Конституційні завдання, функції та повноваження органів прокуратури

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  
УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: Конституційні завдання, функції та повноваження органів прокуратури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ…………………………………………………………………3

Розділ І. Поняття правового статусу прокуратури України…5

Розділ ІІ. Конституційні завдання та функції прокуратури….8

    ІІ. 1 Система і структура прокуратури…………………………..8

    ІІ. 2 Конституційні завдання та функції прокуратури та її                                                                            повноваження…………………………………………………….…..16

Розділ ІІІ. Діяльність органів прокуратури……………………..37

    ІІІ. 1 Порядок діяльності органів прокуратури………………….37

    ІІІ. 2 Акти прокурорського реагування на порушення………….39

Висновок…………………………………………………………..…42

Список літератури……………………………………………….…44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Однією з головних проблем громадянського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

 Це висуває на перший план  завдання забезпечення законності, захист прав і законних інтересів  громадян, верховенство закону. Зростає  протидія силам правопорядку.

 Майже повсюдно, особливо у  великих промислових центрах, збільшується  кількість небезпечних злочинів, поєднані з насильством, жорстокістю  й цинізмом. Злочинність стає  більш організованою. Вона є одним  з головних факторів, що негативно  впливають на забезпечення правопорядку  і внутрішньої безпеки держави. Характерною ознакою суспільних  відносин стала зневага до  закону та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні органи, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня.

На стан закону та правопорядку негативно впливає відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низькою дисципліною створює сприятливе для пограбування держави, для корупції, хабарництва, інших службових законів, формує негативну думку в суспільстві.

Органом на який покладено завдання є прокуратура  (від лат. “prokyro” – піклуюся, забезпечую, попереджую) – є державним правоохоронним органом, на який покладено здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів в Україні.

Прокуратура в своїй діяльності керується Конституцією України та Законом України “Про прокуратура”. Водночас співробітники прокуратури незалежні від політичного впливу, не можуть бути членами партій, політичних рухів.

 

Розділ І. Поняття правового статусу прокуратури України.

 

У юридичній науці України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чине законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі. Міністерства юстиції, в інших – при судах, в третіх – виділена в окрему систему.

Аналіз функцій прокуратури, визначених Конституцією України і законом України “про прокуратуру”, показує що одні функції прокуратури України тяжіють до виконавчої влади, інші – до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вони за своєю державно – правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Закон України “ Про прокуратуру ” закріплює принципи організації та діяльності прокуратури:

• становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;
• здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;
• захищає у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;
• вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;
• діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів1.

Чинне законодавство України визначає гарантії незалежності прокуратури у здійснені повноважень. Забороняється втручання органів державної влади і управлінь, посадових осіб, засобів масової інформації, об’єднань громадян та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину. Вплив у будь-якій формі на працівників прокуратури з метою перешкодити виконанням ним службових обов’язків або вимаганням прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у проваджені прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконують невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки, невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальності.

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокурора визначаються Конституцією України, Законом України “ про прокуратуру ” та іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного прав, а також у складених Україною міжнародних договорів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Конституційні завдання та функції прокуратури.

 

ІІ.1 Система і структура прокуратури.

 

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, пов’язаних спільними завданнями та функціями, система органів прокуратури будується згідно з державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України, а також за функціональними ознаками і визначається ст. 13 Закону. Система органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури2. (Додаток 1)

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Вищою ланкою системи є Генеральна прокуратура, яка під керівництвом Генерального прокурора визначає стратегію й тактику діяльності прокуратури, здійснює нагляд  за дотриманням і правильним застосуванням законів юридичними та фізичними особами.

Наступною ланкою системи є прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратури областей, прирівняні до них прокуратури міст Києва та Севастополя, військова прокуратура ВМС України та військові прокуратури регіонів, які підпорядковуються Генеральному прокурору України і здійснюють керівництво прокуратурами нижчої інстанції.

До прокуратур нижчої ланки належать міські, районні, міжрайонні прокуратури та військові прокуратури гарнізонів.

Крім перелічених вище прокуратур Законом передбачено створення й інших прокуратур, до яких належать київська міжобласна спеціалізована прокуратура, спеціальні прокуратури, природоохоронні прокуратури та прокуратури з нагляду за додержаннями законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах.

Спеціалізовані (галузеві) прокуратури будуються за загальними принципами, вони виконують такі самі завдання і мають такі ж повноваження, що й територіальні прокуратури, але з урахуванням специфіки предмету нагляду.

На транспорті діють транспортні прокуратури на правах обласних і підпорядковані їм прокуратури з правами районних. На них покладається нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів органами, установами, підприємствами та організаціями залізничного, повітряного, річкового транспорту, органами внутрішніх справ  на транспорті, а також розслідування злочинів, учинених на транспорті, які належать до компетенції прокуратури.

Прокуратури з нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокуратурам області і здійснюють нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів у в’язницях, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, лікувально-трудових профілакторіях і тимчасових слідчих ізоляторах на територіях виправно-трудових колоній.

Природоохоронні прокуратури діють на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей і здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону природи органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх відомчої незалежності3.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України.

Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України за поданням Президента України строком на п’ять років. У діяльності щодо здійснення нагляду за законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури.

Звільнення Генерального прокурора України протягом строку повноваження відбувається в разі вчинення ним злочину, порушення виконання службових обов’язків, у зв’язку неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я, а також за власним бажанням. В усіх випадках питання про відставку Генерального прокурора України вирішується Верховною Радою України.

Відповідно до ст.. 15 Закону “про прокуратуру” Генеральний прокурор України має такі повноваження:

• спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;
• призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших представників Генеральної прокуратури України;
• затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти  на їх утримання;
• призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;
• призначає заступників прокуратури Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва та Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокуратур;
• відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших фахівців, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом;
• відповідно до законів  України видає обов’язкові для оранів прокуратури наказа, розпорядження, затвержує положення та інструкції.
• Присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства4.

Накази та інші акти Генерального прокурора України нормативного характеру в разі невідповідності їх Конституції або інших законам України можуть бути скасовані як Верховною Радою України або відповідним судом у порядку, передбаченому законом, так і самим Генеральним прокурором України.

Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

Генеральний прокурор України має першого заступника та заступників, які здійснюють керівництво певними підрозділами Генеральної прокуратури та нижчими ланками прокуратури.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від          05.01.2000 №1 до структури Генеральної прокуратури України входять такі основні підрозділи:

• Головне управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;
• управління нагляду за додержанням антикорупційних законів та координація діяльності з боротьби з корупцією, організованою злочинністю;
• управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;
• управління розслідування особливо важливих справ;
• управління нагляду за додержанням і застосуванням законів;
• відділ нагляду за додержанням природоохоронного законодавства;
• відділ нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті;
• управління підтримання державного обвинувачення в судах;
• управління представництва інтересів громадян і держави в судах;
• управління військових прокуратур;
• управління кадрів;
• інститут Генеральної прокуратури України з підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчим кадрів та науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності ( на правах Головного управління );
• організаційно-контрольне управління;
• управління міжнародного-правових зв’язків, екстрадиції та доручень;
• відділ нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах;
• відділ нагляду за додержанням законів про права             неповнолітніх;
• відділ правового забезпечення;
• відділ прийому громадян, розгляд звернень та депутатських запитів;
• відділ статистики та комп’ютерного забезпечення;
• перший відділ;
• другий відділ;
• секретаріат (на правах відділу);
• відділ фінансування та бухгалтерського обліку;
• відділ матеріально-технічного забезпечення та соціально побутових потреб5.

Головні управління, управління та відділи можуть, своєю чергою, мати у своїй структурі управління, відділи, групи та інші структурні підрозділи.

У Генеральній прокуратурі України створюються колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.

Відповідно до ст.18 Закону України “про прокуратуру”, колегії прокуратури є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури6.

На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення і пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об’єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить у життя своє рішення, але зобов’язаний доповісти про це Генеральному прокурору України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокурору України, що може бути підставою для цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районі в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

Прокурор Автономної Республіки Крим призначається за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим Генеральним прокурором України. Заступники прокурора Автономної Республіки Крим, прокурори областей і прирівняні до них прокурори та їхні заступники, районні і прирівняні до них прокурори призначаються Генеральним прокурором.

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних) мають такі повноваження:

• очолюють відповідні прокуратури і здійснюють контроль за їх діяльністю;
• призначають а посади і звільняють з посад працівників, крім тих, яких призначив Генеральний прокурор України;
• за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати;
• утворюють колегії відповідних прокуратур у складі прокурора (голова), його заступника, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України.

Прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей, міст Києва та Севастополя та інші прирівняні до них прокурори мають першого заступника та заступників. До структури перелічених прокуратур, як правило, входять такі основні підрозділи:

• управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство;
• відділ нагляду за додержанням і застосування законів;
• відділ роботи з кадрами;
• відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;
• відділ підтримання державного обвинувачення в суді;
• відділ представництва інтересів громадян і держави у суді;
• секретаріат;
• відділ матеріально-технічного забезпечення;
• відділ планування, фінансування та бухгалтерського обліку;
• інші відділи та групи з окремих напрямків роботи.

Прокурори міських, районних, міжрайонних та прирівняних до них прокуратур очолюють відповідні прокуратури та контролюють їх діяльність.

До структури зазначених прокуратур, крім прокурорів, які їх очолюють, можуть входити їхні заступники, старші помічники прокурора, помічники прокурора, слідчі, канцелярія або секретаріат, інші підрозділи та групи забезпечення, технічний персонал7.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. 2 Конституційні завдання та функції прокуратури та її повноваження.

 

Основні функції (напрямки діяльності) прокуратури визначаються ст.121 Конституції України та ст.5 Закону. До них належать:

• підтримання державного обвинувачення в суді;
• представництво інтересів громадянина або держави в суді           у визначених законом випадках;
• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
• участь у розробці органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі з удосконаленням та роз’яснення законодавства.

Конституцією України не передбачено таких функцій прокуратури (ст.5 Закону):

• нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (загальний нагляд);
• розслідування діянь, що містять ознаки злочину8.

Питання щодо розбіжності функцій прокуратури, закріплених у  ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону, вирішується відповідно до п. 9  ХV (Перехідні положення) Конституції  України, згідно з яким прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

Розглянемо детально основні функції прокуратури.

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення9, яке відповідно до п. 1 ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону покладається на прокуратури.

Таким чином, суди звільнено від протиправної функції підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах і доведення вини особи. На стадії відання обвинуваченого до суду, підчас розв’язання питань, що підлягають вирішенню у зв’язку з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні, відповідно до п. 1 ст. 253 КПК України суд або суддя вирішує також питання про участь у судовому засіданні державного обвинувача – прокурора.

Підтримання державного обвинувачення в суді або відмова від обвинувачення, коли воно не підтвердилося під час судового слідства, є основним і визначальним у процесуальному становищі прокурора як учасника судового розгляду, тобто судочинства. Якщо згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведені перед судом їх переконливості, то й прокурор  у процесі повинен бути і є стороною-обвинувачем. Обсяг і межі повноважень прокурора, який підтримує державне обвинувачення, визначаються процесуальним законом України.

Отже, підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури. Новим моментом є те, що, по-перше, воно поставлене на чільне місце серед інших функцій і, по-друге, підтримання прокурором державного обвинувачення в суді є одним з принципів кримінального судочинства відповідно до п. 5 ст. 129 Конституції України.

Разом з тим на практиці виникає проблема із забезпеченням підтримання державного обвинувачення в судах у всіх кримінальних справах.

Пленум Верховного Суду України в постанові “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.96 № 9 зобов’язав суди при віданні особи до суду в усіх справа, що надійшли до суду з обвинуваченим висновком, визначати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК України участь у судовому засіданні прокурора. Пленум дав таке роз’яснення виходячи зі ст. 129 Конституції, якою до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведення вини та підтримання в суді державного обвинувачення. Разом з тим Пленум Верховного Суду України не враховує, що ст. 121, 129 Конституції, глава 23 КПК України ( ст. 237-256) не зобов’язує прокурора на це. Конституція України не передбачає обов’язкової участі прокурора щодо підтримання державного обвинувачення у всіх справах, що надішли до суду, з обвинувальним висновком. Не впливає такий висновок і з п. 4 ст.129 Конституції України про змагальність сторін, тому що цей елемент принципу змагальності не є обов’язковим для нього. Принцип змагальності – це повне розмежування функції обвинувачення, захисту і правосуддя. На практиці трапляються випадки, коли обвинувач відмовляється від підтримання обвинувачення у конкретній справі, що не впливає на публічний розгляд справи судом у подальшому і прийняття щодо неї рішення (ст. 4, 53, ч. 4 ст. 264 КПК України).відповідно до вимог ч. 1 ст. 232 КПК України прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якщо вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

У ст. 36 Закону наголошується: “Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ належно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння”10. На розвиток вимог Закону України “Про прокуратуру” Генеральний прокурор України наказом “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення якості та ефективності участі прокурорів у кримінальному судочинстві” від 30.10.98 № 10 зобов’язав прокурорів усіх рівнів забезпечити підтримання державного обвинувачення в суду стосовно осіб, які скоїли тяжкі та особливо небезпечні  злочини, що привертають особливу громадську увагу. В інших справах обвинувачення підтримувати зважаючи на реальні можливості. Забезпечення участі прокурора в судовому процесі повинно передбачати якісне вивчення кримінальної справи, активну участь у судовому процесі при перевірці доказів, здобути у досудовому слідстві, та високий рівень державного обвинувачення. Прокурор зобов’язаний повідомляти суд про своє рішення щодо підтримання державного обвинувачення.