Кількісна теорія грошей

Вступ

Гроші являють собою дещо набагато більше, ніж простий інструмент, що полегшує роботу економіки. Справно діючий грошовий механізм - це та кровоносна система, в якій відбувається кругообіг доходів і витрат, що втілює, по суті, всю економіку. Ґрунтовне вивчення теорії грошей дозволить розібратися у глибинній суті економічних процесів, з метою передбачення негативних наслідків, прогнозування розвитку явищ. Саме з цією метою проводиться написання роботи, яка заклавши теоретичне підґрунтя, дозволить керувати та контролювати економічні процеси, що є метою господарської діяльності людини. Вивчення кількісної теорії грошей в історичній ретроспективі дозволить узагальнити та поповнити знання з даної теми.

Перехід до ринкової економіки висунув на передній план економічної науки і практики дослідження і вивчення сутності та механізмів функціонування категорії «гроші». На їх використанні ґрунтується більшість інструментів ринкового господарювання. З урахуванням закономірностей функціонування грошей і грошового ринку, банків, банківської системи, формується економічна політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального банку зокрема, здійснюється державне регулювання всіх областей економічного життя суспільства.

Актуальність даної теми саме в наш час, час бурхливого розвитку економіки в світі, обумовлена потребою кожної людини здобувати знання про гроші, сферу їхнього обігу, способи виникнення та використання.

 Метою написання даної курсової роботи є дослідження кількісної теорії грошей, її історичного розвитку і теоретичних основ.

Завдання:

1. дослідити виникнення класичної кількісної теорії грошей;
2. з’ясувати основні її постулати та принципи;
3. розглянути погляди різних економістів стосовно кількісної теорії грошей та течії, які з’явилися на її основі;
4. проаналізувати аспекти сучасного монетаризму та визначити дії, які передбачають реалізацію монетарної політики.

Тема кількісної теорії грошей широко висвітлена в багатьох працях різних економістів. Безліч вчених вивчали і займалися даною темою, знання та відкриття яких ставали все необхіднішими в умовах розвитку зв’язків між країнами світу і збільшення товарно-грошових відносин всередині певної держави, переходу останньої до новітніх умов ведення економіки тощо.  
Найвідомішими з них були: Ж. Боден, Дж. Локк, Д. Рікардо, Д.Юм, А.Сміт, І.Фішер, М.І.Туган-Барановський.

1. Виникнення класичної кількісної теорії та її постулати

Гроші – творіння людей. Водночас суспільна сила грошей, привласнена  окремими особами, перетворила їх у  знаряддя протиставлення або створення  умов для взаємодії. Влада грошей у суспільному житті така сильна, що відбилася на чисельних наукових дослідженнях, які започаткували  ще античні філософи. Усі положення  та з’ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших  часів до сучасності. Є декілька варіантів умовного поділу теорії грошей на напрямки. Ми вирішили, що найдоцільніше дати наступний (рис.1):

Рис.1. Теорія розвитку грошових відносин.

Джерело [9, с. 345]

У світовій економічній науці  чітко виділяються два підходи  до вивчення теоретичних проблем  грошей. Представники одного з них  шукають відповіді на питання, пов'язані  з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та існують  у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Для цього  напряму в теорії грошей характерне явне перебільшення уваги до внутрішніх аспектів явища грошей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи  грошей можна назвати абстрактною  теорією грошей. Найбільш відомими проявами такого підходу є номіналістична теорія, менталістична теорія, державна теорія, функціональна теорія, марксистська теорія та ін.

Представники другого  напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись  у дослідження їхньої природи, шукають  відповіді на питання, що пов'язані  з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: гроші — проста вуаль  на реальній економіці чи її активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структурні зміни; якими  своїми проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку  і на які саме її процеси; який конкретно  механізм впливу грошового фактора  на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей  механізм у своїй економічній  політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем можна назвати прикладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською  теорією.

Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце  в науковій думці про гроші  та грошові відносини, а й справляє помітний вплив на розвиток усієї  економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної  теорії, макроекономіки тощо не обійшлося  без аналізу впливу на економіку  грошових факторів — попиту та пропозиції грошей, процента, фінансового ринку та ін. Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Сьогодні жодний уряд західних країн не розпочне реалізацію своєї економічної політики, поки чітко не визначиться, на яких монетаристських рекомендаціях він буде її будувати.

Монетаристська теорія теж  не є однозначно монолітною, а має  кілька напрямів, кожний з яких розглядається  як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є  кількісна теорія, яка, у свою чергу, залежно від етапів її розвитку поділяється  на класичну кількісну теорію, неокласичну  кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно самостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і  неокейнсіанська концепція монетаристської  теорії. [19, cт.34]

У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко протиставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають  їх як дві альтернативні теорії. Проте обидві вони мають єдину  методологічну базу — прикладну  теорію грошей, що більше їх зближує, ніж  роз'єднує. Завдяки їх зближенню  на сучасному етапі формується третій напрям монетаристської теорії, що дістав назву кейнсіансько-неокласичного  синтезу.

Кількісна теорія грошей –  найдавніша і найвідоміша з монетаристських  теорій. У видозміненому варіанті вона домінує і в сучасних теоріях  грошей.

Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI— XVII ст. і  послужила методологічною основою  всього подальшого розвитку монетаристської  теорії, включаючи і сучасні її напрями.

Саме у цей час в  Європі відбувалося прискорене зростання  загального рівня цін, відоме в економічній  історії як «революція цін», унаслідок  якої середній рівень цін за період 1500—1600рр. зріс приблизно в 3—5 разів. Виникла необхідність з'ясувати  причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші — золото й срібло, що відкривало шлях для перегляду широко визнаного положення про те, що гроші вступають в оборот із внутрішньою, заздалегідь сформованою вартістю. [8, ст.322]

Класична кількісна теорія грошей виникла з необхідності пояснити зміни рівня цін відповідними змінами кількості грошей в обігу.

Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники  пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим  більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання  номінального обсягу ВВП, національного  доходу, платоспроможного попиту та ін.. [8, с. 303]

Такий широкий спектр економічних  наслідків зміни маси грошей в  обороті дав підстави М. Фрідману заявити, що «термін кількісна теорія грошей асоціюється скоріше з  певною загальною концепцією, ніж  з чітко сформульованою теорією». [22, с. 24]

Основними методологічними принципами класичної кількісної теорії стали [23, с. 465]:

• купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;
• в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль в регулюванні грошової маси;
• купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;
• поняття вартості грошей є суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну.

Подальше застосування даної  концепції для пошуку відповіді  на всі практичні проблеми використання грошей зробило кількісну теорію панівною в обґрунтуванні вартості грошей і визначенні рівня товарних цін впродовж кількох століть.

Провідними  її класичними постулатами стали [9, c. 351]:

• причинність, тобто зміни в наявності грошей зумовлюють зміни в рівні цін, а ціни залежать від маси грошей;
• пропорційність, що означало пряму залежність цін від змін кількості грошей в обігу, тобто ціни змінюються пропорційно кількості грошей;
• однорідність, згідно з якою в разі зміни кількості грошей у такій же пропорції змінюються ціни на усі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишаться незмінним.

Основні принципи (постулати) класичної протягом багатовікового розвитку економічної думки лише зазнавали деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними.

Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку ХХ ст.) не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них — на економіку взагалі. Вони просто декларували факт рівнопропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв’язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатний механізм впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якби воно було поставлене, то на базі відповідних накопичених знань його можна було б виразити лише поверховою залежністю:

М → Р,

де М — сума грошей, а Р — рівень ринкових цін.

Отже, вплив грошей на економіку  обмежувався сферою обміну (зміною цін), а про більш глибоке його проникнення в реальну економіку  питання не ставилося. [9, 14]  

2. Кількісна теорія грошей крізь призму поглядів відомих економістів

У період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються  від інших представників товарного  світу завдяки відсутності в  них внутрішньої вартості. І лише з часом у кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану  грошового обігу з динамікою  цін.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від  кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Боден. У своєму трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа» він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота й срібла. Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.

Важливий внесок у кількісну  теорію зробив англійський економіст  Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним  чинником, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей  висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики  меркантилізму. Вони протиставляли  прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження  буде знецінення дорогоцінних металів  і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації  пов’язане не з мертвими запасами золота й срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них  живої праці. Відтак ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно з якою золото та срібло вже  за природою своєю є грошима.  
[8, с. 323]

Локк виділяє дві функції  грошей, як «мірило» для вартості, і  в якості «застави», щоб претендувати на товари. Він вважає, що срібло й  золото, на відміну від паперових  грошей, є валютою для міжнародних  угод. Срібло і золото, говорить він, мають рівну цінність для всього людства і тому може розглядатися як застава будь-яким товарам, в той  час як вартість паперових грошей дійсна тільки при уряді, який його видає. [12, 14]

У період становлення капіталістичних  відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював та поглибив англійський економіст Д.Юм. У  нарисі «Про гроші» (1752) він висунув  і обґрунтував принцип, який у  сучасній літературі називається «постулатом  однорідності»: подвоєння кількості  грошей призводить до подвоєння абсолютного  рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових  співвідношень окремих товарів. Своїм «постулатом однорідності»  Д. Юм дав поштовх до формування концепцій  «нейтральності грошей» у ринковій економіці та екзогенного, нав’язаного  ззовні характеру зміни грошової маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнісних ідей монетаристської  теорії взагалі.

Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також  у розвиток наукового уявлення про  вартість грошей. Він висунув і  обґрунтував ідею про представницький  характер вартості грошей, згідно з  якою[8, с. 325]:

• гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;
• сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, що реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.

Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії грошей, надав їй більшої реальності, чим  зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії. Адже сучасні  представники всіх напрямів цієї теорії у своїх дослідженнях грошового механізму виходять з номінальної вартості грошей, сформованої на представницьких засадах. [6, с. 224]

Роль кількісного фактора  в його класичному трактуванні визнавали  не тільки представники номіналістичної  теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, які  заклали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в  обґрунтування об'єктивної, товарної природи грошей, разом з тим, як і послідовний кількісник Д. Юм, бачили в грошах лише технічного посередника  в обміні товарів, лише зручний засіб  товарного обігу, недооцінюючи такі важливі їх функції, як міра вартості та засіб нагромадження вартості. Тому цілком логічно, що вони не відкидали  й постулатів кількісної теорії грошей. [8, с. 324] 

А. Сміт з більшою чіткістю, ніж будь-хто до нього, визначив і  розмежував поняття споживної та мінової вартості. Спираючись на своє вчення про поділ праці, він визнав рівнозначність усіх видів продуктивної праці з точки зору створення вартості. А. Сміт розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Д. Рікардо, за словами К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій "абстрактна праця" і "суспільна праця". Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов'язані одне з одним. Причина цього - відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, у товарі-еквіваленті, зв'язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов'язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища.

Велика заслуга класиків буржуазної політекономії полягає  в тому, що

вони виявили чітке  розуміння походження грошей з товарів  і підкреслили

зв'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. А. Сміт назвав працю

дійсною, а гроші - номінальною мірою вартості. [11, с. 403]

На початку ХХ ст. з  новою силою розгорілися суперечки  навколо кількісної теорії. Проте  на цей раз зусилля були спрямовані на дослідження механізму зв’язку  між кількістю грошей і цінами. Першим це завдання взяв на себе американський  економіст І.Фішер, який сформулював трансакційну версію кількісної теорії на базі так званого “рівняння обміну”. [3, 17]

Рівняння має вигляд [3, 17]:

MV = P Q

де М – середня кількість грошей, що знаходиться в обігу протягом певного періоду; V - швидкість обігу грошової одиниці; Р - середня ціна індивідуального товару; Q - загальна маса товарів (фізично), що реалізується у даному періоді.

З наведеної формули випливає, що [3, 17]:

,

тобто середній рівень цін  визначається трьома факторами: масою (кількістю) грошей, швидкістю їх обігу  та фізичним обсягом виробленого  продукту. Проте сам І. Фішер такого висновку зі своєї формули не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен  підвищуватися або падати залежно  від зміни кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість  їхнього обігу або кількість  відповідних благ, тобто для посилення  залежності цін від кількості  грошей. Проте він не міг обмежитися простим припущенням незмінності  двох інших факторів, оскільки вони насправді змінюються. Тому І. Фішер  доводить, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому тільки посилює кількісний фактор. Що стосується обсягів виробництва  та товарообороту, то він вважав, що вони змінюються дуже повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагуватися, особливо на тривалих періодах. [8, 14]

Отже, І. Фішер повністю залишився  на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним  із найортодоксальніших її представників. [13,  c. 184]

В дискусіях навколо ролі кількості грошей та її впливу на економіку  взяв участь М.І. Туган-Барановський, який обґрунтував необхідність дослідження  зв’язку між кількістю грошей і цінами на основі кон’юнктурної  теорії.

Найбільш повно й аргументовано  свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці  «Паперові гроші і метал», що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний  варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу «рівняння  обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий  вираз кількісної теорії в математичній формі». [20, c. 317] .

 Сутність кон’юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов’язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон’юнктурою товарного ринку. Свою «кон’юнктурну теорію» грошей М. І. Туган-Барановський вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, «кон'юнктурна теорія» започаткувала неокласичний етап у розвитку кількісної теорії. [17, с.220]

Отже, кількісний фактор у  кон’юнктурній теорії грошей Туган-Барановського  присутній, і не як звичайний, рівний багатьом іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає  тією чи іншою мірою і на всі  інші чинники: на швидкість обігу  грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо.

Передатний механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі «кон'юнктурної теорії» Туган-Барановського  подають у такому вигляді (рис. 2):

Рис. 2. Передатний механізм впливу грошей на реальну  економіку

Джерело [17, c.220]

Одними з перших дослідників  попиту на гроші з мікроекономічних позицій були професори Кембриджського університету А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон, Дж. М. Кейнс (у своїх ранніх працях), їх пояснення механізму накопичення грошей та впливу на ціни дістали назву «теорії касових залишків», або «кембриджської версії».

Подібно Фішеру, представники кембриджської школи відстоювали  тезу про вплив зміни маси грошей на рівень цін. Проте, на відміну від  І. Фішера, їх підхід до проблеми був  не макро-, а мікроекономічний, і стосувався насамперед попиту на гроші. Кембриджські економісти основну увагу зосередили на мотивах нагромадження грошей в окремих економічних суб'єктів. Вони намагалися дати відповідь на такі питання: чому люди зберігають гроші, від яких чинників залежить розмір попиту їх на гроші, від яких чинників залежить попит господарюючих суб'єктів на касові залишки та ін. [18, c. 151] .

Важливою відмінністю  «кембриджської версії» було те, що розміри нагромадження грошей не нав’язувалися господарюючим суб’єктам  із «залізною необхідністю» згори, з боку тих структур і чинників, які «вливали» гроші в оборот, а визначалися мотивами їх поведінки, їх власними рішеннями.

Важливий внесок кембриджської  школи в монетаристську теорію взагалі  полягав [8, c. 332]:

• у сферу конкретно-прикладного аналізу були включені гроші не тільки як засоби обігу і платежу, а й як засіб нагромадження вартості;
• у поняття кількості грошей стали включатися всі наявні гроші – як ті, що обслуговують потреби обігу, так і ті, що нагромаджуються;
• для кожної частини наявної маси грошей запропонована об'єктивна основа формування – відповідні мотиви економічних суб'єктів щодо створення запасів грошей;
• об'єктивна потреба в грошах була розширена за межі потреб обігу і стала включати потребу в грошах для цілей нагромадження;
• було розширено також поняття швидкості обігу грошей за рахунок визнання такими, що обертаються, і грошових нагромаджень, тільки з дуже малою швидкістю.

Нові підходи до вирішення  проблем грошової теорії дали можливість сформулювати новий монетарний показник – коефіцієнт, що характеризує частину  сукупного доходу, яку економічні суб’єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі. За своїм змістом  цей показник є протилежним показнику  швидкості грошей і визначається як k = 1/V. Він відомий також як «коефіцієнт  Маршалла», що характеризує рівень монетизації  ВВП. [7, c.80]  
Залежність накопичення грошей в економічних суб’єктів (попиту на гроші) від обсягу виробленого продукту та рівня розвитку їх мотивів до формування касових залишків була виражена формулою, що дістала назву «кембриджського рівняння» [4, c. 55] :

Md = kPY

де Md – попит на гроші (касові залишки);

k – коефіцієнт, що виражає  частину річного доходу, яку суб’єкти  зберігають у ліквідній формі  (коефіцієнт Маршалла);

Р – середній рівень цін;

Y – обсяг виробництва  у натуральному виразі.

За зовнішніми ознаками формула  «кембриджського рівняння» нагадує  формулу «рівняння обміну» І. Фішера Проте по суті вони істотно різняться. Адже у них різні показники М: у першій формулі (І. Фішера) – це кількість грошей, що фактично обслуговує потреби товарного обігу, а в другій – це величина всього попиту на гроші як касові залишки. Кількісно не збігаються і показник k і – цих формул, оскільки коефіцієнт k в «кембриджському рівнянні» визначається по всьому запасу грошей, а показник – у формулі «рівняння обміну»- по запасу грошей, що обслуговує потреби обігу (трансакційному запасу). Тому залежність цін від кількості грошей у «кембриджському рівнянні» ускладнена значно більше, ніж у «рівнянні обміну», а отже, «кембриджська версія» від класичної кількісної теорії грошей віддалена значно далі, ніж «трансакційна» версія І. Фішера. Її автори справді вийшли за вузькі межі класичних постулатів кількісної теорії і відкрили шлях до наукового дослідження об'єктивних процесів, що формують попит на гроші. [4, c. 56]

3. Прикладний аспект застосування кількісної теорії

Сучасний монетаризм –  один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який з кінця 1970 – початку 1980 р. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу – США, Англії та ін. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття, яке на той час уважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти.

Важливо враховувати й  інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії. Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого  відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися  раніше, торкалися головно внутрішньої  економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні  процеси.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрям економічної думки, зобов'язаний опублікованій у 1956 р. книжці "Кількісна  теорія грошей" за редакцією М. Фрідмена [2, c. 21]

Фрідман сформулював основні принципи монетарної теорії [22, c.45]:

1) фундаментальна різниця  між номінальною і реальною  кількостями грошей;

2) звідси — принципова  різниця перспектив, які відкриваються  перед окремим індивідуумом і  суспільством у цілому при  визначенні номінальної вартості  грошей; інший засіб вираження  цього положення полягає у  відмінності рівнянь а) потоку (сума витрат дорівнює сумі  надходжень) і б) запасів (сума  індивідуальних запасів дорівнює  суспільним запасам);

3) вирішальна роль окремих  суб’єктів (обсяг витрат повинен  дорівнювати обсягові доходів,  а намагання окремих суб’єктів  витрачати більше, ніж вони отримують,  призводять до загального зростання  витрат і надходжень, тобто до  інфляції);

4) різниця між кінцевим  станом і процесом переходу  до нього демонструє різницю  між довгостроковою статикою  та короткостроковою динамікою;

5) поняття ”реальний запас  грошей ” та його вплив на  перехід від одного стаціонарного  стану рівноваги до іншого.

У 1990-х рр. вплив ідей монетаризму  дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.