що зумовлюють актуальні труднощі школярів у навчанні, а й на якнайповніше відображення наявних надбань і властивостей кожної дитини, які за певних умов можуть стати визначальними щодо дальшого прогресивного розвитку зростаючої особистості.

    Органічною складовою  гуманістичної спрямованості педагога  є турбота про розвиток здібностей  учнів - як загальних, так і спеціальних. Цій меті служить спостереження вчителя за особливостями перебігу мислительної діяльності учнів, за характером запам'ятовування ними навчального матеріалу, глибиною проникнення у сутність тих чи інших явищ, які є предметом вивчення, умовиводи педагога щодо оригінальності способів розв'язання задач окремими школярами, його висновки відносно сміливості й нестандартності суджень цих дітей. [12,C. 6]

     У новому тисячолітті  гуманізм стає узагальненою системою  поглядів, переконань і ідеалів  учителя XXI століття. Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи будуть реалізовувати:

• ідею особистісно орієнтованого  підходу в навчанні і вихованні;

• підпорядкування всіх дій педагога реальним інтересам учня;

• надання допомоги учневі у його саморозвитку шляхом виховання культури ставленняь до самого себе, інших людей, природи, праці;

• забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного учня з наданням йому можливості прояву суб'єктності і  самобутності;

• поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуальної;

• емоційне забарвлення ділових  відносин з учнями;

• подолання різних форм авторитаризму, домінування, садизму, відриву навчання і виховання від життя суспільства.[16, C.41]

     Ствердження  гуманістичного мислення передбачає  розуміння педагогом суспільно-економічних  і політичних змін, що відбуваються, чутливість до зрушень в особистості  вихованців, їх позицій, цінностей,  потреб, мотивів; невпинне переосмислення  своїх освітніх дій і використання його в в удосконаленні педагогічного процесу.

     Виявляючи в діалозі,  співпраці, партнерстві повагу  до учня, толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає  свободу особистості, продовжує  культурну спадщину, творить нові  вартості, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу.

     Існують різні форми гуманістичної спрямованості: потяг (маловиразна потреба до занять соціально-педагогічною діяльністю); бажання (усвідомлене прагнення соціального педагога до соціально-педагогічної діяльності); ідеал (прагнення до конкретного образу); світогляд (систему зору, уявлень та понять про світ, його закономірностей, про оточуючі людину явища, природу та суспільство); переконання (найвища форма спрямованості особистості соціального педагога).

        Гуманістична  спрямованість як надзавдання  у повсякденній роботі майстра  завжди визначає його конкретні  завдання, стратегію його уроку:  що на ньому головне — з'ясування  біографічних відомостей про  письменника чи роздуми про  сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

        Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

        Водночас гуманізм не є абсолютизованим  усепрощенням і покірністю стосовно  недосконалості людини. Педагог  повинен ставити перед вихованцем  посильні і розумно сформульовані  вимоги з метою його подальшого  розвитку, тобто здійснювати педагогічний  вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру.[2, C.6-7]

     Розділ 2. Гуманістична спрямованість  у світлі професійної діяльності.

     2.1 Відображення гуманістичної спрямованості  у процесі педагогічної взаємодії.

     Термін  взаємодія в психології розуміється як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що відбуваються в процесі спільної діяльності. Більшість науковців вважають, що педагогічне спілкування - це соціально-психологічна взаємодія, в процесі якої відбувається ефект взаємозараження. Його основою є педагогічне співпереживання, емоційна спільність переживання педагога і дитини.

     Педагог,  що керується гуманістичними  настановами уміє розпізнавати  особливості й основні причини  протилежностей, знаходити компроміс,  поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

         Головним у гуманістичній спрямованості виховання є моральне відродження духовних сил дитини і передусім відродження жалісливості, співпереживання, в чому сьогодні, на жаль, відчувається гострий дефіцит.  Але  все це неможливо реалізувати без відповідного характеру педагогічного спілкування.[20, C.50-51]

           Суб'єкт-суб'єктний характер педагогічного спілкування — принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів і переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

           Головними ознаками педагогічного  спілкування на суб'єкт-суб'єктному  ґрунті є:

1).Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів.

2).Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і учні нерівні соціально (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися.

3).Проникнення у світ  почуттів і переживань, готовність  стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я, коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпереживають.

4).Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя.[8, C.26-28]

     Залежно  від того, реалізовано принцип  суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної  взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно зорієнтоване.

     Функціонально-рольове спілкування вчителя — ділове, стандартизоване, обмежене вимогами рольової позиції. Головна мета його забезпечення виконання певних дій. Особисте ставлення педагога й учня не враховується й не виявляється.

      Особистісно орієнтоване спілкування вчителя передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, своїх почуттів. Головна мета впливу — розвиток учнів. Особистісно орієнтоване спілкування — складна психологічна взаємодія. Як видно з його визначення, вчитель, який організує стосунки з учнями таким чином, спрямований не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток учнів за допомогою певних дій, форм роботи.