Инвистиции. Инвестиционная политика Украины

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНВЕСТИЦІЇ.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

2010

ЗМІСТ

                                                                                                               ст.

ВСТУП

Інвестиційна діяльність відіграє визначальну роль в економічному і соціальному прогресі, суттєво впливає на економічний розвиток країни. Проблема інвестування в Україні стала найактуальнішою сьогодні. Інвестиції ви­ступають важливою умовою здійснення структурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, підвищення показників господарської діяльності на макро- та мікрорівнях.

Інвестиційна діяльність є об'єктом досліджень багатьох учених. Проблеми інвестицій та їхнє значення і вплив на національну економіку розглядають такі вітчизняні вчені, як В. Геєць , М. Денисенко , Я. Жалило , А. Музиченко, А, Пересада , Н. Татаренко , В. Федоренко та інші. Серед зарубіжних учених, дослідження яких присвячені даній проблемі, необхідно назвати Л. Дж. Гитмана , У. Шарпа .

Предметом дослідження даної роботи є інвестиції та інвестиційна діяльність в Україні. Об’єктом дослідження – сучасний стан інвестування в Україні.

Завданням роботи є: визначити  поняття інвестицій та інвестиційної діяльності, їх  суть та види і сучасний стан інвестування та шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні.

У роботі використовувались методи аналізу і синтезу для визначення інвестиційної привабливості та оцінки ефективності інвестиційної діяльності; метод систематизації для розробки класифікації інвестицій; метод дедукції та монографічний метод.

Розділ 1. Економічна сутність та характеристика інвестицій.

              1.1. Суть та класифікація інвестицій

Кожна країна намагається збільшити загальний обсяг продукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти цієї мети мож­на лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни.

Сутність і зміст економічної категорії «інвестиції» змінювались залежно від рівня розвитку виробничих сил та моделі економічної системи.

У сучасній економічній теорії інвестиції трактуються в основному як набір благ, цінностей, що вкладаються у підприємницьку діяльність з метою одержання доходу (соціального ефекту в майбутньому).

Деякі вчені під інвестиціями розуміють динамічний процес зміни форм капіталу, послідовне перетворення первісних ресурсів і цінностей на інвестиційні витрати і перетворення вкладених коштів на приріст капітальної вартості у формі доходу або соціального ефекту. [5]

За фінансовим визначенням інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або отримується соціальний ефект. Таке визначення, зокрема дає В. Бочаров [3]. Майже таке ж визначення закладено в Законі України «Про інвестиційну діяльність», де під інвестиціями розуміють усі види майнових ті інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність. [7]

У системі національних рахунків (СНР) виокремлюють три різновиди інвестицій:

1) інвестиції фірм в основний капітал;

2) інвестиції у створення запасів;

3) інвестиції в житловий фонд.

До першого розділу відносять інвестиції в машини, уста­ткування, верстати, транспортні засоби тощо.

До другого різновиду — інвестиції у створення певних резервів сировини, палива, напівфабрикатів чи готової про­дукції фірм. Зростання запасів означає, що інвестиції в за­паси додатні, а зменшення запасів — від'ємність інвестицій.

Третій різновид інвестицій становлять витрати на під­тримку житлового фонду та будівництво нового житла. Купівля-продаж будинку, в якому уже прожива­ли, не є інвестиційним процесом, оскільки у цьому випадку спостерігається зміна власника створених раніше об'єктів. [2]

Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво назива­ють капіталовкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які замішують старі капітальні блага, що зносилися.

Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Щоб визначити чис­тий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати ви­буття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівню­ють валовим інвестиціям мінус амортизація.[12]

За об’єктами прикладання інвестиції поділяються на:

— реальні — кошти, вкладені в матеріальні (будівлі, споруди, обладнання) та нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», документація науково-технічних та проектно-конструкторських робіт, програмні засоби тощо);

— фінансові — вкладання коштів у різноманітні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

За характером участі інвестора інвестиції бувають:

— прямі, що передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів, участь у реалізації інвестиційного проекту на всіх стадіях інвестиційного циклу (передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об’єктів, виробництво);

— непрямі, опосередковані, що здійснюються через фінансових посередників — інвестиційні фонди й компанії, які акумулюють фінансові засоби, на свій розсуд інвестують їх та управляють ними. Фінансові посередники також розподіляють доходи від інвестицій між вкладниками коштів. Непрямі інвестиції в цінні папери називають портфельними інвестиціями.

За регіональними ознаками інвестиції розглядають як:

— внутрішні, тобто кошти, інвестовані вітчизняними інвесторами на терені даної держави;

— іноземні, тобто інвестиції іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій на терені конкретної країни;

— зарубіжні, тобто ті, що їх здійснюють вітчизняні інвестори на території іншої держави (придбання або створення виробництв, придбання цінних паперів зарубіжних компаній, нерухомості, якогось майна тощо).

За термінами інвестування інвестиції бувають:

— короткострокові (короткострокові депозити, банківські вклади, ощадні сертифікати терміном до одного року);

— довгострокові (терміном понад один рік).

За формами участі інвестора: ці форми залежать від джерел формування інвестиційних ресурсів на мікрорівні, і поділяються на:

— власні ресурси інвесторів;

— позичені ресурси — державний кредит, кредит банків, позичені права;

— залучені на правах часткової участі спільно з ресурсами інших інвесторів (колективний інвестор). Ця обставина визначає, чи буде участь інвестора в інвестиційному проекті цілком самостійною, чи тільки частковою (пайовою) через прямий вклад або придбання акцій, концесій, облігацій та інших цінних паперів.[15]

1.2. Роль інвестицій в економіці

Інвестиції – це  витрати, які здійснюються економічними суб’єктами з метою нагромадження капіталу, що передбачає створення нового капіталу та відшкодування  зношеного капіталу. Але слід враховувати, що необхідною передмовою нагромадження капіталу є виробництво  інвестиційних товарів, тобто засобів виробництва (будівельних матеріалів, машин , устаткування, приладів, інструментів тощо). Ця обставина означає, що інвестиції  впливають на економіку за двома напрямами.

Перший напрям пов’язаний із  сукупним попитом. Коли  зростають  інвестиції, то в короткостроковому періоді збільшується попит на інвестиційні товари. Він збільшується за умов, якщо обсяг інвестицій в наступному періоді (It) збільшується порівняно з  попереднім періодом (It-1). Наприклад, якщо в попередньому періоді інвестиції складали It-1, а в наступному – It, то різниця між ними відображає приріст інвестицій в періоді t, порівняно з періодом t-1 , тобто  ΔIt =It–It-1.

Приріст інвестицій – це приріст попиту на інвестиційні товари, який є компонентом сукупного попиту. У зв’язку з цим збільшення  інвестиційного попиту при інших незмінних умовах  викликає зростання сукупного попиту і обсягів виробництва, тобто ВВП. Отже, першим результатом зростання інвестицій є збільшення сукупного попиту і ВВП в короткостроковому періоді.

Другий напрям впливу інвестицій на економіку пов’язаний з капіталоутворенням. Інвестиції – це потік, а капітал – запас. Отже, капіталоутворення являє собою процес перетворення інвестицій в капітал. Тому кожна одиниця інвестицій, тобто потоку, збільшує капітал, тобто запас, теж на одиницю. Але це не означає, що обсяг капіталу стає більшим на величину інвестицій. Слід враховувати, що наявний капітал постійно зношується в процесі виробництва  і вимагає відновлювальних інвестицій. Це означає, що обсяг капіталу формується під впливом двох протилежних сил: інвестування, яке збільшує обсяг капіталу, і зношення (амортизація), яке зменшує обсяг капіталу.

Приріст капіталу збільшує виробничі потужності економіки, тобто довгострокову сукупну пропозицію, яка дорівнює потенційному ВВП. Але при цьому слід підкреслити, що вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП відбувається не один до одного, а згідно з граничною продуктивністю капіталу (граничним продуктом капіталу).

Інвестиції по-різному впливають на збільшення ВВП в короткостроковому і  довгостроковому періодах. В короткостроковому періоді на зростання сукупного попиту і обсягів виробництва впливає  приріст валових інвестицій порівняно з попереднім періодом. В довгостроковому періоді зростання обсягів капіталу залежить не від приросту інвестицій, а від обсягу чистих інвестицій, тобто від співвідношення між валовими інвестиціями та вартістю зношеного капіталу (амортизацією). Це співвідношення визначає економічну динаміку, тобто здатність економіки нарощувати або зменшувати свої виробничі потужності. [14]

1.3. Інвестиційні функції

У макроекономіці базовою інвестиційною функцією є функція, яка залежить від відсоткової ставки: I = I(r)Зауважимо, що інвес­тиції залежать від реальної (а не номінальної) відсоткової ставки. Функція інвестицій є спадною і відображає обернену залежність між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал. Із зростан­ням реальної відсоткової ставки інвестиції зменшуються, оскільки ви­трати на одиницю капіталу зростають, що зменшує прибутковість капіталу (рис. 1.1).

Рис.1.1. Функція інвестиційного попиту

Крім відсоткової ставки, на інвестиції впливають такі невідсоткові чинники:

-         витрати на основний капітал. Із зростанням витрат інвестицій­ний попит скорочується, і навпаки;

-         податки на підприємця. Зростання податків призводить до зни­ження дохідності і зміщує криву попиту на інвестиції ліворуч, а зменшення податків    праворуч;

-         технологічні зміни. Прискорення НТП зміщує криву попиту на інвестиції праворуч, і навпаки:

-         очікування. За оптимістичних прогнозів економічних умов у країні попит на інвестиції зростає, крива попиту зміщується праворуч, за песимістичних   - ліворуч [9] (рис. 1.2).

Рис.1.2. Вплив невідсоткових чинників на інвестиції

В основі кейнсіанської функції інвестицій в основний капітал лежить гранична ефективність капіталу. Вона визначається такою ставкою дисконту, яка врівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибутків від інвестування з відновною вартістю капітального майна. Граничній ефективності капіталу протистоїть поточна ставка процента, яка визначається на ринку позичкового капіталу. Чим нижче ставка процента відносно граничної ефективності капіталу, тим більша кількість інвестиційних проектів буде ефективною і тим більше попит на інвестиції. Тому у Кейнса інвестиції є спадною функцією від ставки процента, верхньою межею якої є гранична ефективність капіталу. За таких умов крива попиту на інвестиції має від’ємний нахил.

В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій — від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки проценту, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їх продукцію. [14]

1.4. Заощадження та інвестиції

Джерелом інвестицій є заощадження. Заощадження (S) — це частина доходу після спла­ти податків за вилученням витрат на споживання, тобто S=Yd –C

Проблема перетворення заощаджень (S) на інвестиції (І) пов'язана з тим, що заощаджувачі та інвестори виявляють­ся різними суб'єктами. Тому і процес заощадження може не збігатися з процесом інвестування, отже, обсяг заощаджень може відхилятися від обсягу інве­стицій. Остання обставина порушує рівновагу в економіці.

Потенційний інвестор керується у своїй поведінці сто­совно того, буде він здійснювати інвестування чи ні, насам­перед, очікуваним рівнем прибутку. Аль­тернативним розміщенням заощаджень, яке б забезпечило їх самозростання є зберігання їх на рахунках у банках. У цьому випадку вибір визначається зіставленням рівня очікуваного прибутку (Р') та норми реальної про­центної ставки (г). Якщо остання буде перевищувати пер­шу, то реальні інвестиції не будуть здійснюватись. Якщо ж r < Р', то підприємці будуть здійснювати інвестиції. Важ­ливо зазначити, що мова йде насамперед про реальну, а не но­мінальну процентну ставку.

Графічно взаємозв'язок між реальною нормою процен­та, заощадженнями та інвестиціями зображено на рис. 1.3.

Рис.1.3.Взаємозв’язок реальної норми процента,

заощаджень та інвестицій за класичною концепцією

Із графіка видно, що:

а) і заощадження (S), і інвестиції (I) залежать від вели­чини процентної ставки. Але залежність від рівня процент­ної ставки для заощаджень — пряма, а для інвестицій — обернена. Це означає, що функція заощаджень S = S (г) — ви­східна, а функція інвестицій І = І (г) — спадна;

б) за процентної ставки г0 спостерігається рівновага об­сягу заощаджень та інвестицій;

в) перевищення рівноважної реальної процентної став­ки (г0) та відхилення в бік зниження (r2) означають пору­шення рівноваги S та I.

Такі залежності між заощадженнями, інвестиціями та величиною процентної ставки досліджують і описують пред­ставники класичного та неокласичного напрямків. За кейнсіанською концепцією заощадження є функцією доходу        S = S (Yd), а інвестиції — функцією від процентної ставки І = І(г). [2]

Розділ 2. Інвестиційна політика України

              2.1. Інвестиційний клімат України

В сучасних умовах досягти сталого економічного розвитку можна лише здійснивши структурні зрушення у господарському комплексі України. Враховуючи, що інвестиції виступають дієвим важелем здійснення структурної перебудови економіки, розв'язання соціальних і економічних проблем, то ключовими завданнями державного управління є покращення інвестиційного клімату, активізація інвестиційної активності, накопичення інвестиційних ресурсів та їх концентрація на пріоритетних напрямах розвитку економіки.

Інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Інвестиційний клімат безпосередньо впливає на основні показники соціально-економічного розвитку країни. Позитивний інвестиційний клімат сприяє вирішенню соціальних проблем, забезпечує високий рівень зайнятості населення, дозволяє оновлювати виробництво, проводити модернізацію й нарощування основних фондів підприємств, впроваджувати новітні технології тощо. Отже, в даний час стабілізація інвестиційного клімату є найважливішим завданням для України. [11]

За офіційними даними Міністерства економіки України приріст прямих іноземних інвестицій (вкладено іноземними інвесторами або збільшення капіталу нерезидентів) за 2009 рік склав 5,6 млрд. дол. США. В цілому за 2009 рік приріст сукупного обсягу іноземного капіталу, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці склав майже 4,4 млрд. дол. США, що становить 72,6 відсотка рівня відповідного періоду попереднього року.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну станом на 1 січня 2010 року, склав 40,0 млрд. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 872,6 дол. США.

Слід зазначити, що дефіцит інвестиційних ресурсів та відповідне скорочення інвестування, окрім України, відчувають більшість країн світу. Погіршення фінансового стану підприємств, різке зменшення прибутковості і кредитоспроможності підприємств, скорочення позичкових ресурсів (національних - через кризу ліквідності та підвищення вартості запозичень, зовнішніх - внаслідок розвитку фінансової кризи), а також високий ступінь невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ позначились не лише на здатності виконувати поточні зобов’язання, а і стали основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності. Як наслідок, обсяги інвестицій в основний капітал за 9 місяців 2009 року реально скоротились на 43,7% по відношенню до відповідного періоду 2008 року та становили 87 млрд. грн.

На тлі недостатності як внутрішніх, так і зовнішніх позичкових коштів підприємства змушені були скоротити вкладення інвестицій, а частину обмеженого прибутку спрямовувати на забезпечення погашення раніше накопичених боргових зобов’язань.

Серед основних причин низького рівня інвестиційної активності слід виокремити:

-                посилення ризиків дестабілізації на валютному ринку;

-                збереження складної ситуації у банківській сфері, зокрема недостатні обсяги довгострокового кредитування вітчизняної економіки;

-                незадовільна кон’юнктура зовнішнього ринку за традиційними товарними групами українського експорту;

-                низька купівельна спроможність населення, що звужує ємкість внутрішнього ринку;

-                обмежені можливості доступу до фінансових ресурсів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

-                зниження рівня прибутковості українських підприємств;

-                збільшення курсової різниці розрахункових обсягів кумулятивного показника залучених прямих іноземних інвестицій в Україну у зв’язку із падінням офіційного курсу гривні до долара США, тощо.

              Потенційно наша країна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і сільськогосподарським потенціалом, багатими та різноманітними природними ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних добрив та зернових на світові ринки. Це нафто- і газопроводи, портове господарство, залізниця тощо. Водночас в Україні поки що невисока порівняно з розвиненими країнами частка оплати праці у ВВП. Країна здатна абсорбувати додатковий капітал, маючи, по-перше, людські ресурси (трудові, управлінські, адміністративні), що володіють навичками, необхідними для перетворення інвестиційних засобів (заощаджень) у реальні інвестиції, по-друге  ефективний платоспроможний попит на продукцію, вироблену в результаті інвестицій. [19]

Незважаючи на всі ці фактори, інвестиційна ситуація в Україні характеризується несприятливим інвестиційним кліматом, зумовлений такими перешкодами, як: складна система ліцензування, високий рівень оподаткування, наявність арбітражних функцій у податковій адміністрації та ін..[18]

За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд. дол. США, а щорічна потреба - близько 20 млрд. дол. США. Обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить 40 - 60 млрд. дол. США. За оцінками експертів Світового банку, для досягнення рівня США Україні потрібно загалом 4 трлн. дол. США. [8]

Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. І мова не про те, щоб дати їм гроші на здійснення інвестицій. Приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових інвестицій.

Не менш важливим є й забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання рішень іноземних арбітражів. Міжнародна інвестиційна спільнота має бути впевнена в тому, що будь-які угоди відповідають прийнятим міжнародним нормам і правилам, мають силу в Україні.

Не сприяє створенню позитивного інвестиційного клімату і слабка система правового і економічного захисту інвесторів, втручання органів влади у перерозподіл клієнтури між окремими банками а також розвиток земельного законодавства у напрямку вирівнювання прав вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Судові справи розтягуються на роки, часто рішення судів просто ігноруються.

Слід зазначити, що українське законодавство нестабільне, складне для розуміння та непрозоре, що сприяє його довільній інтерпретації та створює передумови для бюрократії та корупції. Потребує перегляду і удосконалення фіскальна політика держави.

Довгострокові цілі із залучення зовнішніх інвестицій потребують постійних зусиль із формування привабливого іміджу країни. Необхідно сформулювати й широко висвітлювати державну політику та готовність уряду вживати радикальних заходів, орієнтованих на ринкову економіку; публічно підтримувати інвестиційну діяльність [13]

2.2. Роль іноземних інвестицій в економіці України

Залучення іноземних інвестицій впродовж багатьох років є пріоритетним напрямом розвитку економіки України, який в умовах економічної кризи потребує особливої уваги з боку держави. Кожному іноземному інвестору важливо знати, що держава, в економіку якої він вкладає свої кошти, здатна забезпечити достатній механізм здійснення інвестування та гарантувати належний захист його прав. При прийнятті рішення про розміщення виробництва в тій чи іншій країні іноземний інвестор, насамперед оцінює її потенційний інвестиційний ринок. Визначення інвестиційної привабливості країни належить до числа складних завдань. Міжнародні агентства як основні параметри використовують макроекономічні показники, а саме: динаміку приросту ВВП, обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу та ін.

Економічна криза завдала чималого удару по позиціях України в міжнародному рейтингу, а також стала причиною зменшення інвестицій в економіку нашої країни з боку іноземних інвесторів.

Так, за рейтингом Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес - середовища посідає 75 місце серед 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2007 - 2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відстає від основних конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку. [4]

Станом на 01.01.2010 року, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн ЄС становив 31350,5 млн. дол. США. Найбільшими інвесторами є Кіпр - 8593,2 млн., Німеччина - 6613,0 млн., Нідерланди -4002,0 млн. та Австрія - 2604,1 млн. доларів США. Натомість прямі іноземні інвестиції з України в ці країни ЄС становили: 5778,5 млн., 2,7 млн., 2 млн. та 5,1 млн. доларів США відповідно. Як бачимо, кількість інвестицій які вкладають в нас, та ті, які ми вкладаємо в ці країни значно відрізняються одне від одного.

Важливо зазначити, що пожвавлення економічних процесів в Україні, прагнення якомога ефективніше реалізувати власний соціально - економічний потенціал значним чином залежить від ефективності державної політики в контексті залучення іноземних інвестицій, що справлятимуть конструктивний вплив на мікро- та макрорівень розвитку економіки України, наявності сприятливого інвестиційного клімату та високої інвестиційної привабливості [8]

Нині опрацьовується можливість надання Україні четвертої позики на політику розвитку. У цьому контексті нашу державу цікавить проекти реформування газотранспортної системи і газового сектору в цілому. Зі свого боку світовий  банк високо оцінив науково-технічний та економічний потенціал України для подальшого зростання. Тому інвестиції у розвиток загальної інфраструктури України є більш, ніж актуальними. Однак вони стануть дійсно ефективними на фоні вдалого проведення внутрішніх реформ. І починати слід із приватного сектора, розвитку його кредитування. На сьогодні у перспективі є сім інвестиційних проектів із Світовим банком. Йдеться зокрема про національну енергетику та енергозбереження (реабілітації гідроелектростанцій та розвитку гідроенергетики, особливо у західних регіонах, де фактично не використаний гідро потенціал), підтримку нових інфраструктурних проектів тощо.

У 2010 році очікується початок нового інвестиційного попиту. Зокрема передбачається: залучення близько 40 млрд. гривень на реалізацію проектів з підготовки проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (з них близько 66 % становитимуть кошти приватних інвесторів), приток прямих іноземних інвестицій (чистий приріст прогнозується на рівні 8 млрд.); поступова активізація підприємницької діяльності.