Конституційний лад України. Засади та принципи

ВСТУП

       Конституція України як Основний Закон держави  займає центральне місце в системі  законодавства, оскільки є головним джерелом права України.

       Розділ  І «Загальні засади» є провідним  у структурі Конституції та має  особливе значення як для самої Конституції, так і для всієї системи  національного законодавства. Тому що в ньому закріплюються засади конституційного ладу України, тобто  система суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

       Своїм змістом конституційний лад України  об’єднує насамперед передбачені і  гарантовані Конституцією державний  та суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього  народовладдя, організацію державної  влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути  конституційно-правових відносин в  Україні, детальне висвітлення яких дасть можливість для осмислення важливості даних положень та їх значення для побудови національної, демократичної, правової держави.

       Сам термін «конституційний лад» в науці  конституційного права вживається, як правило, у двох значеннях:

       - по-перше, як цілісна система  основних політико-правових, економічних  та соціальних відносин,, які встановлюються  та захищаються Конституцією;

       - по-друге, як такий стан даних  відносин, що характеризує державу  як конституційну, забезпечує  підпорядкованість держави праву,  сприяє закріпленню в суспільній  практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків  між людиною, громадянським суспільством  і державою.

       Актуальність  обраної теми даної роботи та її значення для практики державного будівництва  Української держави полягає  в тому щоб з’ясувати  значення державного ладу для побудови демократичної, правової держави.

       Метою даного дослідження є: розгляд основних положень, які стосуються поняття, змісту та системи основних засад конституційного  ладу, а також його принципів та гарантій.

       Для досягнення цієї мети використовувались  такі методи:

       - позитивного аналізу;

       - нормативного аналізу .

        - порівняльний метод

       При написанні роботи використовувались  матеріали підручників, посібників, енциклопедичні дані.

       Структурно  курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 

       1.ПОНЯТТЯ КОНЯТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

       Конституційний  лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі й відповідно до неї. Його відповідність Конституції є  головним покажчиком її реалізації.¹

       Конституційний  лад має реалізувати прагнення  до соціального порядку на основі співіснування індивідуального  та групового інтересів із загальними, забезпечувати пріоритет прав особи. Все це потребує з боку держави  ефективних гарантій, без наявності  яких існуючий лад не можна вважати  конституційним.

       Безперечно, найбільш важливим предметом свого  регулювання Конституція має  насамперед засади конституційного  ладу, які й зумовлюють його конституційну  природу. Цими засадами є соціально-моральні установки і політико-правові  правила розумної та справедливої організації  суспільства, які обов'язково мають  перебувати під захистом держави. Саме вони зумовлюють найважливіші ознаки конституційного ладу, форму правління, влади, державного устрою, політичного  режиму, сутність України як держави, правового статусу людини і громадянина, принципи народовладдя та форми його здійснення, засади створення надійної системи державної безпеки, захисту  суверенітету і територіальної цілісності України, правопорядку та зовнішньої політики нашої держави.

       Сутність  конституційного ладу в Україні  визначається змістом I, III і XIII розділів Конституції. Розділ І «Загальні  засади» фіксує основи конституційного  ладу, містить положення сутнісного характеру, більшість із яких виконує  роль юридичного підґрунтя, нормативної  першооснови для інших конституційних положень. Цей розділ —  стрижень Конституції, значна частина її норм є нормами-принципами, які забезпечують найбільш загальний рівень регулювання. Розділ III «Вибори. Референдум», розвиваючи відповідні основи конституційного ладу, визначає загальні умови здійснення народного волевиявлення через форми безпосередньої демократії. Зміст розділу відображає юридичні параметри реалізації ідеї народного суверенітету, або народовладдя. Положення цього розділу Конституції є основою механізмів і безпосередньої, і представницької демократії. Нарешті, в розділі XIII «Внесення змін до Конституції України» засвідчено фундаментальний характер Основного Закону України, його найвищу силу. Співвіднесеність положень цього розділу з явищем конституційного ладу має свого роду інструментальне значення: він містить положення про внесення змін до названих трьох розділів Конституції, що конкретизують вимогу Конституції про виняткове право народу визначати й змінювати конституційний лад в Україні.

       Поняття «конституційний лад» у Конституції  не визначено, хоча цей термін зустрічається  в її тексті тричі. З положень статей 17 і 37 Конституції незаперечно випливає, що конституційний лад, тобто закріплений  Конституцією економічний, соціальний, національний, політичний (включаючи  державний) та інший устрій України, заборонено змінювати насильницьким  шляхом. Не таким однозначним є  положення статті 5 Конституції, згідно з яким єдиним суб’єктом, котрий має  прерогативу визначення та зміни  конституційного ладу, визнано український  народ.

       Конституційний  лад має реалізувати прагнення  до соціального порядку на основі співіснування індивідуального  та групового інтересів із загальними, забезпечувати пріоритет прав особи. Все це потребує з боку держави  ефективних гарантій, без наявності  яких існуючий лад не можна вважати  конституційним.

       Визначальним  критерієм з'ясування змісту поняття "конституційний лад" є людина з її невід'ємними правами і свободами.

       Загальні  засади закріплюють окремі права  громадянського суспільства у статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", на підставі яких і визначаються основні принципи конституційного ладу України.

       Зокрема, такими принципами є: право визначати  і змінювати конституційний лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін.

       У свою чергу на основі цих принципів  конституційного ладу України з'ясовується сутність державного ладу (устрою) України.

       Згідно  з ч. 2 ст. З Конституції України "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком  держави".

       Крім  того, конституційний лад включає також певну систему соціальних, економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст. 5), державний режим (ст. 1) тощо.

       Конституція повинна визначати такі межі державної  влади, які б виключали взагалі її втручання у сферу громадянського суспільства. Проте, в сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у Конституції, неможливе нормальне функціонування громадянського суспільства. Зокрема, таке втручання виявляється в неприпустимості задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці; підміни судової процедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо.

       Таким чином, у конституційній державі  громадянське суспільство функціонує як самостійно, так і завдяки управлінню з боку держави. У свою чергу конституційна держава залежить від громадянського суспільства та його потреб.

       У конститції закладена принципово нова модель суспільних відносин, за якою ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини — ось основа цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя.

      Підводячи підсумок можна сказати, що конституційний лад - це спосіб побудови держави, який повинна знати кожна людина, яка живе в демократичній, соціальній і правовій Україні, і є її громадянином. Конституційний лад формулює початкові зв'язки державної влади з людиною, народом (суспільством), іншими державами, а також її внутрішній устрій. Конституційного лад визначає найважливіші риси державного і суспільного устрою, характер відносин влади, форми правління і політичного режиму, головні сторони правового регулювання суспільних відносин, а також порядок взаємодії політичної, соціальної і економічної систем суспільства  
 
 
 
 
 
 
 
 

       2.ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ 

       Засади  конституційного ладу — досить специфічні правові норми, на основі яких формуються відповідні правовідносини. Ці норми  мають ряд характерних ознак. Передусім вони закріплюють найважливіші засади побудови суспільства і держави  і, як правило, не породжують конкретних правовідносин. Вони зумовлюють сутність правового впливу на всі сфери  суспільних відносин і адресовані всім суб'єктам права. Способом захисту  цих норм є загальний режим  захисту Конституції, конституційного  ладу. Вони мають здебільшого конституційну  форму вираження; за своїм видом  вони в основному є нормами-принципами, нормами-цілями, нормами-дефініціями. Практичну і правову реалізацію цілей конституційного ладу має забезпечувати вся правова система держави, всі галузі права. Цілеспрямованість засад конституційного ладу — забезпечення системного закріплення концептуальних ідей, визнаних найважливішими для суспільства і держави. За своїми функціями ці норми є головними для всіх інших правових інститутів.²

       Таким чином, можна вважати, що засади конституційного  ладу -

       це  система, у якій базові цінності є  основою принципів, а останні  конкретизуються в інститутах і  нормах, що в цілому надає системі  правового значення.

       Засади  конституційного ладу мають особливу юридичну силу. Це виявляється в  обов'язках законодавця дотримуватися  вказаних принципів при внесенні змін і доповнень до тексту Конституції. Конституційний Суд України також  має виносити свої рішення в разі невідповідності правових норм суті основних принципів, які в будь-якому  разі є непорушними. Якщо Конституції  України належить перше місце  в системі джерел права, то засади конституційного ладу є своєрідною «конституцією для Конституції». Саме засади є основним виміром Конституції.

       Засади  конституційного ладу країни відображають прагнення людини і суспільства  до щастя, добра, справедливості, свободи, рівності, солідарності, гуманізму, демократії та порядку. У засадах конституційного  ладу, як правило, закріплюється суспільний ідеал.

       Ключове значення має положення про верховенство людини над державою. У засадах  конституційного ладу має бути відображений принцип обмеження держави. Над  нею знаходиться право і народний суверенітет, тобто саме вони мають  верховенство, їх закріплення в Конституції  спрямоване на здійснення контролю над  владою, аби запобігти можливості її свавілля.

       Надзвичайно важливим для засад конституційного  ладу є їх цілісність. Будучи закріпленими в Конституції, вони стають умовою для  тісної внутрішньої єдності і  стабільності суспільства. Слід відзначити також і проблему співвідношення цілісності засад конституційного  ладу і компромісу. Ця проблема зумовлена  тим, що в демократичному суспільстві  конституційний лад має бути формальним відображенням компромісу, який в  ім'я загального правонаступництва  є обов'язковим, незмінюваним.³

       І, звичайно, найважливішими в засадах  конституційного ладу є його принципи, їх перелік не може бути вичерпним. Тому вони не завжди бувають закріплені в розділі про засади, а можуть міститися й в інших розділах (наприклад, принцип судового контролю). Такими принципами засад конституційного  ладу є: народовладдя, державний суверенітет; політична, економічна та ідеологічна  багатоманітність; верховенство права; пріоритет прав і свобод людини і  громадянина; рівність перед законом, право на рівний захист з боку закону; поділ влади; унітаризм; суверенна  і незалежна, демократична, соціальна, правова держава; принцип забезпечення своїх національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва із зарубіжними країнами.

       Конституція характеризує Україну як суверенну  і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу (ст. 1). Ця стаття є  однією із провідних, присвячених українській  державності. Суверенітет є однією з ознак суверенної держави. Він  надає можливість самостійно здійснювати  через відповідні державні структури  функції стосовно формування і реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики України.

       Із  суверенності України випливає і  її незалежність. Незалежною може бути суверенна держава, яка має право  самостійно вирішувати свої внутрішні  і зовнішні справи без втручання  в них будь-якої іншої держави.

       Конституція характеризує Україну як демократичну державу, яка за формою правління  є республікою. Про демократичний  характер нашої держави свідчить те, що законодавчий орган, Президент  України, місцеві ради обираються громадянами  України на принципах періодичних, конкурентних, вільних виборів.

       Україна проголошена соціальною державою, в  якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава — для людини, а не навпаки. Саме такий зміст  закладений в основу конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки.

       Україна проголошена в Конституції правовою державою. Таке закріплення, звичайно, ще не відображає реальності сьогодення, а є одним із перспективних  завдань, яке необхідно вирішувати. Слід зазначити, що для правової держави характерні такі риси, як: верховенство права, закону, Конституції; визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина; взаємна відповідальність держави і громадянина; демократична форма правління; соціальна справедливість і гуманізм та ін.

       Суверенітет України поширюється на всю її територію (ст. 2). Це положення означає, що жодна частина цієї території  не може проголосити себе незалежною від суверенної влади держави. Згідно зі ст. 17 Конституції захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної  безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього українського народу.  На Збройні Сили України покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. На відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких регламентуються відповідними законами, що вже прийняті і діють, покладається забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України. Важливим є положення про те, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян, з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава бере на себе забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

       Частина друга ст. 2 Конституції закріплює  положення про те, що за своїм  державним устроєм Україна є  унітарною державою. На відміну від  федерацій унітарні держави мають  єдину конституцію, єдиний уряд, єдине  законодавство тощо.

       До  складу унітарних держав можуть входити  одна або кілька адміністративно-територіальних одиниць, що користуються особливим  статусом автономних утворень. В Україні  такий статус має Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою  частиною України. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.

       Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Цілісність означає заборону насильницького поділу території держави, а під недоторканністю території держави розуміють те, що інші держави зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на територію суверенної держави. Тільки Україна володіє повнотою суверенної влади і тільки вона може здійснювати територіальне верховенство.

       Важливе значення має ст. З Конституції, яка  встановлює, що людина, її життя і  здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Визначивши їх як найвищу соціальну цінність, Україна приєдналася до європейського  і світового бачення цього  питання, закріпила його загальнолюдське  вирішення як обов'язкове для держави  і всіх інших учасників суспільних відносин. У частині другій ст. З  Конституція передбачає положення, яке обмежує державну владу, а  саме відповідальність держави перед  людиною за свою діяльність, адже головним обов'язком держави є утвердження  і забезпечення прав і свобод людини.

       Принципово  важливим є закріплення у ст. 4 Конституції єдиного громадянства. Це конституційне положення покликане  забезпечити єдиний правовий статус для всіх громадян України. Єдине  громадянство в Україні є необхідною умовою стабільності політичної і соціальної ситуації в державі. Громадянство має  важливе значення для людини, впливає  на її суб'єктивні права, їх обсяг, свободи, обов'язки, відповідальність. Конституція  України закріплює порядок, згідно з яким підстави набуття і припинення громадянства України визначаються тільки законом. В Україні діє  Закон «Про громадянство України» в  редакції від 18 квітня 2001 р.

       Стаття 5 Конституції закріплює республіканську  форму правління. Поняття «республіка», яке вперше було запроваджене у Стародавньому  Римі, дослівно означає «справа народу», але пізніше стало тлумачитися  як «влада народу». Різноманітність  республіканських форм правління залежить від того, якою мірою народ впливає  на формування та діяльність органів  держави.

       Згідно  з частиною другою ст. 5 Конституції  носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він  здійснює владу як безпосередньо, так  і через органи державної влади  та місцевого самоврядування. Це можуть бути всеукраїнський та місцевий референдуми, вибори. Конституція встановлює гарантії прав суверенітету народу. Це — заборона на узурпацію державної влади, оскільки єдиним її джерелом є суверенний народ, а також право народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Таке право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

       Необхідність  здійснення в Україні державної  влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову закріплено в  ст. 6 Основного Закону. Це — один із найбільш важливих принципів організації  державної влади. Гілки влади, за Конституцією, є відносно незалежними, мають свою чітко встановлену  компетенцію. Суверенні права на владу визнаються за всіма дієздатними  громадянами або за їх більшістю, а управління здійснюється на основі народного представництва.

       Судова  влада підпорядкована Конституції  і закону (ст. 129), а її внутрішній розподіл виявляється в тому, що Конституційний Суд виділений із загальної судової системи (ст. 147). Принципу поділу влади, який гарантується Конституцією України, відповідають: наявність  сильного Президента, що володіє значними повноваженнями (ст. 102); механізмів контролю над Президентом (особлива процедура імпічменту — ст. 111); відповідального уряду (колективна та персональна відповідальність його членів — частина друга ст. 113, частина четверта ст. 115); участь парламенту в призначенні глави уряду (пункти 12, 24 ст. 85); неприпустимість сумісності депутатського мандата з міністерським портфелем (частина друга ст. 78) та ін.

       Свої  повноваження органи законодавчої, виконавчої та судової влади мають здійснювати  в межах, встановлених Конституцією України та відповідними законами.

       У Конституції України забезпечені  правові та економічні умови функціонування місцевого самоврядування (ст. 7). У  нормативному значенні положення даної  статті пов'язані з принципом  народовладдя. Україна розглядає  самоврядування як фундаментальні засади устрою суспільства і держави. Місцеве  самоврядування слід розглядати як форму  залучення громадян України до участі в управлінні своїми справами.

       Важливою  умовою конституційного ладу є верховенство права та закону. У правовій конституційній державі влада має підлягати  праву, а не право їй. Держава має  бути у цьому зацікавленою, оскільки суспільство, що зорієнтоване на верховенство права, може стати носієм правового  порядку, захисником миру, прав і свобод громадян. У ст. 8 Конституції України  встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Частина друга ст. 8 закріплює  важливе положення про те, що Конституція  має найвищу юридичну силу і згідно з преамбулою є Основним Законом  України. Крім того, норми Конституції  є нормами прямої дії (частина  третя ст. 8). Це дає можливість звертатися до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі Конституції  навіть у тому разі, якщо відсутні відповідні нормативно-правові акти.

       Стаття 10 Основного Закону України закріплює  українську мову як державну, покладає на державу обов'язок забезпечувати  всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного  життя на всій території України. Водночас держава гарантує (а не лише виявляє турботу, як було раніше) вільний розвиток, використання і захист (останнє теж є новелою) мов національних меншин України.

       Чинне законодавство дбає про охорону навколишнього природного середовища розрізняє загальне і спеціальне природокористування громадян.

       Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Власник  повинен поважати інтереси інших  людей, суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права  власності і господарювання, соціальну  спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед  законом. Порушення прав власності  державою, фізичною чи юридичною особами  зумовлює можливість притягнення винних до відповідальності.

       Відповідно  до ст. 15 Конституції суспільне життя  в Україні ґрунтується на засадах  політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Забезпечення політичної багатоманітності означає свободу  політичної діяльності об'єднань громадян (партій, рухів тощо), яка не забороняється  законодавством України. Порядок створення  об'єднань громадян визначається Законом  України «Про об'єднання громадян»  від 16 червня 1992 р. Конституція в  ст. 37 встановлює певні обмеження  щодо створення і діяльності об'єднань громадян. Наприклад, осередки політичних партій не можуть діяти в органах  виконавчої та судової влади. Політичним партіям і громадським організаціям заборонено створювати воєнізовані  формування. Економічна багатоманітність означає можливість рівноправного існування різних форм власності та господарювання, однакову їх підтримку і захист з боку держави.

       Ідеологічна багатоманітність — це право різних суб'єктів безперешкодно формулювати, пропагувати і втілювати в  практику суспільних відносин різноманітні теорії, ідеї, погляди, які стосуються різних аспектів життя держави і  суспільства. Сама держава, звичайно, дотримується певних політичних та ідеологічних концепцій, але вони не можуть офіційно проголошуватися державою пріоритетними та обов'язковими. З цією ж метою забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи слова в засобах масової інформації. Все це має суттєве значення для розвитку в Україні суспільних процесів на демократичних засадах.

       Однією  із найважливіших, що безпосередньо  стосується самого існування українського народу, здоров'я кожної людини, що проживає на території України, та майбутніх  поколінь, є ст. 16 Конституції, яка  покладає на державу забезпечення екологічної  безпеки і підтримання екологічної  рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Відповідні міністерства повинні  розробляти і вводити в дію  екологічні нормативи і правила  екологічної безпеки. Вже створено досить розгалужену систему сучасного  екологічного законодавства, наступним  етапом розвитку якого є його кодифікація  з урахуванням відповідних конституційних приписів.

       У Конституції (ст. 20) закріплені державні символи України — Державний  Прапор України, Державний Герб України  і Державний Гімн України, які  є засобами ідентифікації суверенної держави. Державні символи є сукупністю конституційно затверджених знакових, образних чи музикальних виразів, що юридично уособлюють державу. Державний Прапор України — це національний прапор, який поєднує два притаманні українському минулому національні кольори (синій та жовтий) і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

       Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська  Запорізького. Головним його елементом  є малий Державний Герб України. Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького на слова  П. Чубинського затверджений законом. Опис державних символів України  та порядок їх використання також встановлюються законами, які приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Столицею України є місто Київ. Таким чином, основи конституційного ладу України являють собою цілісну систему основоположних принципів, які визначають демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства.