Конституційний суд України

       МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ

       ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ 

       ЮРИДИЧНИЙ КОЛЕДЖ 

Кафедра організації судових та правоохоронних органів 
 

Реєстраційний № _________

Дата ____________________ 
 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ  СУД УКРАЇНИ

(Курсова  робота) 
 

Студент 2 курсу денної форми навчання Тропанець  Сергій Петрович 

Викладач: Ковальчук 
 
 
 

Одеса – 2009 
 

Робота  захищена «___» _______ 2009 року з оцінкою «_________» 
ЗМІСТ 

Вступ 

Розділ 1. Конституційний Суд  – єдиний орган  конституційної юрисдикції в Україні

1.1. Ідея  створення Конституційного Суду  України.

1.2. Роль  та місце Конституційного Суду України в Українській державі. 

Розділ 2. Організаційно-правові  основи діяльності Конституційного  Суду України

2.1. Склад  і порядок формування Конституційного  Суду України.

2.2. Порядок  здійснення провадження справ  у Конституційному Суді України 

Розділ 3. Компетенція Конституційного  суду України

3.1. Функції  та повноваження Конституційного  Суду України

3.2. Юридична  сила та правова природа актів  Конституційного Суду України 

Заключення 

Список  використаної літератури 
 
 

       ВСТУП 

       Конституцією  України 1996 р. був остаточно визначений шлях розвитку України у напрямку розбудови соціальної, демократичної, правової держави. Одним з визначальних принципів такої держави є  забезпечення верховенства права через  верховенство Конституції як єдиного  нормативно-правового акта, який a priori визнається правовим. З метою правового  захисту Основного Закону, його належного  тлумачення та усунення з механізму  правового регулювання юридичних  актів, що не відповідають Конституції, в Україні створено інститут конституційного  контролю, здійснення якого покладається на Конституційний Суд України.

       Конституційний  Суд України посідає особливе, відокремлене від інших органів  держави місце, що обґрунтовується  таким:

• незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі VIII Основного Закону України, він не є складовою ані загальних, ані спеціалізованих апеляційних судів;
• саме тому його правовий статус визначено в окремому розділі XII «Конституційний Суд України»;
• цей розділ йде не відразу за розділом VIII «Правосуддя», а перед розділом XIII «Внесення змін до Конституції України», що є досить логічним;
• система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від Конституційного Суду України. Останній не має власної системи; порядок призначення суддів загальної і спеціальної юрисдикції докорінним чином відрізняється від порядку формування Конституційного Суду. Вимоги, які пред'являються до суддів Конституційного Суду відрізняються від вимог щодо суддів загальної і спеціальної юрисдикції; основні принципи судочинства останніх докорінно відрізняються від засад Конституційного Суду. На діяльність Конституційного Суду України не поширюються норми процесуальних кодексів України; Конституційний Суд України має власну, притаманну лише йому, процедуру розгляду питань своєї компетенції; специфічні і властиві лише Конституційному Суду України акти, які він приймає; до суддів цього Суду пред'являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні; акти цього органу не підлягають апеляційному та касаційному оскарженню. На відміну від строків повноважень суддів загальної і спеціальної компетенції, судді Конституційного Суду призначаються на суворо визначений строк; судді Конституційного Суду не входять до складу Вищої ради юстиції.

       Все це дає можливість зробити висновок про те, що Конституційний Суд України  є особливим судовим органом  конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу, завдання конституційного судочинства.

       Метою курсової роботи є визначення правової природи та особливостей Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції.

       Відповідно  до зазначеної мети було поставлено наступні завдання:

• дослідити правовий статус Конституційного Суду України та визначити основні правові форми його діяльності;
• охарактеризувати юрисдикцію Конституційного Суду України;
• провести аналіз актів Конституційного Суду України.

       Об’єктом  дослідження є Конституційний Суд України як окремий орган державної влади України.

       Предмет дослідження статус та компетенція  Конституційного Суду України, правові форми його діяльності, результати яких відбиваються в актах органу конституційної юрисдикції України.

       Структура курсової роботи визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаної літератури.  
 

РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД  – ЄДИНИЙ ОРГАН  КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ 

1.1. Ідея створення Конституційного Суду України

       Ідея  створення Конституційного Суду в України виникла відразу  ж після здобуття незалежності. Вона вперше була матеріалізована у концепції  судово-правової реформи в Україні, схваленої Верховною Радою України  у 1992 році, а згодом остаточно закріплена у першому Законі «Про Конституційний Суд України», прийнятому у 1993 році.

       Ця  ідея, звичайно ж, не була суто українським  оригінальним винаходом і з’явилась  не на порожньому місці. Висуваючи і  реалізуючи її, українські політики і  правники діяли у руслі традиції, яка вже досить давно склалася у провідних демократичних країнах  світу і яка полягає у наявності  судового нагляду з дотримання положень Конституції органами державної  влади та вищими посадовими особами  держави.

       Після закінчення Другої світової війни конституційні  суди були утворені у багатьох країнах  Європи. Їх плідна діяльність із забезпечення верховенства конституційних норм, охорони  прав і свобод громадян, успішне  виконання ними функцій арбітрування при конфліктах всередині системи  державної влади певної країни створили цим органам високий авторитет  і переконливо довели плідність  ідеї конституційного нагляду в  її континентальгному європейському  варіанті. Саме з огляду на ці обставини  в Україні для здійснення конституційного  нагляду, після розгляду кількох  можливих, було обрано варіант створення  спеціалізованого Конституційного  Суду.

       Найголовнішим чинником, однією з передумов створення  Конституційного Суду України був  захист Конституції України, яку  ще належало прийняти, та прав і свобод людини і громадянина, які ще необхідно  було закріпити і гарантувати  новим Основним Законом держави. Тобто необхідним був контроль за додержанням Конституції, прав і  свобод людини і громадянина не із боку того органу - Верховної Ради України, який її прийняв, а незалежного, неупередженого і функціонально самостійного, тобто органу конституційної юрисдикції, судового захисту. Такий орган відігравав би конструктивну, стабілізуючу роль у житті суспільства і держави, забезпечував би рівність перед законом громадянина і держави в особі її органів, посадових осіб, так само як й органів місцевого самоврядування.

       Законом про внесення змін до Конституції  Української РСР від 27 жовтня 1989 р. передбачалося утворення Комітету конституційного нагляду Української  РСР.

       За  Конституцією УРСР контроль за додержанням  Конституції УРСР здійснювала Верховна Рада УРСР та її Президія, а нагляд за додержанням законів, актів місцевих органів державної влади і  громадських організацій - Прокуратура  Української РСР. Повноваження ж  Комітету конституційного нагляду  УРСР зводились до висновку при виявленні  суперечності акта цих органів (або  його окремих положень) Конституції  або законам УРСР і відправленні його тому ж органу для усунення допущеного порушення. Позитивним у  цьому процесі було те, що в такому разі зупинялося виконання (а не дія) оспорюваного акта або його окремих  положень. Комітет мав також право  входити з поданням до Верховної  Ради УРСР та Ради Міністрів УРСР про  скасування актів підзвітних їм органів  чи службових осіб, що суперечили Конституції  або законам УРСР.

       Усе це, видавалося не повинно було викликати  будь-яких заперечень, тим більше у  такий складний історичний період розвитку суспільства і держави, крім одного: щодо юридичної сили таких висновків  Комітету конституційного нагляду. Про це в Конституції УРСР - не зазначено. Тож висновок Комітету міг  бути і проігнорований, оскільки це був висновок органу нагляду, а не контролю. У цьому відгомін, якщо не сказати відбиток чи компроміс політичної влади Комуністичної партії, влади радянської держави: урізноманітнити форми, але не зміст самої влади¹.

       Своєрідним  етапом у розвитку органу конституційної юрисдикції в Україні є період, протягом якого діяв Конституційний Договір між Верховною Радою  України та Президентом України  про основні засади організації  та функціонування державної влади  і місцевого самоврядування в  Україні на період до прийняття нової  Конституції України, укладений 8 червня 1995 р. Ним на рівні Основного Закону були сформульовані багато в чому нові підходи до питань організації  та діяльності Конституційного Суду України.

       Вперше  в Україні у Договорі закріплюється  принцип верховенства права, а також  положення, що всі органи державної  влади та органи місцевого самоврядування мають здійснювати свої повноваження, виходячи з пріоритетності прав і  свобод людини, забезпечення яких - обов'язок держави. Політична, економічна та ідеологічна  багатоманітність визначалася як одна із засад подальшого суспільного  життя в Україні.

       Зазнають  змін, уточнень і положення про  Конституційний Суд України, який входив, за Договором, до судової системи  України, розцінювався як незалежний орган  судової влади. Його повноваження - забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції  України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина. Щоправда, офіційне тлумачення законів України  було прерогативою Верховної Ради України, а тлумачення Конституції України  взагалі не передбачалося. Отже, питання  законності у його діяльності відпадали, за винятком указів Президента України: вони повинні були відповідати Конституції і законам України.

       За  новою Конституцією України судово-правова  реформа у сфері діяльності судів  загальної юрисдикції мала бути проведена  протягом п'яти років. І це, до речі, при тому, що у цих судів - величезний досвід як в організації своєї роботи, так і самої роботи. За розділом XV «Перехідні положення» Конституції України для формування Конституційного Суду України відводилося лише три місяці після набуття нею чинності. І тут слід віддати належне як парламенту, так і тим, хто підготував проект нового Закону України «Про Конституційний Суд України» і уже в перших числах липня подав його на розгляд до Верховної Ради України, а остання його невідкладно розглянула і прийняла. Відтак 18 жовтня 1996 р. у системі органів державної влади України з'явився новий, давно очікуваний від дня незалежності орган судової влади - Конституційний Суд України.

       В Основному Законі йому відведено  окремий розділ. Крім того, на нього  поширюється і ряд конституційних положень розділу «Правосуддя». Серед них слід відмітити те, що віднині судочинство в Україні здійснюється і загальними судами, і Конституційним Судом України, а його рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими на території України. Характерна їх ознака полягає в тому, що вони є остаточними і не можуть бути оскаржені, на відміну від рішень судів загальної юрисдикції.

       Таким чином в Україні було створено орган конституційного контролю на який було покладено завдання які  Конституційний Суд виконує шляхом вирішення питань щодо відповідності  Конституції чинних міжнародних договорів². 

1.2. Роль та місце Конституційного Суду України в Українській державі

       На  сьогоднішний день Конституційний Cуд України є єдиним із органів державної влади, що суттєво впливає на національну правову систему і користується належним рівнем поваги, як у юристів-теоретикі, так і у юристів-практиків. Разом із тим, донині не існує єдиної точки зору щодо ролі та місця Конституційного Суду України в механізмі сучасної Української держави.

       Конституція України встановила здійснення державної  влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Всі три види державної влади є самостійними, кожна з них діє в межах  своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами україни. Існування судової  влади поруч із законодавчою й  виконавчою є ознакою демократичної  держави. Основне призначення судової  влади – забезпечення реалізації верховенства права.

       Згідно  з Конституцією України (ст.124), судочинство  здійснюється Конституційним Судом  України та судами загальної юрисдикції. Конституція України (ст.147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в  Україні. Завданням Конституційного  Суду є гарантування верховенства Конституції  як Основного Закону держави на всій території України.

       Інститут  конституційного контролю існує  в переважній більшості сучасних країн. Це пов’язано, зокрема, з тим, що , загальновизнаною стала ідея правової держави, однієї з визначальних рис  якої є верховенство права і його головного джерела – Конституції. Верховенство Конституції означає  підпорядкованість їй як усіхї інших  джерел права, так і усіх гілок  влади, у тому числі і законодавчої. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства Конституції є судовий конституційний контроль.

       Традиційно  виділяють дві системи конституційного  контролю³: американську і європейську (австрійську). За американської системи конституційність законів та інших правових актів перевіряють суди загальної юрисдикції. Найбільшого поширення ця система набула в країнах загального права. Американська система має два різновиди. В одних країнах конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, тобто будь-який суд може вирішити питання про конституційність нормативного акта. В інших країнах конституційний контроль здійснює лише Верховний Суд.

       Головна відмінність європейської (австрійської) системи від американської полягає  у тому, що конституційне правосуддя в цих країнах виділено із загального правосуддя. Функція конституційного  контролю здійснюють спеціальні органи конституційної юстиції, відокремлені від судів загальної юрисдикції. Називаються вони, як правило, конституційними  судами. У ряді країн існують й  інші назви: Конституційний Трибунал (Республіка Польща), Арбітражний Суд (Королівство  Бельгія) тощо.

       Разом з тим, як зазначала З.І.Лунь, повноваження Конституційного Суду України торкаються безпосередньо сфери конституційного  контролю, тобто у процесі реалізації загальних повноважень Конституційний Суд України виступає гарантом Основного  Закону. Здійснюючи ж спеціальні повноваження, Конституційний Суд України все  ж виконує функцію конституційного  контролю, але щодо предмета специфічного значення: внесення змін до Конституції  України, відповідальності представницького органу Автономної Республіки Крим.

       Конституції багатьох країн розглядають Конституційні  Суди як орган правосуддя. Конституція  України, як уже відмічалось, визначає, що  судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної  юрисдикції. Тому є підстави вважати, що Конституційний Суд України поруч  із судами загальної юрисдикції складають  самостійний вид державної влади  – незалежну судову владу. Конституційний Суд України, як орган конституційного  контролю, здійснює судову владу шляхом конституційного судочинства. В  юридичній літературі висловлюється  й інша точка зору н а правову  природу Конституційного Суду України. Зокрема, Конституційний Суд України  розглядається як орган, що стоїть окрео  трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

       Необхідно відзначити, у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як спеціальний  орган конституційної юрисдикції має  як спільні, так і відмінні риси від  судів загальної юрисдикції. Діяльність Конституційних Судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближують їх з судами загальної  юрисдикції. Спільними для них  є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд  України (ст4) передбачає, що діяльність Конституційного Суду грунтується  на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти й всебічності  розгляду справ та обгрунтованості  прийнятих ним рішень. Спільними  для Конституційного Суду України  й судів загальної юрисдикції є гарантії незалежності та недоторканостіт  суддів, підстави для звільнення з  посади та вимоги щодо несумісності із зайняттям інших посад. Законодавство  деяких країн вводить обмеження  на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність.

       До  відмінних рис Конституційного  Суду України і судів загальної  юрисдикції можна віднести:

1. Конституційний Суд України не включений до загальної судової системи і знаходиться поза її ієрархічною структурою;
2. Конституційний Суд України за своїм статутом належить до системи вищих органів державної влади, знаходиться на рівні таких інститутів державонї влади, як Парламент, Президент, уряд;
3. Конституційний Суд здійснює конституційний контроль як самостійний вид державної діяльності;
4. Лише Конституційний Суд має право вирішувати спори, що мають конституційне значення;
5. Конституційний Суд відіграє головну роль в забезпеченні верховенства і прямої дії Конституції України;
6. Рішення Конституційного Суду обов’язкові для всіх суб’єктів права, остаточні, не підлягають оскарженню і можуть бути змінені лише в результаті зміни Конституції України;
7. Відрізніється Конституційний Суд від судів загальної юрисдикції також за способом їх формування і складом.

       Незалежно від формального визначення правової природи Конституційних Судів, сама назва цих органів свідчить про  те, що вони розглядаються як особливі органи правосуддя. Конституція України  виділяє норми про Конституційний Суд в окремий розділ. Цим підкреслюється значення Конституційного Суду як спеціального органу конституційної юрисдикції.

       Водночас, говорячи про механізм державної  влади та роль у ньому Конституційного  Суду України необхідно відзначити, що Конституційний Суд України як орган державної влади, не в повній мірі «вписується» у трьохчленну систему поділу влади, що закріплена у основному Законі. До того ж, нескладно помітити, що назва відповіднго розділу Конституції України – «Правосуддя» – визначає основну функцію Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції. Але конституційна юрисдикція, як основна функція Конституційного Суду України має квазісудовий, специфічний характер. Але, ця функція Конституційного Суду України будучи основою не є єдиною і повністю розкривається лише у системі функцій Конституційного Суду України. Зокрема, можна виділити систему таких функцій: конституційний контроль; конституційний нагляд; офіційне тлумачення Конституції та законів України; правова охорона Конституції України; забезпечення арбітражу між вищими органами державної влади у механізмі державної влади; захист конституційних прав і свобод людини й громадянина тощо.

       Вище  викладене дозволяє говорити, що Конституційний Суд України займає важливе місце  у механізмі Української держави  в силу складності та важливості функцій  покладених на цей орган державної  влади. Він не може повною мірою бути віднесеним до будь-якої з трьох  гілок державної влади – законодавчої, виконавчої чи судової.

       Видається, що Конституційний Суд України відіграє у механізму Української держави, в першу чергу, роль важеля, забезпечує стабільність і гармонійність механізму  держави, гарантує конституційну законність у суспільстві. Ця теза підтверджується  й плідною позитивною діяльністю Конституційного Суду України впродовж 1996-2003 років. 
 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ  ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО  СУДУ УКРАЇНИ 

       2.1. Склад і порядок  формування Конституційного  Суду України.

       Найчастіше  чисельність конституційного суду визначається Основним законом держави  і відповідним законом про  орган конституційної юстиції. Визначальними  чинниками, що впливають на визначення чисельного складу конституційного  суду, є його завдання (функції), структура, специфіка держави, в якій він  створюється та інші обставини. Загалом  у світі кількість суддів конституційного  суду коливається від 4 (Андорра) до 19 (Російська Федерація). Що ж до інших  країн, то, скажімо, в Естонії їх 5, Молдові - 6, Азербайджані, Вірменії, Грузії, Румунії – 9, в Білорусі, Болгарії, Іспанії – 12, в Угорщині, Італії, Польщі, Чехії –15, ФРН – 16⁴.

       Відповідно  до ст. 148 Конституції України, а також  ст. 5 Закону України “Про Конституційний Суд України», останній складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

       Цікаво  згадати, що за Законом “Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року останній мав складатися з 15 членів - Голови, двох заступників Голови і 12 членів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України мали обиратися Верховною Радою України на 10 років. Законом було передбачено, що пропозиції про персональний склад суддів подають Голова Верховної Ради України та Президент України у рівній кількості, за погодженням. Саме цей недосконалий механізм став причиною не сформування Конституційного Суду України аж до 1996 р.

       Поряд з основним складом в деяких країнах  передбачений інститут так званих неординарних суддів (для вирішення окремих  категорій справ), а також запасних суддів, заступників судді.

       Наприклад, в Австрії Конституційний суд  складається з Голови, заступника Голови, 12 суддів і 6 запасних членів суду. Конституційний Суд Італії включає 15 ординарних суддів і 16 неординарних членів суду, які обираються парламентом  у тому ж порядку, що й судді  конституційного Суду. Поряд з  основними суддями, останні беруть участь у розгляді справ про обвинувачення  Президента Республіки в державній  зраді або порушенні Конституції. На практиці ж Конституційному Суду не доводилось розглядати таких справ.

       У Франції, згідно з Конституцією 1958 року, до Конституційної Ради пожиттєво входять  за правом (ex officio) колишні Президенти Республіки. В Республіці Узбекистан Президент, який вийшов у відставку  після закінчення терміну своїх  повноважень, займає посаду члена Конституційного  Суду пожиттєво.

       Формування  конституційних судів зазвичай здійснюється за участю кількох державних органів  чи посадових осіб, які представляють  різні гілки влади⁵. Загалом у світі існує три способи формування конституційних судів:

       1) рішення щодо персонального складу  конституційного суду приймається  автономно органами, що представляють  три гілки влади (Болгарія, Грузія, Італія, Молдова, Україна);

       2) призначення (обрання) суддів  конституційного суду здійснюється  автономно органами, що представляють  дві гілки влади – законодавчу  і виконавчу (Австрія, Канада, Румунія, Чехія);

       3) формування конституційного суду  здійснюється за участі і у  взаємодії різних гілок влади.  При цьому остаточне рішення  щодо кандидатур на посади  суддів конституційного суду  приймається або виключно органом  законодавчої влади (Естонія,  Литва, Німеччина, Польща, Угорщина), або лише главою держави (Бельгія, Данія, Туреччина). Проте в обох випадках відповідні органи приймають рішення на основі подань (пропозицій), що вносяться главою держави чи органами, що представляють інші гілки влади. Іншим варіантом взаємодії у формуванні органу конституційної юстиції є затвердження суддів, обраних парламентом, президентом держави.

       В Україні, як відомо, Конституційний Суд  формується за участю усіх гілок влади. Відповідно до ст. 148 Конституції України, а також ст. 5 Закону України “Про Конституційний Суд України», Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

       Президент України перед виданням відповідного указу про призначення проводить  консультації з Прем'єр-міністром  України та Міністром юстиції  України щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України. Призначеною на посаду судді Конституційного  Суду України вважається особа, про  призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України.

       У разі припинення повноважень судді  Конституційного Суду України, який призначався Президентом України, Президент України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

       Верховна  Рада України призначає суддів Конституційного  Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного  Суду України вносить Голова Верховної  Ради України, а також може вносити  не менш як 1/4 народних депутатів України  від конституційного складу Верховної  Ради України; при цьому депутат  має право поставити підпис під  пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи  депутатів не відкликаються.

       Відповідний Комітет Верховної Ради України (сьогодні – це Комітет з питань правової політики) подає Верховній  Раді свої висновки щодо кожної кандидатури  на посаду судді Конституційного  Суду України, внесеної у встановленому порядку. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.