Кінцевий продукт виробництва: структура та функції

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра економічної  теорії

Курсова робота

з політичної економії на тему:

«Кінцевий продукт  виробництва: структура та функції»

Київ-2010

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ I Cуспільне виробництво і його результати…………………………4

1. Сутність і фактори суспільного виробництва……………………………4
2. Суспільні блага як результат виробництва ……………………………13

Розділ ІІ Система макроекономічних показників та її

особливості в Україні…………………………………………………..……….18

2.1  Формування системи національних рахунків…………………………18

2.2  Макроекономічні показники та їх характеристика……………………21

2.3  Сучасний стан і тенденції розвитку виробництва в Україні…………30

Висновок………………………………………………………………………....37

Література……………………………………………………………………38-40

Додатки

Вступ

З моменту здобуття незалежності Україна є ареною історичних змін, що пов'язано з її переходом від  централізованої планової до соціально-орієнтованої ринкової економіки. Такі радикальні зміни  потребують нового теоретичного обґрунтування. Саме в цей час проблема стабілізації темпів росту ВВП є центральною  проблемою економічного аналізу, оскільки стабільний його приріст гарантує підвищення добробуту всієї нації. Рівень добробуту  характеризується стійким збільшенням реального ВВП, та його випуску на душу населення

Рушійною силою розвитку суспільства є виробництво , воно стимулює створення інноваційних продуктів, що ще більшою мірою задовольняють потреби суспільства. Ступінь розвитку виробництва та його структура відображають ступінь розвитку держави на світовій арені

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення  різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. На мою думку виробництво в деякій ступені можна назвати основою економіки. Саме в процесі виробництва створюються необхідні товари, споживаються природні ресурси.

Для аналізу економічних  явищ і процесів, складних господарських  взаємозв'язків необхідна система  надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській  практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу. Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються діагностики стану економіки на сучасному етапі розвитку обумовили мету моєї роботи.

Розділ I  Cуспільне виробництво і його результати

На якому б ступені  історичного розвитку не знаходилося  людське суспільство, люди, щоб жити, повинні мати їжу, одяг, житлові та інші матеріальні блага. Необхідні людині засоби існування повинні бути вироблені. Їх виготовлення створюється в процесі виробництва.

1. Сутність і фактори суспільного виробництва

Політекономія має справу не з будь-яким конкретним виробництвом. Вона визначає закономірності функціонування суспільного виробництва. Що ми під ним розуміємо?

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.виробництв: матеріальне та нематеріальне виробництво. (Див. табл. 1.1)

Кожна з названих сфер суспільного  виробництва об'єднує багато найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи, що видно із таблиці (Див.табл. 2.1)

У процесі виробництва  взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання,управління. Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер. Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких  фаз:

1) безпосередньо виробництва;

2) розподілу;

3) обміну;

4) споживання.

Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент. Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальних та організаційно-економічних).

Процес виробництва - це взаємодія  продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні  у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Характерною рисою виробництва  як процесу є також поєднання  в ньому елементів розвитку і  функціонування (тобто безперервного  його повторення, в ході якого створюються  передумови для розвитку). Нарощування  кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід  на новий якісний рівень, на якому  знову таки забезпечується більш  ефективне функціонування. Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг.

Фактори виробництва.Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів:

а) особистого;

б) речового.

Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно-корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це працівники промисловості, будівництва, сільського господарства і т.п., тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

Трудові колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила - здатність  людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення  матеріальних і духовних благ.

Речовий фактор виробництва - це засоби виробництва: предмети й засоби праці. Це - речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні і духовні блага.

Предмети праці включають  всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:

а) предмети, що дає природа;

б) сировина;

в) вторинні ресурсі;

г) штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріали). ;

Засоби праці - ті засоби, за допомогою яких людини впливає  на предмет праці. Вони включають:

а) знаряддя праці: машини, верстати, автомати та ін.;

б) "безмашинну" техніку (електричне розрядження, хімічний і електричний процеси);

в) "судинну" систему  виробництва (трубопроводи, цистерни й  інше обладнання);

г) виробничі будови, споруди, шляхи.

Види факторів виробництва  зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і  регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до прмисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці. Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності,і відчуження. Первинними факторами виробництва були земля і праця. З розвитком цивілізації з'явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Останні є вже результатами праці, продукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Результативність виробництва Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат).

Ефективність виробництва  може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так  і повнішого їх використання, тобто  екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування. Звичайно, кількісне збільшення факторів виробництва практично завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розвиток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просторовочасові форми реалізації завдань якісного вдосконалення засобів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей.

Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва  є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування. Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

Отже, між технічним прогресом  та інтенсифікацією виробництва  об'єктивно існує така важлива  ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробництва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються. Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціальної байдужості, зрівняння в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілі вироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання. Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може бути тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водночас слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з власними (приватними), орендованими, акціонерними та змішаними видами використання засобів виробництва. Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їхніми власниками.

Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні  бути не тільки номінальними, а й  функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність процесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів суспільства.

Результатом виробництва  є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів  праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення  тих або інших власних потреб. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Аналіз економіки колишнього СРСР базувався на концепції представників  класичної економічної школи  А. Сміта і Д. Рікардо, а також  на теорії трудової вартості К. Маркса, які розглядали створення національного  продукту країни у процесі суспільного  відтворення лише у сфері матеріального  виробництва. Згідно з цією концепцію  розроблявся баланс народного господарства, який пояснював механізм централізованого планування економіки і системи розподілу ресурсів у країні.

Основним недоліком системи  балансу народного господарства було положення, що тільки праця у  сфері виробництва створює суспільно  необхідний продукт. При цьому не враховувалось створення продукту в сфері послуг. Крім того, в балансі  народного господарства не аналізувалась  система зовнішньоекономічних зв’язків (крім експорту та імпорту товарів).

Система балансу народного  господарства давала можливість отримати зведену інформацію про механізм суспільного відтворення,основні  пропорції економіки та взаємозв’язки, що формуються у народному господарстві. За допомогою методології балансу  народного господарства визначався суспільний продукт країни та його рух у процесі відтворення.

Суспільний продукт уявляв собою узагальнений результат функціонування розширеного відтворення, в якому  відображається єдність виробничих сил, форм їх організації та виробничих відносин. Як результат конкретної цілеспрямованої діяльності суспільства  цей продукт представлено у вигляді  сукупності споживних вартостей,створюваних  за певний період часу. Під час відтворення  суспільного

продукту суспільство  цікавить насамперед натуральна форма, в якій він буде відтворений, певний набір споживних властивостей, корисність вироблених продуктів. За командно-адміністративної економіки, коли існувала суспільна  власність на засоби виробництва, суспільний продукт характеризувався як усуспільнений продукт, тобто він належав усім членам суспільства.

Отже, сукупний суспільний продукт як особлива форма суспільного продукту - це всі матеріальні блага, вироблені суспільством за певний проміжок часу (як правило, рік). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим -споживання.

За матеріально-речовою (натуральною) формою сукупний суспільний продукт складається із засобів виробництва і предметів споживання. Відповідно матеріальне виробництво поділяється на два підрозділи:

I - виробництво засобів  виробництва (верстати, машини, обладнання, устаткування тощо);

II - виробництво предметів  споживання (одяг, взуття, продукти  харчування тощо).

За вартісною формою сукупний суспільний продукт складається з вартості матеріальних витрат c, вартості необхідного продукту v і вартості додаткового продукту m. Безпосередньо на задоволення потреб населення йде необхідний продукт і частина додаткового. Отже, сукупний суспільний продукт w дорівнює сумі створюваних вартостей товарів I і II підрозділів виробництва:

I (w₁ = c₁ + v₁ + m₁);

II (w₂ = c₂ + v₂ + m₂).

В економічній літературі та господарський  практиці мають місце два підходи  до обчислення обсягу суспільного продукту. Згідно з одним з них, який базується  на марксистській теорії, ССП - результат матеріального виробництва, а тому невиробничі послуги не включаються у вартість даного продукту. За такої методики підрахунку ССП не був вільний від повторного обліку, оскільки проміжна продукція могла враховуватись кілька разів. Під проміжною продукцією розуміють товари та послуги, які проходять подальшу переробку (наприклад, залізна руда, щоб матеріалізуватись у верстати, машини, проходить процеси збагачення, виплавки чавуну, потім сталі та виробництва прокату і подальші виробничі операції аж до готового продукту (верстата).

Суперечлива двоїстість позиції  К. Маркса у розумінні продуктивної праці найбільшою мірою виявилася  в тому, що у теоретичних дослідженнях природи утворення вартості, а  звідси і в узагальненнях макроекономічних дослідженнях про відтворення суспільного  капіталу і ССП він абстрагувався  не лише від сфери духовної діяльності послуг, а навіть і торгівлі. З  марксистських джерел відомо, що торгівля певною мірою спричиняє додаткові  витрати обігу, що безперечно повинно створювати вартість.

У XX ст. марксисти-догматики  не врахували ні двоїстості вищеозначених  поглядів К. Маркса, ні нових кількісних і якісних змін у макроекономічних процесах світової економіки. На зразок А.Сміта і Д. Рікардо, вони не тільки залишили умовний поділ економіки  на матеріальну і нематеріальну  сферу, але й визнали стару  якісну визначеність виробничої праці. За продуктивну працю вони визнали  працю, спрямовану на виробництво речей, тобто працю у сфері матеріального виробництва. Вона нібито і створює сукупний суспільний продукт (ССП). Іншу сферу економіки - послуги, духовне виробництво, управління тощо вони називали невиробничою сферою, а працю уній визначили як непродуктивну працю (таку, що не створює ССП). Вважалось, що працівники невиробничої сфери не створюють, а споживають ССП

Подібна якісна визначеність продуктивної і непродуктивної праці  була природною для західного  суспільства XVII–XIX ст., оскільки сфера  послуг тоді була в зародковому стані, а ступінь розвинутості сукупного  робітника не виходив за межі підприємства як суб'єкта господарювання.

Тому в макроекономічних поглядах А. Сміта і Д. Рікардо  не було помилки, їхні уявлення і висновки повністю відповідали стану економіки  тих часів. Але така думка не відповідає умовам сучасної економіки з розвинутою сферою послуг

Догмат радянської економічної  школи про обов'язковість речового змісту продуктивної праці не вписувався в макроекономічний зміст сучасної економіки і суперечив йому.

Можна наводити багато прикладів, коли наслідки праці у невиробничій сфері економіки мають речовий  зміст, але праця, яка була витрачена  на їхнє створення, вважається непродуктивною працею.

Зміст категорії "сукупного  працівника" в умовах сучасного  цивілізованого суспільства поширився на усі суспільні корисні сфери людської діяльності.

Тому усяка суспільно  корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює суспільне  багатство або безпосередньо, або  опосередковано і сприяє його збільшенню і покращенню добробуту людей.

Сукупний продукт суспільства  створюється в усіх галузях, корисних сферах економічної діяльності, в  тому числі у домашньому господарстві.

В сучасній західній економічній  теорії не існує фундаментальних  робіт з теоретичних досліджень і обґрунтувань виробничої і невиробничої праці.

Виходячи з позицій  здорового глузду західні вчені  не полемізували з цього питання, а прийняли точку зору про те, що будь-яка праця являється продуктивною і створює сукупний продукт суспільства.

2.  Суспільні блага як результат виробництва 

Кінцевою метою виробництва  є задоволення потреб суспільства  і людини. Будь-яке суспільство (незалежно  від рівня його розвитку і суспільного) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

• що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?
• як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?
• для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання - основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого,-з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи тварина, повноцінно живе чи існує тільки при  дотриманні нею чи навколишнім світом визначених умов. Ці умови створюють  консенсус, що відчувається як задоволення, тому має місце говорити про границю  споживання, такому стані всіх людей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені. І в сучасний час потреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою  і престижем актуальні, і від  них залежать зайнятість на ринку  праці, розвиток як великого, так і  малого бізнесу.

Задоволення потреб - це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб  забезпечити собі харчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті. І навіть діяння, що, здавалося б, не несе ніякої користі  для людини, насправді має причину. Наприклад, милостиня, для того, хто  її дає, є задоволенням його вищих  потреб, зв'язаних з його психікою.

Мільйони років еволюції можна звести до декількох років розвитку людини, і тим самим спростити розуміння відмінності вищих і нижчих потреб (вторинних і первинних). Ці поняття відрізняє те, що відрізняє людину від тварини, тобто розум. При народженні людина випробує тільки первинні потреби. Проходять мільйони років еволюції чи лічені роки соціалізації людини й істота з низьким рівнем розвитку перетворюється у високоорганізовану. Одним з основних ознак цього перетворення є поява на визначеному етапі вищих потреб.

Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від  наших предків, і укоренилося  в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим  і цікаві потреби, що залежать від  підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їх необхідно розглядати глобально, щодо суспільства.

Для задоволення потреб необхідні  блага. Відповідно економічні потреби  це ті, для задоволення яких необхідні  економічні блага. Іншими словами економічні потреби - та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант, політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значить стосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти, керувати не стосуючись економічної сфери.

Особливості приватних та суспільних благ. Стан почуття недостачі характерно для будь-якої людини. Спочатку цей стан носить розпливчастий характер, точно неясна причина такого стану, але на наступному етапі він конкретизується, і стає ясно які саме товари чи послуги необхідні. Таке почуття залежить від внутрішнього світу конкретної особистості. В останній входять смакові переваги, виховання, національні, історичні  передумови, географічні умови.

Благо - це потреба в якому-небудь благу, що має корисність для конкретної людини. У такому широкому змісті потреби є предметом дослідження не тільки суспільних, але і природничих наук, зокрема біології, психології, медицини.

Суспільні блага - потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Суспільні блага поділяються  на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільства визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.

Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях - цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.

Будуючи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають і як специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини між людьми з приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ і послуг.

Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання  в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.

З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим фактором формування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тим різноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вони задовольняються.

Задоволення потреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв'язаного  з активною діяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб'єкта, неминуче веде до їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є  чинником росту потреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючих потреб.