МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ  
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХПІ»  
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Управлінський та податковий облік»

на тему: «Калькулювання собівартості продукції» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав (ла):  
ст. групи  БФ-28Г

                                                                                                                                                                       Гостева Е.

                                                                                                                         Керівник:  

Харкiв– 2011р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Порядок  групування і обліку витрат підприємства за статтями калькуляції.

    1.1. Сутність і порядок визнання витрат………………………………………...5

    1.2. Законодавчо-нормативне регулювання витрат……………………………10

    1.3. Облік, оцінка і контроль витрат  за статтями калькуляції………………...13

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА

    2.1. Вихідні дані для розрахункової  частини…………………………………25

    2.2. Виконання розрахункової частини………………………………………..27

РОЗДIЛ 3. Податковій облік………………………………………………………..38

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

     Метою написання даної курсової роботи на тему «Калькулювання собівартості продукції» є вивчення теоретичних  питань з обліку, калькулювання і  аналізу витрат для вирішення конкретних практичних завдань.

     Дана  робота передбачає набуття практичних навиків з ведення обліку і розподілу витрат на виробництво продукції (зокрема групування витрат за економічними елементами, статтями калькуляції), складання калькуляції за системою повних і змінних витрат, визначення обсягу беззбиткового виробництва продукції.

     Курсова робота складається зі вступу, теоретичної  і практичної частини, висновку та списку використаної літератури.

     У вступі обґрунтована актуальність даної роботи, з метою набуття практичних навичок, визначена мета та завдання.

     В теоретичній частині буде розкрито питання щодо групування і обліку витрат за статтями калькуляції, а також  обґрунтовано законодавчо – нормативне регулювання цих витрат, їх оцінка і контроль.

     У завершенні сформовано висновки та вказано список використаної літератури, який допоміг у розкритті інформації щодо групування витрат за статтями калькуляції та обчисленні і обґрунтуванні поставлених задач.

      РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

ПОРЯДОК ГРУПУВАННЯ І ОБЛІКУ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА ЗА СТАТТЯМИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ

1.1. Сутність і порядок  визнання витрат.

     Методологічні засади формування у бухгалтерському  обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 16 «Витрати». У цьому нормативному документі витрати підприємства поділяються на витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їхніх наслідків [5, с.341].

     Визначення  витрат підприємства дається у П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності « і П(С)БО З «Звіт про фінансові результати». Згідно з цими П(С)БО «Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)» [5,с.341].

     Витрати певного періоду визнаються одночасно  з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені, якщо неможливо прямо пов'язати витрати з доходом певного періоду, в якому вони були здійснені [5,с.341].

     Не  визнаються витратами підприємства й не включаються до звіту про  фінансові результати [5, с.342]:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не 
  відповідають розглянутим критеріям визнання;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу.

      Важливою  складовою витрат підприємства є  витрати операційної діяльності [5, с.342].

     Операційна  діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

     Витрати операційної діяльності класифікуються на витрати виробництва та витрати звітного періоду.

     Витрати, що пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт, послуг відносяться до виробничих витрат.

     Витрати адміністративного, збутового та іншого операційного характеру є витратами звітного періоду.

     Вартість  виробничої собівартості становлять витрати  у грошовій формі сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива, енергії, комунальних послуг, витрати на оплату праці, відрахування до соціальних фондів, інші витрати, пов'язані з виготовленням продукції основними, допоміжними (підсобними) виробництвами підприємства [5, с.342].

     Основним  є виробництво з виготовлення тієї продукції, заради якої існує підприємство. До нього належать цехи, дільниці, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції, робіт, послуг. Виробництва, що призначені для обслуговування основного виробництва (енергетичні, ремонтні, транспортні та інші структури підприємства) є допоміжними виробництвами.

     Облік витрат виробництва надає управлінському персоналу підприємства інформацію для оцінки та аналізу виконання розрахованих планових показників і визначення результатів діяльності окремих цехів, дільниць та інших структурних підрозділів виробництва. Повне і достовірне формування виробничих витрат дозволяє обчислювати фактичну собівартість як окремих видів, так і всієї продукції. Витрати виробництва класифікують за різними ознаками з метою забезпечення поєднання планових і звітних даних, а також прийняття певних управлінських рішень. Класифікація витрат має такий вигляд [5, с.343]:

           Рис.1.1. Групування витрат виробництва продукції (робіт, послуг)

     Витрати на виробництво  включаються до собівартості окремих виробів, замовлень, напівфабрикатів тощо.

     За  однорідністю витрати групуються на одноелементні та комплексні, що складаються з кількох елементів.

     Оцінка  доцільності витрат передбачає їх розподіл на продуктивні витрати, що передбачені технологічними процесами та організацією виробництва, і непродуктивні, які виникають при порушеннях технології, недосконалості організації виробництва тощо[5, с.344].

     За  способом перенесення  вартості на продукцію витрати класифікують на прямі, що відносяться безпосередньо на певний об'єкт витрат, та непрямі, які пов'язані з виробництвом кількох видів продукції і включаються до собівартості певних видів продукції шляхом використання спеціальних методів їхнього розподілу.

     Ступінь впливу обсягу виробництва  на рівень витрат дозволяє поділяти їх на змінні і постійні.

     Змінні витрати зростають зі збільшенням обсягу випуску продукції. Це витрати на матеріали, сировину, паливо тощо. Абсолютна величина постійних витрат при збільшенні або зменшенні обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

     За  календарними періодами  виробничі витрати поділяють на одноразові та поточні. Перші здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і дозволяють забезпечувати виробничий процес протягом тривалого часу. Поточні витрати здійснюються постійно протягом місяця.

     За  видами витрати групуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

     Економічний елемент характеризується сукупністю економічно однорідних витрат.

     За  статтями калькуляції витрати групують для формування собівартості окремих видів продукції. Перелік статей підприємство встановлює самостійно, виходячи з особливостей технології та організації виробництва, залежно від його галузевої належності і передбачає у наказі підприємства про облікову політику [5, с.344].

     Класифікація  витрат за відношенням до собівартості розрізняє витрати на продукцію, тобто пов'язані з виробництвом, і витрати періоду, що не включаються до виробничої собівартості. До останніх належать витрати на збут продукції, адміністративні та інші операційні витрати.

     Групування  витрат за центрами відповідальності дозволяє контролювати та управляти витратами за місцем їх виникання (виробництво, цехи, дільниці тощо) [5, с.345].

     У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції [8, с.51].

     Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва [8, с.52].

     По-перше, з точки зору всього суспільного  виробництва витрати виробництва  поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

     Витрати підприємства на виробництво являють  собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

     По-друге, на рівні підприємства одночасно  існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств [8, с.53].

1.2. Законодавчо-нормативне  регулювання витрат.

     Основним  нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999р. Що стосується витрат виробництва, то вони регулюються і спираються при своєму визначенні на цей закон [6, с.35].

     Також одним із основних нормативних документів є Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», що містить загальні положення, принципи визнання, склад та порядок відображення в бухгалтерській звітності витрат підприємства. П(С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику, вказує склад виробничої собівартості продукції, загальновиробничих, адміністративних, збутових та інших операційних витрат.

     У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже вартість запасів, придбаних для виробництва певної продукції, відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво [6, с.35-36].

     Управлінський  облік  законодавче  не  регламентується,  тому не  має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті. В Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) підприємств, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001р. №47 для підприємств промислової політики в п.15, зазначається, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов'язані з функцією виробництва продукції. У цьому положенні наведено повний склад витрат виробництва та порядок їх включення у собівартість продукції [6, с.36].

    Також до законодавчо-нормативного регулювання витрат відносять Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджені Міністерством транспорту України 05.02.01 р. № 65; та Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування у торгівельній діяльності, затверджені Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 22.05.02 р.№ 145 тощо [7, с.33].

     Крім  того існують галузеві інструкції щодо планування, обліку витрат та калькулювання собівартості, які відображають особливості складу та обліку витрат за окремими галузями [6, с.37].

     До  нормативних документів з питань обліку, контролю і аналізу витрат підприємства також можна віднести:

     1. Конституція України.

     Основний  закон України, прийнятий ВР України від 28.06.96р. №30. Загальні положення, що регулюють діяльність і функціонування підприємства, його правові засади.

     2. Закон України Про державну  контрольно-ревізійну службу в  Україні. 

     Прийнятий ВР України від 26.01.93р. №2939-XII. Визначає статус даної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. Відображає організацію проведення ревізії на підприємстві.

     3. Закон України Про оплату праці. 

     Затверджений  постановою ВР України від 25.03.95р. №144/95-ВР. Нормативне визначення і регулювання зарплати, а також облік та контроль за додержанням законодавчих положень з оплати праці.

     4. Закон України Про бухгалтерський  облік та фінансову звітність  в Україні. 

     Прийнятий ВР України від 16.07.99р. №996-XIV. Відображає основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, організацію бухгалтерського обліку на підприємстві, первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку, загальні вимоги до фінансової звітності. Регламентує організацію обліку витрат та відображення результатів обліку у фінансовій звітності.

     5. Господарський кодекс України.

     Затверджений  постановою ВР України від 16.01.2003р. №436 IV. Встановлює відповідно до конституції  України правові основи господарської  діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності; відповідність господарської діяльності підприємства чинному законодавству.

     6. П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

    Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87. Визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів. Норми цього Положення (стандарту) слід застосовувати до фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім бюджетних установ).

     7. П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

     Затверджено наказом Міністерства фінансів України  від 31.03.1999р. №87. Відображає зміст і  форму звіту про фінансові  результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей. Призначений для правильності визнання витрат, контролю за порядком їх відображення у звіті про фінансові результати, а також для економічної характеристики.

     8. Про затвердження типових форм  первинного обліку.

     Наказ міністерства статистики України від 29.12. 95 №352. Впровадження типових форм первинного обліку. Призначений для правильності оформлення первинних документів по відображенню витрат виробництва.

1.3. Облік, оцінка  і контроль витрат  за статтями калькуляції.

    Класифікація витрат за калькуляційними статтями розкриває цільове призначення витрат за місцем їх виникнення та призначенням. У П(С)БО 16 «Витрати» передбачено виділення таких статей витрат [7, с.65-66]:

• витрати, які включають у виробничу собівартість – прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі виробничі витрати, загальновиробничі витрати. У разі необхідності детальніший перелік статей калькування виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), як наприклад, виділення у складі прямих матеріальних витрат окремих складових, таких як сировина і матеріали, напівфабрикати, допоміжні матеріали, зворотні відходи тощо, підприємство визначає самостійно (з орієнтацією на технологію виробництва) і затверджує у своїй обліковій політиці;
• витрати, які не включають до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг). До них належать операційні витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати (втрати від участі в капіталі, фінансові витрати, інші витрати, надзвичайні витрати).

     Відповідно  до Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції у промисловості, затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р. № 47, витрати, пов’язані  з виробництвом продукції (робіт, послуг) рекомендується групувати за такими статями калькуляції [7, с.66]:

• сировина та матеріали;
• купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
• паливо та енергія на технологічні цілі;
• зворотні відходи (вираховуються);
• основна заробітна плата;
• додаткова заробітна плата;
• відрахування на соціальне страхування;
• витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
• загальновиробничі витрати;
• втрати від браку;
• інші виробничі витрати;
• супутня продукція (вираховується).

    До  наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням  особливостей техніки, технології та організації  виробництва, питомої ваги окремих  видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або навпаки виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

    До  статті калькуляції «Сировина та матеріали» включають вартість [7, с.66]:

    - сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при виготовлені продукції (робіт, послуг);

    - допоміжних матеріалів, що використовуються  при виготовленні продукції (робіт,  послуг), для сприяння у виробничому процесі та для упакування продукції (якщо пакування, відповідно до встановленого технічного процесу провадиться у процесі виробництва продукції у виробничих цехах, до здавання її на склад готової продукції);

    - малоцінних та швидкозношуваних  предметів, термін експлуатації яких менший від одного року (або одного операційного циклу, якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції.

     Витрати за статтею калькуляції «Сировина  та матеріали» включають безпосередньо  до собівартості окремих видів продукції та замовлень за їхньою фактичною собівартістю [7, с.67].

    Вартість  малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП), термін експлуатації яких менший від одного року (або одного операційного циклу, якщо він більше одного року), списують на витрати виробництва в момент передавання їх в експлуатацію з подальшою організацією оперативного кількісного обліку за місцями експлуатації та відповідальними особами протягом строку їх фактичного використання. Знос на такі МШП не нараховують. Витрати на МШП, відносять до собівартості окремих видів продукції пропорційно до кошторисних ставок. Повернення з експлуатації на склад малоцінних та швидкозношуваних предметів, придатних для подальшого використання не зменшує витрат, а визначається іншим операційним доходом і оприбутковується за дебетом рахунку 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» та кредитом рахунку 71 «Інший операційний дохід».

    До  статті калькуляції «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій» включають вартість [7, с.67-68]:

    - купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;

    - робіт і послуг виробничого  характеру, які виконуються сторонніми  підприємствами.

    До  робіт і послуг виробничого характеру  належать: здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка  сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів та виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

    Вартість  купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і  послуг виробничого характеру включають безпосередньо до собівартості окремих виробів і замовлень. Не відображають в цій статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючого устаткування, що оплачується за рахунок замовника понад ціну за виріб, не потребує обробки і монтажу на підприємстві і не включається до його валової продукції [7, с.68].

    До  статті калькуляції «Паливо й енергія на технологічні цілі» відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовується в процесі виробництва продукції. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносять безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включають до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок [7, с.68].

    До  вартості матеріальних цінностей включають  також витрати підприємств на придбання упаковки і тари (крім дерев’яної та картонної), одержаної  від постачальників разом з матеріальними  цінностями. Витрати підприємства на придбання упаковки і тари в окрему статтю калькуляції не виділяють, а включають до витрат на придбання відповідних видів сировини та матеріалів.

    Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, енергію  та інші матеріальні цінності формують виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями та матеріальних витрат, пов’язаних з транспортною доставкою матеріальних цінностей (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) транспортом і персоналом підприємства [7, с.68].