МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

“ХАРКІВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ” 
 

Кафедра менеджменту 

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

“УПРАВЛІНСЬКИЙ  ТА ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК”

НА  ТЕМУ:

“ Калькулювання собівартості за замовленнями ” 

        Керівники роботи,

       к.е.н., доцент                                            О. Є. НАЙДЕНКО 

       асистент                                                    О. М. Рибицька 

       Студент 4 курсу, групи БФ18а                О.В. Канцедал

       спеціальність 6.030601

       “Менеджмент організацій”                                     

 
Харків, НТУ “ХПІ”, 2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Особливості позамовного методу калькулювання собівартості………5

1.1Застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції……………………………………………………………5

1.2 Основні етапи калькулювання собівартості………………………………...14

1.3 Методи калькулювання собівартості……………………………………….19

2. Методичні основи калькулювання собівартості за замовленнями….21

2.1 Нормативно-законодавча  база……………………………………………..21

2.2 Організація обліку витрат при позамовному методу обліку витрат……21

2.3 Розрахунок собівартості одиниці продукту в системі калькулювання за замовленнями…………………………………………………………………….27

3. Порівняльна характеристика калькулювання собівартості за замовленнями і процессами……………………………………………………29

Задача……………………………………………………………………………..34

Висновки………………………………………………………………………….36

Список використаної літератури……………………………………………….38

Додаток

Вступ

          Калькулювання собівартості потрібне, щоб отримати об'єктивну оцінку діяльності підприємства, на яку можна спиратися при прийнятті управлінських рішень. Основою для оцінки результатів діяльності (у випадку управління за центрами відповідальності) є бюджет доходів і витрат підрозділів. Щоб оцінити діяльність центрів технологічних витрат (центрами є виробничі підрозділи - цехи, ділянки), треба прийняти певні стандарти (норми) таких витрат.Функціонування промислового підприємства вимагає відповідних витрат виробничих ресурсів та коштів. Окремі з них відшкодовуються за рахунок прибутку підприємств та коштів, що спрямовуються на капітальні вкладення. Більшість витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт та послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію, становлять собівартість продукції.

     В наш час облік витрат на виробництво  і калькулювання собівартості займають домінуюче місце в загальній системі обліку на підприємстві. Управління собівартістю продукції підприємства є планомірний процес формування витрат виробництва і собівартості, як всього об'єму, так і одиниці продукції, визначення продажних цін і відповідно, рентабельності виробництва і окремих видів продукції, виявлення резервів економії, зниження собівартості і забезпечення систематичного контролю за виконанням встановлених підприємством планових (нормативних) завдань по собівартості.

     Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання.

     Витрати виробництва в залежності від  його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним  та комбінацією цих двох методів.

     Позамовний  метод обліку витрат на виробництво  застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення.

     Фірми які діють в галузях позамовного виробництва, виробляють широкий спектр продуктів або замовлень, які звичайно відрізняються один від одного. Пристосовані до потреб клієнта або побудовані за замовленнями продукти, відповідають цій категорії як і послуги, що відрізняються на вимогу клієнта. В системах замовного виробництва витрати акумулюються за окремими замовленнями. Цей підхід до віднесення витрат відомий як система калькулювання за замовленнями. 
 
 
 
 
 
 
 

1.Особливості  позамовного методу  калькулювання собівартості 

1.1Особливості застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

       Калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виконання одиниці певного виду послуги по окремих видах витрат. За допомогою калькулювання визначається собівартість одиниці послуги, собівартість послуги по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції, контроль за рівнем витрат і собівартості – це функція виробничого обліку, який у загальному вигляді має дві стадії: накопичення витрат, їх віднесення і розподіл. Вибір системи виробничого обліку залежить від технології та організації виробництва, характеру продукції, системи управ-ління тощо. Тому кожне підприємство розробляє свою систему виробничого обліку та систему калькулювання собівартості.

     Позамовний  метод обліку витрат і калькулювання  собівартості (job order cost accounting system) - метод, який використовується на підприємствах, що виробляють одиничні, унікальні або виконувані на спеціальне замовлення вироби. Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах застосовують на ремонтних роботах і на деяких інших виробництвах. При цьому методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення. Під замовленням розуміють виріб, дрібні серії однакових виробів або ремонтні монтажні та експериментальні роботи. При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що представляють закінчені конструкції. До моменту виконання замовлення всі відносяться до нього витрати вважаються незавершеним виробництвом. Для обліку витрат на кожне замовлення відкривають окремий аналітичний рахунок із зазначенням шифру замовлення. 
Позамовний облік виробничих витрат акумулює витрати з окремих робіт, підрядів і замовленнями, використовується при виготовленні унікальних або виконуваних на спеціальне замовлення виробів. Такий метод калькуляції застосовується тоді, коли продукція виробляється окремими партіями або серіями або, коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовниками. У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Такі підприємства організуються для виготовлення виробів обмеженого споживання. Найбільш типові заводи важкого машинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори великих потужностей, а так само військово-промислового комплексу, де переважають механічні процеси обробки і виробляється неповторюваних або рідко повторюється продукція.  
Найважливішими відмітними особливостями одиничного типу виробництва є:  
- Велика різноманітність продукції, що виготовляється, значна частина якої не повторюється і випускається в невеликих кількостях за окремими замовленнями;  
- Технологічна спеціалізація робочих місць і неможливість постійного закріплення певних операцій і деталей за робочими місцями;

- Застосування універсального устаткування і пристроїв;

- Велика питома вага ручних складальних і доводочних операцій;

- Переважання  серед робітників універсалів високої кваліфікації.  
 

Крім  того, позамовний метод обліку собівартості застосовується:

- У виробництвах  випускають дослідні зразки продукції;

- У допоміжних  виробництвах при виготовленні  спеціальних інструментів, проведення ремонтних робіт;

- На  дрібносерійних промислових підприємствах  - для випуску продукції, що  вимагається споживачеві в незначних кількостях;

- На підприємстві з фізико-хімічними процесами - при випуску окремих видів продукції, у будівництві;

- Науково-дослідних  інститутах; установах охорони здоров'я, у сфері послуг при виготовленні індивідуальних замовлень.

Сутність  даного методу полягає в тому, що всі прямі витрати враховуються в розрізі встановлених статей калькуляції по окремих виробничими замовленнями, інші витрати враховуються за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень у відповідність із встановленою базою розподілу. Решта витрат враховуються за місцями виникнення витрат, за їх призначенням і за статтями. Як бачимо об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання є виробниче замовлення. Виробниче замовлення як планово-облікова одиниця включає весь комплекс робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результату - виконання замовлення. Сюди входить продукція конструкторських бюро, технологічного відділу, виробничих цехів, роботи з випробувань і доведення. При тривалості зборки менше одного місяця деталі і вузли подають на складання перед початком складальних робіт попередньо скомплектованими по вузлах або виробів. Ця система передбачає для складальних цехів та дільниць в якості планово-облікової одиниці - замовлення, для заготівельних та обробних - комплект деталей або заготовок на деталь. При тривалості циклу складання більше одного місяця деталі подають в складальні цехи і ділянки чергами відповідно до графіка виконання складальних робіт; в обробні цехи вони надходять в комплекті, необхідному для складання вузла чи групи вузлів, що підлягають монтажу на певній стадії виробництва. Термін подачі деталей вузлового комплекту встановлюється графіком випередження початку даної черги збірки по відношенню до закінчення u1074 виконання замовлення. Плановоучетной одиницею для заготівельних та обробних цехів буде комплект деталей на вузол або групу вузлів, для складальних цехів - етапи загальної збірки або виробниче замовлення.

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції, контроль за рівнем витрат і собівартості — це функція виробничого обліку, який у загальному вигляді має дві стадії: накопичення витрат, їх віднесення і розподіл.

Вибір системи виробничого обліку залежить від технології та організації виробництва, характеру продукції, системи управління тощо. Тому кожне підприємство розробляє свою систему виробничого обліку та систему калькулювання собівартості.

Крім  того, прийнятною, на наш погляд, є  концепція двох методів калькулювання, один з яких позамовний, а інший  називають по-різному: масовий, періодичний, попроцесний, поопераційний, попередільний. Така концепція розглядається й застосовується як у вітчизняному обліку, так і в зарубіжних країнах. У цій концепції у визначенні методу калькулювання варіюють дві ознаки: час (період) і процес. У першому методі розрахунок собівартості індивідуалізовано для певного продукту або їх сукупності, об'єднаних одним замовленням (процесом). У другому методі розраховується усереднена собівартість продукції, що отримана з виробництва за даний період часу. Останній метод найбільш прийнятний для калькулювання безперервного виробництва масової продукції, де необхідно періодично визначати собівартість.

Калькулювання за замовленнями — це система обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат з кожного індивідуального  виробу або окремої партії виробів, об'єднаних одним замовленням. Об'єктом обліку витрат при цьому методі є окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораблебудування, виготовлення преси, турбін для електростанцій, літаків тощо), у будівництві, ремонтному виробництві, у друкарнях, у підприємствах побутового обслуговування, при виготовленні одиничних виробів або комплектів меблів, музичних інструментів і т. ін.

При цьому  методі на основі замовлення бухгалтерія відкриває окремий аналітичний рахунок для обліку витрат, кожному замовленню присвоюють номер (код), який обов'язково вказують на всіх документах з обліку витрат на виконання цього замовлення. Для узагальнення витрат та обчислення собівартості продукції використовують картку (відомість) обліку витрат на замовлення, в якій накопичують витрати за весь час виконання замовлення (рис. 1). 
 
 

Рис. 1. Організація обліку витрат в умовах калькулювання  собівартості за замовленнями 

Прямі витрати матеріали та заробітної плати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, накладні витрати розподіляють між замовленнями на підставі нормативних ставок пропорційно до фактичного обсягу встановленої бази розподілу (прямих витрат праці у людино-годинах, прямих витрат на оплату праці і т. ін.). Тому такий метод називають змішаним, або нормальним калькулюванням собівартості.

Собівартість  закінченого замовлення визначають одразу після його завершення. Вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду розраховують за даними карток (відомостей) обліку витрат за незакінченими замовленнями.

Така  методика калькулювання собівартості замовлення, побудована на списанні накладних  витрат за нормативними ставками, визначеними  заздалегідь виходячи з бюджетної (планової) суми таких витрат та бюджетної бази їх розподілу, зумовлює можливі відхилення фактичних накладних витрат від розподілених (недорозподілені або зайворозподілені витрати). Як указувалося раніше, такі відхилення у кінці звітного періоду можуть бути віднесені на собівартість реалізованої продукції або ж (за певних умов) розподілені та списані на рахунки незавершеного виробництва, готової продукції та собівартості реалізованої продукції.

Основні кроки складання фактичної калькуляції  собівартості продукції (робіт, послуг) наступні:

1. На  підставі підписаного договору  на відкриття замовлення відділ  планування та підготовки виробництва  направляє у відповідні структурні  підрозділи повідомлення про  відкриття замовлення (мал. 2). В нашому  прикладі - це цехи №№ 1, 2.

Одночасно в бухгалтерії відкривається  картка на замовлення, записи в якій здійснюються в міру виконання замовлення.

Мал. 2. Схема позамовного  методу калькулювання  собівартості продукції

Досвідчені  та експериментальні підприємства, де об'єктом планування та обліку є тема, передбачена річним тематичним планом, з метою визначення ступеня його виконання застосовуються планово-облікові одиниці у вигляді товарокомплектов. Склад і величина товарокомплектов залежать від приналежності виробничих підрозділів до відповідної фазі випуску. Продукція конструкторських бюро у встановлених оперативним планом комплектах передається у відділ головного технолога. Далі технологічна документація в певних комплектах надходить у виробничі цехи. У залежності від нормативної трудомісткості та технологічної послідовності виготовлення продукції розраховуються зведені товарокомплекти для заготівельних та обробних цехів. У фактичне виконання зараховуються ті деталі, які входять до товарокомплект, і ті товарокомплекти, які відповідають зведеної цехової програмі.

Істотний  вплив на вибір системи оперативно-виробничого  управління надає рівень спеціалізації  підприємств, коли поряд з профільною продукцією невеликими серіями випускаються досить значні обсяги продукції непрофільної. Специфіка організації її виробництва буде відрізнятися від існуючих виробничих умов виготовлення основної продукції. У такому випадку для непрофільної продукції більш доцільний з розглянутих варіантів позамовної або комплектної систем, незважаючи на те, що для основної продукції на цьому ж підприємстві використовується інша система оперативно-виробничого планування та обліку.

Виробниче замовлення як планово-облікова одиниця  включає весь комплекс робіт, від  яких залежить досягнення кінцевого  результату - виконання замовлення. Сюди входить продукція конструкторських бюро, технологічного відділу, виробничих цехів, роботи з випробувань і доведення. При тривалості зборки менше одного місяця деталі і вузли подають на складання перед початком складальних робіт попередньо скомплектованими по вузлах або виробів. Ця система передбачає для складальних цехів та дільниць в якості планово-облікової одиниці - замовлення, для заготівельних та обробних - комплект деталей або заготовок на деталь.При тривалості циклу складання більше одного місяця деталі подають в складальні цехи і ділянки чергами відповідно до графіка виконання складальних робіт; в обробні цехи вони надходять в комплекті, необхідному для складання вузла чи групи вузлів, що підлягають монтажу на певній стадії виробництва. Термін подачі деталей вузлового комплекту встановлюється графіком випередження початку даної черги збірки по відношенню до закінчення виконання замовлення. Плановоучетной одиницею для заготівельних та обробних цехів буде комплект деталей на вузол або групу вузлів, для складальних цехів - етапи загальної збірки або виробниче замовлення. Підприємства, де об'єктом планування та обліку є тема, передбачена річним тематичним планом, з метою визначення ступеня його виконання застосовуються планово-облікові одиниці у вигляді товарокомплектов. Склад і величина товарокомплектов залежать від приналежності виробничих підрозділів до відповідної фазі випуску. Продукція конструкторських бюро у встановлених оперативним планом комплектах передається у відділ головного технолога. Далі технологічна документація в певних комплектах надходить у виробничі цехи. У залежності від нормативної трудомісткості та технологічної послідовності виготовлення продукції розраховуються зведені товарокомплекти для заготівельних та обробних цехів. У фактичне виконання зараховуються ті деталі, які входять до товарокомплект, і ті товарокомплекти, які відповідають зведеної цехової програмі.

          Істотний вплив на вибір системи оперативно-виробничого управління надає рівень спеціалізації підприємств, коли поряд з профільною продукцією невеликими серіями випускаються досить значні обсяги продукції непрофільної. Специфіка організації її виробництва буде відрізнятися від існуючих виробничих умов виготовлення основної продукції. У такому випадку для непрофільної продукції більш доцільний з розглянутих варіантів позамовної або комплектної систем, незважаючи на те, що для основної продукції на цьому ж підприємстві використовується інша система оперативно-виробничого планування та обліку.Фактична собівартість визначається після його виготовлення. До виконання замовлення всі відносяться до нього витрати вважаються незавершеним виробництвом.  

1.2Основні етапи калькулювання собівартості

 
Процес калькуляції собівартості продукції складається з наступних основних етапів:

1. Вибір об'єктів калькуляції.
2. Визначення повноти калькуляції собівартості продукції.
3. Формування системи обліку, що забезпечує калькуляцію собівартості продукції.
4. Розподіл операційних витрат по виробництву і реалізації продукції на прямі і непрямі їхні види.
5. Віднесення прямих операційних витрат на конкретні види продукції.
6. Розподіл непрямих операційних витрат по конкретних видах продукції.
7. Визначення суми виробничої або повної собівартості продукції.

1. Вибір  об'єктів калькуляції визначає спрямованість всього його процесу. Об'єктом калькуляції є конкретний результат або сегмент операційної діяльності, який вимагає вартісного вимірювання з метою ефективного управління. На підприємствах з коротким виробничим циклом об'єктом калькуляції є готова продукція. На підприємствах з тривалим виробничим циклом – деталі, вузли, агрегати. Ступінь деталізації об'єктів калькуляції визначається самим підприємством.

2. Визначення  повноти калькуляції собівартості  продукції. Залежно від цілей  здійснення розрізняють калькуляцію часткової або повної собівартості продукції. Формами часткової калькуляції можуть бути калькуляція виробничої собівартості; калькуляція маржинальної собівартості (характеризує визначення лише змінних витрат в розрізі окремих видів продукції для з'ясування суми маржинального прибутку по них). Повна собівартість продукції відображає всі види витрат, пов'язаних з її виробництвом і реалізацією.

3. Формування  системи обліку, що забезпечує  калькуляцію собівартості продукції.  Управлінський облік витрат, що дозволяє здійснити процес калькуляції собівартості продукції, має будуватися в розрізі об'єктів калькуляції і бути підлеглим конкретній системі здійснення цього процесу. Управлінський облік має включати:

• систему обліку витрат на виробництво в розрізі окремої статті;
• систему обліку виходу готової продукції в натуральних одиницях вимірювання;
• систему обліку витрат на реалізацію готової продукції в розрізі окремої статті;
• систему обліку продажу готової продукції у вартісних і натуральних одиницях вимірювання;
• систему організації документообігу, що забезпечує своєчасне і коректне віддзеркалення показників, що враховуються.

4. Розподіл  операційних витрат по виробництву  і реалізації продукції на  прямі і непрямі види. Прямі  операційні витрати, груповані в процесі калькуляції собівартості продукції, включають такі їх види: сировина, матеріали і інші. Непрямі операційні витрати групуються за такими видами:

• загальновиробничі непрямі операційні витрати;
• загальногосподарські непрямі операційні витрати.

5. Віднесення  прямих операційних витрат на  конкретні види продукції. В  процесі цього етапу загальна  сума прямих операційних витрат  підприємства має бути повністю  розподілена по видах вироблюваної  продукції.

6. Розподіл  непрямих операційних витрат  по конкретних видах продукції було пов'язано з визначенням бази розподілу, розрахунком нормативної ставки розподілу і з вибором конкретного методу розподілу. База розподілу непрямих витрат характеризує основний показник, що забезпечує причинно-наслідковий зв'язок з конкретним видом розподілюваних витрат. Звичайно застосовуються такі варіанти бази їхнього розподілу:

• кількість вироблюваної продукції;
• сума прямих витрат на випуск окремих видів продукції (без вартості матеріальних витрат);
• сума матеріальних витрат на випуск окремих видів продукції;
• средньоспискова чисельність працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції;
• сума основної заробітної платні основних працівників;
• розмір виробничої площі й ін.

В сучасній практиці найширше розповсюдження отримали такі методи розподілу непрямих витрат:

• метод прямого розподілу, відповідно до якого всі непрямі витрати прямо відносяться на відповідні види продукції, минаючи проміжні форми їхнього розподілу;
• метод послідовного розподілу, відповідно до якого цей розподіл непрямих витрат йде зверху вниз, тобто, починаючи із загальногосподарських і закінчуючи останніми структурними підрозділами;
• метод перехресного (або взаємного) розподілу, коли на початку розподіл непрямих витрат йде між різними рівнозначними підрозділами, надаючи взаємні виробничі й інші послуги, а лише потім сукупні витрати основного структурного підрозділу розподіляються за видами продукції.

Вибір конкретних методів розподілу непрямих витрат визначається виробничою структурою підприємства.

7. Визначення суми виробничої або повної собівартості продукції є завершальним етапом процесу її калькуляції. Цей етап є завершальним.

Разом з тим конкретний зміст окремих  етапів в значній мірі залежить від  вживаних на підприємстві систем калькуляції  продукції.

1. Система  калькуляції за замовленням собівартості  продукції полягає в послідовному  віддзеркаленні всіх видів прямих  і непрямих операційних витрат, пов'язаних з виконанням робіт  (випуском продукції) за замовленнями, що індивідуалізувалися (контрактам).

При цьому  індивідуальний виріб, виконуваний  за замовленням, або партія розглядаються  як самостійний єдиний об'єкт обліку і планування операційних витрат.

На кожне  замовлення відкривається відомість, картка аналітичного обліку операційних  витрат, якій присвоюється певний код.

Накопичення витрат йде по позиціях:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати праці виробничих робітників;
• інші прямі витрати;
• непрямі витрати, віднесені на замовлення.

2. Попроцесна (попередільна) система калькуляції  здійснюється в розрізі окремих процесів (стадій, фаз і т.д.):

• визначається обсяг незавершеного виробництва в так званих еквівалентних одиницях. Цей обсяг розраховується шляхом множення кількості одиниць продукції, що знаходиться в процесі обробки, на ступінь завершеності обробки (наприклад, 100 одиниць продукції, обробка яких була завершена на 30%, становитиме 30 еквівалентних її одиниць); визначається загальна кількість проведеної продукції;
• визначається загальна сума прямих і непрямих операційних витрат по її процесах;
• визначається обсяг сукупних операційних витрат, що припадають на одиницю продукції.