Реферат

    Дана  курсова робота виконана з теми під  назвою «Конкурентноздатність підприємства». В ній розглянені такі питання: 1) Конкурентна перевага підприємства, 2) Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства, 3) Конкурентний статус підприємства, 4) Оцінка рівня конкурентного статусу підприємства, 5) Практична реалізація на прикладі підприємства.

    Робота  складається з п’яти розділів, містить 6 формул, 4 рисунка, 2 таблиці та 15 літературних джерел. Загальний об’єм курсової роботи 29 сторінок.

    Об’єкт  дослідження – конкурентноздатність підприємства. Мета роботи – розглянути сутність конкурентноздатністі підприємства, методики її визначення, розглянути теоретичні питання вдосконалення методики розрахунку конкурентноздатністі підприємства.

    Основні поняття та терміни: конкурентоспроможність, конкурентна перевага, життєвий цикл конкурентної переваги, конкурентний статус підприємства. 

     ЗмІСТ 

       Вступ ..........................................................................................................4

    1 Конкурентна перевага підприємства ......................................................6

    2 Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства .........................11

    3 Конкурентний статус підприємства .......................................................14

    4 Оцінка рівня конкурентного статусу підприємства ..............................18

    5 Практична реалізація ................................................................................22

       Висновок ....................................................................................................27

       Список використаної літератури .............................................................28

     Вступ 

    Одна з найважливіших задач розвитку підприємства і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на ринку.

    Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї  продукції, за місце на ринку) поміж фірмами-виробниками та торговими організаціями змушує шукати їх нові засоби впливу на рішення покупців. Одним  з  таких  шляхів  є створення товарів покращенного рівня якості.

    Передовий закордонний досвід свідчить, що якість, безперечно, є найбільш вагомою складовою  конкурентоспроможності, але разом з тим, можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на товар, але і на підприємство, фірму і навіть країну.

    Актуальність  теми викликана тим фактом, що протягом багатьох десятків років у нашій країні, в умовах високої монополізації виробників та торгових представників, регулятором виробництва продукції був не реальний попит, а - виробництво й адміністративно-командний механізм розподілу, що регулювали споживання, формували потреби і випуск показників.

    У цих умовах проблема конкурентноздатності підприємства і продукції, у виробників практично не вставала, а якщо і  виникала, то зважувалася лише у  відношенні тієї продукції, що підлягала  реалізації на зовнішньому ринку.

    З розвитком ринкового механізму  ця проблема в нашій країні, природно, різко загострилася, і її вирішення  жадало від усіх суб'єктів ринку  активного пошуку шляхів і методів  підвищення конкурентноздатності вироблених і споживаних товарів. У зв'язку з цим у сучасній економіці головним напрямком фінансово-економічної і виробничо-збутової стратегії кожного торгового підприємства стає підвищення конкурентноздатності для закріплення його позицій на ринку з метою одержання максимального прибутку.

    1 Конкурентна перевага підприємства 

    Конкурентоспроможність – це така позиція підприємства, яка дає змогу йому виграти змагання між підприємцями, яке виявляється на ринку товарів та послуг.

    У сучасній економічній літературі, що присвячена проблемам виживання та стратегічного успіху фірм в умовах висококонкурентного середовища, велика увага приділяється факторам успіху підприємства, зокрема ключовим і ринковим факторам успіху, ключовим компетенціям, конкурентним перевагам (рис. 1.1).

    Конкурентна перевага – наявність у системі якої-небудь ексклюзивної цінності, що дає їй переваги перед конкурентами.

    Про стратегічний успіх говорять у тих  випадках, коли він забезпечується протягом тривалого проміжку часу.

    До  ключових факторів успіху (рис. 1.1) належить сукупність чинників ринкової та ресурсної орієнтації, які можуть вплинути на формування довгострокової конкурентоспроможності фірми і, відповідно, на її стратегічний успіх. Більшість спеціалістів вважають, що ключові фактори успіху:

    -         мають виражений галузевий характер;

    -         є спільними орієнтирами для  всіх підприємств певної галузі.

    Теоретичні  та емпіричні дослідження свідчать, що набір ключових факторів успіху в різних галузях значно відрізняється. До того ж, з часом вони можуть змінюватись в одній і тій же галузі під впливом зрушень загальної ситуації в ній. Тому важливим аналітичним завданням є визначення ключових факторів успіху з урахуванням наявних і тих, що можна прогнозувати, умов розвитку галузі та внутрішньогалузевої конкуренції.

    Помилкова ідентифікація цих факторів може спричинити розробку неефективних стратегій і вибір менш важливих (з позицій формування конкурентних переваг) цілей.

    Зовнішній аспект забезпечення конкурентних переваг: ринкові фактори успіху. Сучасні  швейцарські та німецькі економісти, які багато уваги приділяють розробці концепції факторів успіху підприємства, поділяють всі реалізовані певною фірмою ключові фактори успіху на дві групи: стратегічні фактори успіху та ключові компетенції.

    Перша група – стратегічні фактори успіху - включає реалізовані фактори успіху, які мають ринкове походження і безпосередньо сприймаються клієнтом. З цього визначення можна побачити, що слово "стратегічні" не відповідає тому змісту, який вкладають ці автори у наведене поняття. Тому більш коректним є назвати першу групу чинників "ринковими" факторами успіху. Прикладами ринкових факторів успіху можуть бути: якість продукції, додаткові послуги, ціна, завдяки яким споживачі отримують для себе додаткову корисність.

    Внутрішній  аспект забезпечення конкурентних переваг: ключові компетенції. Друга група - ключові компетенції - являють собою сукупність навичок і технологій, яка базується на явних та прихованих знаннях, забезпечує формування цінностей у системі клієнта, є оригінальною по відношенню до конкурентів і відкриває доступ до нових ринків. Їх складно імітувати та передавати. Ресурси фірми приймають форму ключових компетенцій, якщо відбір і комбінація ресурсів здійснюється краще, оригінальніше, швидше за конкурентів. Ключові компетенції повинні стабільно забезпечувати конкурентні переваги та ресурсну асиметрію відносно ринкових суперників. Можливість відтворення конкурентами ключової компетенції веде до її знецінення.

    Тактичні  та стратегічні чинники конкурентної переваги підприємства. Чинник конкурентної переваги – це конкретний компонент зовнішнього / внутрішнього середовища фірми, за яким вона переважає конкуруючі підприємства. Чинники конкурентної переваги можуть бути тактичними і стратегічними.

    1.     Тактичний чинник конкурентної  переваги – це конкретний компонент зовнішнього / внутрішнього середовища фірми, за яким вона переважає або буде переважати у найближчий період (до року) конкуруючі підприємства.

    2.     Стратегічний чинник конкурентної  переваги – це конкретний компонент  зовнішнього / внутрішнього середовища фірми, за яким вона може випередити конкурентів після виконання у перспективі конкретних умов, які визначають перевагу підприємства за даним компонентом порівняно з конкуруючими фірмами.

    У свою чергу стратегічні чинники  конкурентної переваги підприємства можна поділити на наступні підчинники:

       1)     Чинники макросередовища:

•                  міжнародні;
•                  політичні;
•                  економічні;
•                  природнокліматичні;
•                  правові;
•                  екологічні;
•                  соціально-демографічні;
•                  науково-технічні.

       2)     Чинники інфраструктури регіону:

•                  ринкова інфраструктура;
•                  моніторинг оточуючого природного середовища;
•                  охорона здоров’я;
•                  наука і освіта;
•                  культура;
•                  будівництво;
•                  торгівля;
•                  транспорт і зв'язок.

       3)     Чинники мікросередовища фірми:

•                  конкуренти фірми;
•                  постачальники;
•                  контактні аудиторії (медіа, фінанси тощо);
•                  маркетингові посередники (реклама, консалтінг);
•                  законодавство з податкової системи та зовнішньоекономічної діяльності.

    Ступінь задоволення споживача розглядається як ключовий аспект, що визначає успіх підприємства у конкурентній боротьбі. Взагалі, підприємство має в своєму розпорядженні два способи втримання споживачів:

    1.     створення умов, що перешкоджають  зверненню споживача до інших  постачальників;

    2.     максимальне задоволення споживача.

    Якщо  перший спосіб пов'язаний з багатьма технічними та юридичними складнощами  і, до того ж, є непопулярним у суспільстві, то другий забезпечує широкий спектр засобів підвищення іміджу та відомості  торгової марки.

    Задоволення – відчуття вдоволення або відчуття розчарування, яке виникає у людини, яка порівнює свої попередні очікування та реальні якості придбаного товару (або результат). Тобто, задоволення  споживача – функція і очікувань, і реальних експлуатаційних характеристик продукту. Якщо реальні показники функціонування продукту є гіршими за попередні очікування, споживач відчуває розчарування. Якщо характеристики продукту співпадають з очікуваннями, то він вдоволений. Якщо експлуатаційні якості продукту перебільшили очікувані, то ступінь задоволення замовника ще вище, тобто, він абсолютно вдоволений.

    Високий ступінь задоволення або вдоволення формують не тільки раціональну перевагу, але і емоційну прихильність до конкретної марки товару.

    Однією  із умов повного задоволення споживача є формування в компанії високої поведінкової культури, коли ціль кожного співробітника -  задовольнити покупця.

    Існують наступні методи виміру ступеню задоволення  споживача:

    - система збору скарг та пропозицій;

    - опитування про ступінь задоволення споживачів;

    - покупці – невидимки;

    - аналіз причин скорочення клієнтів.

     2 Життєвий цикл конкурентної переваги підприємства 

    Сутність  конкурентних переваг більш повно  проявляється через їх властивості. Першою  властивістю є їх порівняльний, відносний характер. Конкурентні переваги не є властивостями іманентними, невід’ємно притаманними конкретному об’єкту (підприємству, країні). Вони не витікають з його внутрішньої природи, а виявляються лише за умов порівняння цього об’єкта з іншими. Таким чином, можна стверджувати, що конкурентні переваги підприємств слід визначати шляхом порівняння найбільш суттєвих характеристик їх діяльності.

    Другою  важливою властивістю конкурентних переваг є їх прив’язаність до конкретних умов і причин (географічних, часових). Товар, який має перевагу за ціною на одному географічному ринку, може не мати цієї переваги на іншому. З іншого боку, товар, що зазнає комерційної поразки, через деякий час може користатися успіхом внаслідок, наприклад, виходу з ринку головного конкурента, стрибка інфляції, влучної рекламної кампанії тощо. З цього випливає, що конкурентна перевага будь-якого економічного об’єкта не може мати універсального характеру. При її аналізі потрібно обов’язково враховувати фактор прив’язки до реальних ринкових умов.

    Іншою властивістю конкурентних переваг  є їх підкореність неоднозначному впливу множини різнорідних чинників. Для  досягнення конкурентної переваги необхідні  комплексні зусилля. Іноді й їх недостатньо  внаслідок дії зовнішніх, неконтрольованих чинників. Більше того, одні й ті ж фактори можуть як посилювати, так і послаблювати конкурентні переваги. Так, сучасна технологія сприяє створенню переваг щодо якості, проте може погіршувати параметри собівартості виробів через високі витрати на її придбання.

    Наслідком останніх двох властивостей конкурентної переваги є її динамічність, тобто  зміна у часі, яка описується за допомогою концепції життєвого  циклу, відповідно до якої процес розвитку і наступного занепаду конкурентних переваг поділяється на декілька етапів (рис. 2.1). 

    Рис. 2.1 Життєвий цикл конкурентної переваги 

    Етап  становлення характеризується вивченням  ідеї розробки нової конкурентної переваги та її впровадженням. Прибуток на цій  стадії невисокий, тому що значні кошти  йдуть на амортизацію досліджень.

    Етап  здобуття вигоди — це етап розвитку кокурентної переваги. Конкурентна перевага починає давати дохід, який швидко покриває всі витрати і стає джерелом прибутку.

    Етап  зникнення, на якому конкурентоспроможність поступово скорочується.

    По  осі ординат звичайно відкладають “розмір конкурентної переваги”. Неконкретність цього показника пов’язана зі значними відмінностями різних конкурентних переваг. Конкретизація критерію, який характеризує розмір переваги, можлива при побудові кривих життєвих циклів конкретних конкурентних переваг: якості продукції або послуг, рівня витрат, іміджу підприємства тощо.

    Для характеристики більшості з цих  переваг вже розроблені відповідні системи показників. Приклади узагальнюючих  показників, які оцінюють розмір конкретних конкурентних переваг і можуть бути застосовані при побудові графіків життєвих циклів цих переваг.

    Отже, якщо кожна конкурентна перевага з часом втрачає свою силу, то в таких умовах підприємство повинно  мати на меті розробку комплексних заходів по підтримці й розвитку наявних, формуванню нових конкурентних переваг, які зможуть забезпечити нормальне функціонування підприємства в економічному середовищі.

     3 Конкурентний статус підприємства 

    Розглядається конкурентний статус підприємства як одна з характеристик конкуренції підприємств. Виділяється оцінка і аналіз конкурентного статусу підприємства в процесі управління конкурентоспроможністю підприємства.

    Головною  рухомою силою ринкової економіки  виступає конкуренція. Згідно з теорією М.Портера, стан конкуренції на ринку визначають п’ять конкурентних сил: конкуренція підприємств однієї галузі, поява товарів-замінювачів, поява нових конкурентів, економічні можливості постачальників та економічні можливості споживачів. Цим конкурентним силам, формуючим зовнішнє конкурентне середовище, М.Портер дав назву детермінантів «національного ромбу». Найважливіша сила конкуренції – це конкуренція підприємств однієї галузі. Основними визначальними характеристиками конкуренції підприємств є конкурентоспроможність, конкурентні переваги і конкурентний статус підприємства. В цілому ці параметри оцінюють внутрішній та зовнішній стани і розвиток кожного підприємства. Відображуючи конкуренцію, наведені вище параметри тісно взаємозв’язані, але мають суттєві відміни.

    Конкурентоспроможність підприємства можна визначити як реальну та потенційну здатність, а також наявні для цього можливості підприємства вивчати  ринок, проектувати, виготовляти та реалізовувати продукцію краще, ніж підприємства-конкуренти. Тобто, конкурентоспроможність підприємства – це  комплексна  порівняльна  відносна характеристика, що відображає відміни процесів розвитку даного підприємства від підприємства-конкурента як за ступенем задовольняння своїми товарами конкретній виробничій та особистій потребі, так і за ефективністю виробничої діяльності. Конкурентну спроможність підприємства виявляють тільки серед підприємств, які належать до однієї галузі чи виробляють товари-замінювачі.

    Конкурентоспроможність  підприємства визначається комплексом показників,  які  характеризують  положення  підприємства  в  галузі:  товар, положення підприємства на ринку, збут, просування товару, виробництво.

    Складність  конкурентоспроможності  підприємства, як економічного явища обумовлює  складність побудови його оцінки. Методи оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства існують різні. Відомі найбільш поширені методи, засновані на:

• теорії ефективної конкуренції, в основу якої закладена оцінка групи показників (показники, які характеризують ефективність виробничої діяльності, фінансовий стан підприємства, ефективність управління збутом і просуванням продукції та показники конкурентоспроможності товару);
• оцінюванні конкурентоспроможності продукції, яке передбачає вибір показників, що характеризують технічний рівень виробів;
• конкурентній перевазі та порівнянні рівнів показників конкурентної переваги даного підприємства з аналогічними показниками підприємства-конкурента;
• бенчмаркінгу  –  неперервному, систематичному процесі вимірювання сфер діяльності підприємства і порівняння з аналогічними сферами діяльності підприємств-лідерів з метою прийняття рішень для покращення своєї діяльності.

    Окремо  виділяється вартісний підхід до управління конкурентоспроможністю, тому що саме показник вартості підприємства є важливою комплексною оцінкою ефективної діяльності підприємства.

    Шляхи забезпечення конкурентоспроможності підприємства також різні та спрямовані на створення конкурентних переваг підприємства і стійкість існуючих конкурентних переваг підприємства: зниження витрат виробництва; визначення підприємством таких ресурсів виробництва (природні, трудові й фінансові ресурси), які  будуть використані краще, ніж у інших конкурентів; швидка адаптація підприємства в умовах змін зовнішнього середовища (можливість нововведень, підвищення науково-технічного рівня і ступеня удосконалення технологій, використання новітніх винаходів та відкриттів, залучення сучасних засобів автоматизації виробництва, диверсифікація, подолання вхідних бар’єрів, збільшення ємності ринку та ін.); створення переваг товару або послуги в порівнянні з товарами або послугами конкурентів; визначення та забезпечення розвитку найбільш ефективних стратегічних зон господарювання; прийняття рішень, які впливають на збільшення вартості підприємства, та ін. Отже,  конкурентні  переваги встановлюють ринкову перевагу підприємства в порівнянні з іншими підприємствами-конкурентами. 

    Діагностика наявності конкурентних переваг підприємства та їх стійкість визначаються на основі аналізу інформації про показники основних видів діяльності підприємства та його конкурентів і порівнянні цих даних та аналізу конкурентної позиції підприємства на ринку. Вимірювачем  конкурентної позиції підприємства на ринку І.Ансоф називає конкурентний  статус підприємства, визначаючи цей показник як рентабельність  капітальних стратегічних вкладень, відкориговану на ступінь оптимальності стратегії підприємства і ступінь відповідності  потенціалу підприємства  цій оптимальній стратегії. На такій основі І.Ансоф пропонує формулу для розрахунку показника конкурентного статусу підприємства (КС): 

                  КС = (I_F – I_K / I_O – I_K) * (S_F / S_O) * (C_F / C_O);   (1) 

де I_F — рівень стратегічних капітальних вкладень підприємства;

   I_K — критична точка об’єму капітальних вкладень,  яка знаходиться на межі прибутків і збитків та  показує, що об’єм капіталовкладень нижче цієї точки не приведе до одержання доходу;

   I_O — точка оптимального об’єму капіталовкладень, після якої збільшення  капітальних вкладень призведе до зменшення доходу;

   S_F — діюча стратегія підприємства;

   S_O — оптимальна стратегія підприємства;

   C_F — існуючі можливості підприємства;

   C_O — оптимальні можливості підприємства.

    За  цією формулою стратегічні капіталовкладення, ефективність стратегії підприємства  і  ефективність потенціалу за основними напрямами  діяльності  підприємства  визначають  конкурентний  статус  підприємства. Однак, у запропонованій І.Ансофом оцінці не враховується  вплив  детермінантів «національного ромбу»  М.Портера.  Конкурентний статус підприємства треба розглядати як показник, що характеризує одночасно внутрішній  і  зовнішній стани підприємства. Також очевидний той факт, що всі показники у формулі є узагальнюючими. Отже, виникає питання, як вони розраховуються. Тому для  комплексного, цілісного аналізу конкурентного статусу підприємства необхідно мати ієрархічну систему економічних показників: узагальнюючих і окремих, первинних. Виконання такого аналізу за декілька років дозволить одержати динаміку розвитку конкурентного статусу підприємства, ідентифікувати найважливіші економічні показники стану і розвитку підприємства, пов’язані з технологією, виробництвом, маркетингом, логістикою, кваліфікацією працівників, організаційними можливостями та ін.

     4 Оцінка рівня  конкурентного статусу  підприємства 

    Кількісна оцінка рівня конкурентного статусу  підприємства  використовується  для  подальшого  аналізу  та  виявлення  ступеня впливу показників на рівень конкурентних переваг і вироблення на основі такого аналізу найбільш актуальних цілей стратегічного розвитку  підприємства.  Наявність  і  правильне  використання  методики  визначення  конкурентного  статусу  підприємства  є  найважливішим  етапом досягнення його стійкої конкурентоспроможності. 

    Конкурентний статус підприємства це складова  логічного взаємозв’язку основних характеристик конкуренції підприємств – конкурентоспроможності підприємства і конкурентних переваг підприємства (рис. 4.1). Оцінка конкурентного статусу підприємства є ланцюгом процесу управління конкурентоспроможністю підприємства.

    Неперервна  конкуренція  приводить  до  ступеневої  динаміки  розвитку  підприємства  (рис. 4.2).  Досягнувши  певного рівня конкурентної спроможності, підприємство здійснює пошук заходів для формування конкурентних  переваг,  забезпечення  стійкості  та  розвитку  існуючих конкурентних  переваг,  виявляє  показники  впливу  на  конкурентний статус, розробляє заходи щодо підвищення рівня конкурентного статусу підприємства та приймає управлінські рішення, необхідні для досягнення  вищого рівня конкурентної здатності.

    Систематична  оцінка  конкурентного  статусу  підприємства,  як етап аналізу стану  підприємства і розробки стратегії  підприємства дозволяє підприємству оцінювати  економічні можливості свого розвитку і росту,  сконцентрувати  стратегічні ресурси  на  найбільш  перспективних напрямках  його  діяльності та досягти високого рівня  конкурентоспроможності.