Калькулювання собівартості в системі стандарт-кост

 

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Управлінський облік»

на тему: «Калькулювання собівартості в системі стандарт-кост»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент  

П.І.Б.

група  

 

Перевірив:  

посада

 

П.І.Б.

 

 

Суми  – 2012 
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ

ПРОДУКЦІЇ В СИСТЕМІ СТАНДАРТ-КОСТ………………………………….5

1. Поняття калькуляції собівартості та методи її здійснення…………5

1.2 Трактування сутності собівартості, її види та значення в процесі калькулювання …………………………………………………………………..13

1.3 Характеристика системи обліку стандарт-кост ……………………20

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ

ПРОДУКЦІЇ В СИСТЕМІ СТАНДАРТ-КОСТ………………………………...29

1. Організаційно-економічна характеристика ДП «Дружба»…………29
2. Калькуляція собівартості продукції зернових культур…………….36
3. Використання нормативного методу на ДП «Дружба»…………..…41

РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ  КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ

ПРОДУКЦІЇ В СИСТЕМІ СТАНДАРТ-КОСТ НА ПІДПРИЄМСТВІ……....46

3.1 Порівняння системи  "стандарт-кост" та "нормативного  методу" обліку витрат……………………………………………………………….…….46

3.2 Удосконалення управлінського  обліку в системі "стандарт-кост"..51

3.3 Удосконалення організації  контролю на підприємстві……………55

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….59

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...…62

ДОДАТКИ…………………………………………………………………69

 

 

ВСТУП

 

Виробництво є одним  із основних процесів господарської  діяльності підприємства. Процес виробництва  являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів  праці та самої праці, а з іншого - одержання нової продукції (робіт  чи послуг). Основною ціллю здійснення виробничого процесу є отримання  прибутку. Але в наш час, коли існує  в економічному середовищі досить велика кількість перепон для реалізації даної мети актуальним стає швидке реагування керівників на ситуації, які  виникають під час здійснення ними господарської діяльності.

Питанням калькуляції  собівартості продукції сільськогосподарського підприємства приділяли достатньо  уваги як вітчизняні, так і зарубіжні  вчені-обліковці, а також практики (керівники підприємств, менеджери, фінансисти, бухгалтери та ін.). Проте ці питання настільки широкі і глибинні, що були і залишаються актуальними для багатьох наукових пошуків.

В сучасних умовах господарювання досить складним є вибір того чи іншого методу обліку витрат та калькулювання  собівартості, оскільки не всі вони є досконалими. Однак, необхідно  так вибрати методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, щоб за їх допомогою максимально  використати всі можливості для  вирішення поставлених задач.

Проблемі методу обліку витрат "стандарт-кост" присвячена значна кількість публікацій, серед яких дослідження Т. Слезко, І. Бєлоусової, Т. Марендич, Ф. Ф. Бутинця [4], Л. П. Радецької, Л. В. Ґедзя. У цих роботах докладно показано шляхи та методи впровадження системи у виробництво з урахуванням сучасних нестабільних умов діяльності, зумовлених впливом інфляційних процесів та змін у законодавстві.

Разом із тим, сучасні тенденції  коливання статей витрат промислового підприємства та специфіка їх формування зумовлюють подальше вивчення сутності, переваг і недоліків методу обліку витрат "стандарт-кост", виявлення причин, чому названий метод не знаходить належного використання в оперативному управлінні виробничими.

Метою написання даної  курсової роботи є вивчення організації калькулювання собівартості у системі «стандарт-кост» продукції і розробка пропозицій стосовно шляхів удосконалення даного питання.

Для досягнення поставленої  мети визначені наступні завдання:

• розкривається економічна суть калькуляції, методів калькулювання та собівартості продукції;
• детальний розгляд та вивчення методу калькулювання, який застосовується на ДП «Дружба»;
• визначення пропозицій по вдосконаленню управлінського обліку в системі "стандарт-кост".

Предметом дослідження  є система теоретичних, методичних та практичних аспектів, що стосуються калькулювання собівартості продукції сільськогосподарського підприємства.

Об’єктом дослідження  є система калькулювання собівартості виробництва продукції обрано Державне підприємство «Дружба», яке розташоване у с. Березоточа, Лубенського району, Полтавської області.

Методологічну основу дослідження  склали загальнонаукові та спеціальні методи: синтез, аналіз, порівняння, логічні та статистичні.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ

ПРОДУКЦІЇ В СИСТЕМІ  СТАНДАРТ-КОСТ

 

1. Поняття калькуляції собівартості та методи її здійснення

 

Одним із важливих завдань  управлінського обліку є калькулювання  собівартості продукції.

Так, калькуляція (лат. calculatio – обчислення) – це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт, послуг, а також обчислення заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат [2].

На практиці можуть застосовуватися  різні калькуляції, в залежності від мети і завдання їх використання. Найбільш розповсюджені класифікації калькуляції наведено в таблиці 1.1. [16, 20].

У більш вузькому значенні калькуляція – це визначення виробничої собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за окремими структурними підрозділами та підприємством в цілому в загальній  сумі та в розрізі окремих статей витрат [40].

Слід відмітити, що тривалий час калькуляційні системи мали лише одну мету - оцінити запаси готової  продукції і напівфабрикатів  власного виробництва, що необхідно  для внутрішньовиробничих цілей  і для складання внутрішньої  звітності, а також для визначення прибутку. Не зважаючи на важливість цього  завдання, колишні системи калькулювання  не містили інформації, необхідної для виконання багатьох управлінських  завдань.

Сучасні системи калькулювання  більш збалансовані. Інформація, яка  міститься в них, не тільки дозволяє виконувати традиційні завдання, а  й допомагає при:

- визначені цілеспрямованості  подальшого випуску продукції;

- встановленні оптимальної  ціни на продукцію;

- оптимізації асортименту  продукції, що випускається;

- визначенні цілеспрямованості  оновлення діючої технології  і верстатного парку;

- оцінці якості роботи  управлінського персоналу [5].

 

Таблиця 1.1 – Класифікація калькуляції  за різними класифікаційними ознаками

№ з\п	Класифікаційна ознака	Вид калькуляції
1	За часом складання	Директивні – калькуляція, яка  складається для обґрунтування  і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності  до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від  діяльності структурного підрозділу тощо. Директивні калькуляції поділяються  на: - нормативні (стандартні)- калькуляція,  яка застосовується з метою  встановлення допустимих витрат  на виробництво продукції на  основі науково обґрунтованих  норм; - планова – калькуляція,  яка складається на основі  виробничих норм і дозволяє  визначити допустимий обсяг витрат  на виробництво продукції виходячи  з досягнутого рівня організації  праці і управління, рівня техніки  і технології виробництва, масштабів  підприємства тощо; - кошторисна – калькуляція,  яка застосовується, як правило,  в будівельних організаціях і  представляє собою визначення  ціни будівельної продукції. Звітні калькуляції складаються  на підставі даних бухгалтерського  обліку про фактичні витрати на виробництво.
2	За рівнем охоплення витрат	Галузева – калькуляція, що відображає рівень собівартості певного виду продукції  у конкретній галузі. Повна – калькуляція, яка  відображає витрати на виробництво  та збут продукції. Виробнича – калькуляція, яка складається за всіма статтями витрат на виробництво. Внутрішньогосподарська  – калькуляція, яку доцільно складати на продукцію окремих цехів основного  та допоміжних виробництв. Калькуляція змінних витрат містить лише прямі витрати на виробництво. Технологічна – калькуляція, яка складається на окремі деталі, вузли і характеризують рівень технології на підприємстві.
3	В залежності від об’єкту	Загальна – калькуляція, яка відображає собівартість певного виду продукції  в цілому по підприємству. Калькуляція за центрами витрат – розрахунок собівартості продукції  певного підрозділу підприємства. Параметрична – калькуляція, яка дає уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю  певного параметру.

Отже, основним призначенням калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат [32].

Калькулювання на будь-якому  підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується відповідно до наступних принципів:

- науково обґрунтована  класифікація виробничих витрат;

- встановлення об’єктів  обліку витрат, об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

- вибір калькуляційної  одиниці залежить від особливостей  виробництва і продукції, що виготовляється;

- вибір методу розподілу  непрямих витрат надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції;

- розмежування витрат  по періодах;

- відокремлений облік  поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень;

- вибір методу обліку  затрат і калькулювання [16].

Обчислення (калькулювання) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства здійснюється за схемою наведеною на рисунку 1.1 [21].

 

Формують виробничі втрати та визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат

Визначають втрати, які формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) звітного періоду

Визначають витрати за об'єктами калькулювання та виробничу собівартість одиниці продукції (робіт, послуг)

Рисунок 1.1 – Обчислення (калькулювання) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)

Слід відмітити, що з  метою отримання більш детальної інформації для управління, витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції.

Так, стаття калькуляції  – це певний вид витрат, що утворюють собівартість.

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції [20].

До типової номенклатури статей калькуляції підприємства, можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції [32].

Крім витрат операційної  діяльності в обліку виділяють фінансові  витрати, до яких відносять витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу, втрати від участі в капіталі та інші витрати [7]. Перелік витрат, які відносяться до кожної з зазначених груп витрат наводиться в П(СБО) 16.

В процесі калькуляційних розрахунків використовуються наступні способи обчислення виробничих витрат на виробництво продукції (робіт, послуг):

- вилучення із загальних  втрат: відходів виробництва,  втрат від браку, незавершеного виробництва, вартості попутної продукції тощо;

- підсумовування витрат  при попередільному методі узагальнення даних про виробничу собівартість продукції та при виконанні замовлення протягом періоду понад один місяць;

- прямого розрахунку (у  простих виробництвах витрати діляться на випуск продукції в натуральних одиницях);

- розподілу витрат пропорційно  до обґрунтовано обраної бази розподілу маси продукції, планової собівартості, витрат по переділу, коефіцієнтів тощо [29].

Слід відмітити, що у  практиці калькулювання неможливо  обійтись лише одним способом розрахунків, тому часто розподіл витрат між об'єктами калькуляції здійснюється комбінованим способом, при якому частина витрат по виготовленню продукції розподіляється одним способом, а інша частина – другим.

В залежності від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути:

- один продукт (комплекс  продуктів) в цілому по виробництву;

- один продукт (комплекс  продуктів) за окремими процесами, стадіями, переділами, фазами виробництва;

- виріб (група виробів)  по підприємству;

- виріб (група виробів)  в розрізі цехів, дільниць, бригад;

- вид робіт, послуг  за структурними підрозділами  підприємства;

- напівфабрикат;

- деталі, вузли [29].

Для вірного відображення інформації про витрати, які формують виробничу собівартість продукції, необхідно знати методи калькулювання.

Метод калькуляції –  це система наукового обґрунтування прийомів розрахунку собівартості продукції, робіт і послуг з метою визначення ефективності організації і технології виробництва, роботи окремих ланок виробничого процесу (бригад, дільниць, цехів, служб) [21].

Можливість та характеристика застосування вітчизняних та зарубіжних методів обліку витрат і калькулювання собівартості в сільському господарстві подано в додатку А [48].

Слід відмітити, що в  господарській діяльності суб'єктів  господарювання найбільш часто зустрічаються 3 методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об'єктами: позамовний, попередільний (попроцесний) і нормативний.

Позамовний метод характерний  для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін. Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення [23].

В сучасних умовах сфера  позамовного методу розширюється внаслідок орієнтації підприємства на задоволення індивідуальних потреб споживача. Підприємства переходять від масовою випуску продукції, яка враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення малої групи людей, окремих осіб чи суб'єктів господарювання [2].

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурою статей по фазах, стадіях, переділах. [23].

Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва [9].

Попроцесний (попередільний) метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі.

Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць [13].

Нормативний метод калькулювання  є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб [23].

В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм [13].

При співставленні фактичних  витрат на виробництво на одиницю продукції з стандартними (нормативними) витратами створюється система контролю.

Так, виробничі поточні  витрати – це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції (робіт, послуг) за калькуляційний період:

 

ПТв = MB + ВОП + ВСЗ + А + Ін                                         (1)

 

де ПТв – поточні виробничі витрати за калькуляційний період;

MB – матеріальні витрати;

ВОП – витрати на оплату праці;

ВСЗ – витрати на соціальні заходи;

А – амортизація;

Ін – інші виробничі операційні витрати.

За місцем виникнення поточні  виробничі витрати формуються за окремими структурними підрозділами і службами:

 

ПТв = BOB + ДП + ВУО + ЗВ + БВ                                     (2)

 

де BOB – витрати основного  виробництва за центрами витрат видами продукції, робіт, послуг;

ДП – вартість послуг допоміжних виробництв;

ВУО – витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

ЗВ – загальновиробничі  витрати;

БВ – брак виробництва.

Загальні витрати на продукцію (роботи, послуги) підприємства, що є об'єктами його господарської діяльності визначаються як сукупні виробничі витрати основних, допоміжних та обслуговуючих структурних підрозділів:

 

ЗВ = ВВ + ВД + ВО                                                   (3)

 

де ЗВ – загальні витрати  за центром витрат, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства;

ВВ – виробничі витрати, які безпосередньо формувались  за центрами витрат і відповідальності основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства;

ВД – виробничі витрати, які безпосередньо формувались  за центрами витрат і відповідальності в допоміжних структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства;

ВО – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності в обслуговуючих структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства [14].

Отже, загальні виробничі  витрати основного структурного підрозділу, який безпосередньо виготовляє готову продукцію, виконує роботи, надає послуги, як об'єкт господарської діяльності підприємства, формуються з його власних виробничих витрат та витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів у відповідності з наданими ними послугами.

Визначення виробничих витрат допоміжних і обслуговуючих структурних підрозділів розпочинають з тих центрів витрат, які обслуговують найбільшу кількість інших структурних підрозділів [14].

Таким чином, основним призначенням калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат. Але для раціонального і ефективного прийняття управлінських рішень самої методики калькулювання недостатньо.

Так, для отримання більш  детальної інформації для управління, витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції, склад яких визначають самостійно з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції тощо.

 

2.  Трактування сутності собівартості, її види та значення в процесі калькулювання

 

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні  та 
грошові витрати. Найбільшу частку з-поміж усіх витрат підприємства мають операційні витрати, тобто витрати пов'язані з основною діяльністю підприємства та операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують 
собівартість продукції, яку воно виготовляє. Собівартість продукції - це 
грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію 
продукції [1].

Собівартість продукції  характеризує ефективність всього процесу 
виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображають: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше. М. Чумаченко вважає, що виробництво та реалізація продукцїї потребують трудових, матеріальних і грошових витрат [34].

Собівартість продукцїї - ємка, багатоманітна і динамічна економічна 
категорія. Вона є найважливішим якісним показником, показуючи, в що обходиться підприємству виробництво і збут продукції.

Як економічна категорія  «собівартість» з'явилась у 1912 році у працях АЛ. Рудановського, МЛ. Тер-Давидова і М.Ф. фон Дітмара. До цього використовували терміни: «своя вартість», «загальна вартість», «власна вартість», «вартість виробництва», «фабрична вартість», «вартість», «дійсна вартість», «продуктивна вартість», «заводська вартість», «фактична вартість», «повна ціна», «істина ціна». Проведений перелік показує, як довго і ж важко відбувався пошук потрібного визначення [14].

В економічній літературі досліджували поняття «собівартість» багато відомих вчених. На думку  С.В. Степаненка, собівартість - це один з основних показників робота підприємства, що використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування; а також для формування цін [34]. Основні визначення цього терміну наведено у таблиці 1.2.

Враховуючи думки науковців, можна зробити узагальнення, що 
собівартість - це якісний показник ефективності виробництва та його 
управління, що визначає суму понесених витрат у грошовій формі на 
виготовлення і реалізацію продукції [40].

 

 

Таблиця 1.2 - Визначення поняття «собівартість»

№ з/п	Вчений	Визначення
1	Білуха М.Т.	Калькулювання собівартості продукції - найбільш складний об'єкт дослідження, оскільки при цьому необхідно визначити всю сукупність затрат на виробництво продукції, правильність їх розподілу між завершеними та незавершеними виробами, встановити відхилення за статтями калькуляції та елементами затрат, відображеній у нормативній (плановій) і фактичній калькуляції собівартості виробів.
2	Бутинець Ф.Ф.	Собівартість продукції - виражені в  грошовій формі поточні витрати  підприємства на виробництво та збут товарів, робіт, послуг.
3	Голов С.Ф.	Калькулювання - це процес визначення собівартості кожного об'єкта витрат. Собівартість об'єкта витрат визначається за допомогою  системи виробничого обліку.
4	Нападовська Л.В.	У собівартості продукції втілені  всі затрати на виробництво і  реалізацію продукції, тому вона показує, наскільки ефективно на підприємстві використовують всі види ресурсів.
5	Панасюк В.М.	Собівартість продукції - центральний  об'єкт управління і  якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства.
6	Сопко В.В.	Використані у процесі виробництва  всі різні речовини та сили природи  на виготовлення нового продукту праці  формують поняття витрати. Грошовий вираз суми витрат на виробництво  конкретного продукту визначає поняття  собівартість.

 

Поняття собівартості продукції  базується на двох положеннях:

- це затрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві;

- всі затрати, що містяться у собівартості, виражені в одній, загальній для всіх формі.

Перша характеристика служить  для чіткого обстеження, кола затрат, 
що містяться у собівартості продукції. Друга характеристика спричинена 
тим, що затрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох 
формах [34].

Отже, собівартість продукції - це грошовий еквівалент, сплачений  за 
товари та послуги, які повинні принести поточні чи майбутні вигоди для 
організації. Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на й виробництво та комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці [58].

Науково обґрунтована система  обчислення собівартості одиниці 
продукції, товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт, наданих 
послуг, за елементами витрат становлять один з важливих елементів методу бухгалтерського обліку - калькулювання. Саме калькулювання є заключним етапом обліку витрат на виробництво і виходу продукції, у процесі якої за встановленими прийомами і методами групуються витрати й обчислюється собівартість продукції [14].

Калькулювання - це термін, який нині практично завжди вживається 
поряд з виробничими затратами, бухгалтерським обліком затрат на виробництво (управлінським обліком). В економічній літературі досить часто ототожнюють калькулювання з калькуляцією, зокрема до них відносяться І.0. Ламикін,  З.В. Кір'янова, Г.І. Моісеєнко, В.Ф. Палій, ЯВ. Соколов,Б.А. Титов, П.С. Безруких, М.І. Вейсман, О.Ф. Галкін, М.В. Дембінський, I I. Поклад [9]. Проте терміни «калькуляція» і «калькулювання» істотно відрізняються один від одного і вживати ці поняття у значенні синонімів не варто. Таку думку підтримують А.І. Сумцов, колектив авторів за ред. Б.І. Гаврилова, В.І. Петрова, В.І. Стоцький, Д.В. Писарев, ПХ. Войтехов, Р.Я. Вейцман, І.А. Басманов, Наринський О.С. [2, 5]. Під калькулюванням С.Ф. Голов, В.І. Єфименко, С.А. Котляров розуміють процес визначення собівартості певного об'єкту витрат, який включає форму подання результатів такого розрахунку за статтями витрат - калькуляцію [8].

Калькуляцію вживають у  значенні бланку, паперового носія 
інформації. В той же час деякі вчені - проф. П.П. Німчинов та проф. М.С. 
Пушкар визнають калькуляцію окремою наукою (галуззю знань) про методи та способи обчислення собівартості на основі даних бухгалтерського обліку, яка має свій об'єкт та метод. Швець В.Г. та інші вчені визначає калькулювання як самостійний бухгалтерський метод, оскільки мета його суто бухгалтерська. Жебрак М.Х., Калькутін В.А, Макаров В.Г. та Сумцов А.І. вважають калькулювання засобом контролю за виробничими витратами [42].